Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Переклад Ірини Стешенко
ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Верона. Міський майдан. Входять Меркуціо, Бенволіо, паж та слуги. Бенволіо Ходім звідсіль, прошу тебе, Меркуцьйо! День душний, і гуляють Капулетті. Як стрінемось - без сварки не минеться, Бо в дні жаркі кипить шалено кров. Меркуціо Ти мені нагадуєш одного з тих молодців, які, ввійшовши до таверни, ляскають своєю шпагою па столу й гука- ють: «Дай боже, щоб ти мені не була потрібна!» - а після другого келиха штрикають нею в слугу, коли в цьому немає ніякої по- треби. Бенволіо Та невже ж я подібний до такого молодця? Меркуціо Ще б пак! У гніві ти один з найгарячіших зади- рак в Італії: як зачепиш тебе, ти починаєш лютувати, а як розлю- туєшся, чіпляєшся до всіх. Бенволіо А далі що? Меркуціо А далі те, що якби тут було двоє таких, як ти, то скоро не залишилося б жодного, бо вони один одного вбили б. Ти!.. Ого! Та ти здатний зчепитися з чоловіком за те, що в нього в бороді на одну волосинку більше чи менше, ніж у тебе; ти ладен зайти в сварку з чоловіком, який лускає горіхи на тій підставі, що в тебе очі горіхового кольору. Ну, чиє ж око, опріч твого, може побачити в цьому привід до сварки? Таж у тебе в голові повно сварок, як у яйці жовтка й білка, дарма що через численні колот- нечі твоя бита голова така ж порожня, як і порожнє вилите яйце. Полаявся ж ти на вулиці з якимось чоловіком за те, що він каш- ляв і тим збудив твого собаку, який дрімав на сонці. Чи не ти вилаяв якогось кравця за те, що той одягнув свій новий каптан, не дочекавшись великодніх свят? Хіба не ти зчепився з якимось хлопцем за те, що той зав'язав нові черевики старою стьожкою? І ти ще повчаєш мене не заходити в сварку? Бенволіо Якби я так любив сваритись, як ти, то кожен з радістю купив би право на мою спадщину, і чекати на неї дове- лося б йому не більше ніж годину з чвертю. • Меркуціо Як спадщину твою? Чи ти що тямиш? Входять Тібальт та інші. Бенволіо Клянуся моєю головою, сюди йдуть Капулетті. Меркуціо Клянусь моєю п'ятою, мені це байдужісінько. Тібальт Ідіть за мною! З ними хочу я Поговорить! Добридень вам, синьйори! Одному з вас сказать я маю слово. Меркуціо Одному з нас - і тільки слово? Додайте до цього слова ще що-небудь; наприклад, хай це буде слово й удар. Тібальт Я готовий, синьйоре, якщо ви дасте мені до цього привід. Меркуціо А ви хіба не можете знайти привід самі без того, щоб вам його дали? Тібальт Меркуціо, ти співаєш в один голос із Ромео. Меркуціо Співаю в один голос! Що таке? Чи не хочеш ти часом зробити з нас менестрелів? А якщо ми й справді менестрелі, то стережися, бо ти нічого, крім дисонансів, від нас не почуєш! Ось мій смичок. Ви в мене зараз затанцюєте,- він вас примусить! Сто чортів! Співаю в один голос! Бенволіо Ми тут говоримо на людній площі. Знайдім затишніше для себе місце Й образи розберім з холодним серцем Чи розійдімося. Тут очі скрізь! Меркуціо На те в людей і очі, щоб дивитись. Мене ніхто не зрушить з місця, ні! Тібальт Синьйоре, мир! Мені он той послужить. Входить Ромео. Меркуціо А що він, ваш слуга? І, може, носить Ліврею вашу! От коли б на поле Пішли ви й він за вами,- ну, тоді Готовий буде він вам послужити. Тібальт Ромео, я ненавиджу тебе, Для тебе слова іншого й вітання Не можу я знайти, окрім «невдйнк») Ромео Проте, Тібальте, в мене є причина Любить тебе; вона тобі прощає Образливі слова. Я не негідник. Прощай! Як бачу, ти мене не знаєш. Тібальт Хлопчисько! Не пробачити ніяк Образ тяжких, що ти мені завдав! Вернися ж і ставай мерщій до бою! Ромео Ніколи я тебе не ображав І більш тебе люблю, ніж ти гадаєш. Але за віщо - зараз не скажу. А через те, мій добрий Капулетті, Чиє ім'я шаную так, як власне, Не гарячкуй і з цього вдовольнись. Меркуціо О ти, покоро, підла і ганебна! Alia stoccata * змиє вмить її. (Видобуває шпагу) Тібальте! Щуролове! Гей, виходь! Тібальт Чого тобі від мене треба? Меркуціо Шановний котячий владарю, я хочу відібрати лише одне життя з ваших дев'ятьох. А згодом, сподіваюся, ви до- зволите мені витріпати з вас і решту вісім. Чи зволите витягти вашу шпагу за вуха з піхов? Та швидше, а то моя раніше засвище над вашими вухами. Тібальт (видобуваючи шпагу) До ваших послуг! Ромео Меркуціо, сховай рапіру в піхви! Меркуціо Синьйоре, прошу! Де ваше passado? (Б'ються) Ромео Бенволіо, вперед! Виймай рапіру, Ми виб'єм разом зброю в них із рук! О, сором вам, синьйори! Схаменіться! Тібальт! Меркуцьйо! Князь заборонив На вулицях Верони колотнечу! Тібальте, стій! Меркуціо мій