Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Переклад Ірини Стешенко
Примітки
Написання трагедії більшість критиків відносить за стилістичними ознаками до 1595 р. або навіть до ранішого часу. За життя автора видавалась чотири рази (в 1597-му, 1599-му, 1609-му роках, дата четвертого видання точно не встановлена). В 1623 р. побачила світ у виданні in folio.
Джерелом сюжету «Ромео і Джульєтти» є старовинна легенда, що неодноразово переповідалась італійськими новелістами. Найперша її обробка зустрічається в «Новеліно» Мазуччо (1476, нов. 36). Вже Луїджі да Порто («Історія двох шляхетних закоханих», прибл. 1524) переносить дію з Сіени до Верони, дає героям імена Ромео і Джульєтти. Імена ворогуючих сімей Монтеккі та Капулетті зустрічались також у «Божественній комедії» Данте («Чистилище», VI). Від Луїджі да Порто сюжет переходить до Бальдері («Нещасливе кохання», 1553), Банделло («Новели», 1554), Луїджі Грото (трагедія «Адріана», вид. 1578). Джіроламо делла Корта в «Історії Верони» розповідає про трагічну загибель Ромео і Джульєтти вже як про дійсну подію, що сталася нібито на початку XIV ст., за часів правління Бартоломео делла Скала. Переклад новели Банделло на французьку мову, що його здійснив П'єр Буато («Трагічні історії», 1599), був використаний при англійському перекладі Пейнтером і включений до його збірки «Палац насолоди» (1565-1567). До варіанта Пейнтера звернувся Артур Брук, що створив велику поему «Ромео і Джульєтта». Саме вона і стала основним сюжетним джерелом для Шекспіра.
Трагедія «Ромео і Джульєтта» посідає особливе місце у творчій спадщині Шекспіра. П'єса була написана в так званий дотрагічний період. Сама сутність трагічного в ній має зовсім інший характер порівняно з пізнішими трагедійними творами драматурга. В «Ромео і Джульєтті» сходяться мотиви і комедій, і ранніх хронік. Трагічне невіддільне тут від ліричного і навіть фарсового. Характерною рисою п'єси є і відсутність по-справжньому трагедійних персонажів. «Ромео і Джульєтта» - трагедія кохання, але кохання щасливого. Герої позбавлені почуття трагічної провини, їх загибель - це не очищення стражданням, як ми знаходимо в класичній трагедії.
Пристрасних у відчаї й радості, опалених жарким сонцем півдня юних коханців з Верони, що віддаються пориву всім своїм єством, повністю поглинає їх почуття. Вони переконані, що, не опираючись коханню, лише підкоряються закону природи. Питання про правомірність почуття для них не існує. Герої живуть пристрасно й нетерпляче. Дія трагедії охоплює лише п'ять днів (неділя - п'ятниця), в новелі Банделло - дев'ять місяців. Ромео з твору Банделло спокійно очікує повернення з Мантуї до Верони, для Шекспірових героїв розлука страшніша ніж смерть.
Прагнення використати кожну мить, жадібний потяг до всього земного притаманні не лише провідним героям трагедії. Імпульсивний і темпераментний світ, що оточує Ромео і Джульєтту, існує за тими ж законами. Легко й невимушено переходить від веселого жарту до запеклої суперечки Меркуціо. Не може дочекатись весілля дочки старий Капулетті, що переносить з четверга на середу ним же визначений день шлюбу. Та й сам Ромео, який тільки що прагнув примирити супротивників, нетямлячи себе, вбиває Тібальта (в новелі Банделло Тібальт гине випадково). Від спалаху ненависті до цілковитого виправдання коханого умить переходить Джульєтта, коли мамка розповідає їй про загибель брата. «В Ромео і Джульєтті» ще нема типового для майбутніх творів драматурга протиставлення центральних героїв тлу. У п'єсі немає навіть конкретного протагоніста, що був би носієм засад, протилежних коханню героїв, і тим п'єса вирізняється навіть серед ранніх творів Шекспіра. Так, наприклад, у «Сні літньої ночі» (комедія написана одночасно або трохи пізніше, ніж «Ромео і Джульєтта») проти кохання Гермії і Лізандра виступає батько героїні Егей. Батьки Ромео і Джульєтти дізнаються про їхнє кохання аж по загибелі героїв. Не випадково брат Лоренцо сподівається, що шлюб героїв приведе до примирення ворогуючих сімей навіть після смерті Тібальта.
