Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Майстер Мартін-бондар та його челядники Переклад Сидора Сакидона
ЗАКІНЧЕННЯ
Як не гнівався майстер Мартін на Райнгольда та Фрідріха, проте мусив признатися сам собі, що з нами з майстерні пішли і радість, і веселощі. Нові челядники викликали в ньому тільки гнів, досаду, роздратування. Про кожну дрібницю він мусив дбати сам і докладати багато зусиль, коли хотів, щоб хоч найменша робота була виконана так, як він задумав. Зовсім пригнічений своїми турботами, він часто зітхав:
- Ах, Райнгольде! Ах, Фрідріху, коли б ви мене так не підманули, то досі б із вас були добрі бондарі! - Дійшло до того, що він часто міркував, чи не зачинити зовсім
майстерню.
У такому похмурому настрої сидів він одного вечора в себе дома, коли раптом, зовсім несподівано, зайшли до нього пан Якоб Паумгартнер, а з ним майстер Йоганнес Гольцшуер. Майстер Мартін зразу здогадався, що мова тепер ітиме про Фрідріха, і таки й справді пан Паумгартнер дуже швидко заговорив про нього, а майстер Гольцшуер зразу почав вихваляти юнака до небес. Він, мовляв [138] певний, що з таким запалом до праці, з таким хистом Фрідріх стане не тільки добрим золотарем, а й чудовим ливарем, що піде стежкою Петера Фішера.
Тоді пан Паумгартнер напав з лайкою на майстра Мартіна за його негідний вчинок, через який так страждає бідолашний челядник, і обидва почали наполягати, щоб він, коли Фрідріх стане добрим майстром свого діла, віддав за нього Розу, якщо вона відповість на палке Фрідріхове кохання.
Майстер Мартін дав обом висловитися, потім зняв шапочку і сказав усміхаючись:
- Ви, дорогі панове, дуже заступаєтесь за челядника, який ганебно пошив мене в дурні. Але я йому вибачаю, проте не вимагайте від мене, щоб я змінив свою тверду постанову. Про Розу ніякої мови тепер не може бути.
Тієї миті до кімнати зайшла сама Роза, бліда як смерть, із заплаканими очима, й мовчки поставила на стіл келихи та вино.
- Ну тоді,- почав пан Гольцшуер,- тоді я мушу послухатися Фрідріха й відпустити його, бо він хоче назавжди покинути батьківщину. У мене він виконав одну гарну річ і бажає, коли ви, дорогий майстре, дозволите, подарувати її вашій Розі на спомин. Ось гляньте.
І майстер Гольцшуер вийняв надзвичайно майстерно зроблений невеличкий срібний келих і подав майстрові Мартіну. Той узяв його й почав задоволено оглядати з усіх боків, бо дуже любив коштовні речі.
Справді-таки, чи й можна було де знайти кращу срібну річ, як той невеличкий келих. Ніжні китиці виноградного листя спліталися навколо з трояндами, з троянд, з їхніх ледь розпуклих пуп'янків, виглядали чарівні ангели, а всередині, на позолоченому дні, викарбувані були ангели, що ніжно сплелись руками. Коли ж у келих наливали чистого вина, то здавалось, ніби ангели, мило граючись, пірнали то вниз, то вгору.
- Келих,- сказав майстер Мартін,- келих таки справді зроблено прегарно, і я б охоче взяв його, якби Фрідріх віддав за подвійну ціну щирим золотом.
Сказавши так, майстер Мартін наповнив келих і підніс його до вуст.
Нараз тихо відчинились двері, і ввійшов Фрідріх. На його смертельно блідому обличчі застиг вираз невимовного страждання, що його наклало передчуття вічної розлуки з найкоханішою в світі. [139]
Коли Роза побачила його, то скрикнула нестямним голосом:
- О мій найдорожчий Фрідріху! - і майже непритомна впала йому на груди.
Майстер Мартін поставив келих і, побачивши Розу в Фрідріхових обіймах, витріщив очі, ніби вгледів примару. Тоді мовчки знову взяв келиха й подивився всередину. А потім схопився зі стільця й вигукнув:
- Розо, Розо, чи ти кохаєш Фрідріха?
- Ах,- прошепотіла Роза,- ах, я не можу більше критися з моїм коханням, я люблю його, як своє життя, серце в мене мало не розірвалося, коли ви його вигнали.
- Ну, то обійми свою наречену, Фрідріху! Так, так, свою наречену! - вигукнув майстер Мартін.