добрий! Тібальт і його спільники виходять. Меркуціо Я ранений... Чума на ваші два роди! Вмираю. А він утік? І то живий-здоровий? * Удар-укол (іт.). Бенволіо Тебе поранено? Меркуціо Дурниця! Лиш Подряпинка, та досить і того. Де паж мій? Хлопче, клич мерщій хірурга. Паж виходить. Ромео Кріпися, друже, рана неглибока. Меркуціо Авжеж, вона не така глибока, як колодязь, і не така широка, як церковна брама, проте й такої досить: вона зро- бить своє діло. Приходь до мене взавтра, і ти побачиш, що я вже буду спокійною людиною. Далебі, я надто переперчений для цього світу... Чума на ваші, обидві родини! А, сто чортів! Щоб якийсь пес, пацюк, миша, кицька вдряпнула людину на смерть! Хвалько, негідник, що вчився битися за арифметичною книжкою! І якого чорта встряли ви між нас? Він мене ранив з-під вашої руки. Ромео Хотів я повернути все на добре. Меркуціо В якийсь будинок відведи мене, Бенволіо, бо я вже зомліваю... Чума, чума на ваші дві родини! Зробили з мене харч для робаків! Загинув я!.. Чума на вас, чума! Меркуціо й Бенволіо виходять. Ромео Найближчий родич князя й друг мій щирий Прийняв за мене тут смертельну рану, Бо честь мою заплямував Тібальт! Отой Тібальт, з яким тому годину Породичався я! О найсолодша!.. Моя Джульєтто, це краса твоя Мене таким розніженим зробила,- У честі сталь в душі розгартувала. Входить Бенволіо. Бенволіо Ромео! О Ромео! Вмер Меркуцьйо! Його безстрашний дух над хмари злинув, З презирством відвернувшись від землі! Ромео О чорний день! Це лиш початок бід! За ним кінець зловісний прийде вслід... Входить Тібальт. Бенволіо Сюди Тібальт скажений поспішає. Ромео Тібальт живий! Меркуціо - немає!.. Лети ж на небо, лагідна покірність! Веди мене, вогненноокий гніві Візьми назад «негідника», Тгбальте,, Якого ти в лиде'мені шпурнув! Меркуціо іще душа витає Невисоко над головами в нас - Чекає на твою, щоб взять з собою. Чи ти, чи я,- котрийсь із нас повинен Рушати з нею в цю останню путь! Тібальт Хлопчисько! Ти був тут із дайм у парі, То й далі будь із ним! Ромео Іще побачим! Б'ються. Тібальт падає. Бенволіо Тікай мерщій, Ромео! Збігається народ! Тібальта вбито! Чого ж ти як укопаний стоїш? Тікай: тебе на смерть засудить князь, Якщо захоплять! Утікай скоріше! Ромео Я тільки блазень у руках фортуни!.. Бенволіо Чого ж стоїш? Тікай мерщій, Ромео! Ромео виходить. Входять городяни і стражники. 1-й стражник Куди утік отой, що вбив Меркуцьйо? Куди Тібальт, його убивця, втік? Бенволіо Ось тут Тібальт. 1-й стражник Синьйоре, підведись! Ім'ям володаря, іди за нами! Входять князь з почтом, Монтеккі, Капудетті :з дружинами та і н ш і. Князь Хто тут почав оцю мерзенну чвару? Бенволіо О князю наш! Слова мої печальні Послухай про обставини фатальні. Тут той лежить, кого убив Ромео За те, що він убив твого Меркуцьйо. Старий Кап. Тібальт! Мій небіж рідний! Братів син!.. О князю наш! Пролито кров його!.. Ятацо ти справедливий, володарю, За нашу кров Монтеккі кров пролий! О небіж, небіж'.. Князь Бенволіо, скажи, хто бій почав? Бенволіо Тібальт, що від руки Ромео впав. Ромео чемний був, просив подумать, Що привід в них такий пустий для сварки, Загрожував і вашим гнівом теж. Однак це все,- хоча і говорилось Спокійно, ввічливо й сумирно вельми, Не спромоглось Тібальта вгамувати, Шалена вдача не скорилась; він Зоставсь глухий до мирних слів Ромео й своєї зброї гостру сталь направив Відважному Меркуціо у груди. Той закипів, схопився теж за зброю, І розпочавсь між ними смертний бій. Меркуціо рукою однією Від себе смерть завзято відбивав, А другою він слав її Тібальту, Який майстерно теж оборонявся. «Спиніться, друзі!» - закричав Ромео І швидше слова смілою рукою Він вибив згубну зброю їм із рук. Та з-під його руки устиг Тібальт Уже вразить Меркуціо смертельно. Тібальт утік, а потім повернувся. Вмить помстою Ромео запалав, Бій спалахнув нараз, мов блискавиця! Я ще не встиг вхопитися за зброю, Як на землі лежав уже Тібальт, Поранений на смерть. А наш Ромео, його убивши, звідси вже тікав... Нехай умру, коли я що збрехав! Синьйора Кап. Монтеккі родич це - він сфальшував, Із приязні неправду він сказав! В тій чорній справі двадцять душ було, Одного вбито, як до звад дійшло. Владарю, вбивцю мусиш засудити! Тібальт сконав - Ромео теж не жити! Князь Тібальта вбито - таж убив він сам! За смерть Меркуцьйо хто заплатить нам? Монтеккі Ні, не Ромео мусить вам платити! Він те зробив, що мав закон вчинити. Убивство друга вимага відплати,- Тібальта мусив смертю він скарати. Князь За вчинок цей свавільний і злочинний Вмить висланий він буде на чужину. Від ваших