Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Джанатан Свіфт Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів Переклад Ю.Лісняка

Отже, любий читачу, я правдиво розповів тобі історію моїх мандрів, що тривали шістнадцять років і сім з лишком місяців, і в розповіді своїй я дбав не стільки за прикраси, скільки за істину. Мабуть, я міг би, як і інші, дивувати тебе неймовірними байками, але я волів викладати самі факти найпростішим способом і стилем, бо головний мій намір полягав у тому, щоб повчати тебе, а не бавити.

Нам, тим, хто мандрував по далеких країнах, куди рідко потрапляють англійці чи інші європейці, неважко описувати дивовижних морських або суходільних тварин; але головною метою кожного мандрівника мусить бути удосконалення розуму та вдачі людей наведенням як гарних, так і поганих прикладів з життя чужих країв.

Я дуже хотів би, щоб видали закон, який зобов'язував би кожного мандрівника, перше ніж йому дозволять опублікувати розповідь про його подорожі, заприсягтися перед лорд-канцлером, що все, віддане ним до друку, в міру його розуміння цілком правдиве. Тоді несумлінні письменники не дуритимуть, як часто буває тепер, легковірного читача несусвітніми брехнями, аби дужче зацікавити його. Замолоду я з величезною насолодою прочитав багато книжок про подорожі, але, об'їхавши відтоді трохи не всю земну кулю й діставши змогу на власні очі пересвідчитися, які ті книжки брехливі, пройнявся невимовною огидою до цього роду творів і щиро обурююся таким безсоромним зловживанням людською довірливістю. Отож, оскільки дехто з моїх знайомих ласкаво вважає, що мої скромні зусилля можуть дати деяку користь батьківщині, я взяв собі за принцип суворо додержуватись істини і ніколи від нього не ухиляюся; та в мене й не може [260] бути ані найменшої спокуси відійти від цього принципу, поки я тримаю в своїй пам'яті напучування і приклад мого благородного хазяїна та інших доброчесних гуїгнгнмів, чиїм скромним слухачем я мав честь так довго бути. Nee si miserum Fortuna Sinonem Finxit, vanum etiam, mendacemque improba finget(1).

(1) Коли доля й зробила Сінона нещасним, то зробити його брехуном і безчесним вона не зможе (лат.).

Я дуже добре знаю, як мало слави дають твори, що не вимагають від автора ні таланту, ні освіти, ні взагалі будь-яких здібностей, крім доброї пам'яті або акуратних записів у щоденнику. Мені відомо й те, що автори книжок про подорожі, як і складачі словників, ідуть у непам'ять, бо їх відтісняють ті, що з'являються пізніше і, отже, лягають зверху. Вельми ймовірно, що мандрівники, які відвідають описані мною краї після мене, виявлять мої помилки (коли вони є) і додадуть багато власних відкриттів, відсунувши мене в тінь і ставши на моє місце, а світ і забуде, що був колись такий письменник. Якби я писав заради слави, то це дуже смутило б мене, але єдина моя мета - суспільне добро, і тому я взагалі цим не турбуюся. І справді, хто ж бо, вважаючи себе за розумну й найвищу в своїй країні істоту, не соромитиметься своїх вад, коли читатиме про описані мною чесноти благородних гуїгнгнмів? Я вже не кажу нічого про ті далекі народи, де теж панують єгу; найменш розбещені серед них бробдінгнежці, чиї мудрі погляди на врядування та мораль нам варто було б наслідувати. Та я не хочу розводитися далі - нехай розсудливий читач сам робить належні висновки.

Немало тішить мене те, що мій твір не можна піддати критиці. Справді-бо, які закиди можна зробити письменникові, що розповідає самі тільки факти про такі далекі країни, де ми не маємо найменших торговельних чи політичних інтересів? Я старанно уникав помилок, за які, часто дуже справедливо, дорікають авторам книжок про подорожі. До того ж я не маю нічого спільного ні з якою партією і пишу безсторонньо, без упередження або лихого наміру проти якоїсь людини чи групи людей. Я пишу з благородною метою просвітити людство й наставити його на добру путь, бо при всій своїй скромності вважаю, що маю право претендувати на певну перевагу над ним. Це право дало мені довгочасне перебування серед найдовершеніших [261] істот - гуїгнгнмів. Пишу я, не маючи па м&- 1 ті ні своєї користі, ні похвали. Я ніде не прохоплююсь і і словом, що скидається на осуд або може хоч трохи зачепити навіть найвразливіших людей. Отже, сподіваюсь, я 1 маю право назвати себе цілком бездоганним письменником, у якого не зможуть знайти ані найменшої поживи для своїх розумувань племена оглядачів, наглядачів, спостерігачів, обвинувачів та викривачів.

