Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В.А. Моторний Слов'янські літератури епохи Відродження (1982)
8.3. Література Відродження у Польщі. Міколай Рей. Ян Кохановський
Епоха культурного підйому, пов'язаного з розвитком гуманістичних і реформістських ідей, починається на польських землях з другої половини XV ст. Носіями гуманістичних ідей у Польщі були не лише представники тих кіл суспільства, що були зв'язані з міською культурою, а й передові представники шляхти, яка спиралась на гуманістичні ідеали у своїй боротьбі з католицькою церквою за економічні і політичні права. [402] Еразм Роттердамський, який мав у Польщі друзів і учнів, одному з них - польському історику І. Децію - писав: «Я вітаю польський народ, який колись вважався варварським, але який сьогодні досяг такого розквіту в науці, праві, релігії, звичаях, а також в інших галузях, що далеко відійшов від варварства і може позмагатися з першими і найбільш культурними народами».
Розвиток польської культури XV-початку XVII ст. був всестороннім, він охоплював архітектуру, образотворче мистецтво, музику, науку. Варто назвати лише художні шедеври Віта Ствоша (1445- 1523), плеяду видатних учених, що працювали у Краківському університеті (заснованому в 1364 p.), в ньому навчався і геніальний М. Коперник (1473- 1543), і автор монументального дослідження «Історія Польщі» Ян Длугош (1415-1480) і т. п.
Література цього періоду в Польщі була латинськомовною, а від XVI ст. поряд із латинською широкого розвитку в літературному процесі набула польська мова.
Одним із перших польських поетів-гуманістів, який створив латинською мовою видатні взірці поезії, був Гжегож з Саноку (близько 1407-1477) - філолог і філософ, професор Краківського університету, чудовий знавець античної літератури, один із творців гуманістичного гуртка в Польщі. На жаль, його твори не дійшли до нас, але, за свідченнями сучасників, вони мали значну художню цінність. Про це довідуємося, зокрема, з його біографії, написаної вигнанцем із Риму, який знайшов притулок у Львові і Кракові - Філіпом Буаноккорсі Келимахом (1437-1496).
Гуманістичні ідеї завозила в Польщу молодь, яка навчалася у Падуї, Римі, Ферарі, Павії. Радянський учений І. М. Голеніщев-Кутузов зазначив, що в Європі XV-XVI ст., за винятком Далмації, «не було жодної країни,- так тісно пов'язаної з італійською культурою, як Польща» (1). Крім того, польський гуманізм був тісно зв'язаний з чеським і німецьким. Широкий відгомін у країні мала, наприклад, чеська Реформація та ін. Цим і пояснюється своєрідність розвитку ренесансної літератури у Польщі. Розвитку гуманістичних ідей у Польщі сприяла також поява книгодруку.
(1) Голенищев-Кутузов И. Н. Итальянское Возрождение и славянские литературьі XV- XVI вв.- М.: Изд-во AH CCCP, 1963, с. 214.
У перші десятиріччя XVI ст. у Польщі виступила група поетів, які писали латинською мовою: Павел із Кросна (близько 1470-1517), Анджей Кшіцький (1482-1537), Міколай Гусовський (близько [403] 1475-1533), Ян Дантішек (1485-1548), Клеменс Яніцький (1517-1543) та ін. їхній доробок має яскраво виражений ренесансний характер. У своїх творах вони розвивали популярну в ренесансній літературі придворну панегіричну поезію, створювали вірші, що прославляли перемогу польської зброї, патріотичні твори тощо. Павел із Кросна, Ян Дантішек, Анджей Кшіцький отримали освіту в університетах Італії і Польщі, були особисто знайомі і підтримували зв'язки з відомими діячами гуманізму в Європі (Е. Роттердамським, Т. Мором та ін.), уважно стежили за розвитком сучасної їм європейської літератури, знали твори античних авторів. Павел з Кросна, наприклад, коментував поезії Вергілія, Овідія, Горація; його оригінальні твори «Ода до Аполлона», «До книги» та ін. відзначалися легкістю і милозвучністю вірша.
