Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Англія (1982)
М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Англія (1982)
© М.С.Шаповалова, 1982
Джерело: Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. Львів: "Вища школа", 1982. 440 с. - С.: 320-385 (Розділ 7).
Сканування та коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст7.1. Підготовка Відродження. Чосер
7.2. Література раннього Відродження. Томас Мор
7.3. Література зрілого і пізнього Відродження. Поезія. Роман. Драма
7.1. Підготовка Відродження. Чосер
Хронологічні межі англійського Відродження - кінець XV- початок XVII ст. Але підготовка грунту для виникнення гуманістичної культури розпочалася раніше, ще в XIV ст. Це був час значних соціальних змін: розпочався розклад феодалізму, відбувався швидкий розвиток міст, ремесла, торгівлі. Особливо тісні зв'язки встановилися з Фландрією та Італією, звідки й почали проникати в Англію гуманістичні ідеї. Великі соціальні зрушення були зумовлені Столітньою війною (1337-1453). Вона активізувала боротьбу за зміцнення королівської влади; принесла багато злигоднів народу, але водночас сприяла його єднанню, розвитку його свідомості і почуття своєї соціальної значимості. В 1381 р. в південних частинах Англії спалахнуло Велике селянське повстання на чолі з Уотом Тайлером. Виник реформаційний рух лоллардів, що виступили проти папства і католицької церкви. Представники лоллардів Джон Уїкліф і Джон Болл, який був також одним із вожаків селянського повстання, мали великий вплив на народ.
Усі ці процеси створили передумови для формування англійської нації, культури, мови. У середньовічній Англії після норманського завоювання (XI ст.) офіційною державною мовою була французька, нею користувалися в аристократичному середовищі і при дворі. Населення міста і села розмовляло англосаксонськими діалектами. Тільки на початку другої половини XIV ст. на основі лондонського діалекту почала формуватися англійська літературна мова.
Джефрі Чосер (1340-1400). Видатним англійським письменником цього перехідного періоду був Джефрі Чосер. Він виховувався на зразках французької і латинської середньовічної літератури та схоластичної філософії і, отже, значною мірою належав Середньовіччю. Разом з тим Чосер зазнав впливу раннього італійського Ренесансу, помітно піднявся над суто середньовічним світосприйняттям і став одним із засновників англійської літератури нового часу. Чосер був першим представником англійського реалізму, відіграв велику роль у формуванні літературної мови своєї країни, створив нове віршування, яке лягло в основу дальшого розвитку англійської поезії. М. Горький відзначав, що [320] Чосера «вважають батьком англійської мови і основоположником реалізму», що в своїх «Кентерберійських оповіданнях» він зображував людей, «списуючи їх прямо з натури» (1).
Про життя Чосера відомо небагато. Народився він у Лондоні в родині купця. Коли йому сповнилося сімнадцять років, батько домігся для нього місця пажа у почеті дружини сина короля Едуарда III. У 1359 р. Чосер брав участь у військовому поході Едуарда III у Францію, де потрапив у полон, звідки його невдовзі викупили. Після цього він служив при королівському дворі, виконував різні дипломатичні доручення, бував в Італії. Припускають, що Чосер зустрічався в Італії з Петраркою та Боккаччо. Письменник проявляв великий інтерес до італійської гуманістичної літератури; її вплив виразно позначився на його світогляді й творчості.
(1) Горький М. История русской литературьі.- М., 1939, с. 38.
У 1374 р. Чосер одержав посаду наглядача лондонської митниці. Це дало йому можливість спілкуватися з багатьма людьми різного соціального становища, пізнати життя Лондона. Згодом Чосер був позбавлений цієї посади, матеріальне становище його погіршилося. Наприкінці життя йому довелося зазнати матеріальних нестатків, королівською пенсією, [321] призначеною занадто пізно, він не встиг скористатися.
Поетична діяльність Чосера розпочалась на початку 60-х років перекладом французької алегоричної поеми «Роман про Троянду» та власними творами, в яких використовувались поетичні форми і стиль французької куртуазної літератури, йому належать поеми «Книга герцогині» (1369), «Пташина рада» (138І -1382), «Дім слави», (1381), «Троїл і Крессіда» (1385) та ін. Поет послугувався традиційними сюжетами і формами (видіння, сон), але вносив у свої твори й багато оригінального - гумор, елементи сатири, майстерну портретну характеристику, розкриття психології героїв.
Найвидатнішим твором Чосера є «Кентерберійські оповідання» - збірка віршованих оповідань, створена в останній період життя. В ній поет зовсім відходить від алегоричного принципу зображення і звертається до безпосереднього змалювання життя сучасної Англії. За будовою твір подібний до «Декамерона» Боккаччо. Це також обрамована новелістична збірка, яка відкривається прологом, де описано оповідачів, а далі подано їхні розповіді. Але пролог в «Кентерберійських оповіданнях» має незрівнянно більше значення, ніж у «Декамероні» - у Чосера він є найважливішою і найцікавішою частиною збірки.
У пролозі розповідається про те, як на околиці Лондона в таверні «Табард» якось під вечір зібралося 29 прочан, щоб відправитись всім разом у Кентербері поклонитися мощам святого Томаса Бекета. До цієї групи приєдналися і власник таверни Гаррі Бейлі і сам поет. Під час подорожі прочани за пропозицією веселого і дотепного Бейлі розповідають різні історії.