чвар, запеклих і проклятих, Доводиться й мені тепер страждати. Тут пролилася рідна кров моя, й суворо винних покараю я. Наразитеся на тяжку відплату Й мою оплачете ви кревну втрату. Не слухатиму жодних я прохань, Оглухну я до ваших всіх благань! Облиште їх, затямте заборону: Ромео мусить кинути Верону! А то йому тут згаяна година Остання буде - винуватий згине. Звільнить майдан! І труп мерщій прибрать! Не буду рішенця свого мінять: Прощати вбивцям - це ж усе одно, Що з ними буть у вбивстві заодно! Виходять. СЦЕНА 2 Кімната в домі Капулетті. Входить Джульєтта. Джульєтта Скоріш, вогнекопиті коні, мчіть До Феба володінь! Якби-то вам . За візника був Фаетон, він вас Давно б уже погнав прутом на захід,- Упала б ніч туманна враз на землю. Заступниця кохання, темна ніч... Розкинь над нами, ноче, свій серпанок І від цікавих заховай очей, Щоб міг мене Ромео пригорнути, Підкравшися нечутно і незримо. Адже ж коханцям їх обряд таємний Освітить їх краса. Любов сліпа, І через те їй ніч найбільш пасує... Прийди ж, о ніч, матроно в чорних шатах, Така поважна й добра, та навчи, Як виграти мені, програвши, гру, Яку ведуть два непорочні серця... Цю дику кров, яка бушує в скронях, Прикрий мені своїм покровом чорним. Аж доки ця любов сором'язлива Не перетвориться в мені на смілу І не збагне, що в щирому коханні Любовні вчинки - скромності повинність. Прийди, о ноче! О, прийди, Ромео, Мій день вночі, прилинь же разом з нею І заіскрись мерщій на крилах ночі Біліш за сніг на ворона крилі! Прийди, о ноче, і ласкава, й люба! Ніч чорнобрива, дай мені Ромео! Коли ж помре він, то візьми його І роздрібни на зірочки маленькі,- Він так тобі осяє небеса, Що закохається весь світ у ніч І перестане поклонятись сонцю. Собі купила я чертог кохання, Та в нього не ввійшла! Я продалась, Та мною ще не володіють... Ах!.. Мені цей день такий нудний і довгий, Як ніч малій дитині перед святом, Що жде й діждатися не може дня, Щоб одягти готові вже обновки. Ось няня йде! Несе мені звістки... Входить мамка з мотузяною драбиною. Як небо, красномовний той язик, Який мені говорить про Ромео. Ну, няню? Що нового? Що це в тебе? Ти для Ромео добула драбину?.. Мамка Так, так, драбину... (Кидає її додолу) Джульєтта Що сталося?.. Чого ламаєш руки?.. Мамка Жахливий день! Він вмер, умер, умер! Пропали ми, пропали, синьйорино! О горе!.. Він загинув, вмер, убитий!.. Джульєтта Невже ж і небо може бути заздрим? Мамка Не небо - ні, але Ромео може... Ромео, о Ромео! Хто б подумав? Джульєтта Що ти за дідько, що мене так мучиш? Від цих тортурів заревли б у пеклі! Ромео сам себе убяв? Кажиї Скажи лиш «так», і це коротке слово Мене скоріше отруїти зможе, Ніж смертоносний погляд василіска. Я вже не я, якщо ти скажеш «так», Якщо нараз заплющились ті очі І ти мені відповіси лиш «так»... Убитий - вимов «так», а ні - то «ні», Ти вирішиш одним коротким звуком: Блаженства сподіватися чи муки! Мамка На власні очі бачила я рану - Рятуй господь! - отут, на грудях мужніх... Нещасний труп, нещасний труп кривавий! Блідий, мов попіл, весь в крові лежав... Кров запеклась... Я глянула - й зомліла! Джульєтта О серце, розірвись! Вмить розірвись, Банкрут нещасний! Очі - до в'язниці! Закрийтеся назавжди для свободи! Нікчемний прах, вернися знову в прах, Спочинемо з Ромео у гробах! Мамка Тібальт, Тібальт! О мій найкращий друг! О ввічливий Тібальт! Шляхетний, чесний! І дожила ж я до твого сконання! Джульєтта Як? Буря ця лютує з двох боків? Ромео вбито, і помер Тібальт? Кузен мій любий і коханий муж?! Сурми ж, страшна сурмо, загибель світу! Хто житиме, коли цих двох нема?.. Мамка Тібальт сконав, Ромео йти в вигнання; Ромео вбив його й іде в вигнання. Джульєтта Тібальта кров пролив Ромео?! Боже! Мамка Так, так! Жахливий день! Пролив, пролив! Джульєтта О серце гада, сховане в квітках! То жив дракон в печері тій чудовій? Пекельний виплід з ангельським лицем! Не голуб - ворон! Вовк в овечій шкурі! Огидна суть з божественним чолом! Ти зовсім не такий, як видавався! Пекельний праведник, негідник чесний! О, що ж тобі робить, природо, в пеклі, Коли ти помістила духа зла В раю живому чарівної вроди? Чи бачив хто коли огидну книгу В такій чудовій, чепурній оправі? Як оселитись міг такий обман В розкішному палаці? Мамка О, в мужчин Ні совісті, ні правди, ані честі: Нема нічого в них. Всі віроломні! Всі брехуни, облудники й підступні, Де мій слуга? Дай трохи aqua vitae *! Від цих турбот, від горя, від плачу Постарію я, мабуть, передчасно... Ганьба твому Ромео! Джульєтта Пухирями Нехай язик твій візьметься за це! Не для ганьби