Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В.І. Пащенко, Н.І. Пащенко Гомер (2001)
Проте в Гомера трапляються й епітети, не пов'язані з характерами героїв або явищами природи. Пенелопа називає женихів [75] «благородними», хоч у них усяка шляхетність відсутня, небо традиційно навіть удень має епітет «зоряне». Епітети часом не відповідають і стану героя. Ахілл «прудконогий» навіть тоді, коли просто розмовляє, а не біжить.
Порівняння. Живучи серед природи, Гомер виявився надзвичайно тонким її спостерігачем. Проте самостійних картин природи в поемах майже немає, винятки становлять описи розбурханого моря, що вражає поета своєю могутністю і величчю, а також окремі ліричні замальовки, що відповідають лагідним і красивим людям, які проживають у певній місцевості. Чарівним здається Гермесу зелений куточок на острові Огігія перед печерою Каліпсо, «з богинь найяснішої» («Од.», V, 63-73). Чудово зображено катастрофу плоту Одіссея й одчайдушні спроби героя перебороти хвилі та дістатися берега:
... із шумом страшним величезна
Хвиля згори налетіла на пліт і у вир закрутила.
Сам він далеко від плоту упав і стерно із ослаблих
Випустив рук; у жахливій завії вітрів протилежних
Переламало якраз посередині щоглу високу;
Рею з вітрилом зірвало й далеко закинуло в море.
Сам, захлинаючись, довго тримавсь він, проте, під водою.
Виринуть швидко хвиля велика йому заважала...
(«Од.», V, 313-320)
Проте подібні картини в поемах є поодинокими. Чим же пояснити, що Гомер ніби обминає тему природи? Можливо, тим, що він сам, дитя природи, не вважав за потрібне розповідати про те, що всі інші бачили навколо себе, ці краєвиди не вимагали якихось додаткових пояснень.
І все ж обидві поеми, особливо «Іліада», сповнені численними картинами природи. Тільки вони з'являються у тих випадках, коли поет намагається посилити чи зробити наочнішою дію або подвиг якогось героя. Тоді в порівнянні виникають знайомі слухачам краєвиди, явища цієї природи, з якими вони дуже добре були обізнані в повсякденному житті. А це відразу ж робило дію героя зрозумілою, наочною та яскравою.
Порівняння у Гомера бувають прості й складні. У перших він дуже коротко порівнює своїх персонажів з левом, биком, вовком, орлом тощо. Наприклад, троянці кидаються до кораблів, «наче ті леви, що м'ясо сире пожирають».
Егіст Агамемнона «вбив, як вола біля ясел вбивають», а його товаришів «повбивали, мов свиней білоіклих». Жінок поет найчастіше [76] порівнює з рослинами. Феакійські дівчата сидять, «мов листя тополі стрункої». Поліфем закриває вхід до печери, «мов сагайдак ковпачком покривав він».
Складні, або розгорнуті, порівняння перетворюються у Гомера на справжні маленькі поеми. Вони прикрашають розповідь поета, підкреслюючи якості чи дії людини, особливості тих умов, у яких вона живе. Крім зображення природних явищ, у порівняннях часом показані і сцени людського життя, зокрема, згадується соціальна нерівність (про яку в поемах прямо нічого не говориться). Наприклад, поет розповідає про бідування вдови з малими дітьми, несправедливість суддів тощо.
В «Одіссеї» порівнянь значно менше, ніж в «Іліаді». Тут переважають сцени мирного життя, відсутні картини війни. Праця ремісників, землеробів, риболовів, ковалів, мореплавців, теслярів, поведінка свійських тварин, хижаків, що нападають на них, - ось головні теми цих порівнянь. Із надзвичайною переконливістю у кількох рядках поет зобразив важкий труд плугатаря:
Так, як вечері жадає ратай, що майстерного плуга
На новині цілий день йому тягнуть воли винно-темні,
Й серцем радіє, коли вже на захід схиляється сонце
Й близько вечеря, і вже він іде, ледве тягнучи ноги,
Так же радів Одіссей...
(«Од.», XIII, 31-35)
Дуже яскраво зображує Гомер процес гартування заліза, порівнюючи з ним шипіння випаленого в Поліфема ока:
Як в коваля, коли він топірець чи велику сокиру
Суне гарячими в воду холодну й сичить те залізо,
Гартом узяте, - стає-бо воно ще міцнішим від того, -
Так від оливного кия і око його засичало...
