Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Йосип Кобів Античний майстер біографічного жанру (1991)

Йосип Кобів Античний майстер біографічного жанру (1991)

© Й. Кобів, 1991

Джерело: Плутарх. Порівняльні життєписи. К.: Дніпро, 1991. 448 с. С.: 378-382.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004

Либонь, мало хто з тих, що залюбки зачитуються творами про життя й діяльність видатних людей, задумується над питанням про походження біографічного жанру - де й коли він виник. А з'явився він, як і переважна більшість сучасних літературних родів і жанрів, у далекій грецько-римській давнині. Бо вже в античній літературі викристалізувалися певні його різновиди, мовно-стилістичні особливості, була розроблена й відповідна теорія цього жанру. Як і нас, античних читачів цікавило життя і діяльність видатних полководців, державних діячів, філософів, письменників, ораторів, учених. З доволі широко розвинутої літератури цього роду сьогодні найбільш відомі твори Плутарха, Непота і Светонія. З цих імен, безперечно, найбільшої слави зажило ім'я Плутарха, автора славнозвісних «Порівняльних життєписів», які вже в античності користувалися величезною популярністю, зберегли її протягом багатьох подальших століть і ще й сьогодні знаходять численних читачів, які бажають ознайомитися з життям знаменитих людей стародавнього світу - великого завойовника Александра Македонського, уславленого римського полководця й політичного діяча Юлія Цезаря, славетних ораторів Демосфена й Ціцерона, видатного державного діяча стародавніх Афін Перікла та інших.

Але що ми знаємо про самого всесвітньо відомого представника біографічного жанру в античній літературі?

Давньогрецький філософ-мораліст і визначний письменник Плутарх (бл. 46 - бл. 126 рр. н. є.) народився в Херонеї, невеликому місті Беотії, однієї з областей центральної Греції. Походив він із знатної й багатої родини, освіту здобув у Афінах, де вивчав філософію під керівництвом платоніка Аммонія, а також риторику, математику і природознавчі науки, багато подорожував, не раз бував у Римі, столиці величезної Римської імперії, де виступав публічно й мав численних друзів у колах правлячої верхівки, навіть в особі імператорів Траяна (98-117 рр. н. є.) та Адріана (117- 138 рр. н. є.). За часів Адріана Плутарх був прокуратором по управлінню імператорськими маєтками в Ахайї (таку назву мала Греція, перетворена на римську провінцію). Як патріот рідного міста, Плутарх волів проживати в Херонеї; земляки дуже поважали його, він брав активну участь у громадському житті міста і навіть заснував філософську школу, щось на зразок філії афінської Академії Платона. Коли письменник помер, йому спорудили на громадські кошти пам'ятник, надгробний напис якого зберігся донині.

Плутарх був дуже плідним і різнобічним письменником. Античний список його творів налічує двісті двадцять сім назв; до наших днів дійшли сто п'ятдесят чотири твори. Багату літературну спадщину Плутарха звичайно поділяють на дві великі групи: 1) моральні трактати і 2) історичні біографії. Група творів, яка має загальну назву «Моралії» або «Моральні [378] трактати» - це статті невеликого розміру на різні теми - філософського, етичного, релігійного, психологічного, музикознавчого, літературознавчого змісту. У своїх філософських поглядах Плутарх, хоч формально зараховує себе до школи Платона, по суті - еклектик, який поєднував поняття, концепції, доктрини різних філософських напрямків (Платона, Епікура, стоїків) . Плутарх - філософ не абстрактний, а практичний, тому в його «Мораліях» переважає етична тематика (наприклад, про цікавість, гнів, заздрість, балакучість, дружбу, любов до дітей, братерську любов, сімейне життя тощо). Він любить змальовувати високі моральні якості, сувору доброчесність, простоту звичаїв, героїзм, патріотизм, вільнолюбність і т. ін. Питанням літератури присвячені такі його твори, як «Порівняння Арістофана й Менандра», «Життєписи десяти ораторів», «Про упередженість Геродота», «Як слухати поетів». Переважна більшість його трактатів має форму діалогу, який завдяки Платону здобув собі право громадянства в античній філософській літературі. «Моралії» цінні численними цитатами з давньогрецьких поетів і прозаїків класичного періоду, а також критичними висловлюваннями самого Плутарха.

