Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Перікл, цар Тірський Переклад Юрія Лісняка
ЕПІЛОГ Гауер Так АнтІоха з донькою спіткала За хіть мерзенну справедлива кара; А от Перікл, його жона й дочка, Хоча їм доля випала тяжка, В усіх знегодах чесними лишались, Зате ж нарешті щастям увінчались. А Гелікан, порадник і мудрець,- То вірності та щирості взірець. По Церімону кожен розпізнає, В чім доброти та вченості ціна є. Лихий Клеон з дружиною, коли Чутки про їхній злочин скрізь пішли, Підданців власних так ним розгнівили, Що в їхньому ж палаці їх спалили. Хто вбивство лиш замислить, не здійснить,- Боги й того карають, хай не вмить. Вам дякуємо, глядачі ласкаві, Ми за увагу - і кінець виставі. (Виходить)
Примітки
Час написання п'єси-1608 р. Рукопис «Перікла» був зареєстрований у 1608 р. видавцем Едвардом Блантом, але друком не з'явився. Опублікував п'єсу 1609 року Генрі Госсон in quarto. Оскільки ніяких вказівок на передачу рукопису Госсонові нема, можна гадати, що це було т. зв. «піратське» видання. На титульному аркуші п'єси було зазначено: «Недавно написана п'єса захоплює всіх і зветься «Перікл, цар Тірський». З повним викладом усієї історії, пригод і долі названого царя, а також з не менш дивовижними й незвичайними подіями (що стосуються) народження і життя його дочки Маріни. П'єсу багато й часто виконували слуги його величності в «Глобусі», в Бенксайді. Вілья-ма Шекспіра». Стан тексту Quarto 1609 p. явно незадовільний: рядки переплутані, чимало друкарських помилок, темних місць, віршовані фрагменти передані прозою і т. ін. Певно, видавець не мав авторського тексту, а використав запис суфлера чи погану копію авторського рукопису.
За життя драматурга «Перікл» ще двічі перевидавався: того ж самого 1609 року і в році 1611-му. 1619 р. видавці Джазгард і Павієр знову звертаються до тексту п'єси. Перевидається «Перікл» і 1630 та 1635 pp. Хемінг і Кон-дел, проте, п'єсу in folio 1623 p. не включили, не вважаючи її, можливо, цілком написаною Шекспіром. 1664 року в другому випуску третього видання Folio п'єсу «Перікл» опубліковано в зібранні творів разом з деякими іншими п'єсами, приписуваними Шекспіру.
Питання про авторство «Перікла» здавна викликало в критиці жваві дискусії. У XVIII-• на поч. XIX ст. ставлення до п'єси було підкреслено зневажливе. Критики вказували на схематичність характерів, відсутність єдиної драматичної дії, неправдоподібність фабули і т. ін. Авторство Шекспіра беззастережно заперечувалось. У XIX ст. йшлося вже про визнання співучасті драматурга у створенні п'єси. Як можливого співавтора називали Джорджа Уїлкіпса, чия повість «Сумні пригоди Перікла, царя Тірського» з підзаголовком «Справжня історія п'єси про Перікла, як вона була недавно представлена достойним і стародавнім поетом Джоном Гауером» побачила світ 1608 р.
Питання співвідношення повісті Уїлкінса й Шекспірового «Перікла» лишається дискусійним і в наш час. Існує кілька концепцій: 1) повість стала сюжетним джерелом п'єси; 2) Уїлкінс написав «Перікла», текст якого потім був відредагований Шекспіром; 3) Уїлкінс, використовуючи популярність п'єси, створив прозовий її варіант. Особливо поширені друга і третя версії. Так, багато шек-сшрознавців, звертаючи увагу на слабкість І і II дії п'єси, припускають, що Уїлкінс був автором першого її варіанта, переданого для виконання трупі «Глобуса». Шекспір переробив текст, не зачіпаючи початкових фрагментів. Існує її інше пояснення: оскільки текст п'єси «піратський», він складений двома особами, причому запис І і II дій менш вдалий. Нерідко стверджується і цілковите авторство Шекспіра. У кожному разі «Перікл», безперечно, несе на собі відбиток генія драматурга. П'єсу включено в канон, і вона входить до всіх повних зібрань творів Шекспіра.
