Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В.А. Моторний Слов'янські літератури епохи Відродження (1982)
В.А. Моторний Слов'янські літератури епохи Відродження (1982)
© В.А. Моторний, 1982
Джерело: Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. Львів: "Вища школа", 1982. 440 с. - С.: 386-432 (Розділ 8).
Сканування та коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст8.2. Гуманізм і Реформація в Чехії. Ян Гус. Ян Амос Коменєький
8.3. Література Відродження у Польщі. Міколай Рей. Ян Кохановський
8.4. Відродження в Хорватії (дубровницько-далматинська література). Іван Гундулич
8.1. Загальна характеристика
У своєму розвитку слов'янські літератури епохи Відродження спиралися не лише на ідеї гуманізму та реформаційний рух на його ранньому етапі, а й на національні літературні традиції, що склалися протягом століть у слов'янських країнах.
Виникнення цих традицій пов'язане з прийняттям християнства, зі створенням писемності у слов'янських народів у IX ст. і з діяльністю видатних просвітителів - братів Кирила (827-869) і Мефодія (815-885), які склали першу слов'янську азбуку і ввели в обіг першу літературну мову слов'ян - старослов'янську. «Вчити без азбуки і без книг все одно, що писати бесіду на воді»,- ці слова приписують Кирилу, який разом із Мефодієм заснував першу літературну школу на слов'янських землях - у Великоморавській державі (проіснувала до X ст.). Тут Кирилом і Мефодієм та їхніми найближчими учнями були створені найстаріші пам'ятки слов'янського письменства старослов'янською мовою.
Незважаючи на перешкоди, які чинила просвітителям католицька церква, переслідуючи Кирила і Мефодія, справа, розпочата ними, дала вагомі результати. Після смерті братів їхні учні започаткували літературну діяльність у Болгарії (друга половина IX-X ст.). Один із них - Константан Преславський (народився в середині IX ст.) - талановитий літератор, автор збірки проповідей, першого болгарського літопису («Історикій»), у своєму творі «Проглас» («Пролог») захищав і прославляв грамоту - «слово буквено», закликав слов'янські народи вивчати грамоту, бо «назі без книг народи» і «душа безбуквенна мертва в человецех». Інший його твір - «Азбучна молитва» - є справжнім гімном писемності, грамоті, вчителям. Сам автор сенс свого життя вбачав у продовженні великої справи вчителів:
...Хочу добре діло, розпочате
В добрий час моїми Вчителями,
Завершити, хочу тайни Слова
Ознаймити рідному народу...
(Переклад Р. Лубківського)
Отже, у західних і південних слов'ян перші літературні пам'ятки були створені старослов'янською [386] мовою під впливом діяльності Кирила і Мефодія. Надалі ця мова плідно розвивалася лише в літературах південних слов'ян, західнослов'янські народи після X ст. прийняли як писемну латинську мову, яка надовго ввійшла в їхнє духовне життя.
У заключній промові на фашистському судилищі у Лейпцігу (1933) Г. Димитров високо оцінив видатну просвітительську діяльність Кирила і Мефодія, підкреслив стародавні, багаті і плідні традиції слов'янського письменства: «Задовго до того часу, коли германський імператор Карл V говорив, що по-ні-мецьки він розмовляє тільки зі своїми кіньми, а германські дворяни і освічені люди писали тільки по-латинськи і соромилися німецької мови, у «варварській» Болгарії Кирил і Мефодій створили і розповсюдили староболгарське письменство» (1).
(1) Димитров Г. Избр. произв.- София, 1960, с. 62.
Поряд із творами церковного характеру (житійна література, легенди, духовні пісні) у середньовічних слов'янських літературах особливої популярності набули твори на історичну тематику (хроніки, літописи та ін.). Серед цієї групи творів у Чехії за формою і за змістом виділяється «Чеська хроніка» Козьми Празького (близько 1045-1125) У ній автор не лише фіксує події з найдавніших часів (інколи й фантастичного змісту) до початку XII ст., а й наводить стародавні перекази і легенди, які мають велику художню вартість (легенди про Чеха, про віщу діву Лібушу та ін.). «Чеська хроніка» пройнята патріотичними ідеями, вірою у славне майбутнє чеського народу. В Польщі подібна хроніка Тбула створена автором, ім'я якого нам не відоме, і носить тому назву «Хроніка» Галла Аноніма (написана між 1112- 1115 pp.). За ідейним змістом цей твір близький до твору чеського хроніста. Обидві хроніки написані латинською мовою. Широковідомим є сербський «Літопис» попа Дуклянина (створений між 1149- 1167 pp.), який доніс до нас стародавні легенди народу. Всі хроніки відзначаються емоційністю викладу, патріотичним характером, свідчать про високу майстерність оповідачів.
