Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жорж Сіменон Клуб "100 ключів" Переклад Миколи Мещеряка
Він би багато дав, аби дізнатися, з чого саме виходив Мегре, роблячи свої гіпотези, в якому напрямку працювала зараз його думка.
- Алло!.. Це я, пане професор... О, чудово... Сподіваюсь, вам було не дуже важко це зробити?.. Що?.. Важкувато?.. Даруйте... Ви не могли б підказати мені її адресу? Вулиця Фран-Буржуа, шість... Так, так, я знаю цей будинок... Колись я жив майже поруч, на площі Вож... Красно вам дякую!.. О, я б теж був дуже радий з вами зустрітися...
Коли він випростався, вираз його обличчя був, як і досі, спокійний, але в очах з'явилися дивні вогники.
- Пробачте, Пардон, якщо я залишу вас із дамами.. Я цілком певний, що цю розмову підслуховували... Не виключено, що вони будуть там раніше за мене... До того ж унизу на мене чекають два агенти таємної поліції...
- Дозвольте, я вас підвезу... Адже моя машина у вас у дворі. Так буде швиднге...
- Тоді я вийду з чорного ходу...
- Ти кудись ідеш? Надовго? - стурбовано запитала пані Мегре, коли вони з'явилися у вітальні.
- Не знаю... Сподіваюсь, що ні, а там буде видно...
- Ти не думаєш, що це небезпечно?
- Найнебезпечніше зараз - це сидіти на місці... Пардон мене підвезе й одразу повернеться...
По дорозі Мегре не промовив жодного слова і, скільки не озирався, не помітив «хвоста». Нічого не вдієш, певно, бідолашним агентам завтра теж доведеться йти у відпустку за станом здоров'я! А втім, з ними не будуть так церемонитися...
Вони незабаром звернули в тиху вузьку вуличку Фран-Буржуа, по обидві боки якої стояли старі будинки з дешевими мебльованими кімнатами. В них здебільшого жили емігранти, мало не з усієї Європи.
- На добраніч, Пардоне... Спасибі за все. Якщо я сьогодні чогось доб'юся, то лише завдяки вам...
- Хай вам щастить...
Мегре подзвонив. Невидима в темряві консьєржка відчинила вузьку хвіртку, прорубану у великих воротах під'їзду, і він опинився під високим склепінням, де ледве жевріла невеличка лампочка.
- Скажіть, будь ласка, як пройти до мадемуазель Мотт?
Праворуч, із віконця в стіні, долинуло:
- Прямо, потім направо... Другий під'їзд, квартира тринадцять...
Як тільки Мегре ступив на сходи, у коридорі спалахнуло світло, і трохи вище він побачив перед собою асистентку доктора Мелана з запаленим сірником у руці. Коли він порівнявся з нею, жінка промовила:
- Я боялася, що ви не знайдете дороги... Це в нас не так просто... Будь ласка, проходьте до кімнати...
її голос помітно тремтів, у погляді відчувалася тривога, на блідому обличчі проступали червоні плями.
Кімната, куди вони зайшли, правила за вітальню, їдальню та спальню водночас. В ній було чисто й затишно. Від кількох старих потемнілих від часу меблів віяло журбою і спокоєм.
- Сідайте... Можете закурити.
- Сподіваюся, ви ще не спали, коли вам подзвонив професор?
- Я мало сплю...
В кімнаті не було ні радіо, ні телевізора, але на полицях стояло багато книг. Одна книжка, розгорнута, лежала на столику біля крісла.
- Ви забули вдома люльку? [323]
Вона навіть не намагалася вдавати із себе чемну господиню і не приховувала своєї тривоги.
- Сьогодні вранці, коли я побачила вас у приймальні, я зрозуміла, що справи кепські... Мене лише дивує, що ви приїхали сюди...
- Пробачте, мадемуазель... Не знаю, чи сказав вам про це професор, але я можу розмовляти лише як приватна особа... Я не маю жодного права вас допитувати чи взагалі турбувати... Мої начальники примусили мене піти у відпустку за станом здоров'я, щоб урятувати від неприємностей дуже .впливових людей... Саме тому я звернувся до посередництва професора Вів'є. Але ви можете запропонувати мені негайно вийти геть або просто не відповідати на мої запитання...
Він говорив тихо й лагідно, немов вибачався, і могло навіть здатися, що його голосові бракує впевненості.
