Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Джанатан Свіфт Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів Переклад Ю.Лісняка

Буваючи двічі або тричі на тиждень у спальні короля під час його ранкового туалету, я часто бачив, як голить його голяр. Спершу це видовище наганяло на мене жах, бо їхні бритви майже вдвічі більші від наших кіс. За звичаєм своєї країни король голився лише двічі на тиждень. Одного разу я попросив голяра віддати мені змилки й вибрав звідти сорок чи п'ятдесят найцупкіших волосинок. Потім я взяв скіпку гарного дерева, вирізав з неї спинку гребінця і найменшою, яку міг знайти в Гламделкліч, голкою пробив дірочки на однаковій відстані одна від одної. Я повставляв у них волосинки, попереду застругавши їх своїм ножем, і в мене вийшов цілком пристойний гребінець, який дуже придався мені, бо зубці мого [122] старого гребінця так повиламувалися, що він став майже зовсім негодящий, а навряд чи знайшовся б у тій країні такий умілець, що зміг би виготовити мені новий. Я пригадую ще одну забавку, якій присвячував тоді чимало часу. Я попросив королевину покоївку зберігати для мене волосся з гребінця її величності і невдовзі зібрав його чимало. Порадившись із моїм приятелем теслярем, який мав наказ виконувати всі мої дрібні замовлення, я загадав йому зробити два стільці, не більші за ті, що були в моїй скриньці, і найтоншим шилом проколоти дірочки навкруг тих частин, де мали бути бильця та сидіння. Крізь ці дірочки я пропустив найцупкіші з зібраних мною волосинок, переплівши їх так, як це роблять на англійських плетених стільцях. Закінчивши цю роботу, я презентував стільці її величності, а вона поставила їх у своєму будуарі й показувала як дивину; вони й справді дивували всіх, хто їх бачив. Королева зажадала, щоб я сів на один з цих стільців, але я рішуче відмовився, кажучи, що ладен краще тисячу разів померти, ніж ницою частиною свого тіла торкнутися дорогоцінного волосся, яке колись прикрашало голову її величності. З того ж таки волосся я виплів гарненького невеликого гаманця (я завжди мав хист до майстрування), футів із п'ять завдовжки, з вензелем королеви на ньому, вигаптуваним золотими літерами. З дозволу королеви, я подарував його Гламделкліч. Правду сказати, годився він тільки напоказ, бо не витримав би ваги великих монет, і через це Гламделкліч носила в ньому дрібнички, які так люблять дівчатка. Король дуже любив музику, і при дворі часто влаштовували концерти. Іноді приносили на них і мене в скриньці і ставили її на стіл, щоб я теж мав змогу послухати музикантів; але страшний грім інструментів заважав мені розрізняти окремі ноти. Я певний, що якби всі барабанщики й сурмачі нашої армії забили в свої барабани та засурмили в сурми під самими вашими вухами, шум був би менший. Я звичайно просив поставити мою скриньку якомога далі від виконавців, зачиняв свої вікна та двері, запинав завіски, і тоді музика здавалася мені досить приємною.

Замолоду я трохи вчився грати на спінеті. Цей інструмент стояв у кімнаті Гламделкліч, і двічі на тиждень до неї приходив учитель музики. Я назвав інструмент спінетом, бо він був подібний до спінета виглядом і грали на ньому так, як на спінеті. Мені спало на думку розважити [123] короля та королеву, загравши їм англійських мелодій на цьому інструменті. Та виявилось, що то не дуже легка річ, бо спінет був щось із шістдесят футів завдовжки, а кожний клавіш - майже фут завширшки. Розіпнувши руки, я міг дістати не більше як до п'яти клавішів, а щоб видобути бодай слабенький звук, мусив щосили бити по них кулаком. Тоді я вигадав інакше. Я зробив собі дві круглі палиці, розміром із звичайний кий, і обтяг товщі кінці їх мишачою шкірою, щоб не побити клавішів і щоб не псувати музики сторонніми звуками. Біля спінета поставили лаву, футів на чотири нижчу від клавіатури, а мене поставили на цій лаві. Бігаючи по ній якомога швидше, я ударяв киями по потрібних клавішах і спромігся заграти джигу, чим дав неабияку втіху їх велич-ностям. То була найважча фізична вправа, яку я будь-коли робив. Але я міг бити тільки по шістнадцяти клавішах, отже, не мав змоги грати на басах та дискантах водночас, як то роблять усі музиканти, і це дуже шкодило моєму виконанню.

