Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джанатан Свіфт Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів Переклад Ю.Лісняка
Розділ VIII Дальший опис Глабдабдрібу. Поправки до стародавньої та новочасної історії
Мені кортіло побачити найуславленіших мудреців стародавнього світу, і один день я присвятив розмові з ними. Я попросив викликати Гомера та Арістотеля разом з усіма їхніми коментаторами; проте цих останніх була така сила, що кількасот їх мусило чекати надворі та в передпокоях палацу. Я не тільки відразу впізнав цих двох героїв серед юрби, але й відрізнив одного від другого. Гомер був вищий на зріст і вродливіший за Арістотеля; як на свій вік, тримався він дуже прямо, а очі його були найжвавіші та найпроникливіші з усіх, які я будь-коли бачив. Арістотель дуже горбився й спирався на ціпок. Обличчя його було худорляве, волосся рівне й рідке, голос глухий. Я скоро помітив, що обидва вони були зовсім незнайомі з рештою товариства і досі ніколи не бачили і не чули про цих людей. А один із привидів, імені якого я не називатиму, шепнув мені, що на тому світі коментатори завжди тримаються якнайдалі від своїх авторів, бо соромляться і почувають себе винними в жахливому перекрученні [182] суті їхніх творів. Я познайомив Гомера з Дідімом та Євстафієм і переконав його поставитися до них краще, ніж вони, мабуть, заслуговували, бо Гомер швидко виявив, що їм не вистачає хисту зрозуміти дух поезії. Але Арістотель страшенно розсердився, коли я відрекомендував йому Скотта й Рамуса і став з'ясовувати йому їхні погляди; він запитав їх, чи й усі інші коментатори такі йолопи, як вони.
Далі я попросив правителя викликати Декарта й Гассенді і умовив їх викласти свої системи Арістотелеві. Великий філософ відверто визнав свої помилки в натуральній філософії, бо йому доводилось обґрунтовувати багато міркувань самими здогадами, як то трапляється робити й іншим людям; він гадав, що філософська система Гассенді, яка, по суті, є пристосованою до сучасних смаків доктриною Епікура, а також теорія вихорів Декарта будуть однаково відкинуті нащадками. Він провістив таку саму долю теорії тяжіння, яку теперішні вчені боронять з таким запалом. Він сказав, що нові системи природи - тільки нова мода, яка міняється з кожним новим поколінням і що навіть ті філософи, котрі намагаються вивести їх за допомогою математичного методу, матимуть успіх недовго і в призначений долею термін вийдуть з моди. П'ять днів я витратив на розмови з багатьма іншими стародавніми вченими. Я бачив більшість римських імператорів. Я намовив правителя викликати кухарів Геліогабала, щоб вони приготували нам обід, але через брак відповідних припасів вони не спромоглися показати нам своє вміння. Один ілот Агесілая зварив нам спартанську юшку, але я міг проковтнути лише одну ложку її.
Двоє панів, що супроводили мене в подорожі на цей острів, мусили в своїх справах повернутися на три дні додому. Цей час я використав на побачення з деякими покійниками з числа тих, що в останні два-три сторіччя уславилися в мене на батьківщині та в інших європейських країнах; а що я завжди був великим шанувальником славетних старовинних родів, то попросив правителя викликати кільканадцятеро королів разом з їхніми предками до восьмого чи дев'ятого коліна. Але мене чекало негадане й гірке розчарування: замість довгого походу коронованих осіб, я побачив в одній династії двох скрипалів, трьох дженджикуватих царедворців і одного італійського прелата, а в другій - голяра, абата й двох кардиналів. А втім, глибока повага до коронованих голів не дозволяє [183], мені спинятися довше на цій дражливій темі. Що ж г графів, маркізів, герцогів тощо, то з ними я почував себе вільніше і, признаюся, не без приємності простежував де першоджерела певні риси, що відрізняють деякі роди. Мені легко було виявити, звідки в одному роду довгі підборіддя, а в другому протягом двох поколінь так багато шахраїв, а протягом двох наступних - дурнів; чому в третьому стільки пришелепуватих, а в четвертому - шулерів; чим пояснюються слова, сказані Полідором Вергідієм про один знатний рід: «Nee vir fortis, пес foemina casla»(1); як жорстокість, криводушність та боягузтво стали характерними прикметами деяких родів і відрізняють їх так само виразно, як фамільні герби; хто перший приніс у благородну родину пранці, що в наступних поколіннях обернулися на золотушні пухлини. Все це перестало мене дивувати, коли я побачив, скільки разів родовідну лінію порушували пажі, лакеї, слуги, кучери, картярі, офіцери та кишенькові злодії.
(1) Ні дужого мужа, ні цнотливої жінки (лат.),
Найбільшу огиду викликала в мене нова історія, бо, уважно придивившися до всіх осіб, що в минулому сторіччі зажили такої гучної слави при дворах монархів, я зрозумів, як дурять світ продажні письменники, приписуючи воєнні подвиги боягузам, мудрі поради дурням, щирість підлабузникам, римську доблесть зрадникам батьківщини, благочестя безбожникам, цнотливість содомітам, правдивість донощикам. Я побачив, скільки безневинних і прекрасних людей було засуджено на страту або на заслання через інтриги всесильних міністрів, що підкупили суд, або ж через партійні чвари; скільки мерзотників діставали найвищі посади, а разом з ними - авторитет, владу, шану та багатство; яку велику участь брали у придворному житті та подіях, у державних радах та сенатах звідники, повії, паразити й блазні. Як став зневажати я людську мудрість та чесність, коли дізнався правду про таємні пружини й мотиви великих світових звершень і революцій та про нікчемні випадковості, яким вони завдячують свій успіх.
