Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Основи економічної теорії: політ економічний аспект. Частини IV,V,VI. КНУ ім. Т. Шевченка

§ 3. Становлення підприємництва

Підприємництво безпосередньо пов'язане з діяльністю підпри-ємця, тому для з'ясування сутності та визначення поняття підпри-ємництва треба спочатку визначити сутність і поняття підприємця. Поняття "підприємець" виникло ще у XVIII ст. і має неоднозначні тлумачення. Економісти характеризують підприємця як власника, що йде на економічний ризик заради реалізації комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець сам організовує господарську діяльність, планує її і розпоряджається результатами цієї діяльності.

Для соціолога підприємець - особливий соціально-психологіч-ний тип господарника, характерними рисами якого є здатність до аналізу різноманітних ринкових ситуацій, до вироблення найприй-нятніших рішень і швидкого втілення новаторських ідей.

Політик дивиться на підприємця або як на союзника існуючої державної системи або як на ворожий елемент, що протистоїть їй і перебуває поза законом.

За сучасним визначенням, підприємець є суб'єктом пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новатор-ських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні но-вовведень і опануванні перспективних факторів розвитку.

Звідси підприємництво - це вміння заснувати і вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Підприємництво є переважно виявом економічної організаційної творчості та новаторства. У Кон-ституції України визначено, що "кожен має право на підприєм-ницьку діяльність, яка не заборонена законом".

У Законі України "Про підприємництво" зазначено, що це са-мостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення торгівлі з метою отримання прибутку. Залеж-но від форми власності виділяють: приватне, колективне і держав-не підприємництво.

Підприємницьке господарювання передбачає наявність у суб'єк-та певної сукупності свобод і прав щодо вибору виду та плануван-ня господарської діяльності, джерел фінансування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції, тобто еконо-мічну автономію підприємства. Держава через систему законодав-ства, фінансово-кредитні важелі може здійснювати лише еконо-мічне регулювання, а не втручатися в повсякденну діяльність під-приємств.

Підприємництво означає наявність у господарника прав влас-ності на засоби виробництва, продукт і доход. Отримання прибут-ку для підприємця є важливою метою, але не самоціллю. Найваж-ливіше для підприємця - це мотивація використання прибутку (розширення, модернізація, структурна перебудова виробництва). В умовах підприємництва змінюється співвідношення між мате-ріальною зацікавленістю і мотивацією трудової діяльності: для під-приємця на перший план висувається мотивація діяльності, оскіль-ки все, що виробляється, - це його власність.

Обов'язковою умовою розвитку підприємницької діяльності є певне економічне середовище і клімат, які б реально забезпечува-ли, а не просто декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестиціювання доходу. Іншими словами, по-трібний ринково-конкурентний режим господарювання. Консти-туція України констатує, що "держава забезпечує захист конку-ренції у підприємницькій діяльності".

Перелічені умови підприємницької діяльності передбачені Зако-ном України "Про підприємництво". У ньому, зокрема, зазначаєть-ся, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же сформульовані принципи підприєм-ництва:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємниць-кої діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програм діяльності та вибір постачаль-ників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відпо-відно до законодавства;

вільне наймання працівників;

залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після вне-сення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зов-нішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприєм-цем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Досвід розвинених країн переконливо доводить, що сьогодні під-приємництво є найпрогресивнішою системою ведення господар-ства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства.

Розглянемо функції підприємництва в соціальне орієнтованій ринковій економіці.

По-перше, як найгнучкіша форма організації виробництва під-приємництво оперативно реагує на потреби ринку, на найновіші досягнення науки і техніки, сприяє своєчасним структурним зру-шенням в економіці. Наприклад, вважалося, що науково-технічні досягнення найповніше реалізуються у великих фірмах. Це в ос-новному було характерним для першої половини XX ст. Сучасна практика передових країн переконливо доводить, що сам науково-технічний прогрес та ефективна реалізація його досягнень немож-ливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво як ділова організаційно-господарська творчість, як уміння вести справу сприяє вільному розвитку пра-цівників, вихованню у них чесності, порядності, сумлінності, впро-вадженню демократичних засад суспільного і економічного життя, самоуправління тощо.

