Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Едгар Аллан По Оповідання Переклади різні
ЯК Я БУВ СВІТСЬКИМ ЛЕВОМ
© Український переклад. Ю. Я. Лісняк, 1992.
...Від великих див
Навшпиньки кожен у ті дні ходив.
Сатири єпископа Голла
Я - велика людина. Тобто - я був великою людиною; але я й не автор «Джуніуса», і не Залізна Маска, бо звуть мене, як гадаю, Роберт Джонс, і народився я десь у місті Димошумі.
Перше, що я зробив у своєму житті,- я вхопився обома руками за свій ніс. Мати, побачивши це, назвала мене генієм, а батько заплакав з радості й подарував мені трактат із носології. Той трактат я проштудіював, ще як мені не пошили перших штанів.
Тоді я почав намацувати свій шлях у науку і незабаром зрозумів, що, коли в тебе ніс досить помітний, він тебе виведе в люди. Але моя увага не обмежувалась самими теоріями. Щоранку я кілька разів смикав себе за носа й вихиляв півдесятка чарочок.
Коли я підріс, батько одного дня закликав мене до свого кабінету.
- Сину,- сказав він, коли ми сіли.- Яка головна мета твого життя?
- Вивчення носології, тату,- відказав я.
- А що ж таке носологія, Роберте?
- Носологія - це наука про носи,- відповів я.
- А ти можеш сказати мені,- спитав він,- що означає слово «ніс»?
- Ніс, тату,- глибоко втішений, відповів я,- має різні визначення у майже тисячі різних авторів. (Тут я вийняв годинника). Тепер полудень чи близько того, і до півночі ми встигнемо розглянути їх усі. Для початку: за Бартолінусом - ніс - це той виступ - той горбик - той наріст - той...
- Гаразд, Роберте,- перебив старий добряга.- Я приголомшений обсягом твоїх знань... просто приголомшений... їй же Богу. (Він заплющив очі й приклав руку до серця). Іди сюди! (І взяв мене під руку). Тепер твою освіту можна вважати завершеною - пора тобі вже дбати про себе самому... і нічого кращого ти не придумаєш, як устромити свого носа куди слід... так що... так що... так що... (Він стусаном викинув мене в двері, і я покотився сходами вниз). Так що геть із мого дому, і хай тебе Бог благословить!
Відчуваючи в собі божественне afflatus (1), я вирішив, що ця пригода скорше щаслива, ніж нещаслива. Я вирішив скористатися батьковою порадою. Я вирішив устромити носа куди слід. Я смикнув за нього двічі-тричі й написав брошурку з носології.
(1) Натхнення (латин.).
Весь Димошум загомонів.
«Чудесний геній!» - сказав «Щоквартальник».
«Видатний фізіолог!» - сказав «Вестмінстер».
«Розумний чоловік!» - сказав «Чужоземець».
«Тонкий стиліст!» - сказав «Едінбург».
«Глибокий мислитель!» - сказав «Дублін».
«Велика людина!» - сказав «Бентлі».
«Божественна душа!» - сказав «Фрейзер».
«Один із нас!» - сказав «Блеквуд».
«Цікаво, хто це такий?» - сказала місіс Сініпанчох.
«Цікаво, хто він такий?» - сказала старша міс Сініпанчох.
«Цікаво, хто він такий?» - сказала молодша міс Сініпанчох.
Але я не вділив цим людям ніякої уваги - я саме ввійшов до ательє одного художника.
Герцогиня їйджебогг позувала для портрета; маркіз Такі-так держав герцогининого пуделя; граф Ісейте бавився її нюхальною сіллю; а його королівська високість Нечіпаймен спирався на спинку її крісла.
Я підійшов до художника й задер носа.
- Ох, яка краса! - зітхнула її милість.
- О леле! - прошепотів маркіз.
- О страхіття! - простогнав граф.
- О гидота! - пробурчав його високість.
- Що ви за нього візьмете? - спитав художник.
- За такий ніс - вигукнула її милість.
- Тисячу фунтів,- відповів я, сідаючи.
- Тисячу фунтів? - замислено перепитав художник.
- Тисячу фунтів,- підтвердив я.
- І чудово! - замріяно сказав він.
- Тисячу фунтів,- ще раз сказав я.
- Із гарантією? - спитав він, повертаючи мій ніс до світла.
- Так,- підтвердив я, висякавшись як слід.
- Він цілком оригінальний? - спитав художник, шанобливо торкнувшись носа.
- Угу,- відповів я, відігнувши носа набік.
- Із нього ще не знімали жодної копії? - допитувався він, розглядаючи ніс у лупу.
- Жодної,- запевнив я, задираючи носа вгору.
- Пречудово! - вигукнув він, приголомшений красою того руху.
- Тисячу фунтів,- нагадав я.
- Тисячу фунтів? - перепитав він.
- Саме так,- відповів я.
- Тисячу фунтів? - знову спитав він.
- Атож,- підтвердив я.
- Ви їх матимете,- сказав він.- Що за зразок чесноти! - і негайно виписав мені чек, а тоді зарисував мій ніс. Я найняв помешкання на Джермін-стріт і послав ЇЇ величності дев'яносто дев'яте видання «Носології» з портретом свого носа... Отож малий нудьгар, принц Уельський, запросив мене на обід.
Всі ми були світила науки й добірні люди.
Був там сучасний платонік. Він цитував Порфирія, Ямбліхуса, Плотіна, Прокла, Гієрокла, Максима Тірського й Сіріана.
Був там один адепт удосконалення людини. Він цитував Тюрго, Прайса, Прістлі, Кондорсе, де Сталь і «Честолюбного вченого під час хвороби».