- Позавчора я став жертвою підступної і дуже ретельно продуманої махінації... Мені було поставлено пастку, в яку я не міг не потрапити...
Минуло всього два дні! Всі події, що відтоді сталися, важливі й геть незначні, однаково глибоко врізалися я його свідомість, залишивши в пам'яті цілу низку нічим не пов'язаних між собою образів: інвалідське крісло Ма-нюєля, плями на стінах особняка, чорне волосся іспанки і сині, не до міри великі за товстими скельцями окулярів, холодні очі лікаря...
Він знав, що рано чи пізно кожна з цих розрізнених деталей зміниться до потрібного розміру й займе своє місце в загальній картині, у міцному зв'язку з іншими.
«Існує лише одна істина,- завжди казав Мегре.- Завдання полягає в тому, щоб упізнати її і знайти, як би її не приховували...»
- Може, ви випили б чашку кави?
- Дякую... Вас, певно, цікавить мета мого візиту?.. Тим, що я вже знаю про доктора Мелана, я можу пояснити собі його поведінку...
Склавши руки на животі, вона уважно дивилася на нього.
- Людина, яка поставила мені пастку, перебуває у відчайдушному становищі, і, щоб урятуватися, вона вдалася до найхитрішого і найскладнішого способу... Повинен сказати, що лише завдяки дивовижному збігові обставин я зміг познайомитися з цією людиною, і вона мене дуже зацікавила... [324]
Вона приголомшено вирячила очі і пробелькотіла:
- Хіба ж ви не стежили за лікарем уже кілька тижнів?
- Ні, мадемуазель, я наказав стежити за Манюєлем Пальмарі. Це один з ваших сусідів із будинку навпроти.,. Мої інспектори повинні були встановити, хто до нього ходить, і стежити за його коханкою, коли та йшла до міста...
- Я не можу...
- ...мені повірити? А проте це правда. Останнім часом я особисто кілька разів відвідав цього добродія, і навіть ви могли мене бачити із кабінету лікаря, бо я маю звичку стояти перед вікном...
- Отже, ви були там не заради?..
- ...доктора Мелана? Ні, тоді я навіть не знав його імені... А якщо я й цікавився особняком, то лише тому, що люблю старі будинки... Як я вам уже сказав, я став жертвою-дуже хитрої махінації... Комусь було потрібно мене усунути... І замість діяти просто цей хтось вигадав хитромудрий, я б навіть сказав, диявольський план, у якому було передбачено все... Оскільки я давно знаю Манюєля і вже кілька тижнів пильную за ним, то спочатку був подумав, що це його робота, і кілька разів зустрівся з ним у нього вдома... Потім я довідався, що мадемуазель Прієр, яка відіграла важливу роль у всій цій історії, належить до клубу «Сто ключів»... У реєстрі цього клубу я побачив ім'я доктора Мелана... Виявилося, що це вона рекомендувала його до клубу... Природно, мені захотілося познайомитися з ним ближче...
- Неймовірно...
Глянувши на неї, Мегре зрозумів, що це був лише вираз подиву, а зовсім не ознака того, що вона засумнівалася у правдивості його слів.
- Доктор Мелан міг підтримати мою гру і без жодної потреби вирвати або продірявити мені зуба... Але натомість він чесно сказав, що зуби в мене здоровісінькі, а провів до дверей, не поставивши жодного зацитання...
- Він був на смерть переляканий... Уже кілька тижнів він живе у постійному страху...
- Він вам про це казав?
- Ні, але я сама бачу...
- Ви розумієте, мадемуазель, чому я тут?
- Щоб мене допитати?
- Не зовсім так, бо я навіть не знаю, про що саме 3[25] вас питати... Я буду цілком чесний з вами. Як я вже сказав, я зараз не комісар поліції, а просто громадянин Мег-ре... До того ж у мене немає жодних доказів, і всі мої здогади небагато важать...
