Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Лускунчик і мишачий король Переклад Євгена Поповича
КАЗКА ПРО ТВЕРДИЙ ГОРІХ
Шати нашої Пірліпат була дружиною короля, а отже, королевою, а сама Пірліпат, тільки-но з'явилася на світ, тієї ж миті стала природженою королівною. Король не міг намилуватися гарненькою донечкою, що лежала в колисці, радість так і рвалася з його грудей, він танцював, стрибав на одній нозі і раз по раз вигукував:
«Ура! Чи хто коли бачив кращу дівчинку, ніж моя Пірліпатонька? »
А міністри, генерали, радники та офіцери штабу стрибали, як і їхній володар, на одній нозі й віддано вигукували:
«Ні! Не бачив ніхто!»
Та й справді, кожен визнав би, що, відколи світ стоїть, кращої дитини за королівну Пірліпат ще не було на світі. її личко було ніби виткане з білого, як лілея, і рожевого, як троянда, шовку, очі були як дві живі, блискучі краплі небесної блакиті, а волоссячко закручувалося в золотаві кучері. До того ж Пірліпат з'явилася на світ із двома рядочками білих, мов перли, зубів, якими через дві години після народження так міцно вкусила за палець державного канцлера, коли він хотів приглянутись до неї ближче, що той аж крикнув:
«Ой-ой-ой!»
А втім, дехто каже, що він крикнув:
«Ай-ай-ай!»
Хто з них має слушність, важко сказати, - ще й досі, коли заходить про це мова, голоси різко поділяються.
Одне слово, Пірліпат справді вкусила державного канцлера за палець, і захоплений народ [36] довідався, що вона має характер і що в її маленькій, гарній, як у ангела, голівці не бракує глузду.
Як ми вже сказали, всі тішилися, лише королева була дуже налякана й стривожена - ніхто не знав чому. Перш за все впадало в око, що вона звеліла пильно стерегти колиску Пірліпат. Крім того, що на дверях стояли охоронці, дві служниці мусили сидіти біля самої колиски, а ще шість - по кутках кімнати. Та найбільше дивувала всіх інша її химера: кожна з тих шести служниць мала тримати на колінах кота й цілу ніч гладити його, щоб він безперестанку муркотів. Ви, любі діти, нізащо не вгадаєте, чому королева так робила, але я знаю чому, а зараз розповім і вам.
Одного разу до двору батька Пірліпат з'їхалося багато могутніх королів та гожих королевичів, і почалися веселі розваги: лицарські турніри, вистави та бенкети. Батькові Пірліпат кортіло показати, що в нього є вдосталь золота й срібла, тому він вирішив добре потрусити державну скарбницю і влаштував справжнє свято. А тут іще головний кухар по секрету сказав йому приємну новину, яку двірський звіздар вичитав з розташування небесних світил: настав час різати свиней і худобу. Отож наш король наказав готувати великий бенкет із ковбасою. Він швиденько сів у карету й особисто запросив усіх королів та королевичів тільки на тарілку юшки, гадаючи вразити їх потім розкішним пригощенням. А повернувшись додому, дуже ласкаво сказав королеві:
«Ти ж бо знаєш, серденько, як я люблю ковбасу!» [37]
Королева зрозуміла, до чого він хилить: це означало, що вона сама, як уже не раз бувало, повинна взятися до цієї корисної справи - начиняти й пекти ковбаси.
Головному скарбникові наказано негайно принести до кухні великого золотого казана й срібні горнята, в піч підкинули сандалових дров, королева обв'язалася візерунчастим фартухом, і незабаром від казана пішов незрівнянний запах ковбасного навару. Той чудовий запах досяг аж до зали засідань державної ради, і король, мліючи з утіхи, не витримав.
«З вашого дозволу, панове, я на хвилину вийду!» - сказав він, забіг до кухні, обняв королеву, помішав золотим берлом м'ясо в казані і, заспокоєний, повернувся до зали.
Настала та важлива хвилина, коли треба було нарізати шматочками сало й підсмажувати його на срібних сковородах. Двірські дами відступили від печі, бо королева з вірної любові й пошани до свого вельможного чоловіка хотіла зробити це сама.
Тільки-но сало почало смажитися, звідкись почувся тонесенький голосок, що ледь чутно залебедів: «Дай і мені смаженини, сестро! Я теж хочу поласувати, бо я також королева. Дай мені смаженини!»
Королева знала, що то був голос пані Мишильди, яка вже багато років жила в королівському палаці. Пані Мишильда казала, що вона родичка королівської сім'ї і сама теж володарює в країні Мишаччині, а тому мала великий двір під піччю. Королева була добра, щедра жінка, і хоч вона взагалі не визнавала пані Мишильди королевою і своєю сестрою, проте [38] в такі святкові дні, як цей, від щирого серця пригощала її.
