Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Генріх VI : Частина третя Переклад Віктора Гуменюка
Вільям Шекспір Генріх VI : Частина третя Переклад Віктора Гуменюка
© William Shakespeare, The Third Part of King Henry VI, 1591 (p. 1595)
© В.Гуменюк (переклад з англійської), 1986
Джерело: Вільям Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 1. К.: Дніпро, 1986. 536 с. - С.: 223-313.
Сканування і коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004.
Зміст
ДІЙОВІ ОСОБИ Король Генріх VI. Едвард, принц Уельський, його син. Людовік XI, король Франції. Герцог Сомерсет Герцог Ексетер Граф Оксфорд Граф прибічники короля Генріха. Нортемберленд Граф Вестморленд Лорд Кліффорд Річард Плантагенет, герцог Иорк. Едвард, граф Марч, згодом - герцог Иорк, король Едвард IV Едмунд, граф Ретленд його Георг, сини згодом . герцог Кларенс Річард, згодом герцог Глостер Герцог Норфолк Маркіз Монтег'ю Граф Уорік прибічники герцога Граф Пембрук Иорка. Лорд Гастінгс Лорд Стаффорд Сер Джон Мортімер дядьки герцога Йорка. Сер Гю Мортімер Генрі. молодий граф Річмонд. Ентоні Видвіл, лорд Рівєрс, брат леді Грей. Сер Вільям Стенлі. Сер Цокон Монтгомері. Сер Джон Сомервіл. Наставник Ретленда. Мер міста Йорка і міські-старшини. Комендант Тауера. Дворянин. Два лісники. Син, що вбив батька. Батько, що вбив сина. Леді Грей, удова, згодом королева Єлизавета, дружина' Бдварда IV. Королева Маргарита. Бона, сестра французької королеви. Солдати, почет, гінці, сторожа, ловчий та інші. Місце дії - Англія і Франція. ДІЯ ПЕРША СЦЕНА 1 Лондон. Зала парламенту. Барабанний бій. Входять, із білими трояндами на капелюхах, герцог йорк, Едвард, Річард, Норфолк, Монтег'ю, Уорік та солдати. Уорік Аж дивно, як це втік від нас король? Йорк Щез нишком; поки вершників північних Наздоганяли ми, своїх покинув. Тоді ж великий лорд Нортемберленд, Чий войовничий слух таки не стерпів Ганебного до відступу сигналу, Рать підупалу збадьорив - і сам, Ще й разом з ним лорд Кліффорд і лорд Стаффорд, Обрушились на головний наш полк І впали від мечів простих солдатів. Едвард Та й батько Стаффорда, лорд Бекінгем, Убитий чи поранений смертельно: Я розрубав мечем йому забрало. Ось, подивися, батьку,- кров його. (Показує закривавлений меч) Монтег'ю А ось кров графа Вілтшіра, кузене; Я з ним зітнувсь, як битва почалась. Річард (кидаючи додолу голову герцога Сомерсета) За мене ти скажи, що я зробив. Йорк Ти перевершив, Річарде, усіх. Невже ви мертві, лорде Сомерсет? Норфолк Весь Джона Ганта рід ця доля жде. Річард І Генріху знять голову надіюсь. Уорік І я надіюсь. О звитяжний йорку, Аж поки не побачу я на троні, Яким Ланкастери заволоділи, Тебе,- клянуся, не стулю очей. В палаці полохливого державця Престол величний - володій ним, Иорку, Бо ж ти, не Генріх,- справжній спадкоємець. Йорк Допоможи - і стане трон моїм, Адже для чого ще сюди ми вдерлись? Норфолк Ми всі з тобою. Хто втече - помре. Піднімаються до трону. Йорк Спасибі, друже. Лорди, будьте тут. І ви, солдати, поблизу ночуйте. Уорік А з'явиться король - його не руште, Коли не вдасться Генріх сам до сили. Солдати ховаються. Йорк Збирає королева свій парламент, Але не жде, що й ми на раду прийдем. Своє візьмімо словом чи мечем. Річард Лишімося у залі цій при зброї. Уорік Колись кривавим цей назвуть парламент, Як герцог йорк не стане королем, А Генріх полохливий не впаде,- Кепкують вороги з нас через нього. Йорк Підтримайте мене рішуче, лорди. І прав своїх я доможусь напевне. Уорік Ні сам