Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка.
Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка.
© A. Rimbaud.
© В.Ткаченко, М.Москаленко (переклад з французької), 1995.
Джерело: А.Рембо. П'яний корабель. К.: Дніпро, 1995. 224 с. - С.: 166-195.
Сканування та коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
ЗмістІ. «Колись, скільки пригадую...» Переклав Всеволод Ткаченко
II. Погана кров. Переклав Всеволод Ткаченко
III. Ніч у пеклі. Переклав Михайло Москаленко
IV. Марення 1. Безумна діва. Інфернальний муж. Переклав Михайло Москаленко
V. Марення 2. Алхімія слова. Переклав Всеволод Ткаченко
VI. Неможливе. Переклав Михайло Москаленко
VII. Блискавка. Переклав Всеволод Ткаченко
VIII. Ранок. Переклав Всеволод Ткаченко
IX. Прощання. Переклав Михайло Москаленко
І
Колись, скільки пригадую, моє життя було бенкетом, де відкривалося кожне серце і текли всякі-пре-всякі вина.
Одного вечора я посадовив Красу собі на коліна.- І виявилось, що вона гірка.- І я образив її.
Я повстав проти справедливості.
Повернув навтіки. О чаклунки, о злидні, о ненависте! На вас я сповірив свій скарб!
Мені вдалося вилучити зі своєї свідомості всяку людську надію. Радіючи, що можу її задушити, я підстрибнув безгучно, наче дикий звір.
Я покликав катів, щоб перед розстрілом в'їстися зубами в приклади їхніх гвинтівок. Накликав біду, щоб задихнутися від піску й крові. Горе стало моїм божеством. Я вивалявся в багнюці. Обсох на вітрі злочину. Жартував над божевіллям.
І весна принесла мені жахливий сміх ідіота.
Проте нещодавно, збагнувши, що перебуваю на грані останнього хрипу, я вирішив одшукати ключ від колишнього бенкету, де, можливо, знову матиму смак до їжі.
Цей ключ - милосердя. Таке рішення підтверджує, що я марив!
«Ти зостанешся гієною і т. д. ...» - вигукнув демон, заквітчавши мене вінком із таких ніжних маків. «Згинь з усією твоєю жадобою, і твоїм егоїзмом, і з усіма непрощенними гріхами».
О, забагато я взяв на себе! Проте, дорогий Сатано, благаю вас, не витріщайтесь так роздратовано! І, сподіваючись якоїсь спізнілої малої капості, вам, хто любить у письменнику брак дару описувати і повчати, вам я вириваю цих кілька мерзенних аркушиків із мого записника проклятого.
II. ПОГАНА КРОВ
Від предків-галлів я успадкував небесно-голубі очі, курячий мозок і незграбність у бійці. Мій одяг мені такий же варварський, як і їхній. Проте я не мащу собі волосся маслом.
Галли найнезграбніше на той час білували звірів і випалювали траву.
Від них у мене: ідолопоклонство і любов до святотатства - о, всі пороки, гнів, любострастя,- прекрасне воно, любострастя! - а надто брехня і лінощі.
Всі ремесла мені осоружні. Хазяї та робітники, всі селяни - мерзотні. Рука того, хто пише, варта руки того, хто оре. Який рукатий вік! У мене ніколи не буде певної руки. А потім, прирученість заводить надто далеко. Шляхетність жебрацтва крає моє серце. Злочинці бридкі, як кастрати; моя хата скраю, і мені байдуже до того.
Але хто зробив мою мову настільки підступною, що вона до цих пір керувала й шанувала мої лінощі? Я жив геть усюди, не маючи анінайменшої вигоди навіть із власного тіла, гулящий, як жаба. Немає в Європі жодної родини, котрої я не знав би.- Маю на увазі родини, подібні до моєї власної, котрі повністю дотримуються декларації Прав Людини.- Знав я й кожного сина з такої родини.
_______Коли б то в мене були попередники на якомусь перехресті історії Франції!
Так де тобі, жодного.
Мені цілком зрозуміло, що я завжди був низької раси. Я не розумію, що означає бунт. Моя раса бунтувала тільки для того, щоб грабувати: так шакали шматують кимось не ними забитого звіра.
Згадую історію Франції, старшу дочку Церкви. Я, мабуть, як вілан, мандрував до святої землі; в моїй пам'яті шляхи по швабських рівнинах, краєвиди Візантії, укріплення Соліма; культ Марії, зворушеність перед розп'ятим оживають у моїй душі серед тисячі мирських чудес.- Я, прокажений, сиджу на черепках, у кропиві, під обгризеною сонцем стіною.- Відтак, бувши рейтаром, я, певне, ночував просто німецького неба.
О! ще що: спільно з бабами й дітьми я справляю шабаш на червоній поляні.