родився він на світ. Таж на чолі його ганьба огидна Сама соромиться сидіть! Це - трон, Де честь коронуватися повинна, Володарка єдина на землі. Яка я підла, що його ганьбила! Мамка То що ж, хвалить того, хто вбив кузена? Джульєтта Та чи ж мені засуджувать дружину? О бідний муж мій! Хто ж твоє ім'я, Крім мене, приголубить, коли я Твоя жона не більш як три години, Вже так його пошматувати встигла? За що кузена вбив ти, лиходію? Таж лиходій кузен хотів убити Тебе, мою дружину... Гетьте, сльози! Верніться знов назад до джерела! Повинні ви платити дань журбі, Та, помилившись, сплачуєте щастю. Живий мій муж, хоча його Тібальт Убити хтів. Тібальта вбито, хоч Хотів убить він мужа. Все гаразд! Чого ж я плачу? Слово я почула... Страшніше ще за наглу смерть Тібальта. Й воно мене убило... Я хотіла б Забути це зловісне слово... Ах! * Горілки, букв.-води життя {лаг.) Воно гнітить мені так тяжко пам'ять, Як душу грішника гнітить провина: «Тібальт помер, Ромео - йти в вигнання...* І це «вигнання», слово це «вигнання» Убило враз Тібальтів десять тисяч. Тібальта смерть - вже й так доволі горя. Нехай би вже на цьому і кінець! Коли ж біда сама ходить не любить І тягне низку інших за собою, О, то чому ж я після слів отих, Що вмер Тібальт, відразу не почула, Що вмер мій батько, мати чи обоє? Це горе виплакати я могла б. Що вмер Тібальт, сказати і додати: «Ромео йти в вигнання»,- словом цим Убито всіх відразу. Батька й матір, Тібальта, і Ромео, і Джульєтту. Всі, всі загинули відразу. Всі!.. «Ромео йти в вигнання» - меж немає, Ні міри, ні кінця в оцих словах... В них тільки смерть, безкрая смерть і жах... Де батько мій і мати, няню мила? Мамка Коло убитого ридають тіла. Ходім до них. Я проведу тебе. Джульєтта Нехай йому слізьми омиють рани, Я ж тільки за вигнанцем плакать стану! Візьми шнури... Одурені, як я... О бідні ж ви!.. Вигнання - смерть моя! До ложа ви мого були тропою, А я помру, дівуючи, вдовою. Візьму шнури. Ходімо, няню, й ти! На шлюбне ложе хочу я лягти; І не коханому Ромео там, А смерті я незайманість віддам. Мамка Іди в опочивальню! Я знайду Твого Ромео. Знаю, він в Лоренцо. Ти чуєш? Приведу його. Чекай! Вночі тут буде він, твій чоловік. Джульєтта Так, так! І перстень цей йому віддай. Хай прийде він,- ми простимось навік! Виходять. СЦЕНА З Келія брата Лоренцо. Входить брат Лоренцо. Брат Лор, Виходь хутчій, Ромео нещасливий! У тебе закохалася печаль, І одружився ти з бідою. Входить Ромео. Ромео Отче! Що чути там? Який же присуд князя? Яке ж іще страшне, незнане горе Загрожує мені знайомством? Брат Лор. Сину! Ти надто вже з негодами здружився! І князеве я рішення приніс. Ромео Віддав він справу до страшного суду? Брат Лор. Ні, князь наш не суворий: засудив Тебе він не на смерть, а на вигнання. Ромео Вигнання? Зглянься і скажи - на смерть. Лице вигнання грізне і страшне, За смерть страшніше! Не кажи - вигнання... Брат Лор. Ти звідси вигнаний лише, з Верони. Вгамуйся. Май терпіння. Світ широкий. Ромео Нема за мурами Верони світу: Чистилище там, пекло і тортури. Вигнання звідси-це вигнання з світу; Це - смерть, лиш названа фальшивим словом; Сокиру так позолотивши, ти Мені стинаєш голову й смієшся, Милуючись своїм ударом згубним. Брат Лор. О смертний гріх! Яка невдячність чорна! За вчинок твій закон скарав би смертю, Та князь наш добрий, зглянувшись на тебе, Закон наш відхилив і обернув Ласкаво на вигнання слово «смерть». Однак це милість. Ти ж її не бачиш! Ромео Тортури, а не милість! Небеса Тут, де живе Джульєтта. Кожна кицька І миша, навіть пес - тварина кожна, Дрібна й нікчемна, жити може тут, У цім раю, дивитися на неї... Та тільки не Ромео! Муха, й та Утіхи, шани й права більше має: Вона ж торкатись зовсім вільно може Руки її - Джульєттиного дива. Блаженство раю красти в неї з уст, Що чисті і цнотливі, як весталки, І червоніють з сорому, за гріх Вважаючи свій власний дотик. О! Ромео ж - ні, не може! Він - вигнанець! Все можна мухам, а мені - нічого. їм - воля, а мені - лише вигнання! І ти сказав: вигнання - це не смерть? Невже ж не мав ножа ти, чи отрути, Чи ще якого згубного знаряддя,- Щоб знищити мене, окрім - «вигнання»? «Вигнання»!.. Любий отче, слово це Кричать і виють грішники у пеклі! О, де ж у тебе серце, отче мій? Ти ж мій отець духовний, мій навчитель, Сповідник, друг, порадник мій, і ти - Убив мене, сказавши - «на вигнання»! Брат Лор. Безумцю, дай мені сказать хоч слово... Ромео О, знаю! Знову скажеш про вигнання! Брат Лор. Я проти нього зброю дам тобі: Це філософії цілющий трунок. В нещасті - то солодке молоко. Воно тебе