Персонажі прологу - представники майже всіх соціальних шарів англійського суспільства: рицар із сином, вільний селянин-йомен, ігуменя монастиря, ченці, купець, оксфордський студент, ремісники, юрист, лікар та ін. Усі вони докладно характеризуються автором, кожний з них позначений яскравою індивідуальністю і водночас є чітко вираженим типом з рисами, властивими представникам його соціального стану. Наприклад, у змалюванні оксфордського студента відбивається характерне для того часу зародження потягу до знань. Худий і виснажений, чи не бідніший за жебрака, студент був цілком відданий науці, понад усе цінив книги, стійко терпів голод і злидні, щоб вчитися і вчити інших. Купець [322] хизувався своїм багатим одягом, поводився упевнено: він займався лихварством і завжди виходив сухим із води. Маляр, ткач, тесляр, свідомі свого багатства, трималися з великою гідністю й упевненістю, кожний з них був переконаний, що достойний стати олдерменом. Служителі церкви подані в сатиричному плані. Як показано, це люди дуже надійно влаштовані в тогочасному житті, хоча користі від них немає жодної. Характерним є образ монаха - монастирського ревізора, який розтринькував монастирський прибуток як власний і насолоджувався всіма благами життя.
Там був Монах, шанований прелат,
Нив доглядач, в абати кандидат,
Каплиці монастирської хранитель,
Мисливець, коней пристрасний любитель,-
Була у нього непогана стайня,-
І їздив часто він на полювання.
Коли ж він мчав на огирі, дзвеніли
Сильніше, ніж капличний дзвін, вудила.
....................................................................
Під ним був кінь рисистої ходи -
Прелат, він був, звичайно, хоч куди:
Товстий, рум'яний, ситий - а зі страв
Із лебедя печеню полюбляв.
(Переклад Є. Крижевича)
Характеристика подорожніх значно поглиблюється і доповнюється в малих прологах, що з'єднують окремі оповідання. В цих прологах оповідачі вдаються до самохарактеристики, слухачі висловлюють своє враження від розповіді і думку про особу самого оповідача, сперечаються між собою, проявляючи при цьому свій характер і вдачу.
На розкриття людської сутності персонажа спрямоване й саме оповідання. Кожний обирає тему для розповіді і розповідає по-своєму, згідно з властивостями своєї особистості, своїм культурним рівнем, поглядами й життєвим досвідом. Рицар розповідає куртуазну історію на античний сюжет про Паламона й Арсіту; брутальний мірошник - про старого, ревнивого тесляра, котрого молода дружина обдурювала з клерком Ніколасом; ображений розповіддю мірошника управитель (він свого часу був теслярем) розповідає про злодія мірошника, якого добре провчили кембріджські студенти за те, що він крав у них борошно; в уста начитаного студента вкладається книжна історія про Грізельду, запозичена з латинського перекладу новели Боккаччо, здійсненого Петраркою. Оповідання додають нові риси до характеристики персонажів, виведених в обрамуванні, [323] особливо поглиблюючи психологічну своєрідність образу.
Таким чином, обрамування - загальний пролог та малі прологи - і самі оповідання зливаються і становлять єдине ціле. Чосер, використавши відомі форми розповіді, створив якісно нову літературну форму, яка дала йому змогу зобразити всі сторони суспільного життя Англії XIV ст.
Оповідання збірки різнорідні за темами, жанровими особливостями, стилем. Сюжети їх взято з різних джерел: з книжок, усних оповідок, безпосередньо з життя. Чосер використав майже всі головні жанри середньовічної літератури, а також характерні для неї алегорію, фантастику й примітивну дидактику. Однак вставлені в рамку реалістичного прологу, вони є вмотивованими і виправданими. Як цілість, «Кентерберійські оповідання» характеризуються реалістичністю, у творі все пройняте інтересом до реального світу й людини. Чосер зобразив світ таким, яким його бачив і розумів: з його брудом і чистотою, потворністю і красою; зобразив без розпачу і знущання, без прикрас і слізливого замилування. В його творі органічно поєднуються високе і низьке, сумне й веселе, поетичне й буденне.
«Кентерберійські оповідання» відбивають критичне ставлення Чосера до середньовічного суспільства, пройняті особливою поетичною іронією і гумором, які найбільше надають твору чосерівської неповторності й залишаються високим взірцем для англійських гумористів наступних століть.
Реалістичність зображення зумовила розмовний ритм вірша Чосера і на цій основі - ясність і природність стилю.
З самого початку своєї творчості поет писав англійською мовою. Стан національної мови на той час був дуже хаотичним. Чосер прагне внести певний порядок в цей хаос. Він користується найбільш розвинутим тоді лондонським діалектом, надає йому певної нормативності і тим самим висуває його на роль єдиної літературної мови. В цьому смислі він є основоположником національної літературної мови англійського народу.
Чосер виріс на грунті середньовічної культурної традиції, засвоюючи і водночас перетворюючи її. Він почав писати з «позицій життєрадісного вільнодумства» і цим закладав основи нової гуманістичної традиції в англійській літературі. [324]
Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Англія (1982)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
