Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Каяття – хобі грішника. / Юрій Рибников

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша


ОПОВІДКА ДЕСЯТА

П'єтро ді Вінчало йде вечеряти до товариша; його дружина

запрошує до себе хлопця; коли чоловік вертається, жінка

ховає коханця під кучу. П'єтро оповідає, що Ерколано, до

якого він ходив, знайшов у своїм домі молодика, що сховала

жінка; П'єтрова дружина ганить перелюбницю, та тут осел

наступає тому хлопцеві на пальці і він кричить; П'єтро

розкриває таким чином жінчину зраду, але через своє

плюгавство мириться з нею

Коли королева скінчила свою повість, усе товариство оддало дяку Богові, що так справедливо винагородив Феде-ріга; тоді Діоней, котрий не чекав своїм звичаєм наказу, почав такими словами:

- Я не знаю, чи то вже такий вивих у людей постав од звичаїв зіпсутих, чи зроду у них така вдача гріховна, що більше всі радіють злим учинкам, аніж добрим, особливо як ті вчинки когось іншого, а не їх стосуються. А тим, що я взяв на себе обов'язок (і не збираюся його зрікатись) розважати вас, смішити й веселити, то думаю розповісти вам, люб'язні дами, одну історію, хоч у ній буде дещо, сказати б, сороміцьке; та її варто все-таки розказати, бо вона, напевне, припаде вам до смаку; а ви, її слухаючи, так робіть, як ото в садку тендітною ручкою гожу троянду зриваєте, що квітку берете, а колючки лишаєте: так і тут - не зважайте на мерзотника, нехай він гибіє у своїх пороках, смійтеся весело з вибриків його жінки і, де треба, спочувайте чужому лихові.

Так от, жив не так давно в Перуджії один багатий чоловік на ймення П'єтро ді Вінчоло, котрий, хоч йому того зовсім не хотілося, взяв собі жінку більше про людське око, [342] щоб заличкувати перед горожанами один свій протиприродний нахил. Як на те, жінка припала йому не цілком така, яка б йому годилася, - була тужава, рудоволоса та жагуча: їй би двох чоловіків мати, а не одного, а тут і той один не про неї, а чортзна про що думає.

Коли вона те помітила, то дуже почала сердитись; сказано, сама гарна й молода, при силі і при тілі, а чоловікові до неї байдуже. Стала вона з ним щодня сваритися та гризтися - яка вже там може бути злагода! А тоді бачить, що тим його паскудству не зарадить, а лише своєму здоров'ю завадить, та й почала собі так думати-гадати: «Сей мерзотник мною гребує, бо звик по сухому шурхати - ну гаразд, пошукаю ж я собі такого човника, що вологи не боїться. Я взяла його за мужа і принесла йому чимале придане, знаючи, що він мужчина, і гадаючи, що йому того хочеться, чого мужчинам годиться хотіти. Якби я знала, що він такий, то зроду була б не пішла за нього заміж. А він же знав, що я женщи-на, то чого ж він брав мене, коли жінота йому осоружнаі Доки мені сю кривду од нього терпіти? Якби не хотілось мені в грішному світі жити, то пішла б я у черниці, так я ж іще не нажилася! А коли я діждуся од мого негідника втіхи якої чи розкошів? Швидше, мабуть, посивію, а тоді даремно жалкуватиму на старощах, що так марно збігли літа мої молодії. Та він же сам мене незгірше навчає й напучає, як тут слід чинити: сам шукає насолоди деінде, то й я ж її для себе десь пошукаю, тільки що моя насолода заслуговуватиме хвали, а його порок - хули, бо я лише людські закони порушу, а він іще й закони природи зневажає».

Подумала вона отак раз, подумала вдруге і, щоб ті думки до бажаного скутку довести, заприязнилася з одною старою бабою, схожою з виду на святу Вердіану, що то гадюк годувала. То була така богомільниця, що на всякий відпуст з чотками в руках ходила, все про життя великомучеників та рани святого Франціска говорила, і навіть, казали, Бога за бороду ловила. Вигодивши добру годину, та жінка виявила їй свої бажання.

