Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: В.І. Пащенко, Н.І. Пащенко Гомер (2001)

В іншому випадку щось подібне вже трапляється у міфі: за наказом Зевса Гефест зліпив жінку Пандору, в яку потім боги вдихнули життя. У поемі Гомера «золоті служниці» не живі створіння, хоч і виконують цілком людську роботу. За сучасними поняттями це досконалі роботи-автомати, що мають і штучний розум, і фізичну силу, і мовний апарат. Про інші роботи-машини - самопересувні триніжники і міхи-автомати із заданим режимом праці - у міфах нічого не згадується.

Або ще один дивний приклад. В «Одіссеї» також розповідається про «розумні» машини. Це кораблі феаків, що не потребують втручання з боку людей і пливуть туди, куди їх спрямовує людська думка. Так може діяти лише найсучасніша досконала [90] комп'ютерна система. Алкіной тільки просить героя назвати своє ім'я і назву рідної землі, куди чудовий корабель його доставить:

Землю свою ти назви, і місто, й народ, щоб свідомо

Шлях спрямувати могли кораблі, які плинуть з тобою.

На феакійських-бо суднах у нас не буває стерничих,

Навіть немає стерна, як на інших то суднах буває, -

Наміри й мислі людей вони-бо й самі розуміють,

Знають усякого люду міста і поля плодоносні,

Швидше від інших усіх безодню морську пропливають,

Млою й туманом густим оповиті. І не бояться

Шкоди якої зазнати чи й зовсім загинути в морі.

(«Од.», VIII, 555-563)

Звідки ж ідея подібної автоматичної робототехніки могла з'явитись у Гомера? Мабуть, про це ніколи не дізнатися. Проте самий факт постановки такої проблеми, що буде вирішена лише в далекому для Гомера майбутньому, просто вражає. І дає право зробити висновок, що елементи літературного жанру наукової фантастики з'явилися не в нові часи, а в ранній античності. Це був ще один здобуток талановитого грецького народу.

Поеми Гомера як історичне джерело. «Іліада» та «Одіссея» побудовані на міфі про Троянську війну, але самий міф має історичну основу. Троя, що знаходилася на малоазійському узбережжі біля входу в протоку Геллеспонт (сучасні Дарданелли), існувала вже з III тисячоліття до н. є. її неодноразово руйнували і спалювали. У кінці XIII ст. до н. є. ахейські племена знову захопили і зруйнували місто. Відомості саме про цю війну і зберегла народна пам'ять, але вже в міфологізованій формі. Тому історичні події та особи тісно переплітаються з міфологічними уявленнями і сюжетами стародавніх греків. На їх основі виникають численні варіанти опису подій Троянської війни, один з яких врешті був закріплений гомерівськими поемами.

Розповідаючи про події цієї війни, Гомер не міг відтворити історичні обставини і реалії тих часів. Писемності ще не було, отже не існувало і якихось документів, що зафіксували б минулі події. Тому за браком даних поет оповідає не про минувшину XIII ст. до н. є., а про свій час, свою епоху. Подібне хронологічне зміщення дає йому можливість із надзвичайною докладністю і правдивістю розкрити всю суперечливість і складність подій та змін, що відбувалися в родовому суспільстві. А разом узяті поеми являють собою справжню грандіозну «енциклопедію давнини», з якої можна дізнатися не тільки про рівень матеріальної культури [91] гомерівського суспільства, але й про його соціальне й духовне життя. Пізніші археологічні розкопки повністю підтвердили цілковиту правдивість Гомера. Адже як справжній художник-реаліст він намагався якнайточніше відобразити свою дійсність. І якщо уважно прочитати поеми, вони розкриють дуже багато цікавих і різних відомостей про його час.

Зокрема, крито-мікенська культура, що досягла свого вищого технічного рівня у середині II тисячоліття до н. є., дістала відображення у творах Гомера. Він згадує «стоградний» і «плодоносний Крит», буйні набіги критян-мореходців на інші країни, критського володаря Міноса, «златобагаті» Мікени. Ряд речей крито-мікенської культури, зокрема пряжка і шолом Одіссея із зубами вепра, величезні щити Гектора й Еанта, згадуваний уже келих Нестора описані поетом з дивовижною точністю.

Аналіз тексту поем показує, що з'явилися вони в період інтенсивної кризи первіснородового суспільства. Риси родового устрою виразно вимальовуються на прикладі родини троянського царя Пріама, який мешкає разом зі своїми п'ятдесятьма синами в спільному палаці. Дуже часто Гомер згадує племена, роди і фратрії (тобто родові об'єднання), навіть війська шикуються за цим принципом. Так, старий Нестор радить цареві:

По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,

Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.

Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.

(«Іл.», VII, 362-364)

Але гомерівські часи - це нова сторінка історії родового суспільства, у ньому вже з'являється приватна власність, зростає особиста ініціатива окремої людини. Вже розпочався процес відчуження общинних земель у приватну власність окремих землеробів:

Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних,

З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну,

Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати...

