Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова
ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Сіцілія. Зала в королівському палаці. Входять Герміона, Ма мілій та кілька дам. Герміона Візьміть-но хлопчика. Я вже від нього Втомилася. 1-а дама Мій милостивий пане, Чи хочете погратися зі мною? Мамілій Ні, з вами - ні. 1-а дама Чому, мій ясний пане? Мамілій Мене ви цілуватимете міцно 1 розмовлятимете, як з маленьким. До вас я хочу. 2-а дама А чому, мій пане? Мамілій Ні, не тому, що в вас чорніші брови, Хоч кажуть, ніби деяким жінкам Вони пасують; треба тільки дбати, Аби тонкі вони були, і часом їх олівцем підводити. 2-а дама Хто вас Навчив цього? Мамілій Я вичитав усе З облич жіночих. А тепер скажіть, Який же колір ваші брови мають? 1-а дама Вони, мій пане, сині. Мамілій Смієтеся Ви з мене. В однієї дами Я бачив синій ніс, але ж не брови. 1-а дама Послухайте: кругліє день у день Матуся ваша, королева. Скоро Новому принцу будемо служити Ми всі. А ви захочете погратись Із нами, та чи будемо ми вільні? 2-а дама Вона так поповнішала. Як кажуть, У добрий час. Герміона Які премудрі речі Хвилюють вас? Іди до мене, принце, Сядь, розкажи мені гарненьку казку. Мамілій Веселу? Чи сумну? Герміона Найвеселішу. Мамілій Сумні казки найкращі для зими: Я розповім про духів та про гномів. Герміона Послухаймо цю казку, юний принце. Сідай-но тут і налякай мене Своїми духами, як ти умієш. Мамілій Жив чоловік... Герміона Ні, сядь спочатку ближче. Мамілій Жив біля цвинтаря... Я розкажу Тихенько все, аби оті цвіркунки Нічого не почули. Гврміона Добре, ти Розповідай лише мені на вухо. Входять Леонт з Антігоном, вельможі та інші особи. Леонт його із почтом бачили? З Камілло? 1-й вельможа Я на узліссі стрів їх. Ще ніколи Не бачив я, щоб хтось так озирався. Простежив їх я аж до кораблів. Леонт Яке це щастя: мати певний доказ Своєї думки, судження свого! На жаль, я забагато знаю! Лихо В такому щасті. Може зачаїтись Павук у чаші, десь на дні, а ти Той трунок вип'єш, і тебе трутизна Не вразить, бо думки твої спокійні. Але коли побачиш ти його,- Оту мерзенну до вина приправу,- То ти й вино зненавидиш, і горло Твоє розколюватиметься з болю. Я пив вино і павука побачив. Камілло був поплічником його. Обоє змовилися проти мене, Проти держави. Тільки ти відчув Підозру невиразну - і справдилось. Брехун, слуга мій давній,- він служив Давніш богемцю. Він розкрив мій задум, І став я лялькою в чужих руках. Чому так легко випустили їх? 1-й вельможа Бо всі його у нас так поважали, Що часто слухалися, ніби вас. Леонт Я знаю добре це. (До Герміони) Віддайте хлопця Мені. Хоч як прегарно годували Його ви груддю. Схожий він на мене, Та крові вашої в нім забагато. Герміона Як зрозуміти це? Як жарт? Леонт Гей, сина Візьміть, щоб він до неї не підходив! Візьміть його! Хай тішиться вона Із тим, від кого плід свій понесла. Це ж Поліксен напхав тобі живіт. Мамілія виводять. Герміона Неправда це! Я ладна присягтися,- І ви тоді повірите мені, Хоч нині ви підвладні підозрінням. Леонт Панове, подивіться лиш на неї. Вам хочеться сказать: «Вона прекрасна», Та справедливість у глибинах серць Підказує: «Шкода - така безчесна!» Хваліть її за те, чи» може здатись, Я й сам за це хвали не пошкодую, І тут-таки ви знижете плечима, І гмукнете, й гигикнете, уживши Всі тавра, що вживає наклеп,- ні, Не наклеп, помилився я,- а милість, Бо наклеп затаврує й добру честь. Те знизування і оте «гиги!», Коли ви вже казали «О, прекрасна!»,- Усе те вирокові передує: «Вона ще й доброчесна!» Тож уважно Послухайте того, хто натерпівся Найбільш від неї: так, вона невірна! Герміона Якби слова оці сказав мерзотник, Найдосконаліший мерзотник світу, Він став би ще огидніший. Та ви, Мій пане, просто помилились. Леонт Ні, То помилились ви - вам Поліксен Леонтом здався. О тварюко підла! Твоїм ім'ям тебе я посоромлюсь Назвати, щоб не дати приклад людям Вживати назву ту, не розібравшись, Що личить принцові, що - злидареві. Лише сказав я, що вона - невірна, Сказав, із ким злигалася. До того ж Вона ще й зрадниця. Камілло з нею Плів змову, він таке про неї знав, Що змусило б її почервоніти І спільника безчесного із нею: Під нею так трясеться ложе блуду, Як під найгіршими з дівок, що їм Дає наш люд ганебні назви. Ще ж Допомогла вона втекти обом. Герміона Життям заприсягнуся: я невинна. Ох, буде вас палити ця неправда, Коли ваш дух яснішим стане! Ви, Мій благородний пане, помилились, Тому до мене так несправедливі. Леонт О ні - якщо я й справді помилково Звів побудову думки, то - їй-право! - Не знайдеться на всій землі місцинки Для дзипг школяра. В тюрму її! Того ж, х і ляпатиме язиком, Що ось, мовляв, невинна жертва, ми Пособником її вважати будем. Герміона Напевно, скоїлося щось у небі, І панування лютої планети Терпляче маю я перечекати. Панове, я не буду лити сліз, Як у жінок заведено. Не маю Роси тієї, що без неї, певно, Враз висохне все ваше милосердя. Але ось тут, у грудях, так пече Мене страждання, що й потоки сліз Його не затамують. О панове, Благаю, зважте милостиво все,- І хай здійсниться воля короля. Леонт Чи слухаються ще моїх наказів? Герміона Хто йде зі мною? Я благаю, пане, Лишіть мені цих дам, їх потребує Мій стан, а ви, дурненькі, не ридайте: Як ви вважаєте, що ваша пані В'язниці гідна, то ридати слід, Коли вона на волю вийде. Честь Моя від звинувачень марних стане Іще світліша. Прощавайте, пане, Ніколи вам я не бажала бути В такій печалі - нині вам бажаю. Ходімо, дами, він це вам дозволив. Леонт Виконуйте наказ: ведіть її! Королева і дами виходять під вартою. 1-й вельможа Величність вашу заклинаю я: Нам королеву поверніть. Антігон Королю, Хіба не скривдить присуд ваш всіх трьох Осіб достойних - вас, і королеву, І принца, сина вашого? 1-й вельможа За неї Життям своїм ручуся я, мій пане, Бо знаю, що не винна перед небом І перед вами королева. Чув я Всі ваші звинувачення. Антігон Коли Це все не так, я стайню заведу Для жінки і стовбичитиму в ній: Бо жінці вірить можна лиш тоді, Коли її торкаєшся чи бачиш, І кожен гран жіночого єства Фальшивий, як дружина ваша винна. Леонт Мовчіть! 1-й вельможа Мій пане... Антігон Мовимо все те Ми не для себе, а для вас, королю. Вас обдурили підло, і мерзотник Ще діждеться покари. Знав би я Його- він мав би пекло на землі. Як є на честі королеви пляма - То ось я маю три дочки. Одній, Найстаршій,- одинадцять, другій - дев'ять, А третій - п'ять. Коли усе те правда, Моїх скараю дочок, хай не діждуть Днів повноліття, щоб не розплодити Фальшиве покоління. Бо натура Однакова у всіх жінок. Тож краще Я сам себе позбавлю чоловічих Ознак, щоб не продовжувати роду Потворного» Леонт Замовкніть, я сказав. Ви нюхаєте сморід так спокійно, Як мертвяки. Та я все чую, бачу, Як ви тут пальці бачите мої, . Що ними вас торкаюся. Антігон Якщо Це так, то не шукаймо гробу ми Для честі,- вже її нема ні крихти На всій землі, проїденій гниттям. Леонт Це що? Мені не вірять?! 