- Дочко моя, - сказала їй стара, - Господь-усевіда знає, що добрий узяла єси намір! Якби навіть не було в тебе на те слушної причини, то й тоді, молодою бувши, не інакше слід би було чинити, щоб юних днів даремно не губити, бо для розумної людини немає більшого горя, як жалкувати за марно втраченим часом. На ката нам ті старощі здалися? От хіба Що попелу од вогнища глядіти! Хто-хто, а я те дуже добре знаю - бодай краще не знати! І досі жаль живий бере, як [343] подумаю, скільки-то часу без пуття прогаяла; хоч і не все я змарнувала (не гадай собі, що я така вже дурна була), та не все ж і зробила, що могла. Як ізгадаю про те та подивлюсь, яка тепер стала, що ніхто вже до моєї губки вогню не вкреше, то, боже, як сумно на душі стане. У чоловіків - там зовсім інша річ, вони на всяке діло здалися, а не тільки на се; в них старі бувають за молодиків вартніші. А наша жіноча справа - тільки теє-то як його, та ще дітей родити, не за що ж нас люблять і цінують. Се вже і з того кожному розумно, що жінка до того діла повсякчас готова, а чоловік ні; та ще й на те зваж, що одна жінка може багатьох чоловіків ухоркати, а їх і десятеро одної не заїздять, сказано, для того ми й родились. Іще раз кажу тобі, що добре зробиш, коли чоловікові за п'ятнадцять одплатиш двадцять, щоб на старості літ душа тіла не корила. Всяке повинно заживати світа, поки служать літа, а найпаче нам, жінкам, не випадає ґав ловити. Сама здорова знаєш, що як постарієм, то ні муж, ані який собака на нас і дивитись не хоче - ходи, бабо, на пекарню горшки та миски лічити да з котами муркотіти. Ще й пісні глумливі про нас прокладають: «Молодицям - фляч-ки, старицям - болячки», - та хіба тільки сю одну! Та шкода й мови даремно тратити: скажу тобі, що добре ти вчинила, коли саме до мене, а не до когось іншого вдалася, бо я тобі в великій пригоді стану. Нема такого жевжика, щоб я його на діло не підкусила, нема такого йолопа і бовдура, щоб я його не розбуркала й не розколихала. Ти тільки скажи мені, котрий тобі до мислі, а як його залучити - в тім уже моя голова. Пам'ятай лишень, дочко моя, що я бідна жінка, не забувай про те. Хотіла б я, щоб у кожній моїй прощі, в кожнім отченашу і твоя була часточка - се буде в Бога за-місто свічки чи поминок по вмерших твоїх душечках.

По сій мові стара святенниця вмовкла, а молодиця сказала їй, що, як побачить такого й такого хлопця (всі його прикмети докладно змалювала), котрий частенько сією вулицею ходить, то нехай уже робить, що знає; потім дала бабі добрий шмат солонини і одпустила її з богом.

Через кілька день стара і справді впровадила нишком до неї в кімнату того хлопця, а потім і деяких інших, на яких молодиця ласкавим оком позирала. Хоч і стереглася жінка чоловіка, та жодної старалася не пропустити нагоди.

Одного разу П'єтро пішов вечеряти до товариша свого на ймення Ерколано, а жінка веліла тій бабі привести одного гарного та ручого хлопця, яких мало було в Перуджії. Тільки сіла молодиця з тим хлопцем до вечері, як П'єтро гукнув [344] знадвору: «Жінко, одчиняй!» Перелякалась жінка: ну, думає, пропала! Де ж того полюбовника діти, куди його скрити? Сховала його швиденько у повітці, що з тою кімнатою опостінь була, накрила його кучею, що то курчат нею накривають, ще й сінника зверху накинула - саме того дня сіно з нього витрусила. Сеє зробивши, одчинила чоловікові. Як увійшов він, вона зразу до нього:

- Та й швидко ж, - каже, - ви ту вечерю в копи вклали!

- Еге, вклали, - одказує П'єтро, - ми її й не починали.

- А то ж чому? - питає жінка.