(«Іл.», XII, 421-423)

Розклад родового суспільства виявляється і в тому, що в ньому вже формуються соціальні стани. Зокрема, Гомер часто говорить про родову аристократію, про її багатства і постійну похвальбу ними, безперервні бенкетування і нехтування господарськими справами. [92]

Родова община майже не торгувала, бо торгівля перебувала тоді в зародковому стані. Але вже з'явилося рабовласництво, продаж рабів. Свою сумну історію розповідає свинопас Евмей, якого купив батько Одіссея Лаерт. У свою чергу, сам Евмей без дозволу господарів придбав для послуг хлопчика-раба. Одіссей розповідає, як один фінікієць ледве не продав його в рабство, тощо.

І все ж, як свідчить Гомер, однією з основних форм обміну товарами були численні й великі подарунки, які робилися господарями гостям і гостями - господарям. Ці дари були первісною вигідною і примітивною формою торгівлі. Так, Менелай наділяє подарунками Телемаха, цар Алкіной - Одіссея, Агамемнон для замирення з Ахіллом надсилає величезні дари і повертає Брізеїду тощо. Часом обмін уже нагадує торгівлю, як-от коли вино обмінюють на різні товари і навіть на рабів. В одному з епізодів Гомер розповідає про прибуття фінікійського корабля, купці якого цілий рік продавали свої товари, купували грецькі й звозили їх на своє судно:

Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю,

Тисячу мірок вина послав Ясонід у дарунок.

Там же черпали вино собі довговолосі ахеї,

Хто обмінявши на мідь, а хто за блискуче залізо,

Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову, Хто за невільника навіть...

(«Іл.», VII, 470-475)

З початком торговельних відносин розвивається і ремесло, що досягає досить високого рівня. Гончарі, теслярі, ковалі, ткачі, майстри з обробки золота й срібла, лікарі, співці, провісники з'являються у багатьох піснях обох поем. А з ними - переселенці, наймити, жебраки на кшталт Іра, з якого знущаються женихи. Неодноразово Гомер показує безправність цього нижчого стану населення, і його симпатії на боці злидарів, а не знаті.

Однією з характерних ознак розкладу родового устрою стала поява в ньому рабства. Згідно з докладними описами Гомера, рабство за його часів перебувало ще в зародковій стадії і мало патріархальний характер. Здебільшого рабами були пастухи і домашні слуги, окремі серед них користувалися привілеями. Годувальниця Одіссея Евріклея власне стає членом родини, управителькою і дає поради Пенелопі. Свинопас-раб Евмей навіть господарює самостійно, за відсутності Одіссея будує дім, нові приміщення для свиней, огороджує подвір'я і поводить себе вільним господарем. Він стає другом і наставником героя, і той [93] сприймає поведінку Евмея як щось цілком зрозуміле і нормальне. Тобто рабство перебуває на тому щаблі розвитку, коли господар ще бачить у рабові людину, може сісти з ним обідати за один стіл, разом із ним виконувати якусь важку фізичну працю. Значно пізніше, вже з установленням рабовласництва, стануться зміни у його психіці: раб перетвориться лише на «знаряддя праці, що розмовляє», йому випадуть на долю найважчі роботи (у срібних копальнях греків працювали виключно раби) і повне безправ'я. Щоправда, і в часи Гомера рабовласник міг суворо розправлятися зі своїми рабами - достатньо пригадати нелюдську розправу Одіссея зі слугою Мелантієм і дванадцятьма служницями, що стали коханками женихів, зрадивши родину свого господаря. З такою ж жорстокістю Ахілл убиває усіх безневинних, захоплених ним у полон родичів Андромахи. Проте різкого розмежування між працею раба і господаря не було. Всі працювали, і ніхто не соромився фізичної праці. Навіть Одіссеїв батько, старенький Лаерт, живучи в «добре збудованому домі» з прибудовами, «де спочивають челядники, їжу їдять і ночують», постійно працював у своєму саду, «пильнував його, трудячись в ньому старанно» («Од.», XXIV, 207). Цікаво, що Гомер уже розумів як позитивні, так і негативні сторони рабства. Рабство було для нього своєрідним мірилом багатства, не випадково Одіссей, змінений Афіною на жебрака, відповідає Антіною:

В мене й челядників* досить було, і усього багато,

З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.

(«Од.», XVII, 422-423)

[* У даному перекладі «челядник» означає раб.]

Але поет вважає працю рабів малопродуктивною. Що найдивніше, цю думку висловлює раб Евмей:

Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади,

Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити,

Тож половину від гідності Зевс одбира громовладний

У чоловіка, якому дні рабської долі прирік він.

(«Од.», XVII, 320-324)

З поем Гомера можна також дізнатися, що влада басилевса, тобто родового вождя, була вже обмежена: він не міг приймати самостійних рішень. Коли в таборі ахейців почалася моровиця, Ахілл скликає військову раду вождів (буле), яка примушує Агаме-мнона віддати Хрізещу батькові. Народні збори общини (агора), тобто весь народ, у період розквіту родового суспільства були найвищою владою. У гомерівські часи їх значення різко знижується, [94] але й тоді царі розуміли силу народу, завжди намагалися заручитися його підтримкою і, як правило, не виступали проти його волі. В «Іліаді» є відомий епізод з Терсітом, який закликав воїнів посідати на кораблі й залишити Трою. Але цю думку декласованого аристократа, який не розумів вимог народу, ніхто не підтримав, і він став після ударів Одіссея для всіх посміховищем.

