Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Дезідерій Еразм Роттердамський Похвала Глупоті, або Похвальне слово Дурості, виголошене Еразмом Роттердамським Переклад Володимира Литвинова
Приємний вид божевілля.
Хто різнобічніше дурний, той щасливіший. Така принаймні моя, Глупотина, думка. Слід лише перебувати в стані безтями, яка властива мені. Подібне божевілля настільки розповсюджене, що важко знайти смертного, який постійно був би мудрим і ніколи не впадав у божевілля.
Однак різниця між мудрістю й божевіллям все ж таки є. Так, наприклад, коли хтось гарбуза прийме за дружину, його називають божевільним, бо таке трапляється рідко. А якщо хтось дружину (таку ж невірну, як і всі інші!) називає вірною Пенелопою і, перебуваючи в щасливому незнанні, дуже з того тішиться, такого не називають божевільним, бо подібне трапляється з чоловіками часто.
До мого гурту належать також мисливці, які нехтують заради полювання всім на світі. Вони твердять, що мають незвичайне задоволення кожного разу, як чують потворне завивання ріжка та собачий гавкіт. Собачий послід їм теж, певно, здається запашнішим од кориці!
А яку насолоду мають божевільці від білування звірини! Биків та баранів хай ріже простолюд, а звірину дозволено розбирати лише шляхетному! Та й він мусить робити це з непокритою головою, опустившись на коліна. Причому ще й не всяким ножем можна різати, а лише особливим, для цієї мети призначеним.
Погляньте, з якою побожністю, з допомогою яких рухів, у якій суворій послідовності відділяє цей божевільний різні члени! Мовчазний натовп обступив його щільно і дивиться з такою цікавістю, немов то якесь дивовижне й не бачене досі видовище. Коли ж якомусь солопієві удасться ще й дичини скуштувати, тоді втішається так, ніби став од цього набагато шляхетнішим.
Постійно переслідуючи звірів і їх поїдаючи, такі люди, зрештою, і самі перетворюються на звірів, хоч і переконані, що живуть по-царському.
Услід за мисливцями йдуть будівничі, які палають ненаситним бажанням щось будувати: спочатку зводять круглі споруди, а потім перебудовують їх на квадратні, то знов-таки квадратні змінюють на круглі. І нема цьому ні кінця ні краю. Зупиняються лише тоді, як дійдуть до [51] крайніх злиднів, що вже й жити ніде і їсти нема чого. Та їх не цікавить, що настане потім. їм аби хоч кілька років повтішатися своїм божевіллям!
До будівничих дуже близькі ті, що розшукують (на суші і в морі) якусь п'яту субстанцію(1) і прагнуть за допомогою нових, таємничих мистецтв змінити природу речей. їх зваблює солодка сподіванка на успіх, а тому, не шкодуючи ні праці, ні витрат, вони все щось вигадують своїм дивним розумом.
Маючи з того задоволення, ці диваки займаються попросту самообманом. Але не перестають вводити себе в оману, аж поки не стане вже нещасним за що й піч полагодити. Та їм і далі сняться солодкі сни.
Вони й інших тужаться схилити до такого щастя. А коли вкрай зневіряться у своїй надії, знаходять утіху в цитуванні вислову:
«До великого прагнуть в житті - це вже подвиг»(2).
Крім того, починають звинувачувати швидкоплинність життя, якого не вистачило, бачте, для здійснення великого задуму.
(1) П'ята субстанція - вигадка середньовічних філософів, які, крім чотирьох матеріальних сутностей (землі, води, повітря, вогню), визначених античними матеріалістами, розрізняли ще й п'яту, називану квінтесенцією, - найістиннішу начебто сутність речей. 2
(2) Проперцій. Елегія, II, 10, 6.
Далі. Не можу вирішити, чи й гравців прилучати до нашого гурту. Бо хіба не божевільні й не смішні ті, в кого починає трепетати й прискорено битися серце, ледве зачують вони стукіт гральних костей? Як часто у звабній надії на виграш вони терпіли крах і тонули у відчаї, коли судно надії розбивалося об скелю, набагато страшнішу за Малейську! Випливши на новий берег надії майже голими, вони не поспішали відігравати програне тільки тому, щоб часом не подумав хтось, що вони несерйозні.
