Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Цимбелін Переклад Олександра Жомніра
Примітки
Лікар і астролог Саймон Форман, записуючи в щоденнику свої враження від постановки «Зимової казки» на сцені «Глобуса» (15 травня 1611 p.), додає, що він був також на виставі «Цимбеліна», не вказуючи дати спектаклю. Інших відомостей про ранні постановки «Цимбеліна» не збереглось. За стилем п'єса близька до «Перікла», «Зимової казки» та «Бурі». Вплив «Цпм-бсліна» відчувається в драмі Бомоита і Флетчера «Філастр», створеній приблизно в 1610-1611 pp. На основі цих нечисленних даних п'єса датується 1609- 1610 pp. «Цимбелін» був опублікований in folio 1623 p. за театральним його варіантом. Текст дійшов до нас у поганому стані. Чимало місць п'єси залишають враження незавершеності, що дозволяє деяким шекспірознавцям вважати текст «Цимбеліна» швидше начерком, ніж остаточною його версією. Викликає сумнів щодо приналежності Шекспіру сцени «видіння Постума» (V, 4), що нагадує вставку для придворного спектаклю, написану іншим автором.
На «Цимбеліні» помітні пізні впливи. Матеріал для історичної рамки був запозичений драматургом у «Хроніці Англії, Шотландії та Ірландії» Р. Голіпшєда, в якій є відомості про правління у стародавній Британії короля Кунобеліна (Цимбеліна). Історія Імогени й Постума, фольклорна за своїм походженням, запозичена у Боккаччо («Декамерон», день другий, оповідка 9). З книгою італійського новеліста Шекспір міг ознайомитись або в оригіналі, або з французькою її версією, створеною Антуаном Масоном. Слід згадати також інші розробки цієї теми, які могли бути використані Шекспіром. Серед них - німецька версія XV ст. «Історія чотирьох купців», видана англійською мовою під назвою «Фредерік із Ієннена» (1520 і 1560 pp.). У «Цимбеліні» є низка деталей, відсутніх у «Декамероні», але які зустрічаються в німецькому варіанті теми доброчесної дружини. Могли бути використані й деякі французькі романні версії сюжету.
Аналіз окремих деталей фабули значно збільшує можливість зіставлень. Так, поневіряння Імогени, яка вирушила на пошуки Постума, нагадують пригоди Ермінії з «Визволеного Єрусалима» Т. Тассо (пісні VII і XIX). Лінія начебто смертельного напою, який готує лиха мачуха, зустрічається в «Золотому ослі» Апулея (X, 1-12). Істотні сюжетні збіги є також між «Цимбеліном» та іншими англійськими драматичними творами кінця XVI - поч. XVII ст. Треба згадати, наприклад, дуже популярну в той час п'єсу «Сер Кліомон і сер Кламід» (опубл. 1599 p.), «Надзвичайні тріумфи Кохання і Фортуни» (опубл. 1589 р.) та багато інших.
Ще давнішою є фольклорна традиція, співзвучна центральним конфліктам «Цимбеліна». Досить згадати численні казки про лиху мачуху та добру пасербицю, про удавану смерть героїні, про жіночу вірність і т. ін. Фольклорні за своєю суттю образи лихої королеви та її сина Клотена прямих літературних аналогів не мають.
У художній структурі «Цимбеліна» вільно співіснують різнорідні жанрові елементи. Комедія, історична хроніка, трагічна історія, пастораль, казка - таке коло жанрових впливів, що визначають своєрідність п'єси. З проблемою визначсння жанру «Цимбеліна» зіткнулися вже упорядники Folio 1623 p. Хемінг і Кондел, котрі вагались, до якого ж розряду шекспірівських п'єс віднести історію Імогени й Постума. Зрештою п'єса, отримавши назву «Трагедія Цимбеліна>, була включена до розділу трагедій.
Дискусія про жанрову природу останніх п'єс Шекспіра тривала і в наступи! століття. Цікавлять ці твори і шексііірозиавшв XX ст. Проте тлумачення їх спе-цифіки, як і раніше, досить суперечливі. Прибічники біографічного підходу'(кін. XIX - поч. XX ст.) сприймають п'єси останнього періоду як пряме відображення світовідчуття самого Шекспіра, який наприкінці творчого шляху нібито тяжів до примирення з дійсністю, що було зумовлене розчаруванням і втомою. Прибіч-никн злегорико-еммволічної школи пропонують вбачати у «Періклі», «Цимбеліні», «Зимовій казці» та «Бурі» алегоричні, міфологічні або символічні структури, заперечуючи конкретно-історичний підхід до їх вивчення.
