Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова
Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова
© William Shakespeare, The Winter's Tale, 1611
© В.Коптілов (переклад з англійської), 1986
Джерело: Вільям Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 6. К.: Дніпро, 1986. 838 с. - С.: 268-365.
Сканування і коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст
ДІЙОВІ ОСОБИ Леонт, король Сіцілії. Мамілій, юний сіцілійський принц. Камілло Антігон четверо сіцилійських вельмож. Клеомен Діон Поліксен, король Богемії. Флорізель, богемський принц. Архівам, богемський вельможа. Старий пастух, якого вважають батьком Утрати. Блазень, його син. Автолік, волоцюга. Моряк. Тюремний наглядач. Герміона, дружина Леонта. Утрата, дочка Леонта і Герміони. Поліна, дружина Антігона. Емілія, фрейліна Герміони. Мопса > пастушки. Доркас Інші вельможі, дворяни, дами, офіцери, слуги, пастухи й пастушки. Час у ролі Хору. Дія відбувається то на Сіцілії, то в Богемії. ДІЯ ПЕРША СЦЕНА 1 Сіцілія. Вітальня в палаці Леонта. Входять Камілло й Архідам. Архівам Якби вам трапилось, Камілло, коли-небудь по- бувати в Богемії, як оце тепер мені випала нагода завдяки своїй службі, то ви побачили б, як я вже вам казав, що наша Богемія зовсім відмінна від вашої Сіцілії. Камілло Гадаю, цього літа король Сіцілії має відповісти богемському королю візитом, щоб не бути в нього боржником. Архідам Нам, певно, буде соромно за скромну зустріч, та ми надолужимо нашою щирою любов'ю. Бо й справді... Камілло Прошу вас... Архідам Ні, справді, я так кажу, бо добре знаю: в нас нема цієї: пишноти... такої вишуканої... аж слів мені бракує. Дове- деться дати гостям снодійних напоїв, щоб чуття, не спроможні по- хвалити господарів, стали нечутливими до наших вад і не змогли нас огудити. Камілло Ви платите страх як дорого за те, що вам дають задарма. Архідам Повірте, я просто мовлю те, що підказує мені розум і вкладає мені в уста чесність. Камілло Король сіцілійський, хоч би й хотів, не перевер- шить богемського короля в любові. Наші володарі разом росли, їхня взаємна любов, закорінена в дитинстві, тепер дає нові паго- ни. А коли обов'язки зрілого віку й королівські турботи їх роз'єд- нали, вони і далі по-королівському обмінювалися дарунками, лис- тами та дружніми посольствами. Завдяки цьому вони, хоч і роз- лучені, були ніби разом, неначе тиснули один одному руки понад морями чи обіймалися крилами супротивних вітрів. Хай небеса продовжать навіки їхню любов! Архідам Я певен, ніщо у світі, ні підступи ворогів, ні примхи долі, не здатні знищити її. Яку несказанну втіху обіцяє вашій країні в майбутньому юний принц Мамілій: я ще не бачив нікого, рівного йому. Камілло Цілком згоден з вами. Цей незвичайний хлопець справді пробуджує багато надій. Він ніби вселяє здоров'я в під- данців, молодить старечі серця: ті, хто шкутильгав на милицях іще перед його народженням, хочуть дожити до днів його зрілості. Архідам А якби не це, то вони залюбки повмирали б? Камілло Так - хіба що знайшли б якусь іншу зачіпку, щоб жити. Архідам Якби король не мав сина, вони воліли б жити й ходити на милицях, аж поки народиться принц. Виходять. СЦЕНА 2 Парадна зала в палаці. Входять Леонт, Поліксен, Герміона, Мамілій, Камілло