Ян Дантішек за свої латинські вірші був увінчаний у Римі лавровим вінком. Найбільш відомим його твором є поема «Про лихоліття нашого часу» (1530), в якій поет розповідає про татарські набіги, та автобіографія «Життя Яна Дантішка».
Сатирична за змістом поезія Анджея Кшіцького, в якій митець піддає критиці навіть представників церкви і королівського дому. Низці поезій А. Кшіцького властивий життєрадісний характер, у них поет прославляє любов, весну, радість життя («Гімни братів-гультяїв»). Перу А. Кiіцького належать також політичні вірші («Скарги релігії і Речі Посполитої», 1522).
Поемою «Про вигляд і дикість зубра і полювання на нього» (1521 -1522) прославився Міколай Гусовський. Поема цікава описами природи рідного краю, її багатства. Побіжно у творі поет торкається і проблем політичного життя, вказує на небезпеку турецької навали.
Клеменс Яніцький - виходець із селян - ціною неімовірних труднощів здобув освіту, закінчив університет у Падуї. Вже в Італії його вірші набули великої популярності, і він був увінчаний лавровим вінком у Римі, його твори відзначаються не лише блискучою технікою і звучною мовою, а й особливою теплотою людських почуттів, ліризмом (наприклад, елегія «Про себе самого для нащадків»).
У XVI ст. в Польщі з'являються не лише перекладні твори польською мовою, а й оригінальна література. Бернат з Любліна (близько 1465- близько 1529) видав одну з перших польських книг «Рай душі» (1513), йому належить «Життя Езопа» [404] (1522) -біографія легендарного байкаря, матеріал для якої він запозичив з творів італійських гуманістів.
Близькою до творчості Бєрната з Любліна є міська література. Особливої популярності в ній набули повість «Історія про сімох мудреців», оповідання збірки «Совізжал» (своєрідний польський Уленшпігель) та ін. Багато сюжетів цих творів запозичено, окремі з них є перекладами або переспівами з інших літератур. Все це свідчить про інтернаціональні зв'язки польської літератури того періоду.
Одним із найвидатніших польських письменників-гуманістів був Міколай Рей, творчість якого є значним явищем польського Відродження.
Міколай Рей з Нагловиць. У творчості М. Рея (1505-1569) особливо яскраво проявилася національна специфіка ренесансної літератури у Польщі. Народився він у родині малоземельного шляхтича, вчився у Львові і Кракові, але науку не завершив і повернувся додому. Служив секретарем вельможного феодала, сандомирського воєводи Анджея Тенчінського; чий двір став своєрідним культурним осередком. Тут відбувалися концерти, театральні вистави, [405] літературні змагання, на яких поети читали свої вірші. Активну участь у виступах брав і Міколай Рей. Саме тут він познайомився з ідеалами гуманізму. Життєрадісному за своїм характером, М. Рею не могли не імпонувати ідеї, скеровані проти церковної схоластики. Він жадібно читав твори античних авторів, які пізніше переклав польською мовою.
Після смерті батька М. Рей залишив службу і жив у своїх маєтках, однак зв'язків з магнатськими дворами не поривав, брав участь у громадському житті. М. Рей був сторонником реформаційного руху, що яскраво відбилося у його творах: у них він виступає як безкомпромісний противник католицької церкви.
Свої твори М. Рей писав виключно польською мовою. «Хай всім іншим народам буде відомо, що поляки не гуси і свою мову мають»,- проголошував він. Польська література доби Відродження завдячує М. Рею не лише новими літературними жанрами, а й розвитком літературної мови, демократизацією літературного процесу загалом. У творчості письменника проявляється його інтерес до сюжетів і форм сучасної йому європейської літератури, що свідчить про добру обізнаність з нею. Разом з тим польський письменник виступає як самобутній, оригінальний і глибоко національний автор, чия творчість дала поштовх бурхливому розвитку польської літератури XVI ст., зміцнила і збагатила польську літературну мову.
