Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Комедія помилок Переклад Ірини Стешенко
ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА 1 Вулиця перед абатством. Входять 2-й купець і Анджело. АНДЖЕЛО Шкодую, пане: надто вас затримав; Та, слово честі, він узяв ланцюг, Хоч відмагається так безсоромно. 2-Й КУПЕЦЬ Якої він зажив у місті слави? АНДЖЕЛО Його тут вельми поважають, пане, Всі ставляться до нього дуже тепло,- Нема в Ефесі рівного йому; На слово ладен я йому довірить Мої достатки. 2-Й КУПЕЦЬ Тихше говоріть: Мені здається, він іде сюди. Входять Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький АНДЖЕЛО Так, так, і в нього той ланцюг на шиї, Якого ніби він не взяв у мене. Ласкавий пане, підійдіть і ви, Я з ним поговорю! Як ви могли Завдать мені, шановний Антіфоле, Такої прикрості й образи? Пане, Таж ви зганьбили і себе тим самим, Бо запевняли, навіть присягались, Що не дістали ланцюга від мене, Який ви зараз носите відкрито. Окрім турбот, ганьби й мого арешту, Вчинили ви іще велику шкоду І другові статечному моєму; Коли б тут не затримала його Та сварка наша, він уже давно, Вітрила розпустивши, плив би морем. Невже й тепер ви будете зрікатись, Що ланцюга цьою взяли у мене? АНТІФОЛ СІР. Еге ж, узяв; та я і не зрікався. 2-Й КУПЕЦЬ Ні, кривоприсягаючи, зрікались. АНТІФОЛ СІР. Хто чув, що я зрікався й присягав? 2-Й КУПЕЦЬ Я чув на власні вуха. О, ганьба! Що ти живеш між чесними людьми! АНТІФОЛ СІР. Негідник ти, коли мене ганьбиш! Та честь свою і чесність доведу я, Якщо ти приймеш виклик мій. 2-Й КУПЕЦЬ. Приймаю! І всім я докажу, що ти негідник. Видобувають мечі. Входять Адріана, Люціана, куртизанка та інші. АДРІАНА Спиніться, бога ради! Він безумний! Скоріше відберіть меча! Зв'яжіть Його і Дроміо та відведіть Обох додому. ДРОМІО СІР. Ну ж, тікаймо, пане! Он монастир... Туди хутчій біжімо, А ні - то нам обом кінець вже! Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький вбігають у монастир. Входить абатиса. АБАТИСА Мир вам! Чого ви, люди добрі, збились тут? АДРІАНА Щоб мужа бідного мого забрати, Що обезумів; тож дозвольте нам Зайти: ми мусимо його зв'язати Й додому відвести для лікування. АНДЖЕЛО Я так і знав, що втратив він свій розум! 2-Й КУПЕЦЬ Шкодую я, що зняв на нього зброю. АБАТИСА А чи давно вже збожеволів він? АДРІАНА Він був такий сумний останній тиждень, Похмурий і сердитий, як ніколи; Проте лише сьогодні по обіді Дійшла його хвороба аж до сказу. АБАТИСА Чи поховав когось із щирих друзів? Йому, бува, любов якась негідна Не полонила серця? В гріх такий Молодики впадають найчастіше, Аби лиш волю дав своїм очам. Яка з цих бід звалилася на нього? АДРІАНА Та жодна з них, якщо лиш не остання,- Кохання б то; зникав він часто з дому. АБАТИСА За це вам слід би гримати на нього. АДРІАНА Я гримала. АБАТИСА Але не досить різко? АДРІАНА Так, як мені це дозволяла скромність. АБАТИСА І, мабуть, сам на сам? АДРІАНА Ні, і на людях. АБАТИСА То, видно, дуже рідко? АДРІАНА Я день у день товкла йому те ж саме. Не міг він спать і їсти від докорів. Віч-на-віч більше ні про що із ним Не говорила я і в товаристві Робила натяки на те не раз; Йому я говорила безупинно, Що чинить він і гидко, і нечесно... АБАТИСА І, зрештою, він з того й збожеволів. Постійний крик