та слуги. Поліксен Як спостеріг пастух, дев'ятикратно Дворога зірка в небі відмінилась Від дня того, як трон лишили ми І зменшили його вагу. Вже час Додому нам із вдячністю вертатись, Нам, вічним боржникам. Неначе нуль, Що збільшує всі попередні числа, Оце «Спасибі!», мовлене востаннє, Безмежно множить попередні дяки. Леонт Побережіть ще трохи вашу вдячність: Ви віддасте її у день від'їзду. Поліксен Цей день настане завтра, пане, й я Запитую свій страх: а що там сталось Без нас? Що доброго, що злого? Хай же Не стріне буря нас, щоб не сказав я: «Ох, так я й знав!» А ще величність вашу Присутністю своєю я стомив. Леонт Такі ми витривалі, брате любий, Що вам нас не стомити. Поліксен Ні, вже час. Леонт Іще хоч тиждень. Поліксен Завтра - наш від'їзд. Леонт То поділімо навпіл тиждень. Я Не згоджуюсь на менше. Поліксен Ні, прошу, Не силуйте мене. Ніяка мова Не переконує так переможно, Як ваша, тож могли б ви ще й сьогодні Затримати мене, а ця затримка Мені на шкоду буде. Бо важливі Державні справи тягнуть нас додому, 1 кожен зайвий день - тягар подвійний, Що ляже і на мене, і на вас. Тому прощайте, брате! Леонт Королево, Ви мовчите? Скажіть хоч слово. Герміона Пане, .Мовчала я, вам даючи нагоду Переконати гостя. Тільки ж ви Занадто холодно його вмовляли. Скажіть йому: ви знаєте напевно, Що все в Богемії гаразд, що вчора Прийшла ця звістка - й ви перемогли, Зламавши опір. Леонт Добре, Герміоно. Герміона Коли він скаже, що не бачив сина Так довго, то причина буде справжня. Хай скаже - й вільно йде. Хай поклянеться - І ми зуміємо його прогнати, Побивши веретенами. Леонт відходить убік. Проте - Насмілююсь у вас просити, Щоб ви ще тиждень з нами побули. Коли в Богемію поїде мій Володар, то дозволю я йому Затриматись у вас на зайвий місяць. Хоча сама я так його люблю, Що не спізнилась би ні на один Удар годинника - нізащо в світі. То як, лишаєтесь? Поліксен Ні, королево. Герміона Лишаєтесь, я знаю. Поліксен Неможливо, І справді неможливо. Герміона Чи ж бо справді? Слабенькі ваші клятви та відмовки. Хоч би ви зорі зрушили з орбіт Тим присяганням, я б сказала вам: «Невільно їхати!» Насправді ви Зостаєтесь! Адже «насправді» жінки Вартніше чоловікового втричі. Ще хочете ви їхати? Тоді Ви з гостя перетворитесь на в'язня, Прощаючись, заплатите за харч, Подяки ж заощадите. То як? Ви в'язень мій? Чи гість? Страшне «насправді» Одним із двох вас робить. Поліксен Я ваш гість. Як в'язень, мав би я завдать образи, А це було б мені вчинити важче, Ніж вам мене скарати. Герміона Отже, я Не страх тюремний ваш, а господиня. І нині я спитати хочу вас Про пустощі, які ви вдвох чинили В дитинстві,- ви ж були тоді, напевно, Гарненькі королевичі? Поліксен Були ми, Прекрасна королево, хлопчаками, Не думали про завтра чи позавтра, А вірили в дитинство на віки. Герміона І мій король був неслухом найбільшим? Поліксен Були ми наче близнюки-ягнята, Які вибрикували на траві Та мекали в невинності своїй, Не відаючи зла й того, що хтось Пізнав його вже на своїм віку. Якби оте життя могло тривати, Якби гаряча кров не розігріла Нам душі, небу ми б відповіли: «Ми вільні від спадкового гріха, Ми безневинні!» Герміона Отже, з тих часів Змінились ви? Поліксен Ласкава королево, Спокуси