Був там сер Аматор Парадокс. Він зауважив, що всі дурні - філософи, а всі філософи - дурні.
Був там Естетихус Етихус. Він говорив про вогонь, про єдність, про атоми; про двоїсту й предковічну душу; про спорідненість і розбрат; про первісний розум і гомеомерію.
Був там Теологус Теолого. Він говорив про Євсевія й Арі-ана; про єресь і Нікейський собор; про трактаріанізм і консубстанціалізм.
Був там Фрикасе з «Роше-де-Канкаля». Він згадував про мерітон з червоного язика; про кучеряву капусту з оксамитною підливою; про телятину по-сенменульському; маринад по-санфлорантенському; помаранчове мозаїчне желе.
Був там Піяк О'Дудлей. Він завів мову про латур і марк-брюнен; про люсе й шамбертен; про рішбур і сен-жорж; про обріон, монвіль і медок; про барак і преньяк; про грав, про сотерн, про лафіт і про сенпере. Він тільки похитав головою над клодвужо й, заплющивши очі, пояснив різницю між хересом і амонтільядо.
Був там синьйор Тінтотінтіно з Флоренції. Він розважав про Чімабус, Арпіно, Карпаччо й Аргостіно - про похмурі тони Караваджо, про вишуканість Альбано, про колорит у Тіціана, про гладких фламандок Рубенса і про витівки Яна Стена.
Був там ректор Димошумського університету. Він держався думки, що у Фракії місяць називали Бендіс, у Єгипті - Бубастіс, в Римі - Діаною, а в Греції - Артемідою.
Був там і Великий Турок із Стамбула. Він був твердо переконаний, що ангели - коні, півні й бики; що хтось там на шостому небі має сімдесят тисяч голів; що землю держить на собі небесно-блакитна корова з незліченними зеленими рогами.
Був там Дельфінус Поліглот. Він сказав нам, що сталося з вісімдесят трьома втраченими трагедіями Есхіла; з сорока п'ятьма проповідями Ізея; з триста дев'яносто однією промовою Лісія; зі сто вісімдесятьма трактатами Теофраста; з вісьмома книгами Аполлонія про конічні перерізи; з гімнами й дифірамбами Піндара; і з сорока п'ятьма трагедіями Гомера Молодшого.
Був там Фердінанд Фітц Фоссілус Фельдшпат. Він розповів нам усе про підземний вогонь і третинні формації; про газоподібні, рідкі й тверді тіла; про кварц і мергель; про гнейс і граніт; про гіпс і трапп; про тальк і кальцит; про смоляну обманку й рогову обманку; про слюду й сланець; про кіаніт і лепідоліт; про малахіт і тремоліт; про антимон і халцедон; про гематит і про весь світ.
Був там і я. Я говорив про себе; про себе, про себе й про себе; про носологію, про свою брошуру й про себе. Я задер носа й говорив про себе.
«Напрочуд розумний чоловік!» - сказав принц.
«Знаменитий!» - сказали його гості, і другого ранку її світлість герцогиня їйджебогг приїхала до мене з візитом.
«Ви приїдете до Олмеків, красунчику?» - сказала вона, поплескавши мене знизу по підборіддю. «Ще б пак»,- відказав я. «Із носом і всім іншим?» - спитала вона. «Безперечно».
«Ось вам картка, любий мій. Можна сказати там, що ви будете!»
«Всім серцем, дорога герцогине». «Пхе! Цього не треба. Аби з усім носом». «Геть з усім, люба моя!» - запевнив я, двічі-тричі вщипнув себе за ніс - і опинився в Олмеків.
Покої були напхані так, що й дихати нема чим. «Він іде!» - сказав хтось на сходах. «Він іде!» - підхопив хтось вище. «Він іде!» - підхопив хтось іще вище. «Він прийшов! - вигукнула герцогиня.- Він прийшов, цей любий хлопчик!» - і, міцно вхопивши мене обома руками, тричі поцілувала в ніс.
Зразу виникла неабияка сенсація. «Diavolo!» (1) - вигукнув граф Козероггіо. «Dios guarda!» (2) - промурмотів дон Стілетто. «Mille tonneres!» (3) - прогарчав принц де Жабокряк. «Tousand Teufel!» (4) - мовив барон фон Блямбург. Це годі було стерпіти. Я розсердився. «Сер,- сказав я йому,- ви мавпій». «Сер,- відповів він,- Donner und Blitzen!» (5) Кращого годі було й бажати. Ми обмінялись візитними картками. Наступного ранку біля Крейдяної ферми я відстрелив йому носа, а тоді поїхав з візитами до друзів. «Bete!» (6) - сказав один. «Дурень!» - сказав другий. «Бовдур!» - сказав третій. «Йолоп!» - сказав четвертий. «Недотепа!» - сказав п'ятий. «Телепень!» - сказав шостий. «Іди геть!» - сказав сьомий. Все це смутило мене, і я пішов до батька. - Тату,- спитав я,- яка головна мета мого життя?
(1) От чорт! (Іт.)
(2) Боже, борони! (Ісп.)
(3) Тисяча громів! (Фр.)
(4) Тисяча чортів! (Нім.)
(5) Грім і блискавка! (Нім.)
(6) Тварюка! (Фр.)
- Сину,- відповів він,- це вивчення носології, як і перше; але, відстреливши баронові носа, ти перебрав міри. У тебе прегарний ніс, це правда; але в Блямбурга тепер нема ніякого. Тебе засудили, а він став героєм дня. Я згоден з тобою, що в Димошумі велич світського лева відповідає розмірам його носа,- але, їй же Богу, годі змагатися з левом, що того носа зовсім не має.
Книга: Едгар Аллан По Оповідання Переклади різні
ЗМІСТ
На попередню
|
|
