Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Німеччина та Нідерланди (1982)
4.5. Ганс Сакс. Бюргерська література після Реформації
Визначним явищем в літературі пореформаційного періоду є творчість Ганса Сакса (1494-1576), тісно пов'язана з традиціями народної літератури. Народився Сакс в Нюрнберзі в родині кравця, вчився в латинській школі, а потім близько двох років - ремеслу шевця, після чого деякий час мандрував по країні. Після повернення він назавжди оселився у Нюрнберзі, зайнявшись своїм ремеслом та поезією. Був він людиною дуже начитаною і допитливою.
У час бурхливих подій в історії країни Сакс був прихильником поміркованих поглядів М. Лютера. Творчість його позбавлена войовничості, сильних [222] пристрастей, він не порушує значних проблем. Коло його інтересів обмежене приватним повсякденним життям. Правда, окремі його поезії позначені анти-дворянською спрямованістю, це, зокрема, стосується зображення раю для нероб у «Країні ледарів»:
На працю волею закону
Накладено там заборону.
А за порядність і знання
Засуджують до вигнання.
Невіглас, що не хоче вчитись,
Пошани може враз добитись.
Лише нікчему із нікчем і
В них обирають королем.
А недотепи і нетями
Стають і принцами, й князями.
Достойний рицарського звання,
Лиш хто навчився фехтування.
Хто ж на ковбасах битись може,
Той легко скочить у вельможі.
Хто зна лиш їсти, пити, спати,
Лиш той достойний графом стати.
Хто нерозумний, як баран,
Того введуть в дворянський стан.
Лиш неотеси там славетні,
І благородні, і шляхетні.
(Переклад Ф. Скляра)
Привабливість творчості Сакса - в її демократичності, безпосередності й простоті, світлому оптимізмі. Писав він дуже багато і в різних жанрах. Це були пісні, духовні вірші, повчальні шпрухи, діалоги, байки, шванки, п'єси. Сюжети своїх творів Сакс брав із різних джерел - з біблії, античної міфології, зі старих хронік, історії, але, по суті, завжди відтворював німецьке національне життя, німецькі звичаї і побут, змальовував представників різних станів та професій.
Особливістю творчості Сакса є дидактизм. Письменник свідомо дбав про те, щоб внести у свої твори корисні знання, розширити уявлення своїх читачів, виховати їх в дусі високої моралі. Твори Сакса сповнені гумору, позначені правдивою поетичністю. Гете назвав письменника «справжнім майстром поезії» і дуже цінив його «дидактичний реалізм».
Серед демократичних шарів суспільства твори Сакса були надзвичайно популярні. Значний інтерес до них проявляли німецькі письменники кінця XVIII ст. Образ Ганса Сакса як колоритної фігури того часу відтворений в опері Ріхарда Вагнера «Нюрнберзькі майстерзінгери». [223]
4.6. Гуманізм в Нідерландах. Еразм Роттердамський
З гуманізмом Німеччини в перші десятиліття XVI ст. найтісніше пов'язаний розвиток нідерландського мистецтва. Нідерланди, як і Німеччина, входили до складу Германської імперії. У них, як і в Німеччині, розквіт гуманізму припадає на кінець XV- першу половину XVI ст. і за часом збігається з рухом Реформації.
Нідерландські гуманісти відзначаються глибоким і всебічним знанням античності, тісним зв'язком із італійською ренесансною культурою, прагненням до безпосереднього спілкування з гуманістами інших країн. Найвище надбання нідерландських гуманістів - образотворче мистецтво і ренесансна проза.
У галузі живопису уже в 20-30-ті роки XV ст. виник жанр реалістичної картини в творчості Майстра з Флемалля та Яна ван Ейка. Тенденція до правдивого зображення життя зміцнюється і розвивається наступними живописцями XV ст.- Рогірем ван дер Вейденом, Гуго ван дер Гусом, Мемлінгом. Ренесансний живопис XVI ст., особливо творчість найвидатнішого його представника Пітера Брейгеля Старшого, характеризується інтересом до повсякденного буття людини, подробиць побуту. Картини Брейгеля пройняті концепцією єдності людини і матеріального світу в його рухові і змінності.
Найвидатнішою постаттю в нідерландській літературі був Еразм Роттердамський (1466-1536). Він був голландцем за походженням і народився в Роттердамі. Батьки його рано померли. Через матеріальні нестатки він вступив у монастир, в якому провів близько семи років, але потім залишив його і продовжував навчання в Парижі, в колегії Монтегю. Вчився він наполегливо й захоплено, приділяючи особливо багато уваги класичній філології.
