Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка.
V. МАРЕННЯ 2. АЛХІМІЯ СЛОВА
Про себе. Це історія одного з моїх шаленств.
Я здавна пишався тим, що опанував усі можливі краєвиди і вважав сміховинними знаменитості живопису та сучасної поезії.
Мені подобались ідіотські картини, герби на воротах, декорації, полотнища бродячих цирків, вивіски, кустарна мазанина, призабута белетристика, церковна латинь", безграмотні книжки про кохання, романи про наших предків, казки про фей, дитячі книжечки, старі опери, безглузді приспіви, наївні ритми.
Я марив хрестовими походами, подорожами в незвідані частини світу, незнаними республіками, відгримілими релігійними війнами, переворотами у звичаях, рухами народів і континентів; я вірив у всі чари.
Я винайшов колір голосних! - «А» - чорне, «Е» - біле, «І» - червоне, «О» - синє, «У» - зелене. - Я погодив форму і плин кожної приголосної і тішив себе надією за допомогою інстинктивних ритмів винайти таке поетичне слово, яке рано чи пізно буде приступне всім почуттям. Я зберігав тлумачення.
Спочатку це було навчання. Я записував безгоміння, ночі, я занотовував невимовне. Я фіксував запаморочення.
_______Оподаль від птахів, черід, селянок,
В оточенні ліщинових кущів,
Які надвечір оповив серпанок,
Що, сівши серед вересу, я пив?
Далеко десь, на березі Уази,
Що міг я довго з жовтих фляг тягти?
Нахмуривсь небосхил, замовкли в'язи.
Пив потогонний сік я золотий.
Я став блідою вивіскою шинку.
Пройшла гроза, і почало темніти.
В калюжі божий вітер ніс градинки,
Вода в піску губилася щомиті.
Однак, ридаючи, не міг я пити.
_______О четвертій влітку - благодать!
Ще продовжується сон кохання,
У гаях почути можна зрання
Пахощі вечірніх свят.
Де сіяє сонце Гесперід,
На величній гомінкій будові
Вже теслярський рід заметушивсь,
Засукавши рукави байкові.
Теслярі у моховій пустелі
Зводять мовчки вигини склепінь,
Де піднімуться міські оселі
У фальшиву височінь.
О Венеро! Для робітників,
Підданих владики Вавілону,
Любих кинь своїх чоловіків,
Що в душі несуть корону.
О Владарко Пастухів!
Дай вина хильнути теслям гідним,
Щоб вони не вибились із сил,
Доки в море не ввійдуть опівдні.
_______Поетична старовина відчутно сприяла моїй алхімії слова. Я звик до простої галюцинації: на місці заводу виразно бачив мечеть, школу барабанщиків, зведену ангелами, шарабани на небесних шляхах, салон на дні озера, бачив страхіття і чудеса; назва водевіля жахала мене.
Потім я пояснив свої магічні софізми за допомогою галюцинації слів!
Врешті-решт я визнав непорушним розлад своєї свідомості. Я був гулящий, мене лихоманило: я заздрив блаженству тварин - гусені, що є невинністю перед дверима раю, кротам, сну непорочності.
Мій характер псувався. Я прощався зі світом у подібних романсах:
Пісня з найвищої вежі
Тож нехай я знову
Житиму любов'ю!
І не знаю доки
Я терпів один.
Муки та неспокій
Злинули, як дим.
І від спраги в мене
Почорніли вени.
Так бур'ян на луці,
Вкритій забуттям,
Духмяніє, буцім
Кадить фіміам
Під гучне гудіння
Грязного створіння.
Тож нехай я знову
Житиму любов'ю!
Мені подобались пустеля, спалені сади, вицвілі крамниці, теплуваті напої. Я тинявся по смердючих провулках і, заплющивши очі, віддавав себе на поталу сонцю, богу вогню.
«Генерале, якщо ще залишилась стара гармата на твоїх зруйнованих мурах, обстріляй нас грудками сухої землі. Бий по вітринах шикарних крамниць, бий по салонах! Хай місто ковтає свою пилюку. Хай іржа роз'їдає його ринви. Наповни його будуари палаючим рубіновим порохом...»
