Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Сен-Жон Перс Королівська слава Переклад Михайла Москаленка
Сен-Жон Перс Королівська слава Переклад Михайла Москаленка
© Saint-John Perse. La gloire des rois (1911)
© М. Москаленко (переклад з французької), 2000
Джерело: Сен-Жон Перс. Поетичні твори. К.: Юніверс, 2000. 480 с. - С.: 50-69.
Сканування і коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
ЗмістРЕЧИТАТИВ НА ХВАЛУ КОРОЛЕВІ
І
«О прихисте високий жиру, Ти, до кого путь верстають пожадання,
Водіння незліченного вояцтва, яке, німуючи, ковтає слину,
О Королево! Скинь з очей своїх полуду
І дай нам знати порухом рамена, подай нам звістку, що воно живе!
О Королево! Скинь з очей своїх полуду, яви нам знак прихильності своєї
І привітай погорду наших прагнень: немов у грі намащених олієм, - о Королево! - голими купатись
Перед Тобою нині нам, юнацтву!»
*
- Хто міг би потаємне осягти, до серця Королеви шлях знайти?
ІІ
«Сказав я, титулів на пальцях не злічивши: О Королево, пурпуром укрита! Велике тіло кольору кори, о тіло,
Немов жертовний стіл! Скрижаль мого закону!
О Найверховніша! О Ти, Велична! Сумирніша од річкового плину! Бринить наш хвальний спів, аби чудовна
Рудава волосінь скрашала й далі захований твій таємничий стан:
Про нього марить посланець, що в путь рушає,
Прибравшись у свою найкращу одіж!»
*
- Хто міг би потаємне осягти, до серця Королеви шлях знайти?
ІІІ
«Сказав я, очі ведучи до Неї, - неначе двох найрозумніших псів:
О Найнесхитніша, о Ти, Важенна! Твої широкі й супокійні руки -
Немов потужна ваговитість пальм, опущена на ніг розкошування,
І тут, і там, де міниться із блиском Сяйливий захист, щит твоїх колін; і жоден плід не важиться звисати з твого безплодяного живота, - його пупок високо запечатав, - Хіба що наші голови висять Ще на якійсь незнаній плодоніжці!»
*
- Хто міг би потаємне осягти, до серця Королеви шлях знайти?
IV
«Сказав я, очі ведучи до Неї, - й одвів убік їх, наче юнаків:
...О досконало жирна Королево,
Здійнявши ногу з другої ноги, Ти подаруй нам запах свого тіла,
О Найтепліша! О стократ Зичлива! О Лагідна і трошечки Волога, -
Нам сказано було, що Ти сама
Позбавиш нас вбрання палючих згадок про знані нам поля дерев перцевих, про береги, порослі зольним древом, про зрілі струки
Й мускусних тварин!»
*
- Хто міг би потаємне осягти, до серця Королеви шлях знайти?
V
«О Неодмінно-Суща! І Єдина!.. Поміж трьох складин живота Твого,
Мабуть, захована безпека королівства:
Будь непорушна, будь тверда і певна, межею будь нічних страховий наших!
Де ладан куриться, там опадають сапотово-го дерева плоди; і Той, хто йде крізь листя, тобто Сонце,
Несе квітки та злото для твого рамена, що омите найчистіше,
І Той, хто визначає хід припливів, - той самий Місяць, о Законам Вірна! -
Також і над гордливим ритуалом твоїх циклічних місячних панує!»
*
- Хто міг би потаємне осягти, до серця Королеви шлях знайти?
КНЯЗЕВА ПРИЯЗНЬ
І
А ти, ще тонший, аніж лезо духу, ти, чоловіче з ніздрями вузькими, ти серед нас, о Тонкокостий! О Субтильний! О Князю у вбранні своїх сентенцій, неначе дерево, пов'язане стрічками, -
У вечори великої посухи на землі, коли чоловіки у дальніх мандрах провадять спори про духовні справи і туляться в путі до щонайбільших глеків, по цей бік світу пильно наслухав я, що мовили про тебе різні люди, і немала підносилась хвала:
«...Ти виплеканий подихом землі, окритий розкошами пишних знаків, заглиблений таємними думками у засновки, і силогізми, й схизми, о Князю, гордо вінчаний султаном, немов квітуча волоть на стеблі (і птах, який колишеться на ньому, утікши геть, лишає по собі таке гойдання... ось уже й ти сам, о Князю від абсурду й противенства, немов дочка безумна, в Божій волі, що заколисує себе саму, разом із подихом своїх народин...),
О ти, земному подиху досяжний, о Князю, гордо вінчаний султаном, - ти під незримим знаком сновидінь, о Князю з чубчиком на голові, мов птах, оспівувач своїх народин,
Я мовлю далі, отже, слухай далі:
Ти наш Цілитель, ти наш Засідатель, ти Чудотворець при джерелах духу! Бо дивна твоя влада в людськім серці, і статок твій великий поміж нами.
