Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жорж Сіменон Мегре і старенька пані Переклад Миколи Мещеряка
5. МІРКУВАННЯ ОДНОГО ДОБРОДІЯ
Туман майже розсіявся, але принишкле море повільно, немов зітхаючи, все ще димувало. В імлистій хмарі над морем стояла веселка.
Ранкове сонце золотило будинки, повітря було чисте й свіже, і тіло всіма порами вдихало його. Смачно пахли крамнички зеленярів, пляшки з молоком ще чекали біля порогів на господинь, а в пекарнях була гаряча година: там саме рум'янилися скоринки.
І знову, як у дитинстві, світ поставав перед ним не такий, як він є, а яким хотілося б його бачити. Містечко Етрета з його аж надто маленькими, аж надто гарненькими, аж надто свіжопофарбованими будиночками здавалося неймовірно чистим і безневинним для трагедії, яка тут сталася. І скелі виступали з туману точнісінько такі, як на листівках, виставлених біля воріт базару, а різник, пекар і зеленяр наче зійшли зі сторінок дитячої казки.
Невже так здавалося тільки Мегре? А може, й інші люди сприймають світ так само, як він, тільки нікому не зізнаються? Йому б так хотілося, щоб світ був саме такий, яким він поставав у ранньому дитинстві. «Немов намальований», - як він подумки називав його. І не тільки зовні, але щоб такими були й самі люди: батько, мати, зразкові діти, добрі сиві бабусі й дідусі...
Коли він щойно починав працювати в поліції, йому, приміром, містечко Везіне уявлялося як найпрекрасніше місце в світі. Воно лежало за два кроки від Парижа, але до війни там рідко коли можна було побачити автомобіль. У багатьох буржуа в Везіне були заміські дачі, цегляні будинки, просторі й вигідні, з дбайливо доглянутими садами, фонтанами, гойдалками й величезними посрібленими кулями. Слуги носили лівреї з галунами, а покоївки - гаптовані мереживом білі чепчики та фартухи.
Здавалося, тут могли жити тільки найщасливіші й найдоброчесніші родини, в яких панують мир та радість. І він був розчарований у душі, коли раптом на одній із цих вілл з прилизаними алеями вибухнув гучний скандал - огидне вбивство тещі через гроші. [162]
Тепер він, певна річ, не тішив себе такими ілюзіями. Довгі роки він мав справу з тим, що відбувалося за лаштунками життя, та, немов докір, збереглося в ньому назавжди це дитяче сприймання світу, «як намальованого».
Невеличкий вокзал виглядав так, неначе його ретельно розмалював акварельними фарбами зразковий учень, навіть з димаря курився рожевий димок. Мегре знову застав іграшковий поїзд, службовця, що перевіряв квитки (змалку Мегре мріяв стати контролером на залізниці), побачив Арлетту, яка щойно прийшла до поїзда. Вона була не менш вишукана й елегантна, як напередодні, в паризькому туалеті, з саквояжем із крокодилячої шкіри в руці.
Щойно він мало сам не подався їй назуеїріч курним шляхом, де, певно, гарно пахло свіжим сіном та польовими квітами. Та його віджахнула думка, що це буде схоже, ніби він поспішає на побачення. Повільно спускаю-. чись униз по дорозі на своїх високих підборах, вона цілком відповідала образу «дами з родинного замку».
Чому ж усе-таки насправді все виглядає інакше? Іншими словами, навіщо дітей напихають ілюзіями про неіснуючий світ, аби потім вони все життя намагалися підігнати під них саму навколишню дійсність?
Вона відразу ж помітила, що Мегре чекає на неї біля газетного кіоска, і, подаючи квиток контролерові, трохи силувано всміхнулася до нього. Вона здавалася втомленою, і в погляді її прозирала стурбованість.
- Я була певна, що зустріну вас тут, - сказала вона. - - Як там, усе обійшлося?
- Це було жахливо.
Поглядом вона шукала вільне купе. Тільки в одному з купе першого класу не виявилося попутників.
- А ваша мати?
- Вона жива. В усякому разі, була жива, коли я йшла.
Поїзд мав от-от рушити. Поклавши саквояж на лавку, вона стала у дверях біля самої приступки.
- Ви знову погиркалися?