Але мені ясно одне - ніхто б не наважився затівати зі мною таку складну гру, не маючи на те гострої потреби. Ця людина або дуже боїться мене, або дуже ненавидить... Чи може ненавидіти мене доктор Мелан? Навряд. Адже до цього ранку ми навіть ніколи не зустрічалися. Тим часом, як ви самі кажете, його збентежила моя поява на вулиці Акацій. Він перелякався, і, певно, дуже, якщо наважився на таку ризиковану гру. Отже, я та мої інспектори були для нього небезпечні. Чому? Це й була моєю відправною точкою. Я подумав: «Що може бути в його житті такого, що пояснило б його поведінку?» І туг мені допоміг один випадок. У Алін, полюбовниці Ма-нюєля, вперше в житті заболіли зуби, і, природно, вона звернулася до найближчого дантиста. Можливо, вона не дуже розумна, але в неї надзвичайно розвинута інтуїція. Це самиця, в повному розумінні цього слова. Не пам'ятаю вже точно, хто саме, ви чи Мелан, поставили їй дві дуже цікавих запитання. Перше: «Хто вас сюди послав?» і друге: «Ви ні на що більше не скаржитесь?» Погодьтесь, що не у кожного зубного лікаря з пацієнтами розмовляють у такий спосіб. Заінтригована всім, що воні побачила та почула, Алін почала міркувати. Вона пригадала, що увечері в кабінеті лікаря часто горіло світло. А коли я в неї запитав, хто приходить до лікаря увечері, вона відповіла, що самі жінки...
- Увечері я там не буваю...
- Це мені відомо... Але ви, певно, знаєте про ці візити?
- Послухайте, пане комісар... Я згодилася прийнята вас лише завдяки професорові Вів'є... Щодо мене, то я ладна зробити все можливе, аби тільки вберегти лікаря від біди... Ця людина страждала все своє життя, страждав зараз і, певно, страждатиме довіку... Коли б ви знали, яке в нього було дитинство!
- Я знаю... Це може багато що пояснити, та не може його виправдати...
- Це жахливо... Він такий самотній... А якщо він і ходить до клубу...
- То лише для того, щоб вербувати клієнток? Ви це хотіли сказати? [326]
- Дле ж його посадять в тюрму!.. Він ні за що цього не перенесе!
- Це кажуть усі, кого заарештовують... Отже; ви можете підтвердити, що доктор Мелан нелегально робив аборти?
- Я зрозуміла це ще тоді, як уперше побачила у нього в шухляді інструменти, що не мають нічого спільного з лікуванням зубів...
- А інші докази?
- Я не хочу бути причетною до його загибелі!
- Скажіть, будь ласка, Мелан віруючий?
- Ні, він не вірить у бога...
- В такому разі його провина не така вже й велика. Адже в багатьох країнах аборти дозволені офіційно. Це, врешті, питання моралі, і особисто я не вбачаю в цьому карного злочину. Певна річ, коли б про це довідалися, у нього були б неприємності, але врешті він міг би відбутися штрафом... Тим більше, маючи таких заступників, як пан Прієр... Отож лише це не може бути для мене поясненням його поведінки... Я прошу вас сказати всю правду!
Мотт раптом одвернулася і якусь хвилину сиділа, заплющивши очі.
- Це жахливо,- нарешті ледь чутно пробелькотіла вона.- Адже в нього немає нікого, крім мене... Але він невинний! Це вона підбила його на таке діло!.. Клята істеричка! Тільки тому, що вона спить з ним, він повірив, що вона його кохає... Його завжди тягло до них... Аякже, аристократ!
- Отже, ви знаєте, що сталося з Сюзанною Дюпре?
- Не знаю... Можу лише здогадуватися... Вона прийшла для того, що й усі інші вечірні клієнтки... Разом з Ніколь Прієр... Я зустрілася з ними на порозі... А потім, коли побачила в газетах її портрет, то все зрозуміла...
- Ви гадаєте, що він її задушив?
- Навіщо?.. Зайва доза анестезуючого - і все...
- Отже, Карола про це знала?
- Певна річ... Але вона йому вірна, як собака... Це вона сказала мені, що, коли Франсуа мені дорогий, я повинна мовчати... Вона жебрачила, коли він узяв її до себе...
- Так... У нього є садівник?
- Немає... [327]
- Отже, він сам доглядає за садом?
- Який там сад... Самий бур'ян... Боже мій! Адже він такий самотній! Такий негарний!
Вона теж була самотня. Теж негарна.
- Ви досі кохаєте його?
- Байдуже... Навіщо ви про це запитуєте?
- Я хочу, щоб ви мені допомогли. Я' не маю права іти на вулицю Акацій - там мене одразу затримає поліція. Крім того, якщо я туди з'явлюся, не виключено, що Мелан накладе на себе руки. У нього, певно, знайдеться для цього засіб...