утішить на вигнанні. Ромео Ти знов - «вигнання»? Геть до всіх чортів Ту філософію? Якщо вона Ніяк не може сотворить Джульетти. Чи місто зрушити, чи скасувати Той присуд князя,- це не допомога] Якщо вона безсила, то мовчи! Брат Лор. О, бачу я, не мають вух безумці. Ромео А як же й бути їм, коли очей Немає в мудреців? Брат Лор. О сину мій, Дай зважимо становище твоє. Ромео Як можеш ти, мій отче, говорити Про те, чого ти серцем не відчув? Коли б ти був ще молодий, як я, й кохав Джульєтту, і годину тому Ти повінчався, потім вбив Тібальта, Любив, як я, й потрапив на вигнання,- Тоді ти міг би говорить про це, Волосся рвать, як я, й на землю падать, Щоб зміряти майбутню домовину!.. Стукіт у двері. Брат Лор. Хтось стукає... Ромео, заховайсь! Ромео О ні! Нехай мої гіркі зітхання Мене туманом від людей окриють. Стукіт. Брат Лор. Ти чуєш? Хто там? Заховайсь, Ромео! Тебе захоплять!.. Почекайте! Встань же! Стукіт. Біжи до молитовні! Чую! Боже! Яка упертість! Я іду! Іду! Стукіт. От нетерплячка! Звідки ви? Чого вам? Мамка (за сценою) Впустіть мене, я все вам розкажу. Від синьйорини я, Джульєтти. Брат Лор. Прошу! Входить мамка. Мамка О отче, отче, розкажіть мені, Де чоловік синьйори? Де Ромео? Брат Лор. Ось, долі він. Сп'янів від власних сліз. Мамка Ох, і моя синьйора так лежить, Точнісінько так само! Брат Лор. О нещасна Спорідненість сердець! Сумна подібність! Мамка Ось саме так лежить і синьйорина. Ридає й плаче, плаче і ридає. Та встаньте, встаньте ж! Ви ж таки мужчина. Задля Джульєтти, задля неї встаньте. Ну, та й чого впадати так у розпач? Ромео (підводиться) Ох, няню!.. Мамка Синьйоре мій! Лиш смерть - всьому кінець!. Ромео Ти про Джульєтту говорила? Як їй? Я, мабуть, лиходієм їй здаюсь? Дитинство щастя нашого убив я, Заплямувавши рідною їй кров'ю. О, де моя дружинонька таємна? Скажи, що думає вона тепер Про вщент зруйноване кохання наше? Мамка Таж ні, вона нічого не говорить, А тільки плаче, плаче; то на постіль Враз упаде, то підведеться знов. Тібальта кличе, скрикне враз «Ромео!» - І знову падає... Ромео О, це ім'я До кулі смертоносної подібно її убило так, як ця рука Проклята вбила кревного її! Мій отче, о, скажи мені, скажи: Де саме криється, в якій частині В моїм ганебнім тілі це ім'я? Скажи мені, щоб міг я зруйнувати Житло мерзенне! Ромео робить спробу заколоти себе, але мамка відводить убік його кинджал. Брат Лор. Геть шалену руку! Чи ж ти мужчина? Так, на око ніби Ти чоловік. Але, як жінка, плачеш. Ти дієш, як тварина нерозумна, Яку скеровує безтямний шал. О так, ти жінка в образі мужчини Чи хижий звір ув образі обох. Дивуєш ти мене великим дивом. Клянуся орденом моїм святим, Я думав, ти мужнішу маєш вдачу! Ти вбив Тібальта? Хочеш вбить себе? Убить дружину, що живе тобою, На себе враз звалить тяжке прокляття? Чом ганиш ти народження своє, І небо, й землю? Та в тобі самому - Народження, і небо, і земля, Злились всі троє у тобі в одне. Щоб все відразу згинуло, ти хочеш? О сором! Що за сором! Ти ганьбиш Своє лице, і розум, і кохання. Всього ти маєш з лишком, але сам, Як той лихвар, скарби свої ховаєш, Не вдосконалюєш, не прикрашаєш Ані лиця, ні розуму й кохання. Шляхетний образ твій - воскова форма, Якщо ти втратиш доблесті мужчини, Твоя любов - лише кривоприсяга. Порушивши присягу, ти уб'єш Любов, яку поклявся ти плекати; І розум твій, що мусить прикрашати Твій образ і твоє палке кохання, Став їм обом проводирем сліпим. Як порох у невправного солдата Враз вибуха в його порохівниці, Так вибухне і від твого невміння Те, що тебе повинно захищати И тебе ж самого висадить в повітря. Та ну ж бо, підведися, ти ж мужчина. Жива твоя Джульєтта, що за неї Хотів на себе ти накласти руки,- Адже це щастя. Таж тебе Тібальт Убити хтів, а ти убив його,- Це щастя теж. Закон, який тебе На смерть скарав би, в друга обернувся І смерть тобі вигнанням замінив,- Це щастя теж. Ти маєш все, всі блага. Тебе голубить чепурна фортуна, Але, як зле дівчисько вередливе, Ти супишся й на щастя, й на любов. О, стережись. Кінець таких сумний. Йди ж до коханої своєї швидше, Як ми умовились; ввійди до неї, В її кімнату - й заспокой її. Але пильнуй, не залишайсь до того, Як ставити почнуть скрізь вартових. Бо в Мантую тоді вже не пробратись. Там жити мусиш, доки знайдем час Оголосити шлюб, і ваших друзів З ним примирить, і в герцога просити Вернуть тебе назад, і буде радість Твоя сильніша в двадцять тисяч раз, Ніж горе те, що нині відчуваєш! Ти, няню, йди вперед; скажи синьйорі, Хай вмовить всіх домашніх, щоб лягли Раніше спати. Це не так і важко: Адже всіх змучило