Сюжетним першоджерелом «Перікла» є безіменна книга на латинській мові «Історія Аполлонія Тірського», найбільш ранній примірник якої датується IX століттям. Проте це не перша обробка легенди. Історія Аполлонія була використана раніше пізньогрецьким романом. У XII ст. середньовічний автор Готфрід Вітерб-ський включає цей сюжет до свого «Пантеону». Обробка історії про Аполлонія наводиться і в популярному середньовічному збірнику «Діяння римлян» (153 історії). Французькою версією легенди, вміщеною у збірнику, скористався Л. Ту-айн. Повість Туайна «Зразок сумних пригод, котрий містить найпрекраскішу, найприємнішу і найрозмаїтішу історію дивних випадків, що припали на долю царя Аполлонія» друкувалась неодноразово між 1567-1607 pp. Серед численних переробок сюжету - VII книга поеми Д. Гауера «Сповідь закоханого» (1390- 1393), яка разом із повістю Туайна стала безпосереднім сюжетним джерелом «Перікла» Шекспіра.
«Періклом» відкривається останній період творчості драматурга. П'єса в художньому відношенні слабша від багатьох попередніх творів Шекспіра. У пій нема глибоких соціально-філософських проблем, що знайшли своє втілення в конфліктах «великих трагедій». Втрачена легкість і гармонійність комедій. Проте було б помилкою розглядати п'єсу за зразок творчої невдачі драматурга. «Перікл» цікавий як перший крок до створення нового типу драми, його досвід буде використаний Шекспіром при написанні «Цимбеліиа», «Зимової казки», «Бурі».
На зламі XVI-XVII ст. дедалі відчутнішими стають зміни в самому характері англійського мистецтва. У надрах ренесансної культури починається період інтенсивного розвитку інших художніх тенденцій: барокко і класицизму. Шекспір не міг не відчути найновіших потреб літературного розвитку. Лишаючись однією з пайвидатніших постатей пізнього Відродження, драматург ускладнює свій ме-* тод, наближаючись до мистецтва XVII ст.
Зміна художньої орієнтації виразно проступає уже в «Періклі». Про це свідчить, наприклад, звернення драматурга до нового кола сюжетних джерел. Це - пізньогрецький роман в його подальших версіях, дошекспірівська п'єса кінця XVI ст., пізньосередпьовічна й ренесансна авантюрні новели. Усі вони належать до спільної літературної традиції. Зближують їх принципи сюжетобудови і характеристики дійових осіб: швидке чергування подій, постійна зміна місця дії, особлива роль випадку в розвитку інтриги, тяжіння до незвичайного, відмова від поглиблених психологічних мотивувань вчинків героїв і т. ін.
Сюжетна схема «Перікла» майже цілком відповідає канону, що виробився у пізньогрецькому романі. У п'єсі чимало мотивів, які зустрічались іще в творах Ксенофонта, Ахілла Татія і Геліодора. Перікл переживає неймовірні пригоди, внаслідок яких опиняється не раз на краю смерті (переслідування Антіоха, загибель корабля), втрачає спочатку Таїсу, а потім Маріну (у п'єсі двічі обігруе-ться традиційний мотив начебто справжньої смерті) - вона вкрадена піратами і т. ін. Шлях до щасливої розв'язки ускладнений неминучіш втручанням Випадку, непередбаченими подіями. Деякі з цих сюжетних ситуацій уже розроблялися Шексніром: розлука Егеона з сім'єю («Комедія помилок»), уявна смерть Джульєтти («Ромео і Джульетта») і Геро («Багато галасу з нічого»). Чимало з них буде використано в «Цимбеліні», «Зимовій казці» та «Бурі». Проте лише в «Періклі» ми натрапляємо па таку велику кількість авантюрних ситуацій, пов'язаних з пізньогрецькою романною традицією.
Художня структура нової драми тільки-но складається, і тому драматург немовби перевіряє життєздатність матеріалу, програючи всілякі сюжетні ситуації. Але саме звернення до цієї традиції було не випадкове. Авантюрна, чи «романтична», драма утверджується на єлпзавстинській сцені ще в 60-і роки XVI ст. і одразу ж стає улюбленим видовищем англійської публіки. П'єси цього часу рясніють неймовірними пригодами, їх герої, гнані долею, зазнають численних випробувань. І все-таки не лише театральною модою пояснюється зацікавлення Шекспіра подібними сюжетами. Мабуть, сама традиція виявилася співзвучною новим духовним потребам часу.