- У кабінеті ціла банка миш'яку...
- Ви подзвоните йому і скажете, що ви хочете негайно повідомити йому щось дуже для нього важливе, але не можете зробити цього по телефону... Попросите, щоб він приїхав сюди... він вам довіряє?
- Отже, в нього вже нікого не залишиться?
- Подумайте краще про ту, яку поховано у нього в саду... Ви певні, що таке більше не повториться? Аджз він здатний на все!
- Я розумію... Але все одно це жорстоко... І чому саме я повинна це зробити?.. Якщо ви віруючий, то зрозумійте, як я зараз виглядаю у власних очах.
І, похнюпившись, зовсім тихо промовила:
- Іуда!
Потім як сновида підійшла до телефону, взяла трубку і худими тонкими пальцями повільно набрала номер. Обличчя її було зовсім бліде, очі немов згасли.
- Це ви, докторе?.. Я мушу вам сказати...
Вона поклала трубку і важко впала у крісло... Мегре мовчав, не наважуючись глянути на неї. Вони чекали. Комісар уже кілька разів запалював люльку, але забував її курити, і вона знову згасала.
Чекання ставало дедалі нестерпнішим. Лише зусиллям волі вони утримувалися, щоб не схопитися і не пройтись по кімнаті.
Мегре щохвилини поглядав на годинника. Асистенг-ка теж втупилася поглядом у циферблат ходиків, що цокали за спиною комісара.
Час минав дуже повільно. Чи приїде Мелан? Якщо він усе зрозумів, то, можливо, в кабінеті вже лежить його труп. А може, він знову подзвонив своїй підступній коханці. [328]
Мотт, певно, теж мучили такі чи подібні думки. Крізь напіввідчинене вікно з вулиці інколи долинали кроки перехожих, голоси якоїсь парочки, шурхіт автомашин, що проїздили мимо.
Це вже здавалося вічністю, хоча насправді минуло всього двадцять хвилин, сповнених мертвого мовчання.
Нарешті скрегіт гальм, стукіт автомобільної дверці, важкі кроки на тротуарі і далекий приглушений дзвінок. Скрипнула хвіртка у воротях, знову кроки на нерівній брлківці подвір'я, хряскіт засклених дверей, кроки на сходах...
Притуливши руку до грудей, Мотт прошепотіла сама до себе:
- Я більше не можу...
Вона рвучко схопилася на рівні, і комісарові уже здалося, що вона зараз Побіжить на кухню, сховається, кинеться на сходи, але вона непорушно стояла на місці, і Мегре теж підвівся, хвилюючись не менше за неї.
В цілковитій тиші було чути, як на сходах клацнула запальничка і чиясь рука силкувалася намацати номер на дверях. Асистентка пішла відчиняти.
Потім у дверях з'явилася велика незграбна постать.
Мелан був одягнутий у сірий костюм і тримав у руці капелюха.
Ось він зайшов, мружачись від світла, глянув на Мотт. розтулив був рота, аби щось% сказати, і тут помітив комісара.
Якийсь час він мовчки стояв на порозі кімнати, кліпаючи своїми страшними очима, явно намагаючись зрозуміти, що сталося.
Задача виявилася надто складною для нього. За хвилину він труснув головою, так, немов стирав з дошки нерозв'язане рівняння. Можливо, вперше в житті він нічого не розумів.
І вже з цікавістю повільно оглянув комісара та свою асистентку, крісла, що в них вони щойно сиділи, попільничку з купкою попелу, в якій ще диміла люлька.
- Ви давно тут? - запитав він з дивним спокоєм у голосі.
Його погляд знов зупинився на блідому змарнілому обличчі асистентки. В ньому не було ні гніву, ні зневаги - лише подив і німе запитання.
Він хотів тільки одного- зрозуміти... Бо ж у нього був винятковий інтелект... Йому завжди казали, що в [329] нього блискучий розум... Він це довів: самотужки, беа жодної допомоги він піднявся з такого дна!
- Вона не винна, докторе,- мовив Мегре, щоб покласти край цій болісній сцені.- Коли я зайшов сюди, я вже знав усе чи майже все... Мені було потрібне лише підтвердження...
Мелан спокійно дивився просто у вічі комісарові - без ненависті, без люті. Так ось вона, відповідь на запитання, що його колись поставив йому Пардон після вечері на вулиці Попенкур! Перед ним стояв чистий злочинець, викінчений лиходій, який завжди розумів, що робить...
