Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Буря Переклад Миколи Бажана
Вільям Шекспір Буря Переклад Миколи Бажана
© William Shakespeare, The Tempest, 1612
© М.Бажан (переклад з англійської), 1986
Джерело: Вільям Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 6. К.: Дніпро, 1986. 838 с. - С.: 366-437.
Сканування і коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст
ДІЙОВІ ОСОБИ Алонзо, король Неаполітанський. Себастьян, його брат. Просперо, законний герцог Міланський. Антоніо, брат його, самозваний герцог Міланський. Фердінанд, син короля Неаполітанського. Гонзало, старий чесний радник. Адріан > вельможі. Франсіско Калібан, потворний дикун, раб. Трінкуло, блазень. Стефано, ключник-п'яниця. Капітан корабля. Боцман. Матроси. Міранда, донька Просперо. Арієяь, дух повітря. Ірида Церера Юнона > духи. Німфи Женці Інші духи, що підвладні Просперо. Місце дії - море, корабель; згодом-безлюдний острів. ДІЯ ПЕРША СЦЕНА 1 Корабель серед моря. Буря, грім, блискавка. Входять капітан і боцман. Капітан Боцмане! Боцман Тут, капітане! Чого треба? Капітан Гукни матросів! Жвавіше повертайтеся, а то роз- трощимось об скелі! Ворушіться! Ворушіться! (Виходить) Входять матроси. Боцман Гей, дітки! Сміліше, сміліше, дітки! Жвавіше, жвавіше! Прибрати марсель! Слухайтесь капітанового свистка! А тепер хай вітер дме, доки не лусне! Входять Алонзо, Себастьян, Антоні о, Гонзало, Фердінанд та інші. Алонзо Слухай, милий боцмане. Де капітан? Підбадьор матросів. Боцман Прошу вас, зійдіть донизу. Антоніо Де капітан, боцмане? Боцман Хіба не чуєте його? Ви нам заважаєте працюва- ти,-сиділи б по своїх каютах, тут тільки допомагаєте бурі. Гонзало А ти б, добродію, тихше. Боцман Коли море стане тихшим. Геть звідси! Що таке ваш король для цих розбурханих хвиль? До кают, замовкніть, не заважайте нам! Гонзало Гаразд, проте не забувай, хто в тебе на борту. Боцман Зі всіх, хто тут є, мені найлюбіший-я сам. От ви радник, якщо ви можете своїми радами втихомирити оці стихії і навести лад у природі,- порядкуйте, ми й за мотузок не візьме- мось. А не можете, то дякуйте богові, що дожили до своїх літ, ідіть у каюту та приготуйтесь до всякого лиха, яке може спіткати нас у цю нещасливу годину. Сміліше, дітки! Геть з дороги, кажу я! (Виходить) Гонзало Я трохи заспокоююсь, дивлячись на цього мо- лодця. Мені здається, він не так виглядає, щоб йому судилося по- тонути: у нього викапане обличчя шибеника. Допровадь же його, люба доле, до шибениці! Хай приготована для нього мотузка стане линвою, що врятує нас, бо з нашого мотуззя нема пуття. Якщо ж йому не судилося вмерти на шибениці,- наші справи кепські! Виходять. Входить боцман. Боцман Ану, спускайте брамсель! Мерщій! Спускай, спускай! Спробуємо правувати самим тільки гротом. Крик внизу. А чума на вас, горлані! Так кричать, що не чути й бурі, не тіль- ки нас. Входять Себастьян, Антоніо і Гонзало. Знову сюди? Чого вам тут треба? Хочете, щоб ми кинули роботу й пішли на дно? Певне, вам охота потопитись? Себастьян А заціпило б тобі, блюзніре гавкучий, немило- сердний собако! Боцман Ну, тоді працюйте самі! Антоніо Повісити тебе, повісити, собако, байстрюче, гор- ластий