- Ось послухай, - каже їй П'єтро. - Сіли ми ото до столу, Ерколано з жінкою і я, коли се чуємо - щось ніби чхнуло. Чхнуло раз, удруге, ми собі спочатку байдужки, а тоді вже як розічхалося воно на всі заставки, ми здивувались непомалу. Тут Ерколано, що вже трохи насварив був жінку за те, що не зразу нас у дім упустила, сказав із серцем: «Що воно за знак? Звідкіля той чхун узявся на нашу голову?» Тоді встав із-за столу та до сходів, а під тими сходами - дощана комірчина, де ото всяку всячину складають. Одчиняє дверцята - бо почулось йому, ніби саме звідти чхання виходить, аж з тої комірчини як ударить на нас сірчаним духом! (Ми той сморід і зразу були занюхали, а як спитали в господині, то вона сказала: «Білила, - каже, - завіси сіркою, а тоді в комірці над казанком розіп'яла, щоб продимились, от воно й смердить»). Як одчинив Ерколано дверцята і дим трохи розвіявся, заглянув він туди і побачив того чхуна, що вже од сірчаної пари мало не задихнувся: іще трошки, то було б там і по чханню, і по всьому. Побачивши ту прояву, Ерколано гримнув на жінку: «Тепер же я знаю, чом ти нас так довго за дверми тримала; нехай мені те та се, коли я тобі як слід не оддячу!» Бачить жінка, що спіймали її на гарячому, і слова на виправдання не промовила, а мерщій із-за столу та й майнула хтозна-куди. Ерколано на неї і не зважав зовсім, а все гукав до того чхуна, щоб вилазив: так де, не міг уже, сердега, й поворухнутися! Тоді Ерколано схопив його за ноги і витяг із-під сходів, а сам побіг по ножа, щоб то його зарізати. Тут уже я злякався, щоб не було й мені од синьйорії якого лиха, і давай його здержувати, щоб він його на смерть не вбив або не скалічив. На той ґвалт позбігалися сусіди, схопили нечуственного хлопця й понесли з дому, куди вже - не знаю. От чого вечеря наша ляснула - кажу ж тобі, що й не починали.

Як почула жінка про ту пригоду, то зрозуміла, що не одна вона така розумна, хоч часом і доводиться комусь у тісну [345]

діру впасти. Хотілось їй по щирості за Ерколанову жінку вступитися, та щоб заличкувати свої гріхи, на інших головою киваючи, так почала говорити:

- От так притичина! От так свята і Божа у Ерколана жіночка! Чесна, нема чого казати! А я, дурна, хоч сповідатись у неї була готова, думала, що вона така благочестива. Та вже ж і не перволіток, а молодшим який приклад подає! Бодай була ніколи на світ не родилась і землі святої не топтала! Ах і ти ж невірнице, перелюбнице така! Що ж ти ганьбиш і соромиш усіх жінок нашого міста, що, честь і вірність свою занедбавши, людською думкою знехтувавши, без стида і совісті і такого чоловіка, такого вірного мужа, такого гідного грома- дянина, а водночас і себе саму в неславу вводиш, бозна з ким лигаючись! Прости мені Боже, та я б ізроду таких паскудниць не жаліла й не милувала - убивати їх треба, живцем палити, дотла спопеляти!

Тоді, згадавши про свого полюбовника, схованого під кучею, вона почала вмовляти чоловіка, щоб лягав спати, бо вже нерано. Але П'єтрові дужче хотілось їсти, аніж спати, і він спитав у неї, чи нема чого повечеряти.

- Яка вже там вечеря! - одказала дружина. - Хіба я що варю, як ти з дому йдеш? Я ж не така, як Ерколанова жінка! Лягай краще спати, якось воно буде!

Надвечір вернулися з села П'єтрові наймити, що за чимось туди їздили, і, не напоївши ослів, поставили їх у стайні, що була за повіткою. Одному ослові дуже захотілось пити, от він одв'язався, вийшов із стайні та й пішов нюшити по двору, чи не знайде десь води, і так притюпав до повітки, де був схований той хлопець; він мусив стояти під тою кучею рачки, і пальці одної руки висунулись якось надвір. Чи таке вже його було щастя, чи така недоля, що осел, наступив йому на пучки копитом - аж заверещав бідолаха од болю великого. Почувши той вереск, П'єтро здивувався, тим більше, що йому здалось (та воно так і було), що се десь у його домі. Вийшов він із хати - чує, аж справді хтось стогне (бо осел як наступив хлопцю на руку, так і не прийняв ноги).

