Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Пародія – це та гостра зброя, якою естетична свідомість еліти борониться проти надмірного абсурду та свавілля чергової моди. / Володимир Державин

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович


Шостого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де настоятель відмовляється вислухати Вільяма, розводиться про мову самоцвітів і виказує бажання припинити розслідування цих сумних трапунків

Розташовані абатові палати були над капітулярною залою, і з вікна великої й пишної зали, у якій він прийняв нас того ясного вітряного дня, понад дахом монастирської церкви видніли обриси Вежі.

Абат саме стояв біля вікна, милуючись нею, й урочистим жестом показав її і нам.

«Подиву гідна твердиня, - мовив він, - у її пропорціях криється золоте правило, яке було закладене в будові ковчега. Складають її три поверхи, бо три - се число тройці, троє було ангелів, що відвідали Авраама, три дні прожив Йона у череві великої риби, три дні Ісус і Лазар провели у гробі; тричі Христос просив Отця, щоб той віддалив од нього чашу сю гірку, тричі Христос усамітнювався з апостолами, щоб помолитися. Тричі Петро відрікся від Нього і тричі Він являвся своїм учням після воскресення. Три є богословські чесноти, три священні мови, три частини душі, три різновиди розумних створінь - ангели, люди і демони, три є відміни звуку - vox, flatus, pulsus(1), три є доби в людській історії - до закону, під час закону і після закону».

«Подиву гідне суголосся містичних відповідностей», - погодився Вільям.

«Але й квадратна форма, - вів далі настоятель, - багата на духовну науку. Четверо є сторін світу, пір року, стихій, четвірку творять тепло, холод, волога і посуха; народження, зростання, зрілість і старість; небесні, земні, повітряні і водні різновиди тварин; барви, які складають веселку, і число років, які минають від одного високосного року до другого».

«Звісно, - мовив Вільям, - якщо ж до трьох додати чотири, буде сім, а це наймістичніше число, а коли три помножити на чотири, буде дванадцять, число апостолів, [484] а дванадцять на дванадцять дасть сто сорок чотири, а це число вибраних». До сього вичерпного викладу містичного знання про наднебесний світ чисел абатові вже більше не було чого додати. Це дало Вільямові змогу перейти до істоти справи.

(1) Голос, дихання, биття (лат.).

«Нам треба поговорити про останні події, над якими я довго розмірковував», - мовив він.

Настоятель повернувся плечима до вікна і став перед Вільямом, суворий на виду: «Мабуть, таки задовго. Зізнаюсь вам, брате Вільям, я більшого очікував від вас. Минуло майже шість днів, відколи ви приїхали сюди, четверо ченців загинуло, крім Адельма, двох заарештувала інквізиція - згідно з правосуддям, ясна річ, але ми б уникли цієї ганьби, якби інквізиторові не довелося зайнятися попередніми злочинами, - і врешті, зустріч, у якій я був за посередника, саме внаслідок усіх цих лиходійств закінчилася жалюгідною невдачею... Погодьтесь, я міг сподіватися іншого розв'язку цих справ, коли прохав вас розслідувати смерть Адельма...»

Вільям збентежено мовчав. Звісно, абат мав рацію. Я казав уже на початку цієї оповіді, що учитель мій полюбляв дивувати інших бистрістю своїх умовиводів, і було цілком зрозуміло, що ці далеко не несправедливі звинувачення у повільності ранили його гордість.

«Ваша правда, - визнав він, - я не виправдав ваших сподівань, але зараз поясню чому, ваша світлосте. Ці злочини не є наслідком якоїсь суперечки чи порахунків серед монахів, а зумовлені фактами, пояснення яких слід шукати в давній історії цієї обителі...»

Настоятель занепокоєно зиркнув на нього: «Що ви маєте на увазі? Я теж розумію, що ключ до розв'язання не варто шукати в історії нещасть келаря, яка переплелася з якоюсь іншою історією. Але ця інша історія - історія, яку я, можливо, знаю, але про яку не можу говорити... я сподівався, що ви зумієте з'ясувати її і самі розповісте мені про неї...»

«Ваша світлість має на увазі якісь події, про які ви Дізналися на сповіді...- Настоятель відвернув погляд, і Вільям повів далі: - Якщо ваша великодушність хоче знати, чи я дізнався, не питаючи про це вашу великодушність, [485] про нечестиві стосунки між Беренґарієм та Адельмом і між Беренґарієм та Малахією, то, звісно ж, це знають в абатстві усі...»

