Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова
Примітки
Час написання п'єси-1610-1611 pp. Відомо, що дозвіл на постановку «Зимової казки» було підписано королівським цензором Джорджем Баком, який зайняв цю посаду в жовтні 1610 р. 15 травня 1611 р. п'єсу побачив на сцені «Глобуса» астролог Саймон Форман, який ретельно занотував свої враження від спектаклю в щоденнику. В листопаді того самого року «Зимова казка» виконувалась при дворі, про що свідчить запис у книзі палацових розваг. Уперше надрукована in folio 1623 p. за писарською копією Р. Крейна, який зробив чистовий варіант рукопису Шекспіра.
Дослідники вважають, що сюжетним першоджерелом «Зимової казки» є роман Р. Гріна «Пандосто, або Торжество часу» (1588), перевиданий 1595 р. під назвою «Дораст і Фавнія». Роман користувався великою популярністю і неодноразово перевидавався (1592, 1595, 1607, 1614 та були інші численні видання в XVII ст.). Як роман Гріна, так і п'єса Шекспіра пов'язані з поширеною в той час літературною традицією, зокрема з авантюрним романом пізньої античності, Так, в історії Дораста і Фавнії (у Шекспіра Флорізель і Утрата) шекспірознавці вбачають сюжетні паралелі з «Дафнісом і Хлоєю» Лонга, «Ефіопікою» Геліодора та ін. З «Пандосто» не пов'язана, однак, сцена «оживлення» Герміони, в якій знаходять віддалений відгук на міф про Пігмаліона або на трагедію Евріпіда «Альцеста».
Назва п'єси пояснюється словами маленького принца Мамілія: «Сумні казки найкращі для зими». Проте, хоч слово «казка» навіть винесене в заголовок, фольклорний елемент тут значно слабший, ніж у «Цимбеліні». В художній структурі п'єси переважають пасторально-новелістичні мотиви. Є в «Зимовій казціа й фарсові епізоди, фрагменти маски.
Дві основні сюжетні лінії в п'єсі (Леонта і Герміони; Флорізеля і Утрати) об'єднані філософською думкою про поступальний рух часу, який випробовує усіх, несучи і радість, і горе. Людина залежить від часу, але вона ж наділеш здатністю і впливати на його рух, пришвидшуючи або уповільнюючи події. Саме поступальний рух часу вселяє надію на можливість оновлення перемоги добрг над злом.
Загальна настроєність оповіді в «Зимовій казці» оптимістичніша, цілі у по передніх трагікомедіях. Серед персонажів п'єси немає жодного традиційного ан тагоніста-лиходія (Антіох - у «Періклі», королева - в «Цимбеліні»), чия злг воля примушувала б час плинути назад, прирікаючи героїв на численні нещастя У порушенні гармонії буття тепер винні насамперед персонажі, які сліпо йдуті за голосом своїх пристрастей, нівечать власну людську природу. Етичні пробле ми, таким чином, знову опиняються в центрі уваги драматурга.
Особливо цікавий образ Леонта. Багато що зближує героя і з Антіохом, і : Цимбеліном. Як і вони, Леонт - король-тиран, король-деспот. Проте, на відміну від Антіоха, Леонт не є персоніфікацією наділеної владою безкарної порочності Активність, несхитна переконаність у своїй правоті відрізняють героя і ві; Цимбеліна. котрий є тільки співучасником зла, яке чинить королева. Сценічні роль короля Сіцілії інша - показати згубність людської зіпсутості. Давня тем; ревнощів у «Зимовій казці» розв'язується по-новому. Почуття, яке раптове охопило героя, аж ніяк не впливає на його світосприйняття. Усі зміни в харак тері персонажа винесено за межі сценічного часу. Із розмови Леонта й Поліксе на на початку п'єси глядач може лише здогадуватися про пасторальний сзг дитинства героя. Перетворення Леонта на свавільного і жорстокого тирана від булося задовго перед розз'язкою конфлікту. Первісна природність буття давні ним втрачена. Тому невинна спроба Герміони воскресити вже не існуюче минулі і спричиняє лютий спалах ревнощів Леонта.