король, ні найгордіший з тих, Що обстають за нього, не посміють Крилом змахнути, хай-но я дзеленькну. Я посаджу на трон Плантагенета - Посмій-но хто його зсадити звідти! Рішайся, Річарде! Бери корону! Иорк сідає на трон. Фанфари. Входять король Генріх, Кліффорд, Нортемберленд, Вест» морленд, Ексетер та інші, з червоними трояндами на капелюхах. Генріх Де бунтівник розсівся! Гляньте, лорди,- На троні короля! Мабуть, гадає, Уоріком підтриманий зрадливим, Корони домогтись, владарювати! Твого він батька вбив, Нортемберленде, И твого вбив, Кліффорде; клялись ви, лорди, йому, синам і друзям всім помститись, Нортемберленд Як ні, хай небеса мені помстяться! Кліффорд На те ж я в меч жалобу перелив. Вестморлєнд Та як таке знести нам? Геть його! Нестримним гнівом серце запалало! Генріх Терпіння май, Вестморленде шановний. Кліффорд Терпіння Йорку-боягузу личйть! При батьку вашім він не сів би там. Не гаймося, владарю, нападім На герцога і все його поріддя. Нортемберленд Це добре сказано. Хай буде так. Генріх Самі ж ви знаєте - їх любить місто, І військо в. них стоїть напоготові. Ексетер Вб'єм герцога - всі розбіжаться вмить-. Генріх Мені, панове, не до серця думка В різницю обернути наш парламент! Мій брате, будуть Генріху служити Слова й погрози як єдина зброя. Зрадливий герцогу, облиш мій трон І милості навколішках благай,- Я твій король. Йорк Ба ні, я твій король. Ексетер Зійди! Він герцогом тебе зробив. Йорк Йорк, як і Марч,- то спадщина моя. Ексетер Твій батько зрадником короні був. Уорік Ти, Ексетере, зрадник, бо пішов За Генріхом, загарбником корони. Кліффорд Та як не йти за справжнім королем? Уорік Так! Тільки ж істинний король - це Річард. Генріх Ти тут сидиш, а я дивитись маю? Иорк Так мусить бути й буде. З цим змирись. Уорік Будь герцогом. Віддай корону Йорку. Вестморлєнд Ні, Генріх наш і герцог, і король. І це обстоює лорд Вестморлєнд. Уорік Та відкида Уорік. Ви забули, Що ми перемогли, що ми, батьків Убивши ваших, в маєві знамен . Пройшли крізь місто аж до брам палацу. Нортемберленд Уоріку, я лиха не забув; Душею батьковою присягаюсь: Ще каятимешся і ти, й твій рід. Вестморлєнд Плантагенете, вб'ю тебе й твоїх Синів і друзів. Буде трупів більше, Ніж крапель крові батько мій пролив. Кліффорд Вгамуйсь, Уоріку, бо замість слів Гінця пошлю такого, що притьмом Тобі за батькову помететься смерть. Уорік Пусті твої погрози, бідолахо! Йорк В своїх правах переконаєм вас; А ні-; то хай їх доведуть мечі. Генріх Які у тебе, зраднику, права? Твій батько, як і ти, був герцог йорк, Дідусь твій, Роджер Мортімер,- граф Марч. А я - син Генріха, що П'ятим звався,- Він Францію, й дофіна підкорив, Завоював їх землі та міста. Уорік Про це мовчи, бо Францію ти втратив. Генріх Не я, а лорд-протектор, бо мене Вінчали восьмимісячним дитям. Річард А виріс, то усе втрачаєш! Батьку, Зірви корону в нього з голови. Едвард О батьку любий! Увінчайся нею. Монтег'ю (до Шорка) Ти любиш зброю, брате, тож корону Мечем візьми. Навіщо ці розмови? Річард Втече король від сурм і барабанів. Йорк Сини, тихіше! Генріх Замовкнігй ти! Дай королю сказати. Уорік Перш говоритиме Плантагєнет, Уважно, лорди, слухайте його, Бо хто урве його - помре на місці. Генріх Гадаєш ти, я залишу цей трон, Трон, що на нім сиділи батько й дід? Ні, спершу обезлюдить край війна, Й ті прапори, що часто майоріли У Франції й, на жаль, у нас тріпочуть, Мені хай будуть саваном. Не бійтесь! У мене, лорди, більше прав на трон. Уорік Як доведеш їх, будеш