Підприємництво - це така форма господарювання, за якої кож-ний учасник суспільного виробництва реально відчуває себе госпо-дарем; причому поняття "господар" стосується не лише великого власника, а й дрібного (в тому числі селянина), керівника підпри-ємства, кооператора, орендаря, кваліфікованого спеціаліста, робіт-ника, що є співвласником підприємства, коли воно належить тру-довому колективу, власне, кожної ділової людини.

По-третє, широкий розвиток підприємництва застерігає від вия-вів суб'єктивізму і волюнтаризму, найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він зумовле-ний рівнем продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це виявляється, зокрема, в неоднаковому рівні усуспіль-нення виробництва в різних галузях, що неминуче передбачає наяв-ність різних форм власності та необхідність різноманітних методів підприємницької діяльності.

Отже, розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну і со-ціальну ефективність суспільного виробництва.

Командно-адміністративна система управління в Україні стави-ла непереборні перепони для підприємництва. Для відповіді на за-питання, чому ця система стояла на шляху розвитку істинної діло-витості, відродження як почуття, так і прав господаря, розглянемо найхарактерніші особливості адміністративно-командної економічної системи, які зумовлюють блокування підприємництва,

В умовах командної економіки держава монополізувала фактич-но всю господарську діяльність. Заходи щодо централізації госпо-дарських рішень обґрунтовувались орієнтацією на будівництво но-вого суспільства, у якому державна власність вважалася найбільш зрілою формою, та логікою розвитку великого машинного ви-робництва. У певних межах останнє об'єктивно потребує посилен-ня одержавлення, регламентації господарського життя, що тією чи іншою мірою і виявилося фактично в усіх нині індустріальне роз-винених країнах: аж до "неоконсервативної хвилі" на межі 70-80-х років вони йшли таким шляхом, державна централізація не досягала гігантських, абсурдних розмірів і тривала недовго.

Концентрація державної влади у верхніх ешелонах організацій-но-управлінської піраміди гальмувала розвиток вільного господа-рювання, пошук, ініціативу. Починання були, але вони мали пере-важно ідеологічний характер і виступали у формі специфічного змагання. Підприємницьке господарювання, в якій би формі воно не мислилось: чи то сімейна ферма, чи кооператив, чи акціонерна компанія або оренда засобів виробництва, не говорячи вже про повний перехід останніх у власність трудового колективу, -- запе-речувалось.

Безумовний пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж інноваційної професійності та організаційно-економічно-го новаторства, негативне ставлення до конкуренції, ринку, товар-но-грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідео-логічної стратегії та кон'юнктури - все це породило не лише анти -підприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну господарську культуру.

Адміністративно-командна система зумовила неефективну гос-подарську структуру: відомчий монополізм і фондову систему роз-поділу ресурсів, що не давало змоги навіть великим господарствам повністю виявити свою підприємливість; неефективну кредитно-фінансову систему, відсутність комерційних банків, ринку капіта-лу; недорозвинену ділову інфраструктуру (підготовка кадрів, інфор-маційні банки, система консультування тощо).

Розглянуті особливості командно-адміністративної економічної системи становлять сутність проблем, які мають бути вирішені в умовах переходу до соціальне орієнтованого ринкового господар-ства. Першочерговим завданням є формування корпусу підприєм-ців (із складу спеціалістів, кооператорів, орендарів, селян), а також необхідних компонентів підприємницької інфраструктури за умо-ви подальшої демократизації, урізноманітнення економічного жит-тя та форм власності. Треба подолати недоторканість принципу обов'язкового підпорядкування нижчих економічних структур ви-щим. Не менш важливими є формування повноцінного конкурент-ного ринку, забезпечення законних прав господарств.

Можливості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції України, Законів України "Про власність", "Про під-приємства в Україні", "Про підприємництво України", "Про форми власності на землю" тощо. Законодавчими актами в Україні пере-дбачені такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприєм-ництво; система колективних підприємств (колективне, акціонерне товариство, кооператив тощо); державні підприємства.