Особливо привертає увагу драматурга самий психологічний стан героя яі прояв ущербності його внутрішнього світу. Мотивування вчинків Леонта № розроблене, характер персонажа умисно спрощений. Зате найменші нюанси пе реходів від надії до відчаю, від сумнівів до гіркої переконаності, що Герміон; нібито зраджує його, передані на диво реалістично. Зникло колишнє захопленні гармонійністю людської особистості. Ренесансний антропоцентризм усе частіш змінюється у мистецтві XVII ст. усвідомленням внутрішньої конфліктності характеру людини, що породжує прагнення вивчити самий механізм людських пристрастей.
Леонт, ставши джерелом зла, вносить дисонанс у навколишню дійсність: не-справедливо осуджено Герміону, гине Антігон, вірний Камілло залишає Сіцілію. Символічною є смерть маленького Мамілія. Це - злочин проти поступального руху часу, персоніфікацією якого традиційно виступають юні шекспірівські герої. І природа помщається Леонту самотністю, запізнілим каяттям. Проте перемога зла в «Зимовій казці» навіть тимчасово не здається абсолютною. Сваволі короля чинить опір смілива Поліна, яка нагадує Емілію в фінальних епізодах «Отелло». Герміоні несміло намагається допомогти Антігон. Співчувають королеві Клеомен і Діон. У жодній із пізніх п'єс Шекспіра немає такої кількості образів, що свідчать про добре начало людського єства.
Втіленням ренесансної віри в єдність внутрішньої і зовнішньої досконалості людської особистості є у п'єсі образ Герміони. Своєю величною красою і розумом героїня нагадує Порцію з «Венеціанського купця». Але вона позбавлена активності юної венеціанки, її веселого життєлюбства. Досконалість Герміони нагадує застиглу красу античних скульптур, які вражають живим теплом, але все-таки лишаються статуями. Ренесансний ідеал набирає статичного характеру, очуд-нюється, викликаючії почуття ностальгії за зникаючою красою. Мотив перетворення Герміони в «статую», а потім у фіналі «оживлення» її підготовані, таким чином, усім розвитком сюжету.
Сумовита тональність сцен у палаці Леонта контрастує,з пасторальним настроєм епізодів, пов'язаних із змалюванням сільської ідилії в другій половині п'єси (IV, V). Жанр пасторалі вже давно утвердився в ренесансній Англії. Звертались до нього Е. Спенсер («Пастуший календар», 1579), Ф. Сідні («Арка-дія», 1590), Р. Грін («Менафон», 1589), Т. Лодж («Розаліида», 1590) і багато інших. Елементи пасторалі наявні і в комедіях Шекспіра. Усе ж саме в «Зимовій казці» правила жанру дотримані драматургом найпослідовніше. На сцені з'являється із співом і танцями натовп пастухів та пастушок, лунають їхні кумедно-простодушні репліки, які ще більше підсилюють загальні веселощі. Навіть поява волоцюги Автоліка хоч і падає подіям характеру побутової достовірності, а проте не руйнує ілюзії ідилії.
Включення в структуру п'єси мотивів пасторалі пояснюється прагненням драматурга створити відповідне тло «природної гармонії» коханню принца Флорізе-ля й Утрати. А фабулу пасторалі й складали історія почуттів героїв, їхня індивідуальна доля, виведена за межі реального, а тому дисгармонійного світу. Тема природи звучала майже в усіх ранніх комедіях Шекспіра («Марні зусилля кохання», «Два веронці», «Сон літньої ночі», «Як вам це сподобається» та ін.). Тепер вона набула самодостатнього значення. У природі герої знаходять ту точку опори, яка втрачена людським суспільством. Пастораль стає єдино можливим втіленням ідилічних, а за суттю своєю «природних» людських стосунків.
Кохання принца Флорізеля й Утрати - основний позитивний полюс дії «Зимової казки». Сповнене гармонії почуття молодих героїв своєю «природністю» контрастує із згубними пристрастями Леонта і Поліксена. Особливо близька до навколишнього поетичного світу Утрата, символічна її перша поява перед глядачами. Юна героїня роздає учасникам сільського свята букети квітів, немовоя втілюючи красу і щедрість животворної природи.
Шекспір не робить з Утрати буколічної пастушки. Юна принцеса, вихована в селянській хатині, розумом і почуттям власної гідності перевищує наївних селянок. Невірно було б, проте, бачити в цьому компроміс драматурга, який пояснює достоїнства героїні її королівським походженням. Утрата цілком не належить ні світові двору, ні сільській пасторалі. Значення цього образу набагато ширше. В ньому з новою силою відродилась ренесансна віра в самоцінність людської особистості. Природне оточення сприяє вільному розвитку вроджених достоїнств героїні, чия індивідуальність формується поза штучною атмосферою ва-лацу. Розкріпачене людське єство сповнене гармонії, активного тяжіння до добра.