Багато хто з дослідникіз підкреслював розкиданість дії в «Періклі». П'єса поділяється на сім фрагментів, кожний з яких має свій мікросюжет, свою власну проблематику. На початку дії мова йде про поневіряння Перікла, потім протагоніст на якийсь час зникає, а його місце в сюжеті займає Маріна. Ключовим образом п'єси є море. Воно випробовує героя, мало не позбавивши його життя, потім винагороджує, повернувши йому зброю. Морські хвилі поглинають Таїсу, для того щоб врятувати її, на морі народжується Маріна і т. ін. Простір п'єси нагадує географічну карту, на неозорому обширі якої позначені клапті суходолу. Розщеплюючи простір, драматург прагне створити узагальнену картину дійсності. Відчуття неосяжності постійно присутнє в «Періклі», породжуючи, в свою чергу, відчуття нестабільності, зумовлене розсунутими межами всесвіту. Співзвучне цьому настрою і довільне чергування подій, і сама неправдоподібність того, що відбувається. Перехід від фрагменту до фрагменту створює видимість подорожі в часі, переміщення з одного міста до іншого - ілюзію мандрівки умовно-казковим світом. Умовність сюжету в «Періклі» підкреслюється раз у раз. Театральний механізм п'єси оголений до краю. Це зумовлюється і яскравістю сюжету (урочиста поява Аитіоха і його дочки, лицарський турнір і бенкет при дворі Сімоніда та ін.), і постійним використанням музичних ефектів. Дія часто набирає підкреслено статичного характеру, що досягається шляхом використання пантоміми. До цього стародавнього жанру Шекспір звертався і раніше (спектакль ремісників, «Сон літньої ночі», пантоміма перед «Убивством Гон-заго> в «Гамлеті»). Тепер, однак, її виконавцями стають основні дійові особи п'єси, а не персонажі-актори. За допомогою пантоміми, наприклад, показано скорботу Перікла, який довідався, що Маріна нібито вмерла. Створюється особлива казково-умовна атмосфера, увага глядача концентрується на притчевому характері зображуваних подій. Часто-густо знаючи наперед про подальший розвиток сюжету, він може спостерігати за дією, безсторонньо оцінюючи вчинки персонажів.
Особливу роль з цього погляду відіграє образ Гауера, який виконує в п'єсі роль Прологу, Епілогу і Хору. Гауер з'являється на сцені перед кожною дією, а двічі навіть в середині дії (IV, V). його сценічна функція - коментувати події, розповідати про те, що відбувається за сценою і т. ін. Але Гауер не просто носій позасценічної інформації. Він повноправна дійова особа п'єси, його мова підкреслено архаїзована, відокремлена від мови інших персонажів. Чотиристопні римовані двовірші монологів Гауера довгий час навіть вважалися доказом того, що п'єса не належить перу Шекспіра. Гауер не просто розповідає, а постійно моралізує, осуджуючи або схвалюючи вчинки персонажіз. Включення в число дійових осіб поета XIV-XV ст, підсилює відчуття часової дистанції, підкреслює умовний характер усього, що відбувається.
«Перікл»- своєрідна притча про людське життя. Провідною в п'єсі є етична проблематика. Дія «Перікла» розпадається на дві окремі історії, розділені часовим проміжком в 14 років. Перша - про поневіряння самого Перікла, друга - про долю його дочки Маріни. Зовнішня сюжетна розірваність п'єси пов'язана із специфікою центрального етичного конфлікту, який і визначає художню структуру твору: активна і пасивна протидія злу.