(«Од.», IX, 391-394)
Таким чином, в «Одіссеї», що розповідає про мирне життя і побут людей, порівняння відповідають самій темі поеми, доповнюють і підкріплюють її численними картинами тієї ж самої мирної дійсності.
Зовсім інший характер вони мають в «Іліаді». У цій сповненій кривавими сценами боїв і смертей поемі лише кілька порівнянь безпосередньо пов'язані з війною. Скажімо, крик Ахілла порівнюється зі звуком сигнальної труби. Усі інші стосуються мирного [77] побуту людей. Найдивніше, що всі воєнні дії порівнюються з мирними заняттями тих самих ремісників чи селян. Навіть бойове завзяття двох Аяксів (Еантів) порівнюється з працею двох биків, що зорюють землю, а радість Менелая - «з ранковими росами вмитим колоссям». Смерть героя порівнюється зі стрибком риби на сушу під час бурі, вирваною бурею маслиною або зі зрубаним деревом. Одіссей і Діомед переслідують троянця Долона - і поет порівнює їх із двома мисливськими псами, що мчать за зайцем чи ланню. Загалом у Гомера дуже багато порівнянь, пов'язаних із процесом праці:
В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли,
Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає
Він перевірити тільки, як круг обертатися буде...
(«Іл.», XVIII, 599-601)
Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром,
Людям своїм доручає господар як слід розтягнути,
Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі боки
Тягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром,
Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура.
Так же туди і сюди на малому просторі тягнули
Тіло ті й другі ...
(«Іл.», XVII, 389-395) [78]
Показовим є порівняння Діомеда з гірським потоком. Щоб зробити наочнішим і більш переконливим бойовий порив героя, який прокладе кривавий шлях через ряди троянців, поет порівнює його з розбурханою стихією, лють якої усім слухачам була добре знайома:
Він бушував на рівнині, немов та ріка в водопілля,
Що від зимових набухла дощів і всі греблі зриває.
Стримать не зможуть її ні міцно збудовані греблі,
Ні огорожі навкруг виноградників, рясно розквітлих, -
Раптом нахлине вона, обтяжена зливою Зевса,
Й гине багато у ній прекрасної праці людської.
Так перед сином Тідея троян захитались фаланги...
(«Іл.», V, 87-93)
Той же Діомед в іншій бойовій сцені після свого поранення порівнюється з грізним левом. Взагалі порівняння з цим хижаком трапляються дуже часто. Ахілла Гомер порівнює з конем, який на змаганнях отримує нагороду, з наїзником, який стрибає з коня на коня, Паріса - з погордливим конем, що, одержавши волю, мчить на пасовисько, тощо.
У порівняннях часом з'являється людина, яка своїми діями пожвавлює їх, надає їм життєвості. Інколи відчувається, що почуття цієї людини близькі й самому поетові, він переживає разом із нею. Разом із батьком Гомер оплакує гірку долю дітей, радіє, коли той обнімає живих синів, коли селяни насолоджуються врожаєм оливок, голодує разом з дроворубами. Він щиро співчуває Гектору в момент його поранення:
Як під ударом Зевсовим, вирваний геть із корінням,
Падає дуб, і навколо розноситься сірки огидний
Запах, і той, хто це зблизька побачить, одразу втрачає
Дух відваги, бо блискавки Зевса для всіх небезпечні, -
Так же і Гектора сила на землю, у порох, упала...
(«Іл.», XIV, 414-418)
Порівняння виявляють глибоку людяність поета, який співчуває усім беззахисним чи приреченим на смерть - людям чи звірам, усім тим, хто не має звання бога чи героя. На навколишній світ Гомер дивиться очима своїх маленьких персонажів з порівнянь. У його порівняннях відсутні герої, які вирішують долю битв, їх заміняють прості, звичайні трударі на кшталт свинопаса Евмея чи пастуха Філотія.
Хронологічна несумісність. Епічна розповідь Гомера має своєрідну рису - хронологічну несумісність одночасних подій. Різні [79] події, які відбуваються водночас у різних місцях, зображені Гомером у послідовному порядку.
