Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Сен-Жон Перс Вигнання Переклад Михайла Москаленка
ПОЕМА ДО ЧУЖИНКИ
«Закон про Реєстрацію Іноземців»
І
Піски ані стерня не зачарують кроку століть прийдешніх, там, де вулицю для вас було бруковано безпам'ятним камінням - о невблаганні камені, зелені,
Ще зеленіші, аніж кров Кастилій на вашій скроні, о Чужинко!
Вся вічність гарної погоди тисне вагою на глухі мембрани тиші, і дерев'яний дім на якорях, який хитається понад безодні, виношує плід полудневих ламп.
Аби в теплі нові страждання визрівали.
Але трамваї, змучені до краю, які одного вечора дістались до повороту вулиці, які дістались аж до землі Атлантів, дісталися по рейках, схилах, трасах,
Круглих майданчиках Обсерваторій, що виповнили їх густі сарґаси,
По всіх кварталах Зоопарків і джерел, куди заходять циркові актори, і по кварталах Неґрів та Азійців, серед міграцій рибної мільги, по найпрекрасніших сонцестояннях зелених площ, круглястих, як атоли
(Там, де якогось вечора в путі спинилась табором кіннота Федератів, о коники морські, голівок безліч!) -
Оспівуючи дні минулі, оспівуючи дальні далі, оспівували біль у мить його народин, і, на дві ноти пташки-мухоловки, поросле лісом Літо юних Міст, спустошених навалою цикад... І ось уже, у вас біля дверей,- немов завдаток, позоставлений Чужинці,
Ця пара рейок, пара рейок - звідки? - які ще й досі всього не сказали.
*
«На вулиці Жі-ль-Кер... На вулиці Жі-ль-Кер...» - співає Іноземка під лампами своїми зовсім тихо, й вимова зраджує у ній Чужинку.
ІІ
«Не сльози, ні - адже вам так здалося? - але ця хиба зору, нам властива через надмірне придивляння до меча, гартованого в жарі цього світу.
(О шабле Строгова на рівні наших вій!)
Також, можливо, шип лихого терня в серцях жінок усього мого роду; і, справді, може, також зловживання оцими довгими сигарами вдови, серед народу ламп моїх, аж до світання,
Посеред гуркоту великих вод, якими повна ніч Нового Світу.
...Ви, що співаєте, - адже це ваша пісня, - ви, що співаєте про всі вигнання світу, чи не озветесь ви до мене вечірнім співом, що був би злигодням моїм до міри? Так, співом милості для ламп моїх,
І співом благодаті для чекання й для чорних досвітів в оцвітині алтеї?
Насильства на землі - понад усяку міру... О мужу Франції, чи ти не зробиш так, щоб чула я, серед пори людської, під зойки юриків і дзвони урсулінок, як підіймається над золотом соломи й над порохом всіх ваших Вінценосців
Сміх безтурботних праль у кам'яних провулках?
Не говоріть мені, що птах співає, що він сідає на даху моєму в червоному одінні Князя Церкви. Не говоріть - ви бачили її,- що вивірка забігла на веранду; і хлопчик із газетами, і Сестри-збиральниці пожертв, і молочар. Не говоріть, що в глибині небесній
Орлина пара вже два дні чарує Місто всією величчю своїх повад.
Хіба ж існує це насправді, все, що не має ні історії, ні сенсу, не знає ані спокою, ні міри?.. Так, нез'ясовне це для мене, воно - ніщо для мене, й важить менше, ніж у руках моїх жіночих голих ключ від Європи, зрошеної кров'ю... О! Чи існує це насправді?.. (І до того ж
Який це птах у мене на порозі, зелено-бронзовий, ніяк не католицький на вигляд, що його тут кличуть «старлінґ»?)»
*
«На вулиці Жі-ль-Кер... На вулиці Жі-ль-Кер...» - співають тихо дзвони у вигнанні, й вимова зраджує у них чужинців.
ІІІ
Близькі богове, закривавлені богове, о розмальовані обличчя під покровом! В оранжереї полудневих ламп доходить стиглості найбільша з хланей. І в час, як підступає хвиля до ваших замкнених віконниць, уже готове до відходу Літо, змотавши ретязі важенних якорів,
Поволі повертає в бік великих троянд земного рівнодення, немов до вітражів Апсид.
