Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Хосе Ортега-і-Гасет Бунт мас Переклад Вольфрама Бурггардта
ПРИМІТКИ
1) В моїй книжці «Безхребетна Іспанія», що вийшла 1922 року, в статті в «El Sol» під заголовком «Маси» (1926) і в двох рефератах, виголошених у Спілці любителів мистецтва в Буенос-Айресі (1928), я займався темою, яку розгортаю в цьому нарисі. Тепер мій намір - зібрати досі мною сказане, щоб таким чином постала органічна доктрина про найважливіший факт нашого часу.
2) Цей процес трагічний тим, що під час формування великих міст село почало вилюднюватись і, таким чином, цілковито спала кількість населення Імперії.
3) Первісне значення слова «модерний», яким себе охрестили останні часи, дуже чітко виявляє це почуття «висоти часів», що я його тепер аналізую. Модерним є те, що згідне із способом (modus): розуміється, новим способом, модифікацією чи модою, що в даному часі виринула супроти старих, традиційних способів, що їх уживалося в минулому. Отже, слово «модерний» передає не тільки свідомість нового життя, вищого від старовинного, а й імператив бути на висоті часів. Для «модерної» людини не бути на цій висоті означає упадати з історичного рівня.
4) Саме тому, що життьовий час людини обмежений, саме тому, що вона смертна, вона прагне тріумфувати над віддаллю і над припізненням. Для Бога, що Його буття безсмертне, авто не мало б сенсу.
5) В найгіршому разі, коли б світ здавався звуженим до одного виходу, завжди був би другий вихід: покинути світ. Він є частиною світу так, як двері є частиною кімнати.
6) Ньютонів світ був безмежний, але ця безмежність не мала розміру, а була порожнім узагальненням, абстрактною, порожньою утопією. Ейнштейнів світ обмежений, але повний і конкретний в усіх його частинах, і тому це є світ, багатший на речі і фактично більший розміром.
7) Свобода духу, себто потужність інтелекту, залежить від здібності дисоціювати традиційно нероздільні поняття. Дисоціювати поняття куди трудніше, ніж асоціювати їх, як показав Келлер у своїх дослідах про розумові здібності шимпанзе. Ще ніколи людський розум не мав такої спроможності дисоціювати, як тепер. [406]
8) Звідси походять різні діагнози занепаду. Не йде про те, що ми занепали, а що ми готові допустити всяку можливість і тому не виключаємо можливості занепаду.
9) Проте ми побачимо, як можна приймати від минулого не якусь позитивну орієнтацію, а певні негативні поради. Минуле не скаже нам, що ми маємо робити, та воно скаже, чого ми маємо уникати.
10) Герман Вейль, один з найбільших сучасних фізиків, друг і продовжувач Ейнштейна, не раз казав у приватних розмовах, що якби раптом згинуло десять чи дванадцять певних людей, то чудо сучасної фізики пропало б назавжди для людства. Треба було багатьох сторіч, щоб пристосувати орган розуму до абстрактної складності фізичної теорії. Будь-яка подія могла б знищити ці багаті людські можливості, що, крім того, є підставою майбутньої техніки.
11) Хоч яка багата могла бути одиниця супроти інших, оскільки світ у цілості був бідний, сфера вигод і товарів, яку могло забезпечити її багатство, була дуже обмежена. Життя пересічної людини сьогодні легше, вигідніше й певніше, ніж життя найпотужніших одиниць інших часів. Що їй шкодить, що вона не є багатшою за інших, якщо світ багатший і забезпечує їй прекрасні шляхи, залізниці, телеграфи, готелі, особисту безпеку й аспірин?
