Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Степан Андрійович Бандера. Перспективи Української революції. Частина 2.
ХОЧ ЯКІ ВЕЛИКІ ЖЕРТВИ — БОРОТЬБА КОНЕЧНА
Тематику деяких статтей Ст. Бандери деколи зумовлювали побажання редакцій часописів Визвольного Фронту на чужині, які просили написати з нагоди великих релігійних чи національних свят. До таких статтей належить і стаття “Хоч які великі жертви — боротьба конечна”, надрукована в “Шляху Перемоги”, Мюнхен рік III, ч. 2-3 /98-99, Різдво 7-го січня 1956 р. У ній автор обговорює доцільність протибольшевицької боротьби, не зважаючи на великі жертви, що їх вона спричинює.
Під час Різдвяних Свят відриваємо свої думки від буденних зайнять і турбот, немов підносимося духом на верхів'я, щоб розглянутись доокола, кинути зір у час і простір. Тоді наші думки шукають у темряві невідомого насамперед найдорожчих нам осіб — рідних і найближчих друзів, невідома доля яких тривожить наші серця. Наші думки в розшуках за ними блукають від рідних осель до страшних большевицьких тюрем, концтаборів та всіх незліченних місць нелюдської каторги і заслань, по неозорих просторах підмосковського царства страждань, неволі і жаху. Са.та-нинська система большевицької катівні затирає навіть межу між світами живих і померлих, так що не тільки нам на чужині, але й нашим рідним в Україні невідомо про багатьох найближчих осіб, що попались большевикам до рук, хто з них ще живий, а кого доконала неволя й каторга.
Коли так застановляємось над незліченними втратами найкращих синів і дочок українського народу, яких день-у-день, рік-у-рік знищує большевицька Москва, тоді все наново насувається питання про доцільність веденої протибольшевицької боротьби. Це питання завжди виринає у зв'язку з проблемою жертв большевицького режиму. Сама ж революційно-визвольна боротьба коштує чимало жертв, до того ж найкращих українських патріотів. Але крім того з цією боротьбою та з широким спротивом большевизмові, підсичуваним тією боротьбою, ворог пов'язує свої нелюдські методи тотального терору та масового знищування людей. Перевіряючи все наново своє становище в цьому питанні — чи, з уваги на величезні жертви, доцільно українському народові продовжувати свій спротив і визвольну боротьбу проти большевицької Москви, завжди приходимо до однієї, потверджуючої відповіді. Не зваждючи на всі найболючіші і дуже важкі жертви, які впали і далі падають, не зважаючи на найжахливіші методи большевицького гніту і терору, ціла доцьогочасна і теперішня революційно-визвольна боротьба та на ввесь протибольшевицький спротив українського народу, самочинний чи організований — доцільні, бо необхідні для- втримання підстав самобутнього існування й розвитку української нації.
Розглядаючи ці питання, мусимо передусім мати на увазі боль-шевицькі наміри стосовно України. Вони не обмежуються на державно-політичному й економічному опануванні України, на всебічному використанні всіх сил і дібр українського народу й української землі. Большевицька Москва хоче пожерти Україну і перетворити її повністю. Вона зміряє до систематичного сточення української національної субстанції, до виполокання з душі й життя українського народу всього національного змісту так, щоб затративши свою національну самобутність, українська людина, цілий український народ прийняли московсько-комуністичний зміст і форми буття та назавжди стали частиною совєтської Росії, сов-єтсько-російського народу. До такої максимальної цілі Москва прямує послідовно і безоглядно. Розуміючи добре, що такого перетравлення цілих загарбаних народів не можна завершити одним потяг-ненням, большевики розпляновують його на довший поступовий процес, на цілий ряд перехідних етапів.
Основною засадою большевицького поступовання на всіх етапах є всебічний терор і безоглядне знищування всіх і всього, що стоїть на перешкоді намічених на даний відтинок большевицьких плянів, що не піддається совєтизації і не хоче, чи не може, служити московському загарбницькому походові.