Абат різко почервонів: «Не думаю, що про такі речі варто говорити при сім ось новіції. І не думаю, що ви ще потребуєте його як писаря, позаяк зустріч скінчилася. Вийди, хлопче», - сказав він мені владним тоном, Я вийшов, принижений. Та цікавість спонукала мене принишкнути за дверима до зали, які я лиш причинив, щоб стежити за їхньою бесідою.

Вільям заговорив знову: «Отже, ці їхні нечестиві стосунки, навіть якщо вони справді були, небагато важать у цих болісних подіях. Ключ до розв'язку інший, і я гадав, що ви його знаєте. Все крутиться навколо крадіжки і володіння однією книгою, яка була схована у finis Africae і яка знов туди повернулася завдяки Малахії, хоч це, як ви знаєте, вервечки злочинів не зупинило».

Запала довга мовчанка, тоді настоятель заговорив знов, уривчасто і непевно, немов людина, яку прикро здивували неочікувані одкровення. «Це неможливо... Ви... Звідкіля ви знаєте про finis Africae? Ви порушили мою заборону і побували в бібліотеці?»

Вільямові годилося б сказати правду, і тоді настоятель украй розгнівався б. Але й брехати він, певно, не хотів. Тому вирішив відповісти на запитання іншим запитанням: «Хіба ваша великодушність не казала мені за нашої першої зустрічі, що такий чоловік, як я, що так добре описав Гнідого, ніколи його не бачивши, без труднощів зможе розмірковувати про місця, до яких він не має доступу?»

«Он як, - сказав Аббон. - Але чому ви думаєте те, що думаєте?»

«Довго розповідати, як я до цього дійшов. Але було вчинено цілу низку злочинів, щоб запобігти тому, аби деякі люди дізналися про щось, про що вони не мали знати. Тепер всі ті, хто знав щось про таємниці бібліотеки, за правом або самочинно, загинули. Зосталась лише одна така особа, і це ви».

«Ви натякаєте... натякаєте...» - настоятель говорив таким голосом, наче жили надимались йому на шиї.

«Зрозумійте мене правильно, - мовив Вільям, який, очевидно, таки натякав, - я маю на увазі, що хтось щось [486] знає і хоче, щоб більше ніхто цього не знав. Ви - останній, хто ще щось знає, тому можете бути наступною жертвою. Хіба що скажете мені все, що знаєте про ту заборонену книгу» а насамперед - хто ще в монастирі може знати про бібліотеку стільки, що й ви, а може, й більше».

«Тут холодно, - сказав абат. - Вийдім звідси».

Я хутко відійшов рд дверей і став чекати їх на верхній приступці сходів, які вели донизу. Побачивши мене, абат усміхнувся.

«Скільки бентежного, мабуть, начувся сей молодий монах за ці дні! Ну ж бо, хлопче, не дай себе збаламутити. Мені здається, що тут науявляли собі куди більше інтриг, ніж їх є насправді...»

Він підніс руку і підставив її під денне світло, яке осяяло чудовий перстень на його підмізинному пальці. Перстень зблиснув усіма пишнотами своїх самоцвітів.

«Ти знаєш, що це, правда? - сказав він мені. - Символ моєї влади, а рівно ж важкої моєї ноші. Це не прикраса, а чудовна антологія божественного слова, охоронцем якого я є. - Він торкнувся пальцями персня, точніше, сонму розмаїтих самоцвітів, які складали це подиву гідне творіння природи і людського мистецтва. - Оце аметист, - мовив він, - камінь покори, який є спомином про простодушність і лагідність святого Матея; а це халцедон, знамення милосердя, символ побожності Йосифа і святого Якова старшого; а ось яспис, він приносить віру і пов'язаний зі святим Петром; і сардонікс, знак мучеництва, який нагадує нам про святого Варфоломія; а це сапфір, символ надії і споглядання, камінь святого Анд-рея і святого Павла; і берил, емблема тверезої вченості, мудрості і терплячості, чеснот, властивих святому Томі... Яка прегарна мова клейнотів, - вів далі він, поринувши У своє містичне видіння, - адже майстри, вірні традиції, запозичили її з Аронового нагрудника та опису небесного Єрусалима в книзі апостола. Зрештою, мури Сіону були висаджені тими самими самоцвітами, які прикрашали на-грудник Мойсеевого брата, крім карбункула, агату та оніксу, які, згадані у книзі Виходу, в Одкровенні були заступлені халцедоном, сардоніксом, хризопразом і якинтом». [487]