Я бачив знак у тебе на чолі, тож усвідомлюю вагу твою між нами. Твоє лице хай буде поміж нами, вбачай лице своє у нас в очах і знай свій рід: не кволий, а потужний.
Тобі я мовлю ще й такі слова: ти Чоловік чеснот- і-зваб-великих, о Звичаїв порушник поміж нами! Інакодумцю! Певне лиш одне: ми несемо печаті твого зору; жадання наше бачити тебе тримає нас в околах твого духу; про більшу благостиню, аніж бути з тобою, - що нам справді дано знати?.. Ти можеш німувати поміж нами, коли таке твоє бажання й воля; або на самоті рушати в путь, коли таке твоє бажання й воля: тебе лише благають про одне і молять про єдине: бути поруч! (І ти віднині відаєш усе: якого роду ти, якої раси)...»
*
- Я нині річ веду про Короля, ясну окрасу нашого безсоння і честь безчесних мудреців.
ІІ
Отак мовляючи і сиплючи словами, вони піднесено його вславляють. Ще й інші голоси про нього чути:
«...Він - муж, на диво простий поміж нами; найпотаємніший у власних планах; і він нещадний до самого себе; він мовчазний, і не жадає миру з самим собою, в діяннях несхитний, -
Це він блукає по великих залах, де лишене негашене вапно, це він на вищій з верховин душі розпалює великі суперечки... Це він, упевнений і супокійний, у світанковий час бере за храпи тремтливу і невидиму тварину. Мабуть, невдовзі, з вільними руками, він простуватиме у сяйві дня посеред духу потрухів, і він живитиме свої ясні думки молочною сироваткою дня...
Він ополудні біля гирл водоймищ скидає з себе лахи лихоманки до рук дівчат, що свіжі, наче глеки... Він цього вечора виходить на рівнини, оголені, й співає аж до ночі щонайпрекрасніші пісні князівські для наших кажанів, що їм дають улюблений наїдок - стиглі смокви...»
Отак мовляючи і сиплючи словами... Ще й інші голоси про нього чути:
«...Навіки зімкнені його вуста понад листком душі!.. Ще й кажуть інше: тонкий, не в тілі, радо він лишає великі розкоші на королівськім ложі, - і на тонких циновках досить часто навідує дівчат тендітних наших; він мешкає оподаль від розпусти зануреної в безум Королеви (і Королеву мучить люта пристрасть, немов пронос); він часом натягає шматок тканини на своє лице; він часто поринає у думки, ясні й обачні, наче тлум великий освічених людей перед межею жахного розпаду та запустіння... Ще інші бачили його у сяйві, й він тамував свій подих, наче той, хто земляну осу підстерігає; або ж сидить у затінку мімоз, як той, хто мовив (і над ним - півмісяць): «Хай принесуть мені, - бо сон не йде до мене, - хай принесуть мені велику Книгу найстародавніших великих Хронік... Люблю як не історію, то запах великих Книг у козячій оправі (до мене сон не йде, й мені не спиться)».
...Це він - під знаком власного чола, й лягли йому на вії вічні тіні, на бороді ж - пилок розважних знань, Князь, що до нього линуть чуйні бджоли, чування повен у своєму кріслі з пахучого фіалкового древа. І саме це - покликання його. Він іншого не має поміж нами».
Отак мовляючи і сиплючи словами, вони беруть в облогу його ймення. А я, зібравши мулів, вирушаю до володінь його, в пурпурні землі. У мене є для нього подарунки, та й не одне невимовлене слово.
*
- Я нині річ веду про Короля, ясну окрасу нашого безсоння і честь безчесних мудреців.