Ворожнеча загалом не створює тієї безпосередньої сюжетної сили, яка призводить до загибелі закоханих. Вже від початку ця тема позбавлена високого трагедійного ореолу, який оточує, наприклад, боротьбу Ланкастерів і Йорків в історичних хроніках («Генріх VI»). Саме з нею найчастіше пов'язаний фарсовий елемент дії у творі. Так, фарсова за своєю сценічною функцією сутичка слуг на початку п'єси, набуває комедійності і постать старого Капулетті, який марно поривається схопити старовинний довгий меч (ці мечі стали вже за часів Шекспіра атрибутом актора в амплуа хвалькуватого воїна).
Не є трагедійним героєм і Тібальт, персонаж, вороже ставлення якого до примирення найпослідовніше. Задерикуватий племінник синьйори Капулетті, який до того ж не має кровного зв'язку з давньою ворожнечею, за багатьма рисами наближається до героїв комедійного плану. До Тібальта переходить, наприклад, ініціатива слуг-буфонів на початку дії, свідомо знижено його роль і під час суперечки з Джульєттиним батьком на балу. Навіть зовнішність героя підкреслено пародійна: це молодий чепурун, що передусім хоче бути подібним до ідеального дворянина. Тібальт зовсім не є анахронізмом у світі ренесансних героїв трагедії. Не випадково саме до нього спрямовані жартівливі натяки Меркуціо, який висміює потяг знаті до новомодних манер та уборів. Несамовитий призвідник сутичок лише грає роль безстрашного лицаря, як і Ромео, він тільки удає меланхолійного закоханого в Розалінду. Далека від патетики і сцена двобою: жертвою зрадницького удару Тібальта стає Меркуціо, а не Ромео. Більшість же персонажів трагедії загалом сприймає ворожнечу як щось позбавлене сенсу. Примирення ворогуючих сімей у фіналі не є, таким чином, несподіваним. Воно породжене логікою розвитку дії.
Ворожнеча хоч і стає перешкодою на шляху героїв до щастя, але не перетворюється на єдину причину їх загибелі. Після смерті Тібальта тема родинних чвар відходить на другий план. Навіть оплакування племінника набуває характеру необхідного ритуалу з традиційними планами помсти. Лише через кілька днів після його загибелі Джульєтта повинна стати дружиною Паріса. Саме шлюб Джульєтти і є рушійною силою дальшого розвитку інтриги. Конфлікт трагедії за своїми ознаками починає нагадувати вже не історичні хроніки, а ранні комедії Шекспіра.
Боротьба героїв за право на кохання всупереч батьківській волі - провідна тема шекспірівських комедій - для трагедійного жанру творів типовою не стає.
В комедіях юні закохані неодмінно перемагають, стверджуючи цим перевагу нових гуманістичних відносин між людьми над архаїчно-патріархальним батьківським авторитетом. Традиційна сімейна мораль стає значною перешкодою на шляху кохання героїв і в «Ромео і Джульєтті». Старий Капулетті, що вимагає від дочки цілковитої покори, не погоджується навіть перенести день шлюбу. Боязкі заперечення Джульєтти викликають запеклий опір синьйори Капулетті. Саме суворість батьків вимушує Джульєтту скористатися з поради брата Лоренцо. Однак і конфлікт патріархально-традиційної моралі та природного почуття героїв не обертається на єдиний смисловий центр трагедії. Цей мотив, наприклад, ніяк не пов'язаний з сім'єю Монтеккі. Незважаючи на всі перешкоди, план брата Лоренцо міг би закінчитися вдало, і тоді сюжетна побудова п'єси наблизилась би до комедії з її традиційним фіналом - апофеозом почуття.
Структурно трагедія «Ромео і Джульєтта» загалом надзвичайно подібна до ранніх комедій Шекспіра з їх переконаністю в неминучості перемоги добра над злом, породженим давніми, вже застарілими відносинами між людьми. В п'єсі зберігається навіть характерна для комедій симетрія системи образів: закохані герої, іронічний друг, сценічна функція якого - підсміюватись над почуттям, суворі батьки тощо. Нагадує комедію і синтез ліричних, драматичних та фарсових засад, використання музичного супроводу дії, карнавальних сцен. У комедіях заключне щастя героїв, що подолали всі перешкоди, сприймалось як єдиний можливий фінал. Не позбавлена нестримної ренесансної життєрадісності і трагедія «Ромео і Джульєтта». Успіх зла сприймається тут як щось тимчасове. Здається, що дія неодмінно призведе до перемоги героїв. Однак протягом усієї дії зберігається і внутрішня драматична напруженість: передчуття Ромео, репліки героїв в епізоді прощання тощо. Виникає особливе емоційне забарвлення дії, не властиве комедіям.
