Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова
ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Морський порт та Сіцїлії. Входять Клеоме'н і Діо'н. Клеомен М'яке підсоння, запашне повітря, Земля родюча, цу, а що вже храм, То й над усі хвали. Діон Я ж розповім Про те, що вразило мене найдужче: Про убрання небесне,- я гадаю, Що можу саме та* його назвати,- й поважність урочисту всіх, хто носить Його. А та офіра! Неземна Була вся урочистість. Клеомен Над усе Чуття мені вразив той грізний спалах Та ще оракулів гримучий голос - Мов сам Юпітер блискавкою вдарив, І я відчув себе таким мізерним. Діон Якби ж то стала ця мандрівка наша В пригоді королеві, ох, якби ж! Вона до нас була привітна й добра, То й ми свого часу не шкодували Для неї. Клеомен О великий Аполлоне, Зміни на краще все! Оці об'яви, Що проголошують її гріхи, Мені не до смаку. Діон Шалена швидкість Мандрівки нашої повинна врешті Цю справу прояснити чи й скінчити. Коли жерця верховного печать Зламають і оракул нам відкриє Своє послання,- я не знаю, що Розкритись має. Швидше! Свіжих коней! Нехай же все це кінчиться щасливо. Виходять. СЦЕНА 2 Суд. Входять Леонт, вельможі й судді. Леонт Цей суд нам завдає тяжких страждань І ранить наше серце. Ми судити Повинні доньку короля і нашу Улюблену дружину. Хай же нас Ніхто не винуватить у тиранстві. Не криючись, ми чинимо свій суд, І нами тільки істина керує, Яка ухвалить вирок свій: чи кару, Чи виправдання. Хай її введуть. Суддя Велить його величність, щоб на суд З'явилась особисто королева. Увага! Входять Ге р м і он а під вартою, Поліна та кілька дам. Леонт Читайте звинувачення. Суддя (читає) Королево Герміоно, дружино шановного Леонта, короля Сіцілії! Тебе звинувачено в державній зраді за твій поза- шлюбний зв'язок з Поліксеном, королем Богемії, і за змову з Ка- мілло проти життя нашого самодержця, твого царственого чоло- віка. Коли ж твій умисел завдяки випадку був частково розкри- тий, ти, щоб їх урятувати, всупереч обов'язку вірної та покірної підданої, порадила й допомогла їм утекти вночі, в чому й звину- вачуємо тебе. Герміона Оскільки я лише сказати можу, Що всі ці звинувачення - неправда, Оскільки мій єдиний свідок - це Моє сумління,- чи мені поможе, Коли скажу: не винна? Знаю: вірність Моя, якої тут не визнають, Відкинута судом так само буде. Якщо ж небесне провидіння справді Всі людські наші вчинки добре бачить, Тоді невинність спопелити змусить Всі наклепи, а від мого терпіння Жорстока тиранія затремтить. Володарю, ви знаєте: було Життя моє таке достойне, чисте, Як нині стало зовсім нещасливе. Моя біда, напевно, перевершить Всі приклади, з історії узяті И розіграні акторами майстерно, Аби вразити глядачів чутливих. Адже оце мене, що королівське Ділила ложе, як державу, з вами, Мене, кому життя король великий Так само дав, як я дала життя Дитині нашій - спадкоємцю трону, Мене поставлено перед судом, Щоб захищала і життя, і честь,- І кожному дозволено те чути. Життя мені не жаль - адже воно Мені не дороге, бо повне горя. Життя віддам я радо, та не честь - То спадок, що мене переживе І дітям перейде. Тому її Я захищатиму. Згадайте, пане, Як до приїзду Поліксена ви До мене завжди шану виявляли. Нехай же доведуть, що я вчинила Лихе що-небудь по його приїзді. Коли на ділі чи в думках я справді Переступила межі честі,- хай Закам'яніють в вас серця, хай кревні Зневажити мою могилу прийдуть! Леонт Ніколи я не чув, щоб гріх тяжкий Волав так безсоромно про невинність: На це ще більшого нахабства треба, Аніж на вчинок сам. Герміона Це, може, й так, Та не стосується мене ця