Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Коріолан Переклад Дмитра Павличка
Вільям Шекспір Коріолан Переклад Дмитра Павличка
© William Shakespeare, "Coriolanus", 1608
© Д.Павличко (переклад з англійської), 1986
Джерело: В.Шекспір. Твори в шести томах: Том 5. К.: Дніпро, 1986. 696 с. - С.: 527-641.
Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст
ДІЙОВІ ОСОБИ Кай Марцій, згодом Коріолан. Тіт Лартій > полководці у війні проти вольсків. Коміцій Мененій Агріппа, друг Коріолана. Сіціній Велут > народні трибуни. Юній Брут Малий Марцій, син Коріолана. Римський гонець. Тулл АвфідШ, полководець вольсків. Воєначальник, підлеглий Авфідія. Змовники, спільники Авфідія. Ніканор, римлянин. Городянин Анціума. Адріан, вольск. Два вартові, вольски. Волумнія, мати Коріолана. Віргілія, дружина Коріолана. Валерія, подруга Віргілії. Служниця Віргілії. Сенатори Риму та вольсків, патриції, еділи, ліктори, воїни, глашатаї, городяни, гінці, слуги Авфідія та інші слуги. Місце подій - Рим та його околиці, міста вольсків Коріоли, Анціум. ДІЯ ПЕРША СЦЕНА 1 Рим. Вулиця. Входить юрба збунтованих городян з киями, дрючками та іншою зброєю. 1-й городянин Стійте, спершу послухайте, що я вам скажу, а потім рушимо далі. Всі Говори! Говори! 1-й городянин Чи всі волієте вмерти, ніж голодувати? Всі Воліємо! Воліємо! 1-й городянин" А ви знаєте, що головний ворог народу-Кай Марцій? Всі Знаємо! Знаємо! 1-й городянин Забиймо його! Встановім свої ціни на хліб. Згода? Всі Сказано - зроблено! Вбиймо його! Вперед! 2-й городянин Люди добрі, ще одне слово! 1-й городянин Які ми добрі? Добро належить патриціям, а ми - злидні. Ми прокормились би навіть тим, що наші властите- лі викидають на сміття. Якби вони віддавали нам бодай недоїдки зі своїх столів, ми вважали б, що з нами поводяться як з людь- ми, але вони думають, що ми коштуємо їм надто дорого; наша мізерія й бідність - необхідні умови їхнього достатку; їхнє ба- гатство росте з наших страждань. Так відомстимо ж їм дрючка- ми, доки самі не висохли, як ті дрючки. Боги знають, я кажу це з голоду, а не з жаги відомсти. 2-й городянин Ви хочете почати з Кая Марція? Всі Спочатку розправимося з ним - він для народу найлютіший собака. 2-й городянин А ви не забули про його заслуги перед краї- ною? 1-й городянин Та ні, не забули, можемо навіть заплатити йо- му за подвиги, якби він сам не нагородив себе за них своєю гор- дістю. 2-й городянин Не гарячкуй, не говори так злобно. 1-й городянин Кажу тобі: всі свої славні діла він звершив для вдоволення власної пихи; тільки поблажливі недоумкуваті лю- ди вірять, що все те - для вітчизни. Він звершив їх, щоб догодити своїй матері та своїй гордині, яка в нього часто переходить у від- вагу. 2-й городянин Хіба це вада, що він не може побороти своєї натури? Ти ще скажи, що він скупий. 1-й городянин Не скажу, бо й так маю забагато звинувачень проти нього. Вади Марція годі перерахувати. Крики за сценою. Що за гамір? Ага! Повстав і той берег Тібру. Чого ж ми тут базі- каємо? На Капітолій! Ходімо! Всі Ідем! 1-й городянин Тихо! Хто йде сюди? Входить Мене ній Агріппа. 2-й городянин Достойний Мененій Агріппа, той, хто завжди любив народ. 1-й городянин Одна чесна людина,- якби всі були такими! Мененій Що сталось, співвітчизники мої? Куди це ви з палюгами? До праці? Що за діла вас мучать, розкажіть? 1-й городянин Наші діла не таємниця для сенату; ще два тиж- ні тому вони здогадалися про наші наміри; тепер ми їм покаже- мо, чого ми хочемо; вони кажуть-нужда прикро смердить, а те- пер допевняться, що вона й прикро б'є. Мененій Мої шановні друзі та сусіди, Невже ви хочете себе згубити? 1-й городянин Це в нас не вийде - згублені давно ми! Мененій Приятелі мої, повірте: вами Піклуються патриції. За ваші Страждання й голод можете дрючками Так само замахнутися на небо, Як на державу римську, що ламає, Рве на своїй дорозі перепони Міцніші, ніж ті ланцюги, котрими її скрутити хочете. Богове, А не патриції тут винні. Вам Коліна, а не руки допоможуть! Біда біду готує більшу; наклеп Ви зводите на вожаків держави, Що дбають, як батьки, про вас, а ви Звете їх ворогами. 