Герої не повинні загинути, але гинуть. У міру того як наближається фінал, до дії втручається прикра випадковість. Ромео не отримує листа брата Лоренцо, слуга героя завчасно повідомляє про смерть Джульєтти, брат Лоренцо не з'являється біля склепу раніше тощо. Передчуття неминучості загибелі героїв, невіддільне від усвідомлення її несправедливості, стає провідним трагічним нервом п'єси. «Невже Ромео і Джульєтта були причиною своєї загибелі? Ромео і Джульєтта винні у тому, що кохають одне одного»,- пише в своїй дисертації М. Г. Чернишевський.
Трагічне, таким чином, утілюється в ліричній стихії п'єси. Саме кохання героїв, а не лише події, з ним пов'язані, визначає основний зміст трагедії. Людське почуття, що сприймається як важлива етична проблема, є лейтмотивом усього мистецтва епохи Відродження. Тема кохання, як життєствердної основи людської природи, що звеличує людську натуру, формує особистість, стає провідною і в трагедії «Ромео і Джульєтта». Кохання героїв - це безмежне, могутнє своєю природністю почуття. Проте воно не можливе поза всією високою культурою кохання, створеною Ренесансом. Не випадково діалог героїв на балу перетворюється в сонет, прощання - в альбу, в словах закоханого Ромео лунають рими Петрарки. Саме тут особливого значення набуває італійський фон трагедії: умовний, але водночас єдино можливий. «В ній відбилась сучасна поетові Італія, з її кліматом, пристрастями, святами, насолодою, сонетами, з її розкішною мовою, сповненою блиску...»,- стверджує О. С. Пушкін.
Італія знаходить своє втілення і в яскравому освітленні дії, і в пристрасних почуттях героїв. До речі, в новелі Банделло події розпочинаються взимку, під час різдвяних свят. Та тьмяне світло зимового дня було б несумісне з основною тональністю трагедії. Шекспір переносить дію на початок літа. Сцена майже завжди освітлена промінням жаркого південного сонця. Події розпочинаються вранці, пристрасті розпалюються опівдні, стихають уночі і відновлюються на світанні. Навіть освідчення Ромео і Джульєтти побудоване переважно на світлових метафорах.
Звернення Шекспіра до італійської теми збігається, зрештою, з тенденцією, типовою для всієї західноєвропейської культури цього періоду. Для сучасників Шекспіра Італія поступово набуває характеру своєрідної ренесансної утопії. Італійські новели використовуються як міфи нового часу, італійський живопис стає взірцем мистецтва, лірика Петрарки вважається найдосконалішим зразком поезії. Тому, створюючи ренесансну легенду про кохання, Шекспір обирає саме історію двох закоханих з Верони. Саме тут могло розквітнути палке почуття Ромео і Джульєтти з його цілковитою довірою до людської природи, з його беззастережною пристрасністю.
Це кохання спроможне змінювати людину, робити її досконалішою, мудрішою. Досить було Джульєтті покохати Ромео, щоб відразу зникли як позбавлені сенсу давні упередження. Наївна дівчинка початку п'єси перетворюється на героїню, що здатна віддати своє життя заради коханого. Ціле життя відокремлює меланхолійного Ромео, що мріє про Розаліну, від героя в кінці п'єси. З великою художньою переконливістю розкриває Шекспір високу поетичність почуттів Ромео і Джульєтти. «Головна принада її,- писав про п'єсу Іван Франко,- той час молодості і свіжості, те поетичне сяєво, яким обласкані всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і випадковими явищами обставленій любовній історії вищу силу і «правдивість тисяч любовних історій».