О, як п'яніє мошва над убиральнею корчми, закохана в буйну траву, танучи в сонячному промінні!
Голод
В мене вовчий апетит:
Їм я землю і граніт.
Пережовую щосили
Залізняк, вугілля й брили.
Ти, мій голоде, пасись
На луці звуковій
І отруту з повитиць
Вичавлюй у траві.
Їж і їж блискуче ріння
І церков старе каміння;
Їж галети старовинні,
Хліб, що виріс у долині.
_______Вила в зарослих вовчиця
І вихаркувала пір'я,
Що лишилося від птиці:
Слабну, як вона, з тих пір я.
Зрощені салат і фрукт
Тільки й марять урожаєм;
З тину спущений павук
Лиш фіалки пожирає.
Закипіти б, де вівтар
Сяє в храмі Соломона,
Де іржу вкриває вар,
Що тектиме до Кедрона.
І нарешті - о щастя, о розуме! - я розігнав на небі чорну блакить і став золотою іскрою світла природи. Від радості мої висловлювання стали блазнівськими і надуманими.
Знайшлася вже вона.
Що саме? Вічність!
Це море, що злилось
Із сонцем.
Моя довічна душе,
Свій бережи завіт,
Дарма що глупі ночі
Й палахкотливі дні.
Позбулась якомога
Ти схвалення людського
І гуртових зусиль!
І відтепер летиш...
- І не чекай моління.
Надій якихось теж.
Учення та терпіння.
Від муки не втечеш.
Прийдешні щезли дні,
Атласисті вогні.
Тліючі жарини -
Це ж і є повинність.
Знайшлася вже вона.
- Що саме? - Вічність!
Це море, що злилось
Із сонцем.
_______Я став казковою оперою; я бачив, що всі істоти приречені прагнути щастя: дія - це не життя, а спосіб марнувати силу, роздратування. Мораль - це слабкість мозку.
Мені здавалось, що в кожної істоти має бути безліч інших форм життя. Цей добродій не знає, що робить: він ангел. Ця родина - собачий виводок. З багатьма людьми я голосно розмовляв про якусь із миттєвостей їхнього іншого життя.- Отже, я кохав свиню.
Я не забув жодного софізму безуму - того, який зачиняють. Я міг би їх усіх повторити, в мене є своя система.
Моє здоров'я перебувало під загрозою. Мене охопив жах. Я проспав багато днів, а прокинувшись, продовжував бачити найпечальніші сни. Я дозрів для сконання, і моя слабість вела мене по небезпечній дорозі на край світу і Кіммерії, батьківщини мороку й водоверті.
Я мусив мандрувати, розвіювати чари, що зібралися в моєму мозку. Над морем, яке я полюбив,- так ніби йому судилося змити з мене плями - я бачив, як здіймається утішний хрест. Я був проклятий райдугою. Щастя було моїми докорами совісті, долею, хробаком: завжди моє життя буде надто безмежним, щоб присвячувати його силі й красі.
Щастя! Його смертельно солодкий укус попереджував мене у найпохмуріших містах під спів півня,- ad matutinum, і що Christus venit.
О палаци, о літа!
Де ж то є душа свята?
Я вивчав принади щастя.
Вам од них втекти не вдасться.
Кожен раз його вітай,
Галльський півню, ще співай!
Вже не вернеться бажання:
Я щасливий до сконання.
Чари щастя полонили
І без сил мене лишили.
О палаци, о літа!
Щастя час, відходить він,
Та мені лишає скін.
О палаци, о літа!
Все це минуло.
Тепер я вмію шанувати красу.
Книга: Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка.
ЗМІСТ
| 1. | Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка. |
| 2. | III. НІЧ У ПЕКЛІ Я добряче ковтнув отрути.- Тричі будь... |
| 3. | V. МАРЕННЯ 2. АЛХІМІЯ СЛОВА Про себе. Це історія одного з... |
| 4. | VI. НЕМОЖЛИВЕ О, це моє життя в дитинстві, широкий шлях,... |
На попередню
|
|