випробовували нас, В ті давні дні дівчатком ще була Моя дружина, як і ви самі Ще не схрестили погляд ваш ясний Із поглядом Леонтовим. Герміона О боже! Спиніться, бо ще скажете за мить, Що ми - і я, і ваша королева,- Дві демониці! Та скажіть іще щось. Жінки, відповімо ми за гріхи, В які ввели вас,- тільки за умови, Що ви уперше з нами согрішили І тільки з нами досі грішите, Не ваблячися на спокуси інші. Леонт Він здався? Герміона Він лишається, владарю. Леонт Відмовою мені він відповів. А ти ніколи, люба Герміоно, До ладу так іще не говорила. Герміона Ніколи? Леонт Крім одного тільки разу. Герміона Як? Тільки двічі так я говорила? Коли ж був перший раз? Скажи, благаю. Годуйте нас ласкавістю своєю, Так, як худобину господар мудрий. Бо добре діло, вмерши у мовчанні, Спричинює загибель тисяч дій, Що йдуть за ним. Бо ваші похвали - То нам платня: цілунок ваш гарячий Спонукує нас бігти сотню миль, Але канчук не змусить нас пройти й ста кроків. Мій останній добрий вчинок Зостатись змусив короля. А перший? Останньому він старшим братом був. Чи справді звався Милосердям він? Коли це трапилось? Скажи-но швидше! Леонт Гаразд. Було це в день, коли померли Три нескінченні місяці гіркі, І я узяв твою біленьку ручку, І поспіхом освідчився в коханні, І ти сказала: «Я навіки ваша!» Герміона Було то милосердя! Отже, я Зуміла двічі мовити доречно: Уперше здобула навіки мужа, А вдруге - друга на короткий час. (Подає руку Поліксенові, і вони відходять) Леонт (убік) Як палко! Змішувати стільки дружби,- Однаково, що змішувати кров. Як серце затремтіло: мов танцює, Та не від радощів. Якби ж то їй Лише гостинна, щедра й щира вдача Слова ці диктувала... Може, й так? Але чому вони стискають руки І гладять пальці, чом усмішки їхні Такі, неначе завчені завчасно, Чому вони,- моя жона і друг мій,- Мов олені, зацьковані хортами, Зітхають і тремтять? Але мій розум І серце не погоджуються з цим. Мамілію, чи справді ти мій син? Мамілій Так, мій владарю добрий. Леонт Справді? Так? От молодець! О, ти замурзав носа? А він же, кажуть, викапаний мій! Та й ти усім на мене дуже схожий, Якби лише худіший трохи був. Ні, вибач, не худіший, а... стрункіший. Бо ж то лише бика, теля й телицю Худобою всі звуть, хоча й не завжди Вони худі. А той собі все грає На клавішах її руки! Ходімо, Теля брикуче. Ти ж моє теля? Мамілій Так, ваше, пане. Леонт Мав би ти чоло Моє похмуре, з ґулями, то й зовсім На мене був би схожий. Мов дві краплі Води, з тобою схожі ми: так кажуть Жінки, вони ж сказати можуть будь-що. Та хай вони брехливі будуть, наче Перефарбована жалоба, чи Вітри, вода, чи шулер, що мішає У грі з моїми картами свої,- Однаково на мене схожий хлопець... Ходімо, паже! Лазуровим зором Поглянь на мене, парубче прегарний! Моєї плоті шмат! Невже можливо, Що матінка твоя... Жаго! Ти б'єш У ціль, ти неймовірне робиш дійсним, Ти мрію в спільниці береш собі, Із тим, чого нема, вступаєш в змову, І те ніщо поєднуєш із чимось, Забувши всякий глузд, а потім я Це помічаю, й мозок мій палає, А лоб свербить, немов ростуть там роги. Поліксен Про що замислився король? Герміона Здається, Збентежений він чимось. Поліксен Що, королю, Вам сталося? Що вас турбує, брате? Герміона Ваш вигляд свідчить: щось