Паумгартнер і Гольщпуер вражено перезирнулися, а майстер Мартін повів далі, тримаючи келих у руках:
- О боже святий, хіба ж не так усе сталося, як напророчила стара? «Блискучу хатку принесе він, в ній буде хвиль іскристих вир, і світлі ангели у грі веселій втішатимуть твій зір... А хто ту хатку в золотій оздобі до тебе принесе, то знай, тобі він стане до вподоби, його до серця пригортай, про волю батькову не дбай,- це твій коханий буде, наречений». Ох же я дурень заплішений! Хіба ж це не блискуча хатка, не ангели й жених? Гай-гай, панове, тепер усе гаразд, усе гаразд, жениха знайдено!
Якщо кому снився коли поганий сон, начебто він лежить у глибокій темній могилі, аж раптом прокидається, а навкруги ясний, весняний день, повний пахощів, сонця й співу, і до нього приходить найкоханіша в світі, і обіймає його, і він дивиться в небо її блакитних очей,- якщо з ким траплялось таке, той може зрозуміти, що почував тієї миті Фрідріх, той може збагнути його неймовірне блаженство. Неспроможний сказати й слова, він міцно держав Розу в обіймах, наче ніколи не хотів її пустити, аж поки вона сама тихенько не звільнилась і не підвела йогодо батька.
І тоді Фрідріх сказав:
- О мій дорогий майстре! Невже це правда? Ви віддаєте за мене Розу, і я можу вернутися до свого мистецтва?
- Так, так,- сказав майстер Мартін,- повір мені!1 Хіба ж я можу інакше вчинити, коли в тобі здійснюється пророцтво старої бабусі? Кидай тепер свою зразкову бочку. [140]
Тоді Фрідріх замислився, увесь прояснівши зі щастя, і сказав:
- Ні, дорогий майстре, коли вам цього хотілося б, то я радо візьмусь тепер до бочки, закінчу свою останню бондарську роботу і вернуся назад до ливарної печі.
- О мій добрий, любий сину! - вигукнув Мартін, і очі його засвітилися з радості.- То виконай свою зразкову роботу, а там і весілля буде.
Фрідріх чесно додержав слова. Він закінчив свою дво-фудерну бочку, і всі майстри визнали, що кращу нелегко зробити. Майстер Мартін у душі був дуже радий і подумав, що й зятя кращого бог не міг би йому послати.
Нарешті настав і день весілля. Фрідріхова зразкова бочка, наповнена благородним вином і прикрашена квітами, стояла в сінях. Прийшли зі своїми дружинами всі майстри бондарського цеху, на чолі з радником Якубом Паумгартнером, а за ними слідом і золотар. Весільний поїзд мав саме рушати до церкви святого Зебальда, де молоді повинні були брати шлюб, коли це засурмили сурми і перед Мартіновим домом заіржали й затупотіли коні. Майстер Мартін поспішив до наріжного вікна. Перед будинком зупинився пан Гайнріх фон Шпангенберг у розкішних святкових шатах, а за кілька ступнів позад нього на баскому огирі прекрасний лицар із блискучим мечем при боці, з високим барвистим пір'ям на береті. Поруч із лицарем Мартін побачив на диво гарну даму в таких самих розкішних шатах, на білому як сніг коні. А навколо їх юрмилися пажі й служники в строкатім блискучім убранні.
Сурми замовкли, і старий пан фон Шпангенберг голосно гукнув:
- Агов, майстре Мартіне, не заради вашої винарні, не заради ваших дукатів прийшов я сюди, а прибув на Рози-ве весілля. Чи пустите мене, дорогий майстре?
Майстер Мартін, добре пам'ятаючи свої слова, трохи засоромився й поспішив униз привітати панів. Старий зліз із коня і, вітаючись, увійшов у дім. Підскочили пажі, і на їхніх руках дама злізла з коня, лицар дав їй руку, і вони пішли слідом за старим. Але щойно майстер Мартін глянув на юного лицаря, то аж відсахнувся на три ступні Назад, сплеснув руками й вигукнув:
- Боже-світе! Конрад! Лицар промовив усміхаючись: [141]
- Так, дорогий майстре, це я, ваш челядник Конрад. Пробачте лише мені за рану, яку я вам завдав. Власне, дорогий майстре, я мав би вас убити, ви, мабуть, і самі розумієте, але все вийшло зовсім інакше.
Майстер Мартін, геть збентежений, відповів, що все-таки краще, що його не вбито, а на маленьку подряпину він і зовсім не зважає.