12) Віддавшися власним нахилам, маса, хоч яка вона буде плебейська чи «аристократична», через прагнення жити, завжди схильна нищити основи свого життя. Вдалою карикатурою цього нахилу «a propter vitam, vivendi perdere causes» («Заради життя знищити причини цього життя») мені завжди здавалися події в селі Ніхар, недалеко міста Альмерія, коли 13 вересня 1759 року проголошено королем Карлоса III. Проголошення відчитано на сільському майдані. «Опісля наказано принести напоїв для цілого зборища, яке спожило сімдесят сім арроб вина і чотири міхи горілки, що їх так розігріло, що вони з великою ясою рушили до шпихліра і викинули крізь вікна всю пшеницю, яка там була, та іще 900 реалів із скринь. Звідти вони пішли до тютюнового складу і наказали висипати всі гроші і тютюн. В крамницях вони чинили те саме, наказуючи розсипати ввесь пивний і їстивний товар, який там знаходився, аби обряд був бучніший. Духовний стан так само не одставав, гучно переконував жіноцтво, аби вони викидали все, що було в їх хатах, що вони й виконали без жодної користі, бо не зосталося в хатах ні хліба, ні пшениці, ні борошна, ні ячменю, ні мисок, ні горшків, ні ступ, ні стільців, і село зосталося в руїні». За документом тих часів у посіданні сеньйора Санчеса де Тока, що його цитує Мануель Данвіла в «Reinado de Carlos III», т. II, ст. 10, прим. 2. Це село, щоб зазнати своєї монархістичної радості, нищить само себе. Подиву гідний Ніха-ре! Тобі належить майбутнє! [407]
13) Інтелектуальною масою є той, хто перед якою-небудь проблемою задовольняється першою-ліпшою думкою, яку знаходить у своїй голові. Натомість, видатним є той, хто нехтує тим, до чого він доходить без попереднього зусилля, і приймає як гідне себе лише те, що ще є понад ним і по що треба ще високо сягнути.
14) Оскільки тут ходить тільки про те, щоб повернути слову «шляхта» його первісне значення, що виключає спадок, нема нагоди розглядати факт, що стільки разів в історії з'являється «шляхта крові». Отож це питання лишається незаторкненим.
15) Багато разів я ставив собі питання: нема сумніву, що відвіку для багатьох людей найгіршою мукою життя був контакт чи зудар з дурнотою ближніх. Проте, чи не диво, що, здається, ніколи ніхто не брався за дослідження її, не написав есе про дурноту?
16) Ніде правди діти: всяка опінія є теорією.
17) Якщо хтось у дискусії з нами не старається дотримуватися правди, якщо не має волі бути правдивим, то він інтелектуальний варвар. Фактично, це становище маси, коли вона говорить, викладає чи пише.
18) Відомий вислів Дон Кіхота (Примітка перекл.).
19) Зайве говорити, майже ніхто не візьме поважно цих висловів, і навіть люди найкращих намірів зрозуміють їх як звичайні метафори, може й хвилюючі. Тільки рідкий читач, досить чистосердний, щоб не вірити, що він уже остаточно знає, що це таке життя, чи принаймні, чим воно не є, дасть себе привернути первинним значенням цих фраз і якраз він зрозуміє їх - байдуже, чи вони правдиві, чи мильні. Серед решти пануватиме найщиріша однозгідність, з цією єдиною різницею: одні будуть думати, що, серйозно говорячи, життя - це екзистенціальний процес душі, а інші - що це низка хімічних реакцій. Я не вірю, що покращає моє становище супроти таких герметичних читачів, якщо я підсумую цілий спосіб думання, кажучи, що первинне і корінне значення слова «життя» виявляється тоді, коли його вживається в значенні біографії, а не біології. З тієї причини, що всяка біологія - це під кінець лише розділ певних біографій, це те, що роблять біологи у своєму житті. Все інше - абстракція, фантазія і міф.
20) Ця свобода рухів супроти минулого є, отже, не вередливим бунтом, а, навпаки, очевидним обов'язком всякої «критичної епохи». Якщо я обороняю лібералізм дев'ятнадцятого століття проти мас, що його брутально атакують, це не означає, що я відмовляюсь від повної свободи супроти того ж лібералізму. І навпаки: примітивізм, що з'являється в цьому нарисі у своєму найгіршому вигляді,- це, в певному розумінні, передумова всякого великого історичного поступу.