вас непокоїть. Скажіть же, що? Леонт Та ні, усе гаразд. Як іноді природа виявляє Своє шаленство й ніжність для розваги Твердих сердець! Вдивляючись у риси Мамілія, я наче відступив Назад на двадцять три - не кроки! - роки. Побачив я себе в штанцях куценьких, В зеленім оксамиті і з кинджалом У піхві,- щоб поранитись не міг Прикрасою, яка таїть загрозу, Як всі прикраси. Схожий був тоді я На цього хлопця, зернятко, стручечок. Мій друже, як підсунуть блискітки Неждано замість злота, візьмеш їх? Мамілій Ні, не візьму - я битимусь, владарю. Леонт Хай випаде тобі щаслива доля! Чи любите, мій брате, ви, як я, Свого малого принца? Поліксен : Вдома я Коли буваю, владцю, все для мене: І радість, і турбота, й відпочинок, Найближчий друг - а часом ворог мій, Нахлібник, і солдат, і муж державний. Липневий день коротший за грудневий Із ним; його ясна дитинність - ліки На дум тягар, що труїть кров мені. Леонт Так само і оцей паничик мій Мені життя скрашає. Любий пане, Ми підемо удвох з ним прогулятись, А ви свої найважчі кроки зважте. Ти ж, Герміоно, доведи мені Свою любов, ушанувавши гостя. Не дорожися з тим, що ми тут маєм За найдорожче. Знай, що після тебе І після юного цього пірата Найближчий він для серця мойого. Герміона Як забажаєте побачить нас, Ми будемо в саду на вас чекати. Ви прийдете? Леонт Годіть своїм бажанням, А я знайду вас скрізь. (Убік) Уже гачка Закинув я, та вам його не видно. Ану ж бо, ну ж! Як дзьоб вона до нього підіймає, Узброює себе у безсоромність, Бо все те дозволяє чоловік! Поліксен, Герміона і слуги виходять. Уже пішли! Спочатку - на мізинець, А потім - до колін, і з головою, І вже - рогач! Піди, малий, пограйся! І мати грається твоя, я ж граю Ганебну роль, а, як розв'язка гряне,- Помру, освистаний. Виття зневаги Мені подзвінням буде. Грайся, хлопче! Уже були в минулому рогаті, На одного їх стало більше нині. Ось він бере дружиноньку за руку, Не думаючи, що сусід - пан Сміх,- Як він поїде з дому, знайде спосіб Відкрити заставки й ловити рибку В його ставочку. Втішся трохи тим, Що й іншим хтось вночі ламає двері, Так само, як твої. Якби у відчай Запали всі рогаті, то десята б Частина людства вже полізла в зашморг. Нема від цього ліків, це блудна Зоря, зійшовши, б'є- разить із півдня, Із півночі, і з заходу, і з сходу. Отож нема для лона загорожі, І ворог йде озброєний у браму І безборонно звідти йде собі. Так, тисячі із нас те лихо мають, Не знаючи... Що скажеш ти на це? МамілІй На вас я схожий, кажуть люди. Леонт Так, Це втіха немала. Що? Тут Камілло? Камілло Я тут, мій пане. Леонт Мамілію, іди пограйся. Знаю: Ти чесний хлопець. Мамілій виходить. Погостює, отже, У нас іще той пан. Камілло Ви мали клопіт: Не раз його ви якір закидали, Він підіймав його, щоб геть пливти. Леонт Помітив ти? Камілло Прохання залишитись Всі ваші відкидав, бо власні справи Він вище ставив. Леонт Спостеріг ти це? (Убік) Ось як воно, уже й чутки побігли: «Король Сіцілії, мовляли, теє...» Пошириться по всій країні плітка, А я її скуштую вже останній. Чому ж, Камілло, врешті він зостався? Камілло Його вблагала добра королева. Леонт Скажімо просто: «королева». «Добра» Пасує тут не дуже. Хто іще, Крім тебе, втямив це? Гнучкий твій розум Вбирає все, як губка, краще