Там я виявив шахрайство й неуцтво тих, хто пнеться писати мемуари або таємну історію; хто виряджає до ями стільки королів, піднісши їм келих з отрутою; хто переказує розмову між монархом та його прем'єр-міністром, при якій не було жодного свідка; хто відкриває думки та шухляди [184] послів і державних секретарів і, як навмисне, завжди помиляється. Там я довідався про справжні причини багатьох визначних подій, що здивували світ; побачив, як повія може керувати чорним ходом, чорний хід державною радою, а державна рада сенатом. Один генерал у моїй присутності признався, що здобув перемогу тільки через своє боягузтво та кепське командування, а один адмірал сказав, що тільки через погану обізнаність із справжнім становищем завдав поразки ворогові, якому вже збирався здати свій флот. Три королі запевнили мене, що за весь час свого врядування вони давали перевагу гідній особі тільки помилково або через зрадництво міністра, на якого вони звірились; проте вони клялися, що така помилка не повторилася б, якби їм довелося жити знову. Вони дуже переконливо довели мені, що втриматись на королівському троні можна тільки в оточенні розбещених і продажних людей, бо сумлінна, рішуча і стійка вдача, якої надає людині доброчесність, завжди стає на перешкоді в державній діяльності.
Мені цікаво було розпитатись, яким способом сила людей дістала почесні титули та величезні багатства. Я обмежив свої дослідження новітніми часами, уникаючи, проте, зачіпати сучасність, щоб не образити навіть чужоземців (сподіваюся, читач не потребує запевнень, що все сказане тут з цього приводу аж ніяк не стосується моєї батьківщини). На моє прохання було викликано величезну кількість потрібних мені осіб, і я, після дуже поверхового ознайомлення, побачив таку мерзоту, що й досі не можу спокійно думати про це. Підступність, насильство, підкуп, шахрайство, звідництво й подібні мерзоти були далеко не найгіршими засобами серед згаданих ними, і тому я, як того вимагав розум, поставився до них поблажливо. Та коли деякі з них призналися, що свою велич і багатство вони завдячують содомському гріхові чи кровозмішенню, інші - торгівлі своїми дружинами та дочками, ще інші - зраді свого монарха чи батьківщини, дехто - отруті, а більшість - порушенню правосуддя з метою занапастити невинного, то ці відкриття,- сподіваюсь, читач мені вибачить такі почуття,- трохи зменшили глибоку пошану, що її я змалку почував до високопоставлених осіб, як і личить нам, маленьким людям, ставитися до вельмож, обдарованих високими чеснотами.
Я часто читав про великі послуги, зроблені монархам та державам, і хотів побачити людей, що зробили ці [185] послуги. Під час розшуків я виявив, що імен їхніх не можна знайти в жодному архіві, крім прізвищ кількох чоловік, змальованих історією в образі відчайдушних шахраїв та зрадників. Про інших, що з'явилися переді мною, я ніколи не чув. Всі вони мали пригнічений вигляд і були вбого одягнеш; майже всі вони сказали мені, що померли у злиднях та неласці, а дехто навіть на ешафоті або на шибениці.
Серед них був один, чия доля здалась мені досить незвичайною. Поряд з ним стояв юнак років вісімнадцяти. Цей чоловік розповів мені, що багато років командував кораблем і в морському бою при Акціумі йому пощастило прорватися крізь лінію ворожих кораблів, потопити троє великих суден і взяти в полон четверте; цим він змусив Антонія до втечі і вирішив долю бою. В тому бою загинув його син-одинак, що тепер стоїть поруч з ним. Далі він розповів, що, свідомий своєї заслуги, він по закінченні війни прибув у Рим до двору Августа з проханням призначити його на великий корабель, капітана якого було вбито; але на його прохання не звернули ніякої уваги й віддали корабель під команду юнака, який ніколи не бачив моря, сина лібертіни, служниці однієї з коханок імператора. Коли він повернувся на своє судно, його обвинуватили в тому, що він нехтував службу, а корабель передали улюбленому пажеві віце-адмірала Публіколи; після чого він оселився на своїй убогій фермі, віддалік від Рима, де й помер. Мені стало цікаво дізнатися правди в цій історії, і я попросив викликати Агріппу, командувача флоту в тім бою. Агріппа, з'явившися, ствердив усе й додав ще чимало подробиць, які промовляли на користь капітана, бо той із скромності зменшив або навіть приховав більшість своїх заслуг.
Мене здивувала розбещеність, яка так швидко й широко розвинулася в тій імперії через розкіш, заведену там досить пізно. Тому я вже менше дивувався з подібних випадків по інших країнах, де різноманітне нечестя панувало куди довший час і де всю славу й усю здобич привласнював собі головнокомандувач, який, напевно, мав на них найменше право.
Усі викликані з того світу особи зберігали точнісінько той самий зовнішній вигляд, який мали за життя, і це навело мене на сумні думки про звиродніння людської раси протягом останнього сторіччя. Я бачив, як пранці з усіма їхніми наслідками та найменуваннями змінили [186]кожну рису на обличчі англійця, зменшили його зріст, розслабили нерви, розм'якшили м'язи та сухожилля, вкрили жовтизною шкіру, зробили всю плоть млявою і протухлою.
Я спустився так низько, що попросив викликати кількох англійських селян старого гарту, колись славетних простотою звичаїв, чесністю в торгівлі, справжнім духом вольності, сміливістю та любов'ю до вітчизни,- і був прикро вражений, порівнявши померлих із живими й побачивши, як усі ті природжені чесноти зганьблено заради мідяка їхніми онуками, бо ті, продаючи свої голоси та шахруючи на парламентських виборах, набули всіх вад та розбещеності, яких тільки можна навчитися при дворі.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