- Спати ми лягли вже за північ. Я хочу вам дещо сказати, пане Мегре. Щоправда, це лише моє передчуття. Але воно мучить мене. Роза померла. Та внутрішній голос каже мені, що цим не скінчиться. Готується нова Драма.
- Ваше передбачення грунтується на тому, що вам сказала мати?
- Ні. Я сама до ладу не знаю на чому.
- Ви вважаєте, що життя її й досі під загрозою? Вона не відповіла. її світлі очі дивилися в бік кіоска.
- Інспектор уже чекає на вас, - зауважила вона, немов даючи зрозуміти, що інтимність їхньої розмови порушено.
Потім піднялися до купе. Начальник станції підніс до губів свисток, локомотив пустив пару.
Це й справді був Кастен. Він приїхав раніше, ніж обіцяв напередодні, і, не заставши Мегре в готелі, вирішив пошукати його на вокзалі. Вийшло якось незручно. Та чому, власне кажучи, незручно?
Поїзд повільно рушив з місця. Комісар потиснув руку інспекторові.
- Що нового?
- Нічого особливого, - відказав Кастен.- Та я тривожився без жодних на те підстав. Мені снилися дві жінки - мати й донька, вони були самі в невеличкому будиночку.
- І хто з них кого вбив?
Тепер у свою чергу зніяковів Кастен.
- Як ви здогадалися? Мені снилося, що мати вбивала доньку. І чим би ви думали? Головешкою, вихопленою з печі.
- О дев'ятій має приїхати Шарль Бессон. У нього вмерла теща. Люка вам телефонував? Що він вам повідомив?
- Дуже небагато. Та він іще передзвонить до Гавра, як тільки дістане нові відомості. Я звелів, щоб його з'єднали з нашим готелем.
- Що вам відомо про Тео?
- У Тео не раз були неприємності з неоплаченими векселями. Та йому завжди, вдавалося розрахуватися до виклику в суд. У нього багато друзів серед заможних гультяїв, яким потрібні горілчані брати. Час од часу він пристає до якоїсь комерційної справи, але, як правило, в ролі посередника.
- Він не має жінок?
- Судячи з усього, він не дуже захоплюється жінками, інколи заводить собі полюбовницю, але ненадовго.
- Це все? [164]
Із невеличкого бару так смачно пахло кавою та коньяком що обидва вони, встоявши перед спокусою, зайшли й сіли до столу, де стояли порожні чашки із запахом спиртного.
- Мене стурбував не стільки сон,- провадив далі півголосом інспектор, - скільки роздуми, якими я поділився з жінкою, перш ніж заснути. Я часто думаю вголос, так у мене краще виходить. Жінка погодилася зі мною. П'ять років минуло відтоді, як умер старий Бессон, еге ж?
- Приблизно так.
- І наскільки вам відомо, відтоді мало що змінилося, от тільки минулої неділі хтось намагався отруїти Ва-лентіну. І зауважте, щоб розсіяти підозру, було вибрано єдиний день, коли в домі зібралося багато людей.
- Так, це дещо важить. Що ж далі?
- І вмерла не Валентіна, а нещасна Роза. Отже, коли були мотиви для вбивства Валентіни, вони існують і донині. І поки ми не дізнаємося про ці мотиви...
- ...небезпека існує й далі, ви це хочете сказати?
- Так. І, можливо, ваша присутність ще більше посилює цю небезпеку. У Валентіни немає багатства, тож її намагалися вбити не через гроші. Виходить, хтось хоче перешкодити розголошенню того, що знає Валентіна. Отже, Валентіна щось знає і хтось намагається не допустити викриття. В такому разі...
Мегре не дуже уважно слухав міркування інспектора. Він дивився у вікно і тішився ранком, а надто тим особливим тремтінням повітря, яке буває, коли сонячне проміння розганяє вологість.
- Люка щось вам казав про Жюльєна?
- Подружжя Сюдр живе дуже скромно, наймає квартиру в дешевому будинку, має покоївку. У них є автомобіль. Суботу й неділю вони проводять за містом.
- Все це мені відомо.
- Виноторговець Ерве Пейро багатий, у нього велике підприємство на набережній Берсі, весь свій вільний час він проводить з найрізноманітнішими жінками. В нього три автомобілі, один - марки Бугатті...
