Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Клер Віґфол Коли втопилися оси Переклад Івана Чебана

Клер Віґфол Коли втопилися оси Переклад Івана Чебана

© Іван Чебан (переклад з англійської), 2007.

© ae-lib.org.ua (html варіант), 2007.

Текст для бібліотеки AeLib надано перекладачем. Вперше надруковано у журналі "Всесвіт".

Клер Віґфол (Claire Wigfall) народилася у Ґрінвічі влітку 1976 року. Раннє дитинство її минуло в Берклі у штаті Каліфорнія, перед тим, як вона повернулася до Лондона у восьмирічному віці. Коли їй було 22 роки, вона переїхала до Праги (республіка Чехія), і зараз живе там. Її перша книга була надрукована видавництвом "Faber&Faber" у серпні 2001 року.

Оси - Арістофанова сюїта, Ральф Воган Вільямс

Політ джмеля, Микола Андрійович Римський-Корсаков

Дзижчання бджоли

Це було те літо, коли Тереза вскочила ногою в осине гніздо і тим поклала край нашим прогулянкам босоніж; те літо, коли сонце сяяло кожного дня, і кожен мав щось сказати з цього приводу; літні жінки, тяжко дихаючи на паркових лавах, обмахувалися добряче замусоленими виданнями “Своє жіноче” і казали, зітхаючи: ”Ох, ну і спека, вам не здається?” і я, у відчаї, що почнеться розмова, погоджувалася, посміхалася і сиділа високо на дерев’яному сидінні, уявляючи себе такою ж старою, як і вони. Здавалося, усі тільки те й робили, що балакали про літо, про спеку, і я знала, що коли погода зміниться, ми все ще будемо базікати про те ж саме, тільки тоді ми вже будемо дмухати собі у долоні і скаржитися на мороз.

Це було те літо, коли стіни нашого садочка стали занадто обмежливими, коли, нарешті, я зробилася достатньо високою, щоб зазирнути за їх порослий мохом верх і окинути оком увесь ряд садочків; побачити білизну, висушену спекою, безжиттєву у непорушному повітрі; почути далеку деренчливу музику транзисторних радіоприймачів і біль машин, які повільно рухалися під палаючим сонцем з відкритими вікнами - неначе це могло щось змінити.

Це було те літо, коли вони дорилися до садочка містера Мордекаї.

Ми почули її лемент знадвору. Я якраз стояла біля раковини, босоніж на лінолеумі, і мила посуд, який залишився після сніданку, неквапом його намилюючи і дивлячись як світло виграє на бульбашках. Тайлер скублився під кухонним столом, штовхаючи іграшкову вантажівку назад і вперед, та посміхаючись на деренчання її металевих коліс. Почувши її крик, я впустила склянку, яка впала просто на кран і розлетілася на численні скалки, які впали у пінну воду внизу. Вона бігала, кружляючи, навколо садочка і верещала, німб з розлючених ос робив її обриси дещо розмитими, косички її танцювали.

Перші декілька секунд я тільки стояла з відкритим ротом, дивлячись на неї крізь брудну кухонну шибку. Я не мала бажання наближатися ні до Терези, ні до всіх тих ос. Коли я побігла до чорного ходу, то Тайлер підвівся і почимчикував услід за мною. Я пам’ятаю як він сміявся, коли я спрямувала на неї шланга - мабуть гадав, що все це тільки гра. Стікаючи водою, в купальному костюмі, який прилип до поцяткованого, мов крапчаста матерія, тіла в червоних укусах, Тереза продовжувала волати у післяобідній день. Навкруги неї, у траві, лежали догори ногами темні оси, лапки їх здригалися, а крильця були занадто вологі, щоб злетіти.