Важливе місце у творчості М. Рея займає «Коротка бесіда між трьома особами: Паном, Війтом і Плебаном» (1543)-сатиричний, віршований (понад дві тисячі строф) діалог, в якому на повний голос звучить критика існуючого суспільного ладу, особливо церковників та великих панів, яких автор звинувачує у корисності, байдужості до інтересів держави. Письменник устами одного з героїв викриває хабарництво, продажність суддів і чиновників, улесливість і зажерливість церковників, пихатість і неуцтво шляхти. У цьому творі вперше в польській літературі прозвучали співчутливі слова про становище селян, яких жорстоко експлуатували і пан, і війт, і плебан.
Сатиричні ноти властиві багатьом творам М. Рея. Проявились вони і у творі «Купець, або образ і подоба останнього суду божого» (1549), що став однією з перших спроб польської драматургії. Гостросатиричне і дошкульне вістря драми скероване в першу чергу проти догматів католицької церкви. Сюжет «Купця» запозичений, але автор вклав у нього стільки нових елементів, наповнив зміст такою яскраво вираженою польською проблематикою, що твір сприймається як оригінальна пам'ятка польської літератури доби Відродження.
Велику віршовану драму (шість тисяч віршів) - «Життя Іосифа» (1545)-М. Рей присвятив дочці польського короля. Цей твір цікавий перш за все тим, що в ньому проявилися здібності М. Рея-художника, його вміння по-новому, живо, цікаво і оригінально розкрити відомий літературний сюжет.
У збірці проповідей «Постіла» (1557), яка здобула особливу популярність у Польщі, виразно відбилися світогляд і переконання М. Рея, його прихильність до реформаційного руху в Польщі.
У поетичній спадщині письменника почесне місце займає збірка «Звіринець, в якому вірно описані види різного роду людей, тварин і птахів, їх пригоди і звичаї» (1562). Вона свідчить про високу майстерність Рея - сатирика, гумориста, мораліста. Цей великий твір (понад шість тисяч віршів) був адресований широкому колу читачів. Вірші про визначних історичних осіб Олександра Македонського, Аттілу, Перікла перегукуються з розповідями про польських королів, магнатів - сучасників поета. Ряд віршів носить яскраво виражений сатиричний характер: М. Рей різко критикує непорядки, зловживання тощо. Перепадає тут і католицькому духовенству, і ченцям, і феодалам. М. Рей без прикрас зображує їхню мораль, звичаї, розбещеність. До другого видання «Звіринця» М. Рей додав так звані фіглики - жартівливі історії, в яких виставлені на посміховисько вади людського характеру: легковажність, скупість, зажерливість, ревнощі, хитрощі, неуцтво та ін. Ці гумористичні мініатюри правдиво розкривають перед нами життя і звичаї людей тих далеких часів. Влучне, соковите, іноді грубувате слово, дотепність і життєвість сюжетів зробили ці твори надзвичайно популярними. Особливо гостро висміював М. Рей церковників - священиків, ченців:
Хлопу догмати про трійцю важко зрозуміти.
Ксьондз на прикладі сердегу заповзявся вчити: -
Маєш сина; сам ти батько; жінка святим духом
Хай собі побуде трохи, край поклавши скрухам.-
Та ізнову хлоп приходить: - Мій панотче милий!
Син із батьком одностайні, це ми зрозуміли,-
Тільки віри в того духа у мене немає:
Що зароблять син із батьком - дух попропиває!
(«Ксьондз навчає хлопа вірити у святу трійцю», переклад В. Коптілова). [407]
Не оминув поет і самого «святого отця» - папу римського:
Нехай згадає той, хто став на місце бога
І сам собі надав роль божества живого,
Що сталося колись із гордим сатаною,
І скаже сам собі: «Так буде і зі мною».
