Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Англія (1982)
7.2. Література раннього Відродження. Томас Мор
XV ст. в історії Англії - буремний і жорстокий час, мало сприятливий для розвитку культури. Негативні наслідки Столітньої війни, героїчний період якої давно вже минув, кривава династична війна Червоної і Білої Троянд (1455-1485), внутрішній розбрат загальмували поступ гуманізму. Він починає розвиватися тільки на рубежі XV-XVI ст. і свого розквіту досягає в другій половині XVI ст. Цей процес був зумовлений рішучими змінами у суспільному житті країни. Внаслідок тривалої боротьби між великими феодальними баронами за трон похитнулась могутність родовитого дворянства і в Англії утвердилася абсолютна монархія. В роки правління Генріха VII (1485-1509) і Генріха VIII (1509- 1547) сила феодального стану, а також церкви була підірвана остаточно. Генріх VIII порвав з папою римським, проголосив себе главою англійської церкви (1534) і привласнив церковні землі. Новостворене дворянство було зацікавлене в буржуазному розвитку країни. Дворяни «становили зовсім нову верству; їх звички і прагнення були далеко більш буржуазними, ніж феодальними. Вони прекрасно знали ціну грошам і негайно взялися роздувати земельну ренту, зігнавши з землі сотні дрібних орендаторів і замінивши їх вівцями. Генріх VIII масами створював нових лендлордів з буржуазії, щедро роздаючи і продаючи за безцінь церковні маєтки; до того самого результату приводили безперервно здійснювані до кінця XVII століття конфіскації великих маєтків, які потім роздавалися всіляким вискочкам у прямому або переносному розумінні цього слова. Тому англійська «аристократія» з часів Генріха VII не тільки не протидіяла розвиткові промисловості, але, навпаки, старалась добувати з цього розвитку посередню вигоду» (1).
(1) Маркс К-, Енгельс Ф. Твори, т. 22, с. 293-294.
Значною силою в країні стала буржуазія, яка швидко збагачувалась і відігравала все більшу роль у різних сферах суспільного життя. В Англії інтенсивно розвивалися економіка, внутрішня й міжнародна торгівля, мореплавство. Країна створила сильний морський флот, завдяки якому вона поширила свої колоніальні території і здобула блискучу перемогу у війні з феодально-католицькою Іспанією, розгромивши її «Непереможну Армаду» (1588).
Капіталістичний прогрес Англії, зростання багатства панівних класів супроводжувались посиленням [325] експлуатації та ще більшим зубожінням народних мас, які складалися головно з селянства. Внаслідок розвитку торгівлі вовною значна частина їх була зовсім позбавлена будь-яких засобів до існування. Великі землевласники проганяли селян з землі і перетворювали її на пасовиська для овець; відбувався процес так званого «огороджування», про який Маркс писав: «Люди, вигнані внаслідок розпуску феодальних дружин і відірвані від землі раз у раз повторюваною, насильною експропріацією,- цей поставлений поза законом пролетаріат поглинався зростаючою мануфактурою далеко не з такою швидкістю, з якою він з'являвся на світ. З другого боку, люди, раптом вирвані з звичайної життєвої колії, не могли так само раптом освоїтися з дисципліною своєї нової обстановки. Вони масами перетворювались у жебраків, розбійників, бродяг - почасти через схильність, а здебільшого під тиском обставин. Тому в кінці XV і протягом всього XVI століття в усіх країнах Західної Європи видаються криваві закони проти бродяжництва» (1). В Англії за час королювання Генріха VIII, за цими законами, було повішено 72 тис. чоловік.
(1) Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 691-692.
В епоху первісного нагромадження в Англії з усією очевидністю з самого початку проявився антинародний, антигуманістичний характер буржуазних відносин. Це зумовило і визначальну особливість англійської гуманістичної літератури - гостру постановку в ній соціальних проблем, її не тільки антифеодальний, а й антибуржуазний характер.
Особливості англійської літератури гуманізму зумовлені також її порівняно пізнім характером. Вона опиралася на надбання ренесансної культури європейських країн, де гуманізм розвинувся раніше, активно вбирала їхній літературний досвід і завдяки цьому розвивалася прискорено. В ній органічно поєдналися цей здобуток континентальних країн та національна літературна традиція і фольклор.