З наказу короля, що був, як уже згадано, дуже розумним владарем, мене часто приносили в моїй скриньці до нього в кабінет і залишали на письмовому столі. Король пропонував мені винести із скриньки стілець, садовив мене на комоді ярдів за три від себе, і тоді його обличчя було врівні зі мною. Таким способом я не раз із ним розмовляв. Одного дня я насмілився сказати його величності, що зневага, з якою він ставиться до Європи та решти світу, не відповідає високим якостям його чудового розуму. Розумові здібності, вів я далі, зовсім не пов'язані зі зростом людини, навпаки - в нашій країні ми спостерігаємо, що найросліші особи звичайно бувають обдаровані найменшим розумом. Адже й серед комах бджоли та мурашки вславилися своєю працьовитістю, вправністю та кмітливістю, а куди більші за них тварини позбавлені таких здібностей. Та й я сам, хоч би яким нікчемним здавався я йому, сподіваюся ще немало прислужитися якось його величності. Король уважно вислухав мої слова й після того змінив на краще свою думку про мене. Він попросив описати йому якнайдокладніше державний лад Англії, бо, мовляв, хоч монархи, як правило, і люблять на^д усе звичаї своєї країни (так гадав він про інших монархів на підставі моїх попередніх оповідань), але він радий був би дізнатися від мене про все, що може стати вартим наслідування. [124]

Уяви ж собі, ласкавий читачу, як мені кортіло тоді мати красномовність Демосфена або Ціцерона, щоб ушанувати чесноти моєї любої батьківщини у висловах, гідних її заслуг та величі!

Я почав свою розповідь з повідомлення про те, що наші володіння складаються з двох островів, де містяться три могутні королівства під владою одного монарха, а також з наших колоній в Америці. Я довго говорив про наш клімат та родючість наших грунтів. Потім я докладно розповів про те, як улаштований англійський парламент, частину якого становить славетна палата лордів - осіб найблагороднішої крові, власників найстаровинніших та найбільших родових маєтків. Я описав, як дбайливо піклуються про них, докладаючи всіх зусиль, щоб навчити їх мистецтв та військової справи й підготувати їх до становища радників короля та королівства, здатних укладати закони, виконувати обов'язки членів верховного суду, вироки якого не підлягають оскарженню, і завжди готових доблесно й самовіддано захищати монарха і країну. Я сказав, що вони - окраса й підпора держави, гідні наступники своїх славетних предків, які вважали честь за достатню нагороду своєї доблесті, і що нащадки бережуть цю честь, як зіницю ока. Крім того, до складу цих зборів входять ще духовні особи у сані єпископа, чий обов'язок - дбати про релігію та про тих, хто проповідує її народові. Обирають та вишукують їх король та його наймудріші радники з-поміж духівництва всієї країни - з числа тих священиків, які найбільше відзначаються своїм святим життям та глибиною знань; вони і є справжні духовні батьки духівництва та народу.

Другу частину парламенту, розповідав я, становить палата громад, що складається з видатних людей, за свої визначні здібності та любов до вітчизни обраних самим народом репрезентувати мудрість цілої нації. Ці дві палати, сказав я, являють собою найвеличніші в Європі народні збори, яким разом з монархом доручено все законодавство.

Потім я перейшов до судових установ, де судді, ці поважні мудреці та тлумачі закону, керують вирішенням усяких позвів, карають нечестя і боронять невинність. Далі я згадав і про розважне порядкування нашими фінансами, про відвагу та подвиги нашого війська на морі й на суходолі. Я вирахував кількість населення в нашій країні, полічивши, скільки мільйонів може бути в кожній [125] релігійній секті та в політичних партіях. Не обминув я й нашого спорту та ігор, а також інших деталей, що, як здавалося мені, могли примножити славу моєї батьківщини. Закінчив я коротеньким нарисом історичних подій в Англії за останні сто років.