«Родинний пляж»,- прочитав якось Мегре в одному з рекламних проспектів. Так воно і є. Матері з дітьми, чоловіки, що приїздять до них суботніми вечорами, старі діди й баби з пляшками мінеральної води та коробочкою [165] пілюль на столику в готелі, старі, що завжди подіг-бували одне одного в казино, все в тих самих кріслах; кондитерська сестер Cope, де подають тістечка та морозиво; старі рибалки, все ті самі, яких фотографують проти човнів, витягнутих на берег...
Фернан Бессон також був респектабельний старий пан, а Валентіна - найчарівніша стара пані. Арлетта сьогодні вранці могла б позувати для поштової листівки, її чоловік - ціанований дантист, а Тео - взірець джентльмена, якому прощають його прихильність до спиртного, бо він завжди, спокійний і тримається з гідністю.
У Шарля Бессона - дружина, четверо дітей, .молодшому всього кілька місяців; поки йому не пошито траурного костюма, він пов'язав собі чорну стрічку на рукав. Він депутат, з міністром на «ти», під час передвиборної кампанії, очевидно, цілує малюків і цокається з рибалками та селянами...
Він виявився одним із тих, кого називають «щирим добродієм», а матінка комісара Мегре назвала б його, напевне, «достойним добродієм» - високий, ставний, ледь опасистий, з уже помітним черевом, трохи наївним поглядом та вусиками на пухкій верхній губі.
- Я не примусив вас чекати, комісаре? Драстуйте, Кастене, радий знову вас бачити.
Його автомобіль був недавно пофарбований заново.
- Ніяких поганих новин?
- Ніяких.
- А як там мачуха?
- В неї начебто все гаразд. Щойно поїхала Арлетта.
- А вона знову приїздила? Як мило з її боку! Я так і думав, що вона приїде втішити матір.
- Ви дозволите, пане Бессон? - Мегре одвів Кастена вбік і доручив йому поїхати спочатку до Іпора, потім до Фекана.
- Перепрошую,- сказав комісар, повертаючись до Беосона.- Я повинен був дати інспекторові деякі розпорядження. Признаюся, я навіть не уявляю, де мені вас прийняти. В таку ранню годину моя кімната, певно, ще не прибрана.
- Я охоче б чогось випив, а потім, якщо ви не боїтеся свіжого вітру, ми могли б посидіти на терасі казино. Сподіваюся, ви не дуже сердитеся, що я не зміг зустріти вас? Моя дружина у відчаї: із Марселя приїхала її сестра, [166] жінка судновласника,- їх тепер тільки двоє, в родині Монте не було сина,- і от на мене звалилися тепер усі неприємності...
- Ви гадаєте, що на вас чекають неприємності?
- За тещу я не можу сказати нічого лихого. Вона була достойною жінкою, та на старість в неї почалися всілякі дивацтва. Ви чули, що її чоловік займався будівельними справами. Половина житлових будинків та й чимало громадських будівель у Дьєппі споруджені ним. Більшу частину добра він залишив у вигляді нерухомості. Моя теща сама всім керувала після смерті чоловіка. Вона ніколи не давала згоди на ремонт будинків. Звідси си-ла-силенна позовів з пожильцями, муніципалітетом і навіть з податковою інспекцією.
- Дозвольте одне запитання, пане Бессон. Чи зу-стічалася ваша теща з Валентіною?
Мегре випив другу чашку кави з коньяком і почав стежити за співрозмовником, який зблизька виявився досить брезклим і не таким показним.
- На жаль, ні. Вони ніколи не погоджувалися на зустріч.
- Ні та, ні та?
- Точніше, мати моєї дружини не хотіла знатися з Валентіною. Це дурна історія. Валентіна, коли я відрекомендував їй Мімі, уважно поглянула на її руки і пробурмотіла: «У вас, звичайно, не батьківські руки».- «Як це зрозуміти?» - запитала Мімі. «Руки муляра я уявляла собі великими і широкими»,- відповіла Валентіна. Бачите, як усе це нерозумно? - розвів руками Бессон.- Мій тесть справді на початку своєї кар'єри був муляром, хоч і дуже недовго. І все-таки він призвичаївся до лайок. Думаю, що він робив це навмисне; він був великий цабе у Дьєппі, перший багатій на всю округу, і його тішило бачити, як декого шокує його поведінка та круті слова.