Оповідь Гомера ніколи не повертається до своєї відправної точки, він знає лише простий, лінійний вимір. Через це зображення паралельних дій у нього й бути не може. Наприклад, у першій пісні «Одіссеї» Афіна у вигляді друга Одіссея Ментора приходить до Телемаха, який з пошаною приймає гостя. У цей час збираються женихи і починають бенкетувати. Після цього Те-лемах розмовляє з Ментором, у кінці той зникає. Телемах повертається до женихів, починає співати Фемій. Але ж ці нібито послідовні події насправді частково були і паралельними: розмова Телемаха - бенкетування женихів, спів Фемія. У Гомера відсутні «попереджувальні» слова чи вирази, які б готували слухачів сприймати одночасність подій, типу «У той час, як ... в іншому місці ...» чи якісь подібні.
Хронологічна несумісність властива і зображенню боїв. Битва відбувається на великому полі, але поет ще не в змозі охопити її одним поглядом і дати об'ємну картину великого бою. Якщо ж подібне і трапляється, то виглядає надто поверхово:
Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,
Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля
Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись
Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
Все тут змішалось - і крики звитяжні, і стогони людські
Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.
(«Іл.», VIII, 60-65)
(Як тут не згадати пушкінську «Полтаву» й опис битви зі шведами.) В основному ж битва в Гомера складається з низки двобоїв, про які поет розповідає з послідовною докладністю і в яких прославляє відвагу і військову доблесть ахейців і троянців. Подібний прийом називають ще оповіддю через перелік.
Епічний простір. Незвичайною є сама розповідь поета про події. Повільна, некваплива, вона зачаровує тією наївністю і простотою, з якими Гомер сприймає і передає фантастично-реальний світ героїв і богів. Та звабливість його мистецтва і полягає в тому, що саме ця наївність, ця простота слова Гомерового покоряють і надають можливість відчути справжню насолоду.
Гомер нікуди не поспішає і розповідає про все, що йому підказали міфологія і реальний світ: про земне й олімпійське життя, про шляхетність героїв і не зовсім благородних богів; він примушує цих героїв сперечатися, битися, вершити неймовірні подвиги, виголошувати довгі промови, згадувати цікаві історії... І раптом перериває свою захоплюючу оповідь про них і докладно зупиняється [80] на описі якоїсь речі - дверей, крісла, келиха, меча, щита, застінки тощо - або явища, торкається зовсім інших тем і, лише вичерпавши їх, знову повертається до попередньої. Ніщо не стримує і не зупиняє цю повільно-урочисту розповідь великого поета. Про все він говорить спокійно, докладно, майже ніколи не висловлюючи свого ставлення до зображуваних подій. Ця невимушеність розповіді Гомера, вільність, з якою він переходить до найрізноманітніших тем, і створює те, що називається епічним простором.
Гомер завжди намагається прикрасити свою оповідь численними художніми прийомами: метафорами, порівняннями, повторами, епітетами, докладними описами усього, на чому зупиняється його зір.
Значне місце належить також численним відступам, що уповільнюють розвиток сюжетної лінії. Цей прийом називають ретардацією, він загалом властивий епічному твору і становить його відмітну ознаку.
Найтиповішим зразком подібної ретардації є, наприклад, сцена пізнавання годувальницею Евріклеєю Одіссея по шрамові на [81] коліні. Гомер нічого не говорить спочатку, що трапилось після цього пізнавання, а починає знайомити з самим фактом поранення, тобто заглиблюється в минуле і пригадує нещасливе полювання героя на вепра, це в нього займає 75 рядків («Од.», XIX). Лише після цього він повертається до самого моменту пізнавання. Подібне уповільнення дії відбувається при описах речей, наприклад, щита Ахілла, виготовленого Гефестом (130 рядків - «Іл.», XVIII), лука Одіссея (30 рядків), зворушливої історії свинопаса Евмея (бл. 100 рядків - «Од.», XIV). Зустріч Гек-тора з Андромахою і сином перетворюється на глибоко драматичну сцену (понад 100 рядків - «Іл.», VI). Подібних прикладів можна навести безліч.
Повільність розповіді Гомера часом різко контрастує з діяннями героїв чи богів. Бойові колісниці шалено мчать на полі бою, герої кидаються уперед і діють блискавично, кораблі летять по морських хвилях, боги миттєво переносяться з Олімпу на землю і навпаки... Гомер же ніколи не прискорює свою розважливу оповідь.