Особливо яскраво природність Утрати виявляється в її діалозі з Поліксеном. Король Богемії умовляє героїню не нехтувати гвоздиками лише через те, що вони - наслідок втручання людини в життя природи. Розвиваючи свою'думку, Поліксен приходить до виправдання шлюбів між представниками різних станів, красномовно доводячи єдність усього сущого в природі. Але для нього це тільки теорія. Коли Флорізель хоче взяти такий шлюб, Поліксен сповнюється лютпо не менш руйнівною, ніж ревнощі Леонта.
Утрата заперечує аргументи Поліксена, який чваниться своїм благородством. Сама природа, часткою якої відчуває себе героїня, не приймає штучних відносин, вигаданих людьми. Сонце однаково світить над халупою і над палацом. У жодній із п'єс Шекспіра немає такої кількості образів, які підкреслювали б зв'язок героїв з природою. Утрата раз у раз асоціюється з квітами, її очі - вода, а Флорізель - місяць, що дивиться у воду, та ін. Подібні порівняння будуються не тільки на поетичній лексиці, але й на суто побутових реаліях. Утрата - це «королева сиру та вершків». Прагне до природної гармонії із світом і юний принц. Флорізель не знає, що Утрата рівна йому за народженням. І проте він певен, що, відмовившись від шлюбу з дочкою пастуха, порушить закон природи.
Закохані герої ранніх комедій Шекспіра існували в умовах гармонійного нав-колишнього світу. Флорізель і Утрата покликані внести елементи майбутнього в позбавлене цілісності сучасне. Тема гармонії поєднується у п'єсі з темою безперервності й спадкоємності життя. У «Зимовій казці» співіснують герої трьох поколінь. До старшого - казково-патріархального - належить старий 80-річний пастух. Середнє покоління - це Леонт, Поліксен, Герміона. Саме вони роблять найбільше помилок. їхня сфера - недосконале сучасне. До третього покоління належать юні закохані, чиї образи пов'язані з лінією майбутнього. Усі ці часові шари не існують у п'єсі ізольовано. Конфлікти одного покоління розв'язуються при допомозі наступного.
Час у «Зимовій казці» постає перед глядачем не у своїй стихійно-руйнівній, а в природно-творчій функції. Ревнощі Леонта порушили його звичний плин. І герой виявився приреченим на позачасову самотність. Гине Мамілій, вигнано Утрату. Майбутнє покинуло палац правителя Сіцілії. Проте помилки героїв - частина розвитку й зросту самого Часу. З поверненням Утрати його хід відновлюється. Символічним втіленням цього стає оживлення «статуї» Герміони. Тра* гічні конфлікти відійшли в минуле, на зміну їм можуть прийти нові. Безперервне хвилювання людського життя триває.
До постановки «Зимової казки» зверталися режисери найрізноманітнішої художньої орієнтації. У 50-х pp. XIX ст. п'єса була поставлена Ч. Кіном у «Театрі принцеси». Спектакль було витримано в стилі «натуралістичного археологізму». Сцени в Сіцілії, наприклад, відтворювали стародавні Сіракузи з фонтаном Аре-тузи і храмом Мінерви. У 1906 р. «Зимову казку» поставив Г. Бірбом-Трі на сцені «Театру її величності». Вистава вражала вікторіанською помпезністю. У 1912-1914 pp. «Зимова казка» була поставлена в театрі «Савой» режисером Харлі Гренвіллом-Баркером у дусі художніх експериментів того часу.
Ставили п'єсу російські дореволюційні та радянські театри. У 1887 р. до «Зимової казки» звернувся Малий театр. Роль Леонта виконав О. Ленський, Поліксена - К. Рибаков, Поліни - Г. Федотова. Особливою удачею постановки стало виконання ролі Герміони М. Єрмоловою. Це був один із найбільш вдалих шекспірівських спектаклів Малого театру.
У 1958 р. «Зимову казку» було поставлено на сцені МХАТу режисером М. Кедровим. У ролі Герміони виступила Л. Пушкарьова, Леонта зіграв М. Болдуман.
Український глядач зміг ознайомитися з п'єсою у виконанні акторського колективу театру М. Соловцова (кін. XIX - поч. XX ст.).