Мої спогади не сягають далі цієї землі й християнства. Ніколи не перестану бачити себе в цій минувшині. Проте завжди самотнього, без родини. А втім, якою мовою я тоді розмовляв? Ніколи не бачу себе в зібраннях Христа, ні в зібраннях володарів - Христових намісників.
Ким я був у минулому столітті? Я себе відшукав тільки сьогодні. Немає більше ні бродяг, ані незрозумілих воєн. Все заполонила низька раса: народ і, як кажуть, розум; націю і науку.
О наука! Все їй підвладне. Для тіла і для душі - замість причастя - медицина і філософія,- зілля добрих жінок і народні пісні в найновішій обробці. І розваги державців, і забави, які вони забороняли! Географія, космографія, механіка, хімія!..
Наука, нове шляхетство! Прогрес. Світ рухається вперед! А чому б йому не обертатися?
Це - видиво чисел! Ми йдемо до Духу. Це зовсім певне, це пророцтво, що я кажу. Я розумію, проте, оскільки не можу порозумітися без поганських слів, волію мовчати.
_______Повертається поганська кров! Дух поруч; чому Христос не йде мені на поміч, наділяючи мою душу шляхетністю і свободою? На жаль! Євангеліє скінчилось! Євангеліє! Євангеліє!
Я чекаю на Бога, смакуючи наперед ласощі. Споконвіку я був плебеєм.
Ось я на арморіканському узбережжі. Хай увечері міста засвічують вогні. Мій день минув; я залишаю Європу. Морське повітря випалить мені легені, згубний клімат вичинить шкіру. Плавати, м'яти траву, полювати, особливо палити люльку, пити напої, міцні, наче розплавлений метал,- як це робили біля вогнища мої дорогі пращури.
Я повернусь із залізними м'язами, з темною шкірою і розлюченим поглядом: дивлячись на цю маску, кожен подумає, що я представник сильної раси. В мене буде золото: я стану гулящим і брутальним. Жінки доглядають таких жорстоких калік, що повернулися з жарких країв. Я буду причетний до політичних інтриг. Я буду врятований.
Тепер я проклятий, батьківщина наводить жах на мене. І найкраще - це хмільний сон на березі.
_______Нікуди не поїдеш. Йди по тутешніх дорогах, обтя-жений ґанджем, який ще під час пробудження розуму пустив біля мене своє болюче коріння,- він здіймається в небо, б'є мене, звалює і тягне за собою.
Остання невинність і остання нерішучість. Вирішено. Не виставляти напоказ своєї відрази і своєї зради.
Ходімо! Ходьба, тягар, пустеля, нудьга і гнів.
Кому служити? Якому звіру склонятися? Яку святиню осквернити? Чиї серця розбити? Яку брехню вигадувати? По чиїй крові ступати?
Головне - триматися подалі від правосуддя.- Життя суворе, просто здичавіння,- підняти всохлою рукою віко домовини, лягти, задихнутись. Ні старості, ні небезпеки: жах - це не для французів.
- О! я такий самотній, що готовий запропонувати будь-якому священному образу свої поривання до досконалості.
О моє самозречення, о моє чудесне милосердя,- одначе на цьому світі.
De profundis Domine, який же я дурний!
_______Ще змалку я захоплювався незговірливим каторжанином, який завжди був закутий у ланцюги; я побував у корчмах і шинках, які він освятив своїм перебуванням. Його очима я дивився на блакитне небо і на квітуче буяння піль; я відчував у містах його недолю. У нього було більше сили, ніж у святого, більше здорового глузду, ніж у мандрівника,- і він, він один, був свідком своєї слави й розуму.
Коли я, безпритульний, обідраний, голодний, блукав зимовими ночами по шляхах, чийсь голос проймав моє крижане серце: «Слабість чи сила? Для тебе - це сила! Ти не знаєш, куди ти йдеш, ні чому ти йдеш. Скрізь заходь, відповідай на кожне питання. Тебе не вб'ють, навіть коли б ти був трупом». Вранці в мене був такий розгублений погляд і таке мертвотне обличчя, що ті, кого я зустрів, можливо, не бачили мене.
Багнюка в містах раптом здавалась мені червоною і чорною, наче дзеркало, коли в сусідній кімнаті переносять лампу; наче скарб у лісі. «Час добрий!» - гукав я і бачив море вогнів і диму на небі; а праворуч і ліворуч - усі багатства, що спалахували, як міріади блискавиць.
Проте гульня і жіноче товариство були мені заборонені. Жодного приятеля. Бачу себе перед розлюченим натовпом, перед чотою вояків, що мають мене розстріляти, і ридаю від горя, яке вони не могли збагнути, і я вибачав їм - як Жанна д'Арк.- «Священики, вчителі, добродії, ви помиляєтесь, учинивши наді мною суд. Немає в мене нічого спільного з цими людьми; я ніколи не був християнином; я з роду тих, хто співає перед стратою; я не розумію законів; немає в мене моралі; я дикун - ви помиляєтесь...»