Промови. Греки надзвичайно шанували людей, що володіли ораторським чи поетичним мистецтвом і вважали їх обдарованими самими богами. Так Гомер говорить про Агамемнона, Одіссея, про сліпого співця Демодока.
Гомерові персонажі надзвичайно красномовні, їхні промови часом займають десятки, а то й сотні рядків поем. Вони, як правило, мало схожі одна на одну, в них досить чітко розкривається характер кожного оратора, цим самим вони сприяють його індивідуалізації. Яскравими є промови Ахілла до віщуна Калхаса («Іл.», І), Андромахи до Гектора («Іл.», VI), Пріама до Ахілла («Іл.», XXIV), трьох послів Агамемнона до Ахілла («Іл.», IX). Останні прийшли до Ахілла, щоб передати прохання царя повернутися до війська і вийти в бій, оскільки троянці починають перемагати. Отже, мета в послів одна, але виконують своє завдання вони по-різному. Промова Одіссея рясніє хитрими переконаннями, розумна й обґрунтована, містить і частину промови Агамемнона, ту, де він обіцяє подарунки Ахіллові і повернення Брізеїди з ще сімома дівчатами (80 рядків). Багатослівний старий Фенікс, вихователь Ахілла, вдається до численних відступів, спогадів, слізливо намагається розчулити героя (170 рядків). А грубуватий і прямий Аякс (Еант), який не звик до лукавства і діє прямолінійно, взагалі вважає за непотрібне переконувати Ахілла, оскільки той
... Диким шаленством свої гордовиті наповнює груди;
Надто жорстокий, він приязні друзів своїх не шанує,
Що на швидких кораблях його нею усі відзначали, - [82]
Серцем безжальний! Навіть і той, в кого брата убили,
Винагороду приймає, так само, як батько за сина!
(«Іл.», IX, 629-633)
Лише в кінці свого короткого звернення (18 рядків) він нагадує, що вони «послані людом данайським», а Ахілл посварився з ахейцями.
Кожна промова - це недосконалий, але типовий для того часу зразок ораторського мистецтва, адже тоді ще не було риторики, тобто науки красномовства з її законами, правилами та обмеженнями. Відчувається, що Гомер милується промовцями, їхнім умінням красиво висловлювати свої думки, використовувати чаклунську силу «крилатого слова». Дещо наївні за своєю будовою, твердженнями й висновками, промови посідають важливе місце в тексті поем. Вони завжди урочисті, достатньо переконливі й ґрунтовні, інші герої слухають їх з великою увагою і ніколи не переривають. Більше того, промови переконують героїв, впливають на їхню активність, вчать і примушують діяти. Достатньо було Агамемнону, Гектору, Діомеду, Ахіллу закликати своїх товаришів до сміливості, як у всіх воїнів відразу ж відновлювалися відвага і мужність і вони кидалися в бій:
Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон,
Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:
«Трої сини і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику
Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих
Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!»
Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
(«Іл.», XI, 284-291)
У поемах Гомера промови виголошуються у найрізноманітніших ситуаціях і людьми, і богами. Навіть починаючи двобій, герой інколи звертається до суперника із загрозливою промовою:
...Еант тоді, син Теламона,
Став перед Ректором близько й, йому похваляючись, мовив:
«Гекторе, нині, коли ми один проти одного вийшли,
Знатимеш ясно, чи є між данаїв ще інші герої,
Окрім Ахілла, мужів переборця із лев'ячим серцем.
Біля своїх крутобоких човнів мореплавних лежить він,
На Агамемнона гнівом палаючи, пастиря люду.
Є ще між нами такі, що здатні з тобою зустрітись, [83]
Навіть багато ще є. Починай же борню і змагання!»
В відповідь Гектор великий сказав йому...
(«Іл.», VII, 224-233)
Отже, промови в Гомера відіграють велику роль. Допомагаючи індивідуалізації образу, вони пожвавлюють розповідь поета, позбавляють його необхідності самому давати оцінку героям чи подіям, сприяють посиленню враження об'єктивності.