21) Тому, на мою думку, той, хто визначає Північну Америку її 408
«технікою», цим нічого не каже. Одна з речей, що найгірше баламутять європейську свідомість,- це сукупність наївних поглядів на Північну Америку, що їх можна почути з уст навіть найкультурні-ших осіб. Це окремий випадок несумірності між складністю сучасних проблем і здібністю розумів, яку я пізніше відмічаю.
22) В істоті, ліберальна демократія і техніка, в свою чергу, так тісно сплітаються і пов'язуються, що годі уявити собі одну без другої, і тому була б бажана третя, загальніша назва, яка охоплювала б обидві. Це була б правдива назва, гасло минулого століття.
23) Не говорімо про внутрішні питання. Більшість самих дослідників не мають найменшої підозри про надзвичайно поважну й небезпечну внутрішню кризу, через яку проходить їх наука.
24) Аристотель, «Метафізика», 893, а, 10.
25) Потворність факту побільшується в сто разів тим, що, як я зазначив,- усі інші життьові засади - політика, право, мистецтво, мораль, релігія - переходять тепер через кризу і, принаймні тимчасово, зазнали краху. Тільки наука не зазнає краху, а щодня сповнює з неймовірною надвишкою все, що вона обіцяє, і ще більше, ніж обіцяє. Отже, вона не має конкуренції, і не можна вибачити байдужості до неї, вважаючи, що пересічна людина захопилась якимсь іншим аспектом культури.
26) Вже тут ми добачаємо різницю між станом наук епохи та станом її культури, різницю, до якої ми ще повернемось.
27) Одне покоління діє біля тридцяти років. Але це діяння ділиться на два етапи і прибирає двох форм: в першій половині, приблизно, цього періоду нове покоління займається пропагандою своїх ідей, нахилів і смаків, що під кінець набирають сили та переважають у другій половині його перебігу. Але покоління, виховане під його володінням, уже приносить нові ідеї, нахили й смаки, що їх починає поширювати в громадській атмосфері. Коли ідеї, нахили й смаки керівного покоління крайні, отже революційні, то нове покоління антикрайнє і антиреволюційне, себто істотно реставраторське своїм духом. Ясно, що під реставрацією не слід розуміти просто «вороття до старих порядків», чим реставрації ніколи не були.
28) Не плутаймо зросту і навіть багатства засобів з надміром. У дев'ятнадцятому столітті дедалі легшає життя, зростаючи в неймовірний спосіб - якісно і кількісно, як ми вже зазначили вище. Та надійшла хвилина, коли цивілізований світ, порівнюючи зі сприйнятливістю пересічної людини, набув рис надмірного, зайвого багатства. Один приклад: позірна певність, яку навіював поступ (себто постійний зріст життьових користей), здеморалізувала пересічну людину, надхнувши її фальшивою, гамуючою й шкідливою само-певністю. [409]
29) У цьому, як і в інших випадках, англійська аристократія становить виняток. Досить накреслити загальні обриси британської історії, щоб пізнати, що цей подиву гідний випадок є лише винятком, що підтверджує правило. Всупереч загальноприйнятій думці, англійська шляхта жила рідше в надмірному багатстві і частіше в безнастанній небезпеці, ніж будь-яка інша шляхта Європи. І тому, що вона жила завжди в небезпеці, вона зуміла здобути собі пошану, а це означає, що вона стояла постійно напоготові. Часто забувають засадничий факт, що Англія була до середини вісімнадцятого століття найбідні-шою країною Заходу. І це врятувало шляхту. Оскільки вона не мала надмірних багатств, вона мусила відразу погодитись на торговельну й виробничу діяльність, що в Європі вважалася нешляхетною; себто вона дуже швидко рішила жити в економічно продуктивний спосіб і не покладатися на свої привілеї.
30) Те, що дім супроти суспільства,- це, в ширшому масштабі, нація супроти спільноти націй. Один з найясніших і найсерйозніших виявів панівного «самовдоволення» - це, як ми побачимо, рішення кількох націй робити в міжнародному співжитті те, що їм забагнеться. Вони це наївно називають «націоналізмом». І я, що гидую фарисейським підпорядкуванням інтернаціоналізмові, з другого боку вважаю гротесковою цю фазу «самовдоволення» найменш покликаних націй.