Пізнання остаточних цілей тотального большевицького наступу і безоглядности в його переведенні приводить нас до зрозуміння, що перед цілим українським народом стоїть невідхильне або-або. Або піднімати боротьбу за існування і самостійність української нації і провадити її незламно за всяких умов, або піддатися, примирившись із загибеллю української нації і української культури, рятуючи тільки фізичне існування людей української кро-ви, які разом з добрами української землі мали б побільшити силу большевицької Московії. Таке або-або стосується до цілого народу, до всіх його частин. При послідовному здійснюванні большевицьких плянів на кожного українця мала б прийти черга індивідуально чи збірно вибирати: або піддатися докорінній совєтизації, що рівняється відреченню від українського єства, або бути знищеним.
На кожному етапі своєї політики большевики ставлять якусь частину українського народу перед смертельну альтернативу — фізичного знищення в большевицькій катівні або національного самознищення через прийняття московсько-комуністичного єства. На кожному етапі ворог знищує якусь вітку українського національного життя, української духовости і культури. Якщо б український народ, чи якась його частина хотіли уникнути остаточної альтернативи, не ставлячи опору й улягаючи большевицькому напорові такою мірою, щоб рятуватися від знищення і одночасно зберегти, що вдасться з національного добра і змісту, — то при большевицькій системі така тактика на довшу мету була б безуспішною, її можна б застосовувати до якогось часу, доки большевикам було б вигідно її використовувати на свій спосіб, щоб без труднощів провести частину своїх плянів, закріпитися на вихідних позиціях. Але в дальшому розвитку большевизм таки прикрутив би шруби своєї системи здавлювання до такої міри, щоб вимусити цілковиту совєтизацію і денаціоналізацію до самих основ. І таким чином народ не уникнув би остаточного або-або, а відсунення скінчилося б тим, що той критичний момент постиг би народ у цілком безвиглядному стані і в безвихідній ситуації. Московська політика супроти багатьох народів дає в цьому відношення чимало промовистих прикладів.
Жертвами большевицької знищувальної системи падають не тільки ті, що їй протиставляться й активно її поборюють, але так само всі ті, що з будь-яких причин не відповідають усім большевицьким вимогам і плянам, коли попадуть в поле зосередження уваги й натиску режиму. Большевики знищують кожного, на кого впаде підозріння, що він може стати для них небезпечним чи невигідним. Здійснювання большевиками їхніх плянів національної, економічної, антирелігійної, культурної, виховної політики на різних етапах і відтинках, у відношенні до різних народів — вказує, що такі методи безоглядного, масового знищування людей випливають з самої природи московського большевизму, а не є відірваними, часовими чи льокальними проявами.
Якщо клясифікувати жертви большевицької терористичної системи серед усіх народів поневолених Москвою, то вже з першого погляду видно, що найбільше є пасивних жертв, людей, які були знищені тільки тому, що з своєї природи, своєю якістю в чомусь заважали або не подобались большевикам, без наміреного, активного спротиву. Для нації болюча кожна втрата людей, що гинуть з ворожої руки, в яких би це не було обставинах. Але коли йде про долю нації, про її оборону і про її дальше існування й розвиток, то вплив і значення втрат в активній боротьбі і спротиві ворогові цілком інші, ніж пасивних жертв, знищуваних ворогом.
Кожний активний спротив ворожому наступові, кожне саботування й активне поборювання ворожих, спрямованих на шкоду нації, плянів, на будь-якому відтинку і в будь-яких формах, — має корисне значення для оборони нації теж тоді, як не вдається знівечити ворожої дії на даному відтинку. Вже саме утруднення, загальмування ворожої акції корисно впливає на оборону національних інтересів і цінностей на інших відтинках, дає їм відтя-ження. Збільшення труднощів і опору ворогові вимагає зосередження його енергії, засобів і уваги на тому відтинку коштом інших і мішає, ускладнює цілість ворожих плянів. Большевицька тоталітарна система особливо вразлива на всякі забурення у виконуванні плянів через ланцюгове пов'язання всіх функцій в один складний механізм. Навіть коли большевикам остаточно вдається проламувати спротив і знищувати опірні сили на поодиноких відтинках, то це і їм приходиться дуже дорого. Через це большевики ніколи не можуть вибратися з циклічних проривів і невдач своєї плянувальної системи. А кожна невдача ворога, зокрема ж у пля-нах, спрямованих на зміцнення сили режиму й затиснення кліщів на гортанці поневолених націй, — продовжує й улегшує існування цих націй.