«Зимова казка» чотири рази була перекладена російською мовою в дореволюційні часи: М. Кетчером (прозовий перекл.), А. Соколовським, К. Случевським та П. Каншиним. За радянського часу з'явився переклад Т. Щепкіної-Куперник. Пісні із «Зимової казки» перекладав С. Маршак.
ПРИМІТКИ ДО «ЗИМОВОЇ КАЗКИ»
С. 269. Дійові особи.- В п'єсі поєднано грецькі (Леонт, Поліксен, Герміона), латинські (Мамілій), італійські (Поліна) імена з пасторальними (Мопса, Доркас).
С. 271. ...дев'ятикратно Дворога зірка в небі відмінилась...- Певно, мається на увазі місяць. ...дев'ятикратно...- тобто минуло дев'ять місяців.
С. 275. Мав би ти чоло Моє похмуре, з гулями...- Натяк на «роги» - символ подружньої зради.
С. 276. Мій друже, як підсунуть блискітки Неждано замість зло-та, візьмеш їх? - Сталий вираз. Тут означає: «Чи дозволиш обдурити, себе?»
С. 285. ...хай моє ім'я З'єднається з ім'ям того, хто зрадив Спаси-теля! - Тобто Іуди Іскаріота, який, за біблійною легендою, зрадив Ісуса Хрис-та. Безсилі б ви лишилися, як той, Хто б морю намагався боронити Коритись місяцю.- За давніми науковими уявленнями, з рухом місяця узгоджуються морські припливи й відпливи.
С. 287. Ні, не тому, що в вас чорніші брови, Хоч кажуть, ніби деяким жінкам Вони пасують...- Чорне волосся та брови не відповідали рене« сансним уявленням про жіночу вроду. Ідеалом жіночої краси в єлизаветинській Англії було світле волосся і біла шкіра (див. сонети 130, 131, 132).
С. 290. Напевно, скоїлося щось у небі, І панування лютої планети... маю я перечекати.- За астрономічними уявленнями давніх часів, планети мають вплив на долю людини, визначають її характер, зумовлюють вчинки.
С. 292. ...священні Дельфи...- давньогрецький релігійний центр у Фокіді, де коло підніжжя гори Парнас стояв храм бога Аполлона (збудований у середині IX ст. до н. є.). Відомий своїм оракулом (Дельфійський оракул), в якому Аполлонова жриця Піфія нібито провіщала волю божества.
С. 300. Я не боюсь: тут єретик не той, Хто гине у вогні, а хто вогонь Розпалює.- Свідчення віротерпимості Шекспіра. У тексті, певно, натяк на спалювання протестантів під час недовгого владарювання Марії Тюдор (1553-1558), так звані «Смітфілдські вогні». Проте багаття, на яких спалювали відьом, були характерні для правління Якова І (1603-1625). Хай Юпітер дасть їй душу - провідницю до добра.- Образ породжений християнською міфологією. Король Яків І, за часів владарювання якого було створено п'єсу, особливим едиктом заборонив промовляти в театрі слово «бог», яке найчастіше замінювали ім'ям давньогрецького бога Юпітера.
С. 304. Сцена 2.- Суд над Герміоною відтворює судову процедуру в тогочасній Англії,
С. 307. Мій батько був колись царем Русі.- Інтерес до російських реалій виявляють майже всі письменники, сучасники Шекспіра (Сідней, Неш, Голіншед, Флетчер), що пояснюється пожвавленням дипломатичних і торговельних контактів між Росією і Англією на зламі XVI-XVII ст. У творчості драматурга ця тема вперше з'являється в комедії «Марні зусилля кохання». Російські реалії зустрічаються також у «Мірі за міру» тощо.
С. 312. Богемія. Пустельне узбережжя.- Одна з численних гео* графічних невідповідностей Шекспіра. В італійських комедіях, наприклад, над морем розташовані Рим, Верона тощо. Богемія -з 1526 р. офіційна назва Чехії, що перебувала в складі Габсбурзької імперії. Цю географічну назву Шекспір запозичив у Р, Гріна («Пандосто»).
С. 314. Входить блазень.- За блазня тут селянський хлопець-простак, який збагачує п'єсу дотепним народним гумором. На сцені блазень з'являвся здебільшого в червонувато-брунатній куртці селянина. Схожий, наприклад, на Довбешку з комедії «Марні зусилля кохання».