31) Хто за Коперником вірить, що сонце не заходить за обрій, проте бачить, як воно заходить, а оскільки бачення є первинною формою переконання, він таки далі вірить, що воно западає. Справа в тім, що його наукова віра постійно заперечує наслідки його первинної чи безпосередньої віри. Отак католик заперечує своєю догматичною вірою свою власну автентичну ліберальну віру. Це посилання на католика править тут за приклад, що має висвітлити вище викладені думки; але докорінна критика, якій я піддав масу наших днів, «самовдоволеного панича», не стосується до нього. Він сходиться з останнім тільки в одному пункті. Я докоряю «самовдово-леному паничеві» за неавтентичність, що охоплює майже всю його істоту. Католик неавтентичний лише в деяких пунктах своєї істоти. Але навіть цей частинний збіг лише позірний. Католик неавтентичний в одній частині своєї істоти - у всьому, що, хоч-не-хоч, робить з нього модерну людину,- тому, що він хоче бути вірний другій життьовій частині своєї істоти, а саме - релігійній вірі. Це означає, що призначення католика істотно трагічне. І, приймаючи цю частину неавтентичності, він сповняє свій обов'язок. «Самовдоволе-ний панич», натомість, зраджує себе самого через чисту неповажність - якраз, щоб уникнути всякої трагедії.
32) Пониження й збридження - це життьова форма того, хто [410] відмовився бути тим, ким він мусить бути. Його автентичне буття не вмирає, а обертається в тінь, що його обвинувачує, в привид, що постійно нагадує йому нижчість його сучасного буття супроти призначеного. Дезертир свого призначення - це живий самогубець.
33) Щоб панувала філософія, не потрібно, щоб панували філософи, як спершу вимагав Платон, ані навіть, щоб філософували імператори, як скромно бажав він пізніше. Обидві розв'язки були б, в істоті, фатальні. Щоб панувала філософія, досить, щоб вона існувала, себто, щоб філософи були філософами. Вже майже ціле сторіччя, як філософи займаються всім іншим: політикою, педагогікою, літературою та наукою.
34) Цей простий образ великого історичного перевороту, в якому зверхність шляхти замінено перевагою буржуазії, походить від Л. фон Ранке; але ясно, що його символічна і схематична правда вимагає чимало додатків, щоб бути зовсім вірною. Порох був відомий з непам'ятних часів. Винахід зарядної люфи належить якомусь ломбардійцеві, але він дав наслідки тільки тоді, коли вилито першу кулю. «Шляхта» вживала вогнепальної зброї в малій кількості, бо вона була задорога. Тільки міщанські війська, краще зорганізовані під господарським оглядом, могли її широко застосувати. Проте лишається буквальною правдою, що шляхта, репрезентована бургундійським військом середньовічного типу, була вщент розбита новим, не професійним, а міщанським військом швейцарців. Головна сила цього війська полягала в новій дисципліні і новій раціоналізації тактики.
35) Варто було б ближче розглянути цей пункт і вказати на те, що епоха абсолютних монархій в Європі оперувала дуже слабими державами. Як це вияснити? Суспільство вже починало розвиватись. Чому ж, коли держава була всесильна, абсолютна, вона не розбудувала своєї потуги? Вже згадано одну з причин: технічна, раціональна, бюрократична неспроможність родової шляхти. Але цього не досить. Треба додати, що в абсолютній державі аристократи не хотіли посилювати держави за рахунок суспільства. Всупереч загальноприйнятій думці, абсолютна держава інстинктивно шанувала суспільство куди більше, ніж наша демократична держава, яка має більше розуму, але менше відчуття історичної відповідальності.
36) Згадайте останні слова, що їх промовив Септімій Север до своїх синів: «Будьте згідні, платіть воякам і зневажайте все інше».