нахабо! Та ми менше боїмося потонути, ніж ти! Гонзало Я вам кажу: цей не потоне, хоч би корабель був утліший від горіхової шкаралупи і нестійкий, мов розпусна жінка. Боцман Керуйте по вітру, по вітру! Тримайтесь курсу! В море! Далі від берега! Входять матроси, геть мокрі. Матроси Все пропало! Моліться, моліться! Все пропало! Виходять. Боцман Невже ми ковтнемо холодного? Гонзало Король і принц вже моляться. Ходім, Помолимося вкупі. Наша доля Така, як їх. Себастьян Мене проймає лють. Антонів Ми гинемо через отих п'яниць! Брехуне клятий, хай би десять раз Втопився ти! Гонзало k Та ні,- його повісять, Хоч би всі краплі тут чинили опір І прагнули поглинути його! Голоси (всередині корабля) Помилуй, боже! Гинемо ми, гинем! Прощай, дружино! Прощавайте, діти! Прощай, мій брате! Гинем, гинем, гинем! Антоніо Потонемо ж укупі з королем. Себастьян Піду і з ним навіки попрощаюсь. Антоніо і Себастьян виходять. Гонзало Ось коли я віддав би тисячу миль моря за один акр неродючої землі, порослої хоч вересом, хоч терням. Дійся, во- ле божа, але я б радше вм'ер на суходолі. (Виходить) СЦЕНА 2 Острів перед входом у печеру Просперо. Входять Просперо і Міранда. Міранда Якщо, мій тату, чарами своїми Ви розгойдали диких вод глибінь,- То втиште їх. З небес неначе ллється Смола смердюча, море ж рине в небо Гасити пломінь. О, як я страждала, Узрівши муки інших! Вщент розбилось Суденце славне, де були, напевне, Шляхетні й чесні люди. О, цей крик Пройняв мене! Нещасні, всі пропали! Якби була всесильним богом я, То звергла б море у земні безодні, Щоб врятувать нещасний корабель, А з ним і бідні душі. Просперо Заспокойся, Своєму серцю чулому скажи, Що зла ніе сталось. Міранда О, зловісний день! Просперо Біди не сталось, Я розбурхав бурю Заради тебе, дочечко єдина, Бо ти не знаєш, ким ти є насправді, Хто я такий, чому тут опинився. Ні, я не тільки Просперо, твій батько, І вбогої, печери оцієї Господар вбогий. Міранда Я питати вас Не важилась. Просперо Тепер прийшла пора,- Повинен я про все тобі повісти. Допоможи магічний плащ мій скинуть. (Кладе плащ додолу) Лежи,, мій чаре! Ти ж не плач, вгамуйся: Оте страшне видовище, яке Торкнулось чулих струн твойого серця, Навмисне я своїм чаклунським вмінням Так уладнав, що навіть волосинка Не впала з голови отих людей, Що їхні зойки з болем ти вчувала, Бо думала, що гинуть. Тож сідай І слухай те, що знать повинна. Міранда Часто Ви починали розповідь про те, Хто я така, але змовкали раптом. Домислитись сама я не могла, А ви казали: «Стій, іще не час». Просперо Цей час настав, він змушує тебе Уважно слухать. Пам'ятаєш ти Ті дні, коли ми не жили в печері? Ні, ти не можеш пам'ятать - тобі Минав, лиш третій рік. Міранда Я пам'ятаю. Просперо Що саме? Чи будинок, чи людей? Скажи, який же образ найясніше Зберігся в пам'яті? Міранда Ті давні дні Не дійсністю здаються, а сновиддям. Та в пам'яті я дещо зберегла. Я згадую: мене жінки гляділи, Було їх п'ять. Просперо Було їх більш, Мірандо, Та як могла ти їх запам'ятати? А що іще ти бачиш, зазирнувши В туман минулого, в бездонність часу? Якщо ти згадуєш часи, коли Ще не жила тут - певно ж, пам'ятаєш