До аналізу п'єс останнього періоду дедалі активніше звертаються і радянські вчені (праці О. Анікста, Р. Самаріна, М. Морозова, її. Рацького та ін.). Було вироблено основні критерії наукового підходу до вивчення цих творів. Фінальні п'єси Шекспіра слід розглядати як самостійний етап творчості драма< турга, відмовившись від їх постійного зіставлення з «великими трагедіями». У жанровому відношенні ці твори визначаються як трагікомедії чи романтичні драми.
Сам Шекспір назви трагікомедія не застосовував. Проте жанр цей був до* сить популярний у шекспірівській Англії. Проникає трагікомедія і на сцену «Глобуса», постійним драматургом якого стає молодший сучасник Шекспіра Джон Флетчер. Сценічна діяльність Дж, Флетчера та його постійного співавтора Ф. Бо-монта спричинилася до утвердження в репертуарі театру жанру «трагедії із щасливим кінцем» (трагікомедії). До речі, сам Флетчер дає визначення цього жанру в передмові до «Вірної пастушки» (1608). Відповідає специфіці трагікомедії і «Цимбелін», дія якого сповнена трагізму аж до щасливої розв'язки, що являє собою відновлення морального порядку.
Сюжет п'єси досить складний. У «Цимбеліні» кілька ліній дії, центральною з яких є історія Імогени й Постума, котра, в свою чергу, розпадається на ряд самостійних фрагментів. Другою за своїм значенням є історія синів Цимбеліна Арвірага та Гвідерія, вкрадених у ранньому дитинстві Беларієм. Події відбуваються в умовно-історичних обставинах боротьби стародавніх британців з римськими легіонерами, очолюваними вигаданим полководцем Каєм Луцієм.
Простір у «Цимбеліні» більше сконцентрований, ніж у «Періклі». Місце дії п'єси - в основному стародавня Британія. Але й тут вражає дивовижна різноманітність картин: сцени в королівському палаці змінюються епізодами, що відбуваються серед диких скель Уельсу, і т. ін. Навіть звуковий ритм п'єси контрастний. Так, наприклад, після ідилічної тиші лісових сцен лунає шум битви. Як і в усіх п'єсах останнього періоду, Шекспір у «Цимбеліні» прагне до особливо яскравої мальовничості зображення. Якімо не просто розповідає про інтер'єр спальні Імогени, а любовно змальовує кожен вражаючий своєю розкішшю та витонченістю предмет, що знаходиться тут. Опис надзвичайно правдоподібний, але це особливий реалізм казки.
Єдина казкова тональність пронизує всю дію «Цимбеліиа». Мабуть, саме в дій п'єсі найбільше фольклорних ремшісценцій. Не випадково історія Імогени нагачує казку про Білосніжну: пасербиця рятується від лихої мачухя, знаходить притулок у лісі, прийнявши отруйне зілля, поринає в сон, що нагадує гмррть, і т. ін. Постійне вторгнення казкових мотивів до сюжету трагікомедії пояснюється надзавданням п'єси - віднайти гармонію в умовах нового співвідношення добра і зла.
Гуманізм в Англії на межі XVI-XVII ст. опинився в стані кризи. Англійська дійсність явно не вкладалась у рамки гуманістичного світогляду. В цих умовах дедалі більше відчувається необхідність переосмислення історичного досвіду, зазначення сталих орієнтирів у ворожій колишнім ідеалам та ілюзіям реальності. Новим втіленням ідеального стає сфера морального. Випробуванню піддавалася здатність людини витримати всі злигодні, зберігши віру в добро і справедливість. Ішлося, проте, не про стоїчну пасивність, а про активне втручання в життя. І тут співзвучною новим художнім шуканням виявилася саме фольклорна традиція з її незмінно активним началом, полярним розмежуванням добра і зла.