А коли Мартін із новими гостями ввійшов до кімнати^ де 8 весільчанами сиділи молодий і молода, всі здивувалися й потішились, побачивши прекрасну даму, що була викапана молода, наче сестра-близнючка.
Лицар із шляхетною чемністю наблизився до нареченої і промовив:
- Дозвольте, люба Розо, побути Конрадові на вашім весіллі. Сподіваюсь, ви не сердитесь більше на шаленого, несамовитого челядника, який мало не вчинив вам великого горя?
Коли ж тепер молоді і майстер Мартін, украй здивовані й збентежені, ззирнулися один на одного, старий пан фон Шпангенберг промовив:
- Ну, ну, я бачу, треба мені все вам розтлумачити. Це мій син Конрад, а це, як бачите, його люба дружина, що зветься Розою, як і ваша мила наречена. Пригадайте, майстре Мартіне, нашу розмову. Кояи я вас запитав, чи видали б ви за мого сина свою Розу, я мав на це особливі підстави. Хлопець до нестями 8акожався був у вашу Розу: він примусив мене відкинути всі церемонії, і я пішов у свати. Та коли я сказав йому, як зневажливо ви мене спровадили, він проліз до вас у найбезглуздіший спосіб, як бондар, щоб заслужити Розину прихильність і викрасти и у вас. Ну, а ви його вилікували дрюком по спині. Спасибі вам за це, бо він знайшов шляхетну панну, яка, зрештою і була його Розою і яку він від самого початку носив своєму серці.
Дама тим часом мило й лагідно привітала наречену повісила їй на шию багате намисто з перлів як весільний подарунок.
- Дивись, люба Розо,- промовила вона далі, відділяє чи зовсім сухий букетик від свіжих квітів, що ясній в неї на грудях,- дивись, люба Розо, це ті квітки, які ті дала моєму Конрадові в нагороду за перемогу. Він Щ ревно беріг, поки не побачив мене і не подарував їх мені Не сердься на мене за це. '
Роза почервоніла, засоромлено опустила очі й сказала [142]
- Ах, шляхетна пані, як ви можете таке говорити? Хіба ж би міг лицар покохати мене, просту дівчину? Тільки ви були його коханням, і тому, що я також звуся Розою і, як усі кажуть, трохи схожа на вас, він і хотів був свататись до мене, але тільки вас маючи на думці.
Уже вдруге весільний поїзд мав вирушати до церкви, коли увійшов ще один юнак, одягнений на італійський лад у чорний оксамит із прегарним мереживним комірцем, з багатим золотим ланцюжком на шиї.
- О Райнгольде, мій Райнгольде! - вигукнув Фрідріх і кинувся йому на груди.
Наречена і майстер Мартін теж радісно загукали:
- Райнгольд, наш славний Райнгольд приїхав!
- Хіба ж я не казав тобі,- промовив Райнгольд, гаряче обіймаючи Фрідріха,- хіба ж я не казав тобі, мій щирий друже, що для тебе все може скінчитись щасливо? Дозволь мені разом з тобою відсвяткувати твоє весілля: я приїхав здалеку заради цього, а на вічний спомин повісь у своєму домі оцю картину, яку я намалював і привіз для тебе.
Він покликав служників, і ті внесли велику картину в розкішній золотій рамі, де зображені були майстер Мартін у своїй майстерні та його челядники Райнгольд, Фрідріх і Конрад, що працюють над великою бочкою, а прекрасна Роза саме входить до майстерні. Всі дивом дивувалися, як правдиво, якими розкішними барвами був намальований той майстерний твір.
- Ну,- сказав Фрідріх усміхаючись,- оце, мабуть, і є твій найвищий взірець бондарського ремесла? Мій стоїть там, у сінях, але незабаром і я створю щось інше.
- Я знаю все,- сказав Райнгольд,- і вважаю, що ти щасливий. Міцно тримайся свого мистецтва, яке набагато легше можна поєднати з домашнім життям, ніж моє.
На весільній учті Фрідріх сидів між двома Розами, а Напроти нього майстер Мартін між Райнгольдом і Конрадом. Тоді пан Паумгартнер наповнив Фрідріхів келих по вінця благородним вином і випив за здоров'я майстра Мартіна та його славних челядників. Потім келих пішов по Колу. Перший випив шляхетний юнкер Гайнріх фон Шпангенберг, а тоді вже і всі шановні майстри, що сиділи За столом, випивали за здоров'я майстра Мартіна та його славних челядників.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Майстер Мартін-бондар та його челядники Переклад Сидора Сакидона
ЗМІСТ
На попередню
|
|