І це вже третій рік, як ягоди шовковиць на вашій вулиці плямують брук прегарним кольором дозрілого вина, таким, як бачимо в оцвітині алтеї, таким, як бачили на грудях у дочок Елої. І це вже третій рік, як біля ваших зачинених дверей,
Немов гніздо Сивіл, безодня плодить чудесні дивогляди: світляків!
Серед зеленого, немов безвихідь, Літа, серед смарагдом виблислого Літа - яка п'янка довіра, третій досвіт, мов сарана, випростує надкрилля? Тепер у Вересні високі вітерці зберуться радитись при брамах Міста, понад саванами авіаційних летів, і Місто проливається в ріку,
Серед великого пришестя вільних вод, - весь урожай цикад, умерлих цього Літа.
...Одвічний цей великий вибух скла, і ця висока невідомість. Одвічні гуркоти великих вод. І часом це Недільний День, коли по рурах житлових покоїв здіймається з западин Атлантид, зі смаком вічно сущого начала, неначе подих позасвіття, -
Цей запах небуття й безодні посеред плісняви земної...
Поема до Чужинки! О поема до Вигнанки! До вбраної у креп чи в амарант - серед високих, нерозпакованих валіз! Велична серцем і велика одвічним криком свого роду!.. Європа поруч з вами сходить кров'ю, немов Пречиста Діва Загорож. І черевички ваші з золотого древа стояли на вітринах європейських,
Як сім золочених мечів у Богоматері Усіх Печалей.
В церквах ваших батьків іще стоїть кіннота, вдихаючи спижеві зорі з вівтарних ґрат. Високі списи Бреди ще стоять на варті біля родинних брам. І не одне шляхетне серце низько впало. І можна заперечити немало отій прегарній вивісці, що сяє над голубінню ваших щасних бухт,
Мов пальма золота в коробці з-під сигар.
Близькі богове, часто бачені богове! Яку троянду, із якої криці ви завтра викуєте нам? Птах-пересмішник лине нам услід! І не нова історія про те, що Старий Світ мандрує по століттях, подібно до червоного пилку... Під барабани полудневих ламп, приглушені покровом, ми поведемо не один жалобний хід, оспівуючи дні минулі, оспівуючи дальні далі, оспівуючи біль у мить його народин,
І розкоші життя, які відходять зі згубою людською цього року.
Та цього вечора, у час великого терпіння й літ похилих, посеред Літа, котре обважніло від темені молочок й опіатів,- щоб визволити з глибочезних хланей громаду полудневих ваших ламп, я, чоловік осамотілий, йду високими кварталами Басейнів, повитих саваном, і Товариства сліпих, і трав'яних газонів по клітках для мерців, іду вздовж ґрат і всіх галявин, і найпрекрасніших садків по-італійськи,
Чиї господарі в якийсь із вечорів жахнулися, зачувши запах склепу,
О пам'яте! Я геть іду ходою вільної людини без роду й племені, під спів піску в годинниках; з оголеним чолом, з вінцем із фосфоричних бджіл, під обширом небесним барви сталі, зеленої, мов у морських глибинах, висвистую своїм Сивілам яснозірним, висвистую своїм підданцям неймовірним, і ще вві сні рукою пещу, серед стількох невидимих створінь,
Свою білясту європейську суку, що більшим, аніж я, була поетом.
*
«На вулиці Жі-ль-Кер... На вулиці Жі-ль-Кер...» -- співає тихо Ангел до Товії, й вимова зраджує у нім Чужинця.
«Джорджтаун», Вашингтон, 1942
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Сен-Жон Перс Вигнання Переклад Михайла Москаленка
ЗМІСТ
| 1. | Сен-Жон Перс Вигнання Переклад Михайла Москаленка |
| 2. | ЗЛИВИ Кетрін і Френсісу Біддлам І... |
| 3. | СНІГИ Франсуазі-Рене Сен-Леже Леже... |
| 4. | ПОЕМА ДО ЧУЖИНКИ «Закон про Реєстрацію Іноземців»... |
На попередню
|
|