Створення індивідуального дрібного підприємства здійснюється на основі права кожної людини займатись будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право забезпечується законо-давче установленою приватною власністю громадян на певні засо-би виробництва.

Важливим елементом дрібної підприємницької діяльності є ви-значення її сфери, яка має щонайповніше відповідати здібностям, знанням особи. Для цього потрібні надійна інформація про май-бутній предмет діяльності, чітке знання відповідних законів, що регламентують підприємницьку діяльність.

Для того щоб запобігти банкрутству, підприємець повинен на-віть за нормального стану справ постійно поліпшувати економічну діяльність. А для цього треба бути не лише кваліфікованим спеціа-лістом у певній галузі виробництва, а й економістом, щоб уміти розподіляти прибуток, враховуючи як поточні, так і перспективні потреби, оскільки для підприємця будь-якого рангу головною ме-тою має бути прибуток не сам по собі, а його примноження. Для чіткого визначення перспективи потрібні відповідні попередні роз-рахунки, маркетингові дослідження тощо.

У Законі України "Про підприємства в Україні" визначено, що до категорії малих може бути віднесене підприємство у промисло-вості й будівництві з чисельністю працюючих до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50; у науці й науковому обслугову-ванні - до 100; у галузях невиробничої сфери - до 25; у роздріб-ній торгівлі - до 15 чол.

Згідно з чинним законодавством для малих підприємств визна-чені окремі пільги, наприклад щодо оподаткування залежно від напрямів використання прибутку, від числа працюючих пенсіоне-рів та інвалідів. Малі підприємства з виробництва і переробки сільсь-когосподарської продукції, випуску товарів народного споживан-ня, будівельних матеріалів у перші два роки звільняються від подат-ку. Малим державним підприємствам дозволяється здійснювати при-скорену амортизацію активної частини виробничих фондів.

Важливою формою підприємництва є розвиток кооперативного господарювання. Майно кооперативу формується за рахунок гро-шових або матеріальних внесків його членів, за рахунок доходів від виробничої діяльності, продажу акцій.

Організація кооперативу здійснюється виключно на добровіль-них засадах з чисельністю працюючих не менше ніж. З чол. За за-коном членом кооперативу може бути кожний громадянин без будь-яких обмежень. До кооперативу приймаються особи на умовах як первинної, так і вторинної зайнятості (у вільний від основної робо-ти час).

Вступ до кооперативу і робота в ньому за трудовою угодою здій-снюються без погодження з адміністрацією за місцем основної ро-боти, але працівники державних або громадських підприємств мо-жуть бути членами лише одного виробничого кооперативу.

Існують кооперативи двох типів: виробничі та споживчі. Перші виробляють продукцію, виконують певні роботи, а також надають платні послуги підприємствам, організаціям і громадянам; другі за-довольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговому і побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативу у житлі, дачах і городніх ділянках, гаражах, соціально-культурних та інших послугах.

Крім виконання розглянутих функцій кооперативи мають сприя-ти поліпшенню використання трудових ресурсів, оскільки вони залучають до громадського господарства ті соціально-демографічні групи населення, праця яких використовується недостатньо. Крім того, вони, як і малі підприємства, здатні забезпечити роботою знач-ну частину трудових ресурсів, що вивільняються з державних та інших підприємств.

Важливою формою розвитку підприємництва є організація ак-ціонерних підприємств. Їхньою головною метою є залучення до господарського обороту вільних коштів, матеріальних і трудових ресурсів для виконання певних господарських завдань.

Акціонерна форма господарювання посилює демократизацію управління виробництвом шляхом залучення членів товариства до безпосередньої участі в управлінні.

Акціонерні товариства випускають і реалізують акції, які під-тверджують право акціонера брати участь в управлінні цим під-приємством, у розподілі його прибутків, а також залишків майна у разі його ліквідації. Кожний власник акції отримує доход, який називається дивідендом і виплачується з прибутку за підсумками господарської діяльності за рік після виплати відповідних податків на підставі рішення загальних зборів акціонерів.