1-й вельможа Я волів би, Аби на цей раз вірили не вам,- Мені хай вірять. Честь її нехай Над вашим підозрінням торжествує Ціною навіть вашої поразки. Леонт Навіщо обговорювати нам Те, що для мене безперечно ясне? Поради можновладцю ні до чого, І тільки наша доброта природна Вам дозволяла висловити їх. Як ваша дурість так вас засліпила (Чи, може, ви дурних удаєте), Що нюх на правду вже вам відібрало, То ваша думка не цікавить нас. Все: суд, і втрата, й виграш - наше діло, І раду ми самі собі дамо. Антігон Владарю, краще б ви врядили суд - Без розголосу, мовчазний, таємний - Лише в душі своїй. Леонт Це неможливо. Ти молодий, тому й не розумієш, А може, ти такий вже народився. Дивись: Камілло втік, а він же був Обізнаний в усьому,- це ж бо доказ, Та ще й який! Бракує очевидця, Ніхто не бачив, решта ж всіх обставин Лиш викриває злочин. Попри те Я не хотів жорстокість появити В такій важливій справі і тому Послав негайно у священні Дельфи До храму Аполлона двох вельмож - Діона й Клеомена,'бо вони Взірці найвищі розуму й чеснот. Усе, що їм оракул відповість, Вони передадуть мені, й тоді Скасую я або затверджу вирок. Чи добре я вчинив? 1-й вельможа Так, пане, добре. Леонт Я певний сам своєї правоти, . Але оракул зніме із сумління Таких людей, як ви, тягар важкий. Довірливими надто стали люди І відкидають істину. Віддав Наказ я посадити у в'язницю її, аби не спало їй на думку Піти шляхами двох утікачів. Ходімо. Я звернуся до народу, Бо справа ця важлива і потрібно Нам забезпечити підтримку. А нтігон (убік) Радше Ви забезпечите собі насмішку, Коли усім відкриється вся правда. Виходять. СЦЕНА 2 В'язниця. Входять Поліна, вельможа й слуги. Поліна Тюремника мені покличте швидше; Скажіть йому, хто я така. Вельможа виходить. Для неї В усій Європі не знайшлось би двору Достойного. Що ж їй робити тут? Входять вельможа і тюремник. Чи знаєте, добродію, мене? Тюремник Ви, пані, гідна шани,- це я знаю. Поліна Тоді прошу вас відвести мене До королеви. Тюремник Я не можу, пані, Мені це заборонено суворо. Поліна Оце так дивина! Заборонити До честі й доброчесності пускати Гостей шляхетних! Може, дам її Дозволено побачити? Байдуже, Яку із них. Емілію, наприклад. Тюремник Гаразд, лише супутників своїх Ви відішліть, і я вам приведу Емілію. Поліна Благаю, приведіть! Ви можете піти. Вельможа й слуги виходять. Тюремник Та я повинен Присутнім бути при розмові вашій. Поліна Гаразд, хай буде так. Тюремник виходить. Вони тут справді хочуть сніжну білість Перетворити в чорноту таку, Якої і на світі не буває. Входить тюремник з Емілією. О благородна дамо, як же тут Ведеться нашій милостивій пані? Емілія І добре, бо не втратила вона Незламності душі, і все ж погано Від лиха та печалі, бо ніколи Таке не спостигало ніжну жінку: Вона дитя дочасно народила. Поліна Це хлопчик? Емілія Ні, дівчатко, ще й гарненьке, Міцне та жваве. Королеву нашу Воно так тішить. Каже королева: «Не винна я так само, як і ти, Моє дитя, мій бідний в'язню». Поліна Я У тім готова присягтись. Прокляття Химерам небезпечним короля! Його про це звістити слід. Найліпше Пасує жінці справа ця - візьму її на себе. Як медоточивий Язик мій буде, то нехай напухне Й не стане сурмачем мого прокляття Багряного. Еміліє, скажіть її величності, що я їй вірна. Якщо вона мені дитя довірить, Я покажу дитину королю, Найголоснішим адвокатом стану Володарки. А може, як побачить Дитину, то відійде в нього й серце: Мовчання невиннятка часом важить Багато більше за гучні слова. Емілія Достойна пані, ваша чесність, добрість Усім відомі, і тому ваш задум Повинен вдатись. Цю