Мені, признаюся, не раз натякали, ніби я, як англійський підданець, повинен був негайно після повернення додому подати доповідну записку урядові, бо всі відкриті англійцем землі мають належати англійській короні. Але я не думаю, щоб завоювати ці землі було б так само легко, як колись Фернандо Кортесові взяти гору над голими індіанцями в Америці. Відряджати армію або флот для того, щоб підкорити ліліпутів, навряд чи варто; гадаю, лдо напасти на бробдінгнежців було б небезпечно, і не знаю, чи добре почуватиме себе англійське військо, маючи над головою Летючий острів. Гуїгнгнми, правда, начебто не дуже готові до війни, бо зовсім не обізнані з військовою наукою, а надто з вогнепальною зброєю. Але якби я був міністром, то не порадив би нападати на них. їхня розважливість, одностайність, безстрашність і любов до рідного краю цілком заступлять їм брак військових знань. Уявіть собі, що то було б, якби двадцять тисяч їх вдерлося в середину європейської армії, поперемішували лави, поперекидали обози й почали хвицати копитами по обличчях солдатів. Вони ж бо цілком заслуговують характеристики, даної Августові: «Recalcitrat undique tutus» (1). Отож мені здається, що, замість того щоб завойовувати цю великодушну націю, нам краще було б попросити їх прислати достатню кількість своїх представників цивілізувати Європу; нехай би вони навчили нас принципів честі, справедливості, правди, здержливості, громадськості, мужності, цнотливості, приязні, доброзичливості та вірності. Назви всіх цих чеснот збереглися ще в більшості наших мов, і їх можна зустріти як у давніх, так і в сучасних авторів - я можу це твердити на підставі свого скромного досвіду в читанні.

(1) Хвицає, бувши завжди напоготові (лат.).

До того ж я маю ще одну причину не бажати, щоб мої відкриття поширили володіння його величності. Сказати правду, тепер мені здається, що монархи в таких випадках [262] чинять не дуже справедливо. Ось приклад: корабель піратів захопила буря й жене його невідомо куди; нарешті юнга з щогли побачив землю, і всі висідають на берег, щоб пограбувати мирне населення. Але воно зустрічає їх цілком приязно. Країні дають нову назву, проголошують її частиною володінь свого короля і споруджують на честь такої події пам'ятник з трухлявої дошки або каменя; потім пірати убивають два-три десятки тубільців, ще кількох силоміць вивозять як зразок із собою і, повернувшись додому, дістають помилування. Нову колонію здобуто божественним правом. При першій же нагоді туди посилають кораблі, тубільців виганяють або нищать, а їхніх князів катують, допитуючи, де вони сховали золото; над усім панує нелюдська сваволя й розпуста, кров тубільців заливає землю, а банда мерзенних різників, яка чинить усі ці святі діяння, зве себе новочасними колоністами, що мають на меті навертати на християнство й просвіщати диких язичників і варварів.

А втім, треба визнати, що цей опис аж ніяк не стосується британської нації, яка може бути за приклад для цілого світу своєю мудрістю, дбайливістю й справедливістю в колонізуванні; великодушними ділами, що сприяють поступові релігії та освіти; добором благочестивих священиків, здатних якнайкраще проповідувати християнство; обачністю в заселенні своїх провінцій доброчесними в словах і вчинках жителями метрополії; суворим додержанням справедливості під час призначення на урядові посади в колоніях людей найздібніших і непідкупних; і, на довершення всього, відрядженням туди найпильніших і найдостойніших губернаторів, що дбають лише за добробут народу, яким вони керують, та за честь короля, їхнього володаря.