С. 315. ...щоб не втратити свого щастя, треба язика за зубами тримати.- За давніми народними уявленнями, розповісти про дарунки фей означало накликати на себе лихо. Входить Часу ролі Хору.- У театрі часів Шекспіра роль Хору виконував один з акторів трупи, одягнутий у чорний плащ. Алегорична фігура Часу з'являлась на сцені найчастіше у вигляді старого з пісочним годинником та косою.
С. 316. Вже п'ятнадцять років...- Непослідовність у тексті. Тільки що (сц. І) Хор сповістив, що минуло шістнадцять років.
С. 318. Флорізель - ім'я Флорізель походить від латинського ко< реня «Пог»- «квітка», «квітучий». Батько назвав мене Автоліком.- Ім'я героя промовисте. Автолік - у грецькій міфології син бога Гермеса і Хіони, дід Одіс-сея. Від Гермеса Автолік успадкував хист шахрайства й уславився як вправний злодій. Злодій, на ймення Автолік, згадується в «Метаморфозах» Овідія. Опис деяких пригод, героєм яких є Автолік, Шекспір запозичив з книги Гріна «Друга й остання частина шахрайства» (1592). Він, як і я сам, народився під знаком Меркурія.- В словах Автоліка відбились старовинні уявлення, що планети ма-ють вплив на здачу людей. Так, під знаком Меркурія нібито народжуються гендлярі та шахраї. Автолік розповідає про себе майже так, як це робив Порок у старих п'єсах.
С. 319. Треба буде прихопити шафрану...- Англійська побутова реалія в тексті. Блазень перелічує прянощі, що користувались особливим попитом в Англії часів Шекспіра. Ой лишенько, навіщо я на світ народився? - Епізод пограбування блазня Автоліком пародіює біблійну притчу про доброго самаритянина.
С. 321. Флора - італійська богиня квітів та юності. Флору зображували у вигляді вродливої дівчини з квітами в руках. Один з найпопулярніших сюжетів у мистецтві Відродження.
С. 322. Юпітер став биком, ревів, як бик, Нептун зеленочубий цапом став 1 мекав; Аполлон в плащі вогненнім, Бог золотий, став бідним селянином...- Всі ці міфологічні сюжети запозичені з «Метаморфоз» давньоримсько-го поета Овідія (кн. VI). Юпітер (Зєвс) у вигляді білого бика викрав дочку фінікійського царя Агенора Європу. Європа сіла жартома на його спину, бик кинувся в море й перевіз царівну на острів Кріт. Нептун (Посейдон) здобув Бі-сальтіду, дочку фракійського володаря Бісальта у вигляді барана (а не цапа). Аполлон у постаті пастуха ввів в оману Іссу, дочку Макарея, міфічного воло-* даря Лесбосу.
С. 323-324. Розмарин і руту Візьміть, панове...- Розмарин - символ вірного кохання, який дарували на спомин. Про розмарин згадує Офелія в «Гамлеті» (IV, 5), символічне значення його назви обігрує годувальниця в «Ро-мео і Джульєтті» (III, 2) тощо. Рута - символ милосердя.
С. 324. Таж строкатість їхня, Як кажуть люди, йде не від- природи Великої, а більше від мистецтва.- В діалозі про гвоздику Утрата протистав* Ляє природність сільського існування штучності двірського життя.
С. 325. Прозерпіно! Якби я мала квіти ті, що ти, Настрашена, зронила з колісниці Плутона! - Мається на увазі античний міф про викрадення Прозерпіни (Персефони), дочки богині родючості та землеробства Церери (Деметри) богом підземного світу Плутоном (Аїдом). Коли з'явився на своїй коліс» ниці Плутон, Прозерпіна збирала весняні квіти - нарциси. Цей сюжет використано в «Метаморфозах» Овідія. Примулу бліду, Що помирав, шлюбу не діждавшись, Міцних обіймів Феба не зазнавши...- Тобто примула відцвітає навесні, не зазнавши тепла літнього сонця. Феб (гр. міф.)-друге наймення бога світла Аполлона.
С. 325-326. Я ж Неначе граю роль у пасторалі, Яку показують на трійцю.- В ритуал зелених свят за часів Шекспіра входили постановки пасторалей. Згадку про це знаходимо також у «Двох веронцях» (IV, 4). Пастораль - невеликий твір на ідилічний сюжет, в якому прикрашено малюється безтурботне сільське життя на лоні природи, а дійовими особами виступають пастухи й пастушки. Вони віддаються коханню, грають на сопілках чи ріжках, танцюють.