1-й городянин Дбають про нас! Аякже! Вони ніколи про нас не дбали. Вони морять нас голодом, а їхні житниці переповнені зерном; вони видають укази проти лихварів на користь лихварям; вони щодня скасовують обтяжливі для багачів закони, щодня ви- гадують ще дошкульніші артикули, щоб узяти в шори й прикру- тити бідних. Якщо війни не пожеруть нас - це вчинять патриції! От і вся їхня любов до нашого брата. Мененій Або повинні ви Зізнатися в своїй безмірній люті, Або вас матимуть за дурнів. Я Чудову байку розкажу вам. Чули Ви, мабуть, вже її, але я зважусь Знов повторити слово те доречне. 1-й городянин Добре, я послухаю тебе, але не подумай, що розвієш баєчкою наше горе. Ну, якщо тобі хочеться, розказуй. Мененій Колись повстали проти живота Всі члени тіла. «Він жере,- сказали,- Лінивий, тільки поглинає їдло, Але не робить жодної роботи, Тоді як інші органи працюють, Те дивиться, те слухає, ті ходять, Те думає, те відчуває, спільно, В иавзаємній підтримці й допомозі Бажанням усієї плоті служать». На те їм відповів живіт... 1-й городянин Ну, ну, Що ж їм сказало черево? Мененій Сміялось Тим особливим сміхом, що виходить Мов не з легенів, а з самого шлунка; Бо, гляньте, свій живіт я вмію теж До сміху змусить, як до говоріння. Глумивсь живіт з повсталих членів тіла, Що заздрили йому та обмовляли його, як ви сенаторів,-за те, Що аж ніяк на вас вони не схожі. 1-й городянин То черево глумилось? Та невже Владчиня - голова, і пильність - очі, І радник - серце, й воїни - рамена, І ноги - швидкість, і язик -сурмач, І їхні всі дрібні помічники В будові тіла,- та невже вони... Мененій Ну, що невже? Мене перебиває Цей хлопець. Що невже? 1-й городянин Невже повинні Усі вони скоритися назавжди Клоаці тіла... Мененій Ну, то й що тоді? 1-й городянин Коли поскаржились помічники, Що мав живіт відповісти? Мененій Скажу вам, Але нагородіть мене, сусіди, Тим скарбом, що його у вас так мало, Ну, тобто - терпеливістю. 2-й городянин Ти тягнеш Занадто довго! Мененій Заприміть, мій друже, Статечний був живіт і неквапливий, Поводився не так запально й прикро, Як винувателі його. Сказав він: «Це правда, друзі, з вас найпершим я Одержую - й це дуже добре - їжу, Що й вас виживлює, бо я - комора Всієї плоті, та, як вам відомо, Я шлю річками крові ту поживу В палаци серця, до корони мозку, І через лабіринти й трубки тіла Найменші жили й нерви найміцніші Беруть від мене всю снагу природну, Та хай там як, однаково ви - друзі, Мої ви добрі друзі». Говорив Живіт, не я, відзнач собі. 1-й городянин Гаразд! Гаразд! Мененій «Хоч всі ви одночасно Не бачите і бачити не годні Того, що кожному я посилаю, Все ж можу дати звіт: ви всі від мене Одержуєте борошно добренне, Лишаються мені для споживання Лиш висівки». Що скажете на це? 1-й городянин Це відповідь. Як поясниш її? Мененій Сенат наш римський - добрий той живіт, А ви - повсталі органи. Якби Могли ви справедливо оцінити Його турботи про добробут наш, То зрозуміли б: ваші статки й блага До вас приходять тільки від сенату,- Не навпаки. Що думаєш-гадаєш, Ти, зборища цього великий палець?! 1-й городянин Чому це саме я - великий палець? Мененій Тому, Що ти - найгірший, найбідніший І в цьому бунті мудрому - вожак, Негідник, що біжить слідами крові, Щоб першим здобич згарбати собі. Але готуйте палиці й ломаки - Рим та його щури зіткнуться скоро, І хтось повинен же завдати смертний Удар. Входить Кай Марцій. Шляхетний Марцію, вітаю! Марцій Спасибі. Що, розкольники негідні, Коростою ви вкрились від сверблячки Своїх думок? 1-й городянин Від тебе добре слово Ми чули вже. Марцій Хто скаже добре слово Тобі - лакуза, що зневаг найгірших Не варт; чого вам треба, пси нікчемні?! Не хочете ні миру, ні війни,- Одне лякає вас на смерть, а друге Тварюками, зухвалим бидлом робить; Бридотники, хто віритиме вам, Знайде зайців, де мали бути леви, Гусей, де лиси мали буть; надійні Ви, наче жар, розкиданий на кризі, Чи град на сонці; ваша доброчесність У тому, щоб возносити злочинця, Клясти закон, що злодія карає; Хто слави заслуговує, ненависть Заслужить вашу; мучать забаганки Вас, наче хворого, що прагне згуби; Той, хто від ласки вашої залежить, Пливе із плавником свинцевим, дуба Тростиною рубає; щохвилини Ви змінюєте думку- благородним Звете того, кого ще так недавно Ненавиділи, підляком - того, Кого любили; лаєте по місту Сенат наш добродійний, що в боязні Тримає вас,- інакше позжирали б Ви один одного. Чого їм треба? Мененій Щоб хліб дешевше продавали. Кажуть, Що в місті