ревнивої жони Дошкульніший, аніж укус зубів Скаженого собаки. Таж йому Твої докори не давали спати, От і потьмарився у нього розум. йому докором страви приправляла, А прикрості розладнують нам шлунок, Тому й трясе його весь час гарячка. А що таке гарячка, як не ті ж Безумства напади? Сама сказала, Що ти своїм бурчанням невгамовним Його утіху, спокій руйнувала; До меланхолії це спричинилось. Вона ж - сестра одчаю й безнадії. Слідом за нею йде отруйна зграя Блідих недуг, тих ворогів життя! Без сну, без їжі, без розваг - повір, Не лиш людина, ошаліє й звір. Все ревнощі! Ти винна мимоволі, Що чоловік твій раптом збожеволів. ЛЮЦІАНА В її докорах лагідність велика, А чоловік такий брутальний, дикий!- Як можеш, сестро, слухати й мовчати І дозволяєш тут себе картати? АДРІАНА Сумління ті слова в мені збудили... Ходім по нього, люди добрі. АБАТИСА Ні! Ніхто не сміє в монастир зайти. АДРІАНА Хай ваші слуги приведуть його. АБАТИСА Шукав він втечища в священних мурах, Що захистять його од ваших рук. Я поверну йому здоровий розум, Якщо не будуть всі зусилля марні. АДРІАНА Я хочу мужа доглядать сама, Йому за няньку бути, лікувати. За нього дбати, а тому прошу,- Дозвольте, я візьму його додому. АБАТИСА Ні, зачекай; його не відпущу я, Допоки вже не випробую всіх Мені відомих засобів: сиропів, Цілющих трунків, молитов святих, Щоб став він знов здоровим чоловіком. Так вимага обітниця моя Й наказує мені духовний сан мій; Іди ж і залиши його зі мною. АДРІАНА Я не піду, не кину чоловіка; І вашій святості не випадає Так розлучати мужа і жону. АБАТИСА Вгамуйсь і йди; тобі його не дам я. (Виходить) ЛЮЦІАНА Поскаржитися князеві ти мусиш На цю образу! АДРІАНА Так, ходім, йому Впаду до ніг я і не встану доти, Аж поки сльози і мої благання Його сюди з'явитись не примусять, Щоб відібрати мужа в абатиси. 2-Й КУПЕЦЬ Показує, мені здається, стрілка Вже рівно п'ять, і, мабуть, скоро князь Тут з'явиться, йдучи в сумну долину, На місце страти,- поблизу воно, Ген там лежить, за монастирським валом. АНДЖЕЛО Чого туди проходить має князь? 2-Й КУПЕЦЬ Щоб там присутнім бути у годину, Як привселюдно голову зітнуть Купцеві Сіракузькому, якого Прибило бурею у нашу гавань. Сюди прибувши, він закон порушив, За що й приречено його до страти. АНДЖЕЛО Вони ідуть. Подивимось на страту. ЛЮЦІАНА Ти князеві впади до ніг, допоки Монастиря він не пройшов. Входять князь із почтом, Егеон з непокритою головою, кат і варта. КНЯЗЬ Нехай Іще раз оголосять привселюдно: Як друг якийсь за нього сплатить викуп, Він не помре; хотіли б ми йому Допомогти. АДРІАНА О князю наш великий, Обороніть мене від абатиси! КНЯЗЬ То доброчесна й преподобна дама; Не може бути, щоб вона тобі Якусь вчинила прикрість. АДРІАНА О, дозвольте, Ясновельможний князю наш, сказать вам: Мій Антіфол, мій муж, якому я, За вашою порадою, себе У владу віддала і все, що маю, В цей згубний день зненацька збожеволів: Почав безумний вулицями бігать (А з ним і раб, що збився з плигу теж), Обурюючи чесних городян, Вдираючись в їх житла, силоміць В них персні беручи й коштовні речі, Все, що подобалось його безумству. Нам пощастило раз його зв'язати І відвести додому; я ж сама Пішла по місту виправляти шкоду, Якої муж завдав своїм шаленством, І раптом він,- не знаю, як це