Загальні збори акціонерів є найвищим органом управління акціо-нерного товариства. Рада акціонерного товариства здійснює кон-троль за діяльністю виконавчого органу. Виконавчим органом акці-онерного товариства є його правління, яке організовує поточну діяльність. Контроль за фінансовою діяльністю акціонерного това-риства здійснює ревізійна комісія, яку обирають з числа акціоне-рів і представників трудового колективу підприємства.

Особливе місце в підприємницькій діяльності належить держав-ним підприємствам. Державне підприємство - це самостійна гос-подарська одиниця з правами юридичної особи, яка на основі дер-жавної форми власності здійснює свою діяльність у промисловості, сільському господарстві, будівництві, комунальному господарстві", на транспорті, у зв'язку, науці та науковому обслуговуванні, тор-гівлі, матеріально-технічному постачанні, сфері послуг.

Діяльність державного підприємства грунтується на контроль-них цифрах, державних замовленнях, замовленнях споживачів, довгострокових економічних нормативах та лімітах. Воно самостійно розробляє і затверджує свої плани, укладає угоди.

В умовах переходу до ринкових відносин мають створюватися можливості для розвитку всіх форм підприємницької діяльності та свободи у виборі методів господарювання, напрямів використання доходу і здійснення інвестицій. Такі можливості мають заохочува-ти конкуренцію та усувати монополізм державних підприємств у виробництві товарів і наданні послуг. Держава не відповідає за зо-бов'язання підприємства. Підприємство не відповідає за зобов'язання держави, а також інших підприємств, організацій, установ.

Робота державних підприємств в умовах ринку передбачає реа-лізацію таких основних принципів життєдіяльності: 1) право влас-ності або повного господарського ведення; продавати, передавати, надавати в позику, безплатно, обмінювати, здавати в оренду засо-би виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, уста-новам, організаціям, громадянам (у тому числі іноземним), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.; 2) само-окупність витрат (беззбитковість) і доходність. Цей принцип вима-гає точного обліку і зіставлення витрат і результатів, повного відшко-дування собівартості продукції; 3) самофінансування. Його сутність полягає у закріпленні частини отриманого прибутку за підприєм-ством у його повне розпорядження. Джерелами фінансування під-приємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, отри-мані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків грома-дян, трудового колективу; 4) матеріальна заінтересованість у кінце-вих результатах праці. Цей принцип забезпечує подолання все ще не здоланої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохо-чення ініціативи, підприємництва, досягнення найкращих резуль-татів; 5) фінансовий контроль за діяльністю підприємства. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні та касові операції. Підприємство застосовує у господарському обороті век-селі. Якщо підприємство систематично не виконує свої зобов'язан-ня за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспро-можним, тобто банкрутом; 6) повна економічна відповідальність за кінцеві результати, виконання договорів. Головною формою реалі-зації принципу є економічні санкції - вилучення незаконно отрима-них доходів, відшкодування збитків, штрафи, неустойки, пені, змен-шення або позбавлення премій; 7) міжнародне співробітництво, право виходу на світовий економічний простір; 8) законність діяль-ності, не входження ніякими сегментами в "тіньову економіку".

Всі ці принципи застосовуються з метою забезпечення організа-ційних засад інтенсивного характеру індивідуального відтворення. Головне і найбільш складне завдання полягає в тому, щоб забезпе-чити їх взаємодію. Реалізація цих принципів в умовах ринкових від-носин зумовлює необхідність розробки нової концепції державного (казенного) підприємства. Зокрема, йдеться про орієнтацію діяль-ності підприємства на покупця, на задоволення його потреб. На пер-ший план висувається проблема поліпшення якості продукції та по-слуг з урахуванням запитів, що забезпечує конкурентоспроможність. Проте для того щоб у системах "виробництво - споживання", "про-позиція - попит" перейти від пріоритету першої складової до дру-гої, треба мати відповідний рівень виробництва та організації всього економічного життя. Все це, як свідчить світовий досвід, потребує значного часу і надійного державного регулювання.

Додати в закладки

  
Переклад Translate