Жанр хроніки розвивався в слов'янських літературах і в наступні періоди («Хроніки» Вінцента Кадлубка (1150-1223), Янко з Чарнкова (XIV ст.) у Польщі, чеська віршована хроніка - так звана Далимілова (XIV ст.) та ін.).
З часом у слов'янських літературах розпочинається тривалий процес утвердження народної мови. Так, у західнослов'янських літературах поряд із латинською мовою все ширше в літературний процес [387] проникає розмовна мова (у чеській літературі, наприклад, з кінця ХНІ ст.). У літературах південних слов'ян народні мови поступово витісняють традиційну старослов'янську.
Уже на той час установилися зв'язки середньовічних слов'янських літератур з літературами інших народів. Про це свідчать численні переклади та оригінальні твори, в яких використані запозичені сюжети. Популярними в болгарській, чеській та інших слов'янських літературах були твори про Троянську війну, про походи Олександра Македонського та ін. (в чеській і болгарській літературах - роман «Алек-сандрія»).
Характерними для слов'янських літератур XIII- XIV ст. були ліричні твори (міська лірика в чеській літературі XIV ст.), сатирична та дидактична література.
Особливої популярності ці жанри набули в чеській літературі. Слід відзначити дидактичні твори Сміля Фляшки (загинув у 1402 р.) - автора «Нової ради» (1394), в якій він звертався навіть з політичними порадами до самого короля. В цей же період були написані анонімні сатири «Конюх і школяр», «Спір води з вином» та ін., в яких висміювалися пороки тогочасного суспільства.
Як автор дидактичних творів у Чехії відзначався Томаш (Фома) Штітни (помер на початку XV ст.), якому належать філософські та дидактичні трактати «Про пана, пані і челядь», «Про три стани: дівочий, вдівський і родинний» та ін. Творчість Т. Штітного відіграла значну роль у розвитку літератури національною мовою. К- Маркс, оцінюючи вклад Т. Штітного в чеську літературну мову, писав, що на той час вона була більш розвинута, ніж німецька якраз завдяки творчій діяльності цього чеського письменника (1).
Розвиток слов'янських літератур у IX-XIV ст. підготував грунт для сприйняття ідей гуманізму. Слов'янські країни в добу Відродження відігравали помітну роль у становленні європейської ренесансної культури. Літератури слов'янських народів були важливою ланкою загальноєвропейського літературного процесу XIV - початку XVII ст. За висловом Ф. Енгельса, «вся Західна і Центральна Європа,-включаючи сюди й Польщу, розвивалась тепер у взаємному зв'язку...»(2).
(1) Архив К. Маркса и Ф. Знгельса.- М., 1939, т. 6, с. 213.
(2) Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 467.
В орбіту нової культурної спільності, що зародилась в епоху Відродження, увійшли і слов'янські країни Чехія, Польща, Хорватія. В силу ряду історичних [388] причин (в першу чергу, через турецьке ярмо, під яке потрапили південнослов'янські народи) у цей процес не змогли включитися повною мірою літератури Болгарії, Сербії та деяких інших країн, їхні літератури були відрізані від культурного світу, від гуманістичних ідей, і тому в епоху Відродження в них не спостерігалось тих важливих змін, які відбувалися в чеській, польській, в дубровницько-далматинській (в Хорватії) літературах. Разом з тим глибоко помилковим було б твердити, що в культурі Болгарії, Сербії та деяких інших країн не відбулося жодних змін, що літератури цих народів застигли в рамках середньовічних ідей і форм. Навіть складні умови, в яких вони знаходилися, не могли повністю загальмувати в них тих процесів, що поступово розвивалися і свідчили про зародження нових художніх явищ у літературному житті. Але розквіт цих літератур виходить за межі епохи Відродження. Академік П. Зарев з цього приводу писав: «Болгарське Відродження (починається у XVIII ст.- В. М.) увібрало в себе і ідеї Ренесансу, і ідеї Просвітительства» (1).
(1) Зарев П. Панорама болгарской литературьі.- М., 1976, с. 15.
Особливо яскраво гуманістичні ідеї доби Відродження проявилися в чеській, польській та дубров-ницько-далматинській літературах. Розвиток їх у XIV- на початку XVII ст. свідчить про високий рівень духовного життя в країнах. Кращі здобутки цих літератур увійшли в загальну літературну скарбницю європейських народів, без їхнього аналізу картина розвитку ренесансної культури в Європі буде неповною.
Книга: В.А. Моторний Слов'янські літератури епохи Відродження (1982)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