Офіційної посади Еразм не займав, він вів життя вільного літератора, багато подорожував: побував в Італії, Англії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, останні роки життя провів у Базелі.
Еразм здобув славу знавця античної словесності, користувався визнаним авторитетом у середовищі гуманістів і мав на багатьох з них великий вплив. Видатні діячі гуманізму дорожили особистими контактами з ним. Довголітня дружба єднала Еразма з великим англійським гуманістом Томасом Мором. [224]
Літературна спадщина Еразма величезна. Вона складається з художніх творів, перекладів, коментованих видань старовинних текстів, філологічних і богословських досліджень, суджень на моральні теми незліченних листів. Писав Еразм латинською мовою. У 1500 р. з'явилася у Парижі перша його праця «АдагіЬ («Прислів'я») - збірка коментованих автором прислів'їв, сентенцій, крилатих виразів, виписаних ним із латинських і грецьких античних творів.
Найбільшим своїм творчим досягненням Еразм вважав нове видання Євангелія (1516). Католицька церква освятила як канонічний той текст Євангелія, який склав святий Ієронім в IV ст. (так звана Вульгата), і суворо оберігала його недоторканість. Еразм вважав, що у Вульгаті і в практиці католицької церкви викривлено початковий смисл християнства. Тому він і видав критичний грецький текст Євангелія і власний латинський переклад його. Еразм звільнив текст від помилок, що нагромадилися за довгий час, а в коментаріях, спираючись на науковий філологічний аналіз, протиставив схоластичним інтерпретаціям тексту своє тлумачення. Найбільш цінне у цій праці - науковий [225] метод дослідження, який в принципі був спрямований проти догматизму й утверджував права критичного мислення, характерного для гуманізму. Підриваючи авторитет Вульгати, праця разом з тим служила справі Реформації.
Найціннішу частину спадщини Еразма становлять «Похвальне слово Глупоті» (1509) і «Домашні бесіди» (1518). «Домашні бесіди» - це збірка діалогів, яка повинна служити посібником для тих, хто вивчає латинську мову. Видавши збірку, Еразм не припинив праці над нею, а поповнював її новими розмовами, і в останньому виданні 1533 р. їх назбиралося 57. Текст діалогів, за задумом автора, мав не тільки допомагати у вивченні мови, а й сприяти моральному вихованню. За своїм змістом діалоги різноманітні. В одних зображуються і засуджуються різні пороки, в інших подаються приклади, гідні наслідування. Наприклад, у діалозі «В пошуках парафії» висміюються пороки священнослужителів. Один із співбесідників, Памфаг, розповідає про свою поїздку в Рим з надією одержати там вигідну парафію. В розмові такі поїздки названі коростою, яка «коли вже нападе, то свербить без кінця». Памфаг уперто добивається парафії, бо йому «любий спокій і подобається епікурейське життя». Але бажаного здобути йому не вдалося через брак грошей. У діалозі «Світанок» марнуванню часу гульвісами протиставляються осмислене життя, прагнення до знань і духовної повноцінності.
Мова діалогів проста і невимушена, часто індивідуалізована. Помітною є схильність письменника до зображення деталі, жанрових сценок. Сюжетні мотиви «Бесід» використали у своїх творах Рабле, Сервантес, Мольєр.
Богослови Сорбонни визнали «Домашні бесіди» єретичною книгою, внаслідок чого в 1559 р. вона була занесена до списку заборонених книг.
В історію світової літератури Еразм увійшов як автор знаменитого твору «Похвальне слово Глупоті». Він задумав цю книгу в 1509 p., їдучи з Італії до Англії, де, зупинившись у домі Томаса Мора, невдовзі й закінчив її.
Ця невелика книга є своєрідною енциклопедією тогочасної дійсності. Літературна форма твору не вкладається в якийсь традиційний жанр. Еразм використав широко вживану античними письменниками форму жартівливого панегірика, до якої, між іншим, охоче зверталися гуманісти, але передусім спирався на народну літературу та народний театр, [226] в якому мудрість часто виступала під виглядом дурості й викривала глупоту і пороки.
Відкривається твір присвятою Томасу Мору, де Еразм з'ясовує свій задум - скласти похвальне слово Глупоті. Він розуміє, що це може виглядати дивним і не сприйматися всерйоз, але його мета поважна: засудити пороки і виставити напоказ усе смішне в людському житті в такий спосіб, щоб твір приніс читачеві більше користі, ніж педантичні трактати.