Коли моя теща почула про слова Валентіни, вона була вражена в саме серце. «Це все-таки краще, ніж бути донькою п'яниці рибалки!» - сказала вона. Потім пригадала, коли Валентіна була продавщицею в кондитерській сестер Cope...
- І звинуватила Валентіну в тому, що та не відзначалася зразковою поведінкою.
- Еге ж. Вона ще підкреслювала різницю у віці - її та її чоловіка. Одне слово, вони ніколи не погоджувалися [167] зустрітися.
Стенувши плечима, Бессон додав:
- Такі історії, як мені здається, бувають в усіх родинах... Хоча кожна з цих жінок - цілком достойна пані.
- Ви дуже любите Валентіну?
- Дуже. Вона завжди була добра до мене.
- А як ставиться до неї ваша дружина?
- Природно, Мімі з нею більш стримана.
- Вони сваряться?
- Вони рідко бачаться. Не частіше, як раз на рік. Перед зустріччю я завжди рекомендую Мімі запастися терпінням і бути поблажливою, адже Валентіна - вже літня людина. Мімі обіцяє взяти себе в руки. Та це не дуже допомогає - вони все одно наскакують одна на одну.
- Так було й минулої неділі?
- Не знаю. Я водив дітей на прогулянку.
«До речі, що думають діти про свого батька? - міркував Мегре.- Певно, як і більшість дітей, вони переконані, що він дужий, розумний чоловік, здатний захистити їх та скерувати їхнє життя. їм і невтямки, що це безвольний і нерозумний нікчема. Мімі, очевидно, каже про нього: «О, він такий добрий!» А він і справді любить їх усіх і на життя дивиться великими наївними, ласолюбними очима. Йому, звичайно, завжди хотілося бути сильним, розумним, найкращим із чоловіків. І в нього, мабуть, була сила всіляких планів, багато з них йому, певно, не вдалося здійснити, а ті, що здійснювалися, призводили до фіаско. В обох випадках він вважав, що просто обставини були проти нього.
І все-таки хіба він не домігся, щоб його обрали депутатом? Тепер усі знають йому справжню ціну. Вся країна почує про нього, він стане міністром, великим державним діячем...»
- Замолоду ви не були закохані у Валентіну? Адже вона старша за вас на якийсь там десяток років.
Ображений, навіть обурений цим запитанням, він вигукнув:
- Ніколи в житті!
- Ну а пізніше ви не закохалися в Арлетту?
- До неї я завжди ставився, як до сестри.
Невже і для цього світ і люди були «як намальовані»? Бессон дістав із кишені сигару. Здивований, що Мегре не наслідує його приклад, неквапливо запалив її і, поволі видихаючи дим, стежив, як він тане в повітрі. [168]
- Чи не податися нам на терасу? Там зручні крісла, повернуті до пляжу. Помилуємося на море.
Цілий рік він жив біля моря, але завжди радо милу- . вався на нього, зручно вмостившися в кріслі, добре одягнутий, ретельно поголений, з виглядом визначної і заможної людини.
- А ваш брат Тео?
- Ви хотіли б дізнатися, чи не був він закоханий у Валентіну?
- Еге ж.
- Я певний, що ні. В усякому разі я нічого такого не помітив.
- А в Арлетту?
- І поготів. Я ще був хлопчиськом, а в Тео вже були знайомства, особливо з молодичками, як я їх називаю.
- Арлета теж не закохувалася в нього?
- Можливо, вона «обожнювала» його, як каже моя жінка про подібні дівчачі захоплення. Ви знаєте, як це буває. Без наслідків. І найкращий доказ того - її ранній шлюб.
- Вас це не здивувало?
- Що саме?
- її шлюб із Жюльєном Сюдром.
- Ні. Хіба що трохи. Адже він не був багатий, а ми вважали, що Арлетта надто звикла до розкошів, щоб потім без них обходитися. Один час вона відзначалася великим снобізмом. Та це минуло. Гадаю, в неї з Жюльєном було справжнє кохання. Він виявився людиною широким поглядів. Батько хотів подарувати їм на весілля велику суму грошей, у той час ми були ще дуже багаті. Та Жюльєн відмовився.
- І вона теж?
