Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Андрій Содомора На дорозі до самого себе (1996)
[** Згадаймо улюблений зразок мужності для стоїків - Муція Сцеволу, який, спокійно дивлячись ворогові в вічі, сам поклав правицю на жарівню, що була приготована йому для тортур.]
[*** Гиппиус В. Трудм новой русской литературьі.- М.; Л., 1948.- С. 28.]
З поступовим пригасанням живого інтересу до моральної філософії, що була у такій шані в добу Відродження, послаблюється увага й до неостоїцизму; у покажчиках імен, що додаються до літературних та наукових творів, дедалі рідше зустрінемо ім'я найві-домішого мораліста - Сенеки. Та це не значить, що з інтелектуальної, духовної сфери було вилучено його творчий спадок: ідеї, образи, висловлювання автора «Моральних листів» продовжують живити думку багатьох діячів європейської, у тому числі й української культури; власне «живити» у прямому значенні слова: тепер це не безпосередні запозичення, не цитування, а найчастіше ремінісценції, які вже нелегко відмежувати, від оригінальної думки того, хто пише (згадаймо:
«Все, що гарно сказане... також моє»). Так, скажімо, тип нової людини-борця С. Руданський змальовує в образі могутнього дуба («Нехай гнеться лоза...»), навіяного аналогічним образом з «Енеїди» (IV, 445-446) - твору, в якому Вергілій віддав належне римському стоїцизмові.
І у силі, в добрі, як скала, затвердій
І, як Бог світовий, на сторожі ти стій.
Чи не відчуваємо у цих рядках поезії С. Руданського екзальтації автора «Моральних листів», який любив порівнювати стоїчного мудреця з богом - «всесвітнім розумом» (пор. також LI, 25-27)? Хіба, приміром, за знаменитими Франковими фразами «...в праці сконать», «Лиш боротись, значить жить» не вгадуємо сконденсованих Сенекою стоїчних настанов: In actu mori - «Умерти на полі діяльності» (VIII, 1) та Vivere est militare - «Жити - це наче служити у війську» (XCIV, 5)? А хіба в такій же характерній для Франкового завзяття строфі:
Проти рожна перти,
Проти хвиль плисти,
Сміло аж до смерти
Хрест важкий нести -
не присутні засади стоїків, зокрема, слова Сенеки, який ганить тих, кого «несе течією» (XXIII, 8)?.. Образний вислів із фрази Сенеки: Et hoc quoque ex alienis hortulis sumptum est - «Взята й вона (йдеться про афористичну формулу - А. С.) з чужих садочків» (IV, 10) син Каменяра Тарас Франко використовує як заголовок до збірки своїх переспівів «З чужої левади» (Львів, 1913). Не випадково саме до переспівів: гадаємо, що якраз роздуми Сенеки над проблемою спадкоємності в оригінальній творчості (чужий, «перетравлений» матеріал - уже наш; запозичене слід примножити чимось своїм) згодом, як теоретичну засаду, взяли на своє озброєння покоління інтерпретаторів - тих, хто переспівував, перевіршовував, перелицьовував, одне слово, вільно поводився з чужомовним твором. Присутність Сенеки найчастіше відчуваємо там, де йдеться пpо «вічне», наприклад, про час. Цікаво зіставити дві рефлексії над особливістю нашого сприймання перебігу часу: коли зосереджуємось на короткому його відтинку (скажімо, дневі), то плин часу мовби завмирає; коли озирнемось, то нас дивує стрімливий лет років. У Т. Шевченка («Три літа»):
І день не день, і йде не йде,
А літа стрілою
Пролітають...
У Сенеки: «Незмірна швидкоплинність часу! Це стає найочевиднішим, коли озирнутися. Бо задивлених у теперішнє час обманює: настільки повільно проходить стрімлива його втеча» (XLIX, 2).
Та не тільки гортаючи книжки, натрапимо на місця, які приведуть нас до Сенеки чи, як в останньому випадку, нагадають нам про нього. Сліди його проникливої думки у вигляді стислих написів - також на речах, які оточують людину. Таким є, для прикладу, напис, що його карбували на давніх механічних годинниках: Omnes vulnerant, ultima nesct - «Усі (тобто години - А. С.) ранять, остання - вбиває». Тут мовби загострено (годинникова стрілка - меч) думку Сенеки: «Помираємо щоденно». На ренесансовому будинку, що під номером 28 Ринкової площі Львова,- вкарбований у камінь діалог, який вмістився у рамках одного рядка гекзаметра: Quis dives? Qui nil cupiat. Quis pauper? Avarus - «Хто багач? Хто живе без жадань. Хто ж убогий? Захланник». Нині, на жаль, небагато людей відчитує ті майже згладжені часом слова, і вже зовсім мало хто в тих лаконічних відповідях упізнав живий голос Сенеки: «Вбогий не той, хто мало має, а той, хто більшого прагне (II, 6). Мало хто, бо послабився, а в роки тоталітаризму свідомо був перерваний такий жвавий у наших предків діалог з античністю.
Отож, дев'ятнадцяте століття не принесло Сенеці належного пошанування в Україні. Це пояснюється ще й зростанням впливу німецької філології, яка, на відміну від романомовного світу (передусім Іспанії* та Франції) не полюбляла представника «нового стилю». Все частіше акцентувалось на тому, що Сенека - письменник післякласичного (а не класичного, як Ціцерон) періоду римської літератури; згадувалась невідповідність його життя із стоїчними настановами, його «аморальність» тощо. Сенека не входив до числа авторів, що їх читали в класичній гімназії; його, врешті, й не перекладали. Дещо з «Листів до Луцілія», щоправда, переклав класичний філолог, педагог, довгорічний член головної управи Товариства «Просвіта» у Львові Іларіон Огоновський**. Одинока спроба І. Огоновського донести до українського читача нетрадиційну, багату асоціаціями і ремінісценціями прозу Сенеки лиш увиразнює прогалину в системі тодішньої гімназійної освіти, яка, пильно акцентуючи на знанні мов та реалій класичної давнини, залишала без належної уваги часто приховану за текстом, особливо поетичним, емоційну, душевну глибінь - те, що, власне, й споріднює людей віддалених епох, як гарно про це сказав хтось із давніх японських поетів:
[* Цікаво, одначе, що в наш час саме німецький автор видав містку монографію про Сенеку в Іспанії: Bluher K. A. Seneca in Spanien.- Bern u. Munchen, 1969. He менш цікавою і потрібною вині була б книжка «Сенека в Україні».]
[** Рукописи перекладів І. Огоновського зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Львові (ф. 309, оп. 1, спр. 1243).]
Як то приємно, коли,
Навмання розгорнувши
Книжку прадавню,
В дивному плетиві слів
Душу відчуєш близьку!..
Ця «близька душа» - також у «Листах» Сенеки, мислителя, який чи не найглибше відчув, наскільки нелегко і водночас - наскільки це важливо йти дорогою до себе самого, а разом з тим - бути людиною серед людей.
Андрій СОДОМОРА
© Aerius, 2004
Текст з
Книга: Андрій Содомора На дорозі до самого себе (1996)
ЗМІСТ
1. | Андрій Содомора На дорозі до самого себе (1996) |
2. | [** Згадаймо улюблений зразок мужності для стоїків - Муція... |
На попередню
|