Докладність викладу. Невимушена розповідь Гомера має ще одну цікаву особливість: про все він говорить надзвичайно детально. Явища, дії людей, речі військового чи домашнього вжитку незмінно привертають увагу поета. Жоден персонаж чи предмет не залишається поза полем його зору, про кожного він обов'язково щось скаже - більше, менше, але скаже. Безліч героїв з'являється в «Іліаді» для того, щоб тут же загинути. Про кожного Гомер подає короткі відомості. Наприклад, у двобої зустрічаються два суперники. Гомер назве ім'я одного з них (другий уже відомий), ім'я батька, місцевість, звідки він прийшов чи де народився:
... Еант убив Сімоесія, парость
Антеміона квітучу; в долину з батьками своїми
З Іди зійшовши колись, щоб отари провідать овечі,
На берегах Сімоентових мати його породила,
Тим-то й назвали його Сімоесієм. Але віддячить
За піклування батькам своїм любим не встиг він: коротким
Вік його став перед списом великого духом Еанта.
Першим він вийшов вперед, і спис йому в груди улучив,
В правий сосок: і, пройнявши плече йому, вийшло іззаду
Мідяне вістря, й на землю упав він у порох, неначе Той осокір...
(«Іл.», IX, 473-483)
З цієї драматичної сцени двобою можна дізнатися не тільки про ім'я батька Сімоесія, місце його народження, але й про хід поєдинку та причини смерті героя. У цьому і полягала мета поета - через докладність опису зробити сцену наочною. Адже його слухали, а не читали. Традиція епічної творчості греків вимагала, щоб слухачі могли «наочно» уявляти все, про що співав аед. Гомер майстерно добивається такої наочності. Досконалість його описів дає змогу в деталях уявити весь процес дії, зовнішній вигляд якогось предмета.
Речам у поемах Гомера належить особливе місце, вони завжди викликають у поета захоплення. Він наділяє їх епітетами, підкреслюючи їхню красу, довершеність і вишуканість форми, хоч насправді не всі з-поміж них були такими вже сяючими і прекрасними. [84] Чим пояснюється шанобливе ставлення Гомера до речей? Можливо, відповідь слід шукати у слабкому на той час економічному розвиткові самого суспільства, коли людині доводилося все робити самій своїми руками. Не було тоді ще магазинів, де можна було б придбати речі, необхідні для вжитку. Тому Одіссей самотужки ставить стіни опочивальні, робить ліжко, конструює великий пліт, щоб залишити острів Огігію. Гомер був свідком такої щоденної праці людей - своїх родичів, друзів, знайомих, а може й сам брав у ній участь. Для нього як художника перетворення грудки глини у витончену амфору, якогось шматка деревини в корисну річ або витвір мистецтва ставало маленьким чудом. Для Гомера ці речі були доказом могутності людського розуму, безмежних можливостей умілих рук людини. Показовим є коротенький, але переконливий опис келиха Нестора:
Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому,
Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири
Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок,
З золота кутих; глибокі два дна було в келисі тому,
Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би,
Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор.
(«Іл.», XI, 632-637)
З великою докладністю змальовує поет зброю, одяг воїнів, жіноче вбрання і туалети Кірки, Гери, Пенелопи, згадуваний уже щит Ахілла, зовнішній вигляд та інтер'єр палаців Менелая та Алкіноя, Одіссея (хоч в останнього будівля виявилася досить скромною). Навіть двір раба Евмея з побудованими ним свинарниками поет характеризує як «гарний, великий і просторий».
Трагічне і комічне. Характерною ознакою гомерівських поем є наявність у них яскраво виражених моментів трагічного і комічного. Трагічним для людей стає втручання богів у їхні справи. Боги в поемах з'являються не як миротворці чи посередники в мирних переговорах між двома ворожими таборами, а щоб підбурити їх ще завзятіше знищувати один одного. З допомогою божества один якийсь герой убиває величезну кількість своїх суперників, і божество цим тішиться.
Глибоко трагічним конфліктом постає самий міф про Троянську війну, внаслідок якої гине могутня Троя. І хоч Гомер не показує подій попереднього десятиліття, а також падіння самого міста, драматичного для багатьох переможців повернення з-під Трої, але трагедію багатьох народів, які втратили в цій нещадній війні величезну кількість своїх синів, утілено в «Іліаді» з надзвичайною [85] силою. Не випадково ще вчені античної Греції оцінювали поему як трагедію. Трагічна доля чекає і на багатьох воїнів - ахейців і троянців, серед них є по-справжньому трагічні образи. Передусім це стосується Ахілла, якому вже від народження була рокована рання смерть у разі, якщо він стане героєм. Він знає, що помре у якийсь момент Троянської війни, і це створює навколо нього ореол трагічності. Вона посилюється зображенням його переживань після втрати Брізеїди й Патрокла.