- Хто тут такий? - закричав П'єтро і побіг до повітки. Піднявши кучу, він побачив того хлопця, що корчився з

болю, бо пальці дуже щеміли, і трусився з переляку, бо боявся, щоб господар не розправився з ним по-своєму. Та П'єтро впізнав його, бо давно вже уганяв за ним, спонукуваний нахилом своїм мерзенним.

- Що ти тут робиш? - спитав він у хлопця. [346]

Той зразу не одповідав нічого, тільки молив господаря Христом-Богом, щоб він його не вбивав. Тоді П'єтро сказав йому:

- Вставай, не бійся нічого, скажи тільки, як ти сюди втрапив і для чого?

Хлопець розказав йому все. П'єтро ж не менше з сієї знахідки утішався, ніж жінка його журилась; він узяв хлопця за руку й повів до кімнати, де на нього чекала смертельно перелякана жінка. Сівши проти неї, П'єтро сказав їй:

- Ось ти допіру так проклинала Ерколанову жінку, казала, що спалити її треба, бо вона усіх вас ганьбить; чого ж ти про саму себе нічого не сказала? А вже як про себе мовчала, то як же в тебе піднявся язик судити іншу за те, що ти й сама витворяєш? Се могло статися тільки тому, що всі ви одним миром мазані і кожна з вас рада прикрити свої гріхи чужими. А спалив би вас усіх грім небесний, проклятуще кодло!

Побачивши жінка, що на перший раз самими лише словами гнів чоловіків вилився, і зрозумівши, чому він такий добрий, - бо такого гарного хлопця в руки собі запопав, - набралася сміливості й сказала:

- Авжеж, тобі хочеться, щоб усі ми погоріли, се я добре знаю, бо ти нашу сестру так любиш, як собака палицю; та Бог не дитина, щоб слухати такого сучого сина! Коли вже дійшло до того, то яким правом ти на мене скаржишся? Що ти мене до Ерколанихи рівняєш, до тієї старої блудяги? Яка вона не є, а од нього дістає все, що потрібно, бо муж живе з нею, як з жінкою, по-чесному, не так як ти. Хоч я в тебе одіта і обута, та не мені казати й не тобі слухати, яка мені од тебе шана в постелі, що я вже й забула, коли ми вдвох спали. Воліла б я босою-голою ходити, аби тільки справжнього мужа собі мати, аніж жити в достатках з таким, як ти, недолюдком. Зрозумій же ти, іроде, що я така сама жінка, як і всі, що мені того самого хочеться, що всім жінкам. Чого од тебе не дістаю, мушу собі десь-інде роздобути - за що ж ти мене ганиш? Я ж таки твою честь непомалу й шаную, іще з вуличним гультяйством не тягаюся!

Бачить П'єтро, що вона й до ночі всього не перебалакає, а йому те й за вухом не свербить, та й каже жінці:

- Годі вже про те, жінко, якось воно влаштується. Ти краще дай нам чогось повечеряти, бо і сей хлопець, здається мені, так само, як я, не їв іще нічого.

- Авжеж, не їв, - сказала жінка, - тільки ми до столу сіли, як тебе лиха година принесла. [348]

- То йди вже, - сказав чоловік, - налаштуй вечерю, а я вже якось прирозумію, що й мені, й тобі добре буде.

Побачивши, що чоловік не сердиться, жінка встала, накрила стіл і принесла вечерю, що вже давніше була зготовила. Отак утрьох і повечеряли вони всмак - жінка, чоловік її розіпсілий і той хлопець. Що там після вечері вигадав П'єтро, щоб усіх трьох задовольнити, я вже забувся; знаю тільки, що як проводили вони назавтра того хлопця до майдану, то він був як очманілий і не знав, чи йому вночі доводилось більше чоловікувати, чи жінкувати.

Отож, люб'язні мої дами, так і живіть, - оддавайте всякому віть за віть, а не можете тепер, то оддайте в четвер, от воно й вийде - бу на бу, му на му, як гукнеш, так і одгук-неться.