правда. Леонт Ви, отже, не визнаєте провини? Герміона Я знаю, що приписують мені, Але не можу визнати нічого. До Поліксена, у зв'язку із ким Мене обвинувачено, я мала Ті почуття, які годиться мати Мені, дружині вашій, ви ж самі Мене про те просили, адже він Був другом вашим ще з дитячих років, То як би я могла не виявляти До нього приязні? Була б тоді Я жінка неслухняна і невдячна. А щодо змови, то не знаю навіть, Яка вона на смак. Проте я певна, Що чесний чоловік і наш Камілло, Але чому він зник, самі боги, Коли вони не знають більш за мене, Не зможуть вам сказати. Леонт Знали ви, Що він тікає, знаєте також, Що тут чинили ви уже без нього. Герміона Владарю, вашої не втямлю мови, Та ваші випадки відверто цілять В моє життя: візьміть його - і край! Леонт Не випадки, а дії ваші є! Ви привели байстря від Поліксена І кажете, що випадки усе це. Не сподівайтеся, забувши сором, Що заперечення вам допоможуть. Твоє байстря, якого жоден батько Не визнає своїм,- на тебе більшу Накликало зневагу, ніж на себе. Пізнаєш зараз; наше правосуддя: За всіх обставин, що твою провину Пом'якшують,- тебе чекає смерть. Герміона Владарю, стримайте погрози. Я Сама шукаю виходу, яким Погрожуєте ви. Яке добро Мені життя могло б подарувати? І ласку вашу, і корону, й спокій Я втратила. Не знаю, як це сталось, Лиш відчуваю. Ще я мала щастя Вам дарувати юну звабу тіла, Та й це мені не вільно, як чумній. І третя радість - це дитя, що я Під зіркою нещастя народила. його забрали від моїх грудей Із молоком ще на вустах невинних, Аби віддати смерті! А мене На всіх розпуттях шльондрою назвали. Ненависть люта не дала мені Спокійно розродитися: це право Належить навіть найбіднішій жінці. І тільки-но я з ліжка підвелася, Мене до суду потягли мерщій. Яких ще втіх чекати від життя Мені, щоб я боялася умерти? До смерті я готова, та скажу, Аби мене ви краще зрозуміли: Я захищаю не життя, а честь. Якщо мене осудять на підставі Безглуздих підозрінь, що ви знайшли В ревнивих снах, то суд ваш - беззаконне Тиранство. А тепер, панове, я Здаюсь на суд оракула. Нехай Сам Аполлон мені суддею буде! 1-й вельможа Прохання ваше справедливе. Отже, Несіть скоріше вирок Аполлона. Дехто з суддів виходить. Герміона Мій батько був колись царем Русі. Якби воскрес він і мене побачив Отут, зневажену, в його очах Не помсту ви знайшли б, а жаль глибокий! Входять судді з Клеомеиом та Ліоном. Суддя Меч справедливості тримаю я, Щоб ви на нім, Діоне й Клеомене, Заприсяглися, що були у Дельфах 1 звідти принесли цей вирок бога. Що під печаткою у власні руки Вам дав великий жрець і що потому Священної печаті не зламали Й не вичитали таємниць державних. Клеомен, Діон Ми присягаємось. Леонт Зірвіть печать І прочитайте. Суддя (читає) «Герміона невинна, Поліксен безгрішний, Каміл- ло вірний підданець. Леонт ревнивий тиран, його безневинна донька - законне дитя, і король житиме без спадкоємця, як не знайде того, що втратив». Вельможі Великий Аполлон! Герміона І славен вічно! Леонт Правду прочитав ти? Суддя Так, пане мій, усе, що є. Леонт Тоді Неправда це, оракул нам збрехав. Нехай триває суд. То все пусте. Входить слуга. Слуга Володарю! Королю! Леонт Що там сталось? Слуга Королю, гнів на мене ваш накличе Ця новина. Бо на саму лиш думку Про долю королеви принц, ваш син, Пішов від вас. Леонт Пішов? Куди? Слуга Помер. Леонт Це Аполлона гнів, це небеса Мене карають за несправедливість. Герміона зомліває. Що сталось їй? Поліна Убила королеву Ця звістка. Бачите, що коїть смерть. Леонт Візьміть її: ослабло в неї серце, Вона ще опритомніє. Я надто Довірився своїм підозрам. Легко Несіть