Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Джанатан Свіфт Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів Переклад Ю.Лісняка

Академія міститься не в одній будівлі, а в кількох суміжних будинках по обидва боки вулиці, на місці колишньої пустки, навмисне для цієї мети купленої та забудованої.

Президент прийняв мене дуже привітно, і я багато днів відвідував Академію. В кожній кімнаті - один або кілька прожектерів, а загалом я побував, мабуть, не менш як у п'ятистах кімнатах.

Перший винахідник, до якого я зайшов, був хирлявий чоловік з вимазаними сажею руками та обличчям; його довгі розкошлані патли та борода були обсмалені в багатьох місцях. Його одяг, сорочка та шкіра мали однаковий колір. Він уже вісім років працював над проектом добування сонячного проміння з огірків; переховуване в герметично закритих посудинах, це світло змогло б нагрівати повітря в хмарне, дощове літо. Від нього я довідався, що через яких-небудь вісім років він, безперечно, спроможеться постачати за недорогу ціну сонячне світло для губернаторових садів. Але він скаржився, що зараз у нього немає грошей, і просив у мене хоч яку-небудь дещицю, щоб дістати змогу продовжити дослідження, тим більше, що в цю пору огірки дуже дорогі. Знаючи їхній звичай канючити в кожного, хто до них заходить, пан М'юноді постачив мене грошима, і я зробив винахідникові невеликий подарунок.

Зайшовши до іншої кімнати, я в ту ж мить мало не вискочив з неї, бо в лице мені вдарив жахливий сморід. Але мій проводир підштовхнув мене вперед, пошепки [168] благаючи залишитися, бо інакше ми завдамо тяжкої образи вченому, і тому я не наважився навіть затулити собі носа. Винахідник з цієї кімнати був найстаріший член Академії; обличчя й борода його були блідо-жовтого кольору, руки й одяг загиджені нечистотами. Коли мене відрекомендували йому, він міцно обійняв мене, хоч я радо уник би такої честі. Робота його від перших же днів появи в Академії полягала в перетворенні людських екскрементів знов у харчові продукти, з яких вони утворилися, шляхом вилучення деяких складових частин, знищення забарвлення, якого надає їм жовч, випаровування смороду та видалення слини. Місто щотижня виділяло йому наповнену людським послідом посудину завбільшки з брістольське барило.

Я бачив ще одного вченого, що працював над перепалюванням криги у гарматний порох. Він показав мені свій науковий трактат про ковкість вогню, який він збирався видати.

Був там надзвичайно вигадливий архітектор, що винайшов новий спосіб спорудження будинків - починаючи з даху і кінчаючи фундаментом. Свій проект він обґрунтовував посиланням на двох розумних комах - павука та бджолу, які роблять так само.

Працював в Академії і сліпий учений з багатьма сліпими ж таки учнями, чия робота полягала у змішуванні малярських фарб, які вони за вказівками свого вчителя навчалися відрізняти одну від одної на запах та дотик. Мені в них не пощастило, бо під час лекції студенти часто помилялися, та й сам професор рідко вгадував фарби. Проте все вчене товариство дуже поважає його і всіляко заохочує до дальшої праці.

В іншій кімнаті мене дуже потішив винахідник, що придумав новий спосіб орати землю з допомогою свиней і тим самим уникнути витрат на плуги, худобу та робітників. Метод цей такий: на акрі поля через кожні шість дюймів закопують на глибині восьми дюймів жолуді, фініки, каштани чи інші плоди, які свині дуже люблять; потім на поле випускають шістсот, а то й більше свиней, і ті, шукаючи їжі, за кілька днів переорюють весь грунт, та ще й угноюють його власним гноєм. Щоправда, проведені досліди показали, що витрат і часу така оранка потребує дуже багато, а врожай, якщо він взагалі буває, виходить мізерний. Проте ні в кого немає сумніву, що цей винахід можна ще значно вдосконалити. [169]

У сусідній кімнаті всі стіни й стелю обснувало павутиння, за винятком вузького проходу для вченого. Коли я ступив на поріг, професор голосно остеріг мене, щоб я не пошкодив павутиння. Далі він почав нарікати на фатальну помилку людства, що, так здавна розводячи шовкопрядів, не використовує павуків - цих численних хатніх комах, які не тільки тчуть, а й прядуть. На його думку, застосування цих павуків повністю звільнить нас від витрат на фарбування тканин. І він цілком переконав мене в цьому, показавши силу чудових мух різної барви, якими він годував павуків і забарвлення яких передаватиметься, за його словами, виготовленій павуками пряжі. Він сподівався, що, маючи мух усіх відтінків, зможе задовольнити будь-які смаки, хай-но тільки знайде придатну для мух їжу з глею, олії чи якоїсь іншої клейкої речовини і в такий спосіб зробить павутиння цупкішим та міцнішим.