повно хліба. Марцій А, прокляття! Хай що завгодно кажуть! Коло печі Сидять і певні, мовби знають все, Що робить Капітолій, хто там вгору Підніметься, хто буде процвітати, А хто занепаде, хто має намір Женитися; вони шанують сильних, Хто ж не сподобався, того в болото Затоптують. Ич, кажуть всевидющі, Що в Римі шпихліри тріщать од збіжжя? Якби аристократи милосердя Відкинули й дозволили мені Вхопити меч, я навалив би купу Із тисячі порубаних рабів, За спис піднятий вищу. Мененій Вже спокійні Ці люди, хоч розсудку в них нема; Вони, як боягузи, відступають. А що там з другим натовпом, скажи?! Марцій Прокляті здохляки! Вже розійшлися. Кричали, що голодні. Говорили, Що голод мури валить; що й собаки Повинні їсти; що боги дають Хліб не лише для багачів. Уривки Тих скарг ми слухали й відповіли, Що виконана буде їхня просьба, Розбити здатна панське серце щедре; Вони шапки до неба підкидали, Немов на роги місяця від щастя Хотіли їх закинути. Мененій А що? їм пообіцяно? Марцій Дали їм право Для оборони підлих їх жадань Трибунів п'ять обрати. Юній Брут, Сіціній Велут - обрані. Я всіх Не пам'ятаю, дідько б їх забрав. Голоті цій дахи з будівель Рима Зірвати легше, ніж переконати Мене. Та набереться з часом Вона зухвальства й висуне нові Причини для повстань. Мененій Це дуже дивно. Марцій Гайда, додому, сміття! Вбігає гонець. Гонець Де Кай Марцій? Марцій Я тут. Що скоїлось? Гонець Повстали вольски! Марцій Я рад. Нарешті матимемо змогу Спалити гниль. А от старшини наші. Входять С і ц ї н і й Велут, Юній Брут, К о м і н і й, Т і т Л а р т і й та інші сенатори. 1-й сенатор Повстали вольски, Марцію, справдилась Твоя пересторога. Марцій Вольски мають Вождя Авфідія. Він дасть вам духу. Гріх заздрити, та я скажу: хотів би, Коли б не був собою, бути ним! Коміній Стикались ви в бою? Марцій Якби враждою Земля була розділена і він У таборі моєму опинився, Я заколот підняв би проти нього, Щоб бути ворогом його. Він - лев, На нього полювати - честь. 1-й сенатор Приймай же З Комінієм команду в цій війні. Коміній Ти обіцяв раніше. Марцій Так, мій пане, Я вірний слову. Лартію, ти ще раз . Побачиш нашу зустріч з Туллом. Що? Злякавсь? Виходиш з гри? Лартій Та ні! Скоріше, На милицю одну зіпершись, буду Другою битися, ніж мав би збоку Стояти! Мененій От справдешня кров! 1-й сенатор Ходімо! Ходім на Капітолій, там, я знаю, Нас добрі друзі ждуть. Лартій . (до Комінія) Іди вперед. (До Марція) Йди за Комінієм, ми - за тобою, Ти - перший серед нас. Коміній Шляхетний МарцінІ 1-й сенатор (до городян) Геть, по домах! Марцій Та ні, хай з нами йдуть! Багато збіжжя мають вольски - ми Пошлем на них своїх щурів отари, Хай струблять їхні житниці. Шановні Бунтівники! Явити є нагода Своє геройство, прошу вас за нами. Сенатори, Коміній, Марцій, Лартій і Мененій виходять. Городяни нишком роз« ходяться. Сіціній Чи ж є зарозуміліший на світі За Марція? Брут Він в цьому незрівнянний. Сіціній Коли трибунами нас обирали... Брут Ти бачив, як горіли в нього очі, Як зблідли губи? Сіціній Чув я тільки кпини. Брут Він кпитиме й з богів! Сіціній Від гніву й люті , Він висміє і місяць соромливий! Брут Хай пожере його війна! Відвага Його нестерпним робить. Сіціній Це натура! Він, успіхом розбещуваний, буде Зневажливо топтати власну тінь; Дивуюся, як зможе він в поході Свою пиху надмірну підкорити Комінію. Брут Ту неймовірну славу, Якої він жадає, ні здобути, Ні втримати інакше неможливо, Як лиш зайнявши друге місце. Перший Відповідатиме за всі невдачі, Його засудить Марцій легковажно: «От якби я командував цим ділом, Тоді...» , Сіціній А як діла складуться добре, Чутки, що тільки Марцієм живуть, Комінія позбавлять всіх заслуг. Брут Бере на себе Марцій половину Заслуг Комінія, заслуг чужих, А помилки,і втрати, і поразки Творитимуть лиш Марцієві славу, Якої він не гідний. Сіціній Ну, ходімо, Побачим, як готується похід, Як той шаленець діє там. Брут Ходімо! Виходять. СЦЕНА 2 Коріоли. Сенат. Входять Тулл Авфідій і сенатори. 1-й сенатор Так, значить, ти, Авфідію, гадаєш, Що хтось доносить в Рим про наші плани, І все там знають? Авфідій А хіба не так? Хіба не завжди дізнавались в Римі Про наші тайні плани ще до того, Як ми їх здійснювати починали, Ховаючи перед всіма? Одержав Я три дні тому звідти... от, згадаю... Та ні, я краще покажу вам лист: «Вони зібрали сили, та не знати, Чи їх на захід, чи на схід спрямують; Тут голод, повстає народ, чутки, Що сам Коміній буцімто й твій ворог Кай Марцій,- Рим ненавидить його Ще більше, аніж ти,- і Тітус «Партій, Найсміливіший з римлян,- трійка ця Керує готуванням до походу, Найвірогідніше, супроти тебе, Май на увазі!..» 