Мама була весь день на роботі. Вона залишала нас на самих себе. Іноді я виводила їх на прогулянку: Тереза чухала свої укуси, а Тайлер був міцно прип’ятий ременем у колясці. Ми спускалися до парку, і я сідала біля гойдалок і спостерігала за хлопцями. Вони стояли біля громадського туалету, пихкаючи цигарками і кахикаючи. Вони ніколи зі мною не розмовляли. В інші дні ми просто вилягалися на осонні. Я змайструвала собі бікіні з пари рожевих бриджів та старої куртки, яку я підрізала якраз під моїми грудьми. В мене була пара зелених пластмасових окулярів від сонця, які я купила в найближчій крамниці, та жовті шльопанці, які нас тепер змушувала взувати мама. Я загоряла, в той час як Тереза нишпорила у траві в пошуках осиних трупів. Коли вона часом знаходила один, вона клала його на плаский булижник, яким було вимощено доріжку, і, використовуючи камінь, товкла його, поки він не перетворювався на порох. Біля неї сидів замислений Тайлер. Я ліниво спостерігала за ними, іноді піднімала руку і вказувала на ще одну мертву осу, яка лежала між стеблинами трави.

Це був десь початок серпня, коли вони з Тайлером почали підкопуватися під стіну садочка. Сидячи в її затінку, вони шкребли палками, збираючи суху землю у пластмасове цеберко. ”Допоможи-но нам, Евліно,- бувало просили вони,- ми риємо прохід до Австралії”. Але я тільки зводила очі і перегортала сторінку свого журналу. Ця робота на деякий час повністю їх поглинала, а потім вони знову підходили і нудилися поблизу мене. Тайлер, розпластаний на животі, сопів, коли трава лоскотала йому ніздрі, Тереза заплітала в косу тонкі прядки мого волосся.

Так ми лежали і чекали поки повернеться мама у своїй уніформі, спітнілій по краях. Потім вона сиділа, поклавши ноги на один з кухонних стільців, скаржачись як їй болять ноги і дивлячись, як ми готуємо рибні палички або курячі стегенця.

Мені ніколи не хотілося рухатися у таку спеку, для всього потрібно було себе пересилювати. Один день мені запам’ятався. Я лежала на боці з заплющеними очима. Тереза, яка скінчила своє риття, впала біля мене. Одна з її пухких рученяток охопила моє коліно у вологі обійми. Вона гаряче дихала у моє стегно. Поволі, мружачись на сонце, я відкрила очі. Інша Терезина рука звісилась у мене над головою.

Це був той блиск, що привернув мою увагу. Я побачила його тільки тоді, коли вона махнула долонею щоб відігнати настирливу муху. Нап’ята на великого пальця, у неї сяяла тонка золота каблучка, оздоблена маленькими діамантами. Між камінцями набилася грязюка, але не зважаючи на це, вони вбирали сонячне проміння і виблискували. Спочатку я ніяк не відреагувала, а тільки лежала, спостерігаючи.

- Тереза,- нарешті запитала я,- де ти узяла цей перстень?

- Я знайшла його,- зітхнула вона.

Я звелася на один лікоть і узяла її долоню у свою, щоб роздивитися поближче цей маленький ювелірний витвір.

- Де? - спитала я.

Тереза позіхнула перед тим, як перевернутися на бік, а потім звестися. Вона провела мене до отвору, який вони рили увесь цей час. Тепер він був глибокий і довгий, сягаючи, немов тунель, до садочка містера Мордекаї. Ми стали навколішки і зазирнули у його глибини. Він був занадто темний, щоб щось розгледіти. Тереза узяла мою руку і спрямувала її в отвір. Я відразу второпала, що то було, коли доторкнулася, але сказала Терезі збігати додому і пошукати ліхтаря. Вона повернулася за хвилину і ми присвітили. У кінці тунелю бліда долоня простягала до нас свої пальці.

Ми нічого не сказали і тільки мовчки дивилися. Де-не-де шкіра була рожево-ліловою, нігті на пальцях були обламані по краях і забруднені ґрунтом. Зненацька нам здалося, що день навколо нас став нестерпно тихим, неначе все навкруги затримало подих.

- Я гадаю, нам краще засипати цей отвір, Терезо.

Стуливши губи, Тереза кивнула. Ми зібрали пластмасове цеберко і потрусили землю в отвір, притрамбувавши поверхню долонями.