сталось,- Утік од сторожів своїх, а з ним І божевільний раб його чкурнув. Ми щойно їх обох зустріли тут,- З оголеним мечем, несамовито Накинулись на нас вони й прогнали. Та ми взяли людей і повернулись, Щоб їх зв'язать; тоді вони втекли У монастир, а ми ^- слідом за ними; Але замкнула абатиса браму, Й тепер нас не впускає, і не хоче Ні видать мужа хворого мені, Ні відіслати з кимсь його додому. О, накажи, наш князю благородний, Віддать його мені, щоб я могла Подать йому потрібну допомогу. КНЯЗЬ Твій муж брав участь у моїх походах І добре воював колись. В той день, Як ти його господарем зробила Над власним ложем, дав тобі я слово, Що я зроблю для нього все, що зможу. Хай хтось із вас постукає у браму Та викличе до мене абатису. Я хочу зразу ж заладнать цю справу, Раніше ніж піду. Входить слуга. СЛУГА О пані, пані! Тікайте і рятуйтесь! Мій господар І раб його, звільнившись, одшмагали Усіх служниць, а доктора зв'язали Та й підпалили бороду йому. А ледь її охоплював вогонь, Вони лили на нього цілі відра Помиїв, щоб волосся погасити. Мій пан навча його тепер терпіння, Слуга ж тим часом голову йому Стриже точнісінько, як божевільним. їй-богу, пані, як не пошлете Йому когось негайно на підмогу, Ті двоє заклинателя уб'ють. АДРІАНА Замовкни, дурню! Тут твій пан і раб; І все брехня, про що ти нам говориш. СЛУГА Життям клянусь, що я кажу лиш правду! Побіг щодуху я, як те побачив. Він вас розшукував і присягався Лице вам обсмалити, як впіймає, І геть спотворить вас, шановна пані!... Галас за сценою. О, чуєте?.. Це ж він!.. Скоріш тікайте! КНЯЗЬ Стань біля мене і не бійся! Варто Приготувати алебарди! АДРІАНА Горе!.. Та це ж мій муж! Ви свідки всі, що він З'являється, мов невидимець, всюди; Ми ж бачили, як щойно муж сховався За мурами, а це, дивись, вже там; Цього збагнуть не може людський розум. Входять Антіфол Ефеський і Дроміо Ефеський. АНТІФОЛ ЕФ. Правосуду благаю я! Ім'ям Прислуг моїх тобі в часи минулі, Я, князю благородний, захищав Тебе в жорстоких січах і на себе Приймав від ворога страшні удари, Рятуючи твоє життя; тож кров'ю, Яку тоді за тебе проливав, Я заклинаю,- правий суд вчини! ЕГЕОН Як не збезумивсь я від страху смерті, То бачу сина Антіфола й Дромйо. АНТІФОЛ ЕФ. Правосуду прошу супроти жінки, Що сам ти за жону мені віддав; Вона знущалась з мене, зневажала. Тії ганьби, що нею я укритий, Ні здумати, ні уявить не можна! КНЯЗЬ Скажи, що заподіяно тобі,'- І справедливий винесу я присуд. АНТІФОЛ ЕФ. Сьогодні, світлий князю наш, вона Мене в мою господу не впустила, Сама ж в той час бенкетувала там З розпутником своїм! КНЯЗЬ То гріх тяжкий! Скажи, ти так чннила, жінко? АДРІАНА Ні, Мій добрий князю! Й він, і я сама, Й моя сестра,- обідали ми разом; Клянусь душі спасінням, все те фальш, У чому він мене обвинуватив! ЛЮЦІАНА Хай більш я не побачу світла дня, Нехай я не засну вночі, коли Вона вам не сказала щиру правду! Андоюело Зламала клятву ти, облудна жінко! Вони обидві брешуть! їх у цьому Правдиво винуватить божевільний. АНТІФОЛ ЕФ. Володарю, я знаю, що кажу вам; Себе не одурманив я вином, І я не ошалів від лютування, Хоч міг би від таких страшних образ Ума відбитись навіть наймудріший. Мене ця жінка нині не впустила, Коли додому я прийшов обідать; Цей золотар,- коли б не