І те, як ми на острів цей дістались. Міранда Ні, я цього чомусь не пам'ятаю. Просперо Дванадцять літ тому, моя Мірандо, Всього дванадцять літ тому твій батько В Мілані був володарем могутнім І герцогом. Міранда То ви - не батько мій? Просперо Твоя цнотлива мати називала Тебе моєю донькою; твій батько Був герцогом Міланським. По закону Ти - спадкоємиця його. Міранда О боже! Яка ж недоля нас сюди загнала, Чи, може, доля? Просперо Так і так, дівчатко: Недоля звідти вигнала, а доля Нас привела сюди. Міранда О, серце в мене Спливає кров'ю! Скільки болю вам Я завдала, згадавши про минуле. Благаю вас, розповідайте далі. Просперо Антоніо - мій рідний брат, твій дядько... Запам'ятай, що може й рідний брат Зрадливим бути. Я його й тебе Любив незмірно й передав йому Всю владу в краї, дужчому за інші. Був Просперо державним вмінням славен, Та він кохався у мистецтвах вільних І всяких дивних потайних науках. Отак, всю владу брату передавши, Я захопивсь мистецтвом чародійства. І далі й далі від державних справ Відходив я. А твій підступний дядько... Ти слухаєш? Міранда Я слухаю уважно. Просперо Навчився він задовольнять прохання: Кому - відмовити, кого - наблизить, Кого - прогнати. Слуг моїх і друзів Переманив до себе. Я впізнати Не міг їх згодом,- так вони змінились. В руках тримав він всі ключі держави І всі серця на свій настроїв лад; Як плющ, сповив він дерево державне І соки всі висмоктував із нього... Уважно слухай, щоб запам'ятать! Міранда О батьку мій, я слухаю. Просперо Отож Я, занедбавши всякі світські справи, На самоті збагачував свій розум Науками, чужими для юрби, Та, зрікшись справ державних, в серці брата Я намір злий збудив. Моя довіра, Немов поблажливість до примх дитячих, Зродила в ньому хитрощі й підступність, Які дедалі глибшали, що більше Я довіряв, а довіряв незмірно, Упевнений у браті, як в собі. Тим часом він, владуючи в державі, Привласнював не тільки мій прибуток, Але й шукав, де міг би обернути Собі на користь всі мої права. Він гріх вчинив, забувши, ким він є, Повірив сам своїй брехні, немов Є герцогом насправді, переплутав Себе зі мною і занісся дуже, Поводячись, як справжній князь. Зростала Його пиха... Ти слухаєш мене? Міранда Ця ваша повість і глухого зцілить. Просперо Щоб не було різниці поміж тим, Ким був, і тим, яким він прагнув стати, Мій брат рішив сам панувать в Мілані. А я, бідак? Моєї книгозбірні Для мене досить, бо в державі більшій Нездатен я і панувать. Піддавшись Жадобі влади, змовивсь потаємно Він з королем Неаполя, поклав Йому платити данину щорічну, І герцогську корону брат схилив Перед вінцем бундючним короля, Примусивши наш гордий вільний край Зігнутись низько. Бідний мій Мілан! Міранда О господи! Просперо Дізналась ти про нього, Що він накоїв, ким він став. Скажи, Чи брату личить так чинити? Міранда Гріх Про рідну бабу щось лихе подумать, Але бува, що й гідне лоно родить Негідників. Просперо А далі ось що сталось: Король Неаполя, мій лютий ворог, Прислухався до братових запевнень І сам пообіцяв у нагороду За те, що піде брат йому в підданці, Позбавити мене й мою родину Всіх привілеїв герцогських, віддавши Моєму брату