Вільям відкрив було рот, та настоятель, піднісши руку, дав йому знак мовчати і провадив далі: «Пригадую одну вервечку літаній, де на честь Богородиці віршем описано всілякі коштовні камені. Там говориться про її заручино-ву каблучку як про символічну поему, що пишніє вищими істинами, вираженими у мові самоцвітів, які її прикрашають. Яспис уособлює віру, халцедон - милосердя, смарагд - чистоту, сардонікс - супокій дівичного життя, рубін - серце, що стікає кров'ю на Голгофі; багатоманітне мерехтіння хризоліту нагадує дивовижну розмаїтість чудес Пречистої, якинт означає милосердя, а суміш рожевого і блакитного, властива аметистові, символізує любов до Бога... Але в оправу вставлено й інші, не менш проречисті субстанції, як-от кришталь, який нагадує нам про чистоту душі і тіла, лігурій, схожий на бурштин, символ поміркованості, і магнітний камінь, який притягає залізо, так само як Пречиста притягає струни сердець покаяльників, торкаючись їх смичком своєї добрості. Усі ці камені, як бачите, нехай мізерною і скромною мірою, прикрашають і сей мій клейнот».

Він поводив рукою з перснем, який сліпив мені очі своїм мерехтінням, немов бажаючи запаморочити мене. «Чудова мова, правда? Для інших отців церкви самоцвіти мали ще інше значення. Для Папи Інокентія ПІ рубін провіщає спокій і терплячість, а гранат - милосердя. Для святого Брунона аквамарин у чесноті свого найчистішого відблиску зосереджує цілу богословську науку. Карбункул означає радість, сардонікс нагадує про серафимів, топаз - про херувимів, яспис - про престоли, хризоліт - про владарювання, сапфір - про чесноти, онікс - про сили, берил - про царства, рубін - про архангелів, а смарагд - про ангелів. Мова самоцвітів многолика, кожен з них виражає кілька істин, залежно від того, який спосіб тлумачення вибрати, залежно від контексту, в якому вони з'являються. А як знати, який рівень тлумачення вибрати і який контекст слушний? Тобі це відомо, хлопче, тебе цього вчили: це нам підказує авторитет, той коментатор, який заслуговує найбільшої довіри і має найвищий престиж, а отже, обдарований святістю. Інакше як тлумачити усі ці розмаїті знаки, що їх світ являє нашим грішним [488] очам, як не потрапити у пастку двозначностей, в яку затягає нас диявол? Аж дивовижно, до якої міри мова самоцвітів осоружна дияволові, свята Гільдеґарда мені свідок. Нечистий бачить у ній послання, освітлене різними смислами та рівнями мудрості, і прагне знищити його, бо він, ворог, у пишноті коштовного каміння відчуває відголосок тих скарбів, якими він володів перед гріхопадінням, і розуміє, що виблиски ці породжує вогонь, який є його мукою. - Він простягнув мені перстень для поцілунку, і я став навколішки. Він погладив мене по голові. - А тому, хлопче, забудь всі ті, без сумніву, хибні балачки, які ти чув за ці дні. Ти вступив до чину, найвеличнішого і найшля-хетнішого з-поміж усіх, і я є настоятелем у сім чині, а ти у моїй владі. Тому послухай мого наказу: забудь про все, і хай вуста твої запечатаються назавжди. Присягни».

Я був такий зворушений і зневолений, що готовий був присягнути. І ти, мій добрий читальнику, не міг би тепер читати сей вірний мій літопис. Але тут втрутився Вільям, та не тому, що він не хотів, аби я присягав: то була чисто інстинктивна реакція, ця сцена його дратувала, він хотів зупинити настоятеля й розбити ті чари, які той тут наснував.

«До чого тут хлопець? Я поставив вам запитання, попередив про небезпеку, я просив вас сказати мені ім'я... Ви б тепер хотіли, щоб і я поцілував ваш перстень і забув усе, про що дізнався й що запідозрив?»