Наслідки національно-визвольної, революційної боротьби і протибольшевицького спротиву не вичерпуються у такому відборонному, стримуючому й відтяжуючому діланні. Ще важливішим є наступальне значення цієї боротьби і спротиву, що примушує ворога зміняти свої пляни і йти на уступки. Хоч терор і нищення є головним засобом большєвиків у ламанні всякого опору, одначе він не може бути єдиним способом здійснювання цілей больше-вицького імперіялізму. У своєму імперіялістичному поході Москва потребує не тільки самої землі підбитих народів і їх дібр, але не меншою мірою і людей, їй треба заволодіти душами, головами і руками загарбаних народів і впрягати їх до своїх цілей. Тому большевики, знищуючи одних людей, з такою ж наполегливістю стараються з'єднати собі, виховати, переробити на свій лад інших.
Тій цілі служить у большевицькій системі пропаганда, розвинена до небувалих форм і розмірів, маючи на послугах усі можливі засоби. Пропаґанда — це, побіч терору, друга головна форма діяння большевизму на поневолені народи. Але й большевицька пропаганда не може в безконечність годувати людей самою брехнею і обіцянками, а мусить мати якісь наглядні факти, на які могла б покликатися. Тому й большевики мусять бодай мінімальною мірою задовольняти життєві потреби й прагнення народів. Це стосується не тільки до елементарних матеріяльних, побутових і культурних потреб людської одиниці, але так само до незнищенних прагнень народів, яких не можна відразу позбавити всякого національного життя. Так звана совєтизація, тобто денаціоналізація й обмосковлення народів мусить і за большевицьким пляном проходити ступнево, бо інакше не можна. На той час московський імперіялістичний характер большевизму мусить бути приховуваний, конечно допускаючи бодай дещо з національних форм і змісту. Большевики хотіли б реґулювати норми того, що їм залишають, в такий спосіб, щоб ступнево щораз більше розводнювати національний зміст їх життя, уморювати власний національний характер народів і перетворювати людей на відданих слуг большевицької Москви.
Але національно-визвольна боротьба і всі прояви національного спротиву перебивають систематичне здійснювання такого пляну. Посилення терору, збільшення нищівних дій викриває всередині і назовні справжню природу і цілі московського большевизму, насторожує несвідомих і ускладнює його підступне діяння. Ще більше розкриває справжній стан революційна боротьба і підпільна пропаґандивна акція. Це приневолює большєвиків на інших відтинках іти на такі поступки національним прагненням українського народу, які ніяк не згідні з бажаннями Москви. Зрозуміло, що большевики стараються повернути на свою користь усі свої поступки, до яких вони були змушені, або трактувати їх як тимчасові потягнення. Певно так і було б, якщо б неперервне продовжування національного спротиву й активної революційної боротьби не втримувало постійного напруження, яке не дає змоги большевицькій Москві пляномірно здійснювати її цілі супроти України.
Таким способом протибольшевицький спротив і революційно-визвольна боротьба, не зважаючи на важкі втрати і ворожі перемоги на полі безпосереднього зудару, успішно обороняє життя нації і вможливлює поважні здобутки українства в різних ділянках. Завдяки всім жертвам поляглих борців зберігається національна субстанція і підстави для визволення і вільного розвитку українського народу.
Книга: Степан Андрійович Бандера. Перспективи Української революції. Частина 2.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