Саме за законами легенди «тисяч любовних історій» існують герої трагедії. Це підкреслюється й прологом, що відразу переносить дію на певну відстань, розповідаючи історію коханців з Верони, як щось, що вже сталося. Епічна тональність підсилюється і другим виступом хору, який коментує події. Пристрасть героїв перевершує все: навіть уявлення доби, що створила цю легенду. Сила почуття Ромео і Джульєтти, які відкидають усі настанови брата Лоренцо про міру та гармонію, жахає ченця-гуманіста. Юні закохані долають на своєму шляху ворожнечу й насильство, деспотичну владу батьків, стару мораль. Перемагають вони навіть саму смерть, породжуючи своєю загибеллю відчуття захоплення й непомірності втрати.
Висока поетичність трагедії Шекспіра зумовила інтерес до історії Ромео та Джульєтти у найрізноманітніших видах мистецтва. Низку музичних поем на цю тему створюють Гуно, Берліоз, Свендсен, Чайковський, Прокоф'єв. Вражає майстерністю виконання ролі Джульєтти Г. Улановою в балеті на музику Прокоф'єва.
На зорі свого виникнення звертається до «Ромео і Джульєтти» мистецтво кіно. Перша екранізація трагедії датується 1911 р. Знімали п'єсу Шекспіра і такі режисери, як Р. Кастеллані (1954), Ф. Дзефіреллі (1968).
Входить трагедія і в постійний репертуар драматичних театрів. На англійській сцені роль Ромео виконував актор Лоуренс Олів'е, в російському дожовтневому театрі Ромео грали Мочалов, Каратигін, Ленський, Джульєтту - Єрмолова.
З 1938 р. «Ромео і Джульєтта» починає свою сценічну історію на Україні. В різні періоди трагедію поставили Дніпропетровський ТЮГ ім. Пушкіна (1938), Харківський ТЮГ ім. Горького та Миколаївський театр ім. ХХХ-річчя ВЛКСМ (1951).
С. 312. Князь Веронський, Ескал - ім'я герцога походить від наймення герцога Бартоломео делла Скали, що, згідно з легендою початку XIV ст., правив у той час у Вероні. Ім'я Ескал зустрічається і в п'єсі Шекспіра «Міра за міру».
Хор.- В англійському театрі хор інколи зберігається як наслідування античної традиції. Роль Хору і Пролога виконував один з провідних акторів трупи, одягнений у чорний плащ. В «Ромео і Джульєтті» Хор з'являється на сцені двічі. Можливо, що інші виступи Хору в трагедії не збереглись.
С. 313. Ми вам покажемо за дві години...- Тривалість вистави у театрі часів Шекспіра 2-2,5 години без перерви.
С. 314. ...бо ми ж таки не вуглярі.- Ремесло вуглярів, які випалювали деревне вугілля, вважалось найнижчим.
С. 315. ...двоє слуг Монтеккі.- Слуги певного дворянського роду вирізнялись кольором свого одягу або особливими позначками на капелюхах.
С. 317. Бунтівники ви! Вороги спокою! - Промову князя написано у стилі інвективи, жанру політичної лірики. Інвективи були дуже поширені ще за часів античності. Нового розвитку набувають у добу Відродження.
С. 318. Аврориного ложа...- Аврора - в римській міфології богиня світанку. Образ Аврори, що відхиляє запону на сході, відкриваючи шлях сонцю, був дуже поширений у мистецтві Відродження.
С. 319. З ненависті любов. О гнів кохання! - Визначення кохання шляхом поєднання протилежностей типове для любовної лірики доби Відродження. В той же час слова Ромео провіщають основний конфлікт трагедії.
С. 324. Якщо блюзнірством погрішу таким, Вогнем хай сльози очі випікають.- Поєднання теми кохання з темою святості типове ще для куртуазної культури почуття. В трагедії цей мотив обігрується також під час розмови Ромео і Джульєтти на балу.
С. 325. Мамка - ролі літніх жінок за часів Шекспіра виконували комедійні актори. Роль мамки виконував актор в амплуа блазня. Це ж їй, здається, повних чотирнадцять...- В ті часи дівчинка 14 років вважалась вже дівчиною на виданні. В новелі Банделло та в її обробці Пейнтером Джульєтті - 18 років, в поемі Брука - 16, у Шекспіра - лише 14.
...що маю їх лише чотири.. - певна непослідовність. Джульєтті 14 років, а. мамка була її годувальницею, тобто Ти лише за ЗО. У той же час беззубий рот мамки свідчить про її старість. Очевидно, це мало підсилювати комедійність ролі.