Від самого початку образ Перікла підкреслено ідеалізований. Він розумний (розгадує загадку Антіоха), благородний (турбується про своїх підданих, допомагає жителям Тарса). Герой, проте, не здатний на активну дію. Він безсилий перед злобою Антіоха, не робить спроб домогтися кохання Таїси, і лише втручання Сімоніда змінює його долю на краще і т. ін. Йому судилися життєві мандри. Проводячи Перікла сценічним простором, драматург примушує героя вступати в контакт усе з новими персонажами. Рух цей - примарний. Вся активність Перікла знаходить своє вираження в розмовах героя (напр., монолог про моральне обличчя монарха-тирана). До фіналу згасне і ця тенденція. Втративши Маріну, Перікл прирікає себе на мовчання і самотність, безконечне поневіряння морською стихією. Образ протагоніста свідчить про трансформацію ренесансної концепції антропоцентризму: не герой створює обставини, а обставини визначають поведінку героя.
Проте не слід забувати, що причиною поневірянь Перікла є цілком конкретне соціальне зло: жорстокість царя-тирана Антіоха. У п'єсі дано образи чотирьох правителів (Антіох, Перікл, Клеон і Сімонід), кожен із яких є певним типом державного діяча. Соціальна тема в п'єсі присутня, але втрачає своє домінуюче звучання. Цікава щодо цього сцена з рибалками (II, 1), яка за своєю реалістичною насиченістю нагадує епізоди другого плану в попередніх творах Шекспіра. Жарти рибалок мають чітко виражену соціальну спрямованість: несправедливість панує повсюди, її закони сильні в людському суспільстві. Викривальними мотивами, однак, значення цієї сцени не вичерпується. Вона пов'язана перш за все з етичною колізією «Перікла». З нею до п'єси входить стихія активного добра: рибалки охоче допомагають Періклу.
Мотив активності добра знаходить своє послідовне втілення в образі Маріни. Як і Перікл, героїня зазнає численних злигоднів. Проте, навіть потрапивши а дім розпусти, Маріна зберігає свою чистоту. Мало того, їй вдається відвернути від пороку завсідників цього закладу. Добро тільки тоді залишається добром, коли воно активне. Перікл підкоряється волі обставин. Маріна, успадкувавши активність юних героїнь попередніх творів Шекспіра, сама створює обставини. Не випадково, що саме вона повертає Перікла до життя у фіналі п'єси.
«Перікл» став першим кроком Шекспіра до освоєння жанру трагікомедії. Театральна структура, що почала складатись у цій п'єсі, дістає подальший розвиток у «Цимбеліні», «Зимовій казці», «Бурі».
П'єса мала особливу популярність серед глядачів часів Шекспіра, про що свідчить, наприклад, велике число її перевидань (більше, ніж у «Макбета> і «Отелло»). Інтерес до «Перікла» зберігається і пізніше. Коли 1660 р. після реставрації монархії відновилася діяльність театрів, першою шекспірівською п'єсо», поставленою на сцені, став «Перікл». У XX ст. п'єса виконувалась, наприклад, під час шекспірівських сезонів у театрі Олд-Вік і на стретфордських фестивалях. Інтерес до «Перікла» виявляв І. Франко. В одній із своїх статей, згадуючи п'єсу, він пише, що Шекспір оживив у ній старовинний сюжет «цілим рядим дивних і прекрасно індивідуалізованих постатей».
Російською мовою «Перікла» перекладали М. Кетчер, А. Соколовський, П. Каншин, П. Козлов та ін. Українською мовою п'єсу перекладено вперше.
ПРИМІТКИ ДО «ПЕРІКЛА, ЦАРЯ ТІРСЬКОГО»
С. 89. Джон Гауер (бл. 1330-1408)-англійський поет родом з Кента, сучасник Чосера. Автор збірки віршованих оповідей «Визнання закоханого» («Confessio Amantis»), в якій наведено й розповідь про пригоди Перікла. Початок першого монологу Гауера побудовано за принципом епічного зачину стародавнього оповідача.
С. 90. Антіохія - місто в Південній Туреччині, розташоване на річці Оронт. Засноване в 300 р. до н. є. Селевком Нікатором, полководцем Александра Великого. Важливий економічний і культурний центр на Стародавньому Сході. З XVI ст.- Антакія.