37) В такий спосіб міркує фізичний і біологічний розум, «натуралістичний розум», доводячи тим самим, що він менш розсудливий, ніж «історичний розум». Бо останній, коли трактує проблеми докорінно, а не побічно, як на цих сторінках, не визнає жодного факту за абсолютний. Для нього міркувати - це значить розчиняти всякий факт, відкриваючи його генезу. Див. есе автора «Історія як система». [411]
38) Було б цікаво показати, як в Каталонії співпрацюють дві протилежні сили: європейський націоналізм і «міський дух» Барселони, в якому все ще живуть нахили старої середземноморської людини. Я вже сказав при іншій нагоді, що левантієць є останнім homo antiqu-us, що залишився на Іберійському півострові.
39) Римляни ніколи не називали варварські поселення містами, хоч як густо стояли їх будинки. Вони їх називали «faute de mieux», sedes aratorum (поселення хліборобів.- фр., латин.).
40) Загальновідомо, що імперія Августа є протилежністю того, що хотів створити його названий батько. Цезар Август продовжує лінію Помпея, ворога Цезаря. Досі найкращою працею на цю тему є книжка Едуардо Мейєра «Монархія Цезаря і принципат Помпея», 1918.
41) Це навіть не є правдивим фактом, що всі іспанці говорять по-іспанськи, чи всі англійці по-англійськи, чи всі німці літературною німецькою мовою.
42) Звичайно, не взято тут до уваги таких випадків, як койнон і лінгуа франка, які є не національними, а специфічно міжнародними мовами.
43) Наділення всіх мешканців Імперії громадянством, що на перший погляд суперечить цьому, є насправді підтвердженням. Бо ця поступка була зроблена вже тоді, як громадянство втратило своє політичне значення і стало пустим титулом або ж зобов'язанням супроти держави. Годі було сподіватися чогось іншого від цивілізації, в якій рабство мало засадничий характер. Натомість для наших «націй» рабство було лише пережитком.
44) Таким чином, людина, без сумніву, «футуристична» істота, тобто вона живе передусім в майбутньому і майбутнім. Проте, я протиставляв античну людину європейцеві, твердячи, що перша була відносно замкнена супроти майбутнього, а остання відносно відкрита. Існує позірна суперечність між цими двома тезами. Це враження постає тоді, коли ми забуваємо, що людина є двоповерховою істотою: з одного боку вона є тим, чим вона є, з другого боку вона має про себе саму уявлення, які покриваються більше чи менше з її справжньою істотою. Очевидно, наші ідеї, воління і бажання не можуть перекреслити нашого правдивого я, але вони можуть ускладнити й переінакшити його. Антична людина і європеєць рівною мірою зайняті майбутнім; але перша піддає майбутнє заповіді минулого, тоді як ми даємо більшу суверенність майбутньому, новому як такому. Цей антагонізм, не в бутті, а у волінні, дає нам право назвати європейця футуристом, а античну людину - архаїзатором. Є показним фактом, що європеєць, як тільки він підростає і стає на власні ноги, починає називати своє життя «модерною епохою». Як усім відомо, «модерне» означає нове, те, що заперечує старі звичаї. [412] Вже в XIV столітті люди починають підкреслювати модерне саме в тих питаннях, які найглибше цікавили ту добу: вони говорять, наприклад, про devotio moderna (сучасний різновид поклоніння Господу.- латин.), свого роду авангард «містичної теології».
45) Ідея національності хронологічно зродилась як один із перших симптомів романтизму наприкінці XVIII століття.
46) Перед нами розгортається, як у лабораторії, гігантський експеримент, який покаже, чи вдасться Англії втримати різні частини своєї імперії в суверенній єдності співжиття, пропонуючи їм привабливу програму.
47) Проте ця однорідність зберігає, а не перекреслює розбіжність походження.
48) Цього досить, щоб переконатися раз назавжди, що Марксів соціалізм і большевизм - два історичні явища, які ледве мають що-небудь спільне.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Хосе Ортега-і-Гасет Бунт мас Переклад Вольфрама Бурггардта
ЗМІСТ
На попередню
|
|