й швидше За бовдурів. Помітили, звичайно, Лише тонкі натури? Головаті? А челядь тут історії не бачить? Камілло Історії? Якої, ясний пане? Гадаю, всі так думають: богемський Король у нас ще трохи погостює. Леонт Що? Камілло Він у нас ще трохи погостює. Леонт Але чому? Камілло Аби величність вашу вдоволити І володарки нашої благання. Леонт Благання володарки? Вдоволити? Удоволити! Ну, цього вже досить. Тобі я довіряв не раз, Камілло, Найближчі серцю моєму турботи І навіть ложа таємниці. Ти, Немов священик, дух мій очищав, Прощеним грішником я йшов від тебе. Проте ввела в оману нас твоя Уявна чесність. Камілло Боже милосердний! Леонт Я повторю тобі: нечесний ти. Або ж ти боягуз, що підрізає Піджилки чесності, або ж вона Зійшла з путі; а може, ти - служник, Що скористався зле довір'ям пана І знехтував його; або ти дурень, Що бачить, як картяр програвся вщент, І думає - то жарти все. Камілло О пане, Я, може, боягуз, а може, й дурень: Від хиб таких ніхто з людей не вільний, І серед безлічі всіляких діл Частенько будь-хто виявляє й страх, І дурість, і недбальство, безперечно. Якщо у ваших справах, пане, я Коли що й знехтував,- то, певно, дурість Була. Коли вчинив я дурість - певно, То нехтування не розрахувало. Як побоявся я зробити щось, За наслідки чого не певен був, Хоча зробити наглила потреба,- То й наймудріші часом теж бояться. Слаботи ці і чесність супроводять. Але просив би я величність вашу Ясніше висловитись, щоб пізнав я У вічі помилку мою. Коли ж її не розпізнаю,- я не винен, Бо не моя то помилка. Леонт Ти бачив,- Таж, певно, бачив,- очі ж бо твої Не стали рогом - рогом рогоносця? Чи, може, чув, бо перед цим предметом Не здатний заніміти поговір, А може, думав,- хто думок не має, Той тільки й не подумає про це,- Що маю я невірницю дружину? Чи визнаєш ти це, чи визнаєш, Що маєш очі, вуха та думки? Тоді скажи: моя дружина - шльондра, Вона ще гірша за отих дівок, Що падають горілиць до заручин. Скажи це й підтверди. Камілло Клянуся богом, Ніколи я не чув, щоб королеву Так ображали, а якби почув, То тут же відплатив би за образу. А ви ніколи у житті своєму Так непристойно ще не говорили, І повторити ці слова було б Гріхом тяжким так само. Леонт Ти вважаєш, Що шепотіння тайне - то ніщо? Ніщо - стискання рук, цілунки в губи? Зітхання після сміху- певний знак Того, що погибає честь? Ніщо- N Оте ноги на ногу наступання? Ховання по кутках? Палке бажання, Щоб час біг швидше, щоб настала ніч? Щоб людям всім позатягало очі Більмом^ щоб вільно коїти мерзоту Удвох могли? То це - ніщо? Тоді І всесвіт із усім, що є у ньому, Ніщо! Склепіння неба - теж ніщо. Наш гість - ніщо, і королева з ним, Усе - ніщо й нічим не володіє, Не роблячи нічого. Камілло Пане мій, Благаю, вилікуйтеся негайно Від хворих цих думок, це небезпечно! Леонт Скажи: це правда! Камілло Ні, о ні, владарю! Леонт Це правда, так! І брешеш ти, Камілло! Так, брешеш ти! Ненавиджу тебе! Ти грубий бевзь, безмозкий раб чи, може, Пристосуванець, що приймає радо І зло й добро. Якби моя дружина Отруєну таку печінку мала, Як і життя, вона б не дожила До хвилі, як збіжить пісок у склянці Годинника. Камілло Хто ж отруїв її? Леонт Той, хто її на шию почепив Собі, як медальйон з її портретом,- Богемець. Та