Як Новуходоносор, їстиме він сіно,
Переродившись в брудну, дурну тварину,
Закрутив папу згубний, лиховісний вир,
Бо завжди господу йде він наперекір.
(«Папі», переклад В. Коптілова)
Викриваючи чванливих багатіїв, М. Рей створює образ людини, яка думає лише про золото, гроші, зиск, забувши свою людську гідність: Багатство більше багачем владає, Аніж багач багатством, що він має. Чи де на світі є така підлота, В якій би не було хоч дрібки злота? Спокусить радника й бурмистра злото, Людину злото втопче у болото, За злото брата брат іде вбивати, Продасть за злото доньку рідна мати. («Про багача», переклад В. Коптілова).
Шляхетність людини - ще одна тема поезії М. Рея. Митець намагається вияснити, в чому вона полягає: в багатстві, пихатості, знатності? Ні, доходить висновку поет - шляхетність закладена в самій людині, зумовлюється її поведінкою:
Не той шляхетний, хто гербів собі навісив,
А сам насправді є прислужник бісів.
Не той шляхетний, хто пишається дідами,
А має на сумлінні чорні плями.
Шляхетність мов кришталь, що промениться ясно,
Мов скло прозоре, що блищить прекрасно,
І скарб, і гроші, і всі титули минуться,
А слава й честь навіки зостаються...
(«Про справжнє шляхетство», переклад В. Коптілова)
У дидактико-алегоричній поемі «Життя достойної людини» (1558), в якій налічується близько сорока тисяч віршів, М. Рей створив образ справжньої, чесної, достойної людини, такої, яку він вважав ідеальною, яка відповідала його уявленням про людяність і благородство. В цьому творі органічно поєдналися гуманістичні ідеали М. Рея про світ і людство з критикою негативних суспільних явищ. Близьким до цієї поеми є останній великий твір М. Рея: «Дзеркало або образ, в якому кожна людина всілякого стану може легко, як у дзеркалі, побачити свої вчинки» (1567-1568), у котрому проявилися суспільно-політичні ідеали гуманіста. [408]
Моральні і дидактичні роздуми автора межують з сатирою, з яскравими малюнками життя Польщі XVI ст. Творчість М. Рея сприяла розвитку літературної польської мови, розквіту окремих жанрів польської поезії тощо. Небезпідставно один із найбільших поетів польського Відродження Ян Кохановський вважав М. Рея своїм безпосереднім попередником.
Ян Кохановський (1530-1584) народився у с. Сицині у сім'ї шляхтича. Про молоді літа поета відомо мало. З 1544 р. вчився в університеті у Кракові, де і захопився, очевидно, творами античних авторів, які помітно вплинули на його творчість. З середини 1552 р. Ян Кохановський перебуває в Італії, де вчиться у падуанському університеті, який у той час був осередком гуманістичної культури і в якому здобували освіту багато діячів польського Відродження. Повернувся Ян Кохановський на батьківщину у 1559 р.
Через важке матеріальне становище Ян Кохановський змушений служити при магнатських дворах. З 1564 р. він отримує титул королівського секретаря при дворі Сігізмунда II Августа. [409]
Ян Кохановський багато пише - його поезія має успіх, її читають, її видають, їй наслідують. У 1570 р. Ян Кохановський покидає двір і поселяється у своєму маєтку Чарнолясі, де й були створені його найвидатніші твори.
Ян Кохановський надзвичайно різносторонній поет, він - автор віршованих послань і поем («Сатир», «Муза», «Згода», «Шахи» та ін.), чотирьох книг «Елегій», двох томів «Пісень», численних жартівливих фрашок, дев'ятнадцяти глибоколірич-них «Тренів» («Плачів»), селянської ідилії («Собут-ка»), перекладів і трактату про польську мову («Польська орфографія»), драми («Відмова грецьким послам») та ін. Частина його творчої спадщини написана по-латинськи, але переважно свої твори поет писав польською мовою, піднісши її на небувалу височінь. Ян Кохановський був новатором і в галузі форми: він один із перших ввів у польську поезію сонет, терцину, білий вірш тощо.
