Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Сен-Жон Перс Орієнтири Переклад Михайла Москаленка
СТРОФА І. Світилися міста високі по всьому їхньому морському надбережжі
1
Світилися Міста високі по всьому їхньому морському надбережжі, й великі їхні кам'яні споруди купались в злотній солі просторіней.
Службовці порту відбували збори, як вартові кордонів: розглядались нові угоди про транзитну плату та про місця поповнення водою; встановлення демаркаційних знаків, переганяння горових отар.
Уже очікували Повноважних Представників із обширу морів. О! Щоб таки, нарешті, нам усім було запропоновано угоду!.. І натовп сунув на берегові укоси й схили, до води припливів,
Аж до малих майданчиків і сходин, до скелищ та уступів, врівень з морем, що наче леза, - хвилерізи й грані цих завеликих кам'яних накреслень.
Яка ж то зірка з дзьобом роговим лукаво перетасувала числа, змінила знаки на скрижалях вод?
По водозборах Магів та Жерців Торгівлі й Промислу, мов у дірявих чанах алхіміка та майстра-сукновала,
Поблідле небо звільна гамувало найглибше забуття земних хлібів... І білі птахи залишали плями на гребенях великих мурів.
2
Архітектура пограниччя. І розмаїття праці - у портах. Ми посилаємо свої моління до тебе, серединне Море, до тебе, Авелева Земле!
Нові обов'язки, ухвалені податки! Вся панщинна земля перед судом каміння!
Хвалою виповнене море котило в сяйві дня зелені брили яшми. І плинні води обмивали незручність мовчазних підвалин.
«Знайди, Поете, золото своє для шлюбного кільця. Знайди метали для дзвонів лоцманових роздоріж.
Це вітерець морський у кожній брамі, і море, там, наприкінці всіх вулиць, вітрець і море серед наших максим та при народженні законів наших!
Усталений взірець пишнот найвищих: жіноче тіло - золоте число! - і задля Міста, без слонових бивнів, твоє наймення, о Патриціанко!»
Адже все назване - в оренді нашій, і годі вже заплутувати час у жовтих петлях і чарунках наших рейдів...
І Море, спазмами медузи перетяте, читало власні золоті молитви, серед великих мук зеленого пломіння.
Ще звернутий був герб до гасел аванпорту, і люди пам'яті віддати поспішали свій голос за якусь крилату звірину;
Але потужна бухта, міць канатів аж на самісінькій парсуні пірсу, під білим пір'ям видатних трофеїв незмінно мріяла, посеред шумовиння,
Про найвіддаленіші переміни коней, - там, де димують зовсім інші гриви...
3
Історія була десь-інде менш ясною. Ряснілися Міста приземні: вони не відали про море, засівши на п'яти своїх горбах, поміж своїх залізних ланей;
Або, здіймаючись із кроком пастуха, разом із мулами високих паланкінів та з павозом відкупника, по травах,- підносились, аби позаселяти узгір'я жирних десятинних займищ.
Та інші, втомлені, важенно прихилялись до просторіні вод усім громаддям великих стін притулків і в'язниць, що мають колір ганусу та кропу, і колір жовтозілля, квіту злиднів.
Ще інші кров'ю сходили, подібні до матерів-незайманиць, з ногами, цяткованими плямами луски, із лишаями на чолі,- й спускались до баговиння кроком золотарок.
Пункт висадки на мілину, тривкі опори порту. І тачки на краях лагун, де чорна крейда та мерґелі антаблементів.
Ми знаємо оці краї стежин, глухі кути віддалених завулків; і рифи, й дамби, плином хвиль омиті, де тягнуть волоком великі судна, і ці траншеї, де щаблі розбиті звергають свій камінний алфавіт. Ми бачили тебе, залізом битий схиле, і пруг рожевих накипів і пін на смузі, де припливи відступили,
І там дівчата з придорожних служб, перед очима чистого дитинства, із поспіхом, в якийсь із вечорів скидають з себе місячну білизну.
Ось тут - альков, одвіку всім приступний, і підстілка його з чорнезних згустків. Нетлінне море обмиває там свої великі плями, товщі бруду. І це - хлебтання навісної суки по каріозних порожнечах скелищ. До ліній швів ласкаво доторкнулись фіалкових водорослин покрови, подібні до тонкої шерсті видри...
Відтак ще вище - площа без криниці, брукована і зеленню ночей, і темним золотом, немов колхідська пава,- троянда пишна чорного каміння, за днів, що настають опісля бунту, та ще фонтан із міднокутим дзьобом, де чоловік, мов півень, сходить кров'ю.
4
Приходив ти, о сміх великих вод, сюди, аж до глибинних цих осель, до пожильця питомих суходолів.
У далях злива, перетята сяйвом веселок та світлястими серпами, для себе торувала ласку рівняв; і дикі свині розривали землю із золотою ваготою масок; старі діди з ломаками рушали на здобуття рясних садів плодових; і, понад синявою улоговин, заселених собачим гавкотінням, короткий ріг дозорця вечорами сягав місткої мушлі гендляра припасами морськими... І мужі тримали пташку - золоту вівсянку - у клітці з зеленастої верби.
Хай набагато ширший рух речей до їхніх берегів,- усіх речей до їхніх берегів, мов у долонях інших,- нарешті, зможе визволити нас од стародавньої Чаклунки: це Земля, її рудаві жолуді, й важенна коса, мов у Цірцеї, й золотаве смеркання у путі, в зіницях домочадців!
Жадливий час полум'янів у квітті приморської лаванди. І світила пробуджувались в барвах м'ят пустелі. І Сонце пастиря, уже на спаді, серед гудіння бджіл, таке ж прекрасне, як навіженець у руїнах храму, спустилося по риштуваннях низько, аж до води надморських корабелень.
Там, серед ратаїв, що орють перелоги, та ковалів з морських просторів виповнювалися вином чужинці, звитяжці таємниць дороги. Там запах лона, дух морських припливів ставав тепліший на порозі ночі. Вогні притулків тьмяно червоніли в глибинах кошиків своїх залізних. Сліпець знаходив краба поховань. І місяць у кварталі чорних вісниць
П'янів од гуку флейт і зойків цини: «Людське боління, пломінь смерку! Безмовних сто богів над каменем таблиць! Та море - назавжди на заднім плані великих ваших родових скрижалей, і весь водорослинний запах жінки, принадніший, ніж прісний хліб жерців... О перехожий, твоє мужнє серце отабориться нині в час вечірній між портового люду,- так, немов великий чан червоного пломіння на чужинецькім носі корабля».
І вість - Знавцю світил та судноплавства.
Книга: Сен-Жон Перс Орієнтири Переклад Михайла Москаленка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