Ранній період розвитку літератури припадає на кінець XV- першу половину XVI ст. В останній чверті XV ст. спостерігається помітне пожвавлення культурного життя в країні і посилення впливу нових європейських віянь. В університетах вводиться викладання грецької та латинської мов. З 1478 р. починається книгодрукування. Особливо значною була культурна роль Оксфордського університету, який наприкінці XV ст. став центром передової гуманістичної думки. Тут діяла група вчених, які здобули освіту [326] в Італії, де сприйняли нові ідеї і захоплене ставлення до античності. Встановлюються особисті контакт» між гуманістами Англії та інших європейських країн З початку XVI ст. розпочинається розвиток латинської гуманістичної прози, значне місце в літератур займає поезія.
Томас Мор (1478-1535). Найвидатнішим гуманістом раннього періоду був Томас Мор - великий мислитель, письменник, державний діяч. Він народився в сім'ї судді в Лондоні. У 1492 р. Мор вступні до Оксфордського університету, де особливо захоплювався літературою і філософією, вивчав латинську і грецьку мови. Через два роки на вимогу батька Мор покинув навчання в університеті зайнявся юридичними науками. В 1502 р. він став адвокатом та викладачем у юридичних закладах незабаром набув великої популярності в Лондон як юрист виняткового красномовства, справедливості й непідкупності. У 1504 р. Мор був обраний в парламент, став членом палати громад, його діяльність у парламенті викликала невдоволення короля Генріха VII, і під загрозою утисків Мор змушений [327] був відійти від політичних справ. Зі вступом на трон Генріха VIII Мор повернувся до громадської діяльності і в 1510 р. одержав посаду помічника лондонського шерифа. Невдовзі він став досить помітною постаттю в політичному світі і з роками призначався на все вищі посади, виконував дипломатичні доручення у Фландрії і Франції, а в 1529 p., за призначенням короля, вступив на пост лорд-канцлера Англії. Проте розходячись з королем у багатьох питаннях, зокрема реформації церкви, Мор у 1532 р. подав у відставку і відійшов від політики. Король вжив проти нього жорстоких репресій. Мора звинуватили в державній зраді, ув'язнили і засудили до смертної кари. 6 липня 1535 р. його стратили.
Усе життя Томаса Мора сповнене інтенсивної наукової і літературної діяльності. На сон він відводив 6 годин на добу, вставав завжди о другій годині ночі, щоб 5 годин спокійно віддаватись ученим заняттям. Він невтомно працював над поповненням своїх знань, прагнув життя гідного і змістовного. Захоплений ученням і особою італійського гуманіста Піко делла Мірандоли, Мор узяв за девіз свого життя його слова: «Не задовольняючись пересічним, пристрасно прагнути до найвищого».
Великого значення Мор надавав спілкуванню з однодумцями, бесідам і листуванню з ними,, дружив з видатними гуманістами свого часу - Еразмом Роттердамським, голландцем Петром Егідієм, запросив до Англії іспанського гуманіста Хуана-Луїса Вівеса.
Літературна спадщина Томаса Мора різноманітна, вона складається з різних за жанрами оригінальних і перекладних творів. Замолоду він разом з Еразмом Роттердамським перекладав твори Лукіана, потім з латинської мови - біографію Піко делла Мірандоли і його листи, значну кількість грецьких епіграм переклав латинською мовою. Писав Мор також оригінальні епіграми і поеми латинською і англійською мовами, які за своєю ідейною спрямованістю близькі до прозових творів автора, а також до «Домашніх бесід» Еразма.