Як докінчив Діоней свою оповідку, дами небагато сміялись - не тим, що не смішно було, а більше, мабуть, із соромливості. Королева, побачивши, що скінчилось її правління, підвелась і, знявши лаврового вінця з своєї голови, граціозно поклала його на голову Елізи, промовивши:

- Мадонно, передаю тепер вам свою владу. Прийнявши тую високу честь, Еліза вчинила так, як і її

попередники, - передусім дала розпорядження каштелянові, що він має робити за ввесь час її королювання, а потім звернулась до свого товариства, що зичливо слухало її мови:

- Не раз ми чували про те, як дотепним словом, влучною відповіддю чи кмітливим викрутом людям удавалось прикорочувати чужого злого язика або одвертати небезпеку, що їм загрожувала. Такі випадки самі по собі дуже цікаві і нам можуть бути корисними, тим і бажаю я, щоб завтра з Божою поміччю говорили ви про такі речі, себто оповідали про людей, які дотепною відповіддю давали відсіч глумливому слову або бистрим розумом і винахідливістю од себе шкоду, небезпеку чи кривду одвертали.

Усім вельми сподобалась тая думка; тоді королева підвелась і одпустила всіх аж до самої вечері. Побачивши, що королева встала, повставала і вся чесна компанія, і, як заведено, кожне шукало собі, якої хотіло, розваги. Як тільки пересюрчали цикади, королева веліла всіх поскликати, і товариство сіло до вечері, а поївши, почали співати й танцювати. Коли на королевин загад завели дами коло, Діонеєві наказано співати. Той одразу ж і почав:

- Хвоста вгору, моя мила, Є хороша новина... [349]

Усі дами вибухли реготом; найдужче сміялась королева, та вона веліла завести якоїсь іншої.

- Мадонно, - каже тоді Діоней, - щоб мав я цимбали, то заспівав би вам іншої: «Люба мисю, піднімися!», або «Під сливиною травка», або ще «Морськії хвилі мені не милі...» Та цимбалів немає, то вибирайте якусь іншу. Може, вам сієї:

Ой вийди, мій раю, Без тебе вмираю, - Так я тебе почухраю, Як яблуньку в маю.

- Ні, се погана, співай іншої, - сказала королева.

- Чи іншої, то й іншої, - погодився Діоней і завів:

Монна Сімона ллє в бочку медочку, Хочеш не хочеш - дитя щогодочку...

- До лиха з такими піснями! - гукнула, сміючися, королева. - Заспівай якоїсь звичайнішої, такої нам не треба.

- Не гнівайтесь, мадонно! - одказав Діоней. - Скажіть лишень, яка вам до вподоби, а я їх стільки знаю, що і в тисячу не вбереш. Хочете, може, сієї: «Ой ти мушелько моя, а чи влізу в тебе я?», або «Муже, муже, ти не дуже», або «Куплю собі півника за сто лір...»?

Хоч і сміялись тут усі дами, та королева розсердилась і сказала:

- Діонею, годі жартів, заспівай нам гарної пісні, а ні, то побачиш, що я справді вмію гніватись.

Почувши сі слова, Діоней покинув свої фіглі-міглі і швидко почав співати;

Амуре, через сяйво

Ясних очей коханої моєї

Рабом я став у тебе, як і в неї.

Як з тих очей упав на мене промінь,

Враз серце загорілося жагою;

Твоя, Амуре, сила

Влила у нього невгасимий пломінь.

Я зваблений чудовною красою,

Навіки полонила

Мене красуня мила, -

Ніщо проти вродливиці тієї

Усі на світі рожі і лілеї. [350]

Я став її невільником покірним,

Але не знаю я, чи їй відомо,

Про що я сню і мрію,

Чого я прагну серцем щирим, вірним.

Амуре-боже, лиш тобі одному

Я звірив досі тії

Бажання і надії;

Ти знаєш - ласка владарки моєї

Мені за всі дорожча привілеї.

Молю ж тебе, володарю мій любий,

Подай їй вістку про моє кохання

Палке і невтоленне,

Що може привести мене до згуби;

Скажи їй про тяжке моє страждання,

Що серце рве шалено;

Схили її до мене,

Яви ознаку милості твоєї, -

Знеси мене в любовні емпіреї.