«Що ж, ви... - меланхолійно промовив настоятель, - хіба я можу сподіватися, що жебрущий чернець зрозуміє красу наших традицій і пошанує нашу повздержливість, наші таємниці і секрети, які ми бережемо заради християнської любові?.. Так, заради любові! І почуття честі, і обітницю мовчання, на якій спочиває наша велич... Ви говорили мені про якусь дивну історію, неймовірну історію. Заборонена книга, заради якої вбивство йде за вбивством; хтось знає те, що мав би знати тільки я... Небилиці, безглузді теревені. Розкажіть це всім, якщо хочете, ніхто вам не повірить. А якщо навіть якась частка цих ваших породжених буйною уявою припущень і правдива... то що ж, усе знов повертається під мою оруду і під мою відповідальність. Я подбаю про все, бо маю для Цього засоби і владу. Я зле вчинив із самого початку, що [489] попрохав чужу людину, нехай і мудру, нехай і варту довіри, розслідувати події, які належать лише до сфери моєї відповідальності. Але ви зрозуміли, ви здогадались, що із самого початку я вважав, що тут ідеться про порушення обітниці чистоти, і хотів (як необережно з мого боку!), щоб хтось інший сказав мені те, що я почув на сповіді. Гаразд, ось ви мені й сказали. Я вельми вдячний за те, що ви зробили або пробували зробити. Зустріч посольств відбулася, ваша місія тут скінчилась. Гадаю, вас із нетерпінням чекають при імператорському дворі, без такої людини, як ви, важко довго обходитися. Даю вам дозвіл покинути обитель. Мабуть, нині вже пізно, я б не хотів, щоб ви їхали після заходу сонця, в дорозі небезпечно. Вирушите завтра, рано-вранці. Ні, не дякуйте мені, мені було дуже приємно, що ви побули серед нас, як брат серед братів, і дали нам нагоду проявити гостинність. Тепер ідіть з вашим новіцієм готуватись до від'їзду. Завтра на світанку я ще прийду попрощатись з вами. Дякую від щирого серця. Ясна річ, не варто далі розслідувати ці справи. Не баламутьте ще більше ченців. Можете йти».

Нас не просто відпустили, нам вказали на двері. Віль-ям кивнув на прощання, і ми зійшли по сходах вниз.

«Що це значить?» - спитав я. Я більш нічого не розумів.

«Спробуй сформулювати гіпотезу. Ти мав би вже навчитися, як це робиться».

«Отже, я навчився, що маю сформулювати принаймні дві гіпотези, одну протилежну до другої, і обидві неймовірні. Гаразд, тоді... - я ковтнув слину: висування гіпотез бентежило мене. - Перша гіпотеза: настоятель усе вже знав і вважав, що вам нічого не вдасться розкрити. Він доручив вам це раніше, коли загинув Адельм, але поступово зрозумів, що вся ця історія далеко заплутаніша і певним чином торкається і його, а тому не хоче, щоб ви розплутали цей клубок. Друга гіпотеза: настоятель ніколи нічого не підозрював (чого саме не підозрював - не знаю, бо не знаю і того, що зараз у вас на мислі). Але в кожному разі він, як і раніше, думав, що причиною всьому є сварка між... ченцями-содомітами... А тепер ви відкрили йому очі, він раптом зрозумів щось жахливе, згадав [490] якесь ім'я і точно знає, на кому лежить відповідальність за злочини. Тепер, щоб врятувати добру славу обителі, він прагне розв'язати цю справу сам, тому хоче, щоб ви поїхали геть».

«Гарна робота. Ти починаєш міркувати як належить. Так, цілком зрозуміло, що в обох випадках наш настоятель стурбований тим, як зберегти репутацію монастиря. Ким би він не був - убивцею чи майбутньою жертвою, він не хоче, щоб новини, які плямують честь цієї святої громади, дісталися по той бік гір. Можеш повбивати його ченців, але не руш честі його обителі. Ех, а щоб його... - Вільям розгнівався. - Вельможний вилупок, індик набундючений, уся знаменитість його в тім, що він хоронив Аквінця, міх роздутий, який існує лише тому, що носить каблучку завбільшки з дно склянки! Зарозумілець нікчемний, всі ви, клюнійці, гонористі, гірші від світських вельмож, най-можновладніші з можновладців!»

