Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Дезідерій Еразм Роттердамський Похвала Глупоті, або Похвальне слово Дурості, виголошене Еразмом Роттердамським Переклад Володимира Литвинова
Німецькі єпископи і незліченна кількість священиків також недоумки.
По правді кажучи, я й досі до кінця не збагнула, чи німецькі єпископи взяли за зразок пап, чи, навпаки, самі подали їм приклад. Адже згадані єпископи діють ще простіше: скинувши своє облачення, відмовившись від благословінь та інших церемоній, вони живуть собі немов справжні сатрапи. Вони вважають навіть ганебними боягузами, негідними єпископського сану, тих, що віддають богові душу деінде, окрім поля бою.
Що ж стосується гурту звичайних священиків, то вони вважають за гріх відставати від свого церковного начальства в благочесті, а тому запекло воюють за своє право на десятину(1) - мечами, списами, камінням і всякою іншою зброєю. Вони дуже зіркі й можуть вичитати в давніх грамотах багато такого, чим можна настрашити простолюд, у тому числі й примусити його платити більше, ніж заведено.
(1) Десятина - десята частина прибутку, яку населення мусило сплачувати церкві.
Водночас ці пастори зовсім забувають про власний обов'язок перед народом, - хоч про те всюди й позаписувано. їм навіть вибрита маківка голови не нагадує про те, що пастиреві повинні бути чужі усі мирські пристрасті і що він мусить думати лише про небесне.
Ці, з дозволу сказати, «приємні» люди вважають, що чесно виконують свій обов'язок, якщо сяк-так пробубонять свої молитви. Але, клянуся Гераклом, я не можу збагнути, як може хтось із богів почути й зрозуміти їхнє белькотіння, коли вони самі не чують і не розуміють того, що говорять.
Є в пастирів одна риса, що єднає їх з мирянами: і ті, й другі дуже дбають про власні прибутки і твердо знають усі закони щодо цього. Що ж стосується обов'язків, то вони розважливо звалюють їх на чужі плечі й передають з рук до рук, немов м'яч. Світські державці в таких випадках доручають управління певними землями намісникам, а духовні велителі передають справи благочестя народові (через своє буцімто смирення!). Народ же, у свою чергу, передає ношу так званим церковнослужителям, [87] ніби самі вони не мають нічого спільного з церквою і над ними не справлялося таїнство хрещення.
Далі. Пастирі, які звуть себе світськими (ніби посвятили себе світові, а не Христу!), передають тягар обов'язків пастирських на так зване регулярне духовенство(1), а ці - на ченців. Що ж до останніх, так одні з них, які живуть вільніше, передоручають свої обов'язки ченцям із суворішим способом життя; ці - звалюють на братію з ордену жебрущих, а жебрущі - на картузіанців, серед яких буцімто і є благочестя, заховане, однак, настільки глибоко, що годі й побачити.
(1) Мова йде про священиків, які не належали до якогось певного ордену, але дотримувались чернецьких звичаїв.
Те саме роблять і найвищі первосвященики: дуже дбають про прибутки, а апостольські труди доручають єпископам, єпископи - пастирям, пастирі - заступникам-вікаріям, вікарії - жебрущим, а ці перекидають ще далі - на тих, які вміють добре стригти своїх овечок.
А втім, я не збираюся тут розглядати достеменно життя папи й пастирів; бо створюю не сатиру, а виголошую похвалу. Я не збираюся гудити також достойних державців за рахунок вихваляння недостойних. Я лише прагнула в кількох словах показати, що жоден смертний не може приємно жити, якщо не посвячений в мої таїнства і не користується моєю прихильністю.
Фортуна сприяє дурням.А хіба могло бути інакше, коли сама Рамнузія, доглядачка всіх людських справ, настільки зі мною одностайна, що так само, як і я, дуже вороже ставиться до мудреців і, навпаки, дурням приносить блага навіть уві сні. Пригадаймо хоча б афінського полководця Тімотея, прозваного Щасливим. Про нього навіть прислів'я склали: «Мисливець спить, а дичина сама до тенет скаче».
Про мудрих говорять навпаки, що вони «народилися, коли місяць був на ущербі» - тобто на них чекає тяжке життя; що «їздять на Сеяновім коні» - тобто, їм ні в чому нема удачі; що «мають тулузьке золото» - тобто їхнє щастя не міцне.
Але годі, припиняю вже користуватися прислів'ями, [88] бо, чого доброго, подумають, що я украла їх зі збірки мого друга Еразма!
Фортуна менше любить розсудливих, а більше - відважних, тих, що часто повторюють: «Або пан, або пропав»! А тому, куди не поглянь, мудрі все бідують, всюди терплять голод і злигодні, живуть, всіма зневажувані й у неславі. А все через мудрість, яка робить людей боязкими! Що ж до дурнів, то вони лопатою гроші гребуть, займають високі державні посади... - одне слово, розкошують на всю губу.
Якщо хтось вважає себе щасливим, коли подобається знатним мужам, коли має змогу крутитися серед натовпу повбираних і позолочених кумирів, то навіщо такому мудрість, яка в цих людей не в пошані?
А якщо говорити про накопичення багатств? Де в біса візьметься в купця прибуток, коли буде слухатися мудрості? Адже такий купець не допустить клятвопорушень; червонітиме, коли спіймають на брехні; надаватиме великого значення дурничкам, яких мудреці понавигадували стосовно крадіжок та лихварства.
Далі. Якщо когось ваблять церковні почесті та прибутки, то хай знає, що осел або буйвол досягне їх швидше, аніж мудрець. Якщо ти шукаєш утіх, то знай, що дівчата й молодиці, - про яких я вже багато говорила, - всім серцем віддані дурням, а від мудреця втікають і стороняться його, немов скорпіона.
Нарешті всі, хто вирішив провести час приємно й весело, виганяють зі свого гурту передовсім мудреця, а на його місце люб'язно приймають першого-ліпшого нікчему.
Коротше кажучи, куди не повернись: до первосвящеників, до державців, до суддів, до магістрату, до друзів, до ворогів, - менших чи більших, - всюди потрібні гроші. А оскільки мудрець їх зневажає, то й його також завжди всі уникають.
Хоч похвалам на мою адресу немає меж, але треба ж колись закінчувати промову. Тому перестаю говорити - ще тільки розкажу в кількох словах, як багато великих мужів прославили мене і в творах, і ділами своїми. Інакше можна, нівроку, подумати, що я, немов остання дурепа, сама себе лише вихваляю, а жалюгідні буквоїди-законники, чого доброго, ще й наклеп зведуть, що мені нема на кого послатися. Тож піду за їхнім прикладом і почну цитувати всіх, кого заманеться, без розбору. [89]
ЗМІСТ
На попередню
|
|