Проте особливої слави зажив Плутарх завдяки своїм «Порівняльним життєписам» Це біографії п'ятдесяти уславлених діячів античного світу. Названі вони «порівняльними» чи «паралельними» (як назвав їх сам автор) тому, що життєписи знаменитих людей подані попарно, тобто кожна пара складається з двох біографій: одна - знаменитого грека, друга - знаменитого римлянина. До наших днів дійшли двадцять три пари таких біографій, тобто сорок шість парних життєписів і, крім того, чотири поодинокі біографії. Отже, усього збереглося п'ятдесят біографій. Добір історичних постатей для зіставлення базується на критерії однакової категорії слави, наприклад, полководницької (Александр Македонський і Гай Юлій Цезар), політичної та ораторської (Демосфен і Ціцерон), великого багатства (Нікій і Красс), законодавчої діяльності (Лікург і Нума Помлілій), соціальної перебудови (Агіс і Клеомен; Тіберій і Гай Гракхи) тощо. Пари біографій об'єднані, як правило, спільною післямовою - підсумковим порівнянням схожих і відмінних рис, у якому розкривається ставлення автора до своїх героїв. У багатьох випадках парі життєписів передує ще й спільний вступ (наприклад, до життєписів Александра Македонського і Юлія Цезаря, Демосфена і Ціцерона). Інколи утворення парних біографій досить натягнуте, штучне (наприклад, Перікла і Фабія Максіма або Агесілая і Помпея).

Життєписи, що збереглися до наших днів, не становлять повного доробку Плутарха в біографічному жанрі. Так, деякі біографії, як, наприклад, героя битви при Термошлах Леоніда, улюбленого героя Плутарха, фіванця Єпамінонда та інших - усього 20 життєписів - загубилися в плині часу.

Біографічний жанр не був винаходом Плутарха. Вже задовго до нього александрійські вчені складали життєписи видатних письменників і філософів, культивували цей жанр і перипатетики, тобто послідовники Арістотеля, але Плутарх першим упровадив біографічний жанр в історію. Біографи Плутарха - не наукові дослідження, а популярний виклад основних відомостей про того чи того славетного діяча, запозичених у інших письменників, переважно істориків (наприклад, Геродота, Фукідіда, Ксенофонта, Ефора, [379] Теопомпа, Полібія, Тімея, Діонісія Галікарнаського - з грецьких; Лівія, Саллюстія, Непота, Цезаря та інших - з римських) та з мемуарної літератури. Сам Плутарх, до речі, не вважав себе істориком. Мета автора біографій, на його думку, відмінна від завдань історика. Своє завдання він сформулював у біографії Александра Македонського в такий спосіб: «Ми пишемо не історію, а життєписи; часто незначний вчинок, слово чи жарт краще розкривають характер людини, ніж битви, в яких десятки тисяч убитих, ніж керівництво величезними арміями й облоги міст. Подібно до того, як живописці, мало звертаючи увагу на інші частини тіла, добиваються схожості завдяки точному зображенню обличчя і виразу очей, у яких проявляється характер людини, так хай і нам буде дозволено складати життєписи, проникаючи в те, що складає духовний світ людини, залишивши іншим право на описи великих справ і битв».

Отже, у Плутарха на'першому плані не достовірність історичних фактів, не виявлення їх причин та закономірностей в історичному процесі; у центрі його уваги стоїть характер окремої особи - того чи того діяча, моральні якості того чи того героя, значно менше цікавить його перебіг історичних подій. У своїх біографіях Плутарх ставив перед собою завдання виховного характеру, намагаючись показом історичних постатей, їхніх вад і чеснот викликати в читача прагнення до доброчесності, піднести його морально, застерегти від злодіянь. Його життєписи мали викликати бажання наслідувати знаменитих людей, долі яких він описував. «Не приносять користі,- пише Плутарх у життєписі Перікла,- такі твори, які не пробуджують прагнення до наслідування: доблесними справами люди не лише захоплюються, а й бажають наслідувати тих, хто їх здійснює». Образи видатних людей він пропонує читачам як зразки для морального вдосконалення, щоб, «дивлячись в історію, немов у дзеркало, кожний старався змінити на краще власне життя і влаштувати його за прикладом тих, про чиї доблесті розповідає автор («Вмілій Павел», розд. І). Втіленням справедливості, людинолюбства, доброти показані Арістід, Лікург, Перікл, Евмен, Фокіон, зразками волелюбності є образи Катона, Коріолана, Тімолеона, Брута, братів Гракхів. Переважна більшість персонажів Плутарха - це позитивні герої, які відзначаються патріотизмом і відвагою, простотою звичаїв і скромністю. Плутарху пощастило виліпити пластичні образи видатних людей античності, образи, не схожі один на одного. Він дав цілу галерею таких образів, хоча історично вони не завжди достовірні, бо створені не ученим істориком, а моралістом. Але як художні образи історичні постаті античності у Плутарха надзвичайно рельєфні, живі, змальовані всебічно, на тлі широкої панорами суспільно-політичного життя. З симпатією написаний портрет романтичного Александра Македонського, зворушує трагічна постать невтомного борця за свободу Греції Демосфена, викликають співчуття образи античних революціонерів, захисників прав трудового люду - спартанців Агіса і Клеомена та римлян - братів Тіберія і Гая Гракхів, величчю дихає портрет керманича афінської демократії Перікла, непривабливо зображений багатий лихвар Красс, який придушив повстання Спартака.