Був там і астроном, що надумав примістити сонячний годинник на великому флюгері міської ратуші і узгодити річний та добовий рух Землі і Сонця з усіма випадковими змінами напряму вітру.

Саме тоді я поскаржився, що в мене трохи заболів живіт, і мій проводир зараз же повів мене до кімнати видатного лікаря, який уславився лікуванням шлункових хвороб за допомогою двох протилежних операцій, виконуваних тим самим інструментом. У нього був великий міх з довгим тонким наконечником із слонової кістки. Він запевняв, що, впровадивши цей наконечник на вісім дюймів у задній прохід і втягуючи гази, він може домогтися того, що кишки стануть тонкі й м'які, ніби висушений і вим'ятий міхур. А якщо хвороба більш задавнена та жорстока, лікар тим самим міхом вганяє повітря в тіло пацієнта; потім він витягає наконечник, щоб знову наповнити міх повітрям, щільно затикаючи на той час великим пальцем відхідник. Цю операцію він повторює три або чотири рази, після чого введене в шлунок повітря швидко рине назовні, виносячи з собою (як вода з помпи) всі шкідливі речовини, і пацієнт одужує. Я бачив, як він проробив обидва досліди над собакою, але не помітив, щоб перший дав якісь наслідки. Після другого тварина мало не луснула і з такою силою спорожнилася,. що мені й моєму супутникові стало неприємно. Собака зараз же здох, і ми залишили лікаря, що силкувався оживити його з допомогою тієї ж таки операції. [170]

Я відвідав ще багато лабораторій, але, дбаючи за стислість викладу, не обтяжуватиму читача описом усіх див, які я там бачив.

Досі я оглядав лише одну половину Академії; що ж до другої, то вона призначена для тих, хто рухав наперед умоглядні науки. Скажу дещо й про неї, згадавши спершу ще одного славетного вченого, якого в Академії називають «універсальним митцем». Він розповів нам, що вже тридцять років віддає свої думки поліпшенню умов людського життя. У нього дві великі кімнати, повні всіляких дивовиж, і п'ятдесят помічників. Декотрі згущували повітря й перетворювали його на суху, відчутну на дотик матерію, вилучаючи з нього селітру і відціджуючи водянисті та інші текучі частки; дехто намагався розм'якшити мармур так, щоб з нього можна було робити подушки для постелі й подушечки для шпильок; а ще дехто перетворював на камінь копита живого коня, щоб вони не зношувались. Сам учений тим часом обмірковував два великі проекти: перший - засівати лани половою, в якій, з його слів, є родюча сила,- це він довів численними експериментами, яких я не спромігся зрозуміти, а другий - запобігти ростові шерсті, змащуючи шкіру молодих ягнят маззю з глею, мінеральних та рослинних речовин. Він сподівався в недалекому майбутньому розвести в усьому королівстві породу голих овець.

Далі ми перейшли до другої частини Академії, де, як я сказав, засідали прожектери в галузі умоглядних наук.

Перший професор, до якого я завітав, мав велику аудиторію, де було сорок учнів. Привітавшися, я зацікавлено почав розглядати якийсь пристрій, що займав більшу частину кімнати. Вчений помітив це й просив не дивуватися; річ у тому, пояснив він, що він працює над удосконаленням умоглядних наук з допомогою практичних і механічних операцій. Безперечно, весь світ незабаром буде змушений визнати їхню доцільність, і він пишається тим, що благороднішої, величнішої думки досі ще не виникало в людському мозку. Кожен знає, як важко звичайними методами опанувати те чи те мистецтво або ж досконало вивчити якусь галузь науки; тим часом, користуючись його системою, найнездібніша людина невеликим коштом, доклавши трохи фізичних зусиль, здолає писати книжки з питань філософії, поезії, політики, права, математики та теології, і для цього не треба буде ні геніальності, ні знань. Він підвів мене до пристрою, коло якого, вишикувавшись [171] у лави, стояли його учні. Пристрій мав розмір двадцять на двадцять футів і розміщався посеред кімнати. Поверхня його складалася з невеличких дерев'яних табличок завбільшки з гральні кості, декотрі більші, декотрі менші. Всі вони були з'єднані одна з одною тонким дротом. На табличках були наліплені клапті паперу, а на цих аркушиках були списані всі слова їхньої мови, в усіх відмінках, часах та способах, але без ніякого ладу. Професор попросив мене уважно стежити, бо збирався пустити пристрій у хід. З його наказу учні взялися за залізні корби, яких було сорок по краях пристрою, і враз крутнули їх, змінивши тим весь розклад слів. Тоді він звелів тридцятьом шістьом учням повільно читати рядки на пристрої, і ті, коли натрапляли на три-чотири слова підряд, що разом давали якийсь натяк на речення, диктували його іншим чотирьом учням, що були за писарів. Цю процедуру повторили три або чотири рази; машина була збудована так, що з кожним поворотом слова розташовувалися по-іншому, бо таблички переверталися з одного боку на другий.