Основну увагу Шекспіра в «Цимбеліні» привертає природа людини. У п'єсі два етичні полюси: абсолютне зло (королева) й абсолютне добро (принци). Лише иі персонажі не відступають від своєї природи і тому не знають вагань. Принци, щоправда, втілюють швидше можливість добра, перебуваючи поки що в штучно ізольованому світі. Інші герої більшою чи меншою мірою припускаються помилок. Саме вони цікаві драматургові. Цимбелін засумнівався у чесності благородного Беларія. А підступній королеві він цілком довіряє. Постук повірив брехні Якімо і відштовхнув цнотливу Імогену. Навіть сама Імогена мало не втратила віри в любов Постума. Усі ці помилки однотипні. їх основа - зейва довірливість персонг»;:', не здатних відрізнити справжнє від фальшивого. Мотив нетотожності суті та її зовнішнього прояву лунав і в ранніх творах Шекспіра, наприклад, у «Венеціанському купцеві» (історія скриньки) чи в комедії «Багато галасу з нічого» (лінія Геро). Проте лише в «Цимбеліні» ця тема набирає такої інтенсивності. Розрізнити добро і зло стає дедалі складніше. Для цього потрібні особлива людська стійкість і мужність. Цими якостями повною мірою наділена Імогена, що і робить її центральною героїнею трагікомедії.
Імогена близька численним героїням попередніх шекспірівських творів. Подібно до Гермії («Сон літньої ночі») та Джульєтти («Ромео і Джульєтта») вона нехтує батьківською забороною, подібно до Розалілди («Як вам це сподобається») та Віоли («Дванадцята ніч») в чоловічому одязі сміливо вирушає назустріч своїй долі і т. ін. Проте обставини, в яких доводиться діяти героїні, вже інші. Адже навіть Джульєтта боролася за своє почуття в світі, який неухильно йшов до оновлення. У «Цимбеліні» поступальність розвитку втрачена. Палац правителя стародавньої Британії - казковий аналог Ельсінору з його фальшю, неправдою і лицемірством.
Розпадається у п'єсі й традиційний дует закоханих. Постум на самому початку дії залишає Британію, а потім навіть переходить у табір ворогів героїні. Ближче всього ця сюжетна ситуація до історії Гелен-л і Бертрама («Кінець діло хвалить»). В обох п'єсах присутній мотив соціальної нерівності молодих персеь нажів, у їхніх стосунках нема гармонії, ініціатива у розв'язанні конфлікту на* лежить героїні. Проте на боці Гелени, яка прагнула завоювати любов Бертрама, була підтримка короля і матері героя. Імогена діє в цілковитій самотності. Інша в неї і мета: не завоювати (традиційний мотив ренесансної комедії), а зберегти почуття Постума. Зло набирає дедалі більш наступального характеру, намагаючись вторгнутися навіть у внутрішній світ героїв (сумніви Імогени й Постума в щирості одне одного). Нові випробування вимагають насамперед стійкості й вірності, не випадково Імогена, переодягнена в костюм юнака, прибирає собі ім'я Фіделе («вірний»).
Допомагають героїні лише юні принци, в хатині яких вона знаходить притулок. Епізоди, що відбуваються в лісах Уельсу, мають нове забарвлення. Усе тут дихає спокоєм і умиротворенням єднання з природою. Вихованці Беларія добрі й щирі. Тут немає зла (антитеза - палац Цимбеліна), але немає і справжнього життя. Недаремно так тужать за людьми Гвідерій та Арвіраг. Сумну ідилію самотності приймає лише розчарований і стомлений поневіряннями Беларій.
Під кінець п'єси події пришвидшуються, активність героїв зростає. Символічною є сцена битви, головними дійовими особами якої виступають Постум і принци. Саме в цьому епізоді молоді герої витримують випробування дією. Зберігає вірність своєму почуттю й Імогена. Поневіряння героїв завершилися, надходить час щасливої розв'язки. Зло покарано: переможений Гвідерієм Кло-тен, умирає королева. Добро торжествує: щасливі Імотена й Постум, знайшов втрачених синів Цимбелін.
У фіналі трагікомедії сили добра перемагають. Лінія розвитку подій скерована в майбутнє, але почуття впевненості в остаточній перемозі добра все-таки не виникає. Позначається це і на художній структурі п'єси. Напружена динамічність сцени битви змінюється нерівним ритмом останніх епізодів. Довгі монологи героїв повторюють сюжет, сповільнює дію і феєрична поява Юпітера в сцені сну Постума.