Так, мої очі заплющені для вашого світла. Я тварина, я негр. Але можу порятуватись. А ви - удавані негри, жорстокі й скупі маніяки. Крамарю, ти негр; урядовцю, ти негр; воєначальнику, ти негр; імператоре, стара сверблячко, ти негр, це ти випив контрабандний напій із ґуральні Сатани.- Цих людей надихають пропасниця й рак. Каліки й старі в такій пошані, що просять зваритись.- Найкраще - залишити цей материк, де бродить безум, аби з цих знедолених мати заложників. Я входжу у справжнє царство нащадків Хама.
Чи ще знаю я природу? Чи знаю самого себе? - Досить слів. Я ховаю мерців у своєму череві. Крики, барабан - і в танок, в танок, в танок! Я навіть не знаю, коли по прибутті білих перетворюся в ніщо.
Голод, спрага, крики - і в танок, в танок, в танок!
_______Білі висаджуються. Гарматний залп! Доведеться підкоритися хрещенню, одягтися, працювати.
Благодать мені влучила в самісіньке серце. О, цього я вже не передбачав.
Я ніколи не робив зла. Дні мої будуть легкі, каяття не торкнеться мене. Я ніколи не пізнаю страждань душі, що майже глуха до добра і з якої здіймається світло, суворе, як похоронні свічки. Доля матусиного синка - передчасна домовина, вкрита прозорими слізьми. Розпуста, безперечно, безглузда, порок теж безглуздий; всю цю трухлятину слід відкинути подалі. Проте ще не настав час, коли бій годинника сповіщатиме тільки чисте страждання. Чи, може, я, наче дитя, здіймуся на небеса, щоб гратися в раю, забувши про всяке горе!
Мерщій! Чи є інші форми життя? - Серед розкоші сон неможливий. Розкіш завжди належала суспільству. Тільки божественна любов видає ключі до пізнання. Я бачу, що природа - це видовище добра. Прощайте, химери, ідеали, помилки.
Розважливий спів ангелів лине з рятівного судна: це божественна любов.- Дві любові! Я можу померти від земної любові, померти від вірності. Я полишив душі, чиї страждання ростимуть після того, як я піду! Ви побачите мене серед розбитих кораблян, а хіба ті, хто зостався,- не мої друзі?
Врятуйте їх!
Я порозумнішав. Світ добрий. Я благословлю життя. Любитиму своїх братів. Це вже не дитячі обіцянки чи сподівання уникнути смерті. Бог - моя сила, і я славлю Бога.
Туга не буде більше моєю любов'ю. Шал, розпуста, безум - мені відомі всі їхні поривання,- я скинув із себе весь їхній тягар. Оцінимо тверезо, наскільки велика моя безгріховність.
Я не можу вже просити, щоб збільшили кількість ударів. Не вважаю, що разом із тестем, Ісусом Христом, відпливаю на весілля.
Я не бранець свого розуму. Я сказав: Бог. Я прагну свободи в порятунку: як домогтися її? Я позбувся легковажних манер. І не потребую більше ні відданості, ні божественної любові. Я не шкодую, що минуло століття чулих сердець. Презирства і милосердя по-своєму праві: я залишаю собі місце на горі цієї ангельської драбини здорового глузду.
Щодо міцного щастя, сімейного чи, ні... ні, я не можу. Я надто неуважний, надто слабий. Життя розквітає у праці - щира правда; але моє життя не дуже вагоме, воно злинає й ширяє над діяльністю, цією дорогою цяткою світу.
Як же я схожий на стару дівку - мені бракує мужності полюбити смерть.
Коли б то Господь подарував мені небесний, повітряний спокій і молитву - як давнім святим! Святі! Дужі! Анахорети! Митці, які більше не потрібні!
Нескінченний фарс! Моя безгріховність ще примусить мене ридати. Життя - це всесвітній фарс.
_______Досить! Ось і покарання.- Вперед!
О, всередині палить, у скронях гуде! Ніч од оцього сонця котиться мені прямо в очі! Серце... Кінцівки...
Куди йдемо? На бій? Я слабий! Мене наздоганяють. Знаряддя, зброя... Час!..
Стріляйте! Стріляйте ж по мені! Ось сюди! Або я здамся.- Боягузи! - Накладу на себе руки! Кинусь під 'копита коней!
Ой!..
- Я й до цього звикну.
Це буде достоту французьке життя, стежина честі!
Книга: Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка.
ЗМІСТ
| 1. | Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка. |
| 2. | III. НІЧ У ПЕКЛІ Я добряче ковтнув отрути.- Тричі будь... |
| 3. | V. МАРЕННЯ 2. АЛХІМІЯ СЛОВА Про себе. Це історія одного з... |
| 4. | VI. НЕМОЖЛИВЕ О, це моє життя в дитинстві, широкий шлях,... |
На попередню
|
|