Трагічними постають образи Гектора й Андромахи, які передчувають свою страшну долю. Андромаха оплакує близьку загибель чоловіка і маленького сина. Гектор страждає від того, що в майбутньому не зможе допомагати своїй дружині, на яку чекають рабство і незавидна доля наложниці:
День той настане колись, і Троя священна загине... Але не так за троян бере мене жаль і турбота...
Скільки за тебе, хтось із міднянозбройних ахеїв
Сльозами умивану десь поведе й дня свободи позбавить.
Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,
Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї
Проти бажання - могутня примусить тебе неминучість.
(«Іл.», VI, 448, 450, 454-458)
Незважаючи на всі свої огидні риси, відсутність симпатій до них з боку слухачів, трагічна доля бенкетуючих женихів не може не викликати співчуття. Наче тварини перед загибеллю, вони інтуїтивно відчувають прихід чогось жахливого і невблаганного, що має обрушитися на них: [86]
... В женихів же Афіна Паллада
Сміх розбудила нестримний і всі їм думки помішала.
Реготом, мовби чужі, зайшлись у них щелепи дужі,
їли сире вони м'ясо криваве, рясними сльозами
Повнились очі, - серця-бо їх передчували ридання.
(«Од.», XX, 345-349)
Та якщо женихи лише непевно відчували смерть, їх прямо попереджає про неї провісник Теоклімен. Його слова через мить стануть кривавою правдою:
О жалюгідні! Яке це вас лихо спостигло? Обличчя,
Голови ваші й коліна - вам темрява ночі окрила!
Стогоном все запалало, всі лиця спливають сльозами!
Кров'ю забризкано мури й під стелю сволоки гарні!
Сіни вже привидів повні, й подвір'я наповнене ними,
В пітьму Ереба вони поспішають. Сонце у небі
Зникло раптово - імла лиховісна його огорнула.
(«Од.», XX, 351-357)
Проте в епосі трагічне завжди межує з комічним, рис комізму в поемах також чимало. Насамперед це стосується кола богів, завжди зображуваного Гомером з відтінком прихованої або відкритої іронії. Гумористичними виглядають сцени ревнощів Гери, загрози Зевса здійняти на неї «руки нездоланні», їхнє примирення на подружньому ліжку, зізнання Афіни Одіссеєві у її схильності до хитрощів:
...Я між богами безсмертними славлюсь
Розумом гострим і хитрістю вдачі...
(«Од.», XIII, 298-299)
Одверто бурлескною виглядає «велика війна між богами», а по суті звичайна бійка, або сцена викриття Гефестом любовного побачення Афродіти й Ареса.
Зрозуміло, що в «Іліаді», поемі героїчній, комічних епізодів у людському суспільстві значно менше. Наприклад, коли «язикатого без міри» Терсіта Одіссей б'є своїм берлом «по плечах його і по спині», усі воїни сміються. Доволі натуралістичною постає комічна сцена падіння Еанта в багно під час змагань з Одіссеєм, що викликало регіт у присутніх. Часом комізм у Гомера межує з гротеском - згадаймо епізод перебування Одіссея у кіклопа Поліфема або зображення бійки цього ж героя з ненажерливим бродягою-боягузом Іром. [87]
Отже, трагічне в поемах «Іліада» та «Одіссея» тісно переплітається з іншими естетичними категоріями - гумором, іронією, сатирою, створюючи неповторний гомерівський художній стиль. До того ж комічні сцени не знижують загального ставлення епічного поета до тієї дійсності, яку він зображує. Характерно, що трагедії людей, їхні горе і страждання, що сповнюють поеми, не вгамовують активність, постійну терплячість і непереборний оптимізм цих людей. «Багатостраждальний» Одіссей (а йому справді довелося багато страждати!) завжди залишається бадьорим, рішучим, упевненим у собі і ніколи не втрачає віри в життя, навіть у найважчі моменти своїх блукань.