До казкових сюжетів Шекспір звертався і раніше. Досить згадати веселу й пустотливу казковість «Сну літньої ночі» з його святковим буянням літньої природи. «Цимбелін» - сумна казка, в якій переважає весняна тональність (час дії п'єси - весна). Природа починає пробуджуватись після довгої зими. Намітилась лише перспектива перелому. Складний і суперечливий плин життя триває.
У 1896 р. п'єса була поставлена Генрі Ірвінгом на сцені «Ліцеуму». Роль Імогени виконувала талановита англійська актриса Еллен Террі, роль Арвіра-га - майбутній реформатор англійського театру Едвард Гордон Крег. У 1923 р. «Цимбеліна» зіграла трупа Баррі Джексона, одного з найвизначніших режисерів свого часу, засновника Бірмінгемського репертуарного театру.
Російською мовою п'єса перекладалась неодноразово. До тексту «Цимбеліна» звертались А. Бородін, Н. Шульгін, А. Тамбовський, В. Шершеневич та ін.
Українською мовою п'єса перекладена вперше.
ПРИМІТКИ ДО «ЦИМБЕЛІНА»
С. 164. Дійові особи.- Серед імен персонажів є не лише давньоримські, а й сучасні італійські імена (Луцій, Постум - Філаріо, Якімо).
С. 166. Ні в кому так щасливо не єднались У зовнішності й суті - досконалість.- Один з постулатів раннього Відродження. Гармонія повинна лягти в основу людської особистості, позначеної поєднанням зовнішньої і внутрішньої досконалості. Це твердження вже не типове для пізніх творів драматурга, де частіше зустрічається розлад між зовнішністю та суттю. Касібелан.- За «Хронікою» Голіншеда, дядько Цимбеліна - король Британії. Тенанцій - батько Цимбеліна, брат Касібелана. Леонат (латин.).- Популярний у XVI ст. словник Робертуса пояснює походження цього імені: «Леонатами» називалися «доблесні мужі, єдинокровні за материнською лінією з Александром Македонським». ...у пажі Бере собі...- анахронізм у тексті: пажів за часів Стародавнього Риму не було.
С. 168. Хоч би вмочала ти перо у жовч.- За часів Шекспіра в чорнило додавали трохи тваринної жовчі.
С. 170. ...чому Я не пастушка проста? Чом мій Постум - Не син сусіда-чабана! - Мотиви оспівування гармонійного існування на лоні природи присутні майже в усіх творах останнього періоду творчості драматурга (наприклад, у «Зимовій казці»).
С. 182. Аби не битись, Як ті парф'яни, на бігу чи зразу Не бігти відсіля.- Парф'яни - племена, які в давнину жили на південно-західних від Каспійського моря землях. Під час бою парф'яни нібито пускалися бігти навтіки, а потім раптово зупинялись і закидали ворога стрілами.
С. 187. Галлія - історична область Європи, до якої входила територія сучасної Північної Італії, Франції, Люксембургу, Бельгії, частини Нідерландів і Швейцарії. Галлію з VI ст. до н. є. населяли кельти, яких римляни називали галлами (звідки й назва - «Галлія»).
С. 190. Тарквіній Пишний - останній з напівлегендарних царів Риму (VI ст. до н. є.). У тексті мова йде, власне, про його сина Секста. За легендою, Секст зґвалтував Лукрецію, дружину знатного римлянина Публія Колла-тіна. Самогубство Лукреції призвело до народного повстання проти влади Тарк-вінія та вигнання Тарквінія і Секста з Риму. Цей сюжет використано в поемі Шекспіра «Лукреція». Цітерея (Цітера, Кіферея, латин.)-одне з імен Венсри (Афродіти). Походить від назви острова Кіфера, де стояв храм богині.
С. 191. ...вузол Той Гордіїв твердий.-Гордій - легендарний цар Фрігії. Був звичайним хліборобом. Коли на ярмо його волів сів орел, віщунка провістила Гордію царську корону. Він справді став царем, а славетне ярмо, зав'язане складним вузлом, поставив у храмі. Вважали, що той, хто розплутає його, стане володарем Азії. Славетний «Гордіїв вузол» нарешті розрубав мечем Александр Македонський. Звідси вираз: «розрубати Гордіїв вузол», тобто вирішити заплутану справу з допомогою сили.