Творчість зрілого періоду відіграла велику роль в утвердженні патріотичної громадянськості і рідної мови в польській поезії. У поемах «Сатир» (1564) і «Згода» (1564) та ін. поет виступає як патріот, який вболіває за рідну країну і з гіркотою говорить про міжусобицю і розбрат, що панує серед шляхти, байдужої до долі батьківщини, а зайнятої чварами з сусідами, гонитбою за грішми, розпустою і п'янством. Шляхтич, за словами поета, лише на «орача кричить і з боку у нього не шабля, а нагай стирчить».
Поряд з поемами, в яких порушувались важливі соціальні і політичні теми, Кохановський створив жартівливу, легку, витончену поему «Шахи» (1564), в якій розповів легенду про двох молодих вельмож, які змагалися за руку прекрасної принцеси.
Особливе і почесне місце в творчості польського поета займає лірика. Ліричні жанри, розроблені Яном Кохановським, надзвичайно різноманітні. Велику популярність, наприклад, здобули фрашки - невеличкі поетичні твори гумористичної, а іноді й сатиричної спрямованості. У фрашках поета відтворено цілий світ, герої якого різняться характером, поведінкою, темпераментом, поглядами тощо. Фрашки Яна Кохановського, як і фіглики Міколая Рея, породили у польській літературі послідовників, цей жанр популярний і сьогодні. Мають фрашки аналоги і в інших літературах, в українській, наприклад, їх можна порівняти зі співомовками С. Руданського. У веселих, гумористичних фрашках Я- Кохановського [410] часто висміюються негативні риси характеру, звички людини тощо:
Книги - марні лиш затрати,
Мовиш, краще гріш складати;
То похвально, що з калитки
Грошей не береш на збитки,
Гостю мій, але в крамниці
Ти їх тратиш на дурниці.
(«До гостя», переклад П. Тимочка)
А ось взірець веселої фрашки, яка нагадує, що найголовніше у житті - це здоров'я:
Здоров'я маєм,
То не зітхаєм.
Лиш при хворобі
Волаєм: пробі!
Тоді людина
Зна, що єдина
Річ не намарне -
Здоров'я гарне,
І що над нього
Нема нічого;
Бо скрині повні,
Дива коштовні,
Найкраща мода,
І юна врода,
й висока шана -
Річ непогана
Лиш за умови,
Коли здоровий.
Немає ж сили -
І світ немилий.
Нехай убогі
Мої чортоги
Під дахом небо
Вони для тебе.
(«Здоров'я», переклад Д. Білоуса).
Але у фрашках посилюються сатиричні ноти, коли поет спрямовує їх проти пихатої шляхти, церковників, забобонів, проти всього того, що суперечило його гуманістичному світогляду:
Княгиня меси жде. Мерщій до капелана.
Та з дому він гайнув і десь пильнує дзбана.
Аж ось іде в червоній рясі в храм.
Вона ж йому: «Мій ксьондзе, так довго спалось вам?»
На докір ксьондз спромігся лиш сказати:
«Яке спання? Я й не лягав ще спати».
(«На капелана», переклад Д. Білоуса)
Серед фрашок Я. Кохановського особливо багато творів антицерковної тематики:
Спитали раз ксьондза парафіяни:
Чому так не живете, як учите ви, пане? -
(Він жив з кухаркою). Той каже без турбот:
- Еге! За проповіді беру я по п'ятсот.
Та й тисячі б не взяв, аби з лихої волі
Жить довелося так, як я учу в костьолі.
(«На проповідника», переклад Д. Білоуса)
Фрашки Я- Кохановського надзвичайно ємкі, часто майже афористичні:
Якщо не грішна ти, як запевняєш,
Чому ж до сповідальні учащаєш?