1-й сенатор Наше військо в полі, І завжди знали ми, що Рим готовий Зустріти нас... Авфідій Та наміри свої Ховали й не вважали це безглуздям, Хоч всі вони ще в зародку були Відомі Римові. Це викриття Не дасть свого нам досягти,- а в нас Була мета здобути міст багато, Допоки Рим дізнається, що ми На нього йдем. 2-й сенатор Авфідію шляхетний! До наших військ іди, командуй ними; Дозволь нам захищати Коріоли Самим, якщо візьмуть в облогу місто; І лиш тоді на поміч нам приходь Із армією... та вони, побачиш, Не мають сил... Авфідій О, сумніваюсь в цьому! Я певен, навіть більше,- їхнє військо Вже йде на нас. Мужі! Ходіть здорові! Якщо я стріну Марція - між нами Є клятва,- будем битися, допоки Один не згине. Всі Хай боги тобі Допомагають. Авфідій Хай же й вас боги Побережуть. 1-й сенатор Прощай! 2-й сенатор Прощай! Усі Прощай! Виходять. CЦEHA З Рим. Кімната в домі Марція. Входять Волумнія та Віргілія, мати й дружина Марція. Сідають на низенькі стільчики, беруться до вишивання. , Волумнія Прошу тебе, дочко, заспівай, будь веселіша. Як- би мій син був моїм чоловіком, я більше раділа б його відсут- ності, ніж обіймам на ложі, бо коли він не дома, то здобуває славу, а коли обіймає, то доводить лише, що кохає тебе. Коли він був ще тендітним хлопчиком, єдиною дитиною мого лона, ко- ли отроцькою вродою привертав до себе погляди, коли жодна мати не пустила б від себе й на годину свого сина, хоч би її бла- гали всі королі світу,- я з радістю дозволяла йому йти на будь- яку небезпеку, де можна було здобути славу. Я знала, він ство- рений для слави, що повинна будити й бентежити його душу, інакше він буде подібний лише до гарненької картини, якою прикра- шають стіну. Я сама його послала на жорстоку війну, і він по- вернувся, гордо несучи голову, оповиту вінком з дубового листя. Кажу тобі, дочко, я менше раділа, дізнавшись, що народила хлоп- ця, ніж тоді, коли мій син довів, що він - справжній муж. Віргілія А якби він загинув на війні? Що тоді? Волумнія Тоді його добра слава була б моєю дитиною. В ній було б моє потомство. Клянусь тобі, якби я мала дванад- цятеро синів, так само дорогих, як твій і мій коханий Марцій, я воліла б, щоб одинадцятеро згинуло, боронячи вітчизну, ніж мав би хоч один, розніжений самолюбним лінивством та розкоша- ми, ухилитися від участі в боях! Входить служниця. Служниця Моя господине, шляхетна Валерія прийшла тебе відвідати. Віргілія Дозволь мені піти. Волумнія Ні, будь зі мною. Я ніби чую барабани мужа Твого, що гордо ринувся до бою, Я бачу, як волочить за волосся Він по землі Авфідія, а вольски Від нього, наче діти від ведмедя, Тікають. Марцій тупає ногою, Кричить: «Вперед, нещасні страхопуди, Зачаті в Римі, та- від переляку!» Він закривавлене чоло втирає, Мов жнець, що мусить або поле зжати, Або лишитись без платні. Віргілія О, горе! Скривавлене чоло! Не треба крові! Волумнія Мовчи, дурна! Кров мужу личить більше, Ніж золото трофеїв. Грудь Гекуби, Що годувала Гектора, не краща За скроню Гектора, коли із неї Кров бризнула на еллінські мечі, їх зневажаючи... Скажи Валерії, Що ми її готові привітати. Служниця виходить. Віргілія О небеса! Рятуйте мого мужа Від лютого Авфідія! Волумнія Мовчи! Авфідія повергне він на землю, Йому коліном на горлянку стане. Повертається служниця з Валерією, з ними входить візник. Валерія Добрий день вам, жінки шановні! Волумнія Вітаю, мила Валеріє! Віргілія Я рада бачити тебе! Валерія Як здоров'я?! Гарні з вас домосиди! Що ви тут робите? Яке чудове шиття! А як твій маленький син? Віргілія Дякую. Добре. Він здоровий. Волумнія Його більше тягне до мечів та до барабанів, ніж до навчання. Валерія Авжеж, син свого батька. Хлопець на славу. Правда, я спостерігала за ним в середу десь півгодини - в нього рішучий вираз обличчя. Я бачила, як він біг за золотистим мете- ликом; коли піймав його, то випустив, потім знову біг, ловив і випускав, і так багато разів. А коли впав, це, мабуть, його роз- лютило, він зціпив зуби і розірвав