наш Мілан чудовий. Тоді і взявсь Антоніо за діло: По-зрадницьки він браму розчинив, В Мілан своїх прихильників пустивши. Ці посіпаки витягли вночі Мене з тобою. Плакала ти. Міранда Горе! Не згадую, як плакала тоді, Але тепер заплачу знов: є з чого. Вже очі повні сліз. Просперо Послухай далі, А потім я іще скажу тобі, Які ми справи маємо звершити. Якби не це - навіщо і казать? Міранда Чому ж вони тоді, тієї ночі, Не вбили нас? Просперо Питання влучне, доню, Породжене моїм оповіданням. Мене любив народ. Вони не сміли Заплямувать себе моєю кров'ю,- Вони хотіли злочин приховати За начебто шляхетними ділами. Тож похапцем вони нас потягли І вивезли на кораблі у море, А там пересадили силоміць В гниле, старе суденце. Без вітрил, Без щогл і весел. Звідтіля й щури Уже втекли. Отам нас полишили, Щоб ми благали милості у хвиль, Які наш човник, ревучи, швиргали, Та ще в вітрів просили співчуття Зітханнями, й у відповідь вони Зітхали співчутливо - нам на шкоду, Бо гнали нас все далі в море. Міранда Леле! Ви мучились зі мною! Просперо Ти, мов ангел, Мене порятувала. Ти всміхалась, Бо небеса дали тобі відвагу, А я тим часом лив у море сльози І нарікав на долю. Ти мій розпач Розвіяла. Я мужньо зніс нещастя. Міранда А як же ми до острова добрались? Просперо Господь поміг: води та їжі трохи Нам дав Гонзало-неаполітанець. Йому король нас знищити звелів, А він з жалю нам їжу дав і одяг,- Це нас в біді тяжкій порятувало. Він, знаючи, як я люблю читати, Поклав сюди ще й декілька книжок З моєї книгозбірні. Я ціную їх більш за трон. Міранда О, як би я хотіла Його побачить! Просперо (знов одягає плаща) Я зведусь на ноги, А ти сиди і слухай, як скінчилась Пригода. Ми до острова добрались, Тут я тебе виховував і дав Тобі всіляких знань далеко більше, Ніж мають їх принцеси, що марнують Свій час в розвагах і недбалих вправах. Міранда Хай бог віддячить вам! Скажіть-но, тату, Бо це мене турбує, а навіщо Зняли ви бурю? Просперо Слухай: сталось диво. Зласкавилась Фортуна наді мною, Сюди, до цього берега, прибивши Моїх підступних ворогів. Я бачу У цім веління віщих зір; я мушу їх впливові піддати власну долю, Як я ті зорі знехтую, зневажу, То добрий вплив їх зникне. Я кінчаю,- Ти хочеш спати, тож засни мерщій, Засни, я знаю, як ти натомилась. Міранда засинає. Явися, мій прислужнику, явись! Прийди, мій Арієлю! Жду. Входить А р і є л ь. Арієль Вітаю, пане! Я з'явивсь, владарю, Щоб всі бажання ваші вдовольняти, Пливти, летіти, в полум'я пірнати, На хмарку сісти, Арієль ладен Всіх сил докласти, щоб наказ ваш владний Найкраще виконать. Просперо Признайся, духу,- Чи ти зробив усе, як я бажав? Арієль Достоту все. Нагрянув я раптово На королівський корабель. В каютах, На палубі, на носі, на кормі Я сіяв жах. Розпавшись на частини, То тут, то там я пломенів огнем, Горів на реях, щоглах і бушприті. Куди й Юпітеровим блискавкам, Цим вісницям страшних ударів грому, Рівнятися до мене! Рев і тріск Так оточив хороброго Нептуна, Аж він здригнувся у своїх безоднях І затремтів в його руці тризуб. Просперо Мій славний духу! Був там хоч один, Хто не стерявся? Арієль Не було нікого. Жах навісний пройняв усіх, і