був він зараз Із нею заодно,- посвідчить міг би Мої слова, бо він там був зі мною Й пішов від мене по ланцюг, який Мав принести мені у «Дикобраз», Де разом з Еалтазаром я обідав, Та не прийшов, і по обіді я Подавсь його шукати, і зустрів Його на вулиці з цим паном разом. І там підступний золотар поклявся, Що він сьогодні дав мені ланцюг, Якого - свідок бог! - я ще й не бачив; І ось за це дозорцеві звелів він Мене арештувати. Я скорився Й послав слугу додому по дукати, Але слуга вернувся без нічого. Тоді я попросив того дозорця. Щоб він пішов туди зі мною разом; Дорогою ми стріли Мою жону, її сестру і з вами Ватагу підлих спільників її! Вони вели ще й Пінча за собою: Це - ледар, це - бліда, голодна неміч, Це - шарлатан, кістяк ходячий, маг, Шахрай і ворожбит, жебрак обдертий, Це - труп живий, потвора без очей; І цей махляр огидний удавав Із себе заклинателя! Мені Ув очі зазирав і мацав пульс; А потім, втупившись мені в обличчя Паскудною мармизою своєю, Він закричав: я бісом одержимий. Тоді усі накинулись на мене, Зв'язали руки й потягли додому, Замкнули там у темнім, вогкім склепі З слугою разом, зв'язаним, як я; Та мотузки я перегриз зубами, І вирвався на волю, та й до вас, Володарю, прибіг сюди негайно, Щоб справедливої просить відомсти За цю нечувану ганьбу й насильство! АНДЖЕЛО Володарю, я свідчу вам, що нині Він справді в себе вдома не обідав І що його в господу не впустили. КНЯЗЬ А ланцюга ти дав йому чи ні? АНДЖЕЛО Я дав йому, й, коли він вбіг сюди, Всі бачили ланцюг на шиї в нього. 2-Й КУПЕЦЬ І присягаюся: я чув, як ви Признались, він оддав вам ланцюга, А перед тим на ринку ви клялись, Що ланцюга й не бачили ніколи, І через те я зняв на вас меча; А ви собі сховались в монастир І вийшли звідти, мабуть, тільки чудом. АНТІФОЛ ЕФ. Ніколи в монастир я не заходив, Меча ти проти мене не здіймав, І ланцюга ніколи я не бачив. Клянуся небом - це брехня негідна! КНЯЗЬ Як дивно все заплуталось в цій справі! Гадаю я, що ви понапивались Із келиха Кіркеї. Щоб його Загнали й справді в монастир, то він І був би там; коли б же збожеволів, То вже не захищався б так розумно. Ви кажете, що він обідав дома, Та золотар доводить протилежне. А ти що скажеш, хлопче? ДРОМІО ЕФ. Ясний князю, Обідав він із нею в «Дикобразі». КУРТИЗАНКА Так, так, і зняв у мене з пальця перстень. АНТІФОЛ ЕФ. То правда, мій володарю, цей перстень Я в неї взяв. КНЯЗЬ Ти бачила, як він Ввійшов сюди, в абатство? КУРТИЗАНКА Так, владарю, Я бачила, як бачу вашу світлість. КНЯЗЬ Як дивно це! Покликать абатису! Мені здається, вам чогось бракує, Якщо не збожеволіли цілком. Один із почту виходить. ЕГЕОН Великий князю наш, дозвольте з ласки Мені сказати слово; я знайшов, На щастя, друга тут, який врятує Мені життя, сплативши вам всю суму, Яку призначено за викуп мій. КНЯЗЬ Кажи, що маєш, сіракузцю. Ну, Чого ж ти хочеш? ЕГЕОН Чи звати вас не Антіфол, мій пане? А вашого невільника не Дромйо? ДРОМІО ЕФ. Годину лиш тому невільний був я, Та перегриз він на мені мотузку, І Дроміо слугою вільним став. ЕГЕОН Я переконаний, що ви обидва Про мене згадуєте. ДРОМІО ЕФ. Ні, себе Ми згадуємо, дивлячись на вас; Зв'язали нещодавно й нас так само, Як вас тепер. Ви, пане, може, теж Один із пацієнтів дурня Пінча? ЕГЕОН Чому ви дивитесь на