метелика. Еге ж, роздер на шматочки! Волумнія Батькова натура! Валерія Справді, благородне дитя! Віргілія Пустун, та й годі. Валерія Відкладіть своє шиття. Ходімо! Я хочу, щоб ви пополудні розважилися зі мною, забули домашні клопоти. Віргілія Ні, ласкава подруго, я не вийду з дому. Валерія Не вийдеш з дому? Волумнія Вийде, вийде. Віргілія Не проси, не вийду. Не вийду за поріг, доки мій господар не повернеться з війни. Валерія Ну от! Нерозумно себе так ув'язнювати. Ходім, треба відвідати одну добру жінку, що лежить після пологів. Віргілія Хай до неї швидше повертається здоров'я, мої молитви будуть із нею, а я - ні. Волумнія Але чому, скажи нарешті, прошу тебе! Віргілія Ну, ясно, не тому, що я лінуюсь чи не люблю її. Валерія Ти станеш другою Пенелопою, але знай, кажуть, Що від напряденої за відсутності Одіссея пряжі вся Ітака на- повнилася міллю. Ходімо! А шкода, що твоя тканина не така чут- лива, як твій пальчик, тоді б ти зжалилася над нею й перестала П колоти. Ходім, ти мусиш піти з нами. Віргілія Ні, ні, даруй, я все-таки не піду. Валерія Підеш, підеш, бо я маю новини про твого чо- ловіка. Віргілія О ласкава подруго, не жартуй. Новини ще не могли дійти. Валерія Я не жартую. Вночі надійшли вісті від нього. Віргілія Правда? Валерія Щира правда. Я чула, як один сенатор говорив. Новини такі: вольски виступили в поле, проти них пішов полко- водець Коміній з частиною римських сил. Твій муж і Тіт Лартій взяли в облогу Коріоли. Вони вважають, війна буде коротка й пе- реможна. Це правда, слово честі! Прошу, ходімо з нами! Віргілія Пробач мені, дорога Валеріє, я слухатимусь те- бе у всьому, але аж по війні. Волумнія Облиш її. Своїм настроєм вона зіпсує нам роз- ваги і всі радощі. Валерія Я так само думаю. Прощай. Ходім, шляхетна пані! Ще раз прошу тебе, Віргіліє, не будь така поважна, ходи з нами. Віргілія Ні, чесне слово, не можу. Бажаю гарної забави. Валерія Ну що ж, бувай здорова. Виходять. СЦЕНА 4 Під Коріолами. Входять Мар цій і Тіт Лартій, з ними - воєначальники, воїни, барабанщики, прапороносці. Назустріч їм - гонець. Марцій Гонець! Б'юсь об заклад - була вже битва! Лартій Коня - що ні! Марцій Коня - що так! Лартій Хай буде! Марцій Скажи, Коміній з ворогом зіткнувся? Гонець Вони зійшлись, та бій не починали. Лартій Кінь мій. Марцій Я викуплю його у тебе, Лартій Я не продам, хіба тобі позичу На років п'ятдесят. Займімось містом. Марцій До наших військ далеко? Гонець Миля з гаком. Марцій Ми вчуєм їх, і нас вони почують. Скінчити, Марсе, поможи нам швидко, Щоб ми могли з гарячими мечами Прийти на поміч тим, що в полі. Сурми! Сурмлять гасло переговорів. На фортечних мурах з'являються два сенатори та воїни вольсків. Де Тулл Авфідій? В місті? За стіною? 1-й сенатор Його нема так само, як нема Людини, щоб тебе боялась менше, Ніж він. Ти чуєш? Чути барабани в місті. Кличем нашу молодь! Волієм порозвалювати мури, Ніж зачинятися від вас. Ворота На вигляд замкнені, але насправді Ми їх підперли очеретом. Руште - Самі відчиняться! Ти чуєш, чуєш? Чути здалека звуки бойових сурем. То наш Авфідій! Добиває він Частину армій ваших. Марцій Так, там битва! Лартій Хай брязкіт бою буде нам наказом! Драбини! З'являються вольски й проходять по сцені. Марцій 3 нас глузують! Вийшли з міста! Тепер - на серце щит - і просто в битву! Та хай те серце буде від щита Твердіше! Мужній Лартію, вперед! Погордою стрічають нас! Я гину Від лютості! До бою, друзі, браття! Хто відступатиме, того за вольска Вважатиму і вийду проти нього - Він познайомиться з моїм мечем! Звуки бойової тривоги. Римлян відтісняють з-під стін міста до їхніх шанців. Марцій Хай вас покриє вся зараза півдня! Ви - Риму страм! Хай вас чума й проказа Жере, щоб гидували вами люди, Щоб один одного ви заражали За вітром! Гусячі, лякливі душі, Як ви могли втекти від тих рабів, Що їх побили б мавпи! 6 Плутоне! Червоні спини, бо всі рани -• ззаду, І блідні лиця від страху та втечі! Назад! В атаку! А як ні, то зброю Поверну проти вас! Женіть їх! Бийте! У місто заганяйте до жінок, Як гнали нас вони до наших шанців. Звуки бойової тривоги. Входять вольски й римляни. Знов починається битва. Вольски втікають у Коріоли. Марцій переслідує їх до воріт. Марцій Відчинені ворота! Це нагода! Не втікачам їх доля відімкнула, А нам! За мною! Те робіть, що я! (Входить у ворота) 1-й воїн Безумство! Не піду! 2-й воїн І я не йду! Ворота зачиняються. 