Повтори й типові місця. В обох поемах Гомера налічується понад 9250 повторів (повторень) або типових місць (тобто розширених повторів). Вироблені до Гомера традицією пісенної народної творчості, вони визначають неодноразово повторюване, але те ж саме явище природи, якийсь перебіг подій чи дію самої людини. Так, схід сонця поет передає одним постійним рядком - «Щойно з досвітньої мли заясніла Еос розоперста». Герої в нього часто промовляють «крізь огорожу зубів». Уражений списом чи мечем воїн «тяжко гримнув об землю, і пітьма йому очі покрила». Чимось невдоволений герой відповідає, «глянувши спідлоба». Початок бенкету: «Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули».
Подібними короткими формулами Гомер уводить у свою оповідь репліку чи промову героя, що допомагає слухачеві відрізнити мову автора від прямої мови персонажа: «так він промовив», «так він сказав», «скрикнув тоді», «із словом звернувся», «мовивши так», «так він благав», «голосно крикнув», «крикнув з обуренням», «так відповів», «розмову почав», «він запитав» тощо. Усі ці формули-повтори попереджають як про початок, так і про закінчення прямої мови героя і продовження мови поета:
Так, ледве лишачи, вимовив Гектор шоломосяйний:
«Хто ти, з богів найдобріша...»
Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний...
(«Іл.», XV, 346-347, 353)
Поширені повтори, або типові місця, дають змогу слухачам відпочити. Були спроби тлумачити їх як ознаку примітивізму Гомера, але це не так. Аеди, які увібрали в себе народну мудрість і стали її виразниками, не могли не помітити, що, співаючи про все нові й нові події чи подвиги, вони врешті втомлювали слухачів, [88] хоч якими б уважними ті були. Практичний досвід підказав співцям необхідність повторення кількох уже знайомих слухачам рядків про певні події, аби тимчасово відвернути активну увагу людей, які їх уже чули. Так, у різних піснях «Іліади» герої починають готуватися до бою. Роблять це Менелай, Агамемнон, Одіссей, Патрокл, Гектор, Ахілл та ін. Процес підготовки Гомер передає одними й тими самими словами, заміняючи лише ім'я героя:
Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,
Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.
Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,
Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він
І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,
Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.
А на могутнє чоло шолом він добрий насунув
З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.
(«Іл.», XVI, 131-139)
Подібні ж типові місця подибуємо в описах спорядження корабля, бойової колісниці, численних бенкетів на землі чи Олімпі тощо.
Зародження наукової фантастики? Майже в усіх книгах чи дослідженнях про Гомера відсутні згадки про епізоди, що не можуть не викликати здивування нашого сучасника. Усі вчені обминали їх, вважаючи звичайним казковим елементом, як-от Скілла, Харібда чи якісь інші фантастичні створіння.
Йдеться, зокрема, про сцену відвідання богинею Фетідою, матір'ю Ахілла, оселі бога-коваля Гефеста. Фетіда прийшла до нього просити виготовити для її сина нове бойове спорядження, [89] оскільки попереднє після загибелі Патрокла потрапило до рук Гектора. Почувши про прихід шановної гості, Гефест квапливо облишає роботу:
Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився
Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити,
Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті.
Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв,
Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в'їжджали
І поверталися потім у дім, що очі вбирає.
(«Іл.», XVIII, 372-377)
Із майстерні Гефестові допомагають вийти і дійти до зручного крісла у вітальні такі ж незвичайні, як і триніжники, витвори:
...Поруч із ним поспішали,
Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті.
Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу,
І від безсмертних богів усякої праці навчались.
(«Іл.», XVIII, 417-420)
І, нарешті, після бесіди з Фетідою Гефест повертається до своєї кузні, щоб продовжити перервану роботу. Перед цим він дає команду міхам почати працювати, але дотримуватися різного режиму:
Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати.
Всі вони разом - аж двадцять було їх - задихали в горна.
Різноманітним диханням, щоб сильно вогонь роздувало,
Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше.
Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще.
(«Іл.», XVIII, 469-473)
Книга: В.І. Пащенко, Н.І. Пащенко Гомер (2001)
ЗМІСТ
| 1. | В.І. Пащенко, Н.І. Пащенко Гомер (2001) |
| 2. | Проте в Гомера трапляються й епітети, не пов'язані з... |
| 3. | В іншому випадку щось подібне вже трапляється у міфі: за... |
На попередню
|
|