велику справу Нікому не владнати - тільки вам. Хай ваша милість зайде у кімнату, А я негайно королеві нашій Скажу про благородний задум ваш. Вона сама хотіла ще сьогодні До короля послати, лиш боялась Поважних дам просити буть послами, Щоб не почуть від них відмови слово. Поліна Скажи їй: досі мій язик служив Мені прекрасно. Як поплине з нього Вже стільки глузду, скільки є відваги В моєму серці,-перемога наша! Емілія Благословенні будьте ви. Я зараз Піду до королеви. (Тюремникові) Вас прошу Наблизитись. Тюремник Якщо її величність Захоче відіслати доньку, я Не знаю, як уникнути нагінки Мені за те, бо ж дозволу не маю. Поліна Вам нічого боятися, мій пане. Дитя було ув'язнене у лоні, Та хід подій великої Природи його з полону визволив, і це Не може прогнівити короля, Бо тут нема провини королеви. Тюремник Мене переконали ви. Поліна Не бійтесь, Своєю честю присягаюсь вам: Між небезпекою і вами стану. Виходять. СЦЕНА З Зала в палаці Леонта. Входить Л є о н т. Леонт Нема ні вдень спокою, ні вночі. Це слабкість - так переживати суд! Якби не розбирання - половина Лиш розбирання! - бо ж король розпусний Утік далеко. (Навіть у думках Він недосяжний, де вже там карати Його). Вона ж у мене на гачку. Тож уявімо: страчено її,- Згоріла у вогні. Тоді, можливо, До мене спокій хоч наполовину Повернеться. Гей, хто там є! 1-й слуга Чого Бажаєте, мій пане? Леонт Як мій син?. Чи добре спав? 1-й слуга Так, добре відпочив він. Є надія, Що й видужає. Леонт Благородний хлопчик! Коли він зрозумів, яка безчесна У нього мати, в'янути почав. Той сором близько він узяв до серця, Його поклав на себе, втратив дух Веселий, з ним і сон, і апетит, Так мучився! Тепер мене залиш, Іди до нього. 1-й слуга виходить. Клятий Поліксен! Не думати про нього! По мені Б'є прагнення моє до помсти; надто Могутній він, ще й має дуже сильних Союзників. Облишимо його До часу слушного. їй помстимося. Камілло й Поліксен сміються з мене, Знущаються з біди моєї. Втім, Якби я зміг завдати їм удару, Вони б замовкли. Як вона замовкне, Бо я над нею маю владу. Входить Поліна з немовлям, за нею - А н т і г о н, вельможі та слуга, що намагається її не пустити. • 1-й вельможа Сюди не вільно. Поліна Ні, мої панове, Ви маєте мені допомогти. Невже ви так злякалися безумства Цього тирана, що не боїтеся За королеви вашої життя? її невинну душу не забруднять Усі ці ревнощі. Антігон Замовкни, досить! 2-й слуга О пані, він цю ніч не спав ні хвильки. І наказав йому не заважати. Поліна Не гарячкуй, добродію,- йому Я сон несу. А ви навколо нього Все сновигаєте, неначе тіні, Зітхаєте, як щось йому верзеться, Ви відкриваєте канал безсоння. А я прийшла сюди з цілющим словом, Правдивим, чемним, щоб його звільнити Від тягаря отих важких думок, Що відганяють сон. Леонт Що там за галас? Поліна Не галас, пане, а важлива зустріч: Дитя батьків хрещених потребує. Леонт Женіть негайно звідси цю нахабу! Чи не казав тобі я, Антігоне, Не допускать її дб мене,- знав-бо, Що прийде. Антігон Я сказав, що їй не можна Із вами бачитися, гнів-бо ваш На неї і на мене вдарить. Леонт Ти Над жінкою не владний? Поліна Владний, звісно, Бо совісті не має. Тільки знайте: Він владу втратить, як лиш ув'язнить Мене за те, що сповнила я чесно Обов'язок. Антігон Чи чули ви таке? Вона закушує вудила, я ж їх попускаю, та вона - ні з місця. Поліна Володарю мій добрий, я прийшла До вас, щоб вислухали ви мене, Служницю вашу, лікарку старанну, Ще й радницю почтиву, а проте - Зухвалу, бо наважилась вона, Вас