3-й воїн Вони його замкнули! Звуки сурми, бій точиться далі. Всі Він загинув! Входить Т і т Л а р т і й. Лартій Що з Марцієм? Всі Убитий! Це напевно! 1-й воїн За втікачами гнався й за ворота Забіг, тим часом браму зачинили; Сам - проти міста! Лартій Благородний мужу! Ти перевершив твердістю свій меч; Згинався він, а ти невгнутий був; Ти нас покинув! О, якби знайшовся Ваги такої діамант, як ти, Він в ціннощах тобі не був би рівня! Ти був безстрашним воїном. Катон Таким войовника в уяві бачив - Шаленство мав ти, і страшний удар, І грізний вид, і громовитий голос, Що ворогів примушував дрижати, Мов цілий світ в гарячці тряс. Повертається залитий кров'ю Марцій, за ним - вороги. 1-й воїн Погляньте! Лартій Це він! До нього! Визволим його Або поляжем разом з ним! Вперед! Б'ються ї всі вступають до міста. СЦЕНА 5 Коріоли. Вулиця. Входять декілька римських воїнів з награбованим добром. 1-й римлянин Ось що я повезу в Рим. 2-й римлянин А я - це. 3-й римлянин Чума б його взяла! Я думав, то срібло. Здалека чути брязкіт мечів, бій триває. Входять Марцій ї Тіт Лартій, з ними - сурмач. Марцій Бач, он грабіжники! Дешевший час Для них за драхму зламану. Беруть Залізо, рам'я, ложки олов'яні, Подушки, шмаття - кат його не здер би Із тих, кого закопує! Раби Гребуть усе, хоч битва не скінчилась! Убити їх! Ого! Ти чуєш клекіт, Де полководець б'ється наш? До нього! Він там, ненависний мені Авфідій, Він римлян б'є! Бери достатню кількість Людей, щоб місто втримати, а я - Туди - Комінію на поміч! Лартій Кров'ю Стікаєш ти і рвешся в січ криваву, Як знавіснілий. Марцій Не хвали мене, Я ще не розпалився. Прощавай! Ця кров корисна - так от я з'явлюсь Перед Авфідієм і битись буду, Як лев. Лартій Тебе Фортуна полюбила, Богиня чарівна, її принади Від тебе меч ворожий відхиляють! Хай буде успіх, воїне, з тобою! Марцій Хай і тобі Фортуна завжди буде Опікою! Лартій О благородний Марцій! Марцій виходить. Іди на площу і сурми зібрання, Скликай старійшин міста, хай вони Почують нашу волю! Гей, бігом! Виходять. СЦЕНА 6 Біля табору Комінія. Входить Комїній з військом. Римляни відступають. Коміній Спочиньте, друзі! йдемо з поля бою; А римляни - у наступі розважні, У відступі безстрашні. Скоро битва Відновиться. Коли ми бились, вітер До нас доносив брязкотання січі Від Коріол. Богове Риму, дайте І нам, і нашим друзям перемогу, Щоб римські армії, зустрівшись, радо Вам жертви принесли. Входить гонець. Які новини? Гонець Коріолійці вийшли за ворота, Бій Лартію і Марцію дали, Відкинули назад їх, до укріплень, Я бачив сам... Коміній Правдива, та недобра, Погана вість. Коли це сталось? Гонець Може, З годину тому. Коміній Відстань менша милі Нас розділяє. Чуєм їхні крики. Чого ж ти новину приніс так пізно? Короткий шлях, а часу так багато Забрав. Гонець До мене вольски-шпигуни Вчепилися - я мусив гак зробити На три-чотири милі. Таж інакше Я був би тут за півгодини. Коміній Хто там Скривавлений, мов здерли з нього шкіру? Боги! На Марція він схожий. Бачив Я вже таким його. Марцій (з-за сцени) Я не спізнився? Входить Марцій. Коміній Скоріш пастух не зможе відрізнити Від барабана грім, ніж я цей голос Від інших голосів не відрізню! Марцій Я не спізнився? Коміній Ні, якщо залитий Ворожою, а не своєю кров'ю! Марцій Дозволь тебе обняти міцно й радо, Мов наречену в шлюбну ніч, коли Запалені вже свічі біля ложа. Коміній О цвіте воїнства! Що ж робить Лартій? Марцій Він зайнятий декретами. Когось Засуджує до страти чи заслання, За когось викуп визначає, тим Погрожує, а тих рятує; Лартій Тримає Коріоли йменням Риму На прив'язі, як пса, що злагіднів І лащиться, щоб знов було бажання Його спустити. Коміній Ну, а де той раб, Який сказав, що вас перемогли, Назад загнали до укріплень, де він? Сюди його! Марцій Спинись! Він мовив правду. Патриції стояли, а плебеї Втекли, щоб їх чума здогнала! їм Ще подавай трибунів. Миш ніколи Так не втікає від кота, як дрантя Оте втікало від ще гірших злиднів - Дрантюг! Коміній А як же ви перемогли? Марцій Не час на розповідь. Скажи, де ворог? Хто тут господар? Як не ви, то нащо Спинили бій? Коміній Великі втрати маєм І відступили ми не з переляку, А з міркувань стратегії. Марцій Де ворог? Скажи мені, де в них найкращі сили? Коміній