якби навколо мав я Сумлінних слуг, щоб добре піклувались Про честь мою, як про свої прибутки,- Вони б поклали край отій мерзоті. І ти, що вина гостю наливаєш, Ти, милістю піднесений моєю З ослона грубого у панське крісло, Ти, що побачив ясно (так достоту, Як небо землю бачить чи земля Як бачить небо), що мій гнів не гасне, Ти б міг чогось підсипати у келих, Аби мій ворог сном міцним заснув. Мені б ти разом вилікував серце. Камілло Я б, пане, міг зробити це, але Не зіллям тим, що убиває зразу, А дією повільною тих ліків, Що навіть не нагадують отруту. Але не йму я віри, пане мій, Що наша владарка і королева У чомусь винна. Я вас так любив... Леонт А здох би ти від сумнівів своїх! Ти що, гадаєш, маю душу я Таку брудну і нестійку, що здатна Знущатись так із себе, геть плямити Невинну білість наших простирадел, Що бережуть наш сон,- та їхні плями Стають голками, терням, жалом ос? - І наклеп зводити на чисту кров Наступника мого престолу - сина, Якого я люблю й своїм вважаю? Гадаєш, я не зважив «за» і «проти»? Що, ні? Та хто б так збочував з дороги? Камілло Я мушу вам повірити - і вірю. За кривду приберу богемця геть, Але з умовою,- коли він зникне, Величність ваша чесна королеву, Як і раніше, буде шанувати,- За"ради сина, звісно,- щоб замовкли Злі язики в палацах і країнах, Союзних з вами. Леонт Ця твоя порада Відповідає намірам моїм. Я не дозволю честь її плямити. Камілло Мій пане, Ходімо, й у присутності богемця, При королеві, зберігайте спокій І дружній вираз вашого обличчя. А я, його підчаший, присягаюсь: Як він питво безвинне з рук моїх Одержить - проженіть мене назавжди. Леонт Хай буде так. Як зробиш це - здобудеш Собі мого півсерця. А не зробиш - Своє розколеш навпіл. Камілло Я зроблю. Леонт Я ж, пам'ятаючи твою пораду, Піду розігрувати дружбу. (Виходить) Камілло Бідна, Нещасна королева. Тільки ж я... Я маю отруїти Поліксена. Чому? Бо я корюсь наказам пана, Який війну почав з самим собою. Чого й від нас, вигнанців, вимагає. Коли зроблю це- матиму від нього Велику нагороду. Хай би навіть Були на світі тисячі людей, Що повбивали королів законних І потім процвітали,- я б не став Того робити. Тільки ж не знайти Подібних прикладів ні на граніті, Ні на пергаменті, ні на металі. Сама підступність прокляне цей злочин. Повинен будь-що я втекти з палацу: Чи це вчиню, чи не вчиню нічого,- Зламаю шию. Тож нехай мене Веде щаслива зірка! Ось іде Богемець. Входить Поліксен. Поліксен Що за дивина? Здається, До мене ставляться уже не так. Ні слова не сказав! Камілло, друже, Добридень! Камілло Добрий день, владарю славний! Поліксен Що сталося нового при дворі? Камілло Нічого надзвичайного, королю. Поліксен А можна уявити, подивившись На короля, що втратив він принаймні Улюблену провінцію, та, може, І не одну. Я спробував до нього Звернутися і ввічливо, й привітно, А він, відвівши очі, закопилив Губу зневажливо й пішов поквапно Від мене, залишаючи мені Роздумувати, що це означає. Камілло Володарю, того не смію знати. Поліксен Це ж як - не смієте? Напевно, ви Не знаєте? Чи знаєте що-небудь І боїтесь? То поясніть мені. А, зрозумів: ви знаєте для себе, А іншим ви не можете сказати. Камілло добрий, вигляд ваш мені - Як дзеркало: ви змінюєте вираз Обличчя - і моє лице негайно Міняється: у цих постійних змінах Я маю власну частку. Камілло Це хвороба, Що декого ввергає в гнів. Та я Не можу вам ім'я її назвати, Бо йде вона від вас, хоч ви й здорові. Поліксен Як? йде від мене? Думаєте ви, Що очі василіска маю я? Дивився я на тисячі людей,- Вони себе чудово почували,- й не вбив нікого. Благородний мій Камілло,- ваша вченість додає Вам благородства так, як іншим - предки. Коли відомо вам бодай що-небудь Мені корисне, то - благаю вас,- Не замикайтесь у тюрмі мовчання. Камілло Мені не вільно вам про те сказати. Поліксен Хвороба йде від мене, я ж - здоровий?! Дай відповідь, Камілло! Всім, що є Найблагороднішого у людині, Тебе я заклинаю: поясни, Яка мене чекає небезпека? Вона далека чи уже близька? І як її уникнути я міг би? Чи як принаймні міг знести її? Камілло Володарю, до чесності моєї Звернулись ви, і сам ви - чесний муж. Тому уважно слухайте пораду Й виконуйте її так само швидко, Як вам її даю. А то пропали Обидва ми - й навіки прощавайте! Поліксен Ну, далі, добрий мій Камілло. Далі! Камілло Мені наказано убити вас. Поліксен Хто наказав? Камілло Король. Поліксен Навіщо? Камілло Він Вважає,- ні, він навіть певний твердо, Неначе сам те бачив,- ніби ви Торкались нечестиво королеви. Поліксен О, хай тоді застигне кров моя Гнилим болотом, хай моє ім'я З'єднається з ім'ям того, хто зрадив Спасителя! Нехай і честь моя Б'є смородом у найгрубіші ніздрі. Хай при наближенні моєму люди Тікають, хай ненавидять мене, Як найстрашнішого чумного в світі! Камілло Якби всі найстрашніші присягання Ви кинули на шалю терезів, Коли б у свідки ви взяли всі зорі, Безсилі б ви лишилися, як той, Хто б морю намагався боронити Коритись місяцю. Його безумства Не спинить клятва, не схитне порада, Бо, зросле на сліпім переконанні, Триватиме, покіль живе король. Поліксен Як він додумався до цього? Камілло Хтозна. Але втекти від лиха, певно, краще, Аніж питати, де воно взялося. Як ви на чесність звірились мою, Заховану в цій скрині, (показує на груди) ЩО її Ви візьмете в заставу із собою, Тікаймо ввечері. Я попереджу Таємно ваших слуг. По двоє-троє Я виведу їх всіх крізь різні брами Із міста. Покладаюся на вас, Бо втратив тут усе, розкривши вам Цю небезпеку. Не вагайтесь. Я Сказав вам правду,- присягаюсь честю Моїх батьків. Тож не баріться тут, Щоб перевірити мої слова. Втекти я мушу. Але вам біда Загрожує така, немов король Прилюдно заприсягся вас скарати На смерть сьогодні ж. Поліксен Вірю я тобі, Я вичитав з лиця, що в нього в серці. Дай руку: стань надійним водієм І будеш ти зі мною скрізь. Готові І люди, й кораблі до відплиття Два дні вже. Ревнощі спостигли душу Людини рідкісної, і тому Таку потужну силу виявляють. Вважає він збезчещеним себе, Вважає, бач: зробив те чоловік, Що присягавсь у дружбі,- отже, мста Жорстока буде. Вкрили хмари страху Мій небосхил. Нехай щаслива стане Ця наша втеча. Втішиться нехай Нещасна королева, неповинна Ні в чому, та підозрою окрита. Ходім, Камілло: буду шанувати Тебе, як батька рідного, якщо Я звідси винесу своє життя. Ходім. Камілло Владарю, маю ось ключі Від ходів потаємних. Часу обмаль. Ходім же швидше, пане мій, ходім. Виходять.
Книга: Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