Видатними прозовими творами Томаса Мора є незакінчена історична праця «Історія Річарда III» (1513-1518) і знаменита книга «Утопія» (1516). Перша з них, написана у двох варіантах - латинською і англійською мовою, за життя автора видана не була, почала вона друкуватися з 1543 р. в англійських хроніках. Мор орієнтувався на зразки античних історіографів і за їхнім прикладом вводив у [328] свою працю елементи художнього зображення, велику увагу приділяв розкриттю характерів історичних осіб, дошукувався психологічних мотивів їхніх учинків, урізноманітнював мову, використовував звороти прямої мови, вводив велику кількість монологів і діалогів. У результаті історична праця набула рис літературно-художнього твору. В основі його лежить розповідь про злочинну діяльність Річарда Глостера, який знехтував законні королівські права своїх малолітніх племінників, несправедливо захопив корону і безжалісно погубив дітей. Праця Мора мала злободенний характер і набирала значення протесту проти свавілля, беззаконня, лицемірства і терору, властивих англійській політичній системі того часу. В дусі гуманістичних ідей Мор ставить хвилюючі проблеми політики і моралі, тиранії і справедливості, стосунків між королем і підданими. Річард III показаний як пряма протилежність гуманістичному ідеалу монарха. Автор яскраво зобразив його характер: у творі Річард виступає як розумний, хитрий політик, великий лицедій, особистість цілковито аморальна. Свою відразу до тирана Мор підкреслює перебільшенням його фізичних вад. Водночас образу Річарда надається узагальнюючого смислу, автором засуджується не тільки дана історична особа, а й політичне свавілля, демагогія, тиранія.
«Історія Річарда III» мала значний вплив на розвиток як англійської політичної думки, так і літератури і мови. Зокрема, Шекспір у своїй драмі «Річард III» значною мірою орієнтувався на твір Мора і наслідував його інтерпретацію образу Річарда.
Твором Томаса Мора, який приніс автору світову славу, є «Золота книга, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія».
«Утопія» за своєю літературною формою - розповідь про подорожі в невідомі краї - якнайбільше відповідала захопленням доби географічних відкриттів, а разом з тим давала простір для фантастики - єдиного на той час засобу вираження сміливої соціалістичної думки.
Твір поділяється на дві книги і будується як бесіда автора з бувалим моряком Рафаїлом Гітлодеєм - нібито одним із супутників знаменитого мореплавця Амеріго Веспуччі. Саме в уста Гітлодея автор вкладає найсміливіші думки і судження.
У першій книзі йдеться про сучасний соціально-політичний лад країн Європи, і особливо Англії. [329]
Співбесідники засуджують війни, паразитизм дворянства; вони схвильовано розповідають про бідування народу, про те, як лендлорди обдирають і стрижуть його, наче овець, до «живого м'яса»; вони обурюються жорстокими і несправедливими законами проти бідних. Показавши всі ці прояви соціального зла і весь тягар скорбот, що його несе найбільша і найкраща частина людства, Мор розкриває загальну причину соціальної несправедливості і порочності існуючого суспільного ладу - панування приватної власності. «Де тільки є приватна власність, де все міряють на гроші, там навряд чи коли-небудь можливе правильне й успішне ведення державних справ». Мор доходить висновку, що благо для всіх можливе тільки за умови повного знищення приватної власності.
Зміст другої книги становить розповідь Гітлодея про суспільний лад на острові Утопія, де він нібито прожив більше п'яти років і покинув його тільки тому, що хотів розказати людям про цей новий світ. Томас Мор виразив мрію про ідеальний суспільний лад. Утопія - це суспільство соціальної рівності, де не існує приватної власності, грошей, де всі працюють і на рівних правах користуються плодами праці. Мета праці, в розумінні утопійців, полягає в забезпеченні умов для духовного розвитку й освіти. Золото тут не має ніякої ціни: з нього виготовляють посуд для брудних потреб, обвивають золотом шию і пальці громадянам, які зганьбили себе. Політичний лад Утопії - демократичний, всі посади виборні, жінки мають рівні з чоловіками права. Увесь образ життя і звичаї утопійців докорінно відрізняються від умов життя в тогочасній Англії, вони спрямовані на те, щоб виховувати людей повноцінних, з розвинутим почуттям громадського обов'язку.
Велич Мора полягає в тому, що він ще при народженні капіталізму побачив і засудив пороки соціального устрою, побудованого на основі приватної власності, і протиставив йому ідеал суспільства створеного на началах розуму і справедливості, в якому знищено приватну власність, а тим самим - і основу несправедливості й експлуатації людини людиною. Утопія - це мрія геніальної людини, але мрія нездійсненна. Недосяжність свого ідеалу усвідомлював і сам письменник. Книгу він закінчив сумними словами: «Я охоче визнаю, що в утопічній республіці є дуже багато такого, чого я більше бажаю в наших державах, ніж чекаю». В ідеальних уявленнях Мора багато історично обмеженого і незрілого. Так, він зовсім не ставить питання про шляхи, які можуть привести до встановлення нового суспільства; в його ідеальному світі досягнутий великий добробут, але там панує ремісниче виробництво; Утопія - суспільство справедливості, але в ньому допускається існування рабів. Незважаючи на це, «Утопія» відповідала найвищому рівню соціально-політичної думки початку XVI ст. Це була найсміливіша книга у всій тогочасній літературі. Мрія про справедливий і розумний суспільний лад володіла умами багатьох мислячих людей задовго до появи твору англійського письменника. Однак він першим виклав продуману систему поглядів про побудову соціалістичного суспільства, під впливом яких створився цілий напрям в історії соціально-політичної думки - утопічний соціалізм.