королем. Генріх Здобутий трон цей Генріхом Четвертим. Уорік Який був заколотником, не більш. Генріх (убік) Що скажеш тут? Слабкі мої права. (Уголос) Король обрати може спадкоємця? Йорк То й що? Генріх Якщо це так, то я король законний. В присутності високих лордів Річард Моєму діду передав корону, Яка до батька перейшла й до мене. Йорк На владаря свого твій дід повстав І змусив Річарда зректись корони. Уорік Нехай би Річард зрікся й добровільно, Та непорушне право спадкоємства. Ексетер Ні, так зректись, щоб спадкоємців власних Позбавити престолу, він не міг. Генріх Як, проти нас ти, лорде Ексетер? Ексетер Його - права на трон, тож пробачайте. Йорк Міркуйте вголос, лорди. Що за шепіт? Ексетер Сумління каже - він король законний. Генріх (убік) Тепер до нього всі переметнуться! Нортемберленд Що б не вигадував Плантагєнет, Хай знає - влада Генріха міцна. Уорік Нехай там що, а він її утратить. Нортемберленд Ти помиливсь. Тут не південні землі, Де ти пануєш,- Норфолк, Ессекс, Кент Чи Сеффолк. Не пишайся. Королем Не стане герцог всупереч мені. Кліффорд Володарю - чи правий ти, чи ні, Лорд Кліффорд захищатиме тебе. Нехай мене сира земля поглине, Як вбивці батьковому я скорюся! Генріх Як серце оживили ці слова! Йорк Ланкастере, відмовся від корони. Про що змовляєтеся, лорди, там? Уорік Негайно право Йорка на престол Задовольни, бо з'являться солдати Й на троні, де він сів, твоєю кров'ю, Загарбнику, це право напишу. (Тупає ногою) З'являються солдати. Генріх Уоріку, дозволь одне ще слово: Хай королем я вік свій доживу. Йорк Мені й моїм наступникам корону Заповідай - і правитимеш мирно. Генріх Я згоден. Річарде Плантагєнет, Коли помру, ти приймеш королівство. Кліффорд А принц, ваш син,- яка несправедливість! Уорік Яке добро для Англії, для нього! Вестморленд Лякливий, ниций, слабкодухий Генріх! Кліффорд О, як образив ти себе і нас! Вестморленд Не сила більше чути цю ганьбу. Нортемберленд Мені також. Кліффорд Ходімо, брате, скажем королеві. Вестморленд Бувай же, вінценосцю полохливий! В крові твоїй нема й іскрини честі. Нортемберленд А Йорки хай розправляться з тобою; В кайданах згинь, нікчемний боягузе! Кліффорд Не знай удачі у війні страхітній Чи в мирі скній, зневажений всіма! Нортем<5ерленд, Кліффорд і Вестморлеид виходять. Уорік Ти не зважай на них, дивись сюди. Ексетер Не скоряться вони - жадають помсти. Генріх Ох, Ексетер! Уорік Чого зітхать, мілорде? Генріх Зітхнув не через себе - через сина, Кого жорстоко спадку позбавляю. Та вже нехай. (До йорка) Я заповім корону Тобі й твоїм наступникам навік, Як поклянешся чвари припинити, І шанувати, поки не помру, Мене як владаря і короля, Й не прагнутимеш зрадити мене, Щоб скинути і правити самому. Иорк Клянусь охоче і додержу клятви. (Підводиться з трону) Уорік Хай славен Генріх буде! Обніміться. Генріх Хай славен буде йорк з його синами! Йорк Ланкастер з, Йорком помирились нині. Ексетер Прокляття кожному, хто мир порушить. Сурми. Лорди виступають наперед. Йорк Прощай, володарю. Вернусь в свій замок. Уорік Я в Лондоні із військом залишуся. Норфолк А я до Нррфолка з товаришами. Монтег'ю А я до моря, звідкіля прибув. Йорк, його сини, Уорік, Норфолк, Монтег'ю, солдати й почет виходять. Генріх А я з печаллю й тугою - в палац. Входять королева Маргарита і принц Уельський. Ексетер Ось королева - аж палає гнівом! Я вже піду. Генріх Я, Ексетере, теж. , (Хоче вийти) Маргарита Стривай. Бо ж не відстану все одно. Генріх Гаразд. Ти тільки заспокойся, люба. Маргарита