тяжке їх горе. Скажи,- Ромео прийде. Мамка О боже! Я стояла б тут всю ніч І слухала б поради прехороші! Так, так! Що значить вченість! Мій синьйоре, Скажу синьйорі, щоб на вас чекала. Ромео Скажи коханій, щоб приготувалась Мене докорами зустріти. Мамка Ось Вона звеліла перстень передать. (Прямує до виходу, але знову повертається) Прошу вас, не баріться. Вже не рано. (Виходить) Ромео Я знов бадьорий і ожив душею! Брат Лор. Йди; на добраніч. Тільки пам'ятай: Залежить ваша доля лиш від того, Щоб тут не буть, як ставитимуть варту, Або тікати треба на світанку В одежі іншій. В Мантуї чекай. Твого слугу знайду я, й через нього Я сповіщатиму тебе про все, Що трапиться тобі на користь тут Хорошого. Дай руку. Пізно вже... Щасливо! На добраніч! Ромео Я до щастя Лечу й землі не чую під собою, Хоч гірко розлучатися з тобою. Прощай! Виходять. СЦЕНА 4 Кімната в домі Капулетті. Входять старий Капулетті, синьйора Каиулетті і граф Паріс. Капулетті Синьйоре, все так склалось нещасливо, Що ми ще й досі часу не знайшли Підготувать дочку. Вона любила Тібальта дуже ніжно. Я - також. Ну що ж! Ми всі родились, щоб померти... Нерано вже. Вона до нас не зійде. Коли б не ваше товариство, я Годину тому ліг би спочивати. Паріс В тяжкі хвилини свататись невчасно. Синьйоро, на добраніч; передайте, Прошу вас, привітання синьйорині. Синьйора Кап. Спасибі. Я довідаюся взавтра, Що думає про це моя дочка. Тепер вона в полоні у журби. Капулетті Я сміливо ручусь, синьйор Парісе, Вам за любов дочки своєї,- певен: Дочка мені покірна завжди буде. Дружино, ви зайдіть до неї зараз, Допоки ви ще спати не лягли, І про любов Паріса сповістіть. Скажіть їй, що у середу... Стривайте... Який сьогодні день? Паріс Синьйоре мій, Сьогодні понеділок. Капулетті Понеділок! Так, так! То в середу - занадто рано. Тоді в четвер. Скажіть, що ми в четвер її з шляхетним графом повінчаєм. Чи ви ж готові? Чи така поспішність До серця вам? Влаштуємо все скромно: Збереться кілька друзів... Бачте, графе: Адже Тібальт загинув так недавно, А він же родич нам,- щоб не ск&йали, Що ми не журимось за ним, коли Бенкетувати будем надто бучно. Лише з півдюжини запросим друзів, Та й край. Що скажете ви про четвер? Паріс Бажав би я, щоб той четвер був завтра, Синьйоре мій. Капулетті Гаразд! Тепер ідіть. То й добре, у четвер! Дружино, ви Зайдіть же до Джульєтти перед сном, Скажіть їй, хай готується до шлюбу. Прощайте, графе. Світла в спочивальню! Уже так пізно,- скоро зможем ми Сказать, що дуже рано. На добраніч! Виходять. СЦЕНА 5 Кімната Джульєтти. З'являються Ромео і Джульєтта у вікні. Джульєтта Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко: Не жайворонок то, а соловей Збентежив вухо боязке твоє; Він раз у раз там уночі співає Між віт граната. І повір мені, Коханий, любий мій,- то соловей. Ромео То жайворонок, оповісник ранку,- Не соловейко. Глянь, моя кохана! Дивися - он заграла вже зоря І облямовує промінням заздрим Завісу хмар суворих там, на сході. Згасила ніч світильники свої. Веселий день стає уже навшпиньки, З-за верховин туманних визирає. Піду - я житиму, лишусь - помру. Джульєтта Те світло ще не денне... Вір, я знаю: То метеор,- його послало сонце, Щоб смолоскипником служив тобі І осявав до Мантуї дорогу. Тому побудь іще, не треба йти. Ромео Нехай мене захоплять, хай уб'ють! Я буду радий, як цього ти хочеш. Те сіре світло - ще не очі ранку, Блідий то відблиск Цінтії чола. І то не жайворонка спів бринить У нас над головами, в вишині. Мені зостатись легше, ніж піти. Приходь же, смерть! Джульєтта так бажає. Ми будем розмовляти, серце, так? Ще маєм час. До ранку ще далеко. Джульєтта Ні, ні, вже ранок! Ранок! Поспішай! Іди! Мерщій тікай! Ти чуєш? Справді, То жайворонок так співа невлад; Яка огидна і фальшива пісня! А кажуть - солодко співає він... Та це брехня, бо нас він розлучає. Ще чула - помінявся він очима Із жабою. О як би я хотіла, Щоб з нею й голосом він помінявсь!.. Це ж він обійми наші розірвав, Він темну ніч, він і тебе злякав. О, йди, іди мерщій! Уже світає. Ромео А лихо нас пітьмою огортає. Входить мамка. Мамка Синьйоро! Джульєтта Няню? Мамка Синьйоро, мати ваша йде до вас. Світає вже, тож будьте обережні! (Виходить) Джульєтта Впускай же день, вікно, й візьми життя! Ромео Прощай, прощай! Один лиш поцілунок, І я спущуся. (Спускається) Джульєтта Як? Ти вже пішов? Моя любов! Мій муже! Друже мій! Щодня і щогодини сповіщай. Для мене днів багато у хвилині. За цим рахунком буду я старою, Коли побачу знов мого Ромео! Ромео Бувай! Нагоди я не омину, Щоб привітать тебе, любов моя! Джульєтта