Коли Діоней замовк, показавши тим, що пісня його скінчилась, королева казала співати ще багато інших, та найбільше похвалила все-таки Діонеєву канцону. Тим часом надворі вже добре звечоріло, і королева, відчувши, що нічний холод узяв гору над денною теплінню, веліла всім іти спочивати, як кому любо, аж до наступного ранку.

Кінець п'ятому дню

Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша

ЗМІСТ

1. Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша
2. Примітки (О.Кругликова) Зачинається книга,...
3. ОПОВІДКА ПЕРША Сер Чаппеллетто возить богочестивого...
4. ОПОВІДКА ДРУГА Єврей Аврам їде з намови Джаннотта дг...
5. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Єврей Мельхіседек притчею про три персні...
6. ОПОВІДКА П'ЯТА Маркіза Монферратська, почастувавши...
7. ОПОВІДКА СЬОМА Бергаміно історією про Примаса та...
8. ОПОВІДКА ВОСЬМА Гвільєльмо Борсьєре дотепними словами...
9. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Маестро Альберто з Болоньї чемніш...
10. ДЕНЬ ДРУГИЙ Зачинається другий день Декамерона, де під...
11. ОПОВІДКА ДРУГА Рінальдо д 'Асті, пограбований...
12. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Троє молодиків, майно своє...
13. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Ландольфо Руффоло, збіднівши, йде в...
14. ОПОВІДКА П'ЯТА Андреуччо з Перуджії приїздить до...
15. ОПОВІДКА ШОСТА Мадонна Берітола втрачає двох синів...
16. ОПОВІДКА СЬОМА Вавилонський султан посилає дочку свою в...
17. ОПОВІДКА ВОСЬМА Граф Антверпенський, неправедно...
18. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Бернабд з Генуї, одурений од...
19. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Паганіно з Монако викрадає жінку в...
20. ДЕНЬ ТРЕТІЙ Зачинається третій день, у який під...
21. ОПОВІДКА ПЕРША Мазетто з Лампореккіо прикидається німим...
22. ОПОВІДКА ДРУГА Один із конюших короля Агілульфа спить з...
23. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Під покривкою щиросердої сповіді одна...
24. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Дон Феліче навчає брата Пучча, якою...
25. ОПОВІДКА П'ЯТА Дженджик дарує мессерові Франческу...
26. ОПОВІДКА ШОСТА Річчардо Мінутоло кохає Кателлу, дружину...
27. ОПОВІДКА СЬОМА Тедальдо, розцуравшися з своєю коханкою,...
28. ОПОВІДКА ВОСЬМА Ферондо, випивши снодійного дання,...
29. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Жілетта з Нарбонни виліковує короля...
30. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Алібек іде спасатися в пустинь;...
31. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ Зачинається четвертий день, у який під...
32. ОПОВІДКА ПЕРША Танкред, князь Салернський, убиває...
33. ОПОВІДКА ДРУГА Отець Альберт запевняє одну жінку, ніби...
34. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Троє кавалерів любляться з трьома...
35. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Джербіно, всупереч обітниці, даній...
36. ОПОВІДКА П'ЯТА рати Ізабеттині вбивають її коханця; він...
37. ОПОВІДКА ШОСТА Андреола любить Габріотта; вона...
38. ОПОВІДКА СЬОМА Сімома любиться з Пасквіном і гуляє з...
39. ОПОВІДКА ВОСЬМА Джіроламо любить Сальвестру; мати...
40. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Гвільєм Россільйонський дає своїй...
41. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Лікариха кладе свого опойним зіллям...
42. ДЕНЬ П'ЯТИЙ Зачинається п 'ятий день, у який під...
43. ОПОВІДКА ДРУГА Костанца любить Мартучча Гоміта;...
44. ОПОВІДКА ТРЕТЯ П'єтро Боккамацца, тікаючи з...
45. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Мессер Ліціо да Вальбона застає...
46. ОПОВІДКА П'ЯТА Гвідотто з Кремони приручає перед смертю...
47. ОПОВІДКА ШОСТА Джанні з Прочіди схоплюють з коханою...