її, прошу, та дайте ліків, Щоб повернулась до життя вона. Поліна і дами, несучи Герміону, виходять. Прости мені блюзнірство, Аполлоне, Й невіру в присуд твій. Я з Поліксеном Негайно помирюся, я повинен Здобути знов прихильність королеви, Назад прикличу доброго Камілло, його прилюдно я проголошу Взірцем чеснот і вірності. Бо я, Захоплений сліпим жаданням помсти, Сам наказав йому отруту дати Моєму другу Поліксену. Так І сталось би, коли б не добре серце Камілло та його тверезий розум, Які знешкодили наказ поквапний. йому погрожував я смертю в разі Непослуху, але й винагороду За вбивство обіцяв. Та він відкрив (Бо сам є втіленням усіх чеснот) Мій задум гостеві, покинув тут Усі маєтки й випадку віддався, Лишивши скарб єдиний - честь. На тлі Іржі душі моєї спалахне Вона вогнем і ще відтінить дужче Всю чорноту моїх учинків. Входить Поліна. Поліна Лихо! О, комір розірвіть мерщій, а то Мені з розпуки серце розірветься! 1-й вельможа Що означає це, шляхетна пані? Поліна Які тортури маєш ти для мене, Тиране? Вогнище, колеса, диби? Живцем здереш із мене шкіру? Будеш Купати ув окропі, заливати Свинець у горло? То які тортури, Чи давні, чи нові, мене чекають За те, що я скажу? Твоє тиранство Ішло у парі з підозрінням завше; Ця маячня й для хлопців заслабка, А для дівчаток надто вже порожня. Але подумай, що вона зробила, І стань безумцем, знавісній навіки! Всі ті твої химери - тільки жарти. Ти Поліксена зрадив - то ніщо! Ця зрада виявляє тільки дурість, Обтяжену нестійкістю і ще Злочинною невдячністю,- не більше. Хотів ти честь Камілло затруїти, Йому сказавши вбити короля. І це дрібничка. Щось незмірно гірше Зробив ти. В порівнянні з цим наказ Твоє маля віддати крукам -• крапля У морі, хоч диявол в пеклі, мабуть, Перш ніж таке вчинить, сльозу б утер. Не дорікаю я тобі й за те, Що винен ти у смерті принца. Він Такий високий мав політ думок, Незвичний в цьому віці, що йому Спинилось серце від уяви тільки Про те, як грубий та безумний батько Образи висипає на невинну Та благородну матір. Я не в цьому Твою провину бачу. В чім вона - Й сказати важко. Крикніть ви, панове: «О горе!» Королева, королева! - Найліпша, найдорожча із людей Померла, і покара не спіткала Убивці! 1-й вельможа Хай боронять небеса! Не може бути! Поліна Присягаюсь, правда! Вона померла. Подивіться, йдіть, Коли не вірите мені. Якби ви Змогли їй повернути червінь вуст, І блиск очей, і тіла теплоту, До вас, як до богів би, я молилась. Тобі ж, тиране, не відмить довіку Душі своєї. Надто вже важкий Тягар гріхів несеш ти, щоб гризоти Сумління скинути його могли. Для тебе є один лиш вихід - відчай. Хай десять тисяч років на колінах Благають голі, босі та голодні На скелях крижаних собі прощення,- Боги й тоді у твій не глянуть бік. Леонт О, говори! Ти ще не все сказала. Нехай усі слова найгірші скажуть - Я заслужив їх. 1-й вельможа Досить, не кажи Нічого більше. Хай уже там як, Ти гріх взяла на душу: надто гострі Твої слова. Поліна Прошу мене простити. Я завжди каюся, як усвідомлю Гріхи свої. На жаль, мене далеко Жіноча вдача завела. У серце Його ця звістка вразила. Проте Як лихо непоправне, то його Скорбота не відмінить. І тому До скарг моїх жалю не додавайте. Я кару заслужила, нагадавши Про те, що слід забути. Мій владарю, Простіть безумну жінку, що любила Покійну королеву,- знов дурниця!.. Я не скажу ні слова ні про неї, Ні про дітей, не нагадаю вам Про чоловіка власного, що теж Загинув. Тож зберіть свою всю мужність, А я мовчатиму. Леонт Вже краще правду Від тебе чути, ніж слова жалю. Веди мене, прошу, до королеви й до сина. Ми покладемо обох