Який там спокій у такому горі? Нещасний! Краще б незаміжня вмерла Без тебе, краще б я не мала сина, Коли такий бездушний в нього батько! Чи заслужив він втрату прав своїх? Якби хоч трохи ти його любив, їв муках народив його, як я, І виплекав, як я, своєю кров'ю, Тоді скоріш би з серця кров віддав, Ніж спадкоємність йорку-лиходію, І сина не позбавив би вінця. Принц Чи це можливо? Поки ви король, Хіба не я ваш спадкоємець, тату? Генріх О Маргарито, сину мій, простіть - Примусили мене Уорік з Йорком. Маргарита Примусили? Хіба ти не король? Яка ганьба! Нікчемний боягузе! Занапастив себе, мене і сина І дому Йорків дав таку могуть, Що тільки з ласки їх на троні всидиш. Йому, їх роду - право на корону! Це ж ти копаєш сам собі могилу, Аби лягти у неї передчасно! Уорік - канцлер і владар Кале, Стерн Фолкенбрідж панує у протоках, І став протектором держави - Йорк. Вбезпечивсь, кажеш? Та в такій безпеці Ягня, кругом оточене вовками. Була б я тут присутня,- хоч і жінка,- То радше вмерла б на списах солдатських, Ніж допустила б отаку угоду. Але тобі життя за честь дорожче!.. І я.тебе покину. Ні стола, Ні ложа спільного у нас не буде, Аж поки не скасується ганебний Акт, що позбавив сина спадкоємства. Усі, хто відцуравсь твоїх знамен, Зберуться під мої. Я розгорну їх! Так, я, тобі на сором, це зроблю Й зруйную лігво Йорків нанівець. Отож прощай. Ходім зі мною, сину, Готове військо вже чекає нас. Генріх Стривай, послухай, люба Маргарито... Маргарита йди геть. Ти й так багато говорив. Генріх Едварде, сину, залишись хоч ти! Маргарита Овва! Щоб тут його замордували? Принц Коли я з перемогою вернусь, То й стрінемось. Тепер іду за нею. Маргарита Ходімо, сину, не барімось тут. Королева Маргарита й принц Уельський виходять. Генріх Як спалахнула гнівом королева Через любов до мене й сина! Бідна! Нехай відплатить герцогу лихому, Чий хижий дух, що заздрістю палає, Корони прагне й, мов орел голодний, Вже гострить пазурі на мене й сина! Як шкода, що тих трьох я втратив-лордів! Листами спробую вблагати їх. Ходімо, брате; будь моїм гінцем. Ексетер Я, може, знов до вас їх прихилю. Виходять. Фанфари. СЦЕНА 2 Замок Сендел герцога Иорка біля Вейкфілда. Входять Едвард, Річард і Монтег'ю. Річард "Хоч я молодший, брате,- поступись. Едвард Ні, роль промовця я зіграю краще. Монтег'ю Але у мене докази сильніші. Входить И о р к. Йорк Сини мої! Мій брате! Що за сварка? За що ви завелись? І хто почав? Едвард Не сварка - невеличка суперечка. Йорк Про що? Річард Про те, що нас обходить - про англійську Корону, що належить, батьку, вам. Иорк Належить? Ні, бо Генріх ще живий. Річард Живий чи ні, а ваші всі права. Едвард Наступник ви. Тепер сягніть корони. Дасте Ланкастерам передихнути - Вони над вами, врешті, гору візьмуть. Йорк Я клявся в мирі жити з королем. Едвард Що клятва? Йдеться про вінець. Порушу Я тисячу присяг за рік на троні. Річард Ні, боже борони ламати клятву. Йорк Порушу клятву я, війну почавши. Річард Дозвольте - протилежне доведу. Йорк Як доведеш ти неможливе, сину? Річард Присяги наші дійсні лиш тоді, Коли ми склали їх законній владі, Яку належить шанувати. Генріх Престолом незаконно володіє. Й, оскільки ви клялися перед ним, Ця клятва, батьку, марна і пуста. Отож до зброї! Тату, уявляєш, Як солодко пишатися в короні! Коли ти в ній - Елізіум довкола, Уславлене поетами блаженство. Чого ж баритись нам? Не заспокоюсь, Як білої троянди не забарвлю В крові ледь теплій Генріха-нікчеми. Йорк А й