Найкращі сили в них, то - анціати, Надія війська, авангард, між ними - Авфідій - серце їхнє... Марцій Я благаю Всіма боями, де були ми разом, І кров'ю, що її лили ми спільно, І клятвами, що ними дружба наша Потверджена,- пошли мене негайно Проти Авфідія та анціатів! Мечі і списи вгору, побратими,- Звитяга наша! Коміній Я волів би, друже, Щоб відвели тебе до лазні, вмили, Перев'язали рани, та не смію Відмовити тобі. Візьми з собою Найкращих воїнів. Марцій Підуть лиш ті, Хто сам зголоситься. Напевне є Між вас такі, що не бояться крові - Брудної та гидотливої фарби,- Такі, кому дорожча мужня смерть За нице та безславне животіння, Кому дорожча за життя вітчизна. Хай той один, хто думає так само, А як таких багато - хай загін На згоди знак підніме вгору зброю І хай же всі за Марцієм ідуть! Воїни підносять мечі, схвалюють вигуками слова Марція, одні беруть його на руки, інші підкидають угору шоломи. Хіба я тут один, хто гідний шани? Чого ви з мене робите меча? Як щирі ваші почуття, то кожен З вас вартий вольсків чотирьох, і кожен Проти Авфідія спроможний стати. Я вдячний всім, та лиш небагатьох Візьму; тут буде що робити, друзі. Хай злагодяться під мою команду Чотири щонайшвидші. Коміній йдіть же, друзі! Свій намір звершуйте, і кожен буде Ділити з нами славу! Виходять. СЦЕНА 7 Біля воріт Коріол. Тіт Лартій, залишивши варту в Коріолах, під звуки барабанів і сурем вихо- дить назустріч Комінію й К а ю Марці ю. За ним - воєначальник, воїни, провідник. Лартій Хай стережуть ворота. Все робіть, Як я наказував. На мій сигнал - Шлете підмогу. Декілька центурій Залиште, щоб утриматись. Якщо Програємо на полі, доведеться Віддати й місто. Воєначальник Буде все гаразд! Про все подбаємо! Лартій Замкніть же браму! Веди нас, провідниче, в римський табір. Виходять. СЦЕНА 8 Бойовище між римлянами і вольсками. Клекіт битви. З протилежних боків сходяться Марцій та Авфідій. Марцій Я буду битися лише з тобою! Ненавиджу тебе стократ сильніше, Як зрадника! Авфідій І я тебе - так само! До африканської змії огиду Я відчуваю меншу, ніж до тебе! Тремти й готуйся! Марцій Хто здригнеться перший, Хто затремтить від зляку, той до смерті Рабом другому буде! Авфідій Що ж, як я Тікатиму, зацькуй мене, мов зайця. Марцій Знай, вороже, останні три години Я бився в стінах Коріол один, Єдиний проти міста, і своєю Вдоволений роботою - ця кров, Що на мені, чуло! Збери для помсти Всі сили! Авфідій Будь ти й Ректором самим, Що серед ваших недолугих предків Мав славу найсильнішого, і то Тебе ніщо від мене не врятує! Б'ються. Декілька вольсків приходять на підмогу Авфідію. Авфідій Прислужливі, нікчемні боягузи, Своєю допомогою мене Зганьбили ви! Б'ючись, вольски відступають і виходять, прогнані Маршем. СЦЕНА 9 Римський табір. Звуки бойової тривоги. Сурмлять відступ. Входять, з одного боку, Коміній і римляни, з другого - Ma p ці й з воїнами. Рука Марція на перев'язі. Коміній Якби я розповів про всі діяння, Що звершені тобою за сьогодні, Ти не повірив би. Та я до Рима Все напишу, щоб відали в сенаті, Щоб слухали патриції могутні Спочатку з недовірою, а потім - Захоплено, щоб слухало жіноцтво Спочатку з жахом, потім - із солодким Тремтінням, щоб занудливі трибуни, Плебеї, що ненавидять тебе, Сказали в противенство власній волі: «Спасибі вам, боги, що має Рим Такого воїна!» Ти припізнився. Скінчилась учта - хоч раніше, мабуть, Наситивсь ти доволі. Вертаючись із погоні за ворогом, входить Тіт Лартій з військом. Лартій Полководче! Перед тобою кінь, а ми на ньому Звичайна збруя! О, якби ти бачив... Марцій Ну, годі, змовкни. Навіть рідна мати, Що кров свою хвалити має право, Мені не мила, як мене вславляє. Робив я те, що й ви, сповняв звичайний Обов'язок - вітчизну боронив. Мої діяння кожен перевершив, Хто бився чесно. Коміній Не повинна скромність Могилою твоїх заслуг ставати: Своїх героїв мусить знати Рим. Приховування гірше від злодійства, Для воїна це - наклеп! Замовчання Того, що гідне похвали,- це скромність, Але погана дуже. Ти послухай, Що я про тебе воїнам скажу. Це не хвальба, не нагорода, друже, А просто визнання твоїх заслуг. Марцій Ятряться в мене рани і болять, Як згадувати їх. Коміній А не згадати - То загнояться, гоїтись не будуть Від людської байдужості й невдяки; Тоді їх вилікує тільки смерть. З усіх скарбів, з