утішаючи в нещасті вашім, Почтивість меншу виявлять, ніж ті, Хто тільки лестить вам... Отож прийшла Від королеви доброї моєї... Леонт Від доброї? Поліна Так, доброї, мій пане. Сказала «доброї» і повторю, Якби я і останнім чоловіком Була між тих, що обступили вас, Собою захистила б я її. Леонт Женіть її! Поліна Кому очей не шкода, Хай перший зважиться! Сама піду я, Та лиш коли закінчу справу. Отже, Предобра королева,- бо вона Таки предобра,- народила вам Цю донечку і дуже просить вас її благословити. (Кладе немовля додолу) Леонт Геть іди! Геть, відьмо, звідси! Викиньте за двері. Цю звідницю підступну! Поліна Це брехня! За вас ще ліпше розуміюсь я На тих ділах. Так само чесна я, Як ви безумні, і цього вже досить, Аби мене усі у цьому світі Вважали чесною. Леонт Продажні душі, Женіть її. Байстрючку їй віддайте. (До Антігона) Ти, дурню, ти, бабію, дозволяєш Цій квочці верховодити тобою? Візьми байстрючку, я тобі сказав. Віддай її своїй вівці беззубій. Поліна Якщо ти доторкнешся до принцеси, Що ница тільки по його намові, Твої навіки руки проклену! Леонт Боїться він своєї жінки. Поліна Так, І вам би слід боятися своєї. Тоді б не відмовлялися від власних Дітей, як ви. Леонт О, зрадників кубло! Антігон Клянуся світлом дня, я не належу До них. Поліна Я й поготів. Але один Тут зрадник є: це той, хто віддає Священну честь свою, і королеви, І сина дорогого, і дочки Оббріхуванням чорним на поталу, Що мають жала, від мечів гостріші. Та він, хоча не змушує ніщо Безвинну жінку проклинать,- не хоче Підозри корінь вирвати гнилий, А не такий міцний, як дуб чи камінь. Леонт Лайливице з нестримним язиком! Свойого чоловіка відшмагала, А зараз б'єш мене. Це не моя Дитина, це поріддя Поліксена. Візьміть її і киньте хоч в огонь Із матінкою. Поліна Ця дитина - ваша. І, уживаючи прислів'я давнє, Сказати можна: викапаний батько. Панове, гляньте: хоч малий відбиток, Але як точно тата повторив! І ніс, і очка, й ротик, навіть брови, Чоло, і підборіддя, і на щічках Ці ямочки, і усмішка, і ручки, І пальчики, і нігті,- все неначе Підглянуте з цього зразка; а ти, Природо лагідна, яка дитя Таким на батька схожим сотворила, Коли так само твориш ти і душі, їй жовтизни ревнивої не дай, Аби вона не стала сумніватись, Що чоловік її є справді батьком її дітей. Леонт О відьма безсоромна! (До Антігона) Тебе повісити я накажу, Як язика її не спиниш ти! Антігон Як ви усіх чоловіків, не здатних На подвиг цей, повісите, у вас Підданців не залишиться. Леонт Геть, відьмо! Поліна Володар той, що зовсім звироднів, Не перевершить вас. Леонт Спаліть її! Поліна Я не боюсь: тут єретик не той, Хто гине у вогні, а хто вогонь Розпалює. Не хочу називати Тираном вас, але до королеви Жорстокість ваша виправдань не має - Крім недоладних виплодів уяви, І все це має присмак тиранії, І все це робить вас для всього світу І посміховищем, і страховидлом. Леонт Якщо мені ви віддані, женіть її звідціль! Якби я був тираном, Вона б і не насмілилась це слово .. Мені сказати: я б її убив. Вельможі відтісняють Поліну до дверей. Поліна Прошу вас не штовхать мене: я йду. А ви, мій пане, доглядайте доню. Вона ж бо ваша. Хай Юпітер дасть їй душу - провідницю до добра. Геть руки! Ви, що так дбайливо тут Плекаєте усі його безумства, Добра йому не зробите й на гріш! Що ж, на добраніч. Я вже йду. (Виходить) Леонт Ти, зраднику, підбив дружину сам На всі ці неподобства! Що, моя Дитина це? Візьми її. Так, ти, Що дивишся на неї так ласкаво, Візьми її і кинь в огонь! Ти сам! І за