кожен Шалів з одчаю. Всі, крім моряків, В бурхливе море з корабля стрибали, Настрашені моїм огнем. А перший Був Фердінанд, син короля. Він зразу Стрибнув у море, кричачи: «Вся нечисть Сюди прибігла з пекла!» Просперо Так, мій духу! А берег був далеко? Арієль Поряд, пане. Просперо Вони в безпеці? Арієль Ані волосинки Не впало з них; на одягу - ні плями, Він навіть став чистіший, аніж був. Все зроблено, як ти звелів зробити: По двох, по трьох я витяг їх на острів, Лиш королівський син тепер один Десь тулиться на острові в куточку, Сидить, зітхає і ламає руки. Просперо А де подів ти корабля, й. матросів, І решту флоту? Арієль Корабель в безпеці, У гавагіі. У затишній затоці, Де ви колись дали мені наказ, Щоб я для вас з Бермудських островів Приніс роси. Там корабель припнув я, А всіх матросів їхній труд тяжкий Та ще й моє чаклунство так приспали, Що, замкнені під палубою, сплять. Я решту суден був порозганяв На всі боки по Середземнім морі,- Тепер вони докупи позбирались І сумно до Неаполя пливуть; Всі бачили, як гинув корабель, Отож гадають, що й король загинув. Просперо Ти пречудово, Арієлю, діяв, Проте багато справ на тебе жде. Котра година? Аріель Десь уже опівдні. Просперо І ще ми двічі перекинем склянки,- До шостої ми впоратися мусим, Тож не барімось. Аріель Знову працювати? Якщо мені ви даєте роботу, Тоді дозвольте,- вам я нагадаю Обіцянку, не виконану вами 1 досі ще. Просперо Так, так! Ти докоряєш? Чого від мене хочеш? Аріель Хочу волі. Просперо Звільнить до строку? Не звільню! Аріель Благаю! Згадайте: вам прислужував я ревно, Робив як слід, не скарживсь, не брехав,- Пообіцяли ви мене звільнити На рік раніше. Просперо Ти забув, невдячний, Хто врятував тебе від муки? Аріель Ні. Просперо Ні, ти забув. Вважаєш за тягар Служить мені, рятівнику своєму, В глибінь морів пірнати ради мене, З холодним вітром півночі літати, До надр земних, закляклих від морозу, Докопуватись вперто. Аріель Ні, мій пане. Просперо Крутію, брешеш! Ти уже забув Про ту огидну відьму Сікораксу, Що в три погибелі уся зігнулась Від старості і люті. Ти забув? Аріель Мій пане, ні. Просперо Забув. Ану, скажи, Де народилась відьма? Говори ж! Аріель В Алжірі, пане. Просперо Так. Тобі я мушу Щомісяця нагадувать про те, Що скоїла з тобою Сікоракса, А ти ізнову забуваєш. Відьму За злочини і за жахливі чари З Алжіру вигнали. Мене дивує, Чому її тоді не вбили. Правда? Аріель Мій пане, так. Просперо Матроси привезли Сюди цю відьму з дитинчатком вкупі І тут покинули. А ти, мій рабе, Як нині звеш себе, тоді цій відьмі Служив, але по доброті своїй Не міг гидким бажанням догоджати, Не міг задовольнять звірячі примхи. Вона, на тебе розлютившись дуже, Іще могутніших гукнула духів, І силоміць вони тебе загнали В розколину соснового пенька. Ти там, защемлений, дванадцять років Страждав. Тим часом відьма вмерла. 