- І вона теж. Отож буквально наступного дня вона мусила звикати до скромного життя. Обставини привчили всіх нас до цього, але це вже було пізніше.
- Ваша дружина та Арлетта між собою в добрих стосунках?
- Здається, так. Хоча вони дуже різні. В Мімі діти, весь дім на її руках, вона рідко коли буває в товаристві.
- А їй хотілося б вести більш світське життя? її часом не тягне назад до Парижа?
- Вона терпіти не може Парижа. -- І не нудиться в Дьєппі? [169]
- Хіба що трохи. На жаль, зараз, коли я став депутатом, ми не маємо змоги жити в столиці. Що б сказали мої виборці?
Слова Шарля Бессона цілком гармоніювали з навколишнім краєвидом - з блакитним, як на листівці, морем, яскравим сонячним ранком, з пляжниками, які немовби позували перед фотоапаратом...
Кінець кінцем чи реальна то була дійсність? Чи, може, тільки міраж? І, може, цей великий самовдоволений хлопчисько по-своєму має рацію? І чи справді вмерла Роза?
- Ви не здивувалися, зустрівши тут брата в неділю?
- Так, спочатку трохи здивувався. Я гадав, що вія у Довіллі. Або ж у одному з солонських замків - адже зараз початок вересня й дозволено полювати. Тео, знаєте, зберіг світські звички. Коли він ще був багатий, він жив на широку ногу й охоче приймав у себе друзів. Вони цього не забули і тепер і собі приймають його.
Зовсім інша картина! Кілька слів - і вже зовсім інший Тео.
- В нього є гроші?
- Гроші? Не знаю. Як і є, то дуже небагато. Але в нього немає і особливих витрат. Тео - старий парубок.
Нотки заздрощів забриніли в словах цього огрядного чолов'яги, батька чотирьох дітей.
- Він завжди елегантний. Та це тому, що він акуратно носить речі. Його часто запрошують до високого товариства. І мені здається, що час од часу він займа-вться комерцією. Адже він дуже розумний і, коли б захотів...
«Так-так,- подумав Мегре,- Шарль теж, коли б він тільки захотів...»
- Він одразу ж погодився піти з вами в неділю до Ва-лентіни?
- Ні, не відразу.
- Він сказав вам, чому він тут?
- Сподіваюся, комісаре, ви не підозрюєте Тео?
- Я нікого не підозрюю, пане Бессон. Ми просто розмовляємо. Я намагаюся скласти собі якнайточніше уявлення про вашу родину.
- В такому разі, якщо хочете знати мою думку, Тео сентиментальний, хоча й не признається в цьому. Він нудьгує за Етрета, де ми дітьми проводили вакації. Вам відомо, що ми приїздили сюди, коли ще була жива наша матінка?! [170]
- Так, це зрозуміло.
- Я сказав йому, що в нього немає жодних підстав сердитися на Валентіну і що вона теж нічого проти нього не має. Кінець кінцем він пішов зі мною...
- Як він там поводився?
- Як світська людина. Спочатку відчував себе трохи скутим, побачивши наші подарунки, пробачився, що прийшов з порожніми руками.
- Аз Арлеттою?
- Що? Між ним та Арлеттою ніколи нічого не було.
- Отже, під час обіду була присутня уся родина. Крім Сюдра, який не зміг приїхати.
- Так, про Сюдра я забув. Ви не помітили нічого такого, якісь там деталі, які могли б навести на думку, що готується злочин?..
- Нічогісінько, а я дуже спостережливий... «Ну й йолоп! Яке інколи щастя бути йолопом!»
- Треба сказати, що Мімі та я були дуже заклопотані дітьми. Вдома вони порівняно спокійні, а в гостях стають страшенними шибениками. Адже ви помітили, що у Валентіни малесенький дім, у їдальні так тісно, що не можна вийти з-за столу. І наш малий, який звичайно спить, скористався з цього і горлав не вгаваючи цілу годину. Буквально всіх оглушив. Ми поклали його на бабусине ліжко, а зі старшими не знали, як дати собі раду.
- Рову ви добре знали?
- Щоразу, приїздячи до «Халупки», я бачив її. Вона була славна дівчина, трохи відлюдькувата, як і більшість тутешніх мешканців. Правда, досить їх пізнати ближче...
