Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шарль Бодлер Вірші Переклади різні
Благословення
Коли верховних сил незбагненим велінням
З'являється поет у злі, сумні роки,
То мати в розпачі, з прокляттям і тремтінням,
До Бога простира сердито кулаки:
«Бодай зродила б я клубок гадюк у хащі,
Ніж годувати глум цей - виродка в журбі!
Будь, ноче, проклята - утіхи всі пропащі,
Покуту за гріхи я зачала в собі!
Чому я обрана, і за яку провину
Страшна відраза я для мужа? Та з жалю
Я покруча цього у полум'я не кину,
Його, як вісточку любовну, не спалю,
Ні, я проллю твій шал, твоє отруйне мрево
На проклятий стократ цей злючий сповиток.
Так вправно я скручу оце нужденне древо -
Не випустить воно зачумлених бруньок!»
Отак вона ковта прокльонів хижу піну,
Не тямлячи крутих верховних повелінь.
В геєні огняній за матірню провину
Вона сама собі роздмухує жарінь.
Та ангельська над ним простерлася десниця
I сонцем п'яне це занедбане дитя;
Амброзія богів йому в усьому сниться,
Вода йому - нектар, нектар - усе життя;
Він грає з вітром, він - із хмарою в розмові,
Він славить гімнами сп'яніло хресний шлях,
I дух, що йде за ним слідом журби й любові,
Поета впізнає безжурного, мов птах.
Та жахом повні ті, кого любить він хоче,
Хоч серця злагоду несе назустріч всім,
Та любі їм лише його скорботні очі -
Всі трутизну свою випробують на нім.
В питво домішують золи та каламуті,
На хліб його плюють - скажена слина в них.
Чого торкнеться він, сахаються у люті,
Бояться, як чуми, стежок його прямих.
На людних торжищах його дружини мова:
«Коли для нього я гарніша від усіх,
Буть ідолом його я все життя готова,
Пишатись в золоті - од голови до ніг;
Я прагну розкошів, і мирри, й фіміаму,
Колінопреклонінь, і м'яса, і вина,
Так - узурпую я закохану нестяму
I висмію в душі - ядуча ж бо вона!
А як відчую бридь по цім блюзнірськім грищі,
То не схибне моя міцна й тонка рука -
Тендітні нігтики, мов гарпій пазурища,
Вона йому нехай у серце запуска!
Немов пташа з гнізда в оцій земній юдолі,
Червоне серце враз я видеру - і тут
Улюблений мій звір насититься ним долі,
Куди жбурну цей шмат бридливо я у бруд!»
Та що йому цей ґвалт! До неба - очі й вуха:
Побожні руки він здіймає у блакить.
В сліпучих блискавках його ясного духу
Розгніваний народ кипить і клекотить:
«Благословенний будь, мій Боже, що страждання
Мов ліки очисні, даруєш щедро нам;
Вони для душ міцних - небесні пожадання,
Вони для праведних - божественний бальзам!
Я знаю - бережеш ти місце і поету,
Де воїнства твого щаслива височінь,
Запрошуєш його до горнього бенкету
Престолів, доброчесть, верховних володінь.
Я знаю, тільки біль - ота шляхетна цнота,
Якої не страшать моря пекельних скрут,
Хай у вінку моїм горить одна скорбота -
Усіх світів і літ один містичний жмут.
Що перед тим вінком сяйні скарби Пальміри
З усіх морських глибин затаєним вогнем;
Що перед ним ясні перлини і сапфіри -
Перед найвищою з сліпучих діадем;
Бо ж буде творена в твоїм благословінні
З первісних променів - не з золота-срібла,
А очі смертнії в прекрасному тремтінні
Для неї лиш сліпі і тьмяні дзеркала!»
* * *
Люблю той вік нагий, коли, теплом багатий,
Клав позолоту Феб на чистий мармур статуй,
А жінка й чоловік, моторні і міцні,
Втішалися життям без страху та брехні,
I промінь із небес їм пестив груди й спину,
Здоров'ям повнячи тілесну їх машину;
Кібела лагідна в достатку благ земних
Не мала за тягар кормить дітей своїх,
А, наче мати, всіх зарівно доглядала
I молоком сосків все суще напувала.
Могутній чоловік цінив, як вищий дар,
Жону свою, він був достойний володар,
Вона ж була як плід, без ґанджу і без цвілі,
Із чистим полиском на благороднім тілі!
Поете наших днів, коли захочеш ти
Мужчин та їх жінок величчя наготи
Побачити тепер, у душу холод рине,
I відсахнешся ти од хмурої картини:
О, гидь потворних тіл, що будять жаль і сміх!
Побачиш плюсклих тут, пузатих і кривих;
Покручені хребти; он ті гладкі, пикаті,
А ті гримлять кістьми, немов з розп'яття зняті!
Сказати б, ще дітьми користі Бог лихий
В залізо їх повив, байдужий і глухий!
А ці жінки, худі, пом'яті, блідоусті,
Страшні породження, погрузлі у розпусті;
Дівчата, що спішать до матірніх гріхів,
Заледве їхній час плодитися наспів!
Щоправда, у племен, спотворених фізично,
Новітня є краса, старим вікам незвична:
Торкнула лиця їм сердечних ран печать -
Красою туги нам її годиться звать.
Та всі ці витвори новітніх муз спізнілих
Не перешкодять нам, поріддю хворобливих,
Торгашеських часів - віддать належну дань
Пресвітлій юності з безмежжям поривань,
Веселій і ясній, як чистих вод потоки,
Котра, мов граючись, розносить на всі боки,
Як весняні квітки або небесну синь,
Свій аромат, пісні і ніжності жарінь.
Книга: Шарль Бодлер Вірші Переклади різні
ЗМІСТ
| 1. | Шарль Бодлер Вірші Переклади різні |
| 2. | Благословення Коли верховних сил незбагненим велінням... |
| 3. | Передіснування Під пишним портиком я жив. Сяйної днини... |
| 4. | Волосся О руно золоте! Гривасте коливання, І... |
| 5. | Авель та Каїн І Авеля плем'я бог не забуде... |
На попередню
|
|