С. 327. Читай в лиці Паріса, як у книзі...- Розгорнута метафора. Порівняння красеня Паріса з книгою пов'язане з дещо штучним характером цього персонажа.
С. 328. Меркуціо.- В поемі Брука Меркуціо порівнюється з левом. Воднораз підкреслюється, що він мав «холодні, мов укриті снігом гори, руки», що має означати нездатність до палкого кохання.
Не можу я скакати. Дай смолоскип! - В групі ряджених той, хто не вмів або не мав бажання танцювати, виконував обов'язки слуги, що несе смолоскип.
С. 329. Жартуни веселі Хай топчуть каблуками очерет.- Англійська реалія. В тогочасній Англії підлоги покривали очеретом, що замінював килими.
С. 330. Королева Меб - образ із кельтської міфології. З образом королеви Меб у народних повір'ях поєднували різні чудеса. Так, вона ніби допомагала народженню синів, підмінювала в колисках новонароджених тощо.
У олдермена в персні.- Олдермен - міський старійшина. Перстень на великому пальці - атрибут його посади.
Ніж черв'ячок отой, що часом лазить У дівчини лінивої по пальцях.- За народним повір'ям, у лінивих дівчат під нігтями ніби заводились черв'ячки.
С. 333. Вона ж між них - голубка між галками! - Джульєтта, певно, з'являється в білому одязі. Колір у шекспірівському театрі мав символічне значення. Білий колір символізує невинність, щирість; вогняно-жовтий - зухвальство («вогняний Тібальт»); зелений - юність та життєрадісність (Меркуціо) тощо.
С. 335. Коли торкнувсь рукою недостойно...- розгорнута метафора. Ромео, мов прочанин, торкається святині - Джульєтти й цілує її. Цілування святої ікони повинно було звільнити прочанина від гріха.
(Цілує її).- За часів Шекспіра поцілувати в товаристві незнайому даму з її згоди не вважалось порушенням етикету.
С. 336. Бо ворога кохаю ніжно я! - В поемі Брука докладно зображено відчай Джульєтти, коли вона дізнається, що Ромео належить до роду Монтеккі. Шекспір підкреслює силу і раптовість кохання дівчини, яка майже зразу відмовляється від сумнівів, цілком віддаючись пристрасті.
С. 338. ...й король Кофетуа В жебрачку раптом закохався! - Шекспір неодноразово звертається до народної балади про африканського короля Кофетуа, який ненавидів жінок, доки не зустрів молоду жебрачку Зенелофон. Ця балада згадувалася і в «Марних зусиллях кохання».
С. 341-342. ...з любовних клятв Сміється сам Юпітер.- Так твердить Овідій в поемі «Мистецтво кохання». Юпітер сміється з клятв закоханих, які легко даються і ще легше забуваються.
C. 344. Exo - в давньогрецькій міфології німфа, уособлення луни. З образом Ехо в світовому мистецтві пов'язано чимало сюжетів.
С. 345. ...з-під огняних коліс Титана.- Мається на увазі давньогрецький міф про бога сонця Геліоса, сина титана Гіперіона. Геліоса зображували на вогняній колісниці з сонячним промінням над головою.
Земля - природи мати і могила: В собі хоронить все, що породила.- В монолозі брата Лоренцо відтворено філософський погляд Відродження на природу як першоджерело круговороту вічного відновлення, що близький до пантеїзму.
С. 347. Св. Франціск Ассізький.- Справжнє ім'я: Джованні Бернардоне (1181 або 1182-1226). Італійський релігійний діяч. Твір Франціска Ассізького на умбрійському діалекті «Кантика брата Сонця, або Похвала творінню» (1224) -гімн, який прославляє не лише бога, а й усі його творіння, був дуже поширений в епоху Відродження. Гармонійне бачення всесвіту, натхненне звеличення природи виявились спорідненими ренесансному пантеїзму.
Чимало реплік брата Лоренцо відтворюють погляди Франціска Ассізького.
С. 349. Паскудне сліпе хлопчисько - тобто Купідон.
...котячий князь Тіберт...- персонаж середньовічного тваринного епосу «Роман про Ренара».
...нищитель шовкових гудзиків.- Під час фехтування до кінчиків рапір прикріпляли ґудзики, обшиті шовком, щоб уникнути поранення.
...знавець перших і других приводів до дуелі.- Згідно з «каноном честі» тих часів світська людина мала право чекати «семи приводів» до дуелі, не вважаючись боягузом.