Ти думаєш, ми зійдемося знову? Ромео Так, певен я; а злигодні оці Нам будуть потім спогадом солодким. Джульєтта О господи! Передчуття зловісне В моїй душі віщує щось недобре... Мені здається, як стоїш внизу, Немов ти мрець в глибокій домовині. Я бачу зле -чи й справді ти блідий? Ромео І ти також бліда, моя любов. Прощай, прощай! Журба п'є нашу кров. (Виходить) Джульєтта О доле, доле! Ти така зрадлива! Коли це так, то що тобі до нього? Адже Ромео - вірності взірець. То й будь же ти зрадливою, о доле! Тоді, я сподіваюсь, ти недовго Триматимеш його й мені повернеш. Синьйора Кап. (за сценою) Що, доню? Ти вже встала? Джульєтта Хто це кличе? Чи не синьйора матінка моя? Чи ще не спить, чи встала надто рано? Що привести могло її сюди? Входить синьйора Капулетті. Синьйора Кап. Ну, як, Джульєтто? Джульєтта Негаразд, синьйоро,,. Синьйора Кап. Все плачеш ти за втраченим кузеном? Слізьми не вимиєш його з землі, А вимиєш - життя йому не вернеш. Покинь же плакати, голубко. Годі! Поплакати у міру - знак любові, Над міру ж плакати - то нерозумно. Джульєтта Дозвольте плакати. Я відчуваю, Яка тяжка ця втрата. Синьйора Кап. Ти лише Сама її відчуєш, друг же твій Не відчуває більше й не воскресне. Джульєтта Таж втрату відчуваючи таку, Не можу я не плакати за другом. Синьйора Кап. Ні, не за тим, хто вмер, ти плачеш, доню. Ти плачеш, що живий той лиходій, Що вбив його? Джульєтта А хто той лиходій? Синьйора Кап. Відомо-бо: той лиходій - Ромео. Джульєтта (вбік) Таж він за сотні миль від лиходійства. Хай бог простить йому, як я прощаю, Прости, господь! Прощаю я від серця, Хоч так мені ніхто не зранив серця. Синьйора Кип. О так, бо підлий вбивця ще живий. Джульєтта Далеко він від рук моїх, синьйоро... Якби могла помститись я за брата! Синьйора Кап. Ми помстимось, за це ти не турбуйся. Не плач же, годі. Я пошлю когось До Мантуї, де підлий той вигнанець Живе тепер, і там його таким Міцним, чудовим трунком почастують, Що помандрує до Тібальта він, І ти, я сподіваюсь, вдовольнишся. Джульєтта О ні! Я вдовольнюся лиш тоді, Коли Ромео я побачу... мертвим... Стомилось в мене серце від нудьги! Синьйоро, лиш знайдіть таку людину, Що віднесла б йому отруту,- я Сама її так добре приготую, Що, випивши її, Ромео вмить Засне спокійно. О, яка ж то мука Ім'я це чуть, але не мати сил До нього кинутись і всю любов, Яку я відчувала до Тібальта, На тіло вилити його убивці! Синьйора Кап. Знайди ж отруту, я знайду людину. Тепер у мене радість є для тебе. Джульєтта В сумні хвилини - радість так до речі! Яка ж то радість? Розкажіть, синьйоро. Синьйора Кап. Так, так! Дбайливий батько в тебе, доню: Щоб сум розвіять твій, він вибрав день,- Для радості великої призначив, Нежданої для тебе і для мене. Джульєтта Синьйоро, в добрий час. Який же день? Синьйора Кап. То слухай, доню: ранком у четвер Прекрасний, гідний дворянин шляхетний, Граф молодий Паріс тебе до церкви Петра святого поведе, і ти Убійдеш, як щаслива наречена. Джульєтта Ні, церквою Петра клянусь. Клянусь Самим Петром. Ніколи я йому Не буду за щасливу наречену. Яка хапливість! Мушу я вінчатись, Коли жених мене іще й не сватав. Прошу вас, передайте ви синьйору, Моєму батькові, що заміж я Виходити бажання ще не маю. Коли ж захочу - о, клянусь,- тоді Скоріше я віддамся за Ромео, Якого так ненавиджу, аніж З Парісом поберуся. Справді радість! Синьйора Кап. Ось батько твій; скажи йому сама, І ти побачиш, як він прийме це! Входять Капулетті й мамка. Капулетті Як зайде сонце, падає роса. Відколи ж нас покинув мій племінник, На землю дощ паде. Що, дівчинко-фонтане, ти в сльозах? Ще злива? У малому тілі в тебе Все вкупі - море, човен і вітрище! В твоїх очах, які назвав би морем, Припливи і відпливи сліз гірких; Твоє маленьке тіло - човен утлий, Що плаває серед солоних хвиль; Твої зітхання - то бурхливий вітер, Що бореться з потоком буйних сліз; Коли відразу не настане тиша, Борвій злама твого човна хисткого. Ну, що, дружино? Ти уже сказала Про те, що саме вирішили ми? Синьйора Кап. О так, синьйоре, лиш вона не хоче І дякує за честь. О, краще б я З могилою, дурну, її звінчала! Капулетті Що? Поясни ж бо! Поясни, дружино! Вона не хоче? Як? І нам не вдячна? І не пишається? І не вважає За щастя те, що їй знайшли, негідній, Ми гідного такого жениха? Джульєтга Я не пишаюсь цим, проте вам вдячна, Що ви його шукали. Я не можу Пишатись тим, що виклика ненависть! Та вам і за ненависть вдячна я, Вона ж бо від любові. Капулетті Що ти! Що ти! Яке безглуздя! В чому, власне, справа? «Пишаюся» і «вдячна» - і «не вдячна», І «не пишаюся»!.. Шановна