Ця розмова розтяглася на п'ять аудієнцій, і кожна з них тривала кілька годин. Король слухав мене надзвичайно уважно, часто записував мої слова і занотовував питання, які згодом мав намір поставити мені.

Коли за шостим разом я скінчив мою довгу розповідь, його величність, подивившись у свої нотатки, попросив з'ясувати йому деякі неясності й розв'язати сумніви, викликані в нього моїми словами. Він спитав: якими способами виховують душу й розвивають тіло наших молодих дворян і в яких заняттях проводять вони перші свої самостійні роки, найбільш сприятливі для виховання? Як поповнюють склад палати, коли вимре якийсь вельможний рід? Від чого залежить надання людині звання лорда - від примхи монарха, чи від певної суми грошей, даної якійсь придворній дамі або прем'єр-міністрові, чи від бажання підсилити партію, що йде проти загального добра? Наскільки добре ті лорди знають закони своєї країни і як це дозволяє їм остаточно вирішувати долю своїх співвітчизників; чи не впливає на їхні присуди корисливість і належність до партії або грошові труднощі і чи не трапляється серед них хабарництва або якогось ще гіршого нечестя; чи завжди духовні лорди, про яких я говорив, дістають посади завдяки своїй обізнаності в справах релігії та своєму святому життю; чи не грішили вони за тих часів, коли були звичайними священиками, і чи нема серед них продажних капеланів якогось вельможі, думку якого вони по-рабському підтримують, будучи вже прийнятими до цих зборів?

Далі король поцікавився системою, за якою у нас провадять вибори депутатів, названих мною членами палати громад. Він спитав, чи не може чужинець з напханим грошима гаманом схилити виборців до того, що вони віддадуть йому перевагу перед своїм поміщиком чи найдостойнішим дворянином у тій місцевості. Чому це люди так намагаються потрапити до цих зборів, якщо перебування в них, за моїми словами, завдає їм багато клопоту, й призводить до великих витрат, а часто й до зубожіння їхніх родин, і не дає ні платні, ні пенсії. Таке служіння вимагає стільки доброчесності й самовідданості, що його [126] величність висловив сумнів щодо щирості цих людей ї захотів знати, чи не відіграє тут ролі можливість винагородити себе за жертви суспільству, поступившись загальним добром перед намірами розбещеного й легкодухого монарха у спілці з продажними міністрами. Він засипав мене питаннями та запереченнями, намагаючись вивідати все, що я знав у цій справі. Повторювати тут його слова було б необачно й незручно для мене.

З приводу мого опису наших судових палат його величність побажав з'ясувати кілька пунктів, і тут я міг якнайкраще задовольнити його цікавість, бо мене самого майже зубожила тяганина в канцлерському суді, дарма що я виграв процес і дістав назад судові витрати. Король запитав: скільки часу звичайно витрачають у нас на те, щоб установити, де правда, а де неправда, і скільки це коштує грошей? Чи можуть адвокати виступати в судах захисниками у справах явно несправедливих і пов'язаних з порушенням прав інших громадян? Чи не впливають на терези правосуддя інтереси політичних або релігійних партій? Чи одержали ті захисники-адвокати широку юридичну освіту, а чи вони ознайомлені тільки з провінційними, національними та іншими місцевими звичаями? Чи беруть вони та судді участь у складанні законів, які потім тлумачать і коментують на свій власний розсуд? Чи не трапляється адвокатам захищати справу, проти якої раніше вони ж самі заперечували, посилаючись на прецеденти для доказу протилежної думки? Заможні чи бідні люди входять до цієї корпорації? Чи одержують вони за свої поради або виступи на суді грошову винагороду? Зокрема, чи обирають їх на членів нижньої палати?