справді, Річарде,- престол здобуду Або помру! Мій брате, в Лондон їдь І клич Уоріка до нас пристати. Ти, Річарде, до Норфолка мерщій І сповісти про намір наш таємно. А ти до лорда Кобгема, Едварде,- За ним охоче підуть люди Кенту. Я вірю в них, то справжні вояки: Розумні, спритні, сповнені завзяття. Ну, їдьте швидше. А мені тим часом Знайти лишилось для повстання привід, Та так, щоб не дізнавсь про це король Чи інший хто з Ланкастерського дому. Входить гонець. Заждіть. Що сталося? Які новини? Гонець Північні лорди - й королева з ними - Збираються ваш замок оточити. Ось-ось надійдуть. Двадцять тисяч їх. Отож зміцніть, мілорде, оборону. йорк Зміцню мечем оцим! Чи ж нам лякатись? Едварде й Річарде, лишіться тут. А ти у Лондон, Монтег'ю, спіши. Уорік, Кобгем, всі, хто залишивсь Оберігати спокій короля, Хай силу нагромаджують по змозі РІ нікчемним клятвам Генріха не вірять. Монтег'ю Не бійся, брате, з усіма домовлюсь; Отож прощаюсь шанобливо з вами. (Виходить) Входять сер Джон М орті мер та сер Г'ю Мор- т і м є р. Йорк Сер Джон, сер Г'ю! Вітає небіж вас. Ви дуже вчасно прибули у Сендел. Нас королева.обложити хоче. Сер Джон Не встигне - зійдемось на бойовищі. Йорк Як? Мавши усього п'ять тисяч війська? Річард Та хай би мали ми всього п'ятсот! Боятись полководця у спідниці? Здалеку чути звуки маршу. Едвард Це їхні барабани! То шикуймось - Ми вийдемо і розпочнемо бій. Иорк П'ять - проти двадцяти! В них перевага, А перемога, певен, наша буде. У Франції не раз я вигравав, Хоч був удесятеро дужчий ворог; Чого ж тепер нам не перемогти? Тривога. Виходять. СЦЕНА З Бойовище біля замку Сендел. Входять Р є т л є н д і його наставник. Ретленд Куди подітись від ворожих рук? Наставнику, глянь, це кривавий Кліффорд! Входить Кліффорд із солдатами. Кліффорд Геть, капелане! Сан тебе рятує. А це поріддя герцога лихого, Що батька вбив мого, спіткає смерть. Наставник Я долю хлопця, лорде, розділю. Кліффорд Солдати, геть його! Наставник О Кліффорде! Не убивай дитяти, Бо прокленуть тебе і люди, й бог. Солдати його йиводять. Кліффорд Що, вже й помер? А може, з переляку Заплющив очі? Я їх розтулю! Ретленд Так лев у клітці споглядає жертву, Яка тремтить в його убивчих лапах; Так ходить він, знущаючися з неї, Так наближається, щоб розірвати. Ох, Кліффорде, мечем убий мене, А не жахливим поглядом своїм. Хоч слово дай сказати перед смертю - Ще ж не доріс я для твойого: гніву. Не убивай мене, а мсти-дорослим. Кліффорд Пусті благання. Кров отця мого Твоїм словам дорогу заступила. Ретленд Хай кров отця мого її відкриє! Дорослий він - з ним, Кліффорде, й змагайся! Кліффорд Коли й тебе, й братів твоїх я вб'ю, То ще своєї помсти не насичу. Хоч би й розрив могили предків ваших, Зотлілі труни на ланцях підвісив - І то ще гніву б я не вгамував, Не стало б серцю легше. Кожен йорк - Ненависний мені й терзає душу. Аж поки вашого не знищу кодла - Усіх упень - нема життя мені; Отож... Ретленд Дай помолитись перед смертю! Зжалься, Ласкавий Кліффорде. Тобі молюсь! Кліффорд Мечем оцим я зжалюсь над тобою. Ретленд Зла не вчинив тобі я - не вбивай! Кліффорд Ти не вчинив, так батько твій вчинив. Ретленд Мене ж тоді й на світі не було! У тебе ж син - заради нього зжалься, Бо справедливий бог тобі відплатить І син твій страшно так помре, як я. Нехай в темниці вік я проживу, І, як тебе хоч чимось роздратую, Убий тоді; ну, а тепер - за віщо? Кліффорд За віщо? Твій батько вбив мого. Тож смерть тобі. (Заколює його) Ретленд Di faciant laudis summa sit ista