«Учителю...» - докірливо почав я, зачеплений за живе. «Помовч мені, ти теж з того самого тіста. Серед вас нема посполитих, ані їхніх синів. Якщо до вас приб'ється якийсь селянин, може, ви його й приймете, але вчора я бачив - в разі чого ви не завагаєтесь видати його світській владі. А своїх ні, своїх ви покриваєте. Виявивши провинного, Аббон годен вколошкати його у своїй крипті зі скарбами і порозпихати його шматки по релікваріях, аби лиш честь абатства не зазнала шкоди... Дати якомусь там францисканцеві, міноритові-простолюдцеві розворушити гадючник у сім святім домі? Е-е, ні, цього Аббон нізащо не може дозволити. Вельми вдячний, брате Вільям, Цісар потребує вас, бачите, який у мене чудовий перстень, бувайте здорові. Але змаг тут вже не так між мною і Аб-боном, як між мною і цілою тією історією. Я не покину цих мурів, поки всього не знатиму. Він хоче, щоб завтра вранці я забрався геть? Гаразд, він тут хазяїн, але до завтрашнього ранку я мушу про все дізнатися. Мушу». «Мусите? Хто ж вас тепер змушує?» «Ніхто нас не змушує до знань, Адсо. Ми просто мусимо знати і все. Навіть ризикуючи, що розуміння наше буде хибне». [491] Я все ще був у полоні збентеження і приниження від Вільямових слів проти мого чину і його старших. І я спробував почасти виправдати Аббона, формулюючи третю гіпотезу, адже в мистецтві цім, як мені здавалось, я вже набув великої вправності: «Ви не розглянули третьої можливості, мосьпане, - мовив я. - За ці дні ми помітили-а нині вранці, після звірень Николи і пересудів, які ми почули в церкві, це стало цілком ясно, - що тут є група ченців-італійців, які криво дивляться на те, що один за одним бібліотекарями стають чужинці; вони звинувачують настоятеля, що той не дотримується традиції, і, наскільки я зрозумів, ховаються за плечима старого Алінарда, висуваючи його перед себе, наче штандарт, і вимагають, щоб урядування в обителі змінилося. Усе це я добре збагнув, бо ще у своєму монастирі не раз чув про подібні суперечки, натяки та інтриги. Тому абат, можливо, боїться, що ваші відкриття дадуть зброю в руки його неприятелям, і хоче залагодити все це дуже обережно...»

«Можливо. Але він однаково міх роздутий і сам накликає на себе смерть».

«То що ви думаєте про мої припущення?»

«Скажу тобі пізніше».

Ми вийшли на кружґанок. Вітер ставав дедалі лютішим, світло слабшало, хоч всього лише недавно минув дев'ятий час. День хилився до заходу, і часу нам залишалось небагато. На вечірні настоятель, звісно, попередить ченців, що Вільям більше не має жодного права розпитувати їх і ходити, куди забажає.

«Вже пізно, - сказав Вільям, - а коли часу лишається обмаль, не дай Бог втратити спокій. Ми мусимо діяти так, ніби перед нами - вічність. Мені треба вирішити проблему, як проникнути у finis Africae, бо саме там ми знайдемо остаточну відповідь. Тоді нам треба буде врятувати ще одну людину, але я ще не знаю, кого саме. Врешті, можна очікувати, що поблизу стаєнь щось трапиться, тому ти маєш тримати їх на оці... Дивись-но, яка біганина...»

І справді, простір між Вежею і двориком заповнився жвавою метушнею. Нещодавно з абатових палат вийшов якийсь новіцій і побіг до Вежі. Тепер звідти вийшов Ни-кола і попрямував до опочивалень. В одному кутку той [492] сам гурт, який ми бачили вранці, - Пацифік, Аймар і Петро - про щось жваво розмовляв з Алінардом, немов намагаючись переконати його.

Тоді, схоже, вони щось вирішили. Підтримуючи Алінарда, який ще далі вагався, Аймар попрямував разом з ним до апартаментів абата. Вони саме заходили, коли з опочивальні вийшов Никола, ведучи туди ж Хорхе. Він побачив, як ті двоє входять, шепнув щось Хорхе до вуха, старий похитав головою і вони далі попрямували до капітули.

«Абат бере становище у свої руки...» - скептично буркнув Вільям. З Вежі виходили інші ченці, покинувши скрипторій, а за ними вийшов Бенцій і пішов нам назустріч, ще більше стурбований.

«У скрипторії зам'яття, - мовив він, - ніхто не працює, всі лиш жваво перемовляються... Що діється?»

«А діється те, що всі ті, хто до нинішнього ранку викликав підозри, вже загинули. До вчорашнього дня всі остерігались Беренґарія, підступного і хтивого дурня, тоді келаря, підозрюваного у єресі, а врешті Малахії, такого осоружного усім... Тепер вони вже не знають, кого остерігатися і мусять будь-що знайти ворога або ж офірного козла. І кожен підозрює іншого, дехто боїться, як ось ти, інші вирішили зробити так, щоб інші їх боялися. Усі ви надто збуджені. Адсо, поглядай час від часу на стайні. А я піду перепочину».

