Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Основи економічної теорії: політ економічний аспект. Частини IV,V,VI. КНУ ім. Т. Шевченка
§ 3. Агробізнес
Характерною рисою соціальне орієнтованої ринкової економі-ки на прикладі розвинутих країн є функціонування агропромисло-вого комплексу (АПК), або агробізнесу. Це обумовлює суттєві особ-ливості суспільного відтворення в цій надзвичайно важливій сфері економіки.
У сучасних умовах виробництво продовольства (зерно, м'ясо, молоко та ін.) і технічних культур (бавовна, льон тощо) грунтується на міжгалузевій виробничій системі, яка охоплює сільське госпо-дарство і суміжні галузі економіки, що поставляють йому засоби виробництва, переробляють і зберігають сільськогосподарську си-ровину і доводять продукти харчування, а також іншого застосу-вання, вироблені з сільськогосподарської сировини, до споживача. Їх взаємозв'язок можна виразити схемою: виробництво засобів виробництва - матеріально-технічне постачання і обслуговуван-ня - фермерський продукт - його промислова переробка - реа-лізація в оптовій і роздрібній торгівлі. На всіх стадіях виробництва, постачання і збуту аграрної продукції активна роль належить тран-спортним фірмам, банкам, страховим компаніям тощо.
Формування і розвиток агробізнесу зумовлені переходом сільсь-кого господарства до машинної стадії виробництва в умовах науко-во-технічної революції. Остання значно поглибила і розширила економічні та технологічні зв'язки сільського господарства з інши-ми галузями, прискорила проникнення промислового капіталу в аграрну сферу і на цій основі привела до виникнення агробізнесу, який є тепер одним з найдинамічніших секторів розвиненої еконо-міки.
Матеріальною основою формування АПК є, з одного боку, не-бувалий за глибиною процес суспільного поділу праці, а з друго-го - безперервний процес розширення кооперування сільського господарства з суміжними галузями національної економіки. В су-часний період в розвинутих країнах склались такі структурні еле-менти агробізнесу:
а) групи промислових, торгових, банківських об'єднань та їх окремі ланки (фірми, підприємства, науково-дослідні підрозділи тощо);
б) сільськогосподарські підприємства (корпорації, кооперативи, окремі фірми);
в) законодавчі та виконавчі державні установи (міністерства, ради, парламентські комітети, комісії тощо).
Ідея комплексного підходу до вивчення проблем виробництва, розподілу і використання сільськогосподарських продуктів і продо-вольства була висловлена в 1955 р. колишнім заступником міністра сільського господарства США Дж. X. Девісом. У книзі "Поняття агробізнесу" він визначив агробізнес як суму всіх операцій з ви-робництва і розподілу послуг у галузі постачання сільського госпо-дарства, виробничих операцій на фермах; зі зберігання, переробки і розподілу сільськогосподарської сировини і предметів споживан-ня, створених з неї. За визначенням Е. Роя, автора підручника з агробізнесу, останній трактується як система координації забезпе-чення сільського господарства необхідними ресурсами і здійснен-ня послідовних стадій виробництва, переробки і розподілу продо-вольства і волокна.
Виходячи з викладеного вище, агробізнес є відтворювальним комплексом галузей і сфер економіки, державних законодавчих і виконавчих установ, які функціонують в єдності й забезпечують виробництво, переробку і збут продукції на основі сільськогоспо-дарської сировини. Важливою складовою частиною агробізнесу є продовольчий комплекс (ПК), який не включає в себе галузі пере-робки сільськогосподарської сировини нехарчового призначення. Це поняття широко розповсюджене в країнах Західної Європи, що пояснюється відсутністю в них вітчизняної технологічної сировини (бавовни, льону тощо). Частка ПК навіть у США становить 9/10 всієї виробленої сільськогосподарської продукції.
Рівень розвитку і структура АПК в розвинутих країнах різні залежно від ступеня економічного розвитку, природно-географіч-них, соціально-історичних особливостей його формування. Найбіль-шим є агробізнес США, на який припадає близько 19 відсотків
валового національного продукту і близько 20 відсотків усіх зайня-тих у країні. В країнах Західної Європи на відміну від США особли-вістю формування АПК є те, що цей процес відбувається не тільки в межах національної економіки, а й на основі світогосподарських зв'язків. Останнє обумовлено тим, що ці країни практично не за-безпечують себе повністю сільськогосподарською сировиною і не-обхідними засобами виробництва. Окремі продовольчі об'єднання здійснюють свою діяльність далеко за межами національних кор-донів. У зв'язку з цим можна вважати, що в майбутньому сформу-ється міжнаціональний АПК Західної Європи. В її країнах частка АПК у валовому національному продукті різна. Так, найбільші мас-штаби агробізнесу в Європейському Союзі характерні для Данії (13 відсотків ВНП), Італії (12 відсотків), Франції (12 відсотків).