- Отже, ви її бачили приблизно разів п'ять-шість?
- Далебі, трохи більше.
- Ви розмовляли з нею?
- Ну як розмовляють із покоївкою? Так, мимохідь, на кухні. Вона була добряча кухарка. Не знаю, як тепер дасть собі раду Валентіна. Адже вона любить смачно попоїсти. Знаєте, комісаре, коли судити з ваших запитань, то ви йдете хибним шляхом.
Мегре незворушно смоктав свою люльку, стежачи поглядом за крихітним корабликом, який поступово зникав за обрієм.
- А втім, я так і гадав. І, передбачаючи, в якому [171] напрямку поліція провадитиме розслідування, просив міністра ласкаво передати справу у ваші руки.
- Красно дякую.
- Ну, що ви! Це я маю вам дякувати, що ви приїхали. Хоча я дуже заклопотаний, та мені, як і багатьом іншим, трапляється читати детективні романи. Марно було б питати у вас, чи сприймаєте ви їх серйозно. В цих романах кожен щось приховує, совість у всіх більш чи менш нечиста, і життя людей, зовні зовсім простих, виявляється заплутаним і складним... Тепер ви трохи знайомі з родиною,- провадив далі Шарль Бессон.- Сподіваюся, ви зрозуміли, що в жодного з нас немає підстав ненавидіти мачуху, тим більше, ненавидіти настільки, щоб холоднокровно підготувати її вбивство. В шлунку Рози було виявлено миш'як. І, якщо я правильно зрозумів, він також був у склянці з ліками, що призначалися для Валентіни. Я не сперечаюся з висновками експертів, які, видима річ, знають своє діло. Хоча навіть і в них часом трапляються помилки та суперечки. Ви бачили Тео?.. І от перед вами я. Коли б на Мімі не спало це горе, я її привіз би до вас, і ви б переконалися, що вона нездатна й мухи скривдити. Всі ми були такі щасливі в неділю! Я гадаю - нехай мене навіть візьмуть за це на сміх,- що лише безглузда випадковість могла стати причиною цього лиха.
- Скажіть, ви вірите в привиди?
Мегре був у захваті від свого запитання, яке поставив з силуваною усмішкою, як би зробив це в парламенті, щоб загнати на слизьке свого супротивника.
- Ні, я в привиди не вірю.
- І я не вірю. Однак не минає і року, щоб де-небудь у Франції не об'явився будинок з привидами. І кілька днів, а то й тижнів, все місцеве населення перебуває в збентеженні. В одному містечку мені доводилося спостерігати, як ціла армія жандармів, поліцаїв та експертів не могла знайти пояснення тому, що кожної ночі в будинку рухалися речі. Та неминуче все це одного чудового дня розкривається, і в більшості випадків так просто, що історія закінчується вибухом реготу.
- Але ж, що не кажіть, Роза померла!
- Я знаю це і не збираюся твердити, що вона сама отруїлася. Лікар Жоллі каже, що вона була здорова тілом і духом. Ні її знайомства, ні її життя не дають підстав запідозрити самогубства. Не забувайте, що отрута вже [172] була в її склянці, коли Валентіна захотіла випити ліки і не випила їх, бо відчула гіркий присмак...
- Я згодний. Я не намагаюся вас переконати, а просто кажу: ніхто з присутніх на обіді у Валентіни не був зацікавлений у тому, щоб позбавити життя стару й беззахисну жінку.
- А чи відомо вам, що вночі в будинку був мужчина?
Шарль ледь зашарівся і зробив жест, немов одгонив причепливу муху.
- Мені казали. Я насилу в це повірив. Але ж Арлет-ті тридцять вісім років, вона дуже вродлива і має неабиякий успіх. Може, це й не так страшно, як дехто гадає. В кожному разі, я сподіваюся, що Жюльєн ніколи про це не дізнається.
- Ще б пак!
- Бачите, пане Мегре, кожний міг би запідозрити когось із присутніх під час обіду, але ж ви, судячи з того, що я про вас знаю, проникаєте в саму суть речей. Я переконаний, що, як і в випадку з привидами, ви відкриєте надзвичайно просту істину.
- Яку саме? Що Роза вмерла?
Шарль Бессон засміявся, хоча був не зовсім переконаний, що це жарт.
- До того ж звідки миш'як?