Це б мало мене здивувати: іти відпочивати, коли в нас лишалося всього лиш кілька годин, не виглядало мудрим рішенням. Але я вже добре знав свого навчителя. Що більше відпочивало його тіло, то більше працював розум.

Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович

ЗМІСТ

1. Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович
2. ПРИМІТКА Адсів рукопис розділений на сім днів, а...
3. ДЕНЬ ПЕРШИЙ Першого дня ЧАС ПЕРШИЙ,...
4. Першого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Вільям провадить вельми...
5. Першого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо замиловується порталом...
6. Першого дня КОЛО ЧАСУ ДЕВ'ЯТОГО, де Вільям провадить...
7. Першого дня ПІСЛЯ ЧАСУ ДЕВ'ЯТОГО, де описано відвідини...
8. Першого дня ВЕЧІРНЯ, де описано відвідини решти абатства,...
9. Першого дня ПОВЕЧЕР'Я, де Більші і Адсо тішаться радою...
10. ДЕНЬ ДРУГИЙ Другого дня...
11. Другого дня ЧАС ПЕРШИЙ, де Бенцій з Упсали звіряє дещо,...
12. Другого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де вибухає сварка між простаками,...
13. Другого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Бенцій повідає дивну...
14. Другого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де виявляється, що настоятель...
15. Другого дня ПІСЛЯ ВЕЧІРНІ, де, хоч розділ цей короткий,...
16. Другого дня ПОВЕЧЕР'Я, де відчиняється вхід у Вежу, по...
17. Другого дня НІЧ, де нарешті вдається проникнути в...
18. ДЕНЬ ТРЕТІЙ Третього дня ВІД ХВАЛИТЕН ДО ЧАСУ...
19. Третього дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо вислуховує звірення...
20. Третього дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де Вільям розповідає Адсові...
21. Третього дня ВЕЧІРНЯ, де знов точиться бесіда з...
22. Третього дня ПІСЛЯ ПОВЕЧЕР'Я, де Убертин повідає Адсові...
23. Третього дня НІЧ, де Адсо у сум 'ятті душі сповідається...
24. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ Четвертого дня...
25. Четвертого дня ЧАС ПЕРШИЙ, де Вільям примушує спершу...
26. Четвертого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Адсо б'ється у любовних...
27. Четвертого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо йде по трюфелі і...
28. Четвертого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де прибувають кардинал...
29. Четвертого дня ВЕЧІРНЯ, де Алінард, схоже, постачає цінні...
30. Четвертого дня ПОВЕЧЕР'Я, де Срльватор веде річ про...
31. Четвертого дня ПІСЛЯ ПОВЕЧЕР'Я, де описано ще одні...
32. Четвертого дня НІЧ, де Сальватор жалюгідно дає себе...
33. ДЕНЬ П'ЯТИЙ П'ятого дня ЧАС...
34. П'ятого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Северин розповідає Вільямові...
35. П'ятого дня ЧАС ШОСТИЙ, де знаходять убитого Северина,...
36. П'ятого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де чиниться справедливий суд і...
37. П'ятого дня ВЕЧІРНЯ, де Убертин рятується втечею, Бенцій...
38. П'ятого дня ПОВЕЧЕР'Я, де лунає проповідь про пришестя...
39. ДЕНЬ ШОСТИЙ Шостого дня...
40. Шостого дня ХВАЛИТНИ, де призначено нового келаря, але не...
41. Шостого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Адсо, слухаючи «День гніву», -...
42. Шостого дня ПІСЛЯ ЧАСУ ТРЕТЬОГО, де Вільям тлумачить...
43. Шостого дня ЧАС ШОСТИЙ, де відтворюється історія...
44. Шостого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де настоятель...
45. Шостого дня МІЖ ВЕЧІРНЕЮ І ПОВЕЧЕР'ЯМ, де коротко...
46. ДЕНЬ СЬОМИЙ Сьомого дня НІЧ,...
47. Сьомого дня НІЧ, де сіпається екпіроза, а з причини...
48. ОСТАННІЙ АРКУШ Обитель горіла три дні і три ночі, й...
49. ГЛОСАРІЙ Абеляр, П'єр (Pierre Abelard, 1079-1142) -...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate