Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Річард ІІІ Переклад Бориса Тена
Примітки
Історичну хроніку «Річард 111» Шекспір написав десь у 1592-1593 рр, зразу ж після завершення трилогії «Генріх VI», з якою вона тематично й сюжетно пов'язана. Перше її видання з'явилося в 1597 році, далі вона виходила п'ять разів окремими виданнями - Quarto - до появи в першому зібранні драм Шекспіра (Folio 1623 року) і навіть ще двічі після цього. Словом, наприкінці XVI - на початку XVII ст. хроніка «Річард III» видавалася більше, ніж будь-яка інша п'єса Шекспіра, і це є переконливим свідченням її великої популярності серед сучасників драматурга. Окремі її видання, з першого по шосте, були «піратськими», їхній текст, напевне, був надиктований акторами по пам'яті, і звідси численні пропуски й спотворення. Досить сказати, що текст включає двісті тридцять рядків, яких бракує в Q. Як гадають сучасні шекспіро-знавці, в основу канонічного тексту F лягло шосте Q (1622), звірене з театральним рукописом твору й виправлене у відповідності з ним. І все-таки в тексті «Річарда III» лишилося чимало неясних місць.
Безпосереднім основним джерелом для створення «Річарда III» Шекспірові теж послужила хроніка Голіншеда, який, у свою чергу, спирався на давнішу хроніку Голла і на твір Томаса Мора «Історія короля Річарда III» (близько 1513), написаний паралельно латинською і англійською мовами. До речі, розбіжності у зображенні Річарда Глостера в останній частині «Генріха VI» і в п'єсі, присвяченій його правлінню, відбивають розбіжності в хроніці Голіншеда, який спочатку йшов за хронікою Голла, а далі старанно переповів Томаса Мора. Загалом же можна сказати, що в своєму «Річарді III» Шекспір в основному прийняв концепцію Томаса Мора й у відповідності з нею дав інтерпретацію «короля-чудовиська».
Тематично й сюжетно хроніка «Річард III» пов'язана з трилогією «Генріх VI» і разом з нею складає першу тетралогію історичних хронік Шекспіра. В ній відображено останній етап війни Білої і Червоної троянд та її фінал. Після тривалої і запеклої боротьби до влади прийшли Йорки - королем став представник їхньої династії Едвард IV. Проте міжусобиця на цьому не припинилася; через певний час вона розгорілась і всередині табору Йорків, та й супротивники їхні не склали зброї. Едвард IV виявився слабким і недалекоглядним правителем, який діяв за принципом «королю все дозволено»; одружившись із леді Грей, він підніс до влади її численну й не дуже знатну рідню, що викликало обурення серед давніх його прибічників. Помираючи, він залишив корону неповнолітньому синові Едвардові й призначив регентом свого брата Річарда, герцога Глостера. Зразу ж спалахнула боротьба між Річардом, з одного боку, і королевою Єлизаветою та її ріднею Вудвілами - з другого, в якій переміг герцог Глостер. Він проголосив себе королем Річардом III, але його правління виявилося короткочасним: проти нього виступила коаліція ворогів, очолена графом Річмондом, який, перемігїпи у битві при Босворті, став королем Генріхом VII і поклав початок династії Тюдорів.
Слід тут указати на істотну розбіжність між історичним Річардом III і тим його образом, який був витворений істориками й митцями тюдорівської Англії і завершене художнє втілення знайшов у п'єсі Шекспіра. Як показують спеціальні дослідження, Річард Глостер був пересічним представником тогочасної феодальної верхівки, який не виділявся ні особливими особистими якостями, ні незвичайними вчинками. І до влади він ішов уже второваним шляхом, спираючись, так би мовити, на численні історичні прецеденти. Тривалий час він вірою і правдою служив Едвардові IV і користувався повним його довір'ям. Призначений намісником Північної Англії, він проявив себе вмілим адміністратором і здобув популярність серед населення. В жорстоких інтригах при королівському дворі в останній період правління Едварда IV, зокрема у вбивстві герцога Кларенса, він участі не брав; навпаки, є вірогідні відомості, що Глостер намагався його врятувати. Не було його в Лондоні й під час смерті короля, а в боротьбу за трон він вступив, прийнявши виклик королеви та її рідні, які вдалися до рішучих дій, щоб усунути його від влади. До речі, не був він і таким потворним, хіба що праве його плече було ледь вище за ліве. Як правитель, Річард III за два роки не встиг себе проявити, але відомо, що він виявляв увагу до потреб так званого третього стану.
Одне слово, нічого виняткового, страхітливого, що геть виходило б за рамки політичного життя й моралі тих часів, не було ні в самому Річарді III, ні в його правлінні. Чому ж у пам'яті нащадків він перетворився на якесь страшидло, на викінчене втілення зла й пороку? Річ у тім, що про Річарда ПІ була створена лиха легенда в політичних інтересах нової династії Тюдорів, в інтересах її утвердження на троні. Для того, щоб показати, яким благом для країни став прихід до влади Тюдорів, потрібно було вкрай очорнити, перетворити на потвору Річарда III - останнього короля з династії Иорків. Так виник «тю-дорівський міф», жертвою якого став Річард III. Цей міф почав складатися зразу ж після захоплення престолу Генріхом VII, а своє завершене вираження знайшов у згаданій вище «Історії Річарда III» Томаса Мора. Твір видатного гуманіста переконував сучасників і нащадків у тому, що Річард III був украй порочною особистістю, що зразу ж після смерті Едварда IV він «задумав будь-якою ціною здобути корону, що був людиною неймовірно підступною, здатною йти до мети кружним шляхом, майстром тонкої інтриги...» (Б а р г М. Шекспир и история, с. 185).
До цього слід додати, що в гуманіста Мора образ Річарда III концентрує в собі феодальне зло й сваволю, в ньому викривається тиран, який захоплює владу шляхом кривавих злочинів і тим самим шляхом її зміцнює. У своїй інтерпретації Річарда III Шекспір здебільшого йшов від концепції Томаса Мора, але його герой не тільки виступає носієм феодально-сєредньовічного зла, а й набуває рис ренесансного авантюриста, який веде ризиковану гру з долею. В шекспірівському образі Річарда III присутній елемент полеміки з макіавеллізмом, що витлумачується як санкціювання вседозволеності правителеві ради досягнення політичних цілей. В останній частині «Генріха VI» Річард Глостер похвалявся: «Підступності навчу й Макіавеллі»,- і це своє похваляння він з верхом реалізує в хроніці «Річард III».
Отже, художній образ Річарда III, створений Шекспіром на основі сформованої ідеологічної традиції, далеко відходить від історичного Річарда III. Але Шекспір іде далі й від названої традиції, створюючи своєрідний титанічний образ «генія зла», який переступає всі суспільні й моральні закони та норми. Для літератури Ренесансу характерно змальовувати людину в варіантно нечисленних, зате дуже масштабних і містких образах. Саме образом такого типу і є шекспірівський Річард III. Це герой, наділений незвичайною силою та обдарованням, спрямованими, однак, лише на зло. Він володіє рідкісною гнучкістю, артистичністю, яка на інших, особливо .на жінок, діє майже гіпнотично. Масштабністю і силою особистості він високо підноситься над іншими персонажами; серед них немає нікого, хто міг би гідно йому протистояти.
Своєрідний титанізм Річарда III виявляється і в тому, що він вступає в боротьбу з «часом», намагається скорити його своєму бажанню, своїй волі. Цей конфлікт героя з «часом» виразно намітився вже в останній частині «Генріха VI», а в хроніці «Річард III» він досягає апогею, за яким швидко настає катастрофічна розв'язка. Протягом усього твору послідовно акцентується «випадіння» Річарда III з «часу», яке переростає в дерзновенне прагнення героя «осідлати час», повернути його в бажаному напрямі. Річард III хоче створити свій «час», але цей час не збігається з об'єктивним часом історії, і тому всі потуги героя закінчуються крахом. Зрештою, в своєму творі Шекспір осуджує волюнтаризм Річарда III, невіддільний від його аморальності.
Спеціальні дослідження показують, що стилістикою «Річард III» дуже близький до «Генріха VI», але своєю структурою це вже інший твір. Для нього характерна не епічно-хронікальна, а суто драматична композиція. «Річард III» - це монодрама, тут порядок і хід подій визначаються не стільки спонтанним рухом історії, скільки особистістю головного героя, його характером і волею, планами і намірами. Можна сказати, що події в п'єсі розвиваються за сценарієм, який розробляє Річард III, причому герой весь час утаємничує глядача чи читача у творення цього сценарію за допомогою монологів, самохарактеристик, реплік убік тощо. «Річардові III» притаманна єдність конфлікту - конфлікту героя з іншими персонажами, з «часом»,- який проходить через весь твір і наділяє його суто драматичною єдністю дії. А це означає, що за своєю формою «Річард III» був рішучим кроком від хроніки до трагедії.
Як зазначалося, «Річард III» користувався великою популярністю у сучасників Шекспіра; не втратив він популярності і в пізніші часи, до нашого включно. Активне сценічне життя п'єси триває і на сьогодні як в Англії, так і за її межами. Кілька цікавих постановок «Річарда III» здійснено в Радянському Союзі за останні десятиліття; серед них вирізняється постановка Тбіліського театру їм. Руставелі, яка здобула світове визнання. На Україні «Річард III» став відомий у російських перекладах з початку минулого століття. Значний інтерес він викликав у Харківському гуртку романтиків. Привернув увагу і М. Костомарова, що позначилося на його історичних драмах, зокрема на анти-деспотичній драмі «Кремуцій Корд» (1849). У своїх статтях про Шекспіра Іван Франко вказував, як високо підняв і як поглибив англійський драматург неви-гадані образи й сюжети, зокрема образ «злочинного Річарда III». Леся Українка підносила «Річарда III» до найвідоміших творів Шекспіра,- тих творів, які необхідно перекладати в першу чергу. Досконалий переклад цього твору Шекспіра здійснив Борис Тен.
ПРИМІТКИ ДО «РІЧАРДА III»
С. 315-316. Оскільки хроніка «Річард III» продовжує історичний сюжет «Генріха VI», більшість дійових осіб у ній та сама, що і в названій трилогії. До них додаються:
Едвард V (1471-1483)-старший син Едварда IV, другий король з династії Йорків. Пробув королем лише кілька місяців, після чого був зміщений Річар-дом III і відправлений до Тауера разом з молодшим братом Річардом. Там вони й були вбиті літом 1483 року.
Граф Річмонд, згодом король Генріх VII (1456-1509)-нащадок Джона Ганта і Катеріни Свінфорд по материнській лінії; на цьому засновував свої претензії на престол.
Леді Анна - молодша дочка графа Уоріка; була не дружиною, а лише нареченою принца Едварда, сина Генріха VI. Померла 1485 року; причина ранньої смерті невідома.
Герцог Бекінгем - Генрі Стаффорд, нащадок по материнській лінії Джона Ганта. Одружився з Катеріною Вудвіл, сестрою королеви Єлизавети, дружини Едварда IV. Був правою рукою Річарда III, а далі порвав з ним і перейшов па бік графа Річмонда.
Кардинал Борчер - архієпископ Кентерберійський, лорд-канцлер Англії; коронував Едварда IV, Річарда III і Генріха VII.
Роберт Брекенбері - комендант Тауера за Річарда III; відмовився від участі у вбивстві синів Едварда IV.
Вільям Кетсбі - радник Річарда III, страчений після перемоги графа Річмонда.
Лорд Ловел - прибічник Річарда III і керівник партії йоркістів після його смерті.
Джон Мортон - єпископ Ілійський, прибічник графа Річмонда. Написав по-латині біографію Річарда III, був покровителем Томаса Мора і вплинув на концепцію його «Історії Річарда III».
Граф Ріверс - Ентоні Вудвіл, брат королеви Єлизавети, дружини Едварда IV.
Лорд Стенлі - одружився з Маргаритою Бофорт, матір'ю графа Річмонда, після його коронування став графом Дербі.
С. 317. Нарешті сонце Шорка обернуло...- Дім йорків мав на своєму гербі променисте сонце.
С. 318. Щоб вас у Тау ері знов хрестили? - Натяк на дальші події, коли підіслані вбивці вкинуть труп герцога Кларенса в бочку з вином.
Леді Грей - так Глостер нешанобливо називає королеву Єлизавету, яка до одруження з Едвардом IV була дружиною Джона Грея.
С. 319. Пані Шор - Джен Шор, дружина лондонського ремісника, яка була коханкою Едварда IV в останні роки його життя.
С. 322. Чертсі - монастир під Лондоном, де поховано Генріха VI.
С. 323. ...захололих ран Уста розкрилися, і кров течеі- За давнім повір'ям, рани вбитого знову починають кровоточити, коли до нього підходить убивця.
С. 327. Кросбі - замок Глостера.
С. 330. На побажання ваше, лорде Стенлі, Чи мовила б «амінь» графиня Річмонд? - Ідеться про Маргариту, дружину лорда Стенлі, яка була вдовою Едмунда Тюдора і матір'ю майбутнього короля Генріха VII. Сюжетно не пов'язаний з хронікою, цей пасаж мав нагадати тогочасним глядачам про династичні права Тюдорів, які по бічній лінії походили з Ланкастерського дому.
С. 330. Хоче помирити Мілорда Глостера й братів він ваших...- Тобто помирити Глостера з рідними королеви Єлизавети: з її братом, графом Ріверсом, та синами - маркізом Дорсетом і лордом Греєм.
С. 335. Потворний викидню, свине рилатаї - Тут обігрується зображений на гербі Глостера дикий кабан.
С. 340. Хмурний човняр, уславлений співцями.- Тобто Харон, у грецькій міфології - перевізник душ померлих у підземне царство.
За ним з'явилась інша тінь. Мов ангел з кучерями осяйними, Забризканими кров'ю...- Тінь принца Едварда, сина Генріха VI, у вбивстві якого взяв участь Кларенс.
С. 342. Совість - це небезпечна річ, через неї стаєш боягузом...- Цей монолог убивці перегукується з монологом Річарда НІ в останній дії п'єси; викривальний паралелізм.
С. 352. Одне - криве - лишилося на горе, І в ньому бачу я свою ганьбу.- Герцогиня Иоркська має на увазі свого найменшого сина, Річарда Глостера.
С. 354. ...почет невеликий слід По принца юного послати...- Великий почет міг справити враження, що мир порушено і знову розпочалася війна.
С. 358. Помфрет - замок Иорків, де було вбито Річарда II.
С. 359. Привіт, мій брате...- В часи Шекспіра братами називали усіх близьких родичів. У відповідь принц називає Глостера «дядьком».
С. 360. ...хай бог боронить Нам захистку священного права Порушити.- За середньовіччя храми мали право «божого захисту», порушувати яке вважалося гріхом.
С. 361. Його побудував ще Юлій Цезар? - В Англії існувала легенда, що Тауер заклав Юлій Цезар.
С. 362. Я втілюю, мов Зло в старих виставах...- Глостер порівнює себе з образом Зла (Гріха) в середньовічних мораліте.
Як доблестю він розум збагатив. Так розум доблесті його увічнив.- Принц натякає на «Нотатки про Галльську війну», книгу, де Цезар увічнив свої «доблесті» - завоювання Галлії.
С. 363. Малий, як мавпа, я, то він вважає, Що ви могли б носить мене на плечах.- При середньовічних дворах блазні носили на плечах мавпочок, і своїм дотепом малий герцог Йорк уподібнює Глостера до блазня.
С. 365. Він пані Шор міцніше поцілує.- По смерті Едварда IV його коханка Джен Шор стала коханкою Гастінгса.
С. 366. Що ніби вепр шолом зірвав із нього...- Сон-попереджен-ня про небезпеку з боку Глостера (дикий кабан - емблема на його гербі).
С. 376. Скажи, що в рік, коли ходила мати Едвардом ненаситним, воював У Франції мій батько...- Заради досягнення мети Глостер не зупиняється й перед брудним наклепом на свою матір.
Бейнард - замок Йорків у Лондоні.
Магістр Шоу - за «Історією короля Річарда III» Томаса Мора, це був учений-теолог, який, щоб запобігти ласки Глостера, оголосив Едварда IV й Кларенса недійсними синами герцога Иорка, посилаючись на їхню несхожість із батьком.
Брат Пенкер - чернець-августинець, спільник Шоу.
С. 377. Безмовні всі, ні слова не говорять.- Уславлена сцена мовчання народу, яка мала відгомін у літературах пізніших часів.
Про угоду шлюбну з леді Люсі Я про ту, що склав у Франції посол...- Насправді, як заявила леді Люсі під присягою, такої угоди не було; у Франції велися переговори про шлюб, але до угоди справа не дійшла.
C. 385. To я вітав би герцогиню ЙорксЬку Як матір двох прекрасних королев.- Слово «матір» Стенлі вживає у значенні «свекруха»: він хоче сказати, що через деякий час ще одна невістка герцогині Йоркської, леді Анна, стане королевою.
С. 386. Листа я вами передам до сина...- Лорд Стенлі передає листа своєму пасинкові, графові Річмонду.
С. 387. А я - в могилу, там мій мир і спокій. Вісімдесят я років прожила...- Насправді герцогині йоркській було тоді шістдесят вісім років, і вона прожила ще дванадцять років.
С. 390. Пригадую, пророчив Генріх Шостий, Що буде Річмонд нашим королем...- Цей мотив неминучості коронування графа Річмонда, який часто повторюється у п'єсі, був відповіддю на «ідеологічне замовлення» сучасності, ствердженням «тюдорівського міфу».
С. 390-391. ...і назвав Ружмоном. Здригнувсь я...- Річарда злякала співзвучність назви замку й імені його ворога Річмонда.
С. 391. Брекнок - родовий замок Бекінгемів у Південному Уельсі.
С. 394. Едвард Едварду смертний борг сплатив.- Тобто смерть принца Едварда стала відплатою за участь його батька у вбивстві Едварда, принца Уельського, сина Генріха VI і Маргарити.
С. 396. Це долі колесо вже повернулось І кинуло тебе на здобич часу...- Одне з характерних виражень концепції «часу» у Шекспіра, в якому проглядає розуміння об'єктивних закономірностей історичного розвитку.
С. 398. ...хіба лише «годину Гемфрі...- Тут обігрується англійське прислів'я, яке постало з того, що до пам'ятника герцогові Гемфрі сходилося багато людей, очікуючи запрошення на сніданок чи обід.
С. 405. До західного берега, владарю, Підплив потужний флот...- З цього моменту й до кінця сцени історичні події у Шекспіра змішуються і подаються з прискоренням. Насправді Річард 111 у жовтні 1483 року рушив до Солсбері, де застав герцога Бекінгема в скрутному становищі, розгромив його і 31 жовтня стяв йому голову. Незабаром флот графа Річмонда наблизився до берегів Англії, але буря розсіяла по морю кораблі, і він змушений був ні з чим повернутися у Францію. Успішно висадився він в Англії на два роки пізніше.
С. 411. їх щонайбільше тисяч шість чи сім.- За Голіншедом, у Річмонда було не більше п'яти тисяч війська.
С. 416. Спи мирно, Річмонде... Живи й цвіти,- велять Едварда діти.- Змушуючи і вбитих принців молитися за перемогу Річмонда, Шекспір тим самим доводить до кульмінації апологію засновника династії Тюдорів, представляючи його як виразника загальнонаціональних інтересів, миротворця Англії.
С. 421. Дармоїд нікчемний, Що вигріла моя в Бретані мати...- Насправді Річмонда утримував герцог Бургундії; слово «мати» - наслідок друкарської помилки у другому виданні хроніки Голіншеда (mother замість brother), яким користувався Шекспір.
© Aerius, 2005
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Вільям Шекспір Річард ІІІ Переклад Бориса Тена
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Річард ІІІ Переклад Бориса Тена |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Лондон. Палац, Фанфари. Входять хворий король... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Лондон. Вулиця. Сурми. Входять принц Уельський,... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Перед Тауером. Входять з одного... |
| 5. | ДІЯ ПЯТА СЦЕНА 1 Солсбері. Відкрите місце. Входять шериф... |
| 6. | Примітки Історичну хроніку «Річард 111» Шекспір написав... |
На попередню
|
|