...так полюбляють нові манери, що їм уже незручно сидіти на старій лаві? - Натяк на комічний випадок, що стався в Лондоні. Серед англійських чепурунів модними вважались короткі, але дуже широкі французькі штани, і тому старовинні лави Палати Лордів виявились замалими під час чергового засідання.
Франческо Петрарка (1304-1374)-видатний італійський гуманіст і поет. Найвидатніший твір Петрарки «Канцоньєре» («Книга пісень») присвячений мадонні Лаурі.
С. 351. Вітрило, вітрило!- Пишне вбрання мамки створює враження, що вона випливає на сцену як корабель.
Моє віяло, П'єтро!..- Віяло в ті часи мало досить величний вигляд. Його робили на довгій ручці з слонової кістки, прикрашали багатобарвним пір'ям та золотими оздобами.
П'єтро.- Роль П'єтро виконував перший комік трупи Вільям Кемп, відомий виконанням Фальстафа («Генріх IV»).
С. 352. ...а якщо й зайця, то хіба що з пісного пирога...- натяк на вік мамки, що викликає її обурення.
С. 354. Розмарин - символ вірного кохання.
С. 361. ...одне життя з ваших дев'ятьох.- Натяк на англійське прислів'я: «Кішка дев'ять разів живе».
С. 365. Скоріш, вогнекопиті коні, мчіть...- Монолог Джульєття написано в жанрі епіталами (шлюбного гімну).
С. 367. ...смертоносний погляд василіска.- За старовинними уявленнями василіск - чудовисько, що могло вбивати своїм поглядом.
Сурми ж, страшна сурмо, загибель світу! - За біблійним міфом сурма архангела повинна провістити кінець світу та початок страшного суду.
С. 370. Віддав він справу до страшного суду? - тобто виніс смертний вирок.
С. 373. Хочеш вбить себе? Убить дружину, що живе тобою. На себе враз звалить тяжке прокляття? - Типове для епохи Відродження: чернець-гуманіст, відмовляючи Ромео від самогубства, спочатку нагадує йому про кохання Джульєтти і лише потім про церковну заборону самогубств.
С. 377. З'являються Ромео і Джульетта у вікні.- У театрі цей епізод виконували на балконі (т. зв. «верхня сцена»). З нього Ромео потім спускається вниз.
С. 378. ...помінявся він очима Із жабою.- У народній казці розповідалось про те, як жайворонок віддав жабі свої великі очі, а отримав її маленькі й тьмяні. Джульєтта воліла б, щоб вони обмінялись не очима, а голосами: тобто голос жайворонка провіщав би вечір замість ранку.
Ні, ні, вже ранок! - Діалог Ромео і Джульєтти написано в стилі альби (ранкової пісні), жанру лірики трубадурів.
С. 392. ...стогнання мандрагори...- За старовинним повір'ям, корінь мандрагори, що нагадує формою людину, жахливо стогне, коли його виривають із землі. Якщо людина почує цей стогін, вона збожеволіє.
С. 397. «Ах, серце, ти повне печалі!..» - Рядок із вірша англійського поета й драматурга Рйарда Едвардса, який став популярною піснею.
С. 400. В його халупі висить черепаха, І алігатор напханий, і шкури Потворних риб.- Традиційні прикраси старовинної аптеки.
С. 405. Юначе добрий мій...- Звертанням «юначе» Ромео підкреслює свою зверхність над Парком. Право на це йому дали страждання, зазнавши яких, він відчув себе людиною бувалою, тоді як Парк залишився недосвідченим юнакрм.
С. 411. Я коротко, бо дихання моє Коротше, аніж розповідь широка.- Останній монолог брата Лоренцо розповідає про вже відомі глядачеві події, тому цей епізод досить часто виключають з театральної вистави.
Олена АЛЕКСЄЄНКО.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Переклад Ірини Стешенко
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Переклад Ірини Стешенко |
| 2. | ДІЯ ДРУГА ПРОЛОГ Входить хор. Хор Кохання давнє впало, смертю... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Верона. Міський майдан. Входять Меркуціо,... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Верона. Келія брата Лоренцо. Входять брат... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА І Мантуя. Вулиця. Входить Р о м є о. Ромео Як... |
| 6. | Примітки Написання трагедії більшість критиків відносить за... |
На попередню
|
|