Назва книги, яку читає Імогена («Повість про Філомєлу і Терея»), має йИ тексті особливе значення: вона нібито провіщає майбутній злочин Якімо.
С. 193. Кай Луцій - персонаж, створений уявою Шекспіра.
С. 197. Юлій Цезар Гай (102 або 100 до н. є,-15.ПІ.44 до н. є.) - державний і політичний діяч Стародавнього Риму, полководець. З 44 до н. є.- довічний диктатор і цензор. В 58-51 pp.-до н. є., будучи проконсулом провій-ції Цізальпійської, а потім Нарбонської Галлії, Юлій Цезар підкорив Римові всю Заальпійську Галлію. Британію Юлій Цезар завоював у 55-54 pp. до н. є.
С. 199. Цариця Клеопатра .з пишним почтом Стрічає римського войовника...- Мається па увазі зустріч цариці Єпшту Клеопатри й римського полководця Марка Антонія, що її зображено в п'єсі Шекспіра «Антоній і Клео-патра». Антопій Марк (бл. 83 - ЗО до н. є.)-римський політичний діяч і пол-і ководець, з 44 р. до н є.- консул. Клеопатра VII (60 до н. є.-ЗО до н. є.) - остання цариця Єгипту (з 51 до н. є.) з династії Птолемеїв. Підтримувала Марка Антонія в його боротьбі проти Октавіана.
С. 200. ...неначе василіск, Мене злим оком пропікає! - Міфологіч< не чудовисько з тілом змії й золотою короною на голові. За давніми уявлення-, ми, василіск нібито міг убивати своїм поглядом.
С. 202. ...що й старий Сатурн би розпалився, Узрівши...- Сатурн - давньоіталійський бог сівби та землеробства. Згодом культ Сатурна ототожнює-і ться з культом Крона. Сатурн стає втіленням вічності. За тогочасними астролог гічними уявленнями, люди, народжені під знаком Сатурна, вважалися мелаихо« лійними, позбавленими емоційності. Саме в цьому значенні і згадує Сатурна Постум.
С. 204. ...та не про нас Хвалився потім, що «прийшов, побачив І переміг.» - За Плутархом, так Юлій Цезар сповістив римський Сенат про свою блискавичну перемогу над понтійським царем Фарнаком при Зелі в 47 р. до н, є. Светоній в біографії Цезаря розповідає, що ці слова було написано на дошці, яку несли до Рима під час тріумфального повернення Цезаря. Звитягу Британці святкували в граді Луда...- Давня назва Лондона. «В «Хроніці» Го-ліншеда розповідається про те, як британський король Луд, батько Тенанція і Касібелана, надзвичайно уподобав собі місто Troynovant. Згодом воно було перейменоване на «Місто Луда».
С. 205. Мульмутій.- За Голіншедом, Мульмутін, син короля Кор-нуела Клотона, був «першим з королів Британії, якого увінчали золотою короною». ...наш Август Кесар...- Август (до 44 р. до н. є.- Гай Октавій, з 44 р. до н. є.- Юлій Цезар Октавіан, з 27 р. до н. є- Гай Юлій Цезар Октавіан Август - римський імператор (23.ІХ.63 до н. є.- 19.VIII.14 н. є.). Племінник Юлія Цезаря, який усиновив його й оголосив у заповіті своїм спадкоємцем. У 27 р. до н. є. дістав від Сенату титул Августа («священного»). Август, який помер в 14 р. н. є., не міг бути супротивником Цимбеліна, що царював у Британії трохи пізніше. Дав титул лицарський; у нього я Всі молоді літа служив.- Анахронізм у тексті. У Стародавньому Римі не існувало ритуалу посвячення в лицарі. Паннонія повстала, Далмати піднялись...- Неточність у тексті. Повстання проти римського панування в Паннонії та Далмації вибухнуло за часів Цим-белінового батька, Тенанція. Паннонія - одна з південнодунайських областей Римської імперії. Жителі Паннонії були за походженням іллірійцями. Перші відомості про Паннонію знаходимо в документах часів імператора Августа, який, ще будучи тріумвіром, підкорив цей край владі Риму. Далмація - історична область в Югославії. В давнину її населяли племена іллірійців (у тому числі далматів). З І ст. її. є. Далмація - римська провінція. Племена далматів та панноиійців повстали проти влади Риму, але після тривалої боротьби були підкорені, причому Паннонія остаточно перетворилась на римську провінцію (9 р. до н. є.).