'Ти ж Зоставсь, як був, лиш ненастанно вив, Як от скрегочуть безупинно жорна. Тоді цей острів був цілком безлюдний, Тут жив лише її потворний син, Руде щеня, гидке поріддя відьми. Аріель Це Калібан, він син її. Просперо Я знаю. Тепер він раб мій - Калібан дурний. Ну ж пригадай, в яких тяжких стражданнях Тебе знайшов я тут: на стогін твій Лише вовки виттям відповідали. Ятрив він серце лиш ведмедям лютим. Цієї муки клятої із тебе Не спромоглась би зняти й Сікоракса, А я примусив чарами своїми Розщеплений сосновий пень роздатись І випустить тебе. Аріель Спасибі, пане. Просперо Як будеш ремствувати - розколю Того он дуба і в дупло коряве Тебе вжену; стогнатимеш отам Ще зим з дванадцять. Арієль Змилуйтеся, пане. Робитиму як слід і всім наказам Коритимусь. Просперо Роби, як я велю, І днів за два пущу тебе на волю. Арієль Який же ви, мій пане, благородний! Наказуйте, що мушу я робити! Просперо Отож іди і обернись на німфу, Зроби це так, щоб я тебе побачив, Для інших невидимим будь. Мерщій Сюди вертайся як морська красуня. Арієль виходить. Прокинься, люба донечко, прокинься, Ти добре спала, час і прокидатись. Міранда (прокидаючись) На мене ваша дивовижна повість Гнітючий сон навіяла. Просперо Отямся. Де Калібан? Ходім туди, хоча Він і слівця по-доброму не скаже. Міранда О тату, він такий мені бридкий - Огидно й глянуть. Просперо Хоч який він є, А нам корисний: вогнище розпалить, Дров нарубає, всю тяжку роботу Поробить він. Гей, Калібане! Рабе! Виходь, тварюко! Калібан (з печери) Тут ще дров багато. Просперо Іди сюди, наказую. Ти іншу Роботу маєш. Вилізь, черепахо! Входить Арієль у вигляді морської німфи. Чудовий вигляд, Арієлю мій! Іди сюди, тобі скажу щось нишком... Арієль Мій пане, буде зроблено як слід. (Виходить) Просперо Ти, клятий рабе, виродку безтямний, Гидка потворо, не барись, виходь! Входить Калібан. Калібан Бодай би та отруйлива роса, Яку моя матусенька збирала З гнилих боліт воронячим пером, На вас обох упала! А бодай би Південний вітер вас ошпарив так, Щоб ваше тіло вкрилось пухирями! Просперо Ні, певне, це тебе вночі сьогодні Візьмуть такі і кольки в боці, й корчі, Що з болю ти і дихати не зможеш; Нечисті духи опадуть тебе І так скубтимуть, що подібний станеш До щільника. Дошкульніше за бджіл Вони пектимуть. Калібан Дайте пообідать. Цей острів - мій, його мені лишила Моя матуся Сікоракса. Ви Його підступно в мене відібрали. Коли з'явились ви уперше тут, То бавились, балакали зі мною, Водою ягідною напували, Навчили, як я маю називать Оті вогні, що блимають вгорі. Тоді вас полюбив я і охоче Вам показав усі місця найкращі, Ключі джерельні, ями соляні, Безплідні пустища, плодючі луки. Кляну себе, що так вчинив! Нехай Вас опадуть всі чари Сікоракси, Жуки, і жаби, й кажани її! Тепер я став у вас рабом єдиним, А був спочатку сам для себе паном. Мене загнали в цю печеру ви, Забравши острів мій. Просперо Брехливий рабе, На тебе діє лиш батіг, не ласка. А я до тебе ставився по-людськи, В своїй печері притулив, докіль ти Не зазіхнув на честь дочки моєї. Калібан Ха-ха! Ха-ха! Шкода, не пощастило - Завадили, а то б я заселив Цей острів Калібанами. Просперо Тварюко, Тебе ніяка ласка не бере, Лише на зло ти здатен. Я спочатку Тебе жалів, навчав тебе невпинно, Як називати речі. Ти ж, дикун, Не знав нічого і лише ревів, Мов дикий звір. Тебе навчив я мови, Щоб міг ти висловить свої бажання. Тепер ти розумніший став, проте Є щось таке в твоїй натурі підлій, Чого не