Смішно дивитись на старих, підсліпуватих, які грають, нап'яливши на ніс окуляри. Та ще дивніше бачити дідів зі скоцюрбленими пальцями. Самі вже не в змозі грати, вони наймають за гроші якогось молодика, щоб той кидав на дошку гральні кості замість них.
Приємна річ гра, що й казати, поки не переходить у шал, бо тоді стосується вже не мене, Глупоти, а Фурій. [52]
Дурні забобони.А тепер про іншу породу людей, зліплену з того ж самого тіста, що й я. Вони вірять в чудеса і найдивовижніші вигадки. Такі люди не тільки охоче слухають інших, але й самі з задоволенням розповідають щось незвичайне.
Особливо багато байок понавигадувано про привидів, лемурів, злих духів, мерців і про тисячі подібних чудес. Причому чим менше в цих казках правди, тим охочіше слухають і вірять у них. А все тому, що такі вигадки не лише приємно лоскочуть слух, але й допомагають весело проводити час, а декому, особливо священикам та проповідникам, навіть зиск приносять.
Їхніми родичами є недоумки, які плекають дурне, але приємне переконання, що досить подивитись на статую чи ікону якогось Поліфема-Христофора, щоб у цей день не трапилось нічого поганого; або що досить помолитися перед скульптурою Варвари, щоб повернутися з поля бою неушкодженим; або що варто лише приходити у певні дні, з певними молитвами до Еразма - і невдовзі можна розбагатіти.
Замість Іполита вони вигадали Георгія-Геракла, коневі якого, прикрашеному всілякими брязкальцями, мало не моляться. Час від часу, щоб здобути прихильність, ці дурники підносять коневі подарунки. А на його мідний шишак вважають за гідне присягатись навіть царі!
Є негідники, що відкупляються від гріхів подарунками. Вони з математичною точністю вимірюють лицемірно час свого перебування в чистилищі, відміряючи, немов по годиннику: сторіччя, роки, місяці, дні і навіть години.
А скільки всюди телепнів, що вірять у магічні знаки й заклинання, вигадані якимось блаженним дурисвітом начебто для спасіння душі, а насправді - для власної вигоди!..
Чого тільки не сподіваються здобути для себе легковіри, вдаючись до тих дурничок: багатств, почестей, насолод, достатку, доброго здоров'я, довголіття, квітучої старості і, нарешті, тепленького місця десь на небі, поблизу Христа. Якщо вони й бажають досягнути чогось найпізніше, то це тієї хвилини, коли стануть їм недоступними втіхи. Ось тоді такі людці не проти покинути земний світ, щоб продовжити забавки на небі.
Якийсь купець, воїн чи суддя, виділивши дещицю з купи награбованого на замолювання гріхів, починає [53] гадати, що цим очистив клоаку свого життя. Він переконаний, що всі свої клятвопорушення, нечисті прагнення, пияцтва, чвари, а також вбивства, обмани, віроломства і зради можна відкупити грішми. А відкупившись, вважає, що можна повертатись до нових злочинів.
Чи є дурніші, вибачте, я хотіла сказати - щасливіші, за людей, які, прочитуючи щодня вголос сім віршів зі святих псалмів, сподіваються на найбільше блаженство? Вони переконані, що ці магічні віршики показав святому Бернардові якийсь дотепний, але радше легковажний, ніж лукавий демон, бо через них потрапив у халепу(1). Та в подібні дурниці (за які навіть мені соромно) вірить не тільки простолюд, вірять у них і церковні вчені.
(1) Легенда розповідає, що до святого Бернарда з'явився якось диявол і почав хвалитися, ніби знає сім магічних віршиків із «Псалтиря», щоденне читання яких неодмінно приведе до раю. Але не відкрив, які саме. Тоді Бернард вирішив щодня прочитувати весь «Псалтир». Побачивши, що таким чином буде досягнуто ще більшого благочестя, диявол назвав магічні ті вірші.
Якщо цих прикладів замало, будь ласка, ще. Кожна місцевість прагне мати свого святого покровителя. Причому кожного вшановують певним обрядом і кожному приписують якусь певну здатність: один приходить на поміч при зубному болі, другий - при пологах, третій допомагає повернути вкрадені речі, четвертий рятує потерпілих при корабельній аварії, п'ятий оберігає череду, і так далі. Всіх не перелічиш. До того ж є такі, що здатні допомагати в багатьох справах. Це передусім богородиця-діва, яку простолюд вшановує навіть більше, ніж самого її сина - Христа.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