(«На набожну», переклад Д. Білоуса) [411]
Як бачимо, фрашки прості, лаконічні, ясні. Вони нагадують то дружній жарт, то гумористичну епіграму, або пародію, то злий, сатиричний портрет. Після 1570 p., коли поет усамотнився в своєму маєтку Чарноляс, ним був написаний цикл «Пісні» (надрукований у 1586 p.). Це ліричний жанр, який дає поету змогу висловити свої найпотаємніші думки, розповісти про людські почуття і пристрасті, про переживання закоханих, про сенс життя.
Радіє серце в весняну пору!
А ще недавно стежини бору
Сніги вкривали на лікоть цілий,
На мертвій річці вози скрипіли.
Тепер дерева в зеленім листі
І розквітають луки барвисті,
На чистих водах вже крига скресла,
А тихе плесо тривожать весла...
(Переклад П. Тимочка)
Одним із кращих творів цього циклу є «Святоянська пісня про суботку» - дванадцять дівчат співають свої пісні, в яких відбились народне життя, народні звичаї, народний фольклор.
Смерть улюбленої дочки поета, Уршулі, стала приводом до написання вінця лірики Я. Кохановського, його славнозвісних «Тренів» (1580), дев'ятнадцяти плачів-елегій. Ліризм і водночас драматизм цих творів наближають трени до народного голосіння. Відтворення глибини людського горя, яскрава емоційність у його передачі, психологізм у зображенні людських переживань, гіркі роздуми про долю людини і закони буття роблять «Трени» Я. Кохановського шедевром світової лірики.
...Дочасно ж ти умовкла, ох дочасно - сувора
Смерть тебе забрала, пташечко яснозора.
Не вдовольнила слуху мого пісеньками,
А за них заплачу я тужними плачами.
А ти, як і вмирала, то пісень співала...
(трен VI, переклад Р. Лубківського)
Уршулю мила, де ти, де? Не знаю,
В який пішла ти бік і до якого краю...
Та де б ти не була - о, зглянься, доню мила! -
У давнім образі пройти тобі несила,
То втіш мене, молю, прийди, моя дитино,
Хоча б як сон, як дух прилинь, як тінь хвилинна...
(трен X, переклад В. Коптілова)
Відгомін «Тренів» відчутний і в польській поезії XX ст.- наприклад, у збірнику В. Бронєвського «Анка» (1956).
Ян Кохановський був родоначальником польської [412] класичної драми. В 1578 р. він написав драму «Відмова грецьким послам». Відтворюючи події Троянської війни, п'єса водночас перегукується з сучасністю, порушує важливі суспільні і політичні питання, критикує порядки в тогочасній Польщі. Один із молодших сучасників поета Себастіян-Фабіян Кльонович, дізнавшись про смерть великого польського поета, писав:
Плачте ріки слов'янські, дерева зеленоволосі, Плачте землі сарматські,- ніяк мої сльози Не течуть, пересохли, забракло ридання, Сил не стало, застрягли у горлі зітхання... Помер Ян Кохановський...
(Жалобні вірші на смерть Яна Кохановського», переклав М. Москаленко)
Ці строфи відомого польського поета-гуманіста XVI ст. свідчать про ту велику пошану, яку заслужив Ян Кохановський у своїх сучасників і однодумців. Помер Ян Кохановський у Любліні.
Творчість цього письменника мала великий вплив на розвиток літературного життя в Польщі. Я. Кохановський, за словами радянського вченого В. Б. Оболевича, «перший заставив відчути силу слов'янської поезії, змагаючись з західноєвропейськими корифеями епохи Відродження» (1).
Оцінюючи значення поезії Я. Кохановського для польської і європейської поезії, М. Бажан писав: «Геній Кохановського, його народність, патріотизм, його людяність, ставши могутнім стимулом для розцвіту польської літератури, вплинули на процес розвитку культур народів усього слов'янського світу» (2).
