Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Милорад Павич Дамаскин Переклад Оксани Микитенко

Як було домовлено, саме на Святого Андрія Первозванного по обіді панові Николичу з Рудни зодчий Йован, прозваний Дамаскином, подав малюнки палацу, який він мав звести в маєтку біля Тиси, на відповідному місці, де вітер завжди дме в один бік. У їдальні схилилися над паперами Атилія, пан Николич та Дамаскин зі своїми білими хустками, а шаблю та ніж він залишив у передпокої. За малюнками будівля повинна була мати чотири колони з чола, які триматимуть тимпан, потім велику світлицю з коминком, та особливо гарними були дві світлиці - простора прямокутна їдальня та опочивальня.

- Це ти добре придумав, дитя моє, - мовила Атилія Дамаскинові та попрямувала до кімнати з роялем і хортом. У дверях вона обернулася й додала:

- Побачимо, чи виправдаєш мої сподівання. А ти, мій сину, знаєш, що то за сподівання. Минулого разу я тобі казала: дім, як лист кохання.

Тоді вона показала долоню своєї лівої руки з двома перснями, камінці яких було повернуто до жмені, й втупила їх у нього, мов два блакитних ока. Чаклувала чи що... Пізніше, щосуботи Атилія наказувала Ягоді запрягати коней і їхала з батьком чи сама до Тиси. Там швидко зростав палац. Проте Дамаскина й далі майже ніколи не було на будівництві. До стель уже годі було дістати рукою, та Атилії лише раз чи двічі випало перемовитися кількома словами із зодчим. Уникав її? Але одного разу вийшло навпаки. Дамаскин гукнув пана Николича приїхати до Тиси. Риючи рів для підмурків, Дамаскин викопав жіночу мармурову скульптуру. Її волосся й очі були зелені, а тіло - буре, майже чорне. Зігнутим указівним пальцем дівчина когось манила до себе. Дамаскин запропонував поставити її в світлиці.

- Отаку потвору? - здивувався Николич, ледь кинувши оком.

Тоді Дамаскин узяв молот і відбив скульптурі руку. Цюркнула якась червона рідина, немов іржава вода. А всередині мармуру показалися жили, м’язи й кістки, як у живої людини, хоча все було зроблено з натурального каменю...

Коли Атилія довідалась, то хотіла вбити батька, та було запізно, Дамаскин уже вивіз фігуру з маєтку. Ця подія ніби накликала нещастя. Вже ніколи Атилії не щастило зустріти на березі “свою дитину”, Дамаскина. Незабаром Ягода приніс приголомшливі звістки. Візник говорив як заведений:

- Усе ясно тепер. Не дивно, що Дамаскин завжди носив з собою шаблю. Ходять чутки, буцімто мав пригоди з дівчатами та жінками, а тепер їхні наречені й чоловіки мстять йому й домагаються його голови. А втім, не треба брати гріх на душу, Дамаскин цими днями вже поставив дім під дах, навіть меблі придбав, але першої ж ночі, коли хотів був переночувати в ньому, на нього напали. Невідомий ґвалтівник нечутно прокрався до ліжка Дамаскина й був би його вбив, коли б не трапилася помилка, якщо це можна так назвати. Перед нападом невідомий не вечеряв, як це роблять поєдинщики перед герцем. Отож саме тому в нього прикро забурчало в животі. Це збудило Дамаскина й врятувало йому життя. Він вивихнувся з-під шаблі, вихопив ножа, зрештою таки дістав поранення в голову, але нападникові відрубав указівного пальця. Той утік, а Дамаскина знайшли скривавленого на ліжку...

На цю звістку Атилія та її батько відразу поспішили до Тиси, але зодчого вже там не було. Нетинькований палац стояв у величезному парку, а поряд товклися муляри.

- Де Дамаскин? - злякалась Атилія.

- Де Дамаскин? - спитав сердито пан Николич.

- Віднесли хлопці. Його поранено. А нам він звелів просити вас, аби ви нам заплатили. За рік ми виконали трирічну роботу, а наперед нам заплатили лише за рік.

На ці слова господар Николич розшалів.

- Слухайте мене уважно та плюньте в очі, якщо збрешу! Ані шеляга ви не одержите, поки не закінчиться будівництво!

І подався додому.

У таких випадках пан Николич ніколи не розмовляв з людьми, якими був невдоволений. Він не став шукати свого пораненого будівничого Дамаскина, натомість покликав до себе його суперника Йована Лествичника, головного майстра храму, з проханням пояснити докладніше, хто й що він, отой Дамаскин.

- Як і святий отець Дамаскин, його тезоіменинник, ваш майстер Йован, послуговується небесною математикою, а вона різниться від земної. Ну, бодай настільки ж, наскільки Оригенова свята лінгвістика різниться від граматики на цій землі...

- Чи можна щось почути певніше про Дамаскина? - перебив у цьому місці головного майстра пан Николич.

- Можна. Дамаскин знає одну велику хитрість. Він уміє спати. Встає до світанку, годує своїх коней, обходить будівництво й переснідує сам. Потім, опершись на дім, що будує, здрімне стоячи кілька хвилин. Вдруге, після обіду, вві сні оббіжить свої спогади, присівши навпочіпки у холодку під стіною. Втретє, після вечері, завалиться й проспить свою частину ночі... А, щоб не забути, - закінчив майстер свою промову, - Дамаскин передавав, що більше не будуватиме у вас, і послав вам оцю шкатулку.

Коли пан Николич з Рудни відкрив шкатулку, в ній лежав закривавлений указівний палець.

Додати в закладки

  
Переклад Translate