ІІІ
Я кожної пори вертатись буду з балакуном своїм - зеленим птахом, який сидить у мене на долоні. Друг мовчазного Князя: мій прихід віститимуть по всіх річкових гирлах. І він мені свого пересилає листа із мешканцями узбережжя:
«Князева приязнь! Поспішай... Можливо, його добро ділити. І так само - його довіру, мов добірну страву... Я кожної пори тебе чекати буду, під час найвищого з морських припливів, і дізнаватимусь про задуми твої у тих, що мешкають над річкою й над морем... Війна, торгівля, приписи духовні - причини звичні дальніх переселень; ти ж прагнеш безпричинних переїздів. Я відаю твою душевну муку. Тож поспішай. Я покажу тобі джерела лютого твого боління.
Як стала більшою твоя розважна мудрість, - я хочу впевнитись і щодо цього. І, наче той, хто на шляху своєму знаходить дерево з бджолиним роєм і має право власності на мед, я плід твоєї мудрості скуштую; я буду гордий із твоїх порад. У вечори великої посухи на землі ми обміркуємо духовні справи. Вони - і доказові, і непевні. Нас тішитимуть зазіхання духу... Проте між племенами - довгий шлях; і в мене досить справ у дальніх землях. Тож поспішай! Я ждатиму тебе!.. Верстай шляхи свої над болотами, відтак крізь хащі камфорних дерев».
Такий від нього лист. Лист мудреця. І я йому відповідаю ось як:
«Честь князеві, і слава його йменню! Призначення людини досить темне. І дехто досконало це засвідчив. У вечори великої посухи на землі по цей бік світу пильно наслухав я, що мовили про тебе різні люди, і немала підносилась хвала. Твоє ім'я - мов тінь найбільшого з дерев. Я мовлю це мужам земного праху серед шляхів; і це їх освіжає. І ще до цього маю я додати: Я ознайомився з твоїм посланням. І з радістю твою приймаю приязнь, немов дарунок запашного листя; і свіжість овіває моє серце... На взір північно-західного вітру, що заганяє до річкових русел солону воду з обширу морів (і, щоб поповнити питні запаси, пливуть супроти течії приток), з такою ж радістю я вирушив до тебе. І, поспішаючи, в путі своїй жувати буду збудливий листок».
Такий мій лист, що нині йде до нього. Тим часом він, чекаючи мене, сидить у затінку, у себе на порозі...
*
- Я нині річ веду про Короля, ясну окрасу нашого безсоння і честь безчесних мудреців.
IV
...Сидить у затінку, у себе на порозі, посеред тріскоту сухих комах. (І хто звелів би, зажадати міг, аби замовкла ця хвала під листям?) Ні, не безвладний він у себе на порозі, а радше квітне дотепами слів, і ладен розсміятись, чувши дотеп,
Сидить він, добрі даючи поради усім гравцям у себе на порозі, й почісує всю мудрість і прихильність під хусткою, що на чолі у нього (і наближається його черга, щоб перемішувати кості, або ще паці, або гральні кульки):
Таким його уздрів я на порозі, з приходом надвечірньої години, серед високих мідяних плювальниць.
Та ось він встав! І вже він височіє, весь виповнений ваготою предків, годованець пресвітлих Королев, у золотім вбранні, коли я входжу, - і він воістину ступає вниз, на сходину, на дві чи, може, більше, і мовить він мені: «О Подорожній!..» - Хіба не бачив я на власні очі, як робить кроки він мені назустріч?... І понад тлум освічених людей султан прихильності веде мене до нього.
Жінки тим часом швидко позбирали знаряддя гральні, паці або кості: «Ми завтра поговоримо про справи, що нині привели тебе до нас...»
Відтак з'явилися мужі із почту; усіх було розміщено, омито, й одведено їх на ніч до жінок: «Хай дбають про тварин, одпущених на волю...»
І западає ніч іще раніше, ніж призвичаїлися ми до цих місцин. І чути рев худоби поміж нами. Майдан великий біля наших брам стежками довжелезними розтято. І смуги свіжості торують шлях до нас. Снується рух якийсь верхами трав. З печер злітають бджоли і шукають найвищих із дерев, де відблиск світла. І наші чола й досі непокриті; жінки одкинули з облич своїх волосся. У напівтьмі спочили голоси. Відкрились мовчазні дороги світу. Ми вичавили плоть рослин олійних. Вже бульбашками сповнилась ріка, і вечір повен крил, і небеса - немов рожевий корінь іпомеї. Не про труди чи підрахунки йдеться, бо найпотужніших змагає втома; а про годину, більшу від цієї години, - що ми відати могли?..