Та оскільки в описаних мною країнах ніхто не жадає, щоб його завойовували і обертали в рабство, або ж убивали, чи витісняли колоністи, і оскільки немає там ні золота, ні срібла, ні цукру, ні тютюну, то я смиренно дозволю собі твердити, що країни ті аж ніяк не варті того, щоб ми поширили на них наші прагнення, подвиги та інтереси. А втім, якщо ті, кого це ближче обходить, додержуються іншої думки, я ладен засвідчити перед судом, що до мене там не було жодного європейця, бо вважаю, що тубільцям у цьому треба вірити. Сперечатися можна хіба що про двох єгу, яких, за переказами, багато років тому бачили на одній горі в країні гуїгнгнмів і від яких, на думку [263] тубільців, пішло все поріддя цієї мерзенної худоби; та І й ті двоє єгу були, мабуть, англійці, як дають мені підстави підозрювати риси облич їхніх нащадків, хоч і дуже ' спотворені. Але наскільки цей факт може бути переконливим, хай скажуть знавці колоніальних законів.

Що ж до формального заволодіння цими країнами іменем мого короля, то таке мені ніколи й на думку не спадало, а якби й спало, то в тих обставинах мені з міркувань розсудливості й самозбереження краще було б відкласти здійснення цієї формальності до слушнішої нагоди.

Відповівши отак на єдиний закид, що його можна було б зробити мені як мандрівникові, я остаточно прощаюся з моїми люб'язними читачами й повертаюся до приємних роздумів у своєму маленькому садочку в Редріфі. Там я впроваджуватиму в життя чудову науку доброчесності, якої я навчився серед гуїгнгнмів, і спробую перевиховати єгу з моєї власної родини наскільки вдасться; частіше споглядатиму себе самого в дзеркалі, щоб таким способом поволі привчитися зносити вигляд людини; журитимуся над здичавінням наших вітчизняних гуїгнгнмів, проте ставитимуся до них з незмінною пошаною заради мого благородного хазяїна, його родини, друзів та всієї раси . гуїгнгнмів, до яких мають честь бути такими подібними своїм виглядом наші коні, хоч їхні розумові здібності й занепали.

Минулого тижня я почав уже дозволяти своїй дружині сідати обідати разом зі мною на дальшому кінці нашого довгого стола і відповідати (але якомога коротше) на мої нечисленні запитання. Проте запах єгу ще й досі викликає в мене огиду, і я завжди затикаю собі носа рутою, лавандою або тютюновим листям. Хоч як важко літній людині позбуватися своїх звичок, я все-таки сподіваюся поволі призвичаїтись до товариства моїх сусідів-єгу настільки, щоб не боятися їхніх зубів та пазурів.

Мені не так важко було б примиритися з усією породою єгу, якби вони задовольнялися тільки своїми природними вадами та хибами. Мене анітрохи не обурює вигляд адвоката, кишенькового злодія, полковника, неука, лорда, картяра, політикана, звідника, лікаря, викажчика, кривоприсяжника, судді, зрадника та подібних до них людей, бо вони - неминуче лихо. Та коли я бачу, що якийсь духовний і фізичний виродок ще й величається, тут мені вже уривається терпець. Ніколи не зможу я зрозуміти, [264] яким це чином у такій тварюці може зародитися ще й така вада. Мудрі й доброчесні гуїгнгнми, щедро обдаровані всіма рисами досконалості, які тільки можуть прикрашати розумну істоту, не мають у своїй мові навіть слова, відповідного їй, і взагалі у них нема слів для визначення чогось поганого, крім тих хіба, якими вони визначають огидні властивості своїх єгу; а гордощів у єгу вони не помічали, бо зовсім не знають людської природи, як вона виявляється по інших країнах, де панує ця тварина. Але я, завдяки своєму більшому досвідові, виразно побачив зачатки пихи навіть у диких єгу.

Гуїгнгнми, які живуть за законами розуму, пишаються своїми чеснотами не більше, ніж я пишаюсь тим, що маю руки або ноги; та й жодна розумна людина не пишатиметься цим, хоча, втративши руку чи ногу, почуватиме себе нещасною. Я спиняюся так докладно на цьому питанні лише через те, що хочу зробити суспільство англійських єгу не таким нестерпним; тому я дуже прошу тих, хто хоч трохи хибує на цю безглузду рису, не навертатись мені на очі.

Додати в закладки

  
Переклад Translate