Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Сен-Жон Перс Орієнтири Переклад Михайла Москаленка
IV. Патриціанки також на терасах..
Патриціанки також на терасах, і чорнява тростин - у них в долонях:
«...Прочитано всі книги наші, і виснено сновиддя наші,- виходить, отже, тільки це й було? Де наш тріумф, і де наш вихід? Де те, чого нам так забракло, і де поріг, не знаний нам?
Шляхетносте, ти нам брехала; походження, ти нас запродавало! О сміх, мов кречет золотий над згаром наших спалених садів!.. Серед мисливських Парків вітер носить пір'їни мертві голосного ймення.
Якогось вечора зникали потужні пахощі троянди, і колесо ставало зриме на свіжих виломах каміння, і смуток промовляв нечутно вустами мармурових статуй. (Останній, хто співав за ажуровим ґратчастим злотом наших загород, Неґр, погубитель наших левенят, сьогодні ввечері дозволить відлітати великим нашим виводкам азійським.)
Та Море зоставалось поруч,- нам ніхто його не називав на ймення. І стільки хвиль лягало до постелі, аж на тривкі помости з наших кедрів! Чи справді так, чи це насправді так,- з усеосяжним віком моря у наших поглядах жіночих, з розжевреним світилом моря у наших шатах вечорових,
І з праведним усім визнанням моря, у найчутливішому місці наших тіл,- обачносте, чи це насправді так,- щоб нас трактовано було, немовби ми залишались довго там, ще далі від тисів та від смолоскипів двору та від панелей з туї або кедру, посеред жмутків паленого листя?..
Якогось вечора, під дивний гомін святочних тлумів на кордонах наших, як покидає честь славетні чола, лиш ми одні відходили нечутно з терас, з отого боку вечорів, де чути, як зростає рівень моря біля кордонів наших каменястих...
Верстаючи шляхи до величезних кварталів забуття, до улоговин великих парків, до щаблів камінних на березі ставка, до водопою, де плату дістає Доглядач стаєнь,- там віднайшли ми брами, там наш вихід.
І ми з'являємося раптом з того боку землі, з отого боку вечорів, де чути, як зростає рівень моря, аж біля наших погранич надморських...»
*
«Разом із блиском нашого каміння, разом з нічними нашими скарбами, на самоті, і ледве що не голі у нашому святочному вбранні, ми наближалися до білості карнизів понад морями. Там, земні,- простерши
Найдовші лози наших сновидінь аж до чутливої межі розриву, спирались ми на темний мармур моря, неначе на скрижалі чорних магм в оправі мідній, де одмінюються знаки.
Тут, на порозі завеликого Порядку, тут, де Сліпець вершить богослужіння, ми повиваємо свої обличчя сновиддями батьків. Отак, як часом згадати можна ще не знаний край,
Нам пригадалася земля родинна, в якій ми зроду-віку не бували, нам королівська пригадалася місцина, серед якої ми не засідали,
І, ледве ступимо на свято, в нас на чолах вінець чорніє із соснових шишок».
*
«О Море передвість, здригайся у наших звоях шлюбної білизни! Безжальне Море під своїм тканням, о Море, що наслідують тебе жінки, заглиблені у працю на височіні лож коханок чи дружин!.. Лиха неприязнь, що владує нами,
Для нашої любові не завада. Нехай худоба сплоджує страхіття перед самою маскою твоєю! До іншої належимо ми касти,- ми бесіду провадимо, в руках своїх підносячи каміння драми: ми споглядаємо жахи й шаленства, проте потворності в дочок своїх не вклавши.
Тривоги сповнені, ми любимо тебе, як Королівський Табір, де біжать в оздобах злотних білі суки горя. Жадливі, люто заздримо тобі, що володариш полем чорних маків,- це там заякорилась блискавиця. Палаємо до тебе, безсоромні, нечистою жагою, і вві сні ми зачинаємо твої творіння.
Для нас віднині ти - і не настінне зображення, і не оздоба храму: але, між натовпу твого листов'я, неначе у юрбі твоїх людей,- і найвеличніша троянда шлюбу, і найвеличніше ієрархічне древо,- немов велике дерево спокути на схрещенні шляхів навал і вторгнень,-
Де мертву заколисують дитину, разом із золотими баклажками, з уламками мечів і царських берл, посеред чорних глиняних облич, та кіс, що в них заплетено солому, та гілочок червоного коралу,- де змішано приносини офірні зі здобиччю трофейних обладунків.
Так, інші бачили твоє лице, обличчя полудневе, де раптово заблискує жахітна велич Предка. І той вояк, який невдовзі згине, вві сні береться до твоєї зброї, і в роті в нього чорний виноград. І спалах твій морський, і сплеск потужний - в шовках меча та в сліпоті світання,
І присмак твій морський - у тому хлібі, що з ним посвячують у щонайвищий сан, і в тілі тих жінок, які проходять обряд посвячення й коронування. «Тепер свої таблиці династичні мені відкрий»,- промовив так герой, відшукуючи власну леґітимність. А страдник, вирушаючи на море: «Там - грамоти мої про громадянство».
Достойне похвали твоє обличчя, лице Чужинки в першім молоці досвітньої години,- ранок, зимний від зеленавих перламутрів, саме в час, коли серед гірських шляхів монарших мандрів нас поворот історії нараз виводить, між двох Мисів, на німотну й неждану зустріч з просторінню вільних вод.
(Розрив! Урешті-решт - розрив земного ока, і вимовлене слово, між двох Мисів, про перла нагород, але й про наші трагічні сходження на кораблі, у сріблом оторочених одіннях... Підносять нефи ввись, у напівнеба, еліту мармурів великих, височезне крило будівлі, і чорніє бронза супутниць їхніх, ах! увесь тягар посудин золотих, із карбом наших предків, і стільки золота і срібла у монетах зі знаком візника або тунця!)»
*
«Отак ми піддаємось - ми, земні, ми, співучасниці, ми, з узбережжя... Коли ж належить нам нести ще далі свій гріх народин,- хай тоді юрба, коло самого порту, відкриває нам доступ до нескорених доріг.
Ми цього вечора навідати готові античну сіль святної драми,- море, котре одмінює свій діалект побіля всіх великих брам Імперій, і це так само море, що не спить край інших брам, це Море в нас самих не спить і живить наше зчудування!..
О честь і Море! І розкол Великих! Осяйність чвар усупереч Століттю... Чи то не пазур твій у нас на грудях? Ми осягли тебе, о знак богів! Ми вирушаємо, о королівська путь! О триєдиний ряд, і піна квітування, і дим освячення посеред вільних вод,
Мов на гарматному майдані Вінценосця, на розмальованих шляхах півостровів, укритих білістю великих пасмуг - магічних знаків, триєдиний ряд розквітлих кактусів, полуменистий вибух столітніх квітконосних стрижнів, спалах серед усіх торжеств передвечір'я!..»
Книга: Сен-Жон Перс Орієнтири Переклад Михайла Москаленка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