Далі, звернувшись до управління нашими фінансами, король сказав, що, на його думку, я помилився, коли вирахував, що наші податки на рік становлять п'ять або шість мільйонів; потім, коли я назвав суму видатків, вона, за його підрахунками, вийшла вдвічі більшою. Він, мовляв, не міг помилитись у цифрах, бо, маючи намір використати нашу практику на користь своєї країни, дуже уважно записував мої слова. А якщо я кажу правду, то він просто не розуміє держави, що розтринькує свої багатства, наче якась приватна особа. Він питав, хто наші кредитори і де ми беремо гроші, щоб платити їм. Йому дивно було чути про такі обтяжливі й тривалі війни; він зауважив, що ми або дуже задерикуватий народ, або ж у нас лихі сусіди, і що наші генерали, мабуть, багатші за [127] наших королів. Він запитував, які справи маємо ми поза нашими островами, крім торгівлі, дипломатичних зносин та оборони берегів з допомогою нашого флоту. Найбільше дивувала його наша наймана регулярна армія, яку ми, вільний народ, тримаємо й мирного часу. Якщо ми маємо самоврядування, казав він, здійснюване нашими ж виборними представниками, то йому незрозуміло, кого ми боїмося або з ким маємо воювати. Він питав мене, чи не краще захищатимуть будинок сам господар з дітьми та родиною, ніж півдесятка розбишак, найнятих десь на вулиці за невеличку платню; адже вони можуть дістати, мабуть, у сто разів більше, перерізавши горлянку тим, кого мають захищати.

Він сміявся з моєї чудернацької арифметики (так він зволив її назвати), з допомогою якої я вирахував кількість населення в нашій країні, підсумувавши число членів різних релігійних сект і політичних партій. Він не розумів, чому того, хто має переконання, згубні для загалу, змушують змінити їх, а не змушують тримати їх при собі. Оскільки уряд чинить, як тиран, вимагаючи змінювати думки, остільки ж він виявляє свою слабкість, дозволяючи поширювати згубні погляди; адже можна дозволи-та людині тримати отруту в своєму домі, але заборонити продавати її як ліки.

Довідавшись від мене, що серед розваг нашого дворянства та поміщицтва є азартні ігри, король запитав, від якого й до якого віку практикують у нас цю розвагу та скільки часу на неї витрачають; чи не захоплює вона інколи так, що люди програють усе своє майно; чи не буває так, що нікчемні, лихі людці, набивши руку в цьому мистецтві, здобувають велике багатство і тримають у залежності від себе дуже знатних людей, а ті, призвичаївшись до підлого товариства, перестають розвивати свої розумові здібності і, програвшись самі, починають і собі вивчати та використовувати проти інших цю ганебну спритність?

Мій історичний нарис нашої країни за останнє сторіччя надзвичайно здивував короля; в нашій історії він убачав самі змови, заколоти, вбивства, страти, революції та заслання, що є найгіршими наслідками зажерливості, розбрату, лицемірства, зрадництва, жорстокості, люті, безумства, злостивості, заздрощів, розпусти та чванливості.

На другій аудієнції його величність підсумував наші розмови, зіставивши свої запитання та мої відповіді на [128] них. Потім він узяв мене в руки і, ніжно гладячи, звернувся до мене з такими словами, що їх я ніколи не забуду, так само як і тону, яким вони були сказані: «Мій маленький приятелю Грілдріг, ви склали тут чудовий панегірик вашій батьківщині. Ви ясно довели, що найпотрібніші якості для законодавця - неуцтво, лінощі та розбещеність; що найкраще тлумачать і застосовують закони люди, чиї інтереси і здібності спрямовані на те, щоб перекручувати, заплутувати і нехтувати їх. У ваших інституціях я помітив і дещо корисне по своїй суті, але його наполовину занедбано, а наполовину заплямовано й опоганено загальною продажністю. З ваших слів не видно, щоб доброчесність справді винагороджувалась високим становищем у вашому суспільстві; ще менше видно, щоб людині давали титули за її чесноти, щоб священики діставали підвищення за побожність і вченість, солдати - за мужність і вірність присязі, судді - за непідкупність, сенатори - за любов до батьківщини, радники - за мудрість. Самі ви (провадив далі король), проживши більшу частину свого життя в мандрах, уникли, сподіваюсь, багатьох вад вашого народу, але, підсумовуючи все, що я від вас почув, разом з відповідями на мої розпити, яких мені так важко було домогтися від вас, я не можу не дійти висновку, що більшість ваших співвітчизників являють собою плем'я гидкої черви, найшкідливішої з усієї, яка лишень будь-коли плазувала по землі».

Додати в закладки

  
Переклад Translate