У далині - простори білих глин чи, може, обшир крівельного сланцю. Мужі низького ступеню культури блукають серед гір. І володарить у цій землі... Блискоче ясно лампа в його оселі, під високим дахом.
*
- Я нині річ веду про Короля, ясну окрасу нашого безсоння і честь безчесних мудреців.
ІСТОРІЯ РЕГЕНТА
Твоя звитяга! Так, твоя звитяга! Як гарно кров червона струменіла,
Рука так гарно витирала лезо, - оці два пальці, вказівний з великим!
Це сталось кілька місяців тому. Нам стало гаряче. Я пам'ятаю жінок, які тікали, несучи зелених птахів в клітках; і калік, охочих жартувати; й супокійних людей, чий човен був перевернувся серед найбільшого з озер країни... Я згадую пророка, котрий верхи на одноокому верблюді мчав за тином...
І цілий вечір при вогнях багать було шиковано найвправніших із тих,
Що награють на трензелі та флейті.
Багаття рушились під ваготою людських плодів. І Королі вкладались посеред пахощів вмирання, голі. І, щойно жар покинув братній прах,
Ми позбирали білі кості, - ось вони, -
Й омили їх у чистому вині.
ПІСНЯ ПРИНЦА-НАСТУПНИКА
Я повен шани до живих, моє обличчя поміж вами.
Один, по праву руч від мене, посеред гомону душі своєї мовить,
На корабельний борт ступає другий,
А вершник п'є, спираючись на спис.
(Тягніть у затінок, поставте на поріг барвисте крісло для старого.)
*
Я повен шани до живих, моя прихильність поміж вами.
Звеліть жінкам, аби нагодували,
Аби нагодували на землі оцю тонесеньку струмину диму...
І чоловік іде у власних снах, і вже йому лягли шляхи до моря,
І дим злинає на краю високих мисів.
*
Я повен шани до живих, моя квапливість поміж вами.
Гей, пси мої! Хорти! Ми кличемо вас свистом...
І дім, якому складено шанобу, і жовтий рік серед густого листя
У чоловіка в серці мало важать, коли він марить про одне-єдине:
Всі світові шляхи такі близькі, немовби їли просто з наших рук!
КОЛИСКОВА
О Первістко - час оріоли,
О Первістко - квітує просо,
І безліч флейт по куховарнях...
Та горе в серці у Величних:
Самі дівчата під склепінням.
Збереться збройне товариство,
І мудрі люди на терасах...
О Первістко, народне горе,
Боги буркочуть у водоймах,
Мовчать жінки по куховарнях.
Збентежені жерці з дочками
1 люди з вищих канцелярій.
Те саме в мислях звіздаревих:
«Чи не порушите Ви ладу?» -
Слід виправити цю помилку.
Відлучена від Королеви,
Рокована до молочаю,
Не дратуватиме Величних
Над жовтим медом і над просом,
Над посудом живого люду...
Ридав погонич біля брами,
В руках - цикада й оріола:
«Мої найкращі клітки, леле,
І в бурдюках вода сніжиста -
Для кого, донечко Величних?»
*
Духмяну, золоттям омиту,
Поклали в чорний кварц могили;
Серед агав, у гарну пору,
Із кониками в красних клітках,
Із сонцем королівських смутків.
Погонич зник, Король з'явився!
«Кімнату розпишіть яскраво,
Квіток - на чола Королевам...»
«Наснились, - мовить оріола, -
Сто королев, малих дівчаток».
Людино, плач! Співай, пташино!
Дівчата замкнені у глеках,
Неначе у меду цикади,
Сконали флейти в куховарнях
І мовкнуть мудрі на терасах.
*
Була єдина в неї мрія,
Було єдине козенятко,
Була улюблена Бабуся.
Дісталася білизна Кліру,
Тонкі мережива - Бабусі...
Понад колискою старенька,
Що має вмерти в гарну пору,
У селищі зелених глинищ...
«Нехай народяться синове,
Про них, о Королі, співайте!»
У залах білих, наче манна,
Земні хліби складає Писар.
Відновлюється лад у Книгах.
Ви ж, козенятко й оріоло,
Вітайте Владцю куховарень.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Сен-Жон Перс Королівська слава Переклад Михайла Москаленка
ЗМІСТ
| 1. | Сен-Жон Перс Королівська слава Переклад Михайла Москаленка |
На попередню
|
|