Будується «Похвальне слово» як монолог Глупоти, який вона з кафедри виголошує перед багатолюдними зборами. Спочатку Глупота розповідає про себе, свій родовід і знайомить із своїм почетом. Народилася вона на щасливих островах, де все росте несіяне й неоране, від могутнього бога багатства Плутоса і прекрасної пустотливої німфи Юності. Почет Глупоти - це Самолюбство, Улесливість, Лінь, Насолода, Обжерливість, Розгул і Непробудний сон, які допомагають їй підкоряти увесь рід людський, навіть імператорів. Далі, доводячи право називатися богинею глупоти, Морією, героїня розповідає про своє безмежне панування над людьми й богами і твердить, що коріниться вона в самих основах життя. Виявляється, що на світі немає таких веселощів і такого щастя, які б не були дарами глупоти, і що сама глупота, зрештою, є не що інше, як життя за велінням почуттів. Морія виступає як втілення самої природи. Вона протистоїть односторонності, догматичності в житті, усьому, що обмежує й ігнорує людську природу, всім тим, хто лицемірно проклинає життєві насолоди і радощі. Глупота розвінчує схоластичну мудрість як невідповідність природі і логіці життя. На її думку, мудрець від дурня різниться тим, що керується розумом, відкидаючи почуття. Дурень - це людина, яка перебуває в гущі життя, приємна для друзів, лагідна з дружиною, весела на бенкеті, невибаглива у співжитті і ніщо людське їй не чуже. Мудрець же уникає хвилювань, забуваючи, що хвилювання і пристрасті часто стимулюють людський розум і схиляють людину до добрих справ. Мудрець зрікається вільного прояву природніх почуттів і, позбавившись їх, втрачає людські властивості, перетворюється на мармурову подобу людини, чудовисько, холодний камінь, що не знає ні любові, ні жалості. Мудрець непридатний до діяльного життя, він завжди зайнятий тільки собою, не уболіває за друзів, бо не має їх. Зрештою Морія доходить [227] висновку, що такий мудрець - просто тварюка (гл. 29). Промова Морії звучить панегіриком природному началу людини і набуває значення захисту життєрадісного вільнодумства. «Войовничий похмурий «мудрець», якого викриває красномовна Морія,- це у своєму роді вельми розвинутий псевдо-раціоналізм середньовічної схоластики, де розум, поставлений на службу вірі, педантично розробляв найскладнішу систему регламентації і норм поведінки. Старечому розуму схоластів, занепадаючій мудрості неуків-опікунів життя, шановних магістрів теології протистоїть Морія - новий принцип Природи, висунутий гуманізмом Відродження. Цей принцип відбивав прилив життєвих сил у європейському суспільстві в момент народження нової ери»(1).
(1) Пинский Л. Реализм зпохи Возрождения.- М.: Худож. литература, 1961, с. 70-71.
Поступово характер промови Морії змінюється. Вона закликає читача вдивитися разом з нею в життя людей різних станів, а головно тих, «хто є поважнішим». Морія намагається визначити ті форми, яких набирає дурість у різних шарах суспільства. Панегірик перетворюється на критику всього середньовічного життя. Огиду в Еразма викликають відносини й уявлення, засновані на користолюбстві, схилянні перед багатством і золотом. З найбільшою відразою автор пише про купців: «Купецька порода найгидкіша і найпаскудніша, бо купці ставлять перед собою наймерзотнішу в житті мету і досягають її наймерзотнішими засобами: вони брешуть, божаться, крадуть, шахрують, обдурюють і одночасно удають з себе перших людей на світі тільки тому, що їх пальці прикрашено золотими перснями» (гл. 48). Суспільним життям заправляє батько Морії - бог Плутос, якого вона проголошує «єдиним справжнім батьком богів і людей». «...Від його присудів залежать війни, мир, державна влада, ради, суди, народні збори, договори, союзи, закони, мистецтва, вчені праці...» - всі громадські й приватні справи смертних (гл. 7).
Найгострішою є сатира у главах, де змальовано представників середньовічної богословської та схоластичної мудрості - філософів, теологів, граматиків, а також усіх священнослужителів католицької церкви - від нехлюя-ченця до папи. У зображенні Еразма ченці й богослови настільки порочні й мерзенні, що викликають уже не сміх, а ненависть. Навіть відважна Глупота вагається: «Чи не краще було б... не чіпати цього смердючого болота, не торкатися цієї отруйної рослини» (гл. 53). [228]
Монастирські братчики на сторінках «Похвали» - це невігласи, лицеміри, розпусники, які вірять тільки в те, «що найвище благо полягає в утриманні від усіх наук» (гл. 54).
