Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Дмитро Кузьменко Кельтський епос
Дмитро Кузьменко Кельтський епос
© Дмитро Кузьменко, 2003
Ел. текст: ae-lib.org.ua.
ЗмістПочатки розпаду родового устрою
Міфологія та вірування ірландців
Під кельтським епосом маються на увазі, як правило, ірландські саги або повісті (скели). У Вельсі (Уельсі) - іншій кельтській області - існувала не менш розвинена література ніж в Ірландії. Проте збереглась лише багата лірична поезія давньовалійських бардів, починаючи з ІV століття. Від валійського епосу майже нічого не залишилось. Про нього можна судити лише за аналогією до ірландського епосу, а також за відображенням валійських сказань у французьких романах "бретонського циклу".
КельтиУ епоху Раннього Середньовіччя, після розпаду Римської імперії, з усіх варварських народів кельти знаходились на найбільш архаїчній стадії розвитку. Затримка у суспільному розвитку була дуже сильною, родовий устрій зберігався у Шотландії ще до XVIII століття, а в гірських районах і до ХІХ століття. Вальтер Скотт, пишучи свої романи з історії Шотландії, спирався на власні спогади цих архаїчних звичаїв та побуту. Рід продовжував жити у свідомості кельтських народів і пізніше, вже після руйнування цього устрою англійцями.
Найповніше родовий устрій зберігся в Ірландії, котра від заселення її кельтами у VI столітті до Р.Х., і до вторгнення скандинавів у кінці VIII століття не знала чужоземних впливів, майже не мала зовнішньої торгівлі та інших стосунків з іноземцями і тому розвивалась цілком самобутньо.
Родовий устрій ІрландіїІрландський героїчний епос зароджувався у ІІІ - VІІІ століттях. У цей час в Ірландії панували всі ті звичаї, що характерні для родового устрою - общинне землеволодіння, колективна власність, тенденції до кочування, натуральне господарство, влада вождів та старійшин, котрих називали "королями", народні збори всіх дорослих чоловіків, парний шлюб, але з пережитками групового шлюбу та матріархату, звичай всиновлення, родова помста (котра, проте, часто замінювалась викупом), культ племінних богів, великої кількості різних духів та природних сил, сліди тотемізму та табу. Надзвичайно велику роль у побуті відігравали магія та закляття.
У основі суспільного устрою лежало поняття кровної спорідненості. Родини об’єднувались у роди, роди у клани, клани у племена. Кожною з цих груп керував старійшина чи вождь. Існували перекази, що племена походять від одного предка. Це, проте, не забороняло приймати в клани чи роди осіб зовсім сторонніх. Робилось це за допомогою обряду усиновлення. У роді існував інститут кругової поруки - весь рід відповідав за злочини одного з членів, платив його борги тощо.
Якщо плем’я займало достатньо велику територію, його голова носив титул "підкороля", тобто князя, а плем’я звалось народом. Бувало, що в Ірландії одночасно існувало до 180 таких народів, хоч і не всі вони мали "підкоролів". Ці князі підчинялись владі королів областей (королівств) Ірландії, яких спочатку було п’ять: Ульстер (Ulaid [Ulster]; на півночі та північному сході), Коннахт (Connachta [Connaught];на заході), Східний і Західний Мунстер (Mumu [Munster]; на півдні та південному заході, згодом змінився на Північний та Південний Мунстер), Лейнстер (Laigin [Leinster]; на південному сході). пізніше у центрі країни була виділена область Міде (Midhe [Meath]). Вона належала верховному королю Ірландії, що жив в Темре (Тара; Temair, [Tara]) і якому підкорялись королі інших областей. У результаті виходила складна система, що зводилась до багаточисленних податків та повинностей. що часто не виконувались. Влада королів над "підкоролями" ґрунтувалась на сильно розвинутому інституті заручників, без яких не відбувався жоден договір ти торговельна угода. Існувала також складна правова система.
Початки розпаду родового устроюУже в цю епоху помітні ознаки розкладу родового устрою - майнова та правова нерівність різних верств населення, захоплення земель у особисте володіння вождями та старійшинами. Проте до феодалізму у повному розумінні слова це не привело ні тоді, ні пізніше, після англо-норманського завоювання.
Населення розпадалось на три класи: благородні, вільні (поділені на тих, хто мав власність, і хто її не мав) та раби. Останні були головним чином з туземних племен, підкорених кельтами, та поповнювались військовополоненими. Вільні мали певні політичні права, зокрема раз на рід відбувались народні збори, як правило, під час ярмарок. Тут обговорювались різні питання та приймались закони. Проте їх роль була лише моральною, король чи князь міг не приймати їхні рішення.
Так само і християнізація не вплинула особливо на устрої і звичаї давньоірландського суспільства. Ірландія була християнізована у V столітті головним чином завдяки праці військовополоненого валійця Патріка, котрого прозвали "апостолом Ірландії". Язична культура, сплітаючись з християнством часто породжувала несподівані поєднання, як ніде інде. У Ірландії, наприклад, часто зустрічались придорожні хрести, вкриті язичницькими письменами з магічними закляттями. У мініатюрах англо-ірландських євангелій переважає рухливий варварський орнамент - складне та деталізоване переплетіння спіралей.
Книга: Дмитро Кузьменко Кельтський епос
ЗМІСТ
На попередню
|
|