Такого комісар бачив уперше.
- Я розмовляв з професором Вів'е...
На якусь мить його брови звелися вгору, але він не промовив жодного слова. В очах, як і доти, стояло німе запитання.
- Він буде свідком оборони... Можливо, я теж...
Епілог
За двадцять хвилин машина Мелана зупинилася перед головним відділенням поліції третьої округи на вулиці Перре. Комісар вийшов перший.
Лише в коридорі він пропустив поперед себе лікаря.
- Далі... Другі двері ліворуч...
Поклавши ноги на стіл, один з інспекторів з люлькою в зубах читав газету, другий щось вистукував на старій розхитаній машинці.
Обидва підвелися, як тільки угледіли комісара.
- Добрий вечір, хлопці... Пробачте, що. я вас потурбував... Я зараз у відпустці і тому лише супроводжую доктора Мелана, який хоче дати вам певні свідчення... Тобі там ще багато друкувати, Бассен?
Він знав його принаймні вже двадцять років.
- Коли протокол буде підписано, вам, певно, дове-. деться одвести лікаря до камери попереднього ув'язнення... Тільки чемно, без грубощів... На добраніч, лікарю... [330]
Коли комісар повернувся додому, гості вже пішли. Пані Мегре не спала.
- Ну що?
- Він зараз сповідається...
- У чому?
- У всьому, що є на душі... Завтра ми прочитаємо про це у вечірніх газетах... Далебі, ранкові не встигнуть...
- Що йому було від тебе потрібно?
- Він просто злякався, побачивши мене біля свого будинку... Виявляється, ця Ніколь справжня бестія, хитріша навіть за нього... Ти пам'ятаєш історію з банкіровою донькою?.. Ніколь вирішила позбутися суперниці, коли відчула, що та відбиває в неї жениха... якогось аргентін-ця... Заради цього вона сама стала коханкою лікаря...
- А як же тоді версія про викрадення? Виходить, у тюрмі сидять безневинні люди?
- Тепер їх, певно, випустять... Листа писав лікар, щоб одвести від себе підозру...
- Хм... Буває ж таке... І що ти робитимеш далі?
- Відпочиватиму... Адже я у відпустці.
Відпустка скінчилася наступного ранку о десятій годині, коли в двері постукав розсильний з пакетом - цього разу не від префекта, а від директора Сюрте...
- Зайдіть!
Мегре штовхнув двері і, не виймаючи з рота люльки, переступив поріг директорського кабінету. Ролан Блюте схопився з-за столу і побіг йому назустріч, як досі не бігав жоден директор.
- Добрий день, Мегре... Сідайте... Що б ви хотіли від мене почути?
- Нічого, пане директор...
- Пане директор?
- Патроне... Якщо хочете...
- Хочу...
- Ви сердитесь на мене?
- Ні... Я вже телефонував префектові, який потім подзвонив міністрові внутрішніх справ...
- А той, у свою чергу, своєму другові, Жан-Батісту Прієру?
- Цілком можливо... Там вас чекає Жанв'є... Він чергував минулої ночі... Після донесення з третьої округи вів ще на світанку подався із землекопами на вулицю Ака-Цій... В саду вони знайшли труп Сюзання Дюпре... [331]
В очах директора теж було запитання. «Яким чино«і Мегре?..»
Але він не наважився запитати про це вголос.
- Звичайно, продовжувати розслідування доведеться вам.
І довести, що всі ці крадії коштовностей працювали на Манюєля.
Його ще не раз побачать на вулиці Акацій!
© Aerius, 2004
Книга: Жорж Сіменон Клуб "100 ключів" Переклад Миколи Мещеряка
ЗМІСТ
| 1. | Жорж Сіменон Клуб "100 ключів" Переклад Миколи Мещеряка |
| 2. | Ці люди не належали ні до героїв, ні до святих. Лише завдяки... |
| 3. | - Вена мешкає'на бульварі Курсель і вчиться в Cop-бонні. В неї є... |
| 4. | За кілька кроків вони почули, як хтось тихо промовив: - На... |
| 5. | Директор тицьнув пальцем на стілець, наполовину освітлений сонцем.... |
| 6. | Він би багато дав, аби дізнатися, з чого саме виходив Мегре,... |
На попередню
|
|