48. ОПОВІДКА СЬОМА Теодор кохається з Віолантою, донькою...
49. ОПОВІДКА ВОСЬМА Настаджо дельї Онесті закохується в...
50. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Федеріго дельї Альберігі любить без...
51. ОПОВІДКА ДЕСЯТА П'єтро ді Вінчало йде вечеряти до...
52. ДЕНЬ ШОСТИЙ Зачинається шостий день, у який під...
53. ОПОВІДКА ДРУГА Пекар Чісті дотепним словом звертає...
54. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Монна Нонна де Пульчі влучною відповіддю...
55. ОПОВІДКА П'ЯТА Мессер Форезе да Рабатта і маестро...
56. ОПОВІДКА СЬОМА Мадонна Філіппа, впіймана мужем у...
57. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Гвідо Кавальканті шпетить позавгорідно...
58. ДЕНЬ СЬОМИЙ Зачинається сьомий день, у який під...
59. ОПОВІДКА ДРУГА Перонелла ховає коханця в кадуб, як муж...
60. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Брат Рінальдо спить із своєю кумою;...
61. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Тофано замикається вночі од жінки...
62. ОПОВІДКА П'ЯТА Ревнивий чоловік, перебравшися за...
63. ОПОВІДКА ШОСТА До монни Ізабетти, що приймала саме...
64. ОПОВІДКА СЬОМА Лодовіко освідчується в коханні мадонні...
65. ОПОВІДКА ВОСЬМА Чоловік починає ревнувати жінку, - вона...
66. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Лідія, Нікостратова дружина, кохає...
67. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Двоє сієнців люблять одну жінку, що...
68. ДЕНЬ ВОСЬМИЙ Зачинається восьмий день, у який під...
69. ОПОВІДКА ДРУГА Парох із Варлунго спить із монною...
70. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Каландріно, Бруно та Буффальмакко йдуть...
71. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Настоятель ф 'єзоланського собору...
72. ОПОВІДКА П'ЯТА Троє молодих флорентинців стягають штани...
73. ОПОВІДКА ШОСТА Бруно і Буффальмакко крадуть у...
74. ОПОВІДКА СЬОМА Бакаляр любить удову, та вона кохається...
75. ОПОВІДКА ВОСЬМА Двоє сієнців товаришують між собою;...
76. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Маестро Сімоне, лікар, хоче вступити в...
77. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Одна сицилійка хитро видурює в...
78. ДЕНЬ ДЕВ'ЯТИЙ Зачинається дев 'ятий день, у який під...
79. ОПОВІДКА ДРУГА Абатиса схоплюється вночі, щоб застукати...
80. ОПОВІДКА ТРЕТЯ З намови Бруна, Буффальмакка та Нелла...
81. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Чекко Фортарріго програє в...
82. ОПОВІДКА П'ЯТА Каландріно закохується в одну дівчину, і...
83. ОПОВІДКА ШОСТА Двоє кавалерів заночували в трактирі;...
84. ОПОВІДКА СЬОМА Таланові ді Молезе приснилось, ніби вовк...
85. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Двоє юнаків питають ради в Соломона:...
86. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Отець Джанні на прохання кума П'єгпра...
87. ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ Зачинається десятий і останній день...
88. ОПОВІДКА ДРУГА Гіно ді Такко займає в полон абата...
89. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Мітрідан заздрить Натанові, що він такий...
90. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Мессер Джентіле де Карізенді,...
91. ОПОВІДКА П'ЯТА Мадонна Діанора загадує мессерові...
92. ОПОВІДКА ШОСТА Король-переможець Карло Старий...
93. ОПОВІДКА СЬОМА Король Педро, дізнавшись, як палко...
94. ОПОВІДКА ВОСЬМА Софронія, одружившися ніби з Егісіппом,...
95. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Мессер Торелло гостить у себе...
96. ОПОВІДКА ДЕСЯТА На прохання своїх підданців маркіз...
97. ОДАВТОРСЬКА ПІСЛЯМОВА Ласкавії мої читальниці, юнії дами,...
98. ПРИМІТКИ Дані коментарі є поширенням і доповненням...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate