Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Григорій Кочур Джованні Боккаччо

Як можна пересвідчитись, переклад стоїть на рівні тодішньої перекладацької літературної мови в Галичині. Тепер він має лише історично-літературний інтерес, як нездійснений намір познайомити українських читачів з твором Боккаччо. Невідомо, чи продовжував М. Подолинський свою роботу над «Декамероном», але, в кожному разі, дальших публікацій не було. Причин ми не знаємо, - може, «дражливість предмету» зачепила якісь клерикальні кола, що й стали на перешкоді друкуванню. Цей епізод іще чекає свого дослідника.

Уперше повний «Декамерон» українською мовою з'явився вже в радянські часи. Це двотомне видання 1928 року. Перекладали Л. Пахаревський і П. Майорський не з оригіналу, а з французького перекладу, заглядаючи до того ж і в російський переклад О. Веселовського. Редактори (першого тому С. І. Родзевич, другого - П. Мохор) звіряли виготовлений в такий спосіб переклад з італійським оригіналом. Канцони переклав Марко Вороний, передмову (і досить змістовну) написав В. Державін. Видання, що вийшло тиражем 5000 примірників, як на свій час, [25] було непогане, трапляються місця, перекладені навіть точніше, ніж у Веселовського, відновлені деякі пропуски, що внаслідок цензурного втручання залишалися в його перекладі. Але досконалим це видання й не могло бути: надто вже кручений шлях виникнення цього перекладу позбавив його стилістичної єдності, єдиного мовного обличчя. Перекладачі й редактори намагалися в міру можливості сумлінно передати зміст, і такої мети вони досягли. Художня своєрідність і барвистість «Декамерона» значною мірою залишилася поза можливостями перших його українських інтерпретаторів.

Цим уже цілком виправдана поява нового перекладу.

Шлях, який обрав М. О. Лукаш, хоч найскладніший, але найбільш доцільний. Адже нікому й на думку не спаде дорікати авторові історичного роману, що його герої, представники віддаленого від нас часу, говорять не як наші сучасники, що письменник в міру своїх знань і уміння намагається нас перенести в мовну атмосферу старовини. До цього ж прагнув і перекладач «Декамерона». Він мав на це тим більше підстав, що й мова оригіналу - це зовсім не «звичайна розмовна мова», як часом нас хочуть запевнити. З попереднього викладу ми вже знаємо, що мовний конгломерат «Декамерона» мало чим поступається конгломератові сюжетному, і запровадження в жанр оповідки, скажімо, класичного «ціцеронівського» періоду було вже порушенням норм живої розмовної мови. Перекладач, який би хотів осучаснити мову «Декамерона», допустився б спрощення й спотворення стилістичного обличчя твору.

І справді, коли для сучасного італійського читача існує досить істотна відмінність між мовою Боккаччо і мовою першого-ліпшого нинішнього новеліста, то чому ж у перекладі ця дистанція повинна стиратись, об'єднуючись в одному понятті сучасної мови?

Перекладач володіє всіма ресурсами української стилістики. Відтворюючи всю барвистість, усю примхливу рясноту мови оригіналу, він не втрачає такту й не перетворює свій переклад на збірку мовних раритетів. Читач сприйме його легко й не буде змушений щокрок вдаватися до спеціальних словників чи робити лінгвістичні дослідження. Перекладач «Декамерона» має рацію у своєму довір'ї до серйозного, дійсного читача, - уникаючи надмірної антикваризації, він одночасно далекий від найменшого спрощення й фальшивої загальноприступності.

А коли читач, може, знайомлячися з «Декамероном» як з шедевром словесного мистецтва, переносячись у давноминулі часи, побіжно поширить і своє знання стилістичних засобів нашої мови, то перекладачеві це треба поставити в заслугу.

Григорій КОЧУР

© Aerius, 2004

Додати в закладки

  
Переклад Translate