Вище духівництво, забувши всі завіти первісного християнства, утопає в розкошах, хижо грабує довірливий народ. Єпископи «пасуть самих себе, доручаючи турботи про овець або самому Христу, або бродячим ченцям» (гл. 57); германські єпископи та священики у всьому наслідують римське духівництво і «воюють за право десятини, обороняючи її мечами, списами, камінням і іншою І зброєю» - вони вичитують у старовинних грамотах все, чим можна залякати простий люд і змусити його віддавати більш ніж десяту частину врожаю (гл. 60); папи, що заступають самого Христа на землі, «усі труди доручають Петру і Павлу, у яких вистачає дозвілля, а пишноту й насолоду беруть собі» (гл. 59). Зрештою, робить висновок письменник, сама християнська віра споріднена з певним видом глупоти.
Без будь-якої поблажливості змальовуються також королі і дворянство. «Владу здобувають королі шляхом клятвопорушень і убивств» (гл. 55); «всі турботи полишають богам, а самі живуть у розкошах» (гл. 55). «Істина ненависна царям», тому вони оточують себе підлабузниками і блазнями. Вони певні, що чесно виконують свій обов'язок, «коли із запалом полюють, розводять породистих жеребців, продають заради власного прибутку судові посади і вигадують щодня нові засоби, щоб відібрати у громадян їхнє майно і перевести його у свою казну» (гл. 55). Про короля Еразм говорить як про «ворога загального блага, ненависника вченості, істини, свободи» (гл. 55). Дворяни, «хоч нічим і не відрізняються від останнього пройдисвіта, чваняться шляхетністю свого походження» (гл. 42). Придворні вельможі - це люди, позбавлені мудрості та доблесті, і «нічого немає паскуднішого, низькопоклоннішого, раболіпнішого і мерзотнішого за придворного вельможу» (гл. 56).
Завершує Еразм книгу висновком Морії, що не тільки реальний сучасний світ пройнято глупотою, а й те блаженство, яке праведники-мудреці обіцяють людям в нагороду за благочестиве життя, є безумством.
Книга Еразма Роттердамського вражає багатством життєвого досвіду автора, глибиною думки, а особливо сміливістю, яка полягає не тільки в гострій [229] і непримиренній критиці феодального суспільства як царства глупоти й пороків, а й у новаторському характері мислення та сприйняття дійсності. Еразм засудив і відкинув середньовічне мислення з його абстрактністю, прямолінійністю і мертвущою догматикою, середньовічне сприйняття світу як чогось застиглого, раз і назавжди даного і визначеного, і протиставив цьому творче, конкретне мислення, розуміння дійсності як процесу складного, мінливого.
«Похвальне слово Глупоті», як і інші твори Еразма, написано латинською мовою, якій письменник зумів надати простоти і невимушеності.
Після виходу в світ «Похвальне слово Глупоті» стало одним із найвідоміших гуманістичних творів. Книга була перекладена майже на всі європейські мови. її вплив виразно позначився на Раб-ле, в чиєму романі «Гаргантюа і Пантагрюель» наявні прямі запозичення з «Похвали». Ганс Голь-бейн Молодший створив ілюстрації до «Похвального слова», написав портрет Еразма.
Помітним був вплив «Похвального слова» на розвиток передової думки XVII-XVIII ст.
Контрольні питання
1. Специфічні особливості німецької гуманістичної літератури.
2. Антифеодальна та антиклерикальна сатира у творі Є. Бранта «Корабель дурнів». Значення цього твору у наступному розвитку «літератури про дурнів».
3. Спір навколо Рейхліна та історія написання «Листів темних людей».
4. Сатира на обскурантизм, реакційну середньовічну ідеологію загалом у «Листах темних людей».
5. Сатиричні «Діалоги» Ульріха фон Гуттена. Викриття в них папства, світських князів, богословської ідеології.
6. Місце М. Лютера в ідеологічному житті Німеччини періоду Реформації і в німецькій літературі. Ф. Енгельс про роль Лютера в історії німецької культури.
7. Німецькі «народні книги» про Фауста і Тіля Ейленшпігеля. Ф. Енгельс про німецькі «народні книги».
8. Революційний характер публіцистики Т. Мюнцера.
9. Творчість Ганса Сакса. її фольклорні основи.
10. Значення філологічної діяльності Еразма Роттердамського.
11. Своєрідність памфлетної форми «Похвального слова Глупоті» Еразма Роттердамського.
12. Сатирична картина феодальної дійсності в «Похвальному слові Глупоті». [231]
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Німеччина та Нідерланди (1982)
ЗМІСТ
| 1. | М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Німеччина та Нідерланди (1982) |
| 2. | 4.2. Народні книги Важливий напрям становила демократична... |
| 3. | 4.4. Література Реформації й Великої Селянської війни... |
| 4. | 4.5. Ганс Сакс. Бюргерська література після Реформації... |
На попередню
|
|