- Не забувайте, що ваш батько був фармацевт і що Тео, як мені казали, вивчав хімію. Та й ви самі якийсь час працювали в лабораторії. Я хочу сказати, що в родині знайомі певною мірою з ліками. Я про це не подумав, та це нічого не змінює.
- Авжеж.
- Не виключено також, що хтось міг пробратися до будинку з вулиці.
- Бродяга, наприклад?
- А чом би й ні?
- Ви хочете сказати, що хтось дочекався такого моменту, коли будинок був повний людей, вліз у вікно на другий поверх і висипав отруту в склянку? Ця деталь, до речі, теж має певну вагу: адже отруту підсипали не в пляшку зі снотворним, там його й слідів не знайшли, а просто в склянку.
- Так, ви самі бачите, як тут усе не в'яжеться.
- А Роза все-таки вмерла.
- В такому разі, що ви самі про це думаєте, пане [173] Мегре? Скажіть мені вашу думку, як мужчина мужчині. Певна річ, обіцяю вам не робити нічого такого, що могло б перешкодити вашому розслідуванню. Хто це зробив?
- Не знаю.
- Тобто як?
- Поки що не знаю.
- Але...
- Ми про це дізнаємося, коли я зможу відповісти на два головних запитання.
- У вас є якісь підозри?
Тепер він відчував себе ніяково в кріслі, пожовуючи кінчик згаслої сигари, від якої в нього, мабуть, гірчить у роті. Може, як це бувало і з Мегре, він усе ще чіпляється за свої ілюзії, за ті уявлення про світ, які йому щойно зруйнували. Майже зворушливо було бачити його схвильованим, збудженим, спостерігати, як він стежить за найменшими відтінками виразу комісарового обличчя.
- Сталося вбивство,- сказав Мегре.
- Це начебто безперечно.
- А без причини не вбивають, надто отрутою, це несумісне з нападом гніву чи пристрасті. Відколи я служу в поліції, я не зустрічав жодного отруєння, яке не було б пов'язане з грошовими інтересами.
- Та які ж інтереси могли бути тут, хай йому чорт! Він кінець кінцем не стримався.
- Я їх не розкрив.
- Все, що має моя мачуха, належить тільки їй, без права спадкування, за винятком декотрих меблів та прикрас.
- Це мені відомо.
- Я не потребую грошей, а надто тепер. І Арлетта теж. Тео гроші не цікавлять.
- Мені вже не раз казали все це.
- І що ж?
- Нічого. Я щойно почав розслідування, пане Бессон. Ви запросили мене, і я приїхав. Валентіна також просила мене зайнятися цією справою.
- Вона вам писала?
- Не писала і не телефонувала. Вона сама приїхала до мене в Париж.
- Я знав, що вона була в Парижі, та гадав, що вона їздила навідати свою доньку.
- Вона з'явилася до карного розшуку й була в моєму кабінеті, коли мені переказали розпорядження міністра. [174]
- Кумедно.
- Чому?
- Мені б і на думку не спало, що вона знає ваше ім'я.
- Мені вона сказала, що стежила за моїми розслідуваннями по газетах і навіть збирала деякі вирізки. Що вам у цьому не подобається? - запитав Мегре, побачивши, що Шарль весь аж пересмикнувся.
- Нічого.
- Ви волієте краще не відповідати на це запитання?
- Нічого особливого, запевняю вас. Тільки я ні разу не бачив, щоб моя мачуха читала газети. Вона їх,- не передплачує і завжди відмовляється від радіо і навіть від телефону. їй глибоко байдуже все, що відбувається у світі.
- От бачите, як часом робляться відкриття,
- Що ж ви з нього виснували для себе?
- Дізнаємося пізніше. Можливо, й нічого.
- Ви, може, щось вип'єте?
- Тео все ще в Етрета?
- Так, я зустрів його минулого вечора.
- В такому разі маємо шанс зустріти його в барі. Ви розмовляли з ним?
- Не мав нагоди.
- Я вас познайомлю.
Видно було, що Шарль чимось стурбований. Цього разу він просто відкусив кінець нової сигари і запалив абияк..
Малюки гралися в морі великим червоним м'ячем.
Книга: Жорж Сіменон Мегре і старенька пані Переклад Миколи Мещеряка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