панно, Прошу тебе, залиш твої химери, Подяками не сип і не пишайся. Тендітне тіло краще приготуй, Щоб у четвер до церкви йти з Парісом. А ні - то поведу тебе на віжках. Геть, немоче бліда! Дівчисько нице! Геть, непотребнице! Синьйора Кап. Облиш, шалений! Джульєтта Навколішках благаю, добрий тату, (опускається на коліна) Дозволь хоча б одне промовить слово... Капулетті До всіх чортів, дівчисько непокірне! Геть, непотребнице! Ось вибирай: Або в четвер ти підеш з ним до церкви, Або не навертайсь мені на очі. Мовчи. Не заперечуй. Ані слова. Аж руки засвербіли... Ну, дружино, Боліли серцем ми, що нам господь Подарував лише одне дитятко; Та бачу, що й одного забагато, Що в цій одній для нас лише прокляття! Геть, капосна!.. Мамка Рятуй її, господь! Синьйоре, сором вам ганьбить дитину! Капулетті А то ж чому, моя синьйоро мудра? Пораднице, а прикусіть-но язика! йдіть до кумась базікать, до сусідок. Мамка Хіба кажу я щось погане? Капулетті Ну, з богом! Ну! Мамка Вже й говорить не можна? Капулетті Заткніть безглузду пельку і мовчіть! За чаркою базікайте про мудрість З кумасями, а нам її не треба! Синьйора Кап. Ви надто розпалились! Капулетті Боже, боже!.. До сказу це довести може! Як? Таж вдень, вночі, і пізно, й рано вдома, І в товаристві, і на самоті, Гуляючи чи лежачи в постелі, Єдина думка: одружить її! І ось знайшов їй жениха, нарешті, Шляхетного, із знатної родини. Він добре вихований, молодий, Багатий, і вродливий, і розумний, Талантів різних повен, як то кажуть, Хорошої статури, як годиться,- І раптом ця безглузда тонкослізка, Незайманка, писклява лялька, погань, Як щастя їй само пішло до рук, Відповідає: «Я не хочу заміж», «Любить не можу», «я ще молода», «Прошу мені пробачити...» Гаразд. Не підеш заміж,- я тобі пробачу: Пасись, де хочеш, тільки з дому геть. Дивися. Обміркуй. Я не жартую. Четвер вже близько; зваж усе сама: Як ти моя - віддам тебе за друга, Як не моя - то хоч повісся з горя Чи, жебраючи, здохни край дороги! Клянусь душею, я тебе зречуся, й моє добро повік твоїм не буде. Одумайся - я клятви не зламаю! (Виходить) Джульєтта Невже немає співчуття у неба, Щоб глянути в журбу мою до дна?.. О мамо люба, не женіть мене! Лиш місяць, тиждень почекайте з шлюбом. Як ні - мені готуйте шлюбне ложе У тому ж склепі, де лежить Тібальт. Синьйора Кап. Мовчи. Тобі я не скажу ні слова. Роби, що хоч, мені ти не дочка! (Виходить) Джульєтта О боже мій! О няню! Що робити?.. Таж муж мій - на землі, а клятва - в небі. Чи можна ж повернуть на землю клятву, Аж доки сам він не пришле її Сюди з небес, покинувши цю землю? Потіш мене. Порадь. Допоможи. О горе, горе! Нащо небеса Жахливі випроби кладуть на мене, Таку слабку, беззахисну істоту? Чого мовчиш? Невже немає, няню, Ні слова втіхи й радості для мене? Мамка Звичайно, є. Ромео твій - вигнанець; Б'юсь об заклад, що не посміє він З'явитись тут, щоб вимагать тебе; Прийти сюди він може лиш таємно. Якщо вже вийшло так, гадаю, краще Виходь за графа - він жених чудовий. Ромео перед ним - лише ганчірка. Таких очей зелених, запальних, Як у Паріса, і орел не має! Я серцем присягаюся, синьйоро, Що більше щастя шлюб цей принесе, Багато кращий він. А хоч і ні - Той муж помер чи все одно, що вмер: Хоч і живий, для тебе мертвий він! Джульєтта Говориш ти від серця? Мамка І від душі! Хай бог мене поб'є! Джульєтта Амінь! Мамка Що? Джульєтта Ти утішила мене! Іди і матері моїй скажи, Що я пішла до келії Лоренцо. Я батька прогнівила й хочу гріх Спокутувати і здобуть прощення. Мамка Іду, іду. Скажу... Оце розумне! (Виходить) Джульєтта Пекельна згубниця! Старий диявол! (Дивиться вслід мамці) Чи є страшніший гріх? Навчать мене, Щоб зрадила я мужа і присягу! Так ганити й принижувать його Тим самим язиком, яким сама Багато тисяч раз його хвалила? Іди собі, пораднице огидна. Віднині ти чужа моїй душі. Піду ще до ченця по допомогу; Коли ж рятунку жодного нема, Я заподію смерть собі сама! (Виходить)
Книга: Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Переклад Ірини Стешенко
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Переклад Ірини Стешенко |
| 2. | ДІЯ ДРУГА ПРОЛОГ Входить хор. Хор Кохання давнє впало, смертю... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Верона. Міський майдан. Входять Меркуціо,... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Верона. Келія брата Лоренцо. Входять брат... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА І Мантуя. Вулиця. Входить Р о м є о. Ромео Як... |
| 6. | Примітки Написання трагедії більшість критиків відносить за... |
На попередню
|
|