С. 207. Камбрія - давня назва краю у західній частині Британії. Приблизно відповідає сучасному Уельсу.
С. 212. Підлий наклеп - То вістря, небезпечніше за меч...- Мотив підступного наклепу, що руйнує щастя героїв, є в багатьох творах Шекспіра («Багато галасу з нічого», «Отелло», «Зимова казка» тощо). Через Енея Брехливого не стали вірить чесним...- Мається на увазі давньоримський міф про любов троянця Енея й карфагенської цариці Дідони. Енсй, скорившись волі богів, зрікається свого кохання й залишає Дідону. Цей сюжет відтворено в «Епеї-ді» Вергілія. Фальшивий плач Сінона осквернив Дитячі чисті сльози...- Сінон -• герой післягомерівських оповідей, родич (або син) Одіссея. Саме Сіиои порадив троянцям вкотити до міста троянського коня, що призвело до загибелі Трої. С. 217. Северн-річка в Півдешю-Західній Англії. С. 227. Ласка й злоба, Зерно п полова - то усе Природа...- Відгомін популярного в епоху Відродження філософського погляду на природу як першоджерело кругообігу вічного оновлення. Схожі твердження зустрічаємо в монолозі Лоренцо («Ромсо і Джульєтта», II, 2).
С. 230. Із нього й салі Геракл Не натрусив би мозку ні на гріш.- Натяк, на те, що Гєракл (гр. міф.) у двобої завдавав своєму супротивникові нищівних ударів палицею по голові.
С. 233. Прилетить вільшанка 1 принесе у дзьобику свій жаль...- За давніми народними уявленнями, лісові птахи прикрашали листям та квітами могили людей, що загинули в безлюдній місцевості.
С. 234. Коли вже тіло мертве, то дарма Чиє воно - Аякса чи Тер-сіта.- Аяііс - герой давньогрецької епічної поеми сіліада» Гомера, уславлений своєю силою та несамовитою мужністю. Терсіт - в «Іліаді» Гомера грецький воїн, балакучий, злобливий та бридкий.
С. 236. Геракліз стан... Меркурієві ноги... і рамена Могутні, лгяз у Марса... Де ж лице Юпітерове?..- Героя давньогрецьких міфів Геракла, уславленого своєю силою, найчастіше зображували у вигляді могутнього, кремезного чоловіка з мускулястими руками. Атрибутом бога торгівлі Меркурія (рим. міф.) були крилаті сандалі, які давали йому змогу надзвичайно швидко пересуватися! Давньоримського бога війни Марса звичайно змальовували молодим сильним воїном, який спочиває після битви. З допомогою низки міфологічних порівнянь! Імогена намагається змалювати зовнішню довершеність Постума, за тіло якого вона приймає обезголовлений труп Клотена. Хай прокльони, Що їх на греків вилила безумна Гекуба...- Гекуба - в давньогрецькій міфології дружина троянського царя Прїама, мати Гектора, Паріса та ін. Під час Троянської війни Гекуба втратила майже всіх своїх дітей. За однією з версій міфа, після загибелі Трої та смерті дітей Гекуба збожеволіла.
С. 237. Орла ширококрилого явили. Той птах Юпітерів...- Орла вважали священним птахом Юпітера (Зевса). За його льотом жерці нібито провіщали волю божества. Зевса навіть зображували з орлом біля трону.
С. 248. О, будь ласкавим, Громовержцю...- Громовержець - стале прізвисько Зевса (Юпітера).
С. 250. ...тіні Підземелля кволі! Для вас луги в Елізіумі є...- Підземелля - мається на увазі Ереб (гр. міф.) - царство довічного мороку. Елізіум - у грецькій міфології країна казкового блаженства, пристановище доблес-них душ.
С. 251. Тюремник - схожий образ є в п'єсі Шекспіра «Міра за міру».
С. 258. Мінерва (Афіпа) - богиня мудрості, покровителька наук та ремесла.
С. 259. Карбункул з Фебової колісниці...- Аполлона (Феба), бога світла в давньогрецькій міфології, зображували на вогненній колісниці з сонячним німбом над головою.
© Aerius, 2005
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Вільям Шекспір Цимбелін Переклад Олександра Жомніра
ЗМІСТ
На попередню
|
|