tuae! * (Помирає) Кліффорд Я йду, Плантагенете! Йду на тебеї Хай кров твого синка на цім мечі Буріє, поки ще вточу твоєї,- Тоді вже витру я - і ту, і ту. (Виходить) СЦЕНА 4 Інша частина бойовища. Тривога. Входить И о р к. Йорк Перемогла-таки нас королева. Мене прикривши, полягли дядьки; Прихильники під натиском ворожим Тікають, як від шторму кораблі * Хай боги зроблять це твоєю найвищою славою! (Лат.) по о Або ягнята від вовків голодних. Мої сини - бог відає, що з ними, Та знаю - в битві довели вони, Що гідні слави, мертві чи живі. До мене тричі пробивався Річард, Гукаючи: «Тримайся, батьку, бийся!» Едвард не раз до мене наближався З мечем, обагреним аж до руків'я Лихою кров'ю наших ворогів. Коли вже й найвідважніші тікали, Гукав їм Річард: «Стій! Назад ні кроку!» І ще гукав: «Корона або смерть! Не скіпетр, так почесна домовина!» І знов стялись ми з ворогом, та знов І відступили; бачив я - так лебідь Змагався безнадійно з бистриною, Але не міг подужать сили хвиль. Гамір битви за сценою. Ага! Це переслідувачі люті. Знесиленому, не втекти мені; Та й дужим бувши, їх не уникав би - Відлічені життя мого піщинки, Тож залишуся тут і тут помру. Входять королева Маргарита, Кліффорд, Нортемберленд і солдати. Кривавий Кліффорде, Нортемберленде,- Я зневажаю ваш неситий гнів, Я - перед вами. Жертва жде удару. Нортемберленд На ласку нашу здайсь, Плантагенете! Кліффорд Таку жорстоку ласку, як і та, Що батькові моєму він явив. Із колісниці випав Фаетон, І сутінками полудень затьмаривсь. Йорк Мій дух устане з праху, наче фенікс, І вам усім помститься. До небес Підводжу погляд я у цій надії. Замучте, вбийте - все мені байдуже. Підходьте! Що? Злякалась ціла зграя? Кліффорд Так боягуз, втекти не змігши, б'ється, Так голуб кігті сокола клює, Так злодій, що рятунку вже не жде, Сторожу лає, мов несамовитий. Иорк Ти ще раз пам'ять, Кліффорде, напруж І дні мої минулі пригадай, І глянь, не червоніючи, на мене, І прикуси язик, що боягузом Назвав того, кого ти сам боявся. Кліффорд Не хочу я змагатись на словах - На твій удар моїх чотири буде. Маргарита Стривай, відважний Кліффорде! У мене Є тисячі причин, щоб він умер Не зразу. Бачу, ти глухий від люті. (До Нортемберленда) Нортемберленде, зупини його. Нортемберленд Стривай! Для нього забагато честі, Щоб серце враже ранячи, собі Хоч пальця ти вколов. Хіба це доблесть - Між зуби сунути щеняті руку, А не турнути капосне ногою. , На те ж бо й перевага: в час війни І десятьом з одним не сором битись. Вони хапають йорка, який відбивається. Кліффорд Еге, так рябчик б'ється у сильці. Нортемберленд Так борсається кролик у тенетах. Йорк Злодії так над здобиччю радіють, Розбійники хапають так людей. Нортемберленд Що з ним робити будем, королево? Маргарита Одважні Кліффорде й Нортемберленде, Хай тут, над кротовиною, він стане, Хто руки простягав до верховин, Та тільки тінь рукою розітнув. Як? Ти мав бути королем англійським? Це ти в парламенті бешкетував І вихваляв походження своє? Де виплодки твої, де оборонці,- Едвард розпусний і Георг веселий? Де страховинний той горбань зухвалий, Де хлопчик Дік, що буркотінням злим Під'юджував татуся воювати? І, зрештою, де Ретленд любий твій? Глянь, йорку, я вмочила цю хустину В кров, що її пустив відважний Кліффорд, Пробивши груди синові твоєму; Якщо оплакати його захоченій Візьми хустину, щоб утерти сльози. Нещасний! Співчувала б я добі, Але ненавиджу тебе смертельно. Мене твоє страждання звеселяє - Чи спопеліла так твоя душа, Що