В одну могилу, і надгробний напис На вічний сором мій усім розкаже Про смерті їхньої причину. Я ж Щодня приходитиму до каплиці, Де спочиватимуть вони, і ревно Ридатиму над ними, щоб знайти Утіху в горі. Доки стане сили, Обов'язок виконувати буду. Веди ж мене до тих моїх печалей. Виходять. СЦЕНА З Богемія. Пустельне узбережжя. Входять Антігон з немовлям і моряк. Антігон Ти певен, що приплив наш корабель До берегів богемської пустелі? Моряк Аякже, пане. Тільки я боюсь, Що ми пристали у недобрий час, Бо небо нам віщує бурю, наче Боги на нас розгнівались і^люто Згори пильнують. Антігон Хай здійсниться їхня Священна воля! йди на корабель, А я тебе покличу за хвилину. Моряк Покваптеся й не йдіть у глиб країни, Бо може скоро злива розпочатись, Та й диких звірів, кажуть, тут чимало. Антігон Іди собі, піду я за тобою. Моряк Я радий, що збулися ми турбот. (Виходить) Антігон Дитя нещасне, чув я, хоч не вірив, Що душі мертвих можуть нам являтись. Як правда це - твоя покійна мати Явилася мені цієї ночі, Бо ще ніколи сон такий подібний Не був до дійсності. До мене жінка Ішла з похиленою головою... Вмістилища скорботи ще не бачив Прекрасного такого. Вся у білім До мене, наче святість, підійшла, Вклонилась тричі - і хотіла вже Заговорити, тільки очі враз Перетворились на джерела сліз. Та, поборовши врешті хвилювання, Вона сказала: «Добрий Антігоне, Тобі супроти волі люта доля Велить моє нещасне немовлятко Звести зі світу. Не ламай присяги: В Богемії пустельних місць чимало, Де можеш плачучи його лишити Так само у сльозах. Моя дитина Лишиться там, і я її утрачу. Тому назви Утратою дитя. За те, що наш король тебе примусив Вчинити так жорстоко, не побачиш Дружини більше». І з гірким риданням Вона в повітрі наче розчинилась. Спочатку я злякавсь, а трохи згодом Збагнув, що то не сон, а щира правда. Безглузді сни усі, а цей мене Враз полонив. Я певен: Герміона Померла, Аполлон велить, оскільки Це справді Поліксенове дитя, Його лишити в батьковому краї, Щоб вижило чи вмерло. Ах, живи, Маленький пуп'янку. (Кладе немовля, а біля нього - сувій пергаменту) Лежи отут, А тут написано усе про тебе. (Кладе скриньку) Аби тебе поставити на ніжки, Ця дещиця залишиться для тебе. От-от зірветься буря. Безталанне, Ти за провину матері своєї Приречене тепер поневірятись! Я плакати не вмію, тільки серце Кривавиться мені. Яке прокляття Мене примусило все це зробити? Бо заприсягся королю! Прощай! В очах темніє. Ох, тверду колиску Ти матимеш. Ніколи я не бачив, Щоб небо почорніло так удень. Звірячий рев! На корабель хутчій! Женеться... я пропав навіки! (Переслідуваний ведмедем, виходить) Входить старий пастух: Пастух Я так міркую, що краще було б, якби між десятьма й двадцятьма трьома роками та не було б нічого, або Ще краще, якби всю молодість можна було проспати, бо в цей час тільки й роблять, що надимають животи дівкам, насміхаються над старими, крадуть та б'ються... Послухай-но мене! Якому дурневі спало б на думку полювати під таку погоду, крім отих запальних голів десь у дев'ятнадцять - двадцять два роки? Наполохали двох моїх найкращих овечок, ті десь забігли, і я боюся, що вовк знайде їх швидше, ніж господар. Коли їх десь і знайдеш, то хіба на березі моря - скубуть собі плющ. Поможи мені, боже, знайти їх! (Помічає немовля) Що ж, на здоров'я їм!.. Але що я тут бачу! Милостивий боже, це ж дитинка! Маленька, ще й гарненька! Чиє ж воно: боже чи людське? Справді, гарне дитя. Але я певен, що тут замішався чийсь гріх. Я не дуже письменний, а проте тут наче написано, ще й великими літерами, що якась пані согрішила. Де б вона не