годину повернись сюди, Аби доповісти, що все зробив, Ще й доказ принеси. А то й життя, І все добро я в тебе відберу. Коли відмовишся, коли ти схочеш Із гніву посміятися мого, Я задушу байстрючку тут на місці Руками власними. Піди ж і кинь її у полум'я, бо ти намовив Прийти сюди дружину. Антігон Ні, королю, Не винен я, і друзі благородні Підтвердять це. Вельможі Посвідчуємо: він Не знав, що жінка хоче йти сюди. Леонт Ви брехуни усі! 1-й вельможа Прошу величність вашу довіряти Своїм незмінно вірним служникам. Судіть нас на підставі наших вчинків. За всі заслуги наші - і минулі, І ті, що будуть,- всі ми на колінах Благаємо змінити присуд ваш. Нечувана, страшна його жорстокість Жахливі наслідки зродити має. Леонт Я наче та пір'їнка на вітрах! Чи варто жити, щоб оце байстря Мене колись ще й батьком називало? То краще вже його спалити зараз, Ніж потім проклинати! Що ж, нехай Живе. Але не житиме вона. (До Антігона) Ти, хто зусилля ніжні докладав Із квочкою, що прийняла дитину, Аби життя байстрючці врятувати,- Вона ж бо є байстрючка,- це все правда, Як правда те, що сиві маєш вуса! Скажи, що ще придумаєш для того, Щоб врятувати погань цю від смерті? Антігон Усе, мій пане, що лиш благородство МенЬнакаже. А принаймні - ось що. Віддам я кров усю, яку ще маю, Щоб врятувати це дитя невинне. Для цього все зроблю, що тільки зможу. Леонт Ти зможеш. Присягнися ж на мечі Наказ мій виконати. Антігон (поклавши руку на руків'я меча) Присягаюсь. Леонт То начувайся ж. Бо коли ти схибиш В якійсь. др.ібниці - не лише тебе На горло покараю, а й твою Зухвалу жінку, прощену тим часом. Як сюзерен васалу, я тобі Наказую байстря мерзенне взяти І завезти в якесь пустельне місце, Віддалене від нашої держави. Безжально там покинеш ти його, Без огляду на холод чи на спеку. Воно прийшло до нас так випадково, Що хай тепер випадок порятує Або уб'є маля в краю далекім. Ти все це зробиш, а коли не зробиш, Занапастиш свою навіки душу, А плоть твою тортурам піддамо! Візьми ж байстря!- Антігон Клянусь зробити це, Хоч нагла смерть була б напевно краща Для нього, йди сюди, моє біднятко, До мене. Хай небесна благодать Навчить і коршаків, і вороння Тебе глядіти. Чув я від людей, Що бачили ведмедів і вовків, Які забули звичаї свої, Аби дітей голодних годувати. Хай вам, володарю, ніхто й ніколи Не нагада, про це. Дитя нещасне, На милосердя неба сподівайся! (Виходить з дитиною) Леонт Чуже дитя - то не моя турбота. Входить слуга. Слуга Величність вашу маю сповістить, Що> звістка надійшла годину тому Від посланих Оракула спитати. Дюн і Клеомен, прибувши з Дельф, Сюди спішать. 1-й вельможа Володарю, їх швидкість Предивовижна. Леонт Понад двадцять днів Вони були відсутні. Справді, швидкість Чудова! І вона звістує нам, Що Аполлон великий не вагався Відкрити правду всю. Зрадливу жінку Ми допитаємо. Скликайте суд - Прилюдно звинувачена, вона Прилюдно буде й суджена. Та доки Вона жива ще, я ношу тягар В моєму сер-ці. Залишіть мене, Але моїх наказів не забудьте. Виходять.
Книга: Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Сіцілія. Зала в королівському палаці. Входять... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Морський порт та Сіцїлії. Входять Клеоме'н і... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Входить Час у ролі Хору. Час Не всякому я... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА 1 Сіцілія. Зала в палаці Леонта. Входять Леонт,... |
| 6. | Примітки Час написання п'єси-1610-1611 pp. Відомо, що... |
На попередню
|
|