С. 330. ...про рибину, що з'явилась над берегом...- За часів Шекспіра лубочні видання балад користувались надзвичайним попитом. Серед них була й балада під назвою «Дійсна та дивовижна оповідь про те, як жахлива рибина, напівжінка, з'явилася з глибини морської».
С. 331. (Йде за ними, співаючи).- До цієї пісні збереглась музика, яку було написано в другій половині XVII ст. ...еони перевдяглася в зарослих шерстю хлопців, назвалися сзатирами»...- Перекручування аначень слів або заміна одного слова іншим - традиційний комедійний засіб у п'єсах Шекспіра (див. Кизил та Дрючок в «Багато галасу з нічого», дозорець Лікоть у «Мірі за міру» тощо). В тексті перекручено слово «сатир». Традиція виконувати танок сатирів під час свят була розповсюджена ще за часів середньовіччя. Сатири (гр. міф.)-лісові напівлюди, напівцапи. Вони блукають у лісах, співають і танцюють. Входять сатири й до почту бога виноробства Вакха (Діоніса).
С. 333. Заждіть, юначе...- Церемонію єднання рук при свідках розглядали як офіційні заручини. Тому Поліксен поспішає перепинити Флорізе-ля й Утрату, доки вони не подали одне одному руки.
С. 343. ...що цю дитину вам підкинули феї...- За давніми уявленнями, феї нібито підмінювали в колисках новонароджених. Такий підкидьок фей згадується у «Сні літньої ночі» (II, 1). Див. також монолог Меркуціо про Королеву Меб («Ромєо і Джульєтта», І, 4).
С. 344. Хіба ж не no-двірському виглядає це вбрання? - Певна непослідовність у тексті. Автолік щойно помінявся одягом з Флорізелем, який був у вбранні пастуха.
С. 345. Це значний вельможа, присягаюся вам: ви ж бачили, як він длубається в зубах.- Користування зубочисткою було за часів Шекспіра ознакою аристократизму. Зубочистки були французькою модою, яка нещодавно з'явилася в Англії. Ними іноді навіть прикрашали головні убори. Всі його родичі...- Слова Автоліка, який жахає пастуха неймовірними карами за те, що він хотів «стягти наш трон у хлів», пародіюють гнів Поліксена.
C. 349. Великий Александр.- Мається на увазі Александр Македонський Великий [(356 до н. є.- 323 до н. є.) - цар Македонії, один з найвидатніших полководців і державних діячів стародавнього світу.
С. 353. ...з Лівії вона.- За давніми географічними уявленнями, Лівія - усе північне узбережжя Африки, на захід від Єгипту. В наш час Лі' вія - держава в Північній Африці. Смал - ім'я, вигадане Шекспіром.
С. 356. За якусь годину сталося стільки див, uifl й сам баладник не втиснув би їх у свою баладу.- За часів Шекспіра балади були джерелом новин. У баладах розповідалося про все надзвичайне, що сталося останнім ча-Сом. Прикрашені неймовірними подробицями, баладні розповіді користувались великим попитом. Ви прогавили видавиш^...- Розповідь дворянина має пародійний характер. її побудовано на контрасті між радісною схвильованістю героя та штучною, навіть манірною, прозою його монолога.
С. 358. Джуліо Романо (1492 або 1499-1546) - італійський живописець та архітектор, учень славетного Рафаеля. Ім'я Джуліо Романо було досить відоме в Англії. Як вважають, декілька його різьблень є в Королівській галереї. Не існує, проте, ніяких згадок про скульптурні витвори Дж. Романо. Це єдиний художник, ім'я якого згадує Шекспір у своїх творах.
С. 364. Ти чула, я дізналась від Поліпи: Надію дав Оракул, що жива ти! - Неточність. Герміона була присутня, коли оголосили вирок оракула.
© Aerius, 2005
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Зимова казка Переклад Віктора Коптілова |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Сіцілія. Зала в королівському палаці. Входять... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Морський порт та Сіцїлії. Входять Клеоме'н і... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Входить Час у ролі Хору. Час Не всякому я... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА 1 Сіцілія. Зала в палаці Леонта. Входять Леонт,... |
| 6. | Примітки Час написання п'єси-1610-1611 pp. Відомо, що... |
На попередню
|
|