Античний біограф віддає належне й людям низького соціального становища. Так, усупереч римській історіографії, він з симпатією зобразив постать вождя повсталих рабів Спартака. Плутархів опис цього повстання [380] в декількох розділах біографії Красса (розд. 8-11) має виняткову цінність для історичної науки.

Особистість Плутарх розуміє статично, як закінчений у собі характер, тому, як правило, не показує його у розвитку і становленні. Головна увага письменника скерована на період розквіту особистості, коли характер людини вже сформувався, коли всі її якості вже склалися, тому Плутарх не цікавиться дитинством і юністю своїх героїв.

Крізь Плутархові життєписи пробивається визнання виняткової ролі великих людей в історії. Такий погляд та індивідуалізм характерні не лише для нього, а й для деяких інших письменників епохи Імперії. Та й як тут не дійти такого висновку, коли бачиш, що такі великі люди, як Александр Македонський або Гай Юлій Цезар докорінно змінили карту Стародавнього світу, або коли діяльність Перікла настільки позначилась на історії Афін, що період його перебування при кермі влади називають «золотим віком Перікла»?

Отож, незважаючи на суб'єктивність «Порівняльних життєписів», інколи довільне поводження з історичними фактами, в цілому вони мають велике значення для розуміння історії Стародавньої Греції і Риму.

Виходячи з того погляду, що метою його творів не є опис подій, а змалювання характерів, які проявляються не лише в блискучих подвигах, а й у незначних учинках, влучних висловах, сімейному житті, Плутарх наводить усілякі анекдоти, багато уваги присвячує приватному життю своїх героїв, їх зовнішньому вигляду. Так, для характеристики Александра Македонського, на думку Плутарха, важлива його розмова з філософом Діогеном, коли великий полководець привселюдно заявив, що він хотів би стати Діогеном, якби не був Александром.

Плутарх - талановитий оповідач. Він уміє зацікавити читача і змістом життєписів, і колоритним зображенням знаменитих греків та римлян, і мінливим тоном своєї оповіді - то спокійно-неквапливим, то схвильовано-драматичним. З непідробним драматизмом описані останні хвилини життя Демосфена, Ціцерона, Помпея, Цезаря, Антонія, розгром римської армії під командуванням Красса в битві з парфянами біля Карр («Красс», розд. 26-32), сцена прощання Брута з дружиною Порцією («Брут», розд. 13), хвилює розповідь про те, як Клеопатра підняла у вікно вежі, в якій зачинилася, вмираючого Антонія («Антоній», розд. 37).

Знайшло вияв у «Порівняльних життєписах» Плутарха і його марновірство: він не пропускає нагоди розповісти про всілякі чудеса й дивні знамення, начебто пов'язані з певними історичними подіями, переказує безліч різних прикмет, довіряє провіщенням оракулів.

«Порівняльні життєписи» Плутарха - вершина античного біографічного жанру - користувалися незмінним успіхом на протязі багатьох віків завдяки цікавому змістові, живій характеристиці героїв, духові гуманності, високому громадянському звучанню, глибокій ерудиції автора, простоті і ясності викладу. Велику популярність вони здобули, як і його твори на моральні й педагогічні теми, в епоху Відродження. їх високо цінували такі гуманісти, як Еразм Роттердамський, Рабле, Монтень. Останній писав у «Нарисах»: «З будь-якого погляду Плутарх - мій автор; це філософ, який вчить доброчесності». Поважали Плутарха гуманісти, а також керівники Реформації як ворога аскетизму, людинолюбного мораліста. З біографій [381] Плутарха черпав матеріал для своїх римських трагедій («Коріолан», «Юлій Цезар», «Антоній і Клеопатра») Шекспір. З Плутархових життєписів запозичили сюжети для своїх драм Корнель («Цінна», «Серторій», «Смерть Помпея», «Агесілай») і Расін («Мітрідат»). Плутархом зачитувався в юні роки Ж.-Ж. Руссо, як сам він про це згадує у «Сповіді»; античний біограф був одним з улюблених письменників Монтеск'є, Гете, Шіллера, Емерсона. Діячі французької революції, а в Росії декабристи захоплювалися Плутар-ховими героями як втіленнями волелюбності і громадянських чеснот.

«Порівняльні життєписи» перекладені багатьма європейськими мовами. Деякі народи, в тому числі росіяни, мають кілька перекладів цього твору. Українською мовою біографії Плутарха досі не перекладалися, лише в посібнику «Антична література. Хрестоматія», що його упорядкував О. І. Білецький (1968), вміщено декілька розділів із життєписів Солона й Лікурга, які переклав Ю. Ф. Мушак. Нинішній переклад біографій [К.: Дніпро, 1991] є першою спробою заповнити серйозну прогалину в нашій перекладній літературі.

© Aerius, 2004

Додати в закладки

  
Переклад Translate