мене так, Мов я чужий? Ви ж знаєте мене. АНТІФОЛ ЕФ. Я досі вас ніколи ще не бачив. ЕГЕОН О, як меве змінили дні скорботи, Відколи з вами бачивсь я востаннє. й журба потворною рукою часу Спотворила моє лице й зробила Його чужим! О друже мій, скажи, Чи ти хоч впізнаєш мій голос? АНТІФОЛ ЕФ. Ні. ЕГЕОН Ти, Дромйо, теж не впізнаєш? ДРОМІО ЕФ. І я, Мій пане, теж не впізнаю. ЕГЕОН Проте, Я певен, мій ти упізнаєш голос. ДРОМІО ЕФ. Ви так гадаєте, пане? А я - якраз навпаки, я певен, що зовсім не впізнаю; а коли людина щось заперечує, то треба їй вірити, ЕГЕОН І голосу не впізнають! Невже, О часе лютий, за сім літ коротких Ти так зумів розбить мій бідний голос, Що навіть рідний син впізнать не може. І хоч зима, яка вбива всі соки, Моє лице зів'яле вкрила снігом, Хоч кригою взялася в жилах кров, Та ніч життя поберегла ще пам'ять І світло в гаснучій моїй лампаді, Ще трохи чують вуха, хоч і глухнуть, І всі ці сиві свідки (певен я) Мені говорять правду,- ти мій син. АНТІФОЛ ЕФ. Свого я батька ще не бачив зроду! ЕГЕОН Згадай, мій сину, лиш сім літ минуло, Як виїхав ти з Сіракуз-, чи ти Соромишся впізнать мене в нещасті? АНТІФОЛ ЕФ. І князь наш, і мої знайомі в місті Посвідчить можуть, що це все - не так: Я Сіракуз іще не бачив зроду. КНЯЗЬ Знай, сіракузцю, ось вже двадцять років Я опікуюсь Антіфолом, він За весь цей час не бачив Сіракуз. Мені здається, що літа і горе Тобі потроху вистарили розум. Входить абатиса з Антіфолом Сіракузьким і Дроміо Сіра- кузьким. АБАТИСА Великий, князю наш, ось чоловік, Якозиу тут тяжку вчинили кривду. Всі товпляться, щоб подивитись на нього. АДРІАНА Два мужі бачу я, коли м£не Не обдурили власні очі. КНЯЗЬ Мабуть, Один із них - твій муж, а другий - То дух йото; так само й ці обоє. Котрий з них чоловік? Котрий з них дух? Хто зможе розрізнити їх, панове? ДРОМІО СІР. Я - Дроміо, звели йому забратись! ДРОМІО ЕФ. Я - Дроміо, дозволь мені зостатись! АНТІФОЛ СІР. Невже тебе я бачу, батьку мій? Чи це твій привид? ДРОМІО СІР. О старий мій пане! Та хто ж це вас зв'язав? АБАТИСА Хто б не зв'язав, Я розв'яжу й визволенням його Здобуду мужа. Егеоне сивий, Скажи, чи ти той самий, що колись Дружину мав Емілію, яка Тобі родила двох синів-близняток? Як ти той самий Егеон, скажи ж, Скажи мерщій Емілії тій самій! ЕГЕОН Коли це все не сон, то ти і справді Емілія; як ти - вона, скажи Й мені, де син, що плив з тобою разом На тім фатальнім плоті? АБАТИСА Нас усіх,- Його, мене і Дромйо,- врятували Чутливі мореплавці з Епідамна; Але рибалки грубі із Корінфа Догнали скоро їх і відібрали В них Дрсшіо й мого, малого сина, Мене в еяідамкян вони лишили. Що з нимв сталося, не знаю я: Тоді знайшла собі притулок тут. КНЯЗЬ Це стверджує ту розловідь, що ми Ще ранком чули; ось два Антіфоли Однакові, як на один копил; А ось два Дроміо, на диво схожі. Так, справді, це батьки оцих дітей, Що випадок їх звів оце докупи. Прибув ти із Корінфа, Антіфоле? АНТІФОЛ СІР. Ні, герцогу, прибув я з Сіракуз. КНЯЗЬ Стривай, стань збоку; я ніяк не можу Вас розрізнити. АНТІФОЛ ЕФ. Я сюди прибув З Корінфа, мій володарю ласкавий. ДРОМІО ЕФ. І я з ним теж. АНТІФОЛ ЕФ. Привіз мене сюди завзятий воїн, Ваш славний дядько, Менафонський князь. АДРІАНА А хто з вас двох обідав нині в мене? АНТІФОЛ СІР. Я, прехороша