Юні учні витрачали на це діло щодня по шість годин, і професор показав мені кілька фоліантів, де були зібрані всі записи. Він мав намір поєднати уривки речень і, користуючись із цього багатющого матеріалу, дати світові викінчений звід усіх наук та мистецтв. На його думку, науки та мистецтва розвивалися б куди краще і швидше, якби-громадськість утворила спеціальний фонд і поставила в Лагадо ще сот п'ять таких верстатів, зобов'язавши керівників об'єднати одержані ними окремі збірки.

Він розповів мені, що цей винахід змалку полонив усі його думки, що тепер на верстаті - цілий словник і що він якнайточніше вирахував пропорції між частками, іменниками, дієсловами та іншими частинами мови, вживаними в книжках.

Я щиро подякував цьому славетному вченому за докладне пояснення і пообіцяв, якщо зумію повернутися коли-небудь на батьківщину, оголосити його там єдиним винахідником цього чудового пристрою, форму та будову якого я попросив дозволу накреслити, і докладаю свій рисунок до цього видання. Я сказав також, що, хоч наші європейські вчені й мають звичку красти один у одного винаходи (в чому, проте, є й своя користь, бо це викликає дискусії про право власності), я вживу заходів, щоб честь цього винаходу належала лише йому і нікому іншому. [172]

Потім ми відвідали школу мовознавства, де троє професорів обмірковували проекти вдосконалення рідної мови. Перший проект пропонував скоротити усну мову, замінивши багатоскладові слова односкладовими і скасувавши дієслово та дієприкметники, бо насправді всі мислимі речі - іменники.

Другий проект передбачав цілковите скасування всіх слів узагалі, що було б вельми корисно для здоров'я і зберегло б багато часу. Адже очевидно, що кожне вимовлене слово деякою мірою псує легені і, отже, скорочує нам життя. Виходячи з того, що слова, по суті, означають речі, автор проекту припускав, що нам куди зручніше було б носити при собі ті предмети, про які може бути мова. І цей винахід, безперечно, здійснили б на велику полегкість людям та поліпшення їхнього здоров'я, якби жінки не змовилися з темним простолюдом і не пригрозили підняти повстання, коли заборонять розмовляти таким способом, яким споконвіку спілкувалися всі їхні предки. Отак простолюд завжди буває непримиренним ворогом знання. А втім, багато найбільш учених і мудрих людей пристали на новий спосіб розмови з допомогою речей. Єдина незручність, а надто для тих, хто має багато чого сказати, полягає в потребі тягти на спині цілу купу всіляких речей, коли, звичайно, немає змоги найняти для цього одного або двох дужих носіїв. Я часто бачив, як двоє таких мудреців, зігнуті під вагою своїх торб, неначе наші мандрівні торговці, стрічалися на вулиці; вони розкладали все своє добро на землі, розмовляли якусь годину, потім знову збирали все в торби, піддавали їх на плечі один одному і розходились.

Для коротенької розмови все потрібне приладдя вільно вміщується в кишенях чи під пахвами; особливо ж легко підтримувати таку бесіду вдома. В кімнатах, де відбуваються побачення послідовників цього методу, повнісінько всілякого роду речей, і співрозмовники завжди мають напохваті все, що може придатися для такого вишуканого спілкування.

Цей винахід дуже корисний ще й тим, що він міг би правити за всесвітню мову, зрозумілу для всіх націй, у яких речі та хатнє начиння однакові чи принаймні схожі, отже, їхнє застосування можна легко збагнути. Тоді посланники могли б порозумітися з чужоземними королями або державними секретарями, мови яких вони зовсім не знають. [173]

Був я і в математичній школі, де вчитель навчав учнів за методом, який годі уявити у нас в Європі. Теореми та їх доведення писалися на тоненьких облатках чорнилом, зробленим з мікстури проти головного болю. Учень натщесерце ковтав облатку і протягом трьох днів не вживав нічого, крім хліба та води. Коли облатка перетравлюється, мікстура проходить у мозок і вносить туди теорему. На жаль, наслідки цієї системи досі не відповідали сподіванкам - почасти через те, що у визначення дози та пропорцій складових частин чорнила закралась якась помилка, а почасти через крутійство самих школярів. Та облатка така гидка на смак, що вони звичайно відверталися й випльовували її раніше, ніж вона починала діяти; а до того ж їх неможливо було умовити, щоб вони постували так довго, як приписано.

Додати в закладки

  
Переклад Translate