Схилившись над Терезою, я зняла у неї каблучку з великого пальця і вдягнула її на свій правий вказівний. Вона не заперечувала.

Ось так розкопки припинилися. Ми вдавали, що не помічаємо той голий клаптик землі біля огорожі - відмітина відкинутого австралійського проекту. Іноді я вдягала каблучку, але тільки тоді, коли мама була на роботі.

Довгі дні продовжували перетікати один в інший. Мама клала нас у ліжко, а надворі все ще було видно. За завішеними віконцями світ продовжував існувати, і ми могли чути його увесь навіть краще, ніж зимовими ночами, коли все огорнуте темрявою. Тайлер і Тереза були занадто розпарені і стомлені щоб відчути, що їм чогось не вистачає, але я лежала під простирадлом з відкритими очима і прислухалася до вулиці та приглушеного бурмотіння маминого радіо внизу.

Однієї ночі Тереза прокинулася, плачучи від страшного сну. Вона перейшла до маминої кімнати, і я могла чути через сходи мамин заспокоюючий та сонний голос, і Терезин, вперемішку зі сльозами:

- І коли я почала поливати садочок, мама, блакитною лійкою, вона почала проростати…

- А тепер спи, моє сонечко, ш-ш-ш.

Мені самій було необхідне оте заспокійливе мамине шепотіння на вухо. Коли я заплющила очі, я побачила Терезин сон - рука, яка проростала крізь грунт, неначе рослина.

Канікули почали наближатися до кінця. Дні були все ще розжарені спекою і ми не знали чим ще їх заповнити. Дішли до того, що навіть почали сумувати за школою. Дуже несподівано мама залишила гроші на солодощі. Потім ми накупили льодяників “Смартіз”, пообсмоктували верхній шар з червоних і розмазали смужки яскраво-червоного по всіх губах. Саме цим ми й займалися, коли почули як продзеленчав вхідний дзвоник. Я прошльопала крізь прохолоду дому, щоб відчинити вхідні двері. Чоловік та жінка стояли на сходах:

- Мати чи батько вдома, крихітко?

Коли вона питала, він кинув швидкий погляд повз наші голови до коридору.

Я блимала на них очима крізь свої сонячні окуляри. Тереза і Тайлер обоє тулилися до моїх голих ніг, при цьому Тайлер пальцем тягнув за еластичний низ мого бікіні. Закопиливши свої червоні від льодяників губи, я відповіла, що мама на роботі і її не буде аж до шостої. Я тримала свою правицю за спиною.

Вона схилилася до нас та посміхнулася. Я намагалася стати вищою.

- Тоді, може, ти зможеш нам допомогти. Ми з управління поліції і хочемо задати декілька запитань.

Вона витягла фотокартку дівчини близька дев’ятнадцяти років. Розпал канікул, дівчина була засмаглою і посміхалася до чогось, що було за межами об’єктива.

- Може ви десь бачили цю дівчину?

Ми всі подивилися, потім похитали головами.

- Ви впевнені?- вона піднесла фото ближче.- Ви не могли бачити її на вулиці чи ще десь?

Ми всі знову похитали головами. Чоловік послабив свій комірець, витер цівку поту з лоба. Він перехопив мій погляд і посміхнувся до мене. Я не посміхнулася у відповідь.

- Ну що ж, тоді це все,- сказала жінка, забираючи фотокартку.- Ви нам дуже допомогли, дякуємо.

Вона простягла руку, щоб покуйовдити Тайлерові кучері. Він ще тісніше притулився до моєї ноги.

Я зачинила двері і ми ще трохи почекали, чуючи як вони крокують доріжкою повз наш садочок і відчиняють засув на воротах містера Мордекаї. Мої пальці деякий час несвідомо гралися і перебирали каблучку, поки ми стояли у темному коридорі. Ніхто з нас нічого не сказав. Узявши Терезу і Тайлера за руки, ми ступили назад у сонячне сяйво садочка.

© ae-lib.org.ua, 2007.

Додати в закладки

  
Переклад Translate