Розвиток АПК дає можливість виробляти таку кількість продо-вольства, при якій значна частина суспільства звільняється від сільсь-когосподарської праці. Наприклад, у кінці 80-х років один голлан-дський фермер своєю працею виробляв продовольства для харчу-вання 118 чол., в Данії - 105, Бельгії - 92, Великобританії - 88, у США- 82, Німеччині - 67, Франції - 45 чол. Проте готове до споживання продовольство - результат не тільки зайнятих безпо-середньо в сільському господарстві, а й в інших галузях агробізне-су. В США за даними на початок 90-х років його частка становила 90 відсотків вартості виробленого продовольства, а частка власне сільського господарства - всього 10 відсотків. Таке співвідношення закономірне: чим більше розвинутий агробізнес, тим нижча частка вартості продукції, виробленої в самому сільському господарстві.
Отже, ефективність агропромислового виробництва характери-зує його економічна структура (за вартістю виробленої продукції, чисельністю зайнятих, величиною інвестицій тощо).
Узагальнюючим показником рівня розвитку агробізнесу, резуль-тативності його ланок і оптимальності міжгалузевих зв'язків є кін-цевий продукт (КП). Його вартісна структура показує джерела формування, відтворювальні зв'язки цієї багатогалузевої виробни-чо-економічної системи. У формуванні КП особливо чітко виділяє-ться три стадії, або сфери, кожна з яких характеризується своїми специфічними функціями:
1. Виробництво засобів виробництва для агробізнесу та його обслуговування.
2. Сільськогосподарське виробництво.
3. Переробка.! реалізація продукції з сільськогосподарської си-ровини.
Відносно високий рівень розвитку агропромислового виробниц-тва дає змогу стабільно забезпечувати продовольством населення в розвинутих країнах. Щодо інших регіонів цього сказати не можна.
За даними ООН, у сучасних умовах добре харчуються 1,5 млрд чол„ достатньо- 1,8 млрд і недостатньо понад 1,7 млрд чол. Низь-кий рівень розвитку виробничого потенціалу характерний для країн, що розвиваються. Тут зберігаються відносно високі темпи приро-сту населення при недостатньому розвитку виробничої бази, що загострює продовольчі проблеми в цих країнах.
Однак при всіх досягненнях агропромислового виробництва в розвинутих країнах воно має багато проблем і суперечностей. Нау-ково-технічна революція дала значний імпульс його розвитку і за-безпечила перехід до машинної стадії виробництва. Здійснюється комплексна механізація виробничих процесів, широко використо-вуються біотехнологія, генна інженерія, електронно-обчислюваль-на техніка, послуги аерокосмічної служби. Сьогодні відбувається перехід від малопотужної техніки до машин середньої та великої потужності, які працюють на великих швидкостях з використан-ням широкозахватних навісних машин і механізмів. Вони мають комп'ютери, які спостерігають за роботою і регулюють відповідні процеси. Широко запроваджуються хімізація землеробства, вико-ристання отрутохімікатів для захисту рослин і тварин від хвороб та шкідників.
Під дією цих процесів сільськогосподарське виробництво кон-центрується у великих фермах, різко зростає продуктивність праці не лише в рослинництві, айв тваринництві. Це веде до зменшення кількості фермерських господарств, до загального, хоч і нерівно-мірного за галузями витіснення робочої сили із сфери сільського господарства. Так, у Західній Європі один працівник, використову-ючи сучасну техніку, може обробити 100-150 га орної землі, відго-дувати 4-5 тис. свиней, видоїти 100-120 корів. Звідси скорочення кількості фермерів внаслідок укрупнення виробництва в сільсько-му господарстві призводить до зниження життєздатності сільської місцевості.
Процес концентрації виробництва і витіснення значного числа дрібних фермерів з аграрної сфери найбільш розповсюджений у США. За даними Управління технологічних оцінок конгресу цієї країни, частка великих (і середніх) ферм в майбутньому буде про-довжувати зростати. Так, з 1982 по 2000 р. група ферм з річною реалізацією від 200 тис. до 499 тис. дол. збільшиться з 4 до 10 від-сотків загальної чисельності господарств, а група з реалізацією біль-ше 500 тис. дол. - з 1 до 4 відсотків. В результаті ці "середні" і "комерційні" ферми до початку третього тисячоліття будуть стано-вити 14 відсотків усіх господарств, на частку яких припадатиме основна частина продукції галузі. В США так само, як і в Західній Європі і Японії, переважають сімейні ферми, що є суттєвою харак-теристикою зазначених вище процесів.