Пані Мишильда радісно прискочила до вогню й почала зграбними лапками хапати шматочки сала, які їй давала королева. Та раптом з-під печі повискакували всі кумасі й тітоньки пані Мишильди і навіть її семеро синів, зухвалі шибеники, й накинулись гуртом на сало. Перелякана королева нічого не могла з ними вдіяти. На щастя, нагодилася старша управителька і прогнала настирливих гостей, тож якась дещиця сала ще лишилася. Викликали двірського математика і за його вказівками ті залишки дуже вправно розподілили на всі ковбаси.
Залунали сурми й литаври, всі присутні володарі й королевичі в розкішному святковому вбранні, хто верхи на білих конях, а хто в кришталевих каретах, прибули на святковий бенкет із ковбасами. Король прийняв їх гостинно й шанобливо, а потім у короні і з берлом у руці, як і належить володареві, сів на покуті.
Ще як подали ліверну ковбасу, всі помітили, що король дедалі блідне, закочує очі, тихо зітхає, наче серце йому крає якийсь тяжкий біль. Та коли подали кров'янку, він захлипав, застогнав, заголосив, затулив обличчя руками й відкинувся на спинку крісла.
Усі схопилися з-за столу, лейб-медик даремно пробував намацати пульс у бідолашного короля, якого, здавалося, долало глибоке невідоме горе. Аж нарешті-нарешті, після того як його довго вмовляли і вживали всіляких сильних засобів - давали йому нюхати смалене пір'я тощо, - король нібито почав трохи оживати й ледь чутно промурмотів: [39]
« Замало сала!»
Тоді королева в розпачі впала йому до ніг і крізь сльози мовила:
«О мій королю, мій бідолашний, нещасливий володарю! Яке горе довелося вам витерпіти! Але ви бачите провинну біля своїх ніг -покарайте, суворо покарайте мене! Пані Мишильда зі своїми сімома синами, кумасями й тітоньками з'їла сало і...» - на цьому слові королева впала непритомна додолу.
А король, охоплений гнівом, зірвався на рівні ноги й вигукнув:
«Де старша управителька? Хай скаже, як це сталося!»
Старша управителька розповіла, що знала, і король вирішив помститися на пані Мишильді та її родині за те, що вони пожерли сало, призначене на його ковбаси. Була скликана таємна державна рада, на якій вирішено подати в суд на пані Мишильду й конфіскувати все її майно. Але король боявся, що, поки триватиме слідство, вона з'їсть у нього ще чимало сала, тому справу передали двірському годинникареві й ворожбитові. Цей чоловік - його звали, так само як і мене, Кристіан Еліас Дросельмаєр - пообіцяв за допомогою одного хитромудрого винаходу на віки вічні вигнати з палацу пані Мишильду та її родину. І справді, він винайшов невеличкі, дуже хитро зроблені прилади, в яких на ниточці підвішували присмажене сало і які Дросельмаєр понаставляв навколо злодійчиного помешкання.
Пані Мишильда була надто мудра й досвідчена, щоб не розгадати Дросельмаєрових хитрощів, але дарма вона повчала, дарма застерігала своїх родичів - зваблювані чудовим запахом, [40] усі семеро синів її і багато-багато кумась та тітоньок забралися в Дросельмаєрові прилади, і саме тоді, як вони хотіли схопити сало, ґратки опустились, вони опинилися в полоні й потім загинули на кухні ганебною смертю. Пані Мишильда зі жменькою своїх уцілілих одноплемінців залишила місце горя і плачу. Сум, розпач і жадоба помсти сповнювали її серце. Двір нетямився з радощів, проте королева була стурбована, бо добре знала вдачу пані Мишильди й розуміла, що вона неодмінно захоче помститися за смерть своїх синів і родичів.
І справді, одного разу - королева тоді саме готувала для свого вельможного чоловіка печінковий паштет, який він дуже любив, - перед нею раптом з'явилася пані Мишильда і сказала:
«Моїх синів, моїх кумась і тітоньок забито. Бережися, королево, щоб володарка мишей не перекусила твоєї королівни надвоє. Бережися!»
Після цього вона зникла і більше не показувалась. Проте королева так перелякалася, що впустила паштет у вогонь і таким чином пані Мишильда вдруге зіпсувала королю його улюблену страву, що його дуже розгнівило.
- Але на сьогодні досить, решту дізнаєтесь завтра.
На Марі казка хрещеного справила особливе враження, та хоч скільки вона просила його розповідати далі, все дарма. Він підвівся і сказав:
- Чого забагато, те шкодить здоров'ю, решта лишиться на завтра.
Коли він уже рушив до дверей, Фріц запитав:
- Скажіть, дядечку Дросельмаєре, а це правда, що пастку на мишей винайшли ви? [41]
Мати розсердилась.
Але старший радник суду дуже дивно усміхнувся й тихо мовив:
- А хіба я не вправний годинникар? То чом би я не міг винайти пастку на мишей?
Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Лускунчик і мишачий король Переклад Євгена Поповича
ЗМІСТ
На попередню
|
|