ти за ним не зрониш і сльозини? Чого затявся? Скаженіти мусиш, Для цього ж я кепкую над. тобою. Вий, шаленій - щоб я затанцювала. За втіху, бачу, ти заплати ждеш - Не скаже без корони Йорк ні слова. Корону Йорку! Кланяйтеся,, лорди! Потримайте його, а я надіну. (Надягає йому на голову паперову корону) Ну ось, тепер він справді моє король! Це ж він на троні Генріха сидів 1 спадкоємністю заволодів. Але чому Плантагенет великий , Вінчавсь дочасно і порушив клятву? Чи не зарано королем ти став? Ще ж Генріх не поручкався зі смертю! Кортить в чужім пишатись ореолі, Вінець зірвати з Генріхових скронь Ще за життя його, святу присягу Зневаживши? Це непростимий гріх. Зніміть вінець і голову зніміть, Не гайте часу. Виконайте вмить. Кліффорд Обов'язок і помсту справлю разом. Маргарита Та перш послухаймо його молитву. Йорк Вовчице Франції, вовків лютіша, Зміїне жало в тебе - не язик! Чи ж випадав тішитися жінці, Неначе амазонці нечестивій, Над тим, від кого відвернулась доля? Коли б не зла душа, що проступає Зухвалістю крізь вид твій незворушний, Почервоніть я змусив би тебе, Сказавши, звідки ти, якого роду, Соромив би, та безсоромна ти. Хоч батько твій - король Єрусалиму, Неаполя, обох Сіцілій,- він Бідніший, ніж англійський селянин. Це він навчив тебе 3 людей глумитись? . Не забагатієш, гордячке, глумом! Хіба підтвердиш приказку: «Жебрак, Як сяде верхи, зажене коня». Пишатись люблять вродою жінки, Тобі ж, бог свідок, похвалитись нічим. Вони чеснотами чарують нас, А ти вражаєш зовсім протилежним; їх стриманість небесною здається, А ти гидка у хтивості своїй. Далека ти від всякого добра, Як антиподи ті від нас далекі Чи як віддалена від півдня північ. О серце тигра в машкарі жіночій! Змочить хустину у крові синівській 1 дати батькові, щоб сльози втер, Ще й жінкою при тому називатись? Жінки ласкаві, жалісливі, чуйні, А ти лиха, безжалісна, жорстока. Моєї люті прагнеш? Шаленію! Ти сліз моїх не бачила? Дивись! Бурхливий вітер зливи навіває, Ущухне він, і розпочнеться дощ. Це поминальний плач над сином любим, Сльозина кожна закликає мстити Лихому Кліффорду й французці підлій. Нортемберленд О боже! Зворушили так' мене Страждання батька - сліз несила стримать. Йорк Таж навіть людожери не посміли б Лиця невинного сплямити кров'ю. Ви ж, вн - несамовитіші, лютіші Удесятеро від гірканських тигрів. Дивись, безжальна, як ридає батько: Вмочила ти ганчірку в кров дитини, І кров оцю сльозами я змиваю. Бери цю хустку, йди і вихваляйся; , Кому лиш правду всю жахливу скажеш - ( Клянусь душею, кожен зронить сльози. "і Заплачуть навіть вороги мої І скажуть: «Жаль, що сталося таке!» Візьми ж корону і моє прокляття: Бодай і ти діждала в горі втіхи Такої, як мені оце дала! Жорстокий Кліффорде, убий мене! Нехай летить душа моя на небо, А кров - на ваші голови впаде! Нортемберленд Коли б він вирізав увесь мій рід, І то б не втерпів, заридав би я,- Так крається душа його від муки. Маргарита Що, ледь не плаче лорд Нортемберленд? Згадай, яких від Йорка кривд зазнав ти, І миттю сльози висохнуть твої. Кліффорд На виконання клятви - ось за батька! (Заколює його) Маргарита А це - за короля, м'якого серцем. (Теж завдав удару) Йорк Небесну браму, боже, відчини! Душа до тебе виліта крізь рани. (Вмирає) Маргарита Відтяти голову - й на браму Йоркську: Хай Йорк на місто дивиться своє. Фанфари. Виходять.
Книга: Вільям Шекспір Генріх VI : Частина третя Переклад Віктора Гуменюка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