Для більшості розвинутих країн останні десятиріччя характери-зуються посиленням процесів надвиробництва щодо платоспромож-ного попиту ряду сільськогосподарських продуктів. Звідси зростає об'єктивна необхідність державного регулювання аграрної сфери. В західноєвропейських країнах у 80-і роки більше уваги приділя-лось сімейним господарствам, зокрема було оголошено, що метою аграрної політики є збереження якомога більшої кількості селян-ських сімейних господарств, забезпечення стабільності на аграр-них ринках, боротьба з надвиробництвом шляхом зниження заку-півельних цін. Створюються умови для обмеження виробництва сільськогосподарських продуктів. Найбільш рішучі зусилля в цьому напрямі були зроблені в ФРН, де в 1988 р. було прийнято два нові закони (про сприяння вилученню з сівообороту земель і сприяння припиненню сільськогосподарської діяльності). Для цього виділя-лись державні субсидії: "рента за припинення виробництва", "мо-лочні пенсії" тощо.
Складні проблеми постали у зв'язку із збереженням природного середовища. Застосування хімікатів у рослинництві, промислових ме-тодів відгодівлі у тваринництві призводить до посилення забруднен-ня грунту, води, повітря. Все більш загострюється проблема утилі-зації відходів, особливо в країнах з малою територією. Наприклад, у Нідерландах прийнято закон, який забороняє на більшій частині краї-ни подальше збільшення поголів'я тварин; будівництво нових примі-щень для свинарства і птахівництва повністю заборонено. В Австра-лії передбачається позбавлення податкових та інших пільг тих сільсь-когосподарських виробників, які утримують більше тварин, ніж це визначено так званою "стелею" (граничною нормою). У Німеччині встановлений неоподаткований мінімум для тих фермерів, в яких кількість тварин не перевищує 330 одиниць "умовної великої рогатої худоби". У цій країні, як і в інших, законом встановлені граничне допустимі норми добрив, які слід вносити на 1 га площі.
Індустріалізація сучасного сільськогосподарського виробництва поставила проблему якості продовольчих товарів. Надмірне втор-гнення хімії в аграрне виробництво стимулює прагнення до макси-мізації валових зборів урожаю, а також прибутку, що ставить під загрозу основну масу населення. Тенденції до погіршення якості продовольства фахівці виявили давно. Так, вчені Одеського селек-ційно-генетичного інституту в середині 70-х років опублікували результати дослідження якості зерна за двадцять років. Зокрема, зазначалось, що скорочується питома вага в зерні білків, вуглево-дів, каротину та інших складових, які визначають його якісні ха-рактеристики. Підкреслювалось, що це характерно для зерна, яке вирощують на всіх континентах (Західна Європа, Америка, Австра-лія, Азія, Африка).
Постійно виникають конфлікти між виробниками і організація-ми споживачів з питань шкідливих для здоров'я людини матеріалів, які містяться в сільськогосподарських продуктах. З 1988 р. в краї-нах Європейського Союзу заборонено використання гормонів ро-сту при вирощуванні телят і відгодівлі дорослих тварин на м'ясо. У зв'язку із виявленими у Великобританії в 1996 р. складними за-хворюваннями внаслідок вживання яловичини заборонено її екс-порт з країни та різко обмежено внутрішнє споживання, намічена програма примусового знищення значного поголів'я великої рога-тої худоби з відшкодуванням фермерам збитків за рахунок держа-ви та Європейського Союзу. Звичайно, в усіх таких прикладах при-сутній елемент конкурентної боротьби.
Під тиском громадськості в багатьох країнах вступають в силу закони, які посилюють вимоги до якості продовольства і обмежу-ють використання хімічних речовин в аграрному виробництві. В ряді країн прийнято закони про захист ґрунтових вод. Застосу-вання найшкідливіших хімічних добрив обмежується законодавст-вом. Це об'єктивна необхідність сьогодні. В США в ґрунтових во-дах Айови і Каліфорнії виявлені отруйні сільськогосподарські хімі-кати. В Італії, наприклад, через забруднення перед населенням 12 міст виникла проблема питної води.
Активність організацій споживачів і зростання загальноосвітньо-го рівня масового споживача сприяли підвищенню вимог до якості сільськогосподарських продуктів. З'явились об'єднання фермерів, які здійснюють альтернативне землеробство, створено Міжнарод-ну федерацію органічного землеробства, при деяких вузах працю-ють кафедри альтернативного землеробства.
Отже, виробництво хімічно та екологічно чистого продовольства відкриває нові перспективи для розвитку аграрної сфери. Автори-тетні експерти вважають, що сільське господарство знаходиться на порозі нового витка наукового прогресу, який забезпечить вирішен-ня вказаних проблем.
Книга: Основи економічної теорії: політ економічний аспект. Частини IV,V,VI. КНУ ім. Т. Шевченка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