С. 91. Tip - фінікійське місто, відоме виробництвом пурпуру, важливий торговий центр. Територія сучасного Лівану. Луціна (Люціна) - давньоримська богиня, покровителька шлюбу. Найчастіше Луціну ототожнювали з Юноною. На її честь 1 березня святкували жіноче свято - матроналії. Часом шанували як самостійне божество або ототожнювали також з Діаною. Грації - в античній міфології богині краси та жіночої принадності. Переносно: красуні. С. 92. Перед тобою - красна Гесперіда Із золотим плодом, та небезпечним...- Гесперіди (гр. міф.) - дочки титана Атланта і німфи Гесперіди. Далеко на Заході, в чарівному саду Гесперід, росла яблуня, яка родила золоті плоди. Сад охороняв вогнедишний дракон Ладон. Викрадання золотих яблук із саду Гесперід - одинадцятий подвиг Геракла.
С. 93. «Хоч не гадюка, не змія, Та плоттю матері годуюсь я».- За часів Шекспіра вважали, що коли гадюка народжується, вона прогризає тіло своєї матері. Це помилкове твердження зустрічається ще в творах античних уче-ннх, наприклад, Геродота. Якби твоїх, чарівна скрипко, струн Законно хтось торкнувся, то боги Заслухались би музики тієї.- Типове для Шекспіра порівняння внутрішньої довершеності людини з музикальною гармонією, порушення якої призводить до порушення ладу.
С. 99. Парки (Мойри) - в античній міфології богині людської долі. Парок зображували у вигляді старезних жінок, що прядуть нитку людського жїчтя. Tape - сучасне місто Тарсус в Південній Туреччині. Раніш входило до складу держави хеттів (II тис. до н. є.), з VII ст. до н. є.- до складу Ассірії. Під час археологічних розкопок у Тарсусі було знайдено могили еллінських та римських часів. ...тямущим чоловіком був той, хто на питання, чого він хотів би від владаря, відповів: «Не знати жодної з його таємниць».- Цей анекдот неодноразово наводить Плутарх у своїх творах, особливо докладно - в «Життєписі Деметрія». Шекспір запозичив сюжет, певно, із збірки новел Барнебі Річа «Проїдання з військовим ремеслом», де схожу відповідь дає цареві Лізімаху поет Філіппід.
С. 102. Приязний вид - то найчастіш личина! - У ранніх комедіях Шекспіра неодноразово стверджується єдність зовнішньої і внутрішньої довершеності людини, що є типовим для ренесансної етики. В пізніх творах драматург все частіше відкидає це твердження як помилкове.
С. 103. ...троянський кінь, ущерть набитий Вояцтвом кровожерним та гвалтовним? - Епізод з троянського циклу міфів. На десятому році облоги Трої греки збудували величезного дерев'яного коня, в якому сховалось чимало грецьких воїнів, а самі нібито відпливли додому. Віючі з черева коня вийшли воїни, які відчинили грекам ворота Трої. Переносно: дар ворогу з метою його знищення, обманні дії.
С. 105. Пентаполіс.- У «Періклі» Пентаполіс - це місто, тоді як насправді таке наймення мало об'єднання п'яти міст (Кірена, Аполлонія, Птолс-маїда, Арсіноя та Вереніка), розташованих у Кіренаїці, історичній області в Лівії.
С. 106. Я щоразу, як бачу дельфіна, так і думаю, що мене в море змиє.- За давніми уявленнями, дельфіни провіщають початок шторму на морі. Якщо вони починають стрибати навколо корабля, вважали моряки, скоро розпочнеться буря.
С. 112-113. Клянуся Зевсом... Клянуся Герою...- Співзвучність елятв Перікла і Таїси іменами божественного подружжя передає їх взаємне кохання та провіщає майбутній шлюб героїв.
С. 117. Цінтія (латин.; гр.-Кінфія) - одне з імен богині місяця Діани (Артеміди), яку вважали захисницею цнотливості. Убір Діанин - тут цнотливість.
С. 121. Ось їх уже Нептун гойдає На хвилях легко.- Тобто корабель уже відплив. Нептун (Посейдон) - в античній міфології бог моря.
С. 126. Ефес - давньогрецьке місто па південному сході острова Сіцілії,
С. 128. Повіки, що небесні самоцвіти, Утрачені Періклдм, прикривають, Вже розтулили золоту торопку...- Схожий поетичний образ зустрічаємо в «Аркадії» (1598) Ф. Сіднея. Використовує його Шекспір і в «Бурі». Ескулап - латинська форма імені бога-лікаря Асклепія, сипа Аполлоца і Коропідп, дочки флегійського царя Флегія. Асклепій не лише виліковував хворих, а й оживляв померлих.