можуть знести чесні люди. Я через це замкнув тебе в печері, Та й по заслузі: ти-бо заробив Ще тяжчої покари, ніж тюрма. Калібан Мене навчили мови. Що ж, є користь - Я нині вмію проклинать. Бодай Чума червона вас обох вхопила, Та й мову вашу з вами! Просперо Геть звідсіль, Відьомське сім'я! Принеси нам дров, А потім іншу дам тобі роботу. Чого плечима знизуєш, скажений? Не будеш ревно слухатись наказів, То я нашлю такі на тебе корчі, Що всі кістки покрутить, так завиєш, Аж звірі затремтять. Калібан Не треба, згляньтесь! (Говорить убік) Корюсь йому, бо він чаклун могутній, Сам Сетебое, бог матінки моєї, йому, як пану, служить. Просперо Швидше, рабе! Калібан виходить. Входить Арієль; він, невидимий, грає і співає. За ним іде Фердінанд. Арієль (співає) «Духи, злетіть на цей жовтий пісок, Тут починайте танок, Ніжно вклоніться і станьте в ряди, Втихло бурхання води,- Час для забави і танцю наспів,- Хай, любі духи, лунає ваш спів». Цить, цить! Духи (з усіх боків) Гав-гав! Арієль Чуєте, пес гавкотить. Духи (з усіх боків) Гав-гав! Арієль Цить, цить. Чути мені Півнів досвітні пісні. Крик: «Кукуріку!» Фердінанд Звідкіль я чую музику? З повітря Чи з надр земних? Та ось уже й не чути. Це, певне, гімн якимсь богам тутешнім. Як я сидів на березі і тужно Ошлакував загибель короля, Ця музика, над водами майнувши, їх лютість вгамувала і мені Принесла спокій. Я пішов за нею, Чи, власне, це вона мене манила, І я пішов за піснею. Та раптом Вона затихла... Ні, лунає знову. Арієль (співає) «Пірнув на сажнів п'ять, мабуть, Твій батько. Там зберігся він: Кістки коралами стають. А очі - парою перлин; Бо морю дивний чар дано: Все робить скарбами воно. Там німфи лунко б'ють у дзвін». Духи Дін-дін! Арієль Послухай! Чую я: «Дін-дін»! Фердінанд Уже про батька згадує ця пісня,- Співає дух, бо звуки неземні; Тепер вони уже вгорі лунають. Просперо (до Міранди) А піднеси очей своїх запони В оздобі вій. Поглянь, що бачиш ти? Міранда Що це таке? Це дух? Дивіться, тату, Як все він оглядає навкруги. Який він гарний! Це, напевне, дух. Просперо Ні, дівчинко, він їсть, і спить, і має Чуття, як наші. Був на кораблі І цей юнак, його прибило горе, Воно, як черв, підточує красу, А то б його назвала ти прекрасним. Своїх супутців втратив і тепер Блукає, їх шукаючи. Міранда Я можу Його назвать божественним створінням, Гарніших я не бачила. Просперо (нишком) Все йде, Як я задумав. Духу, любий духу, За це я відпущу тебе позавтра. Фердінанд Так, це богиня, і на честь її Лунали ті пісні... Скажіть, благаю: Ви живете на острові оцьому? Пораду дайте, як мені тут жити. Нарешті от останнє запитання: О чудо! Хто ви? Дівчина земна Чи ні? Міранда Ніяке я не чудо, пане. Я - дівчина. Фердінанд О боже! Рідна мова! Я був би головний поміж людьми, Що мовою цією розмовляють, Якби між ними опинився зараз! Просперо Ви? Головний? Що сталося б із вами, Якби король Неаполя це чув? Фердінанд Аж дивно чути мову про Неаполь Із ваших уст. Не мусив би я плакать, Якби король Неаполя ще міг Мене почути. Я тепер - король, Бо сам я бачив, як у морі гинув Король-мій батько. Міранда Жаль мені його! Фердінанд Загинув він і почет весь, а з