Поезія. Значного розвитку в період раннього Відродження досягла англійська поезія. П джерелами були і національна поетична традиція (Чосер), і антична література; зазнала вона сильного впливу італійської гуманістичної поезії, а також французької та іспанської. Англійські поети багато перекладали з поезії континентальної, вводячи у національну поезію нові теми, ідеї, жанри.
Перший визначний ренесансний поет - Джон Скелтон (1460-1529). Він одержав освіту в Кембриджському університеті і мав науковий ступінь магістра мистецтв. Скелтон був учителем майбутнього короля Генріха VIII. У 1498 р. він прийняв духовний сан і був декілька років священиком у Норфолку. З 1512 р. його знову наблизили до двору.
Скелтон рано здобув визнання як учений і поет. У 1499 р. Еразм Роттердамський назвав його «єдиним світочем і славою англійської літератури». У своїй поетичній творчості Скелтон спирався на традиції Чосера і народної поезії. Майже всі його твори - це віршові сатири антицерковної й анти-дворянської спрямованості. Поет викриває беззаконня, неробство дворян, невігластво й розбещеність попів, церковну службу та ін. Особливо високо ціниться його гостросатирична поема «Колін Клаут» (1519-1524), в центрі якої стоїть образ бродяги-бідняка, своєрідного блазня Коліна Клаута, котрий сміливо говорить правду про порочність служителів кліру і вищого дворянства. Окремі місця поеми звучать як грізні інвективи. За спрямованістю сатири Скелтона близькі до ідей Реформації.
Наприкінці першої половини XVI ст. в англійській літературі виступили поети Уайет і Серрей, що [331] у своїй творчості відштовхувалися не від національної традиції, як Скелтон, а від зразків європейської гуманістичної поезії, головним чином італійської.
Томас Уайет (1503-1542) походив з багатої дворянської родини, одержав освіту в Кембриджському університеті і певний час був визначною постаттю при дворі Генріха VIII. У 1527 р. в складі дипломатичної місії він побував в Італії, де близько ознайомився з творчістю Петрарки і захопився його лірикою. Уайет почав перекладати сонети італійського поета, а потім і створювати за їхнім зразком власні поезії. Таким чином, Уайет увів жанр сонета в англійську поезію. Але любовна лірика поета широко не розвинулася. Він потрапив у немилість при дворі, деспотичний Генріх VIII заточив його в Тауер, що змінило умонастрій поета, і до любовних поезій він більше не повертався.
Не встиг широко розгорнути своєї творчості і талановитий поет Генрі Серрей (1517-1547). Він походив з старовинного дворянського роду, належав до придворного середовища. Несправедливо звинувачений у державній зраді, він був страчений. Друг і послідовник Уайета, Серрей також перекладав сонети Петрарки, творив у цьому жанрі, значно удосконаливши його, порівняно з Уайетом, і змінивши його форму. Сонет Серрея складається з трьох катренів і заключного куплета з парною римою. Цією формою потім скористався Шекспір. Крім того, Серрей переклав англійською мовою дві пісні «Енеїди» Вергілія, вперше застосувавши в англійській поезії білий вірш (неримований п'ятистопний ямб), яким потім, удосконалюючи його, писали англійські драматичні поети (Марло, Шекспір).
Досвід поезії Уайета і Серрея був цінний для англійських поетів-ліриків другої половини XVI ст.
Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Англія (1982)
ЗМІСТ
| 1. | М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Англія (1982) |
| 2. | 7.2. Література раннього Відродження. Томас Мор XV ст. в... |
| 3. | 7.3. Література зрілого і пізнього Відродження. Поезія.... |
| 4. | 7.4. Шекспір Найвищим досягненням англійської й усієї... |
На попередню
|
|