слугувала собою,- чи десь на сходах, чи на скрині, чи в дверях, певно, їй там було тепліше, ніж тобі отут, бідненьке! Заберу я його до себе, а то ще пропаде. Та й син мій от-от з'явиться: це ж він гукав щойно. Гей! Гей! Блазень Агов! Агов! Пастух А, ти вже тут? Хочеш побачити щось, про що розповідатимуть, навіть коли ти гнитимеш у землі? Входить блазень. Що тобі, хлопче? Блазень О, я бачив два такі видовища,- одне на землі, друге на морі. Але нема чого розводитися про море, бо гляньте, що робиться на небі. Між ним і землею не просунути й шила. Пастух Та що ж там сталося, хлопче? Блазень Якби ви змогли побачити, як море гнівається, як воно розходилось, як воно кидається на берег! Та не це голов- не. О, бідні люди, як же вони кричали, як гукали «Рятуйте!». їх то видно було, то не видно. То корабель, здавалося, ось-ось проб'є щоглою місяць, а за хвилину по тому його цілком укрило шумо- виння та бризки, неначе корок, кинутий у бочку. А потім я по- бачив, як на суходолі ведмідь викручував чоловікові лопатку, а він гукав мене на допомогу й кричав, що зветься Антігоном і що він дворянин. Та покінчімо вже з кораблем - треба було бачити, як море його поглинуло, та як же вони волали перед тим, бідахи, а море знущалося з них, і як той нещасний дворянин ревів, коли ведмідь над ним збиткувався, і як вони обидва ревли, ще голос- ніше за море та бурю! Пастух Спаси й заступи! Коли ж це було, хлопче? Блазень Та оце щойно! Відтоді я ще й оком не змигнув. Ті ще не захололи під водою, а ведмідь іще не доснідав тим дво- рянином. Те все ще не скінчилося! Пастух Був би я поруч, я б допоміг старому. Блазень Чому вас не було біля корабля, щоб допомогти йому? Але ваше добросердя не мало б на що спертися. Пастух Сумні діла, дуже сумні! Але глянь-но сюди, хлопче, нехай тебе бог благословить. Ти бачив людей, що вмирали, а я натрапив на немовля, яке щойно народилось. Ось кого ти маєш побачити! Глянь, хрещальне вбрання просто для дитини з палацу. А це ти бачив? (Показує на скриньку) Візьми, хлопче, візьми й розкрий. Ану, погляньмо: колись мені напророчено, ніби феї дадуть мені багатство. Оцю дитину вкрали й підкинули феї. Відкрий-но скриньку. Що там усередині, хлопче? Блазень (відкриваючи скриньку) Ваша старість купатиметься в золоті! Якщо гріхи молодості вже вам простилися, то можете грішити знову на здоро- в'я! Тут золото, самісіньке щире золото. Пастух Ясно, це золото фей, мій хлопче. Збери його до- купи й добре тримай. Додому навпрошки! Нам таки всміхнулась доля, і, щоб не втратити свого щастя, треба язика за зубами три- мати. Залишмо овець і мерщій навпрошки додому. Блазень Ідіть самі з вашими знахідками. А я піду по- гляну, чи ведмідь уже покинув дворянина та що саме він йому від'їв. Ведмеді люті лише тоді, коли голодні. Якщо там лишилося щось від дворянина, я те поховаю. Пастух Добре! Якщо по тих рештках тобі вдасться роз- пізнати, хто саме тут був, покличеш мене, щоб і я побачив. Блазень Аякже, покличу. А ви поможете мені закопати його. Пастух Це справді щасливий день, мій хлопче, і в цей день ми робитимемо добре діло. Виходять.
Книга: Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Сіцілія. Зала в королівському палаці. Входять... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Морський порт та Сіцїлії. Входять Клеоме'н і... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Входить Час у ролі Хору. Час Не всякому я... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА 1 Сіцілія. Зала в палаці Леонта. Входять Леонт,... |
| 6. | Примітки Час написання п'єси-1610-1611 pp. Відомо, що... |
На попередню
|
|