(1) Оболевич В. Б. Ян Кохановский и его литературная деятельность.- В кн.: Я. Кохановский. Избранньїе произведения. М.; Л.: Изд-во AH CCCP, с. 307.
(2) Бажан М. Не вгасне світло Чорного Лісу.- Вітчизна, 1980, № 6, с. 167.
Значним досягненням польської, літератури XVI-XVІІ ст. була творчість Себастіяна-Фабіяна Кльоновича (близько 1545-1602), Шимона Шимоновича (1558-1629), Вацлава Потоцького (1621 - 1696) та ін.
Себастіян Кльонович відомий як автор поем. У 1595 р. він написав польською мовою поему «Фліс» (Сплав лісу), в якій змалював життя, побут та звичаї польського народу. Латинською мовою поет створив «Роксоланію» (1584) - поему про життя Західної України. Уривок з цієї поеми переклав українською мовою Іван Франко («Старий Львів»):
З руських усіх городів піднімається вище над другі
Краю цілого хвала, князь городів, святий Львів.
Радуйся, пристане праці і захисте смілої думки,
Віри старої красо, щирий поклін мій тобі!..
Славний осідком святим і прекрасними вежами славний, [413]
Баштами ти і валом, мурами й замком міцним,
Спертий о мури, глядить із високого сугорба грізно
Замок, що геть навкруги здалека видно його...
Вежі твої досягають шпилями до хмар тих синявих,
Об гребенясті дахи б'ються і плачуть вітри...
(Переклад І. Франка)
Визначним поетом польського Відродження був Шимон Шимонович. його поетична книга «Ідилії» (1605) принесла йому заслужену славу. В ній поет роздумує над соціальними проблемами, зокрема над становищем селян-кріпаків. В ідилії «Женці» зображена тяжка праця селян, яких у літню спеку з ранку до вечора підганяє на панському полі староста:
Не баріться, жніть! - раз у раз волає,
Хоч би й три поти зійшло, та він не зважає...
В ідилії «Калачі» поет яскраво і емоційно передає тугу нареченої, її мрії про родинне щастя.
Останнім видатним представником гуманізму в польській літературі був Вацлав Потоцький, твори якого виділяються особливою сатиричною загостреністю. Сам шляхтич, В. Потоцький негативно ставився до привілеїв, якими була наділена шляхта. З гіркотою і болем писав він про долю селянина-кріпака. В. Потоцький вірив, що якби польські селяни мали зброю, то разом з українськими кріпаками вийшли б на бій проти панів. Він гнівно засуджував духовенство і феодалів, які паразитично наживались на мозольній праці селян:
...Мучишся задля дітей, в полі вирощуєш жито.
Святий супокій ксьондзам: не орють, а хліб у хаті,
Не женяться, а нівроку - мають дітей нежонаті.
(«До господаря», переклад В. Лучука)
Поет глибоко співчував простим людям («Війна людей не родить», «Природа у всіх однакова», «Десятини» та інші твори).
Найбільшим твором В. Потоцького є поема «Хотинська війна» (1670), в якій поет детально і правдиво передає картини бою слов'янського війська проти турків.
Талант В. Потоцького особливо проявився в ліричних жанрах - елегіях, панегіриках, епіграмах (збірник «Сад фрашок», 1672-1694; «Моралія», 1688-1696).
Література польського Відродження є визначним етапом у польській літературі, творчість провідних письменників цього періоду внесла помітний вклад у розвиток гуманістичних ідей, в світову літературу і культуру.
Книга: В.А. Моторний Слов'янські літератури епохи Відродження (1982)
ЗМІСТ
| 1. | В.А. Моторний Слов'янські літератури епохи Відродження (1982) |
| 2. | 8.2. Гуманізм і Реформація в Чехії. Ян Гус. Ян Амос... |
| 3. | 8.3. Література Відродження у Польщі. Міколай Рей. Ян... |
| 4. | 8.4. Відродження в Хорватії (дубровницько-далматинська... |
На попередню
|
|