С. 129. Оце моя Маріна - Я так назвав її, бо народилась Вона у морі...- Маріна давньоримського походження; «маріна» (латин.) - означає «морська».
С. 130. Убір весталки надягну й ніколи Вже втіхи не зазнаю.- Весталка (Гестія)-богиня домашнього вогнища та вогню. Жріші богині Гестії зрікалися шлюбу й повинні були зберігати цнотливість.
С. 131. Венерина голубка біла...- Схожий поетичний образ зустрічаємо в трагедії «Ромео і Джульєтта». Див. монолог Ромео («Вона ж між н:іх - голубка між галками», І, 5).
C. 133. Й життя для мене- буря невгамовна...- Сталий мотив бурі, як порушення внутрішньої та зовнішньої гармонії в житті людини, набуває особливого поширення в творчості Шекспіра XVII ст. («Король Лір», «Пе-рікл», «Буря»).
С. 135. Ці лобурі - Вальдесові пірати.- Педро де Вальдес - один з адміралів іспанської Непереможної Армади (1588). Шекспір запозичив це ім'я для свого персонажа-нірата. Своєрідне відображення тогочасного загострення іспано-англійських відносин, до чого спричинилась конкуренція Англії та Іспанії в морській торгівлі. Мітілена - місто на острові Лесбос.
С. 138. Бубоньє - ім'я героя походить від французького слова, яке означає венеричну хворобу.
С. 139. ...грім так не будить сонних вугрів...- За часів Шекспіра вважали, що вугри під час грози залишають свої нори в баговинні.
С. 141. Ти - гарпія, о жінко...- Гарпія (ант. міф.)-крилате чудовисько з жіночою головою. Переносно: люта, сварлива жінка.
С. 142. Я Фетідину хрещеницю...- В давньогрецькій міфології Фе-тіда - богиня моря. Народжену на кораблі Маріну можна назвати її хрещеницею.
С. 143. ...вона б і з нього пуританина зробила.- Жартівливі натяки на релігійну обмеженість та фанатизм пуритан - традиційний мотив в творчості Шекспіра («Дванадцята ніч», «Кінець діло хвалить», «Зимова казка» тощо).
С. 149. А голка... З природою змагаючись, гаптує Бруньки...- Наслідувати природу для мислителів Відродження означало виявляти розумність і красу єства. Це - одне з провідних тверджень епохи. Особливо яскраво відтворене в трактатах Леонардо да Вінчі.
С. 152. Маріна співає.- Пісню Маріни подає Л. Туайн і (з невеликими відхиленнями) Уїлкінс.
С. 154. Ти ж бо - мов подоба Терпіння...- В поетичному арсеналі Шекспіра статуя майже завжди є символом нерухомості і скорботи.
С. 157, Це музика небесних сфер! Маріно, Прислухайся! - За уявленнями давніх філософів кожну планету нібито оточено кільцем (її сферою). Коли планети обертаються, лунає гармонійна музика сфер. Цей образ зустрічається у «Венеціанському купці», «Дванадцятій ночі» тощо. Діано, о богине срібнолука! - Діана в римській міфології богиня місяця. З цього .її дефініція: «срібляста» як місячне сяйво.
С. 161. Нехай зорею він на небі стане! - За уявленнями давніх греків та римлян, боги інколи перетворюють своїх улюбленців після їх смерті в зірки. Зірками стали, наприклад, дочки титана Атланта Плеяди, Персей та Андромеда тощо.
© Aerius, 2005
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Вільям Шекспір Перікл, цар Тірський Переклад Юрія Лісняка
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Перікл, цар Тірський Переклад Юрія Лісняка |
| 2. | ДІЯ ДРУГА Входить Г а у є р. Гауер Царя показано вам тут, Що... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ Входить Г а у є р. Гауер Та ось палац в обіймах сну, В... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА Входить Г а у є р. Гауер Перікл до Тіру прибуває,... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА Входить Г а у є р. Гауер Вдалось ганьби уникнути Маріні... |
| 6. | ЕПІЛОГ Гауер Так АнтІоха з донькою спіткала За хіть мерзенну... |
На попередню
|
|