ними Міланський герцог вкупі з милим сином. Просперо (Убік) Міланський герцог з милою дочкою Відразу довели б, що це - неправда, Але ще не пора... О, як вони Вже обмінялись поглядами палко! Мій Арієлю, будеш вільний ти! (До Фердінанда) Дозвольте мовить, добрий мій юначе: Боюсь, що ви вдались оце до кривди. Міранда (убік) Навіщо з ним так прикро говорити? Це ж третій чоловік, якого я В житті побачила, проте він перший, Що викликав зітхання в серці. Хай же Зласкавиться мій батько і мене Послухає. Фердінанд О дівчино, якщо ви Своїх чуттів не віддали нікому, То королевою зроблю я вас В Неаполі. Просперо Ой, обережніш, пане! (Вбік) Обоє вже - під владою кохання, Але події надто швидко йдуть, їх труднощами трохи пригальмую, Бо він, здобувши легко перемогу, її не цінуватиме. (До Фердінанда) Стривайте - Прибрали ви собі чуже ім'я, Забилися на острів цей, щоб згодом його підступно відібрати в мене, В законного владики. Фердінанд Ні, клянусь! Міранда Не може жити зло в такому храмі! Як має зло такий чудовий сховок, То де ж тоді живе добро? Просперо Ходім! А ти його не борони: він зрадник. Ходім! Вчеплю вам ланцюга на шию, В кайдани закую. Лиш воду з моря Ви питимете, їстимете скойки, Лушпиння з жолудів чи корінці Присушені. Ходім зі мною! Фєрдінанд Ні! Я захищатимусь, аж поки ворог Мене не подолає. Міранда Любий тату, Не поспішайте з вироком суворим: Він добрий і відважний. Просперо Що? Яйце Повчає курку? (До Фердінанда) Зраднику, сховай Свого меча. Ти хвацько замахнувся, А вдарити не зважився. Нечисте Твоє сумління, тож мені скорись, Інакше враз позбудешся меча,- його цим києм виб'ю в тебе з рук! Міранда Благаю, тату! Просперо Геть! Пусти мій плащ! Міранда Зласкавтесь, пане! Я ручусь за нього! Просперо Мовчи! Іще одне слівце - і я Тебе не тільки вилаю, а можу Зненавидіть за ласку до поганця. Лиш Калібана і його зустріла, А думаєш, що більше і немає Чоловікіз на світі. От дурна! Між більшості чоловіків він буде Мов Калібан, а поряд з ним вони - Мов ангели. Міранда Нехай мої бажання І справді скромні, та не хочу я Вродливішого стріти. Просперо (до Фердінанда) Ну, ходім. Ви слухайтесь мене, бо нерви ваші, Як у дитинстві, кволі стали. Фєрдінанд Так. Я, наче в сні, пригнічений і кволий, Але це все - і смерть мойого батька, Й загибель друзів, і дитяча кволість, І гримання людини оцієї, Якій я підкорився,- все дарма, Все не страшить мене, аби я міг З вікна в'язниці раз на день побачить Цю дівчину. Нехай по всіх усюдах Панує воля на землі,- для мене Просторою тоді й в'язниця буде! Просперо (убік) Все йде як слід. (До Арієля) Мій любий Арієлю, Ти виконав наказ. (До Міранди й Фердінанда) Ідіть за мною. (До Арієля, шепоче на вухо) Ось що повинен ти іще зробити... Міранда Мій батько має кращу вдачу, пане, Аніж здається. Бо такі слова Від нього вперше я сама почула. Просперо (до Арієля) Ти станеш вільний, мов нагірний вітер, Але виконуй точно всі накази. Арієль І кожне слово. Просперо (до Фердінанда) Ну, ХОДІМ. (До Міранди) За нього Не заступайся, не кажи ні слова! Всі виходять.
Книга: Вільям Шекспір Буря Переклад Миколи Бажана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