пані. АДРІАНА Ви мій муж? АНТІФОЛ ЕФ. Е, ні! Даруйте, я на це не згоден! АНТІФОЛ СІР. І я також, хоч мужем називала Мене вона; а чарівна ця панна, її сестра, іменувала братом. (До Люціани) Те, в чім я так вас запевняв тоді, Надію маю довести на ділі, Як це не сон, що бачу я і чую. АНДЖЕЛО Ось, пане, той ланцюг, що я вам дав! АНТІФОЛ СІР. Здається, пане. Я і не зрікаюсь. АНТІФОЛ ЕФ. А ви за той ланцюг мене схопили! АНДЖЕЛО Здається, пане. Я і не зрікаюсь. АДРІАНА Я вам послала гроші через Дромйо На викуп, пане; він їх не приніс? ДРОМІО ЕФ. О ні! Не через мене! АНТІФОЛ СІР. Той гаманець дукатів я одержав: Його приніс мені слуга мій, Дромйо. Я бачу, кожному з нас попадався Слуга не свій, а братів; нас же дв»к Теж плутали: він мною був, я - ним: От з цього помилки всі і постали! АНТІФОЛ ЕФ. За ці дукати викуплю я батька. КНЯЗЬ Не треба, я йому життя дарую. КУРТИЗАНКА Прошу, мій діамант віддайте, пане! АНТІФОЛ ЕФ. Візьміть його; велика дяка вам За ваш смачний обід. АБАТИСА Зробіть нам ласку, Преславний князю наш, у монастир Із нами разом завітайте; там Докладно ми про наші всі пригоди Розкажем вам, і всіх, що тут зійшлись, Що в день цей від численних помилок Страждали, просимо ми теж до гурту І обіцяєм всіх задовольнити. О, двадцять п'ять тяжких і довгих років, Сини мої, промучилась я з вами, І тільки зараз народила вас! Ви, князю наш, ти, муже мій, і діти, І ви, календарі їх з перших днів, Ходім мерщій похрестини справляти: Кінець журбі, тож нумо святкувати! КНЯЗЬ Охоче буду кумом на хрестинах. Князь, абатиса, Егеон, куртизанка, 2-й купець, Анджело та почет виходять. ДРОМІО СІР. Чи збігати мені на корабель По ваші речі, пане? АНТІФОЛ ЕФ. По мої? Які ж туди відніс ти речі, Дромйо? ДРОМІО СІР. Ті речі, що були в «Кентаврі», пане. АНТІФОЛ СІР. Це він мені говорить. Дромйо, я Господар твій, ходімо з нами зараз; Про речі ті подбаємо ми згодом; Ну, брата ж обніми й потішся з ним! Антіфол Сіракузький і Антіфол Ефеський, Адріана і Люціана виходять. ДРОМІО СІР. В господаря твого живе красуня,- Ох, та й гладка ж!.. Вона мене сьогодні Ледь не засмажила під час обіду; Тепер вона мені сестрою буде,- Нівроку їй,- а не жоною, правда ж? ДРОМІО ЕФ. Мені здається все, що ти не брат мій, А дзеркало моє. Дивлюсь на тебе І бачу, що вродливий я хлопчина! Ходім і ми на свято подивитись. ДРОМІО СІР. Прошу вас, пане, йти вперед, ви старший. ДРОМІО ЕФ. Це ще питання: як його розв'яжем? ДРОМІО СІР. Ми соломинку будемо тягти За наше старшинство; тим часом ти Іди вперед. ДРОМІО ЕФ. О ні, хай краще так: Ми разом народились, як близнята, То. й иідем попідручки, як два брата... Виходять.
Книга: Вільям Шекспір Комедія помилок Переклад Ірини Стешенко
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Комедія помилок Переклад Ірини Стешенко |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Майдан. Входять Адріана й Люціана. АДРІАНА... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Перед домом Антіфола Ефеського. Входять Антіфол... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Майдан Входять 2-й купець, Анджело та... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА 1 Вулиця перед абатством. Входять 2-й купець і... |
| 6. | Примітки Написана близько 1592-1593 pp. Вперше... |
На попередню
|
|