Отже, обидві поеми розгортають досить широку панораму гомерівського суспільства. Виходячи зі свідчень Гомера, можна зробити висновок, що воно було ще докласовим, а люди проживали в родоплемінних об'єднаннях, очолюваних родовою аристократією. Змальовані умови життя людей, зміни в структурі самого суспільства дають підстави стверджувати, що зображувана поетом епоха становила межу двох формацій - віджилої общинно-родової і рабовласницької, що тільки народжувалася. Звідси - переплетення архаїчних явищ і елементів, рис глибокої старовини, що сягає навіть крито-мікенських часів, з сучасністю самого поета і всім тим, що вже почало в ній з'являтись. Розповідаючи про прадавні події, Гомер намагається дати їх відбиток у вчинках і характерах героїв (сльози Ахілла, пропозиція Алкіноя Одіссею стати його зятем), поєднати з численними міфологічними мотивами. І поряд з цим - ознаки наступу нової доби з її прагматизмом, зростанням значущості окремої індивідуальності, зародженням торговельних відносин тощо. Символом, характерним виразником цих тенденцій стає Одіссей з його новим баченням світу, практицизмом і кмітливістю, вмінням досягати жаданої мети і пристосовуватися до нових обставин.

***

Мистецтво Гомера складне і незвичайне, як життя, яке він зображує. Він височить в античній літературі подібно до величної гірської вершини. І для того, щоб вичерпно пізнати її - ту рослинність, що вкриває її, тваринний світ, що населяє її, сховані у її надрах мінерали й викопні поклади, - цю вершину слід ретельно вивчати. Гомер вклав у свої поеми величезну ерудицію, енциклопедичні знання про свою епоху, глибокі й цінні спостереження, врешті весь колосальний талант художника. Тому, уважно читаючи його творіння, в них можна відкривати дедалі нові й нові дані, факти, свідчення та деталі, що складають величезну панораму гомерівської доби. А вплив Гомера на розвиток дальшої грецької літератури переоцінити взагалі неможливо. [95]

Першою відчула на собі вплив гомерівських поем грецька трагедія, що запозичила в них зачин дії. Адже кожна трагедія розпочинається з якогось гостродраматичного моменту міфологічного сюжету, який негайно вводить читача в центр подій. У «Прометеї прикутому» Есхіла це покарання бога-титана, в «Антігоні» Софокла - розповідь Антігони про смерть двох братів і суворий закон Креонта, в «Медеї» Евріпіда - розмова між годувальницею і вихователем дітей Медеї про зраду Ясона тощо. Усі ці події чи діалоги відразу визначають граничне напруження і швидкий розвиток подальших драматичних подій.

Трагічний ореол навколо персонажа (в трагедії) часом створюється тими ж засобами, що і в гомерівських поемах. Наприклад, трагічність образу Ахілла посилює його знання про свою неминучу загибель у Троянській війні, драматизм образу Едіпа - наперед визначена страшна доля і марні зусилля втекти від неї. Прийом «пізнавання», чудово розроблений Гомером в «Одіссеї», пізніше стане улюбленим як для трагічних, так і для комедійних авторів.

Особливий вплив гомерівські поеми справили на римську літературу. Багато елементів з них використали у своїх епічних поемах Енній та Невій. Надзвичайно виразно це виявилося у творчості найвизначнішого римського поета Вергілія. Найбільша його поема «Енеїда» цілком спирається на твори Гомера і в дечому навіть копіює їх і повторює. Вергілій, який хотів стати «римським Гомером», запозичує для своєї поеми композицію «Іліади» та «Одіссеї» (перші шість пісень повторюють події «Одіссеї», шість наступних - «Іліади»), відповідно будує систему образів героїв, використовує майже всі художні засоби Гомера. Навіть у нові часи Гомера (інколи через більш відомого Вергілія) намагалися наслідувати багато поетів різних країн (Т. Тассо, П. Ронсар, Вольтер, Гете, Ф. Шіллер, М. Херасков, В. Третьяковській та ін.).

У період античності епізоди гомерівського епосу та їхні герої були широко відображені в мистецтві грецьких і римських художників і скульпторів. Базовий розпис здебільшого втілював гомерівські сюжети. У пізніші часи художники охоче використовували найдраматичніші епізоди поем для своїх полотен, зверталися до них і композитори.

Окремі гомерівські образи і мотиви втілилися у творчості українських письменників П. Куліша, І. Франко, М. Рильського, І. Білика, І. Немировича та ін. [96]

Перший український переклад «Іліади» був здійснений наприкінці XIX ст. і належав С. Руданському, «Одіссеї» - П. Ніщинському. Окремі пісні перекладали П. Куліш, Леся Українка, І. Франко, В. Самійленко, А. Білецький. Кращий повний переклад обох поем належить відомому перекладачеві Борисові Тену.

© Aerius, 2003

ЗМІСТ

Додати в закладки

  
Переклад Translate