усіх чудових коней, Здобутих нами в місті і на полі, Віддаємо тобі десяту пайку, І можеш вибирати все до того, Як поділ здобичі настане спільний Між усіма. Марцій Спасибі, полководче, Та я, даруй, платні не можу брати За труд мого меча. Я відмовляюсь. Для себе я прошу такої ж частки, Як кожен, хто змагався в нашім герці. Протяжно сурмлять фанфари. Всі, кричать: «Слава Марцію, слава!» Вгору ле- тять шоломи і списи. Коміній і Лартій стоять з непокритими головами. Марцій Хай змовкнуть сурми, не поганьте їх! Якщо вони уже на бойовищі Підлесництво огидне виявляють, То що ж, тоді палаци та міста Наповнені самими брехунами! Якщо стає м'якою сталь, мов шовк На дармоїді, то нехай же крицю Єдваб замінить на війні! Про мене Ні слова більше. Чи за те, що я Не змив з обличчя крові, вбивши кілька Нещасних бідолах - і ви те саме Чинили тут,- за те мене хвальбою Засипано - так, начебто приємно Мені своє нікчемство підживляти Хвалою з брехнями? Коміній Ти надто скромний, Жорстокий до своєї слави. Правду З невдячністю приймаєш. Як і далі Себе ганьбити й дратувати нас Ти будеш, закуєм тебе в кайдани Як божевільного, що прагне вбити Себе. Тоді тихцем порозмовляєм. Тому - хай знає цілий світ, як ми Це знаємо,- Кай Марцій заслужив Вінок звитяжця, В честь йому за це Дарую гордого свого коня, Всім знаного, і збрую теж даю. За те, що Марцій звершив подвиг ратний Під Коріолами, хай він віднині На радість армій наших зветься так: КОРІОЛАН! КАЙ МАРЦІЙ КОРІОЛАН! Довіку славний титул цей носи! Всі Кай Марцій Коріолан! Фанфари. Звуки сурем і барабанів. Коріолан Піду помиюсь. Як моє обличчя Вже буде чистим, аж тоді вздрите, Чи я почервонів. Спасибі, друже! Візьму твого коня й старатись буду Нове наймення з гідністю носити. Не сумнівайся! Коміній Прошу до намету, Спочинем, складемо послання в Рим Про успіх наш. Ти, Лартію, вертайся У Коріоли, їхніх вожаків Пошли до Рима - хай переговори Ведуть про мир - він вигідний, до речі, І нам. Лартій Я слухаюся, полководче! Коріолан Боги глузують з мене. Щойно я Відмовився від царських подарунків, Тепер просити мушу сам. Коміній Проси! Бери що хочеш! В чому суть прохання? Коріолан Колись у Коріолах прихистив Мене один злиденник, жив я в нього, Він дбав про мене. Нині я його В полоні нашім бачив. Він благав Моєї милості, та в ту хвилину Я вздрів Авфідія, і темна лють Перемогла чуття жалю. Прошу Йому свободу дати. Коміній Благородне Твоє прохання. Хай би навіть сина Мойого вбив той чоловік,- він вільний! Йди, Лартію, пусти його. Лартій Як зветься Той бранець? Коріолан Як він зветься? Я забув! Клянусь Юпітером, забув та й годі. Втомився я, зморилась моя пам'ять. Є тут вино? Коміній Ходімо до шатра. Кров на лиці твоєму запеклася; Перев'язати рани час. Ходім. Виходять. СЦЕНА 10 Табір вольсків. Звуки фанфар і сурем. Входить закривавлений Тулл Авфідій. З ним - декілька воїнів. Авфідій Вони взяли вже наше місто! 1-й воїн Воно повернеться до нас на добрих Умовах. Авфідій На умовах! Я хотів би Зробитись римлянином, та не можу. Я вольском був і буду. Що умови?! Які передбачаються умови Для переможених? Ми п'ять разів З тобою бились, Марцію, і стільки ж Ти побивав мене! Так завжди буде, Хоч сходьмося щодня. Та я клянуся, Як стрінемося з ним чоло в чоло, То смерть йому або мені. Я знаю - Мій гнів колишнє благородство втратив; Я сподівався в рівному двобої Мечем проти меча його зламати, Тепер я просто простромлю його Не силою, а хитрістю. 1-й воїн Він - чорт. Авфідій Сміливіший, та не хитріший чорта. Він мужність отруїв мою, забрав У мене славу: через нього я Піду на все. Де б я не стрів його (Хоч сонним, голим, хворим, це байдуже!) - В святилищі, в сенаті, на бенкеті, У час молитви чи складання жертви,- Ніякі звичаї, ні привілеї Мого не зменшать гніву, не зіб'ють Ненависті до Марція. Чи вдома Його знайду, чи навіть в домі брата Мойого, я понехтую законом Гостинності - я Марцієві руку Запхаю в серце... Йдіть у Коріоли, Дізнайтеся, кого забрали в Рим Заложниками. 1-й воїн 3 нами ти не йдеш? Авфідій Я буду в кипарисовому гаї, На південь від міських млинів. Туди Звістуй, як розгортаються події, Щоб згідно з ними і мої діла Вершилися. 1-й воїн Гаразд. Прийду, мій пане. Виходять.
Книга: Вільям Шекспір Коріолан Переклад Дмитра Павличка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
